We were too close to the stars
I never knew somebody like you, somebody
Falling just as hard
I'd rather lose somebody than use somebody
Maybe it's a blessing in disguise (I sold my soul for you)
I see my reflection in your eyes
♪ The Neighbourhood — Reflections
*******
Вони перемістилися мережею флу в простору вітальню, облаштовану як камінну кімнату. Герміона роззирнулася, і на її обличчі промайнула цікавість. Він казав їй, що вже багато років не живе в маєтку Мелфоїв, але ніколи раніше не мав нагоди запросити до себе додому.
Дівчина глянула на нього.
— У тебе тут є бібліотека?
— Чи є ще більш банальне запитання від тебе, Ґрейнджер? — Драко забрав у неї мантію та повісив її разом зі своєю в шафу біля каміна. — Ти у всіх, коли вперше приходиш додому, це питаєш?
— Не у всіх. Тільки в тебе.
— Звісно, у мене є бібліотека. Я ж маю десь зберігати все, що купляю в тебе в книгарні, — те, як вона просяяла від цієї інформації, було таким чарівним та достобіса ґрейнджерівським, що він пирхнув зі сміху. — Але ніяких книжок, поки ми не повечеряємо.
— Звучиш, як моя мама, — вона по-дитячому надула губи.
— Бо я впевнений, що ти нічого не їла з обіду.
— Поки ти не сказав, я навіть не думала про це, — Ґрейнджер поклала руку на живіт, — проте зараз відчуваю, що з’їла б мамонта.
— Пішли. Мамонта не обіцяю, бо, знаєш, вони трохи вимерли, — вона хихикнула, і це було схоже на обнадійливе глобальне потепління, здатне розтопити кригу, що намерзла між ними з його вини, — але, думаю, що щось смачне Бінки нам залишив.
— Бінки? Ти приховував, що в тебе є ельф-домовик? — Герміона миттєво перейшла в стан покровительки всього немічного та беззахисного. — Чи це?..
— Так, той Бінки, який був ельфом у моїй сім‘ї, але після того, як я зробив їх вільними, заснував свій ресторан, — Драко провів її на кухню, де під чарами збереження на столі стояла їжа. — Я сьогодні не маю бажання годувати репортерів сенсаціями, тож відправив йому листа з проханням залишити вечерю на двох у мене вдома.
— Дякую. Це дуже обачливо з твого боку.
— Стейк з овочами, — зауважив він, розпакувавши найближчий до нього контейнер. — Я сходжу за вином. Є якісь побажання?
— На твій смак.
Коли Драко повернувся з винного льоху, Ґрейнджер чекала на нього на прилеглій до кухні терасі, з якої відкривався чудовий краєвид на фруктові сади довкола маєтку. Він полюбляв проводити тут вечори, насолоджуючись заходом сонця та пахощами яблуневого цвіту, і схоже, що Герміона також вподобала це місце: вона стояла спершись на дерев’яне поруччя із піднятим до неба обличчям, а легенький весняний вітерець грався з її буйними кучерями.
Ніби відчувши його присутність, дівчина озирнулась.
— Тут так добре, — усмішка з‘явилась у неї на вустах, і вкотре за сьогодні в нього перехопило подих від її вроди. — На вулиці достатньо тепло й ми могли б повечеряти тут, тож я трохи похазяйнувала на кухні й перенесла їжу сюди.
— Це чудово, — він вказав на стіл, запрошуючи її. Герміона зробила крок, але її нога підвернулась, і вона стрімко похитнулась уперед. В одну мить Драко опинився перед нею та підхопив за талію.
— Ці кляті підбори!
— Усе добре? — він упевнився, що вона твердо стоїть на ногах, і неохоче відпустив тонкий стан.
— Так. Вибач. Це просто інструменти для тортур, а не взуття!
Він змахнув чарівною паличкою, і на місці підборів з’явилися пухнасті білі капці.
— Краще?
— Набагато, — щоки Герміони зажевріли. — Дякую.
— Я навіть не буду питати, навіщо ти їх взула, — Драко відсунув стілець, допомагаючи їй влаштуватися зручніше, після чого сам сів навпроти. — Ще нікому не вдалося уникнути локомотива моди та стилю на ім’я «Паркінсон».
— Тепер «Паркінсон-Поттер», — виправила дівчина.
