Середа, 2 травня 2007 року
Вона так і не прийшла.
Драко насупився, попиваючи каву, і знову поглянув на годинник. Він намагався пригадати, чи казала вона вчора щось про те, що не зможе зустрітися сьогодні вранці. Може вона захворіла? Напевно, навіть Ґрейнджер час від часу брала лікарняний.
Коли після довгого очікування, він ледь не запізнився на роботу, Драко роздратовано пирхнув і пішов. Він практично тупцював усю дорогу до офісу, незважаючи на помірну та сонячну погоду. Він промчав повз свого боса, побіжно буркнувши «доброго ранку», перш ніж продовжити тупотіння до свого кабінету.
— Мелфою? — його бос висунув голову з-за дверей. Дідько, можливо, він був не надто ввічливим з ним.
— Сер?
— Хіба ти не збираєшся сьогодні спостерігати за резервною командою «Калабані»?
Драко зблід. До біса. Він зовсім забув, що мав прибути туди ще п'ятнадцять хвилин тому.
— О так, сер, я щойно зрозумів… Я забув… один із моїх звітів… Я зараз туди прямую, — Драко ніколи не запізнювався. Про що, бляха, він думав?
— З тобою все добре?
Беламі Райт-Джонсон не часто розпитував про особисте життя чи почуття своїх співробітників, тож Драко знав, що сьогодні вранці він, мабуть, виглядає просто жахливо. Ще раз відмахнувшись від свого боса, Драко вже був у дорозі та явився на тренувальний майданчик до «Калабані».
Решту ранку та півдня Драко повністю занурився у свою улюблену гру. Квідич займав усі його органи чуття, коли він спостерігав за швидколітаючими гравцями, обертаючись навколо та над собою, записуючи спостереження та переглядаючи статистику минулого сезону. Сезон квідичу офіційно розпочинався наступних вихідних, і власники та тренери команд мали час до середини тижня, щоб зміцнити свої стартові списки та списки резервних гравців.
Світ квідичу був ідеальним місцем для пошуків оплачуваної роботи для когось із темною історією, як-от Драко Мелфоя. Усім було наплювати на твоє походження чи прізвище, якщо ти цікавився спортом, був обізнаний та подавав гідні рекомендації командам щодо найму й утримання. Особливо, якщо ти був настільки ж вправними, як Драко, у підборі найкращих списків конкретних гравців.
І незважаючи на задоволення, яке він відчував, Драко був збентежений тим, що Ґрейнджер достатньо було не з’явитися того ранку, щоб повністю вибити його з колії. Він не знав, як примиритися з тим, що, здавалося, це єдине, що змушувало його вставати вранці з ліжка. Я контролюю ситуацію.
Четвер, 3 травня 2007 року
Минулої ночі Драко погано спав. Йому приснилася ніч, коли він прийняв Темну Мітку. Відчуття, ніби тебе підсмажують, якого він ніколи не відчував за все своє життя, пройшло його рукою та поширилося на решту тіла. І він пригадав, коли прокинувся і схопився за руку, що це був єдиний раз у його житті, коли він побачив вираз страху в очах своєї матері. Це було лише на кілька секунд, потім гладка, незворушна маска повернулася на місце. Але Драко ніколи не забуде погляду очей Нарциси Мелфой, від того, що божевільний чоловік випалив темний символ на шкірі її єдиної дитини.
Його вигляд демонстрував всі ознаки лайнового сну. Незважаючи на те, що весь учорашній день він провів на сонці, він почав нагадувати Кривавого Барона: виснажений, мертвотно-блідий, із пурпурово-сірими мішками під очима. Можливо, він почав би сьогодні суперечку з Ґрейнджер про доксь, аби хоч щось відчути цього ранку.
Якщо вона взагалі прийде. Вона мені нічого не винна.
Драко скривив губи й намагався більше не думати про те, як маґлонароджена відьма влізла в його щоденну робочу рутину.
Ґрейнджер дійсно прибула у свій звичний час, але Драко здивувався, побачивши, що вона виглядала так, ніби також не мала жодного поняття, що таке сон.
— Доброго ранку, — радісно сказала вона, але, коли сіла, ледь стримала позіхання.
— Ґрейнджер.
Вона мовчки почала складати свої різноманітні книжки та журнали на столі і сховалася за газетою.
Драко прочистив горло.
— Тобі вчора було погано?
