16 березня 2011 року
Батько Герміони був тихим, прагматичним чоловіком. Його любов до віскі, джазової музики та живопису ніяк не узгоджувалася з його консервативною натурою. Перш ніж представник Гоґвортсу приніс листа, що змінив курс життя Герміони, вона проводила свої дитячі вечори, спостерігаючи за тим, як батько працював над своєю улюбленою справою.
Своїм ремеслом.
Після довгого дня він перевдягався в робочий комбінезон, наливав собі з палець віскі і йшов до арткімнати, поки мама готувала вечерю із кулінарної книги Джулії Чайлд, замінюючи інгредієнти на ті, з якими менше клопоту. Її телефон завжди був притиснутий до вуха, коли вона розмовляла з друзями, близькими й далекими; її сміх стрясав шнур, що закручувався в спіраль і натягувався через усю кухню.
Герміона переодягалася в зручний одяг і сідала в крісло, підібгавши під себе ноги — завжди з якоюсь книжкою. Батько розпитував про її день, про оцінки та завдання, і дозволяв базікати, допоки готував фарби та виголошував якісь зауваження у відповідь. Герміона знала, що розмова закінчена, коли він вперше надпивав свій напій, увімкнувши старий програвач, ще з університетських часів, і брав до рук пензля.
Її батько ніколи не брав жодного уроку. І це було видно.
Його робота була жахливою, але він ніколи не переймався цим.
Так само як і вона.
Те, що змушувало Герміону повертатися сюди щодня, це те, що відбувалось у найдивніших моментах.
Справа була не в віскі, позаяк вона була ще недостатньо дорослою, щоб пити. Справа була не в музиці, — вона не любила джаз, так само як не любила Целестину Ворбек. І він не був вправним художником, але іноді, коли її батько був занурений у похмурі напівтони фортепіано, а саксофон і співак заспокоювали його душу, потягуючи склянку бурштинової рідини, він виводив широкі мазки пензлем і робив дещо незвичне: говорив.
Не про щось конкретне, а про все, що спадало на думку.
Якщо тільки не йшов футбольний матч, її батько був тихим і задумливим чоловіком, нетовариським у багатьох сенсах, з кількома лишень близькими друзями. Він завше був замисленим і насолоджувався спокоєм власного розуму, аж поки не був готовий взаємодіяти з рештою світу. Його важко було зрозуміти. Тож ці маленькі проблиски відкритості залишалися з Герміоною впродовж років. Вона зберігала їх у своєму серці й використовувала під час довгого полювання на горокракси.
Це були моменти, коли вона відчувала, що знає свого тата найкраще.
Він здебільшого давав поради про життя: Залишайся вірною собі. Ніколи не припиняй вчитися і розвиватися.
Речі, які вона запам'ятала на довгі роки: Будуй впевненість, але залишай місце для несподіванок.
Він розповів їй про її бабусю і дідуся, які померли, перш ніж вона народилась: У тебе волосся моєї матері та дух мого батька.
Він розповідав історії про її маму, коли вони зустрічалися: Твоя мама сиділа поруч зі мною в школі та без упину говорила. Я вперше поцілував її, щоб вона замовкла.
Часом він розповідав історії про неї з часів, які вона не пам'ятала: Коли ти засмучувалася, всі дверцята шафок відчинялися і зачинялися. Я думаю, ми завжди знали, що ти — особлива.
Та в дуже рідкісних випадках він говорив ні про що, що наприкінці ставало чимось.
«Любов — ніколи не є такою, як ми очікуємо». Вона пригадала літо, коли Біллі Голлідей лунав із програвача. «Це химерно, загадково і ні для кого не має жодного сенсу. Як ти думаєш, чому так багато людей пишуть пісні на цю тему? Змінюють своє життя заради цього?»
Зараз, коли її батьки пішли у відставку і продали свою прибуткову практику, її батько все ще малював і слухав джаз на тім же програвачеві, коли вони не подорожували.
Але він більше ні на йоту не показував їй себе. Більше не розповідав історій.
Не так, як робив це колись.
Це була ще одна річ, яку поміж Герміоною та батьками, змінив час і відстань, що постійно зростала. Та його мовчання не завадило їй сидіти поруч із ним, під час її відвідувань; не завадило спостерігати за ним, як і колись, із книгою на колінах, вслухаючись в музику, яка їй не подобалась, навіть дорослій.
Це не завадило їй чекати наступної можливості побачити його.
Вміння батька значно покращилися тепер, коли він мав більше часу, щоб присвятити себе своєму ремеслу... і навіть почати відвідувати уроки. Його стиль був міксом абстрактності, геометричності та багатошаровості. Він нарешті почав показувати свої роботи друзям, замість того, щоб приховувати їх. Ба навіть продав одну чи дві.
Він ніколи не пропонував їй жодну, а вона ніколи не просила.
Як і всі інші, цей сеанс малювання закінчився тим, що мати покликала їх на вечерю.
Герміона їла з ними щомісяця, щоб не дати своїй сім’ї остаточно розвалитися.
Як вони дійшли до такого?
Взагалі, вона знала як.
Це почалося тоді, коли вона повернула їм спогади та крізь сльози пробувала пояснити все. У тому числі й те, чому вони опинилися аж в Австралії. Хоч вони зрозуміли причину її вибору і пробачили їй, вони вирішили залишитися там. А єдиною формою їхнього спілкування стали щомісячні телефонні дзвінки, під час яких вони ввічливо просили її приїхати, а Герміона ввічливо відмовлялася. Вона знала, що вони насправді цього не хочуть.
Вони повернулися до Англії шість років тому, щоб допомогти їй пройти крізь власну кризу, але шкоди вже було заподіяно. Прірва поміж ними була завеликою. Одначе, Герміона продовжувала віддано намагатися, плекаючи надію, що одного дня закінчить зведення мосту, який скоротить дистанцію між ними.
Сьогодні на вечерю була смажена курка і смажена капуста, яку вона виростила на своєму городі.
Її мама готувала не найкраще. Вона ненавиділа дотримуватися рецептів і часто викидувала важливі інгредієнти. Часами її втручання спрацьовували, а іноді, як сьогодні, — ні. Її батько звик до цього; його смак з роками пристосувався, тож він їв суху курку і пересмажену капусту без ремствувань. Як слухняна донька, Герміона брала з нього приклад, але не забувала залишити багацько місця для десерту.
У цьому мама була сильною, і Герміона дуже полюбляла її хлібно-масляний пудинг.
— Наступного разу, коли ти прийдеш на вечерю, — мовила мати, поки вони їли, — не забудь вибрати день, щоб Рон зміг прийти з тобою. Він такий милий чоловік, і доволі кумедний, — вона якось по-материнськи хихикнула, що нагадало Герміоні місис Візлі, коли та роздумувала про щось приємне. — Думаю, він любить мої десерти так само сильно, як і тебе.
І ось це й було їхнім каменем спотикання на сьогодні.
— Мамо, — простогнала Герміона, розрізаючи свою курку. — Ми просто друзі.
Це те, чим вони завжди й будуть.
Вони з Роном досягли того моменту, що бували нарізно частіше, ніж разом. Та її мати все ще не змирилась із цим. По правді кажучи, Рон теж не змирився, що ще більше ускладнювало ситуацію, оскільки їхні життя були тісно переплетені. Він був її найкращим другом, його сім'я була їй як рідна, а це означало, що він завжди буде важливою частиною її життя.
Просто не в той спосіб, в який прагне.
Герміоні знадобилось три роки, щоб зрозуміти, — окрім того, що вони не надто підходили одне одному і мали кардинально різні інтереси та погляди практично на все, — Рон хотів, щоб вона була тією, ким вона не могла бути. Такою, з якої він міг би видобути те, що йому в ній подобалося, а решту викинути.
Він був традиційним. Він хотів, щоб вона втілювала ролі, які її не цікавили.
А вона хотіла партнера, а не проєкт.
Герміона втомилася перепрошувати за те, якою була, і гасити себе, щоб уникнути суперечок. Навіть знаючи, що жодні стосунки не є ідеальними, Герміону не полишало відчуття, що вона ламає себе, а не йде на компроміс. І це з'їдало її. Воно з'їдало її, аж вона перестала намагатися змусити себе боротися за те, чого насправді не хотіла.
— Я знаю, але він так тобі підходив.
Герміона не була з цим згодна.
Коли вона зиркнула на батька, який продовжував жувати, вдаючи, що зайнятий, вона могла присягнутися, що побачила лише натяк, що він теж не згодний. Важко було сказати, але для збереження миру, вона змінила тему розмови.
— Як там у Марокко?
