Friends, just for now
Yeah, but friends don't say words that
Make friends feel like more than just
Friends, just for now (Just for now)
Now, I'm over pretending
So let's put the «end» in friends
V (BTS) — FRI(END)S
*******
Драко повернувся додому із чергування знесилений, злий та голодний. Увійшовши на кухню з надією перекусити якимось печивом зі своїх запасів солодощів, він вловив запах їжі й побачив Герміону, яка пританцьовуючи готувала щось.
Неочікувано приємне тепло розлилось у його грудях у цей момент.
— Доброго ранку.
— Ой! — дівчина зойкнула та повернулася до нього. — Доброго! Ти мене налякав!
Вона була такою чарівно домашньою в смішній кофтинці з котом, картатих штанах та волоссям, зібраним паличкою, що весь поганий настрій наче випарувався від одного погляду на неї.
— Вибач, я не хотів. Ти плануєш зарізати мене? — він вказав на великий ніж, який Ґрейнджер загрозливо тримала в руках.
— Дуже смішно. Як пройшло чергування?
— Усе добре. Чому не спиш? Ще досить рано, — годинник на його руці показував о пів на шосту ранку.
— Не знаю, не спалось, — Ґрейнджер знизала плечима. — Кави?
— Ні, дякую, я вже дивитися на неї не можу, — Драко втомлено сів на стілець коло кухонного острівка.
Герміона поставила перед ним стакан із яблучним соком, горнятко ароматного трав’яного чаю і тарілку з повним англійським сніданком: яєчня з рідкими жовтками, квасоля в томаті, рум’яні ковбаски, трохи печених помідорів із печерицями, бекон та обсмажений хліб.
Його очі бігали між стравою та обличчям дівчини.
— Ти приготувала це мені? — він розумів, що вони будуть жити разом, навіть спати в одному ліжку та якось розбудовувати спільний побут, але сніданок однаково був неочікуваністю.
— Я, щоправда, не знала, що ти точно б хотів, а надсилати листа чи патронуса було якось незручно, бо раптом ти на місії, а тут моя видра з питанням «Мелфой, що будеш на сніданок?». Звісно, завжди можна запропонувати тобі зелені яблука, бо ти в Гоґвортсі наче тільки ними й харчувався, але я подумала, що…
Драко усміхнувся від того, як мило вона тараторила.
— Ґрейнджер, розслабся.
— Намагаюся, — вона видихнула.
— Щось трапилось? — тонка нитка тривоги пронизала його думки. Що, якщо Герміона усвідомила незворотність їхнього рішення і тепер жалкувала?
— Ні, просто давно не жила ні з ким. Незвично, що в домі буде хтось, окрім мене.
Хвала Салазару!
— Якщо тобі стане краще від цієї інформації, то я ні з ким не жив відтоді як переїхав із маєтку в цей будинок.
Його стосунки із жінками мали переважно тілесний характер, а для цього не обов’язково було водити їх до себе додому, а тим паче жити з ними. Проте з того моменту, як він повністю усвідомив, що без розуму від однієї конкретної відьми, він мав плотську любов лише зі своєю рукою.
— Оу. Що ж. Так. Мені стало краще. Напевно.
Він із насолодою відкусив шматочок ковбаски.
— Мммм, це фантастично. Дякую.
— На здоров’я.
Сніданок був ідеальним. Якщо вона так піклується про друзів, то скільки ніжності й турботи може дарувати тому, хто буде ближче за друга?
— Отже, зелені яблука? — Драко розправився з яєчнею та поглянув на відьму навпроти. — Спостерігала за мною?
— Звісно, я ж твоя найбільш віддана фанатка. Ти не знав? — Герміона сьорбнула кави із чашки з видрою, яку він жартома подарував їй торік на Різдво.
— І чим займалася моя фанатка, поки мене не було? Сподіваюсь, ніяких непристойних дій із моїми речами ти не робила.
— Розбирала коробки, читала, прогулялася садом та непристойно розширила бібліотеку.
