Липень 2007 року
Надворі була перша злива за це літо. Герміона стояла в коридорі кав'ярні, і Драко ще ніколи не бачив, щоб вона так нервувала.
― Що це з тобою?
Але вона не звертала на нього уваги, просто продовжуючи тягнути руку все глибше і глибше до своєї магічно подовженої сумки та бурмотіти:
― О ні, ні, ні, у мене її немає!
Людям доводилося ковзати між ними, поки вони виходили з кав’ярні чи входили до неї, тоді як Герміона несамовито коперсалася у своїй сумці, а Драко нетерпляче пирхав.
― Ні, я не вірю, я забула парасольку!
Драко посміхнувся.
― Ти маєш на увазі, що в усьому будинку, бібліотеці та офісі, які ти запхала туди, ти забула щось таке просте, як парасолька? Не пощастило, надворі все виглядає досить кепсько.
― О, замовкни, ― вона припинила пошуки, злякано подивившись на зливу, а потім, з надією, глянула на нього.
Його усмішка тільки поглибилася.
— Жодного шансу, Ґрейнджер.
Вона тупнула своєю маленькою ніжкою, як дитина.
― Давай же, Мелфою! Дай мені свою парасольку! Я повинна представити свій переклад рун представнику з русалками, як тільки прийду на роботу!
― У жодному разі! Це не моя вина, що ти так погано підготувалася до ранкових опадів.
― Який же ти джентльмен! Хіба у твоєму розпещеному маленькому аристократичному дитинстві ти не мав уроків етикету?
― Двічі на тиждень. Але це не змінює того факту, що мені потрібна моя парасолька, тому що, як я вже казав, у мене сьогодні вранці дуже важлива зустріч із представниками Міністерства та керівництвом моєї фірми. Зустріч, на яку ти змушуєш мене спізнитися, тож удачі, Ґрейнджер.
Драко розкрив свою парасольку й вийшов під проливний дощ, кусаючи внутрішню частину щоки, щоб не зареготати. Маленька міс Всезнайко опинилася в непростій головоломці: довкола було надто багато маґлів, щоб вона могла трансфігурувати чи начаклувати власну, або ж продублювати парасольку Драко.
Обернувшись, щоб подивитися на шоу, він чекав під сухою та зручною чорною парасолькою. Герміона обережно відчинила двері, поступилася парі, що вбігла всередину, а потім завмерла під тентом. Це був її останній захист від неминучої зливи, і він спостерігав, як на її обличчі з'явився страх і похмуре змирення. Вона почала розстібати свій сірий піджак, і Драко зі зростаючим жахом усвідомлював, що вона мала намір використати його, щоб прикрити волосся, а це означало, що її біла блузка під ним буде повністю піддана дощу та за кілька секунд, швидше за все, стане абсолютно прозорою. Це було справді відчайдушне видовище.
Проклинаючи своє раптове покликання до лицарства й пояснюючи це тим, що не хоче запізнюватися, він підійшов до неї.
― О, не будь такою смішною, Ґрейнджер, іди сюди!
Він смикнув її вперед за передпліччя й притиснув до свого боку під парасолькою. Вона тихенько зойкнула, і їй довелося підтягнутись ближче й відновити рівновагу, закинувши одну руку йому на талію, а другу — за спину.
Жоден із них не сказав ні слова, коли він практично провів їх вулицею разом. Драко зосереджувався на підрахунку своїх подихів, але також на тому, щоб не дихати надто важко, і чи взагалі йому потрібно було зосереджуватися на диханні? Я контролюю ситуацію.
Вона була набагато нижчою, ніж він коли-небудь помічав раніше, її маківка ледве торкалася б його підборіддя, якби вона обіймала його спереду, а не збоку. Це, звісно, зовсім не те становище, у якому вони зараз перебували. Вони точно не обіймалися жодним чином. Він просто супроводжував бідолашну жінку до її місця роботи. Ввічливий і коректний. Це була не його провина, що вона вибрала саме цей ранок, щоб бути такою забудькуватою.
Герміона трохи підкоригувала свою ходу, щоб йти у такт з його довшим кроками, і міцніше притиснулася до нього. Вражений цим рухом, Драко вдихнув повітря і при цьому відчув запах її волосся. Я. КОНТРОЛЮЮ. СИТУАЦІЮ.