— Це звучить ще гірше, — Драко відкоркував пляшку й розлив вино по келихах. — Смачного.
— Навзаєм.
Вони мовчки прийнялися за їжу. Лише брязкіт столового наряддя навпроти нагадував, що поруч хтось є. Напруга, що відчувалася між ними, обтяжувала, і він не придумав нічого краще, окрім як втягнути Ґрейнджер у бесіду. Говорити із цією відьмою про все й ні про що одночасно було його особливими пристрастю та задоволенням.
— Ґрейнджер?
— М? — вона подивилася на нього і витерла кутик губ серветкою.
— Що мінімально потрібно двом людям, що одружилися за дивним збігом обставин, аби їхній шлюб не перетворився на одне з кіл пекла?
Герміона замислилась.
— Дружба?
— Цікавий вибір. Ми з тобою можемо бути друзями?
Вона хихикнула.
— Я думаю, що ми з тобою вже давно друзі. Можливо, найгірші у світі, але друзі.
Ґрейнджер вважала його другом, а це означало, що після того інциденту він потрапив у те, що Поттер називав френдзоною. Френдзона від дівчини, яка безмежно подобалася йому. Це звучало кепсько.
Драко підняв бокал, намагаючися приховати своє розчарування.
— Тоді за найгірших друзів!
— За найгірших друзів! — їхні келихи зустрілися зі дзвоном. Герміона зробила ковток та заплющила очі від задоволення. — Ммм, який же дивовижний смак. Вишня… ожина… трохи барбарису… та кава. Це якийсь доісторичний купаж, про котрий ти казав?
— Ні, я знайшов дещо краще, — м‘яким круговим рухом зап‘ястя він наповнив рубінову рідину киснем. — Це з тосканських виноградників Забіні.
— Знаючи цього блазня до пляшки обов’язково додавалася ще якась дурнувата умова, — вона відправила шматочок стейка до рота.
— О, у яблучко, — він обернув пляшку, аби вона побачила напис на етикетці, — це вино для подружжя Мелфоїв. Блез, звісно, сказав, що воно навічно залишиться закоркованим, бо через свою роботу я ніколи не одружуся, — Драко пирхнув. — Бачив би він, що ми зараз п’ємо.
В очах Ґрейнджер блиснув вогонь, що видавав її грайливу і пригодницьку натуру, приховану лише для найближчих.
— Скажи, що ти думаєш про те саме, що і я, — вона хитро примружилася та знов із нізвідки призвала свою сумочку й дістала з неї вже знайому камеру. — Подражнимо цю італійську пліткарку?
Драко не знав, чим керувався в наступний момент, можливо, це алкоголь, а можливо, ця неймовірна чаклунка поруч так затьмарила його розум.
— Якщо хочеш справжню провокацію, то йди сюди, — він поплескав долонею по нозі наче підзиваючи кішку.
Ґрейнджер на секунду застигла, зважуючи всі за та проти, і коли ґрифіндорка в ній прийняла виклик, підійшла й сіла до нього на коліна, огорнувши його ненав’язливим та витонченим ароматом свого парфуму.
Вона поставила камеру на стіл, встановила таймер та повернула об’єктивом до них. Однією рукою він обійняв її за талію та притиснув до себе так, що дівчина відкинулася спиною на його торс, а іншу поклав на дівоче стегно.
Спалах — і фото з’явилося на папері. Герміона взяла готовий знімок до рук, даючи йому змогу роздивитися ближче.
— Здається, вийшло досить провокативно.
Драко зглитнув слину. Це було не просто «досить провокативно» — це було збіса гаряче!
— Як щодо того, щоб зробити копію для нас? На пам‘ять.
— Усе, що хочеш, — Ґрейнджер узяла до рук паличку та наклала закляття множення на світлину.
— Якби ж ти завжди була такою поступливою!
— Тоді тобі було б дуже нудно зі мною, — вона повернулася до нього обличчям і пустотливо посміхнулася.
— Твоя правда, — Драко подивився спочатку їй в очі, потім на губи. Йому закортіло знову відчути її вуста на своїх. Він картав себе за те, що під час весільної церемонії в спробі втриматися від більшого так швидко розірвав цілунок і не зміг як треба дізнатися, яка вона ніжна й солодка на смак.
— Відпустиш?