— Ця непристойність мені до вподоби.
— Так і запишу у твою анкету в альбомі друзів.
— Альбом друзів?
— Ти не знаєш, що це? — він заперечно похитав головою. — Коли я навчалась у маґлівський молодшій школі, були популярні такі зошити з анкетами, котрі діти заповнювали інформацією про своїх друзів. Там був перелік стандартних запитань: дата народження, знак зодіаку, улюблений колір, хобі тощо.
— Міністерство могло б видавати таку анкету всім, кого вони одружили, щоб люди могли хоча б мінімально дізнатись один одного, — Драко вагався щодо свого наступного запитання. — Чи продовжиш ти боротися із законом?
— Кінгслі вдалося призначити засідання Чарведсуду за два дні до того, як спливає місячний термін для укладання шлюбу для всіх, кому призначили пару, але я не знаю, чи маю на це сили, — не підводячи до нього очей, вона розсіяно катала печерицю тарілкою. — Я втомилася, Драко.
— Ґей, не мордуй грибочок, — він потягнувся вперед та накрив її руку своєю, заспокоюючи. — Ти проробила величезну роботу й маєш повне право відчувати себе виснаженою. Але не звалюй усе на себе. У тебе є я, Паркс, Поттер і ще купа людей, готових допомогти.
Вона вдячно усміхнулася.
— Дякую. Можливо, це те, що мені було потрібно почути.
— Тепер можеш записати у свою анкету, що я ще і професіонал у заспокоєні.
— Знаєш, я думаю, що змогла б відповісти на якісь запитання про тебе й без анкети.
— Бо ти моя найвідданіша фанатка? Чи тому, що ми друзі?
— І те, й інше.
Друзі. Точно. Вони друзі. Він проковтнув чергову порцію розчарування разом зі скибочкою ідеально просмаженого бекону.
— Добре, перевірмо тебе на знання мене. Улюблений колір?
— Блакитний.
Це було попадання з першого разу, але він не планував здаватися так просто.
— Ти впевнена? Чому не чорний чи смарагдовий?
— Це занадто банальні варіанти, — Герміона відмахнулась.
— Припустимо, ти вгадала. Хобі?
— З найбільш очевидного — читання та квідич. А ще ти граєш на фортепіано, любиш астрономію та займаєшся зіллєварінням. Ну й цікавий факт — ти не готуєш і майже не їси вдома, бо у твоїй продуктовій шафі неможливо знайти нічого, крім кави та солодощів!
— Останнє — це просто верх спостережливості. Не розглядала варіант стати аврором?
— Думаю, що на нас двох вистачить і одного тебе, — вона кинула на нього теплий, але сповнений тривоги погляд. — Усе добре?
— Так, а що?
— Ти весь час нахиляєш голову зі сторони в сторону та зводиш лопатки. У тебе болять шия та спина?
— Трохи.
Ґрейнджер підвелася зі свого місця та, обійшовши стіл, стала за ним.
— Зніми кітель.
— Навіщо? — він трохи не розумів, що відбувається.
— Занадто багато запитань, авроре Мелфой. Роздягайся.
Драко не мав сили чинити опір цій відьмі, навіть якби захотів, бо єдине, про що зараз міг думати, це те, як хтиво звучали її слова. Він розстібнув кобуру, зняв верх форми й кинув його на сусідній стілець, залишившись у футболці.
— Якщо буде боляче — скажи.
— Угум, — говорити він уже не міг, бо Ґрейнджер стиснула його плечі, даруючи довгоочікуване полегшення. Вона поступово обережно розминала йому м’язи вмілими рухами. Як для такої тендітної дівчини в неї були напрочуд сильні руки й міцна хватка.
— Від тебе пахне морем.
— Мммм… — йому закортіло замуркотіти як коту, коли її тонкі пальці зарились у його волосся на потилиці й нігті трохи дряпнули шкіру біля шиї. — Ми з Поттером пів ночі провели в засідці в порту, вичікуючи на нелегальних торговців русалками без можливості нормально поворухнутись. Тепер сморід риби, водоростей та іржі буде переслідувати мене в жахах.