Ще зі школи, Драко завжди уявляв собі, що волосся Герміони Ґрейнджер пахне сіном. Тепер він зрозумів, що це була явно дурна й дитяча вигадка, яка виявилася абсолютно брехливою. Волосся Герміони Ґрейнджер пахло якоюсь невідомою для нього квіткою, але якби від цього залежало його життя, він би сказав, що це точно квітковий аромат. Він не пам’ятав нічого схожого, що могло рости в садах Маєтку, або ж нічого такого в теплицях Гоґвортсу, тоді що ж це було?
― Я… думаю, що зараз безпечно начаклувати собі парасольку, ― коли вони підійшли до «Дірявого Казана», вона повільно звільнилася з його обіймів. Герміона дістала з сумки один зі своїх маґлівських письмових інструментів і легко перетворила його на парасольку.
― Дякую, Мелфою, побачимося завтра, — пробурмотіла вона й, не чекаючи відповіді, майже побігла в протилежному напрямку.
Коли він один раз постукав чарівною паличкою по коміру, щоб його костюм перетворився на робочу мантію, він подумав, чому жоден із них недодумався просто пробігти під дощем, а потім осушити себе закляттям, перш ніж приступити до роботи.
Драко намагався бути уважним, справді. Це було великою честю, що його бос дозволив йому та ще кільком іншим брати участь у цьому консультаційному проєкті з Міністерством. Але це не його провина, що працівник Міністерства зараз розмовляє таким монотоним голосом, що Мелфой був змушений думати про щось інше, аби не заснути. І, звісно, що його розум, зосередився на одній конкретній думці.
Сьогодні вранці Герміона Ґрейнджер з її хвилястим медовим волоссям із запахом квітів притулилася до його боку. Її руки міцно обійняли його спину та торс. Якщо він зосередиться на спогаді, то все ще зможе відчути, як її теплі руки легенько стиснули його сорочку, коли вона ближче притислася до нього, щоб зберегти рівновагу. Тепер він знав, як це відчувати дотики Ґрейнджер на своєму тілі. Я контролюю ситуацію.
Довбана борода Мерліна, як же ж йому потрібно було потрахатися. Якщо лише одні декілька хвилинні обійми з дівчиною змусили його думати про це, тоді він точно потребував сексу. Напевно, на нього вплинула новизна ситуації. Він за все своє життя ніколи не мав фізичного контакту з Ґрейнджер, тож, ймовірно, що це було несподівано ― обійняти її рукою. Все одно це не мало значення, тому що Ґрейнджер не сиділа на роботі, одержима тим, що його рука обіймає її.
Драко хитнув головою, коли почув, що його бос, Беламі Райт-Джонсон, гукає його. Відкинувши всі думки про ранкові обійми з Ґрейнджер, він слухав, як його бос дав йому завдання представити фінансові дані за сьогоднішній ранок.
У той час, коли не проводився Кубок світу з квідичу, багато країн Європи організували кілька міжнародних показових матчів, щоб зібрати гроші для різних благодійних організацій. Цього року Англія мала зіграти проти Франції, і з фірмою Драко заключався контракт, щодо допомоги у виборі гравців для британського складу команди. Це був третій рік, коли Драко призначали членом відбіркової комісії. Як багатий спадкоємець чистокровної сім'ї, він був обізнаним, як оперувати величезними сумами золота, щоб збільшити бюджет. Оскільки цей матч був міжнародною подією, чим неабияк пишалися британці, гравцям знадобилася відповідна командна форма та модель мітли. Плюс витрати на охорону, цілителів, продавців і команди захисних чар від Міністерства для роботи на вибраному стадіоні.
Коли Драко закінчив розгляд своєї підготовленої доповіді перед членам свого офісу, Відділом магічної фізкультури і спорту, Відділом міжнародної магічної співпраці, а також декільком піарникам Міністерства, він знову сів на своє місце, і Беламі похвально йому кивнув.
― Чи є будь-які додаткові запитання щодо представленого бюджету? — запитав Беламі.
Відьма з каштановим волоссям з міжнародників, яка здалася Драко доволі знайомою, підняла руку з іншого кінця довгого столу для переговорів.
― Бюджет відповідає нашим потребам, і я не бачу жодної причини, чому мій Відділ не може схвалити цей план. У мене є прохання, мені потрібен перекладач для переговорів з французькою делегацією. Заклинання перекладу ― це повна дурниця, коли справа доходить до особистих зустрічей, і цього року ми хотіли б мати справжнього перекладача.