— Звісно, — він прибрав руку, даючи їй змогу підвестися, і сховав копію знімка у внутрішню кишеню кітеля.
Герміона повернулася на своє місце та взяла з торбинки ручку.
— Як підпишемо?
— Хм. Пиши: «З любов’ю, містер та місис Мелфой», — вона обережно вивела літери. — І сердечко домалюй!
— Готово, — Ґрейнджер передала йому знімок.
Він підвівся та покликав свого птаха.
— Гадес!
Величний білий пугач плавно опустився на поруччя тераси.
— Привіт, красеню, давно не бачилися, — Герміона обережно наблизилася та простягнула руку, аби погладити крилатого листоношу. Драко не встиг нагадати, що той сильно кусається, і вже був готовий заліковувати подряпини, але нічого не сталось. — Хто в нас тут такий гарненький володар царства мертвих, — пернатий радісно ухнув та заластився до неї.
— Що ти з ним зробила? Він із роду нікому в руки не давався!
— Кожному Гадесу потрібна своя Персефона, — вона сказала це так, наче то було найбільш очевидною річчю у світі.
— Досить цих ніжностей, ти сова, а не кіт, тож будь такий ласкавий віднеси ось це Блезу Забіні, — він передав фото птаху.
Гадес невдоволено поглянув на нього своїми великими жовтими очима й на прощання дзьобнувши Драко за палець злетів у небо.
— Як думаєш, увесь Гоґвортс почує вереск Забіні?
— Я на це сподіваюсь.
*******
— Вау… — Герміона з хвилюванням увійшла в кімнату крізь великі різьблені двері. Двоповерхова домашня бібліотека з рядами високих дубових поличок була заставлена тисячами книжок. Аромати шкіри й паперу змішувалися зі свіжістю воскових свічок, які освітлювали простір навколо та створювали особливу атмосферу затишку.
— Хах, я знав, що ти оціниш, книжкова маньячко.
— Ти зараз серйозно назвав МЕНЕ книжковою маньячкою? Подивись! — вона обвела рукою бібліотеку.
— Я ніколи не приховував, що трохи залежний, — він невинно знизав плечима.
— Чи можу я?
Драко махнув долонею, запрошуючи її до прогулянки своїм книгосховищем.
— Насолоджуйся.
— Угу… — усе що вона змогла вичавити із себе, бо була вже повністю захоплена в полон цього раю на землі. Герміона рушила вглиб, проводячи пальцями по корінцях. Колекція Мелфоя вражала. Маґлівська та магічна літератури від часів Мерліна й до сучасності поєднувалися в одному місці й були ідеально впорядковані, викликаючи в неї відчуття захвату.
Вона не знала скільки ходила від секції до секції, вивчаючи цю скарбницю, аж поки Драко гукнув її.
— Ґрейнджер!
— Я тут, — Герміона визирнула з-за стелажа зі стосом книг у руках.
— Салазар, я залишив тебе на п’ять хвилин, а ти вже вирішила пограбувати бібліотеку, — він підхопив заклинанням левітації фоліанти та перемістив на стіл у читальній зоні, де стояла пляшка вина, яку вони розпочали за вечерею, два келихи та тарілка із сиром та фруктами. — Ти втрачаєш людську подобу, коли бачиш книги, це трохи лячно, — Драко сів у крісло.
— Так, є таке, нічого не можу із собою зробити, — вона розмістилася на софі навпроти нього. — Твоя бібліотека дивовижна.
— Тепер вона наша.
— Не чула нічого сексуальніше в цьому житті, — якщо в Мелфоя в планах було зробити її трусики вологими, то цієї фрази для цього було цілком достатньо.
Він передав їй келих із вином.
— Виходить, тебе так легко спокусити?
— Хах, Паркінсон каже, що якби я обирала собі чоловіка, то першим критерієм був би розмір його бібліотеки, а потім уже розмір усього іншого.
— Ну тоді за таким принципом ти б точно вийшла за мене. Бібліотека маєтку Мелфоїв найбільша з приватних у Британії, якщо не в усьому світі.
— Точно, як я могла забути, — Герміона усміхнулася та відсалютувала йому бокалом. — За великі бібліотеки!
— Кхгх, — Драко пирхнув у кулак. — У Мелфоїв не тільки бібліотеки великі, — він зробив ковток, і найкраща з його посмішок, що балансувала на межі неприкритої сексуальності та небезпеки, з’явилась у нього на вустах.