Вона хихикнула.
— Тепер ніякої риби у твоєму раціоні найближчим часом?
— Угу, — їй потрібно було зупинитись, інакше збудження, що він почав відчувати від її дотиків могло набути фатальної форми стояка, а це якось не вписувалось у концепцію «друзів».
— Краще? — ніби почувши його думки, Герміона прибрала руки.
— Так. Дякую.
— Звертайся, — Ґрейнджер застигла зліва від нього, її увагу привернуло татуювання на передпліччі, і вона з неприкритим захопленням розглядала тонкі чорні лінії малюнку. — На весіллі в Луни та Блеза був лише дракон, без квітів.
— Так, я додав їх не так давно.
— Нарциси — на честь твоєї мами, символ переродження і нового життя. Віоли — це Пенсі, вірність, — вона на мить замовкла. — Конвалії? Чистота?
— Японська Андромеда. Для тітки.
Герміона ледь торкаючись провела пальцями уздовж виразно порожнього місця біля голови дракона, яке він залишив, сподіваючись на те, що в його житті з’явиться та сама жінка.
— Тут теж щось буде?
— Можливо, колись.
— Троянди?
Він хмикнув.
— Думаєш, її будуть звати Роза?
— Хах, це навряд чи я можу тобі сказати. Троянди як символ кохання, — вона відійшла від нього, вийняла свою паличку з волосся, й ореол із неприборканих завитків огорнув її обличчя.
— Не обов’язково, є багато інших квітів із тим самим значенням, — Драко голосно позіхнув. — Ой. Перепрошую.
— Здається, тобі час скористатися своїм великим і жахливо зручним ліжком та відпочити, — Ґрейнджер одним змахом відправила брудний посуд митися.
— О, то ти вже випробувала цей чудовий матрац? — думка про те, що вона спала в його ліжку, навіть коли його не було вдома, викликала в нього дивне задоволення.
Герміона вкрилася рум’янцем.
— Я подумала, що за твоєї відсутності мені, певно, не має сенсу залишатися в гостьовий спальні, й одразу перевезла свої речі у твою.
— Це має сенс. Дякую за сніданок, — Драко підвівся з-за столу. — Які в тебе плани на день? — він знову не хотів відпускати її та залишатися сам.
— Я маю ще годинку, аби почитати перед роботою. А потім книгарня і тільки книгарня, бо справ там зараз купа. А в тебе?
— У мене вихідний, тож ніяких конкретних планів. Тоді, певно, до вечора?
— До вечора.
*******
Роботи виявилося дійсно багато, тому коли нарешті все було зроблено, Герміона зрозуміла, що надворі був пізній вечір і їй потрібно було повертатися додому. З дивним усвідомленням того, що тепер її дім — це дім Мелфоя, вона зачинила книгарню і прогулялася до «Дірявого казана». Трохи повагавшись, дівчина ступила в камін і перемістилась у вже знайому вітальню. Їй подобався цей невеликий маєток. Просторий, світлий та затишний, він навіював атмосферу старої Англії з романів Джейн Остін.
Шукати Мелфоя будинком, аби привітатися було безглуздо. Тому Герміона піднялася на другий поверх та увійшла в спальню, котру тепер вони ділили на двох. Величезне ліжко з розкішними шовковими простирадлами було не заправленим, а на тумбі поруч лежала розгорнута книга.
Взявши в гардеробі нічний одяг, вона увійшла у ванну кімнату. Злегка прохолодний душ був саме тим, чого потребували її тіло та розум, щоб трохи освіжитися.
Два місяці, котрі він провів у відряджені до Єгипту, стали для неї часом постійних роздумів. Спочатку вона хотіла заклясти його як тільки цей тхір потрапить їй на очі або, ще гірше, зробити персоною нон грата в книгарні. Проте її лють швидко згасла, і та крихта злості, яка лишилася, не могла зрівнятися з тією тугою за ним, що зростала з кожним днем.