Герміона слухала, як мати розповідала про їхню подорож, а батько час від часу вставляв слово, зазвичай, з ласкавим поглядом, виправляючи її легкі перебільшення. Зрештою, у цьому й була її мати. Вона завжди була тямущою і моторною, а тепер, ставши старшою, й поготів. Вона розмовляла, жестикулюючи, і хоча вона здавалася зануреною у свої історії, завжди стежила за їхньою реакцією.
— Ми їдемо до Греції на початку червня. Зупинимося близь води.
Тепер, коли у них був час і фінансова свобода, вони багато подорожували. І завжди їхали кудись у теплі краї побіч води, бо звикли до цього за роки проведені в Австралії.
— Звучить прекрасно.
Мама наклала татові ще одну порцію курки.
— А коли ти востаннє була у відпустці?
— Я була в Мадриді з кількома друзями, — сказала Герміона, почухавши скроню.
Понад три роки тому, — до того, як Джіні стало важче подорожувати так далеко, разом з Лілі.
— Як мило, — кивнув батько, сьорбнувши води. — Подорожі корисні для твого здоров'я.
Ось і все.
Вечеря тривала. І Герміона змусила себе посміхнутися, спостерігаючи за їхніми незграбними спробами розпочати розмову, — не знаючи, що можна обговорювати, а що вважається забороненим. Могло здатися, що вона вечеряє з незнайомцями, балакаючи про банальні, передбачувані теми, на кшталт погоди, маминої завтрашньої дегустації вин із друзями, або про інтерес батька до спостереження за птахами та плани Герміони щодо розширення саду. Який батьки так і не побачили, бо досі не бували в її домі.
Хоч Герміона й ненавиділа цю віддаленість все ж це було краще, ніж не бачити їх узагалі. Вона посміхалася і терпіла незручності, усвідомлюючи та приймаючи власну провину в тому, що відбувалося.
Через те, що вона була єдиною чаклункою в їхній родині, батьки мали колись певний рівень довіри до неї. Вона полягала в тому, що Герміона не використовуватиме магію, щоб обдурити систему, розв'язувати кожну дрібну проблему чи завдати болю тим, хто не може дати відсіч — незалежно від того, чи цей біль був спричинений її паличкою, чи її діями.
І вона непоправно зрадила цю довіру, коли змінила їхні спогади.
Вони пробачили її.
Одначе, терапія навчила її, що прощення — це ще не кінець процесу. Це початок нових стосунків, які продовжують формуватися вчинками, що потребували прощення в першу чергу.
Ледь помітні прояви їхньої обережності були суворим нагадуванням про дорогу до примирення, якою вона все ще крокувала.
Смирення — це було те, над чим Герміона все ще працювала. Вона не дозволяла почуттю провини засліпити прогрес, якого вона досягла так важко. Але це не стримувало нав'язливих думок. Або страху, що ця жахлива річ назавжди залишиться між ними — як бактерія, що вразила її рослини та надто пізно дала про себе знати: листям, що пожовкло й зів'яло.
Але й тоді їй довелось нагадувати собі, що зцілення потребує часу. Коли це сталося в її саду, їй потрібно було ретельно доглядати за кожною рослиною. Та зрештою, посіви були здоровішими завдяки праці, яку вона доклала, щоб зберегти їх. Вони стали стійкішими.
Той же план догляду Герміона використовувала й щодо своїх батьків.
Герміона закладала фундамент: з кожною вечерею, кожним візитом і кожною взаємодією. Вона знала, що мусить бути терплячою, приходити на вечерю; пропонувати мамі експериментувати з урожаєм зі свого саду; дивитися, як тато малює. Вона мусила тримати брами комунікації відчиненими, щоб вони могли увійти, якщо захочуть.
Можливо, одного дня, вони захочуть увійти й залишитися.
А до того, вона продовжувала працювати.
Коли вечеря закінчилася, Герміона допомагала мамі помити посуд, а тато витирав столи та прибирав зайве. Він закінчив першим, швидко цьомнув маму й пригорнув Герміону, перш ніж зникнути у вітальні, щоб трохи подивитися телевізор. Під звуки футбольного матчу вони працювали разом: Герміона мила посуд, а мама розставляла тарілки в посудомийній машині, яку використовувала лише для висушування.
— Твій тато стурбований, — сказала мама, складаючи виделки. — Він вважає, що це недобре, що ти живеш самотиною так далеко за містом.
Її батько? Стурбований? Вона б так не сказала.
— Мені подобається тиша. Я можу помандрувати з флу, куди мені потрібно.
Мати скривилась, як завжди, коли Герміона вживала чаклунську термінологію.
— Чому ти не можеш вибрати місце ближче до міста? У Сурреї є чимало варіантів. Будеш ближче до нас, якщо щось трапиться. Це б допомогло йому не хвилюватися.
— Мої грядки тут не помістяться, — її батьки зрозуміли б, якби навідали її, але вона прикусила язика.
Герміона жила в котеджі, завеликому для однієї людини, на землі, під охороною її магії. Найближчим чарівницьким містом була Ґодрикова долина, і то, вона була далеченько. Сусідів не було взагалі.
Коли рієлтор неохоче показав їй будинок, той був напівзруйнованим. Одначе, вона побачила лише чар і потенціал. Вона полюбила його з першого погляду. Одна лише земля коштувала чимало, а робота, яку довелось докласти до будинку була значною.
Тоді її батьки вважали цю покупку нерозумною, оскільки вона щойно звільнилася з роботи в Міністерстві. Але Герміона мала більш ніж достатньо коштів, щоб покрити витрати. Вона обміняла половину коштів зі свого сховища в Ґрінґотсі на фунти та витратила їх, аби виплатити кредит і заплатити підрядникам за роботу. Від її великих заощаджень, відкладених за роки ощадливості, і залишків воєнних компенсацій, — залишилося ще вдосталь, щоб жити комфортно, хоч і скромно, впродовж наступних років.
Далебі, вона б могла все полагодити й модернізувати за допомогою магії, але спостереження за ходом ремонтних робіт дали їй те, на чому можна було зосередитися. Вони викорінили гнилля та обережно вивільнили оригінальний камінь, перебудувавши його так, що ззовні він виглядав так само, але всередині був геть новим.
Це була метафора, яку вона не могла ігнорувати.
Овочева грядка спочатку була терапевтичним завданням, яке вона розпочала одразу ж по завершенню реконструкції, щоб зайняти свій час і впоратися зі стресом. Її будинок ще навіть не був умебльованим, коли Невіл прийшов до неї з кількома молодими рослинами в подарунок, і так зародилася ідея. Незабаром він почав приходити до неї щотижня, щоб показати, як зробити садові ящики, обробити землю, або де і що саджати. Згодом і вона почала читати книги й розплановувати.
Це подарувало їй ціль.
Після першого врожаю вони з Невілом сиділи на пасовищі побіч її саду та об’їдалися немитими помідорами. І коли вона проливала сльози в катарсисі, — він не засуджував її. Він дозволив їй поплакати й нагадав, що це перший із багатьох врожаїв, які ще будуть.
Герміонин дім означав для неї більше, ніж вона могла висловити, і вона ненавиділа, що батьки цього не розуміють. Тому, вона продовжувала мити посуд, занурившись по лікоть у теплу піняву воду, коли її мати повернулася до теми, яку Герміона вважала вдало пройденою.
— Я мала на увазі те, що сказала, про Рона: тобі варто взяти його з собою, коли приїдеш наступного разу. Ба більше, тобі варто переглянути свою позицію щодо нього.
— Ти достатньо чітко висловлювала свою думку про нього впродовж останніх шести років, — те, що Герміона намагалася заповнити відстань між ними, не означало, що вона мовчки терпітиме цю тему.
— Я буду це повторювати, аж поки ти не прислухаєшся. Ти не знайдеш нікого кращого, не з таким життям, як у тебе, — це не пролунало образливо чи боляче, це просто був факт в очах її матері. — Твоя робота вимагає чималої включеності, Герміоно. Жоден чоловік, — чарівник чи ні, — не зрозуміє твого рівня відданості пацієнтам так, як він.
Герміона заледве не розсміялася, але замість цього передала тарілку, яку щойно помила, і взялася за чашки. Рон тільки-но дійшов до того моменту у своєму житті, коли він знайшов власну опору поза межами своєї великої й тепер шанованої родини, але через те, що в юності йому доводилося так багато ділитися, він ніколи не любив ділитися з нею. Він завжди був невпевнений у своєму становищі та ролі в її житті.