На згадку молодої відьми про «справжнього перекладача» чарівник праворуч від Драко тихенько захихотів. Драко зиркнув на Кормака Маклаґена, дивуючись, що, в біса, цей вилупок знайшов такого смішного.
Якийсь інший начальник Відділу відповів на запитання відьми, після чого почалися суперечки щодо пошуку відповідного кандидата. Драко закотив очі й заговорив.
― Я можу це зробити.
Усі присутні в кімнаті підозріло витріщилися на нього. Драко незворушно дивився у відповідь.
― Ти? Ти розмовляєш французькою? — запитала відьма.
― Я б не пропонував свою кандидатуру, якби вільно не володів мовою, — сказав він так ввічливо, як міг. Відьма кілька секунд дивилася на нього, а потім кивнула.
Зустріч підходила до кінця, коли запрошені працівники зібрали свої записи та повернулися до своїх робочих місць. Драко пішов слідом за Беламі та рештою його колег, поки вони виходили з конференц-зали, та коли він дійшов до дверей, його покликали.
― Гей, Мелфою!
Це була молода відьма з каштановим волоссям, яка запитала про французького перекладача. Коли вона підійшла до нього, Драко зрозумів, що знає її. Вона простягла руку.
― Сьюзен Боунз, ми навчалися в Гоґвортсі на одному курсі.
Ох, точно. Чорт. Смертежери вбили її тітку Амелію Боунз. Просто фантастично.
― Ем, привіт, — він ніяково потиснув їй руку.
― Вибач, що запитала в тебе так перед усіма, просто після минулорічної невдачі з Росією я мала переконатися.
― Що сталося минулого року?
Саме тоді Маклаґен пройшов повз них із піднятими бровами й підморгнув Сьюзен.
― Радий тебе бачити, Боунз, — промурчав він і, вийшовши з кімнати, хиро посміхнувся їй.
Драко закотив очі, але це було ніщо в порівнянні з відкритою зневагою, яка красувалася на обличчі Сьюзен.
― Він. Маклаґен стався минулого року. Цей пеньок сказав мені, що він вільно говорить російською.
― Справді?
Сьюзен пирхнула.
― Абсолютно ні. Він не з’явився на зустріч, і нам довелося покладатися на ці заклинання перекладу, це було жахливо. Коли я зустрілася з ним, він лише знизав плечима і сказав мені, що він ніколи не говорив, що може говорити російською, просто сказав, що його язикатий рот має неабиякий дар володіти різними мовами, якщо я правильно його зрозуміла.
― Я не дуже розумію…
― Він просто хотів залізти мені в трусики, ― сказала вона прямо.
― Ой, ― Драко почервонів, не знаючи, що відповісти. Сьюзен лише знизала плечима. ― Він придурок. У будь-якому випадку, дякую, що запропонував стати нашим перекладачем. Гадаю, ми почнемо співпрацю наступного місяця, ― вона знову потиснула йому руку і вибігла з кімнати.
Герміона не розповіла Джіні про «інцидент з парасолькою». Вона не була зовсім впевнена, як би сформулювала власне пояснення того, що сталося. Ну, він схопив мене за руку, і справді, у мене не було іншого вибору, окрім як обійняти його за торс, і так, я відчула, який він худорлявий і підтягнутий під цими дорогими костюмами, і так, він справді приємно пахне, і він, мабуть, думає, що я маю всю витонченість п’яного бабуїна, судячи з того, як я вп'ялася кігтями в його дорогу сорочку, щоб не полетіти обличчям в калюжу.
Герміона пирхнула й на мить взялася руками за голову. Це звучало так смішно навіть у її власній голові. Драко Мелфой жодним чином не думав про те, як вона обіймає його, протягом усіх вихідних, тож їй, мабуть, варто було б просто спробувати забути про це.
Але, звісно ж, набридлива Джіні з її вульгарними думками, кілька тижневої давності, продовжувала крутитися в її голові. Можливо, «вульгарними» звучало надто гіперболічно, але хіба Джіні вважала Мелфоя привабливим?