Урешті-решт крізь ночі міркувань вона прийшла до думки, що попри її почуття до нього та його вчинок, вони могли б бути друзями. Їй не хотілося втрачати їхнє спілкування через невиправдані романтичні надії, як неприємно це б не було.
Герміона вимкнула воду, загорнулась у рушник і вже збиралася переодягнутись у піжаму, як двері відчинились і на порозі з‘явився Драко.
— Салазар! Вибач! Я не помітив як ти повернулась і подумав, що забув погасити світло у ванній.
— Усе добре. Нічого страшного. Я маю звичку не зачиняти двері на замок.
— Буду мати на увазі, — настала зніяковіла павза, під час якої вона відчула, як він пасе її очима.
— Мелфою?
— О. Так. Так. Звісно. Вибач, — він поспіхом відвернувся та залишив її.
Коли вона вийшла з ванної кімнати, Драко вже був у ліжку та читав книгу або удавав, що читає, оскільки за той час, що вона дивилася на нього, його очі не поворухнулися ні на сантиметр.
— Привіт, — він відклав книгу та повернувся в її бік.
— Привіт, — скинувши капці вона лягла поруч із ним і прикрила ноги ковдрою.
— Ем, класна піжамка.
— Дякую. У тебе теж нічогенька.
Беззмістовність діалогу добила їх обох, і вони розсміялись уткнувшись обличчями в постіль.
— Нічогенька? Серйозно? — Мелфой підвів голову.
— Стулись, поціновувач класних піжамок! — Герміона жбурнула в нього подушку і знов зайшлася сміхом. Трохи заспокоївшись, вона сіла ближче до узголів’я ліжка та підтягнула коліна до грудей. — Як пройшов твій день?
— Проспав до обіду, політав на мітлі над садом, а потім замовив собі їжі в Бінки і провів увесь день за документами в себе в кабінеті. Як справи в книгарні?
— Усе чудово. Одержали нове постачання, тепер не знаю, коли розгребу то все.
— Трохи ніяково, чи не так?
— Ти про те, що ми лежимо тут удвох? — Драко кивнув. — Є таке. Але ти не перший друг, з яким я буду спати в одному ліжку.
— Що?! Ні! — він драматично відкинувся на спину та, замруживши очі, притулив ліву руку до чола. — Ти розбила мені серце! Я думав, що я особливий друг!
— Я ніколи не заперечувала, що ти особливий друг.
— Так? — Мелфой розплющив одне око, піддивляючись за нею.
— Так. Особливий тим, наскільки сильно можеш мене дратувати.
— А я вже було подумав, що моє серце не таке розбите… — він сів на ліжку. — Хочеш спати?
— Ні. А ти?
— Теж не хочу.
— Підемо вип’ємо теплого молока? Мої батьки завжди давали мені склянку, коли я не могла заснути. Це якась магія, але після того мене завжди клонило в сон.
— Давай.
Вони спустилися на кухню і запалили маленькі свічки над робочою поверхнею.
— Ти ж можеш швидше зробити це магією, — Мелфой сперся на стіл поруч із нею, спостерігаючи, як вона наливає молоко в банячок, аби підігріти його.
— Можу, але навіщо? — Герміона поставила каструлю на вогонь. — Це заземлює. Нагадує, що ми не тільки чарівники, але і звичайні люди, що можуть робити прості речі руками, без втручання магії. А ще так смачніше, — вона помішала молоко, аби воно не пригоріло. — Дістань, будь ласка, хліб.
— А де він?
— Ось там, — дівчина вказала на шафку над його головою.
— Ти купила продукти? — Драко дістав хліб та передав його їй. — Я зранку був такий втомлений та голодний, що навіть не подумав, звідки взялась їжа.
— Сходила в супермаркет.
— У ту велику маґлівську продуктову крамницю?