Тепер, коли вони вже розійшлися і він працював із Джорджем над розробкою нових товарів для крамнички жартів, яка постійно росла... Тепер, коли вона вже не була на шляху становлення наймолодшою Міністеркою Магії, — йому здавалося, що він більш врівноважений поруч із нею. Не дратується, коли люди шукають її, а не його. Тепер, коли вона не була такою зайнятою і важливою, Рон хотів спробувати ще раз. Так, наче її графік був безпосередньою причиною їхнього розриву з самого початку.
Але справа була не в цьому.
Замість того, щоб викласти матері детальний аналіз характеру Рона, Герміона обрала відповідь, яка ще гірше закопувала її, але принаймні, була інакшою.
— Ти маєш слушність. Я віддана своїй роботі. Насправді я настільки віддана їй, що нічого зараз не шукаю.
— Ти не молодшаєш.
Герміона звузила очі.
Хто б казав.
Її мати була не набагато молодшою, коли народила Герміону.
— Міркую, що ти спершу хотіла зробити кар'єру. В цьому я така ж, як ти.
Та скоріше пекло замерзне, аніж її мати коли-небудь визнає, що Герміона має рацію.
— Хоч я і люблю дітей Гаррі, я б хотіла колись мати власних онуків.
— Для цього мені потрібно зустріти правильну людину, — мати й не підозрювала, що Тео намагався переконати Герміону вплутатися в потенційно п'ятирічний контракт, що означало, — в найближчому майбутньому внуки малоймовірні.
— Я вважаю, що ти вже зустріла.
— Та невже? — Герміона закотила очі. Її мати завжди вміла дуже розумно перекрутити розмову в потрібне їй річище. Вона передала їй останню чашку. — Нам доведеться змиритися з тим, що ми не погоджуємося одна з одною.
— Поки що.
Коли мама закінчила все розкладати, вона вимкнула посудомийну машину й увімкнула електрочайник, щоб приготувати чай. Герміона принесла імбирний чай після того, як мама поскаржилася на біль у животі під час їхньої телефонної розмови вчора ввечері. Вона сіла за стіл, а її мати приєдналася до неї, витерши руки й наливши в чайничок води.
Спочатку чай. Потім десерт.
Її мати зиркнула через плече на чайник, перш ніж суворо запитати:
— Як ти?
Психологічно, — це було невисловлене слово в кінці її запитання.
Попри питання довіри, вона все ще була її матір'ю, і вона завжди хвилювалася. Для доньки лікаря і стоматолога, психічне здоров'я не було табуйованою темою. Одначе, вона підходила до неї з обережністю.
Не те щоб це мало значення.
Це просто була ще одна болісна тема, яку не хотілось обговорювати. Згадка про це змусила Герміону знервуватися, але у відповідь вона кинула просте:
— У мене все гаразд.
— Ти ж перепрацьовуєшся?
— Ні, мамо. Моє завдання закінчилося минулого тижня, тож я зараз між пацієнтами.
— Добре.
З вітальні долинали батькові скарги щодо гри. Мабуть, Арсенал знову програв. Герміона посміхнулася, згадавши Рона і його любов до Гармат, які завжди програють.
Засвистів чайник, і мама пішла, щоб зробити чай для них обох.
Герміона поклала долонь на її руку.
— Нехай він довше настоїться з коренем імбиру. Хвилин десять або близько того.
Мама кивнула на її пораду.
— Ти не забуваєш поїсти, так?
— Так.
— І спати?
— Вісім годин на добу, — Герміона зробила павзу, а потім додала: — Я не збираюся розвалюватися, мамо.
Не знову.
Яким би незавадним було це нагадування, Герміоні було байдуже. Не те щоб вона пам'ятала, що трапилось, але це не завадило їй відбиватися від нескінченних запитань, занепокоєнь і тривог, — не тільки від матері, але й від інших її близьких.
Все, що трапилось, скидалось на сон, на подію, яка трапилась з кимось іншим.
Герміона думала, що може наблизитися до межі та все ще зберігати контроль. Вона вважала себе непереможною, хоча насправді була просто людиною.
Цей принизливий урок вона вивчила.
— Я знаю, що не розвалишся. Ти добре справлялася, — мати почала було тягнутися до неї, але зупинилася, поклавши руку поверх її.
Герміона замислилась, щоб завершити цей рух і теж потягнутися до неї, але наразі її найкращим другом була нерішучість. Тож вона цього не зробила.
— Здається, ти схудла.
— Я не схудла.
— Гаразд, але я однаково хвилююся, Герміоно.
— Я в порядку.
Знервованість, — здебільшого на себе, — вислизнула з її вуст на якусь мить. І вона миттєво пошкодувала про це. Обличчя матері потемніло, коли та випросталася в кріслі. Присоромлена Герміона зітхнула.
— Вибач, я просто...
Її мати підвела руку.
— Я надто наполягала.
— Справа не в цьому, мамо. Дякую за твою турботу. Усе гаразд. Я дбаю про себе.
— Ти все ще відвідуєш сеанси терапії?
— За потребою... але я вже давно не потребувала.
Запала хвилинна тиша, перш ніж вона кивнула.
— А... погрози?
— Була ще одна, минулого тижня, — оскільки однією з їхніх умов була абсолютна чесність, її батьки знали все. — Вони діють відкритіше, аніж зазвичай.
На її обличчі з’явилось занепокоєння.
— А вовкулака? Нам варто хвилюватися?
Хоча Герміона розповіла їм про Ґрейбека й особисту загрозу, яку він становив, вона все ще не розповіла всього... особливо про періодичне виття, яке чула біля свого будинку в повню. Про це не знав ніхто.
Вона струснула головою, проганяючи думки.
— Ні. Цим займається Міністерство.
— Наскільки я пам'ятаю, ти їм не довіряєш.
Ні, вона не довіряла. Герміона довіряла собі й своїм вмінням. Вона встановила над батьківським будинком стільки шарів захисту, що зробила його практично непроникним. Якби будь-що, мінімально нелюдське, змогло б їх подолати — вона знала б. Такі ж чари були й над її власним будинком і землею навколо нього. Це була одна з причин, чому вона не хвилювалася так сильно, як, можливо, вартувало б.
Її мати була задоволена, тож помітно розслабилася і саркастично хихикнула.
— Що ж, якщо щось зміниться і наше життя опиниться під загрозою, повідом нас, перш ніж змінювати наші спогади цього разу.
Герміона знала, що це мав бути жарт.
Спроба розрядити напружену ситуацію.
Але це поранило.
18 березня 2011 року
Варити вовкозілля було завданням складним, і водночас виснажливим та нудним. Інгредієнти були не дешевими чи легкодоступними, але Герміона щомісяця варила партію за партією, для пацієнтів Падми та всіх вовків, які приходили до її клініки у Відділ альтернативного лікування в пошуках зілля.
Герміона не відігравала жодної ролі в ухваленні законів про вовкулак, згідно з якими їхня дискримінація з будь-якої причини вважалася злочином. Однак Чарверсуд втягнув її у цю виставу, коли підписав закон. Крім того, вони запросили медійників та Андромеду, якій сказали взяти з собою Тедді (сина перевертня).
Як реквізит. Усі вони були там, щоб справити враження.
І для цього їм потрібна була й вона.
Вони доклали чимало зусиль, щоб розкрутити історію так, ніби закон став можливим не завдяки невтомним зусиллям усієї команди, а завдяки Чемпіонці Людей, Звірів та Істот — Герміоні Ґрейнджер. Саме вона була змушена вийти на сцену, в центр уваги. Це вона посміхалася перед камерами, потискаючи руку міністру і Головному магу, Тиберію Маклаґену.
Вона зіграла свою роль і вдавала, що не почувається винною.
Удавала, що ніхто не насміхався їй у спину.
Не те щоб це мало значення.
Закони, навіть такі прозорі, як стаття про вовкулаків, можна було з легкістю обійти, доклавши геть трохи зусиль. Міністерство робило складним їх дотримування. Якщо не було надано прямих доказів, звинувачення в дискримінації вважалися плітками або спекуляціями, а отже такими, що завдають шкоди чиїйсь репутації. Саме це й тримало багато справ поза увагою Чарверсуду, в рамках невеликих комітетів, які або вирішували справи, або припиняли їх з різних причин.
Замість того, щоб виселити людину через її статус і реєстрацію, її могли виселити через забруднення. Або через те, що у них не було постійного джерела вовкозілля. Або з будь-якої іншої причини. Чарверсуд заледве прийняв єдиний потрібний аспект закону, який зобов’язав би Міністерство бути відповідальним за видачу вовкозілля всім лікантропам — безоплатно.
Це було б надто правильно, надто полегшило б життя людям, до яких ставилися, як до нелюдів.