Об’єктивно кажучи, добре, Герміона могла б визнати Драко Мелфоя привабливим чоловіком, якби їй до горла піднесли чарівну паличку. Він мав дуже виразну зовнішність із цим яскравим біло-русявим волоссям у поєднанні зі сріблясто-сірими очима та блідим кольором обличчя, що пасувало йому, а не робило його схожим на недогодованого вампіра. Він був доволі високого зросту, його обличчя мало гострі риси та лінію щелепи аристократичних предків, і ще він добре виглядав у своїх темних, пошитих на замовлення костюмах. І тепер Герміона навіть могла б сказати, що під костюмами він ховав пристойну підтягнуту мускулатуру…
Ні, стоп. Це не підходить.
Герміона зітхнула про себе й штовхнула двері кав’ярні, щоб побачити об’єкт своїх постіних думок, який сидів у всій своїй жорсткій елітній позі за їхнім звичним столиком.
Їй привидилося, чи його рот справді вигнувся у легку посмішку, коли він її помітив?
― Доброго ранку, — вона повісила сумку на стілець навпроти нього.
― Ґрейнджер. Ти підстриглася.
Вражена його коментарем щодо її зовнішнього вигляду, її вирячені від подиву очі зустрілися з його нейтральним поглядом. Безпристрасність, яку вона там виявила, ще більше збентежила її.
― О! Ну я хочу сказати, що так… я… вчора, так я підстриглася перед обідом у Візлі, лише трохи. Герміона відвела погляд і почала возитися з ремінцем на сумці.
― Я збираюся піти взяти чаю, хочеш чогось?
— Ні, дякую, — пробурмотів він, і Герміона намагалася не думати, що більшість жінок, ймовірно, також вважатимуть низький тембр його голосу привабливим. Вона відвела очі й підійшла до прилавка.
Він не сказав, що йому подобається, як виглядає її волосся, або що воно взагалі виглядає гарно. Мерліне, чому вона так розхвилювалася через неупереджений коментар про своє волосся? Вона дурна і марнославна. Але було дивно те, що він взагалі помітив.
Коли вона зустрічалася з Роном, той одного разу запитав її, якими чарами вона користується, щоб волосся завжди було однакової довжини. Вона глянула на нього так, ніби у того виросла друга голова. Якось стався один пам'ятний випадок, коли вона відрізала половину своєї довжини і повернулася додому, сподіваючись отримати хоч якусь реакцію від Рона. Їй довелося ледь не прямо крикнути, що вона щойно повернулася з салону, і чи не помітив він нічого нового у її зачісці, перш ніж він просто знизав плечима і сказав, що вона все ще здається йому такою ж, як і була.
Літня жінка за прилавком відповіла на радісне привітання Герміони, та, простягнувши їй звичний масала-чай, вона також підсунула до неї тарілку з чорничною булочкою.
― Ой, вибачте, але я цього не замовляла.
Жінка змовницьки посміхнулася їй.
― Це для твого гарного хлопця, люба. Він може скільки завгодно проховувати це, але жоден з наших гостей не їсть мої чорничні булочки так, ніби це найсмачніше, що є у цьому світі.
Герміона витріщилася на жінку.
― Він не мій хлопець… він просто мій… Я маю на увазі, ми не… він не… — прошепотіла вона, але посмішка жінки не змінилася.
― Так, добре, ким би він тобі не був, він залишає хороші чайові, тож скажи йому, що це за рахунок закладу.
Герміона відчула, як її обличчя набуло нещасного червоного відтінку. Вони з Драко просто друзі. Але це неправда, пролунав зловісний голос у її голові. Коли це він згадував про дружбу? Ти, в кращому випадку, просто знайома.
Зітхнувши, Герміона підійшла до столу й поставила тарілку перед Драко. Він звів на неї ідеально вигнуту бліду брову. Досить. Милуватися. Його. Обличчям.
― У тебе там шанувальниця за прилавком, — сказала вона в якості пояснення і кивнула головою в бік літньої жінки. Вона очікувала, що він усміхнеться. Вона очікувала, що він кине дотепний відгук про силу своєї блискучої зовнішності, яка дарує йому безкоштовні частування від стареньких жінок.
Вона не очікувала, що його обличчя зблідне, і він виглядатиме дедалі незручніше.
― Мені не потрібно… ну, це було абсолютно непотрібним, що, чорт забирай, не так з цією жінкою?
Герміона знизала плечима, збентежена його ніяковістю.
― Я впевнена, що це тому, що ти лояльний постійний відвідувач, а вона — тямуща власниця бізнесу. Вона сказала, що ти залишаєш хороші чайові.