Її очі були гострі, коли вона відірвалася від паперу, щоб зустріти його погляд.
— Ні, я не хворіла.
Вона знову опустила очі, щоб продовжити читати, і Драко відчув той знайомий укол роздратування.
— У тебе була рання зустріч у Міністерстві?
Її очі знову піднялися, але тепер її погляд був м’якшим, майже жалісливим. Чого йому тут бракувало?
— Ні, я… я взяла вихідний, — вона збентежено насупилася й знову опустила очі. І тоді йому справді слід було закинути цю тему. Він дійсно, дійсно, повинен був. Було б ввічливо й правильно прислухатися до її поведінкових сигналів. Але Ґрейнджер ніколи не була такою хитрою, і до біса все, він ненавидів не отримувати прямих відповідей на запитання.
— Ну скажи мені, що це було принаймні для чогось кумедного, Ґрейнджер, тому ти просто страждаєш від похмілля, бо виглядаєш так, ніби на одній зі своїх СОВ у тебе лише «З» замість «Ч».
Ґрейнджер зітхнула й відклала газету. Вона виглядала такою розбитою, і Драко на мить запанікував, що ненавмисно зробив щось жахливе.
— Щороку другого травня ми з Гаррі беремо вихідний, а Рон закриває крамницю жартів. Усі проводять день у Барлозі з родиною Візлі, і ми… ну, ми проводимо час разом і намагаємося вшанувати людей, яких ми втратили… тим, що ми разом і з теплотою згадуємо їх. З роками стало легше, але все ще просто... важко, — вона замовкла й проковтнула клубок у горлі, коли Драко відчув, що його серце провалилося.
Як він міг забути? Вчора була річниця битви за Гоґвортс. Не дивно, що вона не з’явилася. Чому вона захотіла б провести цей день із довбаним смертежером? Ні, Ґрейнджер шукала розради в клану Візлі, Поттера та цілої орди героїв Ґрифіндору, коли вони виспівували за свою перемогу над злом, розповідали про свої почуття, плакали, обіймалися та втішалися тим, що такі люди, як Драко, зазнали поразки. І навіщо їй бачити його обличчя? Яке веселе нагадування для неї про те, що він був частиною тих, хто вбив Фреда Візлі, Лаванду Браун, Ремуса Люпина та…
— Мелфою?
Драко раптом підвівся й відвів очі.
— Тільки що згадав, у мене є рання практика, до зустрічі, Ґрейнджер.
Він вибіг із кав'ярні, не оглядаючись.
П'ятниця, 4 травня 2007 року
Інший ранок, інший труп, який дивиться на нього з дзеркала. Минулої ночі в його снах був жах, коли він спостерігав, як Креб горить заживо у Зложарі у кімнаті на вимогу. Він справді відчув, як полум’я лиже його шкіру, і прокинувся в калюжі поту.
Тому для нього не було несподіванкою, що Ґрейнджер прокоментувала його зовнішній вигляд, як тільки побачила його того ранку.
— Мелфою, ти справді не дуже добре виглядаєш.
Драко знизав плечима й спробував не звертати уваги на те, як у його порожньому шлунку кипіла кава. Він, напевно, мав щось з’їсти вранці. Сьогодні Ґрейнджер виглядала як завжди; бадьоро і у повній готовності, щоб виправити всі помилки світу. Вона порпалася в сумці, а потім крадькома глянула збоку в бік, перш ніж простягнути щось йому.
— Ось, візьми це, — прошепотіла вона, і Драко побачив, що вона простягнула наполовину повний флакон.
Ні.
Ні.
— Ґрейнджер, — прошипів він крізь зціплені зуби. — Це те, що я думаю? — його долоні вмить спітніли.
— Так, це «Сон без сновидінь». Я прийняла половину вчора ввечері, а сьогодні вранці кинула флакон в сумку, щоб нагадати собі, що потрібно піти до аптеки в обід.
Вона все ще простягала йому флакон. Драко відірвав очі, подивився у вікно й спробував порахувати до десяти в голові.
— Мелфою, справді, нічого страшного, я збиралася сьогодні ще трохи придбати. Ти виглядаєш так, ніби тобі не завадить трохи на вихідних.
Він міг би випити трохи. Це було б так легко. Це лише половина флакона.
Ні. НІ. Я контролюю ситуацію.
