Маєток Мелфоїв став надто тихим. Надто чистим. Надто порожнім. Але одного вечора, коли перший прохолодний вітер прийшов надвір, Драко побачив її — босу, з вологим волоссям та знайомим поглядом. Він переконував себе, що це сон. Видіння. Втома. Але ночі стали довшими, сни — глибшими, а реальність — хиткою. Хтось співає за вікном. Хтось шепоче в темряві. Хтось чекає. І що більше він тікає — то ближчою вона стає. Бо деяких боргів не пробачають. Навіть після смерті.