Він завовтузився на сидінні, і його очі метнулися до дверей, до виходу.
― Ну, їй справді не потрібно роздавати нещасні булочки таким людям, як я.
— Це тому, що вона маґл?
Вираз його обличчя змінився від незручності до образи.
― Якого біса, Ґрейнджер, ні! Чому ти завжди… — зітхнув він і провів рукою по своєму світлому волоссю. ― Просто забудь про це, — тихо виплюнув він.
Мерліне, він міг бути таким отруйним як ртуть. Ртуть, яка розливається у його сріблястих очах?
Вони мовчки пішли на роботу, і він лише грубо кинув їй:
― До зустрічі, Ґрейнджер, ― коли настав час розсходитися до своїх офісів. По тому, як він розправив плечі, коли відвернувся, вона зрозуміла, що його щось турбує. Його прекрасні, гострі, широкі плечі…
Герміона лаяла свою підсвідомість і хмурилася решту своєї дороги на роботу. Можливо, їй варто нарешті прийняти пропозицію Джіні та Падми звести її з кимось, якщо в подальшому її гормони будуть так грати лише через одну думку про Драко клятого Мелфоя.
Погода була приємною й помірною для липневого полудня, коли Драко в обідню пору проходив алеєю Діаґон. Він щойно закінчив щомісячний сеанс у цілителя Браунінга і відчув себе трохи виснаженим. Повертаючись до офісу, він пройшов довший шлях, ніж зазвичай, сподіваючись, що свіже повітря додасть йому сили до кінця робочого дня.
Це була особливо складна зустріч, здебільшого тому, що його розмова з Ґрейнджер минулого тижня викликала в нього досить неприємні відчуття.
На сеансі він намагався виразити свій жах перед цією маґлівською жінкою, цією жінкою, яка нічого йому не зробила, яка нічого не знала про його ганебне минуле, проте думала про нього лише хороше. Вона вважала, що Драко був добрим постійним клієнтом, але лише від однієї думки про те, що він був за знищення таких як вона, йому ставало погано. Саме це він мав на увазі, коли наголошував на «такий, як я». Такий злий. Такий підлий. Такий зіпсований.
І, звісно, Ґрейнджер припускала, що він чистокровний, елітарний, упереджений мудак. Не те щоб він звинувачував її, але це все одно кололо.
Під час розмови Браунінг знову запитав Драко про його нового «друга». Від цього слова Драко відчув неприємне відчуття в грудях. Він не був упевнений, що вони з Ґрейнджер друзі. Все, що відбувалося між ними кожного ранку, залишалося безіменним і без визначення. Драко не бачив потреби щось маркувати.
Браунінг відкинувся в кріслі, як завжди, адже саме тому Драко платив йому за його послуги.
― Чому ти не назвеш вас друзями?
Драко знизав плечима.
― У неї багато друзів. Я не думаю, що вона вважає мене одним з них.
Браунінг поглянув поверх окулярів, склавши руки.
― Чому ні? Ви проводите разом п’ять днів на тиждень з власної волі, чи не так?
Це було правдою, і це завжди була найбільш стимулююча частина його дня. Йому було цікаво, чи відчуває Ґрейнджер те саме.
― Я не думаю, що дружба з кимось, як я, — це те, в чому вона буде зацікавлена.
Шкряб, шкряб, шкряб.
Перо, робило замітки.
― А ти зацікавлений?
Запитання Браунінга застало його зненацька.
― Дружити з Ґр… з нею? ― він мало не випустив кота з мішка. Чи розумно було продовжувати брехати своєму цілителю? Напевно, ні, міркував Драко, але він все одно не міг змусити себе зізнатися, що відьма, з якою він проводив ледь не кожен ранок, виявилася його колишнім об'єктом словесних образ, а потім фізичних тортур у його власному домі. Якби йому довелося спостерігати, як Браунінг діставав би усі давно підшиті сувої пергаменту з минулих років, коли у нього були тотальні панічні атаки, що викликали блювоту, коли він обговорював своє колишнє ставлення до Герміони Ґрейнджер, жодне віскі зі заспокійливим йому не допомогли б.
Браунінг дозволив Драко пороздумувати. Салазаре, ця людина ніколи не відпустить його з гачка.
― Не знаю. Мені більше не потрібні друзі, ― це була жалюгідна відповідь, і Драко знав, що цілитель бачить його наскрізь.