Драко намагався заспокоїти дихання, але пульс не сповільнювався. У кімнаті стало спекотно, а повітря навколо нього рідшало. Він не помітив, що його руки тремтять, поки не спробував розстібнути верхній ґудзик сорочки з коміром.
— Мелфою, щось не так?
Її голос звучав стурбовано й далеко. Вона все ще тримала флакон так, щоб він міг дотягнутися. Один рух, і його рука могла стиснути його. Він міг прийняти це сьогодні ввечері, зануритися в блаженну темряву і, можливо, ніколи не прокинутися б.
Нарешті йому вдалося розстібнути верхній ґудзик, але повітря все одно було розрідженим. Він притиснув обидві долоні до столу між ними й звелів їм залишитися на місці, ніби використав клейке закляття.
— Ґрейнджер, — він витерся. — Ґрейнджер. Мені потрібно, щоб ти прибрала це. Зараз, — просто дивися на стіл, просто не піднімай погляд. Не дивися на це. Не бери це. Я контролюю ситуацію.
— Але чому... О Боже!
Він почув, як її стілець відсунувся від столу, коли вона швидко піднялася і побігла. Наступні кілька хвилин він не наважувався підвести голову, намагаючись урівноважити пульс і дихання. Ну, тепер вона знала. Він був наркоманом і більше ніколи не зможе доторкнутися до цього напою. Просто додайте це до списку причин, чому Герміона Ґрейнджер повинна триматися далеко-далеко від таких, як Драко.
Якби він не був у розпалі панічної атаки, склянка води, яка раптово штовхнула його руку, змусила б його підскочити на своєму місці. Біля склянки лежала тарілка з великою чорничною булочкою.
— Випий, це допоможе, — почувся її тихий голос. Драко повільно підняв руку й схопив склянку. Він зробив невеликий ковток і відчув, як вода розтеклася його порожнім шлунком.
— Тобі стане легше, якщо ти трохи поїси, — пробурмотіла вона. Драко кивнув, але відчув, що зараз не зможе втримати нічого, крім води. Він не поспішав, поки вода майже не відійшла, а відчуття стиснення в грудях зменшилося.
З величезним зусиллям Драко підняв голову.
— Що ти з ним зробила? — запитав він хриплим голосом.
— Вилила його в раковину у туалеті, — відповіла вона.
— Добре.
Він відважився на зоровий контакт. Ґрейнджер все ще виглядала стурбованою, але й рішучою. Вона нікуди не збиралася.
— Як довго ти чистий?
— Шість з половиною років.
— Це дивовижно, Мелфою.
Драко пирхнув і відламав шматок від булочки. Вона справді було чудовою на смак, це майже те саме, як їсти шоколад після зустрічі з дементорами. Решту він доїв за два шматки.
— Так, я до біса дивовижний, бо мене перекручує на тремтяче місиво при одному вигляді довбаного флакона, — що ж, його рефлекс сарказму був неушкодженим.
— Я серйозно, Мелфою, — сказала вона суворим тоном. — Не кожному це під силу. Ти повинен пишатися собою.
Він знову глузливо пирхнув.
— Ґрейнджер, мені не бракує гордості. Я радше вважаю, що ця якість завдала мені достатньо проблем за ці роки, чи не так?
Ґрейнджер закотила очі.
— Ой, просто прийми комплімент, придурку.
— Ґрейнджер, це так ти ставишся до тих, хто публічно осоромився? Добий того, хто і так вже впав, га? — Драко спромігся слабко посміхнутися і цього разу заслужив добродушне закочування очей.
Він раптом подивився на годинник.
— Тобі не треба йти?
Вона знизала плечима.
— Інколи я можу спізнюватися на кілька хвилин. Я просто переконаюся, що ти дійдеш до свого офісу.
— Мені не потрібен супровід, щоб піти на роботу.
— Ні, це для мого захисту, — він підняв брову на її відповідь. — Розумієш, якщо ти знепритомнієш по дорозі, я буду останнім свідком, хто тебе бачив, чи не так? Тоді ти легко переконаєш свого адвоката, що я намагалася зумисно спланувати напад на тебе.
Вона не змогла стриматися, щоб не здригнутися в лукавій посмішці. І незважаючи на те, що кілька хвилин тому він був настільки близький до того, щоб порушити шість років тверезості, Драко виявив, що того ранку вдруге посміхнувся.