І саме тому Герміона щомісяця варила стільки, скільки могла. Кожен флакончик насправжки мав значення. На відміну від фальшивих законів, удаваної толерантності та фальшивих посмішок для медіа, які вони намагалися контролювати, варіння зілля було справжнім рішенням. І вимагало справжньої роботи.
Герміона зробила б більше, якби могла, але й у неї були межі. Пацієнти Падми, які не відгукнулися на заклик смертежерів (ті обіцяли краще життя за їхнього режиму), — були вдячні за зілля, яке дозволяло їм нормально працювати та жити.
Саме це мало значення.
— Завтра повня, — Падма довго дивилася на Герміону, перш ніж приготуватися до наступної групи, виводячи своєю чарівною паличкою, щоб нейтралізувати запах інших вовків у повітрі. Ті були особливо чутливі в дні перед повним місяцем. — Хочеш, щоб хтось залишився?
Герміона порахувала залишки. Зазвичай, в неї виходило сорок. Сьогодні ж їх залишилося тридцять, а Падма мала ще дві групові сесії, не більше шести вовків у кожній, це була майже норма.
— Я повернуся додому, перш ніж зійде місяць. Мої захисні чари сильні, не має виникнути жодних проблем.
— Я знаю, але якщо хочеш компанії, я можу залишитися, — її карі очі засяяли. — Ти можеш допомогти мені обрати квіти на весілля.
Існував цілий список речей, які Герміона воліла б зробити натомість. Вона хихикнула над рідкісним проявом відвертого ентузіазму в Падми.
— У мене є город і знання про те, як квіти запилюються, але я не експертка в тому, що приносить естетичне задоволення.
— Знаю, але Невіл зайнятий зі своїми учнями, Парваті має дикі ідеї, а Чо буде зайнята.
— А Блез? Він же, зрештою, твій наречений.
— Блез Забіні? Обирає квіткові композиції. Добровільно? — Падма розсміялася, і Герміона приєдналася.
Уявний образ розгубленого Блеза, який намагається обрати між бузком, амарилісом і гвоздиками, був вельми кумедним.
— Слід визнати, що у нього гарний смак, але він так часто погрожує втечею, що я відчуваю, що це може його доконати.
— Страх перед твоєю бабусею триматиме його в шорах.
— Вона наклала на нього закляття Кажанячі шмарклі так, що порівняно з нею, Джіні здається дилетанткою.
Обидві засміялися і повернулися до своїх завдань, поринувши в тишу, щоб зосередитися. Невдовзі Герміона її порушила.
— Ти прийдеш сьогодні? — кожної другої п'ятниці вони збиралися у неї вдома. Тільки відьми.
— Так. Парваті теж, і нічого, якщо я візьму з собою Чо?
— Гаразд, — Герміона не мала жодних почуттів до Чо Чанґ, але та була найкращою подругою Падми й поступово ставала постійною гостею на їхніх посиденьках. На превелике роздратування Пенсі.
— Пад... ох, Герміоно, ти тут, — Сьюзен просунула голову в кімнату, виглядаючи заклопотаною, але цілком зібраною. — Прекрасно. Я знаю, що цього тижня ти не вилітаєш на виклики, але мені потрібна допомога з пацієнтами, — аврори й Антитерористична оперативна група потрапили в сутичку в Честерфілді. Один загиблий, один зник безвісти, двоє в критичному стані й шестеро поранених.
Запала павза... потім вони почали діяти, але Падма зупинилась.
— У мене групова сесія за п'ятнадцять хвилин. Я не можу надовго залишити кімнату, повну вовкулаків, у ніч перед повнею, — ні, вона точно не могла. Найімовірніше, почнеться бійка. Падма розстебнула кобуру з зіллям і накинула її Герміоні на талію.
— Є покусані вовкулаками, Сьюзен?
— Ні.
Герміона дістала свою вірну вишиту бісером сумочку й обмінялася з Падмою полегшеними поглядами.
Ґрейбека ще не випустили у світ.
Поки що.
У повню завжди була тривожна кількість покусаних людей: або перед нею, або після. Наче навмисне.
Герміона витягнула свою пляшечку з ясенцем.
— Гаррі там?
— Ні, його там не було, але, гадаю, він скоро буде тут, разом із Мелфоєм. Загиблий був членом оперативної групи.
Вона зробила паузу, намагаючись знайти зілля у своїй сумці.
— Вбивче закляття?
— Так, — сказала Сьюзен. — Найкритичніше поранення — рана від отруєного кинджала. Така сама, від якої ти вилікувала Молі Візлі.
Очі Герміони розширилися, і дівчина пришвидшилась, вихопивши паличку на ходу. Вона заледве попрощалася з Падмою, перш ніж поспішно вийти разом зі Сьюзен. Та розповідала, крокуючи.
— Минуло тридцять хвилин відтоді, як його підрізали. Я викликала когось із відділу отруєнь рослинного походження, щоб допомогти, — хороший хід, та це було очікувано, Сьюзен чудово планувала. — Вони принесли лезо на випадок, якщо це не та отрута, яку вони використовували. У тебе є протиотрута?
Герміона подала Сьюзен свою сумочку, а сама зібрала волосся в недбалий бублик.
— Одна пляшечка, але в моєму кабінеті, якщо не заперечуєш.
— Звісно.
— Є ще щось, що мені варто знати.
— Він юний.
Дуже юний, як виявилося. Ледве закінчив Гоґвортс і не дуже тренований. Ще одна історія з життя недофінансованого Відділу аврорів та оперативної групи. Він був високий, широкоплечий, білявий і близький до смерті.
Герміона не могла сказати, що було більш загрозливим: поранення чи отрута.
Про це вона думала, коли скинула светр, — щоб не зіпсувати ще один — і взялася до роботи. Герміона, яка не носила ні уніформи, ні бейджика, не мала часу на імена чи знайомства. Інші аврори в кімнаті, напевно, впізнали її, — чи через її знаменитість, чи через обідні візити до Гаррі, бо ніхто не зупиняв її. А ще, мабуть, тому, що у пораненого чарівника з рота йшла піна, з грудей текла кров, і він марив про мертвого родича.
Отрута була потужною. Двоє неушкоджених аврорів, медвідьма і Герміона, яка буквально сиділа у нього на ногах, утримували його досить довго, щоб Сьюзен, яка якраз вчасно повернулася, влила йому в горло першу порцію протиотрути.
Потім щось від болю.
Потім кровоспинне.
Потім снодійне.
Йому це знадобиться.
Незабаром вона розірвала його закривавлену мантію, кров заляпала її руки в рукавичках і розбризкалася по підлозі навколо неї. Сьюзен стежила за кожним її рухом, старанно ущільнюючи паличкою рану, поки Герміона обережно крапала туди ясенця, стискаючи поранення, наскільки це було можливо. Вони працювали мовчки, чудово знаючи одна одну: Герміона знала, що зробить Сьюзен і що їй потрібно, ще до того, як та скаже вголос. І навпаки.
Герміона відчула прохолодне поколювання, коли піт зникнув з її чола.
— Дякую.
— Завжди, будь ласка, — Сьюзен повернулася до свого завдання, мовчки чекаючи, поки рана затягується. У нього залишиться шрам, але він не помре від поранення. Щодо трунку... було ще рано про це говорити. — Я пробіжуся діагностичними чарами, щоб виявити внутрішні пошкодження.
Герміона стояла осторонь, поки Сьюзен працювала. Та, знявши рукавички й використовуючи паличку, очищала тіло пацієнта від крові та бруду. Сьюзен закінчила чаклувати й потягнулася до зачарованого пергаменту з результатами. Вона здригнулася, але якщо Герміона щось і знала про чаклунку, так це те, що Сьюзен не була такою песимісткою, якою мала б бути — зваживши на всіх родичів, яких вона втратила через Волдеморта.
— Отрута достатньо сильна, але лезо не зачепило нічого життєво важливого. Якщо ми зможемо підтримувати його стабільним протягом дванадцяти порцій протиотрути, він має вижити.
До кімнати зазирнула темноволоса медвідьма і зиркнула на Герміону.
— Гаррі Поттер хотів би дізнатися про стан цього пацієнта.
— Критичний, але стабільний.
— Цілителько Боунз, Гаррі й очільник оперативної групи, хотіли б поговорити з вами про загиблого. Вони хочуть повідомити його сім'ю.
Очільник оперативної групи?
Яке дивне окреслення Драко Мелфоя, зважаючи на те, як неформально вона висловилась про Гаррі.
— Так, звичайно, — Сьюзен поклала зачарований пергамент на стіл і зітхнула. Збудження від успіху з одним пацієнтом швидко перетворилося на нагадування про невдачу і втрату життя. Вона нічого не могла вдіяти, але легше однаково не ставало.