― Тому що у тебе забагато друзів? ― ох, чи не піти б тобі до...
Драко зумів стримати свою лайку, та відповів холодно та зневажливо, але це все одно передало його почуття.
― Вони мені більше не потрібні.
Шкряб, шкряб.
― Ти давно не згадував Тео Нота, коли ви бачилися востаннє?
Туше, старий блазню.
Драко скривився, усвідомлюючи, що його обдурили.
― Місяць чи близько тому. Я думаю, що він зайнятий на роботі.
Браунінг спрямував свою увагу на летючий пергамент перед собою, поки Драко жував внутрішню частину своєї щоки. Нарешті він не зміг утриматися від того, щоб запитати про те, що весь час вертілося у нього в голові.
― Звідки я можу знати, чи ми друзі? Як я можу знати, чи хоче вона цього? ― Драко ненавидів, як невпевнено це прозвучало. Мелфоям не потрібні були друзі. Вони створювали союзи, працювали в мережах і грали в соціальну гру настільки хитро, що не було потреби в чомусь такому банальному, як дружба. Так виховувався Драко. І подивіться, куди його привів такий світогляд…
― Ну, з того, що ти мені сказав, ви охоче зустрічаєтеся перед роботою, іноді берете участь у жвавих дебатах, іноді сперечаєтеся. Ти розповідаєш, як провів свої вихідні, а також про свою кар’єру. Вона кидає тобі виклик, але тобі, здається, подобається розмовляти з нею. Вона допомогла тобі успішно подолати напад паніки, і, схоже, рада, що її побачили разом з тобою, навіть якщо це було в світі маґлів. Ти сказав, що знущався над нею в школі, але, Драко, ти не думаєш, що якби вона все ще приписувала тобі твої минулі вчинки, вона б уже сказала тобі про це? Минуло багато місяців, так? Для тебе це ще досі не схоже на дружбу?
Драко хитав головою вперед-назад і боровся з дивним відчуттям, що виходило зсередини. Минуло так багато часу, відколи він це відчував, що йому знадобилося кілька хвилин, щоб усвідомити, що це почуття можна класифікувати лише як надію.
― Ти зустрічаєшся з нею лише вранці за кавою, чи не так?
― Так, але ще ми разом ходимо на роботу.
Шкряб, шкряб.
― Якщо ти хочеш розвивати цю дружбу поза межами ранкової кави, чому б тобі не запросити її піти кудись ввечері чи на вихідних? Сходіть у паб або повечеряйте, як з Тео, ― Драко зблід і втупився в підлогу кабінету.
― Я не впевнений, що вона цього захоче, — пробурмотів він у підлогу. Чи хочу я цього?
Знайомий сміх повернув Драко до сьогодення. Сміх Ґрейнджер. Він міг заприсягтися, що почув його десь поблизу. Оглядаючи вулиці навколо, він зупинився на її потилиці з хвилястими локонами.
Вона сиділа за столиком біля кафе-морозива Флореана Фортеск’ю. А навпроти неї сидів той, від кого в Драко холонула кров: Рон Візлі.
Драко прошипів і кинувся за ріг найближчої цегляної будівлі. Якусь хвилину він думав, чи не повернутись до кабінету Браунінга й вимагати екстреного сеансу. Він часто уникав цієї частини алеї Діаґон через велику кількість пошкоджень, завданих їй смертежерами під час війни. Драко знав, що не може ризикнути зайти до декількох таких закладів, щоб його не облили брудом чи прокляли, Фортеск’ю безперечно включено до цього списку.
Він спостерігав за Ґрейнджер і Візлі з безпечної відстані й був вражений тим, наскільки далеко було чути її сміх. Хіба він колись змушував її так голосно сміятися? Звичайно, ні. Вони не були друзями. Він бачив втілення дружби прямо перед своїми очима: двоє людей сидять за одним столом, безтурботно й щасливо дивляться на весь світ та сповна насолоджуються своїми чистими й прекрасними стосунками.
Драко палав від цікавості, продовжуючи спостерігати за парою. Чому ці двоє не одружилися? Вони, очевидно, виглядали гармонійно. Усе в їхніх манерах і виразах облич свідчило лише про нестримну теплоту й прихильність одне до одного. Це виглядало так легко. Що за видовище представляли собою Драко з Ґрейнджер? Це точно не могло виглядати так просто, так природно. Він дивився, як вони стояли й міцно обіймали одне одного. Перш ніж вони розійшлися, Візлі поцілував її у лоб.