— Так. Ти був там колись? — вона зняла молоко з плити та розлила його в склянки, після чого прийнялась обсмажувати тости на розігрітій пательні.
— Декілька раз поспіхом із Поттером під час місій. Але від нього в таких справах зиску мало. Його максимум це кулькова ручка та сигарети.
— А одяг? Ти ж носиш маґлівські речі, — навіть зараз він був одягнений у сірі джогери та просту чорну футболку, що щільно обтягувала його руки та торс.
Герміона відчинила дверцята продуктової шафи та встала навшпиньки, аби дістати шоколадну пасту, але однаково не могла дотягнутися до неї.
— Цим займається Пенсі, — він підійшов до неї. — Дістати?
— О, так, ось ту, — вона вказала рукою, — з горішком на етикетці.
Мелфой узяв потрібну банку та, відкривши її, понюхав її вміст. Герміона пустила смішок від того, як кумедно це виглядало.
— Що це? Пахне шоколадом та горіхами.
— Це і є шоколад та горіхи, — вона виклала тости на тарілку та вимкнула плиту. — Можна додати в молоко і вийде какао або намастити на хліб, чи їсти просто так, — Герміона взяла ложку та занурила її в банку, дістаючи трохи пасти, й одразу відправила її до рота, з насолодою прикривши очі. — Мммм, як уперше. Будеш?
Він кивнув, і вона передала йому ложку. Мелфой зачерпнув шоколадно-горіхову масу та, спробувавши її, здивовано округлив очі.
— Яйця Салазара! — він з’їв ще. — Як я жив без цього раніше! Це наче топлені шоколадні жабки, але з горіхом! — на мить перед нею був не дорослий чоловік, а п’ятирічний хлопчик, який уперше скуштував нові солодощі.
— Смачного.
Герміона застрибнула на стільницю та взяла свою склянку з молоком. Драко сів поруч. Ця домашня версія Мелфоя була не менш привабливою, аніж його образ розумного та сильного чарівника з небезпечною роботою.
І його руки… Вона ж могла захоплюватися фізичною підготовкою свого друга? Герміона знала, що аврори багато тренуються, та не могла не помітити, що Драко мав широкий розмах плечей, але коли він зранку зняв кітель… Її погляд знов зачепився за його татуювання. Чи буде там колись четверта квітка, що стане відбитком чорнил на шкірі? Чи це місце назавжди залишиться порожнім?
— А коли ти знов підеш у супермаркет? — він відпив молока.
— Не знаю. А що?
— Хочу з тобою. Я впевнений, що там є щось ще таке само неймовірне, як це.
— О, ти навіть не уявляєш, наскільки маєш рацію, — Герміона забрала в нього банку з пастою, діставши невдоволене фиркання з його боку, намастила десерт на хліб та передала йому один тост.
Ситуація здалася їй у якомусь роді абсурдною, тож вона не втримала посміх.
— Що сама собі там жарти розповідаєш і смієшся, Ґрейнджер? Розкажи й мені.
— Подумала, що твої пращури зараз у домовині перевертаються, і стало смішно.
— Я завжди знав, що ти любиш чорний гумор.
— Сам подумай. Єдиний нащадок давнього чистокровного роду посеред ночі в дуже не аристократичній манері сидить дупою на столі та ласує маґлівською шоколадною пастою.
Він усміхнувся.
— А поруч сидить найвідоміша маґлорідна відьма Британії та за сумісництвом моя дружина, — її наче пройняло струмом від того, як гарно останні два слова звучали на його вустах. — Дійсно смішно.
— У тебе ось тут шоколад, — Герміона простягнула руку та витерла кутик його рота, після чого облизала пальці. Драко застиг, дивлячись на неї якимось дивним поглядом, котрий вона не могла розгадати. — Що?
— Нічого.
*******
— Хочеш дурний жарт?
— Здивуй мене, Мелфою, — вона відставила порожню склянку від молока.