— Який жах, невже кількість вина в нас сягнула позначки «хтиві жарти»? — вона поглянула на пляшку, що була більше ніж на половину порожньою.
— Кожен думає в міру своєї розбещеності, Ґрейнджер! Я мав на увазі сховища, а що там ти собі науявляла…
— Ой, йди до біса! — Герміона не вперше спостерігала, як алкоголь послаблює джентльменські нахили Мелфоя, перетворюючи його на згусток безсоромного гумору та флірту, але однаково як уперше велася на ці провокації.
Драко дістав невеликий пакунок та передав його їй.
— Це тобі.
Вона зачаїла дихання та зняла обгортку. У її руках опинився гарний темно-зелений шкіряний блокнот, на першій сторінці якого був зображений герб Александрійської бібліотеки.
— Ти все-таки потрапив туди!
— Перед від’їздом із Єгипту видався вихідний, щоб навідатись, я побачив його там і подумав про тебе.
Герміона відчула, як у її животі затріпотіли метелики.
— Що це? Не схоже на звичайний щоденник, — вона покрутила записник, оглянувши його з усіх боків.
— Це каталог для книгарні. За його допомогою ти зможеш відстежувати кількість примірників, і за потреби він буде нагадувати тобі, що чогось уже немає в наявності, а щось уже закінчується. Для цього просто потрібно буде внести туди перелік усього, що є в асортименті.
— Дякую, — їхні очі зустрілися, і стало зрозуміло, що це був не просто подарунок, а заздалегідь продумане вибачення.
Мелфой зніяковіло кахикнув та відвів погляд.
— Що ж, а тепер подивимось, що для нас приготувало наше любе Міністерство? — він узяв теку зі свідоцтвом про шлюб та переліком вимог до нього.
Герміона хмикнула.
— Якими ж дурницями вони порадують нас на цей раз? — вона направила паличку на документ. — Джемініо, — копія опинилась у неї в руках. — Щоправда, треба було дивитися на це, поки ми були тверезішими.
— Хах, нічого страшного. Я впевнений, що навіть так ми більш уважні, аніж Поттер у двох парах окулярів.
— Хотіла б я заперечити, але так, щось у цьому є.
Кімната поринула в тишу, яку періодично порушували шелест сторінок та їхні коментарі щодо того чи іншого пункту.
— Подружжя має жити разом, — Мелфой звернувся до неї. — Тобі буде зручно переїхати до мене сюди?
— Так. Твій будинок значно більший за мою квартиру. До того ж ти вже оголосив цю бібліотеку нашою, і я хочу бути до неї якомога ближче.
— Хто б сумнівався, — він усміхнувся. — Тобі потрібна допомога з переїздом? Тут на нього дають два дні. Я можу взяти вихідний на роботі, щоб допомогти тобі.
— Дякую. Думаю, що впораюсь сама, — Герміона продовжила вивчати документ, але згодом відклала папери та, взявши келих, випила залишки вина одним махом. — Пункт п’ятнадцять.
Мелфой перегорнув сторінку, знайшов потрібний номер та зачитав уголос.
— Подружжя зобов’язано проводити в спільному ліжку кожну ніч упродовж місяця від дня початку співмешкання, — він підняв до неї очі. — Це якась маячня, який у цьому сенс?
— Будь ласка, не кажи мені, що ти незаймана квіточка й мені потрібно розповідати, що відбувається, коли дорослий чоловік та жінка лежать в одному ліжку.
— Тобто вони сподіваються, що якщо покладуть двох переважно малознайомих людей на місяць в одне ліжко, то ті одразу почнуть працювати над відновленням народжуваності в чарівній Британії?
— Не шукай логіку там, де її не має. Сподіваюсь, у тебе велике ліжко?
— Тобі просто цікаво, чи ти плануєш на ньому спокусити мене й забрати мою цноту?
— Мелфой, не сміши, ти такий цнотливий, як я королева Англії.
— Звідки ти знаєш, може я беріг себе для шлюбу!
— Тоді вона за правом моя, — Герміона вказала на обручку на своєму пальці.
— Воу, у тебе хіть на цнотливих чоловіків? — Драко грайливо підняв брову, і вона ледь не бовкнула, що в неї хіть на високих, широкоплечих та світловолосих чарівників в аврорській формі.