Коли вона проходила повз, Герміона поклала руку їй на плече. Сьюзен кивнула у відповідь.
— Побачимося ввечері, так?
— Чия черга бути барменом? Якщо Пенсі, то чорта з два. В неї важка рука, а я не хочу бути нещасною весь наступний тиждень.
Герміона розсміялася, вона мала слушність.
— Ні, зараз черга Джіні.
По її обличчю було видно, що вона втомилася від, очевидячки, довгого дня, але Сьюзен посміхнулася.
— Я запізнюся, але прийду.
Джіні мала трьох дітей віком до восьми років. Тож, по суті, у неї було три роботи.
На першій вона була мамою, дружиною, кухаркою на швидку руку та миротворцем (чотири посади були взаємопов’язаними й оплачувалися однаково — абсолютно ніяк). На другій вона була репортером з квідичу (і заробляла навіть дуже добре), а її останньою (але другою за важливістю роботою) була барменша.
Як чудовий знавець свого діла, Джіні мала міцний і підозріло фруктовий напій, який чекав на Герміону, коли вона нарешті повернулася додому.
— О, слава богу.
Не вітаючись, вона випила його трьома ковтками, помітивши з гримасою, що напій не обпікав, як мав би, що не віщувало нічого доброго для решти її вечора.
Або завтрашнього ранку.
Вона місяцями не варила зілля від похмілля.
Але це не завадило Герміоні поставити порожню склянку й кивнути, щоб отримати іншу. Це був їхній п’ятничний вечірній ритуал, який започаткувався через необхідність Джіні, якій для здоров’я потрібно було кілька вільних від дітей годин. У п’ятницю з ними залишався Гаррі, а вона – у суботу, коли він хотів піти кудись зі своїми друзями.
З роками їхній ритуал зростав. Розширювався.
Тепер до нього ввійшло ще декілька душ. Луна, коли не подорожувала світом по роботі. Дафна, Падма, Сьюзен і Парваті — коли вони не були зайняті. І Пенсі, але лише тоді, коли обіцяла поводитись чемно з їхнім останнім доповненням: Чо.
Пенсі приходила нечасто.
― Настільки погано? — запитала Джіні.
Герміона сіла на барний стілець, поклавши лікті на білий граніт, та обхопила голову руками.
― Я пішла, щоб принести вовчий аконіт, а закінчилося все моєю допомогою після засідки.
― О, Гаррі розповів мені про це. Один мертвий і один зник безвісти. Стен Мезерс. Він саме повертався додому, щоб повідомити новину своїм батькам, коли я готувалася прийти сюди. Він сказав, що ти врятувала молодого аврора, який отримав ножове поранення отруєним кинджалом.
Вона кивнула.
― Це та сама отрута, яка пошкодила руки твоєї мами. Їм вдалося влити її в саме лезо. Огидна магія. Неприродна. Він ледь не помер. ― Герміона спохмурніла. — Сьюзен сказала, що Мелфой відніс його до Відділу таємниць, щоб вони провели тести. Я була надто зайнята, рятуючи життя аврора, але я… я навіть не пам’ятаю його імені.
― Алан Котлбек, ― коли Герміона подивилася на неї, Джіні знизала плечима, відповівши так само, що стосувалося усіх аврорських справ. ― Гаррі сказав мені. І просив передати тобі «дякую».
― Я виконувала свою роботу.
― У свій вихідний.
Герміона знизала плечима й прийняла напій, запропонований Джіні.
― Ти пропустила вечерю з батьками?
Це було сміливе запитання. Джіні точно знала, як мало Герміона хотіла обговорювати своїх батьків.
І все ж вона згадувала їх, коли випадала нагода.
Герміона перехилила свій напій, не відповівши. Її мовчання мало б задовольнити. Вона не була завзятою пиячкою, але сьогодні ввечері їй потрібна була відстрочка.
— Ні, — зізналася вона, зітхнувши. — Позавчора ми вечеряли, але все пройшло не надто добре.
― Як і зазвичай, ― Джіні простягла руку через барну стійку й легко, співчутливо погладила її по маківці опущеної голови, від чого Герміона зареготала.
Її не довелося переконувати, щоб розповісти про візит. Розмова з мамою закарбувалася в її пам’яті, оскільки вона знайшла привід, щоб піти перед десертом. Вона деформувалася і відтворювалася, наче подряпана платівка. Коли Герміона закінчила, Джіні зіщулилася.
― Тобі точно потрібно налити ще.
Потім вона пірнула за острів і знову виринула зі свіжою пляшкою Оґдена, перш ніж почати свій складний процес змішування.
Герміона спостерігала, але не могла зрозуміти. Успадкувавши від Молі любов до кулінарії, Джіні почувалася як вдома на будь-якій кухні. Вона допомагала з плануванням і нічого не коментувала, коли Герміона переставляла все під час нападів стресу.
Кам’яна підлога, білі стіни, стельові світильники, острівний граніт (який не поєднувався з обробленим деревом на решті стільниць) і зношені дерев’яні балки, які вели у вітальню ― це все придумала Джіні. Герміона навіть не могла приписати собі заслугу у вигляді зелених шафок упереміш із відкритими полицями, що тяглися вздовж стіни з плитою, чи раковини під вікном, яке виходило на її сад і прилісок за ним — навіть це було частиною бачення Пенсі.
Єдиним, що вона могла назвати своєю ідеєю оформлення, було підвіконня, заставлене горщиками з часто використовуваними травами.
Це не мало значення. Простір пасував Герміоні, і це було чудово, бо ж коли вона не варила зілля, не працювала над своїм нескінченним списком для читання, не наглядала за пацієнтами чи не займалася садівництвом, вона готувала їжу.
Після кількох невеликих пожеж і невдач вона знайшла нове хобі.
― Час змінити тему, ― Герміона сперла підборіддя рукою. ― Як минув твій день?
Відповіддю Джіні був саркастичний погляд, за яким наступив веселий сміх.
― Я щаслива, що сьогодні п'ятниця. Перед тим, як піти з дому, Лілі вкусила Джеймса, тому що він продовжував сунути свої руки до її обличчя після того, як вона сказала йому припинити. Ал все ще ненавидить дитячий садок і вже засмучений тим, що повернеться туди в понеділок. Загалом, зараз мій дім під стріху наповнений слізьми та образами, ― вона посміхнулася. ― Гаррі процвітає.
Або плаче разом із ними.
― Веселі часи.
Губи Джіні скривилися в ласкавій посмішці; хаос і все інше ― вона, очевидно, не мала б іншого шляху.
― Справді, ― востаннє струснувши все в склянці, наповненій льодом, вона блиснула усмішкою, яка показувала хитрий задум. ― Маєш якісь плани на завтра?
― Не маю, ― вона вже знала, чого хоче Джіні. ― Я, либонь, проведу день, займаючись садом з Алом.
― Дякую. Я приведу його вранці.
Далебі, їм не потрібно було питати, але щодругого тижня хтось із них питав. І Герміона дозволила їм.
У свої п’ять Албус був найсором’язливішим із трьох дітей Поттерів, боявся всього надто великого, і мав тенденцію губитися на задвірках, коли змішувався зі своїми більш буйними, повними хаосу братами, сестрами та кузенами.
Всупереч слізній тривозі перед незнайомими дорослими, у маленькому контрольованому середовищі Ал розквітав. Після щоденних істерик і сліз Гаррі та Джіні зрозуміли, що сенсорне перевантаження його братами й сестрами виснажило його. Вони попросили її забирати його до себе кожну другу суботу — щоб він міг утекти — поки вони працюють вдома, щоб забезпечити йому спокій, якого він потребував між візитами.
Він здавався щасливішим під час свого гостювання, більш схильним до розмов, сміху, жартів і купи запитань, поки він грався з курчатами або допомагав виривати бур’яни. Ал чудово порався з бур’янами. Він насолоджувався тишею відкритого пасовиська за її воротами та прогулянками, які вони здійснювали в сонячні дні, щораз наважуючись відходити далі від дому та ближче до лісу, якого так боявся.
Одного разу їм це вдасться.
Одного разу він стоятиме на узліссі й зрозуміє, що боятися нічого. Герміона буде з ним, вона триматиме його за руку, коли він вирішить зробити перші кроки.
Коли він перестане боятися.
— Де Луна? — запитала Герміона.
Джіні налила суміш у склянку й підштовхнула до неї.
― В Аргентині.
— Я думала, вона має повернутися сьогодні.
― У неї виникла проблема з летиключем, тож вона повернеться завтра.