— Я тебе прошу, Ґрейнджер, це було б надто легко. Ти знаєш, що я наймаю лише найкращих адвокатів. Я б на раз-два звинуватив тебе у замаху на вбивство.
Вона захихотіла.
— Тоді ти можеш стояти? Я не хочу, щоб мене звинуватили в тому, що я не надала допомогу пораненому.
З кав'ярні вони пішли разом і в одному напрямку попрямували на роботу. Їхні шляхи розійшлися, коли Драко дійшов до входу в «Дірявий Казан», а Герміона пройшла ще кілька кварталів до Міністерства.
— Ґрейнджер! — гукнув він, коли вона була на відстані десяти футів. Вона обернулася, Драко ковтнув слину, а потім випалив «дякую» й швидко відвернувся, не чекаючи відповіді.
І так розпочався новий ранковий розпорядок з понеділка по п’ятницю: Драко та Герміона проходили разом кілька кварталів від кав'ярні до своєї роботи, перш ніж розійтися.
Червень 2007 року
— З днем народження, друже!
Теодор Нот цокнувся келихом пива разом з Драко та зробив великий ковток. Драко повторив за ним, насолоджуючись приємним смаком алкоголю, компанією свого друга та тим фактом, що була п’ятниця. Здавалося, що він нормальна людина, здатна відчувати задоволення.
— Що нового? Я бачу, що «Оси» вже мають раннє лідерство в Лізі, мабуть, завдяки тобі.
Так, квідич, це була безпечна тема. Тому що Драко не зовсім знав, як розповісти своєму найближчому другу, що вже кілька місяців він проводить ранки перед роботою в компанії Герміони Ґрейнджер за власним бажанням.
Вони трохи поговорили про спорт, а потім Драко поцікавився роботою Тео у Відділі фінансів Міністерства.
— Вони, мабуть, чимось зайняті, я не бачив тебе місяцями.
Тео кивнув, але потім у його виразі щось змінилося, і він поставив свій напій. Драко помітив, що його друг замовк і тепер сидів, насупивши брови.
Після паузи Тео заговорив.
— Як ти думаєш, наші батьки помилялися?
Драко повільно опустив склянку від губ.
— Боюся, мені потрібно більше конкретики.
Тео зітхнув і провів рукою по каштановому волоссю.
— Про… все це, насправді. Усе чистокровне лайно.
— З чого ти це взяв, Тео?
Його друг знову зітхнув.
— Останнім часом я багато думав про те, як нас виховували. Це... хіба не було нормально?
— Мабуть, ні, — сухо відповів Драко й із заздрістю дивився на те, як Тео зміг засукати рукави на публіці, бо там не було Темної мітки. Тео і Драко були друзями задовго до Гоґвортсу, і їхня дружба продовжилася після того, як світ розвалився. Навіть якщо в Гоґвортсі Драко насолоджувався пануванням над своїми слизеринськими друзями, а Тео вважав за краще триматися подалі від уваги та досягати успіхів у навчанні, вони підтримували дружні стосунки.
Але коли Волдеморт пішов, виявилося, що між ними було більше спільного, ніж вони оцінювали раніше. Обидва їхні батьки стали смертежерами і поплатилися життям. Їхні овдовілі матері обидві існували як примарні спадкоємиці, все ще зберігаючи певне становище в чистокровних соціальних колах по всій Європі.
Драко і Тео обидва продовжували лікування після обов'язкових сеансів. Жоден із них не хотів відновлювати стосунки з деякими зі своїх старих слизеринських друзів, які, здавалося, ніколи не замовкали про «старі добрі часи». Хіба всі вони не бачили достатньо тортур і смерті через те, чия кров найчистіша? Було справді виснажливо дотримуватись цієї застарілої ідеології в такий фанатичний спосіб, тож Драко й Тео почали все більше і більше ізольовуватися, аж поки вони двоє не збиралися майже щотижня, щоб випити й поговорити, але здебільшого випити.
Так було до минулого року, коли Тео практично зник із життя Драко. Може, у нього зараз є дівчина? Драко намагався побороти почуття ревнощів до того, як чисте передпліччя Тео відчиняло багато дверей, які були зачинені для Драко: робота в Міністерстві та шанс на нормальні стосунки.
Тео все ще був у своїх філософських роздумах, коли Драко знову налаштувався.