— Про мої кінки поговоримо потім. Краще скажи, як провести місяць в одному ліжку, якщо аврори мають нічні чергування?
— Подивись у примітках, думаю, там має щось бути, — він налив собі ще вина.
— Хм, — Герміона уважно переглянула все, що було дрібним шрифтом. — Знайшла. Якщо один або обоє з подружжя є офіційно зареєстрованими аврорами чи цілителями з дійсною ліцензією, загальна кількість днів в одному ліжку без урахування нічних чергувань та термінових викликів має складати тридцять один календарний день, — вона вказала на свій келих, аби він наповнив і його теж. — У тебе дійсна ліцензія?
— А це я просто так ношу? — Мелфой постукав по жетону на своїй кобурі.
— У книгарню інколи заходить Кормак, і його жетон не такий, як у тебе, а він наче теж працює в аврораті.
— Він не має ліцензії аврора. Ця білоручка сидить в адміністративній частині й перебирає папірці, поки інші ризикують життям. Фактично його жетон — не більше ніж просто пропуск у штаб-квартиру, але він носить його так, наче власноруч переловив усіх темних чаклунів.
— Я і не очікувала більшого від цього хвалька, — вона махнула рукою. — Досить про нього.
— Розмови про Маклаґена спричиняють у тебе нестримне бажання наїстись чогось із часником? — Драко розсміявся, і цей звук, схожий на тихий гуркіт, зачарував її.
— Чорт! — дівчина завела очі під лоба. — Я вб’ю Гаррі. Він розповів тобі?
— О, я більше люблю історію, де ти осідлала дракона.
Вона подивилася на нього: скуйовджене волосся, гостра лінія підборіддя, рум‘янець на щоках і засукані рукави кітеля, що давали їй можливість побачити чорнило на його лівому передпліччі. Витончений крилатий дракон звивався поміж квітів нарцисів, віоли та конвалій, перекриваючи шрам від мітки смертежера.
Драко був вродливим. Дуже. І ця його хитра хтива посмішка на вустах на словосполученні «осідлати дракона». Їй потрібно було пригальмувати з вином, бо все, що вилітало із цього гріховно гарного рота, відзивалося десь поміж її стегон.
Але не бути їй ґрифіндоркою, якщо в цій партії вона спасує у свій хід.
— А ця розмова має викликати в мене нестримне бажання осідлати тебе, Драконе? — вона понизила голос до млосного шепоту й розтягнула слова, імітуючи його аристократичну манеру мовлення.
— Що?! — Драко ледь не захлинувся вином, і кілька вишневих крапель потрапили на його одяг. Так-то Мелфою.
— Брудозникс, — змахнувши паличкою, Герміона продовжила читати з абсолютно непорушним виглядом, ніби не вона секунду назад відпустила хтивий жарт. Хоча вона вже не була впевнена, чи був це взагалі жарт, враховуючи наступний пункт. — Читай далі.
Він поглянув у документ.
— Подружжя має здійснити консумацію шлюбу впродовж місяця від дати його укладання…
— Святий Мерлін, — Герміона опустила обличчя в долоні та істерично розсміялась, адже цю частину укладання чарівного шлюбу вона впустила з виду. Звісно, предки-чарівники не могли обрати нічого більш банального, аніж статевий акт для завершення ритуалу.
— Ґрейнджер, ти перша жінка, що реагує на новину про секс зі мною сміхом. Я відчуваю, як моє лібідо стрімко падає.
— Зараз я доб’ю його остаточно. Просто уяви, що замість мене ти мав би переспати з Паркінсон!
— Фу, це ж інцест! Вона мені як сестра! — Драко округлив очі. — Салазар, а ти б мала зайнятися сексом із Поттером!
— Фу! Будь ласка, не кажи слова «секс» та «Поттер» в одному реченні, мене може знудити від цього, — Герміона скривила обличчя.
— Вітаю, — він простягнув їй долоню, і вони потиснули один одному руки, як ділові партнери, — можливо, цей обмін був нашим кращим рішенням.
*******
— Як думаєш, ми пожалкуємо про це? — запитала Ґрейнджер, коли вони закінчили вивчати документ із вимогами.