― О, ясно, ― Герміона кивнула. ― А решта? Сьюзен уже сказала мені, що запізниться.
― Парваті незабаром має бути тут. Падма теж запізниться, тому що зменшує залу для їхнього з Блезом весілля. Вона приведе з собою Чо. Пенсі нагорі вирішує, бути їй стервом чи ні, поки міряє твою ванну на ніжках.
― Вона її знайшла?
— Так, вона знайшла, — оголосила Пенсі знизу сходів у вітальні. Кімната була відкрита до кухні, що давало їй чудовий огляд на напій у руці Герміони. Вона драматично видихнула. — Ви, зрадниці, почали без мене?
Джіні так сильно закотила очі, що у неї закрутилася голова.
— Ой, та йди до сраки, ― вона підняла металевий шейкер і струснула його; звук удару льоду об метал пролунав у тихій кімнаті. Тоді вона налила другу склянку, коли Пенсі сіла на барний стілець поруч із Герміоною. — Чому ми тебе терпимо?
― Називай це справою гарного смаку.
Джіні звузила очі.
― Десь там заховався комплімент.
Справжня відповідь на запитання Джіні була простою у своїй складності.
Вона дала Пенсі шанс.
Не як акт співчуття чи прощення, а радше як послугу Тео, від якої вона майже відмовилася просто тому, що Герміона ніколи не любила Пенсі.
Але вони були дорослими, і вона розуміла, що навіть хулігани були людьми, здатними вирости та стати кращими. Вона ніколи раніше не думала про Пенсі ось так, тому що на той час роками не згадувала про відьму. Відколи та кричала, щоб хтось схопив Гаррі для Волдеморта, щоб він їх усіх помилував.
Хоч він однаково потім зробив це сам.
Герміона мала принципи та сильне почуття справедливості, але це не пересилило її бажання допомогти тому, хто явно цього потребує.
А Пенсі була в біді.
Уперше після війни Герміона побачила ту у Святого Мунґо, коли Тео покликав її до свого кабінету, щоб оглянути побиту відьму. Він чекав за дверима. Не маючи копійчини за душею, Пенсі вийшла заміж за домовленістю за німецького чарівника із могутньої магічної сім’ї, а згодом була випалена зі свого генеалогічного дерева.
Підбите око, розбита губа та синці — це те, що залишила їй матір.
Коли Герміона спробувала її зцілити, Пенсі розсміялася і сказала:
― Ні, дякую, я б хотіла носити їх, як корону. Нарешті я ― сама правителька своєї долі.
Герміона довго згадувала ці слова.
За кілька місяців, коли вона повідомила Тео, що нарешті готується почати проєктувати свій будинок, він попросив її найняти Пенсі. Щоб дати їй мету. Курс. Шанс.
Пенсі не мала досвіду, окрім декорування кабінету Тео. Жахливе ставлення до інших, ймовірно, було її захисною реакцією, до того ж вона була майже такою ж упертою, як Герміона. Але вона думала про їхню першу зустріч, слова, пронизані сильним бажанням стати кращою, і час незадовго до цього, коли Герміона також потребувала мети.
Отже, вона погодилася заплатити їй за дизайн однієї кімнати: кухні.
Проєкт був виснажливим для них обох через величезну суперечність між характерами та стилем, але вони знайшли спільну мову щодо зеленого кольору, яким врешті-решт були пофарбовані Герміонині шафки.
Саме з цього все й почалося.
Пенсі розповідала про своє жалюгідне життя під контролем сім’ї колишнього чоловіка, а Герміона слухала та ділилася своїми труднощами: причина її звільнення з Міністерства та чому вона стала цілителькою. Що більше Пенсі дізнавалася про неї, то більше переставала робити сміливі, грандіозні пропозиції, натомість віддаючи перевагу тим, які більше відповідали простому стилю Герміони.
Коли проєкт було завершено, вона помітила, як Пенсі кліпала, стримуючи сльози, пишаючись собою та своїми досягненнями. Так, як Невіл, коли вона виростила свою першу партію довгастих помідорів, Герміона повернула їй борг, не засуджуючи.
Дозволила їй плакати, не кажучи про це ні слова.
Лише раділа з того, як далеко вона зайшла і як далеко зайде.
Невдовзі після цього Герміона порекомендувала Пенсі Анні Ебот, яка щойно зайняла «Дірявий казан», який потребував оновлення. Вона погодилася, і бізнес, який Пенсі не планувала, розрісся. Але, попри свій насичений графік, вона залишала будинок Герміони пріоритетом, оскільки вони повільно працювали — і сперечалися — з кімнати в кімнату, перетворюючи її котедж на дім.
― Хто ще прийде? І вам краще не говорити про Чо, кляту Чанґ.
Джіні та Герміона стримали сміх.
Яскравий погляд Пенсі був багатослівним.
— Триндець, я пішла.
— Упевнена, що ти зможеш потерпіти її кілька годин.
― Я можу витерпіти багато чого — для початку вас обох.
― Туше, ― Джіні посміхнулася.
Замість того, щоб піти до каміна, Пенсі підійшла до них, закочуючи очі.
― Падма виходить заміж за одного з моїх найближчих друзів, а Парваті кумедна. Сьюзен, мабуть, можна назвати стерпною. Я не знаю її досить добре, але скажу, що для Гафелпафу у неї миленьке суче личко. У нас з Ґрейнджер перемир'я, і я припускаю, Візлі, ти маєш певний шарм і талант до прокльонів, які моє внутрішнє відроджене стерво може поважати. Однак я проводжу кляту межу на Чо.
— Відроджене? ― Герміона звела брову, а потім усміхнулась, дивлячись на похмурий погляд Пенсі.
Тим часом Джіні витягла іншу склянку й налила туди залишки із шейкера.
― Ми одружені з Гаррі вже десять років, і я все ще Візлі?
― В основному, ― Пенсі піднесла склянку до губ, повільно відпиваючи. ― О, мені щойно нагадали, чому я тебе терплю. Ти робиш чудові напої.
― Батьківство мене добре навчило, ― Джіні різко вклонилася, і всі розсміялися.
― Як пройшла вечеря з батьками? ― Пенсі вигнула брову.
Це була тема, яку вони обговорювали, руйнуючи бар’єри між собою.
Герміона зітхнула.
Пенсі та Джіні обмінялися багатозначними поглядами. Перша стиснула губи й видихнула. Дарма, що вона не вміла підбадьорювати людей, та все ж їй вдалося незграбно поплескати Герміону по руці.
— Здається, я таки залишаюся.
Герміона почувалася добре.
Краще, ніж добре, вона почувалася просто неймовірно.
Завдяки чудовим коктейлям Джіні для гарного самопочуття і цей день, і розмова з її матір’ю залишилися лише далеким спогадом. Тепер вона лежала на дивані розслаблена та розігріта алкоголем; її ноги витягнулися, поки не досягли порожнього місця, яке Пенсі щойно звільнила, щоб зробити їм ще по чарці.
Чогось іншого, тому що Джіні вирішила, що буде прекрасною ідеєю наздогнати Герміону у своєму сп'янінні, тому вона так і зробила, перехиливши кілька своїх таємничих напоїв одразу після того, як прийшли інші.
Тепер вона виглядала такою ж щасливою та вільною від жалю, як почувалася Герміона, і ліниво посміхалася своїй подрузі, яка нині витала у власному світі. Стегна Джіні гойдалися під тиху музику, що доносилася з радіо, вона махала руками, її очі були заплющені, а руде волосся жило своїм життям.
Сьюзен, яка вже була п’яна й спала на підлозі, була ближче, ніж вона уявляла, до того, щоб на неї необережно наступила розтанцьована відьма.
Що ж, добре.
Злегка почервоніла Пенсі повернулася зі своєю третьою склянкою, а Герміона… Ну, вона збилася з рахунку. При першому ковтку цей напій здався не таким міцним, як інші, але все ж він трохи обпікав.
― Це чисте вогневіскі, бо я не стала бадяжити якісь вишукані коктейлі для такої п’янючої сливки, як ти, люба...
Ласкаве звертання звернуло увагу Герміони на тверезість Пенсі. Або її відсутність.
Коли Пенсі спробувала елегантно сісти, то промахнулася і трохи розлила свого напою на руки.
― Довбана гравітація. Яка ж непостійна сука.
Падма та Чо сиділи поруч та теревенили про весільні плани Падми — це звичайна тема на їхніх зустрічах відтоді, як вона заручилася з Блезом Забіні на Різдво. Герміона не заперечувала. Насправді вона з нетерпінням чекала їхнього весілля наступного року в Індії.