— Я мав на увазі… всю ту нісенітницю про маґлів… усе це не мало значення. Маґли не бідні та брудні чи якісь дикі тварини. Вони просто люди... і я не впевнений, що я... я просто думаю, що наші батьки були неправі, ось і все.
Драко знизав плечима, не впевнений, що розуміє, що викликало ці почуття у Тео. Якби він справді подумав про це, Драко мав би визнати, що майже погодився. Він, правду кажучи, не знав багато про світ маґлів, окрім однієї кав’ярні, але якщо він і навчився чогось від війни дев'ять років тому, то це те, що всі виглядали однаково, коли у них кидали вбивче закляття, незалежно від кількості магії у вашій крові.
— Досі бачишся зі своїм цілителем? — Драко буркнув.
— Так. А ти?
— Раз на місяць.
Двоє старих друзів задумливо замовкли, випиваючи.
Я контролюю ситуацію.
Драко крокував перед каміном у кімнаті неподалік від холу у своєму домі. Якраз вчасно камін спалахнув зеленим світлом, і наступної миті мати Драко витончено струснула пил і підійшла обійняти сина.
— З днем народження, любий, — вона чмокнула його у щоку й відступила на крок, щоб оглянути його. Драко вважав за краще відсікти будь-які зауваження щодо своєї худорлявості чи втомлених очей.
— Дякую, мамо. У саду уже все готово для чаювання.
Великий сад за будинком Драко буяв цієї пори року, але він ще досі був блідою імітацією грандіозного ландшафту, який колись підкреслював територію Маєтку Мелфоїв.
Після гарячої свіжозвареної кави другим впізнаваним ароматом, який Драко запам'ятав після свого короткого контакту з Амуртензією, був запах літнього трояндового саду його матері. Аромат квітів був настільки сильним, що, здавалося, він пронизував усе навколо, і Драко завжди асоціював цей запах зі спогадами про літо, про те, як вчився літати на мітлі чи бігав разом з Тео, щоб знайти сховок для солодощів, які вони поцупили з кухні.
Але сади в садибі були знищені ще влітку після його шостого курсу. Доглянуті троянди його матері не мали жодних шансів вижити після жарстоких тренувань поодиноких смертежерів, які постійно вправлялися в прокляттях, або ж Фенріра Ґрейбека з його зграєю, які вважали за краще спати надворі.
Хто зна, як виглядає колись бажаний і розкішний Маєток Мелфоїв сьогодні? Конфіскація Міністерства означала, що Драко отримає артефакти, реліквії та документи своєї родини лише після того, як вони пройдуть сувору магічну перевірку з боку уряду, щоб переконатися, що нічого, пов’язаного з темною магією, не повернеться до Драко чи Нарциси.
Драко це не хвилювало. Нехай спалять це довбане місце дотла. Кожен дюйм його колись величного дому був зіпсований, і якщо хтось інший хотів мати гарний обідній стіл, на якому гігантська змія з’їла професорку, то хай собі має.
Драко витратив мізерну частину свого спадку, щоб придбати Франклін-гаус, сам по собі вражаючий заміський маєток у Беркширі, хоч і не такий масштабний, як будинок його дитинства. У Нарциси було своє крило, коли вона навідувалася до нього, але вона також мала свій власний будинок у Англії, щоб спокійно повернутися до рідної країни.
— Як там у Відні? — Драко спитав з ввічливості. Його мати детально розповідала про свої численні пригоди у своїх щотижневих листах до Драко, відколи поїхала після Нового року, але він вирішив, що все одно буде краще поговорити про це ще раз. Коли Нарциса почала розлогу розповідь про всі різноманітні урочистості, які вона відвідала зі своїми далекими родичами сімейства Блек за останні кілька місяців, Драко дозволив собі зануритися у роздуми.
В п'ятницю вранці, коли вони з Ґрейнджер йшли на роботу, вона згадала, що її законопроєкт про зміну меж земель, визначених кентаврами, все ще стоїть на місці. Звісно, її політична тактика, будучи ґрифіндоркою, полягала в зверненні до людяності законодавців. І коли Драко нагадав їй, доволі різко, як він зізнався, що більшість чарівників вважали кентаврів не більш ніж дикими звірами, вона ледь не відгризла йому голову.
— Спокійно, спокійно, Ґрейнджер. Як ти розраховуєш отримати хоч якусь політичну прихильність, коли так бурно реагуєш на прості факти?