Вибачте, цілителю Браунінгу, але після того, як Драко став свідком цього огидного прояву цукрової ніжності, він ні в якому разі не збирався поставити на карту свою гордість, щоб отримати відмову. Я контролюю ситуацію.
У житті Герміони Ґрейнджер не було й ніколи не буде місця для такого, як Драко Мелфой.
Серпень 2007 року
― Прочитай цей заголовок і скажи мені, про що він тобі говорить.
Драко відвів очі від кави й побачив, як Герміона розмахує перед його обличчям ранковим примірником «Віщуна». Він взяв газету і побачив: «Рекордна кількість маґлонароджених, які мають розпочати перший рік у Гоґвортсі». Нічого, що б його вразило.
― Не впевнений, що я маю шукати… усе достатньо зрозуміло.
Герміона нетерпляче пирхнула й вирвала газету з його рук.
― Ти не бачиш жодної проблеми в тому, що газета привертає увагу до статусу крові цих нових студентів?
Драко нахмурився, досі не знаючи, яка відповідь від нього вимагається.
― Чи знайоме тобі поняття «інший»? ― Драко похитав головою, намагаючись не почуватися дурним.
Вона поклала газету на стіл між ними й глибоко видихнула. Ось вона, лекція від Герміони Ґрейнджер. Він стримав посмішку, щоб вона не подумала, що він з неї знущається.
— Це була тактика, Волдеморта… — Драко здригнувся, почувши це ім’я, але вона продовжувала. — Волдеморт володів нею особливо добре. Не те, щоб він був першим чарівником чи навіть першою людиною, яка використала її, але наслідки цього можна побачити й сьогодні. Простіше кажучи, це означає зображення однієї групи людей як ідеального стандарту, у випадку чарівників це означає чистокровців. Будь-яка людина, яка не народилася в цьому стандарті, повинна прагнути бути найбільш схожою на чистокровного чарівника. Тримати свої цінності, підносити їх на п’єдестал, виконувати їхні забаганки та традиції так, ніби ці забаганки та традиції були найкращим способом. Єдиним способом.
Тепер будь-хто, той, хто не вписується в цей шаблон, у цьому випадку маґлонароджені чи сквиби, є «іншими». Вони різні, і оскільки вони різні, вони в меншості. І ніхто не хоче бути нижчим, тому існують системи та закони, які сприяють чистокровним серед нас, та іноді таке ставлення приймається людьми, кров яких ні в якому разі не вважається чистою, через страх, або ж апатію, або ж жадібність. Зараз це не так драматично, як легалізація чогось такого варварського, як, наприклад, полювання на маґлів, — вона замовкла, здригнувшись. ― Іноді «інші» такі ж нешкідливі, як заголовок у газеті.
Вона знову провела пальцем по тексту.
― Чому має значення те, що ці діти маґлонароджені? Яка мета цього ярлика в контексті новин? Вони такі ж чарівники, як і будь-яка інша дитина з батьками-магами. Так, це правдивий заголовок з безневинною інформацією. Але все, що він насправді робить, це відокремлення. Це говорить тим дітям, що ви інші. Ти належиш до іншого племені. Незалежно від того, наскільки добре ти відточуєш свої магічні навички, ти ніколи не будеш вважатися справжньою відьмою чи чарівником в очах суспільства. Це прізвисько «маґлонароджений» буде супроводжувати тебе вічно. Постійне нагадування про те, що чого б ти не досягнув, цього ніколи не буде достатньо. «О, ти талановитий у чарах? Це чудово для маґлонародженого». Біля кожного твого досягнення завжди висить ця словесна примітка.
Герміона зітхнула й сховала газету назад у сумку. Драко не був упевнений, яку відповідь вона хоче від нього отримати, але вона, здавалося, не просила про це, коли задумливо дивилася у вікно кав'ярні.
― Я просто подумала, після всіх цих років, після всього, за що ми боролися, що, можливо, ми вже вийшли за межі цього типу відокремленого мислення, — тихо сказала вона з легким сумом у голосі.