— «Про це» — це про відсутність сексу з Поттером? Не знаю як ти, а я точно не буду жалкувати із цього приводу.
— Я ж попросила!
— Окей-окей, я згоден, ці два слова поруч звучать жахливо, — Драко підняв руки ніби здаючись. — Я не думаю, що нам є про що шкодувати. Наші друзі разом та щасливі, чи не це було основною метою?
— Маєш рацію, — Герміона втомлено усміхнулася. — Але я вважаю, що ми з тобою ще досі повністю не осягнули, у яку шлюбну авантюру влізли.
— Авантюра. Хм, цікаве слово, — він призвав з однієї з полиць бібліотеки старенький Оксфордський словник.
— Мелфою, що ти…
— Цить! Не бачиш, я читаю! — Драко пробігся пальцем вздовж алфавітного показника й, знайшовши потрібне слово, перегорнув книгу на вказану сторінку. — Незвичайний, захопливий або небезпечний досвід, подорож чи низка подій, — він поглянув на друге тлумачення: — або, ризикований, сумнівний захід, розрахований на випадковий успіх.
— І що ж значить авантюра в нашому випадку? — вона схилила голову на бік та подивилася йому в очі.
— Випадковий успіх не для нас, моя мила подруго.
— Для того, аби успіх не був випадковим, потрібно робити якісь дії, мій дорогий друже.
— Ну тоді, можна вважати, що сьогодні наш із тобою коефіцієнт корисної дії зашкалює.
— Ґодрику милостивий, невже це Драко Мелфой та маґлівська фізика?
— Я різнобічно розвинена особистість! Май совість, відьмо!
— Добре-добре. Я визнаю правду у твоїх словах, ККД дійсно прийнятний.
— Ґрейнджер, з тобою все добре? — Драко недовірливо зіщулив очі. — Ти вже вкотре за сьогодні погоджуєшся зі мною. Ще трохи, і я почну звикати.
— Вважай це моїм весільним подарунком тобі, але сильно не зваблюйся.
— О, я навіть не смів би мріяти про тиху та смиренну дружину, — він пирхнув. — Певно зараз скажу дурницю, але я до останнього думав, що в листі буде твоє ім’я.
— Я також думала, що це будеш ти, — Герміона нервово смикнула китичку маленької подушки, що лежала в неї на колінах. — У цьому був би якийсь сенс, чи не так? Виправданий смертежер та третина «Золотого тріо», чистокровний та маґлонароджена. Гарненька така історія. Ми були б на перших шпальтах усіх газет.
— Думаєш, уже можна готувати банку для жучихи?
— У цьому не має потреби. За останні півтора місяця в «Щоденному віщуні» не було жодної згадки про закон. Якби в «Базікалі» не вийшли статті з його критикою, частина населення так і залишалася б у сліпому невігластві, — Ґрейнджер виглядала виснажено, і він відчував провину за те, що його не було поруч, коли дівчина публічно обставила проти рішення Міністерства й подала позов до Чарведсуду, намагаючись скасувати закон. — Ріта надто дорожить своїм новеньким кріслом головної редакторки, тож радше видасть якусь нісенітницю про те, що я обпоїла тебе любовним зіллям, аніж напише у «Віщуні» хоча б щось пов‘язане із законом.
Драко вловив, як біль від поразки важкою тінню ліг на обличчя Герміони, та мовчки пересів на місце поруч із нею, накривши її долоню своєю.
— Це обурлива несправедливість, — він хотів зарадити чимось. — Чому любовним зіллям завжди обпоює відьма?! Наче чарівники не здатні на це! Я вимагаю гендерної рівності!
— Скажемо всім, що це ти зачарував мене «Амуртензією»?
— Так. Нехай усі знають, що Драко Мелфой злобний герой-коханець зі склянкою любовного зілля!
Герміона стиснула вуста в спробі стримати усмішку, але не змогла, і дзвінкий дівочий сміх відлунком прокотився бібліотекою.
— Дякую, — вона зітхнула та перевернувши долоню переплела їхні пальці. — Я навіть не уявляю, щоб ми всі робили без цього везіння з обміном.
— Якби все склалося не так, ти б полишила чарівний світ? — Драко знав, що Поттер купив дім у передмісті Лондону та підготував усі необхідні документи, аби у випадку нагальної потреби швидко покинути чарівний світ разом із Пенсі, допоки Міністерство насильно не одружило їх з іншими, але рішення Ґрейнджер було для нього загадкою.