В наслідок цього, йому довелося вислуховувати всілякі бурчання з її боку про те, що їй не потрібні від нього «уроки слизеринства, велике вам спасибі». І все-таки він переконав її принаймні дозволити йому прочитати преамбулу до її законопроєкту, щоб оцінити свіжим поглядом, і вже зробив коментарі до кількох розділів, де формулювання могло бути...
— Драко!
Він злегка підстрибнув, коли різкий голос матері перебив його блукаючі думки. Він мав благодать виглядати трохи збентеженим.
— Вибач, мамо, що ти сказала?
— Я запитувала, як ти останнім часом проводиш свій вільний час, коли не бігаєш на матчі з квідичу. Я впевнена, що ти знаєш, що сестри Ґрінґрас повернулися до Англії?
Драко закотив очі. Його мати мала всю витонченість ревуна.
— Я не знаю, що ти задумала, але я бачив Тео вчора ввечері.
Нарциса спалахнула від згадки про Тео, адже завжди дуже любила його.
— О, ти мусиш запросити Теодора та його матір на вечерю, поки я тут.
Драко кивнув і дозволив своїм думкам повернутися до законодавства Ґрейнджер про кентаврів, яке чекало на нього в його кабінеті, а Нарциса продовжила довгий монолог про переваги англійської кухні над австрійською. Його матері не варто було знати, як він проводить свій вільний час.
— Ти дозволила цьому маленькому тхору подивитися на твою роботу? Ти ж ніколи не показувала це все мені!
Герміона закотила очі на скаргу Джіні.
— Джіні, відколи це ти почала цікавитися правами кентаврів?
— Прямо зараз!
— Але я з тобою вже обговорювала цей законопроєкт. Ти заснула через дві хвилини!
— А от і ні! Я просто… відпочивала із заплющеними очима?
Вони обидві захихотіли від очевидної брехні Джіні. Герміона кулупалася в залишках ожинового пирога (чи була якась страва, яку б не змогла приготувати Молі Візлі?) і спостерігала, як Рон і Гаррі ганяються за Тедді та Вікторією по саду. Дітям дозволяли літати на мітлі лише під наглядом дорослих і лише за кілька футів від землі, але це все одно нервувало Герміону.
— І ти достатньо йому довіряєш, щоб поділитися своєю роботою?
Герміона знизала плечима, не знаючи, чи слово «довіра» було правильним.
— Він досить розумний і відвертий. Мені цікаве його бачення, і я знаю, що він не буде прикрашати свою думку.
Вона повернулася до Джіні й помітила, що та стурбовано жує нижню губу.
— Що не так?
Джіні злегка похитала головою.
— Як він зараз виглядає?
Звісно, не такий блідий, ніж зазвичай, але Герміона все одно розуміла, що не спати всю ніч аж до ранку було важко. Після їхнього невеликого непорозуміння щодо снодійного зілля він здавався дещо розкутішим біля неї, у всякому разі на словах. Герміона не думала, що коли-небудь бачила в кав’ярні когось настільки бездоганно одягненого чи когось із такою ідеальною поставою. Хоча це могло б заробити Драко певну симпатію Джіні, Герміона не розповіла ні їй, ні комусь іншому про минулу залежність Мелфоя від зілля та успішну тверезість.
— Гарно, — відповіла вона, і Джіні різко метнула бровами аж до лоба.
— О, то він гарний?
— Джіні Поттер, я не це мала на увазі, і ти це знаєш.
Джіні все одно посміхнулася й звела бровами.
— Ти не можеш сказати мені, що вважаєш його доволі привабливим?
— А ти можеш?
Джіні лише знизала плечима.
— Ну, зараз я бачу його здалеку лише на кількох матчах з квідичу протягом року, тож, мабуть, не знаю. Але ти не можеш заперечити, що він був одним із найпривабливіших хлопців на вашому курсі.
Герміона мало не виплюнула шматок пирога.
— Ти що!? Джіні, скажи мені, що ти зараз не зізнавалася, що була закохана у Драко Мелфоя в школі?
Вона просто знизала плечима знову, і Герміона збагнула, що Джіні уже не дванадцять, тому її буде важко збентежити. Тепер здавалося, що вона не має ані грама сорому.
— Я не говорила, що мені подобався цей хуліган. Просто об'єктивно кажучи, він був досить гарний. Шкода, що він мав такий жахливий характер, і я зосередилася на іншому об'єкті, — вона кинула на Гаррі явно голодний погляд, а Герміона зморщила носа.