Цього Драко не міг витримати. Він міг впоратися з Ґрейнджер, коли вона була сварливою. Або коли вона була зловмисною, чи вередливою, чи прискіпливою, чи дратівливою, чи навіть просто лютою на нього, але сумна та розбита Ґрейнджер? Ну, це було неможливим.
― Тоді зміни спосіб їхнього мислення, — заявив він.
― Перепрошую?
Драко закотив очі, але продовжував.
― Ти чула мене, Ґрейнджер. Змінити це. Почни освітній хрестовий похід, це те, що ти зробиш.
Герміона вирячилася на нього й кілька разів відкривала й закривала рота. Коли вона нарешті згадала, що має здатність говорити, Драко був радий почути обурений, праведний тон її голосу.
― І як ти пропонуєш мені це зробити? Часом не написати б мені листа до редактора, який затверджував примірник «Віщуна», щоб пожалітися йому, як ця стаття образила мою делікатну, маґлонароджену чуйність, намагаючись належним чином пояснити соціологічну теорію…
― Мерліне, Ґрейнджер, клятий лист до редактора тобі нічим не допоможе.
Погляд, який вона кинула на нього, був справді отруйним. Він припустив, що більшість людей не наважуються перебивати Герміону Ґрейнджер на півслові. Ні, більшість людей, включно з її дорогими друзями Поттером і Візлі, просто дивляться на неї баранячими очима та грають роль німого співрозмовника. Він багато разів був свідком такої поведінки від її нікчемних ґрифіндорських друзів у школі й завжди дивувався, як у неї взагалі можуть бути такі друзі з явно меншим інтелектом.
― Що ти тоді пропонуєш?
Драко провів вказівним пальцем по краю своєї чашки, ретельно підбираючи слова.
― Чи не краще було б почати з кореня проблеми? Хіба ти не погоджуєшся, що зміни на світогляд повинні починатися ще в юному віці? ― Драко не міг повірити, що Ґрейнджер не думала про це раніше. ― Почни з Гоґвортсу. Переглянь програму з Маґлознавства або... не знаю, розпочни якусь культурно-освітню програму для першокурсників. Зроби Маґлознавство обов’язковим предметом, чорт забирай!
У Герміони відвисла щелепа. Драко припинив водити пальцем по краю чашки й нахилився до неї ближче, відчуваючи чимало свіжих ідей у своїй голові, якими він планує поділитися з нею.
― Хіба не ти завжди скиглила, що ті уроки у Гоґвортсі були абсурдним жартом? Що більшість підручників для чарівників були напхані такими примітивними речами, як посудомийні машини та гелімотори?
— Гелікоптери, — тихо виправила вона його.
― Точно, так! Хіба твоя пристрасть і гнів не найкраще підходять для навчання поколінь юних чарівників про… про… я не знаю, все те красномовне лайно, про яке ти казала раніше? «Інші»?
Вона виглядала приголомшеною. Ґрейнджер кілька разів повільно кліпнула очима, дивлячись на нього у відповідь, і Драко засоромився. Він сказав занадто багато? Він її чимось образив? Вона виглядала так, ніби ніколи його не бачила у своєму житті.
— Мелфою, — повільно почала вона. ― Я не можу просто кинути роботу і стати вчителем. У мене немає кваліфікації, щоб викладати.
Він висміяв це дурне виправдання.
― Та ну тебе, звичайно, що можеш. Макґонеґел досі керує Гоґвортсом, чи не так? Вона, мабуть, звільнила б увесь персонал, якби це означало, що її золота учениця стане професоркою.
Ґрейнджер похитала головою й усміхнулася.
― Ні, це не має нічого спільного з Макґонеґел. Я просто знаю, що я не створена для того, щоб навчати студентів. Я надто нетерпляча, і щоденні виступи перед натовпом дітей викликають у мене занепокоєння. І мені подобається моя робота!
Драко знову засміявся.
― Так, але я хочу сказати, що ти можеш скаржитися на все це культурне ставлення або ж зробити щось, щоб змінити його. І я думаю, що перемога буде за тобою, інакше хто б ще на цій планеті захищав права ніфлерів і келпі?
Ґрейнджер закотила очі, але посмішка не зникла з її обличчя.
― До речі, нам вже пора йти, мені ще потрібно попрацювати над деякими документами, ― вона допила чай і встала. ― Крім того, я не хотіла б викликати у Макґонеґел марних сподівань. Я щороку змушена відмовлятися від її пропозиції викладати Захист від Темних Мистецтв.