— Якби під час роз’явлення ти половнулася поруч зі мною, фраза «це моя друга половина» заграла б новими барвами, — тиша сповістила, що жарт не вийшов, аж тут Ґрейнджер розсміялася, прикриваючи рота рукою.
— Це настільки погано, що навіть прекрасно, — вимовила вона крізь сльози сміху та подивилася на нього своїм глибоким поглядом карих очей, осяяних жаринками, і це була остання крапля для його повної та безповоротної капітуляції. Хоча, можливо, це все ж таки був той маленький рушничок, що ледь прикривав її розпашіле після душу тіло.
— Я сумував за тобою, Ґрейнджер.
— Ми не бачились пів дня.
— Ті два місяці. У Каїрі, — Драко піднявся зі стільниці, призвав пачку сигарет та, напіввідчинивши двері на терасу, запалив. Вона стала поруч та, вихопивши цигарку в нього прямо з рота, зробила коротку затяжку.
— Цигаркова крадійка.
— Арештуйте, авроре, бо немає сил. Ти інколи буваєш такий складний.
Нічна прохолода проковзнула в шпарину, від чого дівчина здригнулась. Він наклав на неї зігрівальні чари та, забравши назад цигарку, мовчки докурив її.
— Ти сказала, що не ображаєшся і наче все добре, але я однаково відчуваю себе ніяково за той випадок у книгарні. Пробач.
Десь між спробою написати звіт за нічною місією та переглядом документів за іншими справами він подумав про Герміону і вже не міг зупинитися. Звіт залишився незавершеним, а матеріали справи — забутими, бо єдине, про що він міг розмірковувати, — це те, як виправити все й запросити її на побачення.
— Я дійсно не ображаюсь. Між нами просто вийшло невелике непорозуміння.
— Непорозуміння?
— Я помилково подумала, що подобаюсь тобі більше, ніж подруга, і ми б могли нарешті перестати підпирати шафи в книгарні та випити кави. Удвох. Можливо, як побачення, але напевно… загалом, уже не важливо, — у її словах не було образи, лише жаль. — Це не дуже якийсь страшний вчинок просто відмовити й усе. Я б зрозуміла.
Драко знов згадав той день.
…Вони стояли в «їхньому» кутку поруч із великим стелажем та вазоном, і Ґрейнджер захоплено розповідала про Александрійську бібліотеку. Щось про те, що йому обов’язково потрібно відвідати її за можливості, але він прослухав половину з того, що вона казала, бо був зайнятий спогляданням самої дівчини. На ній була його улюблена блакитна сукня в білу квіточку, а край її в’язаного кардигана сповз, спокусливо оголивши засмагле плече. Йому кортіло запам’ятати кожну її рису, кожний вигин, щоб мати можливість відтворювати в спогадах під час свого двомісячного відрядження.
— Драко? — Герміона прощебетала його ім’я, наче та пташечка, та переступила з ноги на ногу. На її щоках з’явилися перші сліди рум’янцю. — Книгарня закривається за п’ять хвилин — і я буду вільна. Ти маєш якісь плани на вечір? — він пробелькотів щось схоже на «Ні». — Можливо, вип’ємо тоді кави? Неподалік відкрилася нова кав’ярня та я ще не була там, — вона усміхнулася йому, і в нього ніби одночасно потрапили закляття «Петрифікус Тоталус» та «Сіленціо», бо інакше він не міг пояснити, чому не може ні поворухнутися, ні зронити хоча б слово. — Ти подумай, а я зараз розрахую того пана й повернуся.
Подумати? Кава? З нею? Удвох? Вона запросила його на побачення? Він подобається їй? Йому треба свіже повітря. Свіже повітря десь у саду його дома підійшло б ідеально. Так. Дім. Сад. Повітря.
Через погану концентрацію під час роз’явлення його викинуло на краю саду біля озера. Що він тільки що наробив? Йому потрібно було повернутися. Повернутися до неї й піти пити каву з найрозумнішою та найвродливішою дівчиною, яку він зустрічав у своєму житті. Раптовий потік прохолодного вітру дав йому ляпаса. Що, якщо вона вже побачила, що його немає? Що, якщо він образив її, і Ґрейнджер більше ніколи не захоче навіть спілкуватися з ним?..