— Знаєш, я все ще тут, тому, будь ласка, прибережи своє хтиве бажання, до моменту, коли залишишся наодинці з чоловіком.
Джіні пирхнула, але продовжувала дивитися на Гаррі, коли Герміона подумала про те, що Драко щоранку одягає ідеально пошиті костюми, але, звичайно, не було нічого поганого в тому, щоб захоплюватися тим, як чоловік одягається. Взагалі нічого поганого.
— Гарно провів вихідні?
У Драко був не найкращий відпочинок, але він волів би не зізнаватися в цьому Ґрейнджер. Він проводив дні в товаристві своєї матері, яку він дуже любив, але її натяки про те, щоб знайти йому підходящу дружину, ставали досить стомлюючими. Додайте до цього його нічні жахи, пов’язані з катуваннями його матері, які часто спрацьовували, коли вона поверталася з багатомісячних подорожей, і він мав би сказати, що це були не одні з його найкращих вихідних на день народження.
— Добре, я б сказав. Моя мама на деякий час повернулася, — це була начебто правдива відповідь.
— Це чудово, ти, напевно, сумуєш за нею, поки вона за кордоном. Вона залишається з тобою?
— Ні, у неї є свій дім, — це був старий Маєток Лестранжів, але Драко вирішив про це не згадувати.
— Як часто вона повертається до Англії?
— Двічі на рік, як правило, на кілька місяців. Вона приїжджає на Різдво та Новий рік, а потім завжди на мій день на... на літо, — він не хотів цього казати. Він не хотів, щоб вона знала.
Її очі розширилися.
— Боже мій, у тебе був день народження на минулих вихідних?
— Ні.
— Ти такий брехун. То ж був, чи не так? Я не можу повірити, що ти нічого не сказав!
Драко насупив брову.
— А чому б я мав тобі казати?
Чому це тебе взагалі хвилює?
Але тепер Ґрейнджер робила те, що тільки бубоніла та бурчала собі під ніс.
— …мала знати… не думала… не дивно… ну мені просто доведеться… ти знаєш, ти справді мав повідомити мене!
Драко посміхнувся.
— Для чого, Ґрейнджер? Що, тепер купиш мені подарунок?
Ми не друзі. Ми… ми такі, якими ми є.
Вона спокійно посміхнулася йому, а потім піднялвся з-за столу. Перш ніж він зрозумів, що відбувається, вона повернулася з чорничною булочкою та поставила тарілку перед ним.
— З днем народження, Мелфою! — сказала вона весело, і надто голосно, як він подумав. Вона знову сіла й посміхнулася йому. Він подивився на неї крижаним поглядом, який тільки міг показати, але його рука вже була на шляху до печеного частування.
Герміона переможно захихотіла й почала нишпорити в сумці. Драко завмер.
— Ґрейнджер, клянусь Мерліном, якщо ти збираєшся витягнути свічки до дня народження зі своєї сумки, у якій-все-твоє-життя, мене не хвилюватиме скільком людям я матиму за сьогодні стерти пам'ять. Я зачаклую твоє волосся у фіолетовий колір.
— Розслабся, Мелфою, я просто дістаю свою копію законопроєкта про кентаврів, але, звісно, я могла б заспівати тобі «З днем народження», якщо хочеш?
Він ще раз зиркнув на неї і з’їв булочку двома укусами, перш ніж вона прийшла до подальших публічних проявів збентеження.
Ґрейнджер подивилася на годинник і насупилася.
— Якщо подумати, ми могли б обговорити це під час прогулянки? Сьогодні вранці я маю показати презентацію для всього Відділу.
На подив Драко, Герміона сприйняла багато запропонованих ним змін до преамбули її законопроєкту. Більшість його критичних зауважень стосувалася більш емоційних формулювань, які вона використовувала, радивши їй більше звертатися до суспільної користі та того, що магічний світ може отримати від її пропозицій.
Вона задумливо кивнула, коли вони вже збиралися розсходитися.
— Гм, це, звичайно, те, що варто розглянути в моїй наступній чернетці. Я все ще чекаю на результати поточної версії. Побачимось завтра?
— До побачення, Ґрейнджер.
Він зачекав, поки вона відійшла трохи далі, а потім гукнув.
— До речі, Ґрейнджер, мій день народження був п'ятого червня.
Я контролюю ситуацію.