Їхні п'яні хихикання були заглушені сміхом Парваті. Та була доволі худенькою, тому її рознесло з першого ж міксу Джіні, вона стала балакати ще більше, а голос став гучнішим, ніж зазвичай. Парваті сиділа на журнальному столику Герміони в чорних легінсах і яскраво-рожевій сорочці, навпроти своєї сестри та близької подруги, склавши ноги, тримаючи в руці ще недопитий перший напій.
Розмова продовжилася після того, як їхній сміх стих. Герміона слухала й тихенько посміювалася, не вловлюючи жодного жарту чи речення, тому що алкоголь настільки її розслабив, що їй було байдуже, що Парваті сидить на її журнальному столику. Тому самому, через який вона сперечалася з Пенсі два тижні; Попри те, що він не вписувався до сучасної стилістики кімнати, Герміоні він подобався.
Джіні заносило десь у кутку, коли Чо запитала:
― Скількох гостей ви з Блезом вирішили запросити?
Падма зробила великий ковток й глянула на неї, що свідчило про те, наскільки вона була приголомшена загальним процесом — це почуття вона висловила Герміоні під час їхнього останнього спільного обіду.
— З мого боку буде не менше сотні людей і все село моїх батьків…
― Купа родичів, — випалила Парваті, простягаючи руку, наче цей жест мав кількісне значення. ― Я планую доти знайти собі когось. Мерліне, якщо я почую, — її обличчя змінилося, коли вона перекривлювала когось зі своєї численної рідні, ― «Коли ти збираєшся знайти хорошого чоловіка, щоб вийти заміж?» ще раз, я відправлюся на Сонце!
Поки Парваті скиглила про своє самотнє життя, Пенсі нещиро погладила її однією рукою, а іншою тримала склянку.
— Ось-ось, — протягувала вона, наче якийсь негідний аристократ.
Вогневіскі притупило здатність Герміони стримувати свою реакцію на все, що їй здалося віддалено смішним, тож вона розсміялася. Потім почервоніла і перепросила. Парваті зиркнула на неї, але в тому погляді не було тепла.
― Тобі також доведеться знайти пару, Герміоно. Успіхів у цьому, подруго. Твої стандарти куди вищі за мої.
— А твої стандарти ні, Парваті? — невинно запитала Чо, у якої пустотливо сяяли очі.
Сьюзен перевернулася на спину й голосно захропіла. Прекрасно.
― Я погоджуся на дотримання гігієни. Я не прошу багато.
Пенсі закотила очі, і Чо погодилася.
Падма теж.
― Брехня! — перекричала радіо Джіні, та продовжувала танцювати, наче нічого не сказала.
І поки Парваті дулася, усі сміялися, бо були знайомі з її відмовками. Всупереч тому, що вона казала, стандарти Парваті не були низькими.
Насправді вони, мабуть, були вищі за Герміонині. В певному сенсі.
У неї ніколи не було постійного хлопця, лише довга вервечка випадкових стосунків, які, зрештою, не перетворилися на щось довгострокове. Причина полягала виключно в тому, що їй подобалися недосяжні чоловіки — чи фізично, чи емоційно, чи все разом. І коли вони почали проявляти інтерес і говорити про щось більше, коли вони починали переслідувати її, а не навпаки…
Ну, її інтерес до них практично зникав.
Герміоні було знайоме захоплення полювання, переслідування чогось, що вона хотіла, доки не спіймає, але вона ніколи не знала, щоб хтось виграв перегони, забрав їхній трофей, подивився на нього та викинув той на смітник, схоже на Парваті. Протягом багатьох років вона думала, чи Парваті взагалі хотіла цих недоступних чоловіків з самого початку, чи ідея про те, що вони просто недосяжні, була розіграшем.
Але тепер, коли Герміона була засмучена й обмірковувала кожну дрібницю, вона потягувала своє вогневіскі й розмірковувала про те, що, можливо, Парваті не знала, чого хотіла. А може, вона так і злякалася додаткового стресу та обов’язків, які з’являлися разом зі спільним життям з кимось.
У своїй підсвідомості, Герміона могла зрозуміти.
Падма робила це так легко за останні шість років, що прожила з Блезом. Герміона вважала безглуздим запитати її, як вона побудувала щось із нічого. Це не могло бути легко; вони боролися зі всіма, хто не сприймав їх, але вони знову вступали в битву, а потім ще одну, і ще одну з кращою стратегією та висхідною стійкістю. Було так багато людей, які сумнівалися, що вони витримають хоч місяць, а тим паче рік.
Або шість.
Герміона сумнівалася.
Блез із Падмою були такою химерною парою від початку ― обидва хитромудрими способами оминали деталі, які призвели до їхнього об’єднання.
Алкоголь, якщо вона правильно здогадалася.
Герміона любила, коли речі мали сенс, коли вони піддавалися аналізу, але ця пара була ні тим, ні іншим. Падма не була такою енергійною, як її сестра, не такою сміливою чи відвертою. Вона вміла веселитися, але була трохи напруженою. Як і Герміона, вона віддавала перевагу гарній книзі чи іноземному фільму, а не гулянкам. Їх об’єднувала любов до наполегливої праці та бажання допомагати людям.
Блез був… ну, він був людиною, на яку звертали увагу, тому що він ніколи не робив нічого, чого від нього очікували. Він був невимушеним, харизматичним і відкритим щодо речей, які не мали значення, але закритим щодо тих, що мали. Насправді ніхто й гадки не мав, що вони разом, доки якась нещасна душа не спробувала підійти до Падми під час одного з їхніх групових виходів.
Герміона все ще намагалася дізнатися, як він перейшов від того, щоб сидіти поруч із Тео, до того, щоб вдарити якогось п’яного чарівника в обличчя. Їх усіх вигнали з бару.
А проте, саме так все прояснилося, як і те, що жодна з їхніх родин не схвалює цей шлюб. Сім'я Падми була проти, тому що Блез не був індійцем, не був тим, хто дотримується традицій, і не був зацікавлений у великій сім'ї — те, що Падму також не цікавило. Герміона очікувала, що мати Блеза не схвалить їх через статус Падминої крові, але була здивована, дізнавшись, що це пов’язано з тим простим фактом, що вона не була заможною.
Цікаво.
Але здавалося, що чим більше їхні родини намагалися розлучити їх, тим міцніше вони трималися купи. Пара пережила несхвалення і стала сильнішою. Незламною. Падма процвітала поруч із Блезом, ставши впевненішою версією себе, впевненою у своїй цінності в кожному аспекті свого життя. Вона підтримувала його кар'єру, яка часом віддаляла його, а він святкував кожен її успіх. У тих випадках, коли вона зазнавала невдач, він однаково підтримував її. Підбадьорюючи. Підштовхуючи її таким тонким способом.
Герміона відпила свій напій і подумала про те, як помилялася щодо них…
Можливо, все-таки вони мали сенс.
— Кого Блез обрав собі в дружби?
Пенсі закотила очі, глянувши на Парваті, яка допивала свій перший коктейль і жалісно стогнала про своє самотнє життя.
Джіні показувала дивну версію робота. Музика не відповідала її танцювальним рухам, але Герміона нахилила склянку перед подругою та підтримала її життєвий вибір.
Як хороший друг.
Вона гикала.
Сьюзен перевернулася на бік; її хропіння було гучнішим за музику. Глушилято допомогло б, але Герміона й гадки не мала, де її чарівна паличка. Мабуть, на краще.
Пенсі глянула на неї скоса, що змусило її посміхнутися. На весь рот.
— О, святі боги, Герміоно, перестань усміхатися! — вигукнула Парваті. ― Ти маєш такий вигляд, наче зловила жука.
Пролунав ще один бурхливий сміх, до якого вона приєдналася. Джіні, десь під час нападу хихикання, перекинулася й плюхнулася на диван біля Герміони. Вона ледве встигала рухати ногами.
— Кого він вибрав? — спитала Джіні трохи незрозуміло. Її щоки були яскраво-червоні від танців і випитих коктейлів.
Падма, яка давно скинула черевики, поставила ноги поруч із собою, спираючись на Чо.
― Тео та Драко.
Тим часом її вибір дружок нареченої був очевидним: Парваті та Чо.
Герміона з радістю прибуде як гість. Крім того, поспішний роман Гаррі та Джіні змусив її серйозно засумніватися, чи хоче вона взагалі церемонії… якщо колись знайде когось. Або збереться з силами для пошуків.
Почувши вибір Блеза, Парваті підвела голову, її темні очі заблищали.
― Він обрав Драко? Чудово.
— Я збентежена, — Чо не виразила слова; вона була найтверезішою людиною в кімнаті, оскільки не пила — одна з багатьох причин, чому Пенсі не могла її терпіти.