Він повернувся зі спогадів. Герміона стояла обхопивши себе за плечі й дивилася в глиб саду, наче могла щось побачити в суцільній темряві.
— Але я рада, що не пішла з тобою в ту кав’ярню, бо кава там виявилася жахливою.
— Ти сходила туди?
— Так, один із відвідувачів книгарні запросив мене після роботи.
На нього наче вилили відро з холодною водою. Ґрейнджер була там на побачені. Якийсь гусак відвів її на побачення в кав’ярню, у яку вона хотіла сходити з ним. Ревнощі неприємно кольнули його в ребра. Але на що він взагалі сподівався? Що така неймовірна дівчина залишиться без уваги зі сторони інших чоловіків? Чи що вона взагалі не буде ходити на побачення? Дурень. Який же він дурень.
— І як тобі? — він стиснув зуби.
— Кажу ж, що жахливо. Ніколи не думала, що епітет «прісна» можна використати щодо кави. Але хлопець був милим, хоч і не в моєму смаку.
— І які ж хлопці тобі імпонують?
Герміона поглянула на нього й сумно усміхнулася.
— Схоже, що мені до вподоби ті хлопці, котрим не до вподоби я. Час іти спати.
Напевно, не було іншого шляху все виправити, як зізнатися у своїх почуттях. Драко сподівався, що Поттер не втратив свою чуйку й мав рацію щодо того, що він усе ще подобається Герміоні. Інакше це буде черговий провал.
Вона вже майже вийшла з кухні, коли він заговорив до неї.
— Знаєш, у чому головне непорозуміння? — Ґрейнджер озирнулася та заперечно похитала головою. У два кроки Драко опинився поруч із нею. — У тому, що ти дуже подобаєшся мені, Герміоно. І зовсім не як подруга. Я б мав сказати це раніше і взагалі першим запросити тебе на побачення.
— Драко… — на її обличчі читалося здивування.
— Тссс-с-с, — він притиснув палець до її губ, щоб вона зупинилась. — Поттеру потрібно змінити програму підготовки стресостійкості в аврорів, бо всілякі жахіття, що мені доводилося бачити на службі, насправді виявилися квіточками, коли мене запросила на каву дівчина, що місяцями не покидала моїх думок. Я давно не відчував такої паніки, і мій мозок не видав рішення краще, аніж втекти.
— Розумію, — вона виглядала, як маленька налякана лань. — Мені теж трошки хочеться зараз втекти.
— Давай без цього, будь ласка. Стій тут, — Драко пригорнув її до себе.
Ґрейнджер притулилася чолом до його грудей та видихнула.
— Добре.
— Мені так тебе не вистачало, — він притиснув Герміону ще міцніше, наче вона дійсно могла кудись подітися.
— Я теж сумувала за тобою.
— Але ти знаєш сенс у тортурах. Усі мої листи до тебе повернулися без відповіді, — Драко провів рукою вздовж її спини, насолоджуючись їхньою маленькою близькістю.
— Я злилась, а коли трохи охолонула, то…
— То надіслала книги.
— Як ти зрозумів, що це я? — вона підвела до нього очі.
Коли сова вперше разом із листом від Поттера та Паркінсон принесла пакунок із книгою, він не придав цьому великого значення. Друзі знали, що він любить читати й що це, можливо, єдине, що може робити після роботи. Але коли птах почав прилітати щотижня і приносити нещодавно видані книги, Драко збагнув, що ні Гаррі, ні Пенсі не були до цього причетні.
— Не думаю, що хтось ще так знається на моїх уподобаннях у літературі, — він лагідно пурхнув пальцями уздовж її вилиць і заправив один із кучерів. — Ти досі злишся?
— Можливо.
— Наскільки сильно за шкалою від «я перетворю тебе на тхора» до «я піду з тобою на побачення»?