— Я не знаю. Це все так складно, — Герміона відкинулася на спинку софи та подивилася в стелю. — Усі чомусь думають, що маґлородці, через своє походження, легко можуть сказати «арівідерчі» магії і жити собі спокійненько серед маґлів. Якби ж так, — він на мить уявив себе на її місці. Що, якби він дізнався про магію лише в одинадцять років? Чи зміг би він відмовитися від неї? У нього не було однозначної відповіді. — Тому, напевно, я б дивилася вже за ситуацією. Якби там був якийсь умовний Маркус Флінт, то я б тричі подумала наскільки мені треба та магія.
— А якби це був я?
— Ти? — вона повернула голову до нього.
— Так. Що, якби це одразу був я? — Драко не знав навіщо допитувався в неї про це. Можливо, він хотів сподіватися, що шлюб із ним був найменшим лихом для дівчини?
Ґрейнджер окинула його поглядом оцінника з «Борджин і Беркс».
— Ти значно змінився зі шкільних років, маєш непоганий смак на літературу і величезну бібліотеку. Я думаю, ми б порозумілися.
— О, Мерліне, дай мені сил! — він розсміявся. — Хто про що, а вони завжди про книги…
Блакитне сяйво патронуса спалахом освітило бібліотеку, перериваючи їхню розмову, і перед ними матеріалізувався величний тигр Блеза:
«Мелфої! Моє серце розбито на маленькі друзочки! Я думав, що ми друзі й хоч хтось із вас сповістить мене про весілля! Про запрошення на нього я взагалі мовчу! Але знайте, що я завжди відчував, що між вами двома є потрібна хімія! Як вибачення чекаю подробиць того, як ґрифіндорська принцеса стала бранкою дракона! Насолоджуйтесь одне одним, мої солодкі! Нагадую, що протизаплідні чари потрібно накладати до, а не після!»
— Який жах, — він потер обличчя рукою. — Не знаєш, чому я зву його другом?
— Ладно ти. Слизеринці й усе таке. Чому я це роблю? Грець його зна… Подякуй, що він не дав детальної інструкції, що робити після накладання чар.
— Я і без нього знаю.
— Ну хто б сумнівався, — Ґрейнджер усміхнулася та поглянула на годинник. — Уже пізно, мені треба йти.
— Ти можеш залишитись, — Драко відчував, що не хоче нікуди відпускати Герміону. Він із задоволенням би провів залишок вечора за розмовою з нею, втішаючись її приємною компанією. Ґрейнджер пробуджувала в ньому почуття, котрі він раніше ніколи не відчував до жінок, і це лякало та інтригувало водночас.
— Дякую, але речі самі себе не зберуть, — вона відпустила його руку, підвелась із софи й, тужливо глянувши на стос книжок, що увесь вечір стояв на столі, трансфігурувала взуття на кеди.
— Ти впевнена? — він підвівся за нею. — Моя мережа флу не під’єднана до твоєї, а роз’являтися після випитого вина не дуже безпечно.
— Я сто відсотків можу перенестися від тебе до «Дірявого казана», а звідти я без проблем потраплю до себе.
— Добре, — він міг тільки погодитись, не насильно ж її залишити в себе.
Вони вийшли з бібліотеки та рушили у вітальню. Уже стоячи біля каміна Драко сказав:
— Мене завтра не буде вдома, але ти можеш спокійно переїздити, оборонні чари будинку пропустять тебе.
— Ти будеш на роботі?
— Так, у мене нічне чергування, тож повернуся зранку післязавтра, — він думав, як ще потягнути час. — Провести тебе додому? Уже пізня година.
— Не варто, тобі треба виспатися перед чергуванням.
— Тоді дай мені знати, що ти добралася цілою додому, — Драко допоміг їй вдягнути мантію та подав посудину з порошком флу. — Патронус або сова.
— Обов’язково.
— Я буду чекати. На добраніч?
— На добраніч, — Ґрейнджер встала навшпиньки та торкнулася вустами його щоки. — Бережи себе, авроре. Вдалого чергування, — вона ступила в камін та зникла в зеленому полум’ї, а він залишився сам посеред порожньої вітальні — збуджений та одружений.