— Ви готові?
— Так.
Джіні ледь не задихнулася, коли Парваті посміхнулася в склянку, а потім радісно захихотіла.
― Це фантастична новина.
― Чому ти так схвильована цим? Драко Мелфой — величезний... — Чо подивилася в бік Пенсі й зарум'яніла. Вона говорила про її друга, якого, як усі знали, та вельми оберігає.
— Дрочило? Придурок? Дупа? — Пенсі знизала плечима, завершуючи речення. ― Я називала Драко майже всіма версіями цього слова, які знала, колись у своєму житті. Або за останній місяць. Чи тиждень. — Пенсі вирячила очі на Парваті. ― Залишається питання: чому ти так схвильована?
Що, судячи з виразу облич, здавалося найцікавішим питанням години.
Парваті озирнулася до кожної з них, дедалі більше приголомшена їхнім нерозумінням.
― Драко Мелфой буде вбраний у традиційну індійську мантію друга нареченого.
Вона говорила повільно, наче вони не розуміли суті. І Герміона, ймовірно, таки не допетрала, тому що ніщо, що сказала відьма, не мало сенсу.
― Він одягне індійське вбрання, — Падма свідомо засміялася — щось подвійне, що Герміона так і не второпала. Решта з них досі кліпали. — Індійська! Мантія!
― Я зараз така розгублена, — тихо сказала Чо більше Падмі, ніж будь-кому, але всі однаково її почули.
Герміона захихотіла. Розгубленість відьми була настільки гучною, що вона майже шкодувала, що поставила запитання, яке привело її до цього моменту.
— Індійська! Мантія! — Парваті підкреслювала кожне слово різким рухом вільної руки.
― Так, так, ми це розуміємо, — прохрипіла Пенсі. — Переходь до суті, бляха!
― Ви всі зараз знущаєтеся наді мною? Цей чоловік до біса чудовий, — Парваті піднесла руку до підборіддя, стиснувши губи. — Ну, звісно, не враховуючи його особистості.
― Це досить важливо, що не треба уточнювати, — Чо глянула на Пенсі, яка схвально кивнула. — Він — повна дупа.
Парваті відкинула косу з плеча.
― І це справедливо. «Відьомський тижневик» попросив мене взяти інтерв’ю у десяти найкращих парубків магічного світу минулого тижня, і Мелфой посів перше місце. Його мамі довелося змусити його прийти на інтерв’ю, але, ніфіга собі, це так і є. Ви часто бачите його?
Джіні та Чо знизали плечима. Ні. Падма та Пенсі, очевидно, бачили. Як єдина людина, яка не відповіла, Герміона раптом виявила, що всі погляди звернули на неї. Парваті очікувала.
— Е… ні, — сказала Герміона. — Я не бачила його після суду.
— Як тобі це, бляха, вдалося, Герміоно? — усміхнулася Парваті. ― Ти обідаєш із Гаррі. Вони працюють разом!
― Просто не бачила. Я б не сказала, що вони друзі. Думаю, вони планують свої перерви, щоб не бачитися один з одним ні на секунду довше, ніж потрібно.
Кімната вибухнула сміхом, попри те, що Герміона була абсолютно серйозною. Вона знизала плечима й надпила вогневіскі зі своєї склянки, коли Джіні повільно вирвала її, що читалось за кілометр. Успіх Джіні в крадіжці можна повністю списати на поганий контроль моторики Герміони та той факт, що кімната мала приємне туманне освітлення. Але жарт завершився на рудоволосій, яка зблідла від смаку з першого ковтка, маючи такий вигляд, ніби щойно проковтнула розплавлену лаву.
Вона звернула на Герміону дикий погляд.
― Як ти можеш це пити?
Її стинання плечима було в кращому випадку ледачим.
― Міцне?
― Вона промаринована, — втрутилася Пенсі.
Герміона почала сперечатися, але втратила і слова, і волю.
Наступного разу, вона поклялася, кивнувши в нікуди.
Тоді вона захихотіла й нахилилася вперед, що насправді було вбік, бо її голова торкалася плеча Джіні.
Ах, тоді точно п’яна.
Чудово.
Парваті повернула увагу собі.
― Звичайно, це так, але це не має значення, тому що Драко Мелфой буде одягнений у традиційну індійську мантію, і, здається, я єдина, хто визнає її велич, ― вона драматично вказала на дівчат. — Мені соромно за вас усіх!
― Я, наприклад, не бачу його таким, тому що знаю його все життя, ― Пенсі ліниво махнула рукою й сьорбнула зі склянки. Вона схрестила ноги й відкинулася на диван. ― І ще, — скривилася вона, — я намагалася замутити з ним на п’ятому курсі. Це була жахлива помилка, про яку ми домовилися більше ніколи не говорити, ― тоді вона встала, вирвала склянку з руки Джіні й, хитаючись, пішла на кухню, щоб налити ще вогневіскі.
Герміона схвильовано посміхнулася.
Парваті підвела очі, ніби розмірковуючи над словами Пенсі.
― Знаєте що? Я припускала, що тоді він був нестерпнішим, а тепер я б віддала частину своєї зарплати за можливість видертись на нього, як на дерево.
Джіні пронизливо скрикнула, її губи стиснулися, а очі примружилися.
— Цілком певна, що це називається проституцією.
— Це трохи незаконно, — зауважила Герміона.
― Трохи? — одночасно сказали Чо та Падма.
За мить вони зареготали, а решта швидко приєдналася. Сьюзен продовжувала хропіти. Тим часом Парваті пильно дивилася на них усіх, але нікому з них не загрожував її погляд, бо вона була надто зайнята тим, щоб не розсміятися.
― Добре, це трохи не ті слова, але факт залишається фактом. Він все ще трохи уїдливий, прекрасний і… ну, за чутками, він знову почав зустрічатися після… знаєте.
І вони знали.
Відьма зіщулилася від власної безтактності. Не тому, що почувалася особливо погано через свої слова — вона однаково сказала б це, — а радше тому, що Пенсі була поруч. Вона не була подругою Асторії, але вона була подругою Дафни… і могла почути.
Та коли відьма повернулася менше ніж за хвилину, вона простягнула Джіні її порцію і не звернула уваги на те, як Герміона надулася, коли її оминули, перш ніж холодномірно поглянути на Парваті.
― Не зупиняйтеся через мене, ― Пенсі сіла й сьорбнула своє вогневіскі. ― Серйозно. Це мене не ображає, тому що це ― факт: Драко овдовів. Ми всі знали, що так буде. Несподіванкою стало те, як довго протрималася Асторія.
Джіні відмовилася ділитися своїм напоєм, хоч би як Герміона дулася.
― Нарциса планує знайти йому дружину, ― провівши рукою крізь своє все ще бездоганно вкладене волосся, вона дуже поважно знизала плечима. ― Чистокровні, які овдовіли так рано, як він, зазвичай чекають недовго, щоб знову одружитися, особливо якщо у них є маленькі діти. Обов’язок відьми — виховувати дітей, незалежно від того, її вони чи ні.
― Це безсердечно, ― Чо відкинула волосся Падми з її обличчя.
Пенсі знизала плечима з байдужістю, яка випливала з того, що вона виросла в цьому світі.
― Ми всі знаємо, що ніколи не одружимося через кохання, якщо не приймемо життя без сім’ї. Ну… ― вона кивала багатозначним поглядом на майбутню місис Забіні, яка тепер розуміла. ― Забіні не дотримуються традицій, тому вони не враховуються. Сім’я Ґрінґрас не така традиційна, але вони не пробачили Дафні заміжжя з Діном, поки Асторія не померла. Насправді вони досі поводяться так, ніби його не існує, навіть попри те, що Дафна ось-ось народить. Моя сім’я була набагато суворішою.
Джіні, яка була такою ж тихою та задумливою, як Парваті, заговорила:
— Ти шкодуєш, що пішла?
Очі Герміони раптом стали занадто важкими, щоб залишати їх розплющеними, тому вона дозволила своїй голові відпочити на подушці. Кімната колихалася, наче вона була на човні посеред океану. І все ж, коли Пенсі відповіла, Герміона почула це достатньо голосно й чітко в серпанку свого сп’янілого розуму.
― Я тільки шкодую, що не пішла раніше.
І оскільки вона завжди була такою сентиментальною, коли випивала, останнє, що почула Герміона перед тим, як заснути, було:
― Я ніколи не зможу відплатити Тео чи навіть просоченій вогневіскі Ґрейнджер за те, що вони допомогли мені зрозуміти себе. Я цього ніколи не забуду.
Якщо не можеш повернути, заплати іншому.
Кетрін Раян Гайд