— Ей! А як же те, що ми маємо бути друзями, — Герміона грайливо штурхнула його в бік. — Друзі не ходять на побачення.
— Що ти сказала, коли я спитав, чи можемо ми бути друзями?
— Що ми вже друзі.
— Найгірші у світі друзі, — Драко нахилився до її вуха. — Ми найгірші друзі, тому що ніхто з нас насправді не хоче дружити.
— І чого ж ми хочемо?
— Ґрейнджер, тобі не личить прикидатися дурненькою, — він подивився на дівочі вуста, що вабили його, як стигла вишня.
— Я не казала, що ти мені подобаєшся, — вона хитро посміхнулася, та це було її фатальною помилкою.
— Ах, так! Ну тримайся, відьмо! — Герміона була такою крихітною в порівняні з ним, що Драко без зусиль підхопив її та перекинув через своє плече. Вона перелякано пискнула та вхопилася за нього.
— Мелфою! Що ти робиш?!
— Ви арештовані, міс Ґрейнджер, за відмову від співпраці з представником закону. Супротив марний.
— Це свавілля!
— Так і запишемо, — він трохи підкинув її та зручніше вмостив на плечі, намагаючись не думати про те, як близько її кругленька дупа була до його обличчя.
Драко вийшов із кухні та рушив коридором в інший бік від сходів, що вели на гору в спальню, аби зробити коло будинком.
— Куди ти мене несеш! Відпусти!
— Не спущу, поки ти не визнаєш, що я теж тобі подобаюсь, — якщо вона хотіла пограти, то він був готовий, але тільки на своїх умовах.
— Так нечесно!
— Ох, моя маленька наївна ґрифіндорка. Змії не грають чесно. Будь хорошою дівчинкою — зроби як прошу, і я зніму тебе.
— Слідство не враховує покази, надані під примусом!
— Я не примушую тебе.
— А як тоді це назвати? — Герміона ущипнула його за бік.
— Лагідно допитую, — він відповів їй щипком за стегно.
— На допиті ставлять запитання, а ти ставиш умови.
— Хочеш запитання? Ну добре. Запитання таке: чи подобається Вам, міс Ґрейнджер, старший аврор Драко Мелфой?
— Відхилено. Порушення права на приватність особистого життя.
— О як ти заспівала, пташечко. Ну добре, значить буду так ходити всю ніч.
Ґрейнджер притихла на деякий час, а коли зрозуміла, що він дійсно не планує спускати її просто так, то приречено зітхнула:
— Так.
— Так?
Вона вмить спалахнула, як сірник, та почала плескати долонями йому по спині.
— Так! Ти нестерпний, зарозумілий, полохливий тхір, що втік від мене, але все одно досі сильно подобаєшся мені! Вдоволений?!
Цей момент точно увійде в перелік кращих у його житті.
— Розумниця. Можеш, коли хочеш.
— Тепер відпустиш?
— Ні.
— Але ти сказав!
— Нічого не знаю. Дракон викрав принцесу й несе у своє лігво, — він увійшов у спальну кімнату, обережно опустив дівчину на м’яке ліжко та впав поруч, провалившись у пухнасті перини.
Драко повернув до неї голову.
— Отже, ти підеш зі мною на побачення? — він відчував себе недосвідченим підлітком, що вперше кличе на побачення дівчину й боїться її відмови.
Вона закотила очі та накинула на нього ковдру, після чого лягла під свою.
— Я маю подумати.
Змах палички — і світло в кімнаті згасло, занурюючи їх у темряву.
— Справедливо. Але зважай на те, що я б хотів зводити тебе хоча б на декілька побачень перед тим, як ми…
— О, твоє пуританське виховання не дає змоги займатися сексом на першому побаченні?
Драко пирхнув зі сміху.
— Так, я джентльмен, мила, тому ми не будемо поспішати, — він знайшов її руку та переплів їхні пальці. — На добраніч, Герміоно.
— На добраніч, Драко.