Out of the seven billion people in this world, there's only you
Almost a million words that I could say, but none of them will do
So many years that I have lived, but it feels like I've just begun
Out of the seven billion people, baby, you're the only one
♪ The Cab — Numbers
*******
— Що читаєш? — голос Мелфоя привернув її увагу і змусив відірватися від сторінок, шукаючи чоловіка. Він повернувся з роботи та виглядав трохи втомленим і пом’ятим, але й вона наприкінці робочого дня теж була не краще.
— Щоденник однієї з твоїх прапрапрабабусь, — Герміона підняла розкішний шкіряний блокнот, демонструючи йому обкладинку. — Привіт.
— Привіт, — Драко сперся на острівок, який розділяв обідню та робочу зони кухні. — Не пам’ятаю, щоб у нашій бібліотеці таке було.
— Його сьогодні надіслала Нарциса.
— Моя матір? Навіщо?
— Це передавалося з покоління в покоління між дружинами Мелфоїв.
— Мені страшно уявити, що там написано, — він нахмурився.
— Жодної чистокровної єресі, якщо ти про це. Я б назвала це посібником «Як приручити Мелфоя». Вельми цікаве читво.
— І ти плануєш цим користуватися?
— Безумовно, — вона відклала блокнот у бік. — Як справи?
— Усі мої справи в аврораті.
— Аврори такі кумедні, — Герміона закотила очі.
Драко усміхнувся.
— Усе гаразд: заборонені зілля, несанкціонований шабаш та багато паперової роботи. А в тебе? Як пройшло тренування?
— Чудово. Тільки руки вже починають трохи боліти, — оскільки квідич був чи не єдиною фізичною активністю, яка давала змогу чарівникам тримати себе у формі, вони з Пенсі, яка так само ненавиділа літати, вирішили шукати щось серед маґлівського спорту й урешті-решт зупинилися на тенісі.
— Якщо буде дуже сильно тягнути, то у ванній кімнаті в нижній шухляді лежить мазь від болю у м’язах. Скористайся нею.
— Дякую. То ти отримав листа? — Герміона до останнього вагалася, чи потрібно надсилати йому сову з пропозицією доєднатися до неї за вечерею, бо вона звільнилася раніше і планує готувати. Але потім подумала, що в спільній вечері немає нічого кримінального, особливо після того, як вони поснідали разом.
— Це була приємна звістка. Чи можу я поставити зухвале запитання?
— Ніби в тебе бувають інші. Давай.
— Ти плануєш готувати часто? Для двох? — запитання не здалося їй зухвалим, радше дивним, бо який сенс їй було робити це лише для себе, якщо вони жили разом і Мелфой точно не був шеф-кухарем. — Я до того, що не очікую цього від тебе. Бінки завжди радий допомогти. Я взагалі чомусь думав, що частіше буду бачити тебе в бібліотеці, а не тут, — він ліниво обвів кухню рукою.
— Я люблю готувати, так само як і читати, — Герміона перевірила страву і, впевнившись, що їй потрібно ще трохи часу, зачинила дверцята духовки. — Вважай це одним із моїх хобі. Треба почекати ще хвилин із десять і буде готово.
— Хто ж послав тебе до мене, янголе? — Драко звів очі до неба, ніби завдячуючи вищим силам.
— Міністерство Магії.
— Ніякої романтики, Ґрейнджер, просто жах. А як же доля? Може, є якесь пророцтво, що саме ти маєш стати тією, що буде годувати мене й давати книжкові рекомендації?
Герміона скривилася.
— Фу, ненавиджу віщування і все, що з ним пов’язано.
— Твій улюблений предмет — числомагія. Це ніщо інше, як ворожіння за числами.
— Це галузь магії, яка оперує сталими законами та математичними розрахунками. Це не теж саме, що намагатися розгледіти долю в чайному лахмітті! У мене взагалі психологічна травма після уроків Трелоні.
— Вітаю в клубі, — він хмикнув. — Мені навіщувала, що я не доживу до шістнадцяти років. Що в тебе?
— При всьому класі сказала, що моє серце не здатне на кохання, а душа суха, як сторінки підручників, до котрих я прив’язана назавжди. Це саме те, що мріє почути дівчинка-підліток.
— Дуже педагогічно, Дамблдор вмів обирати викладачів, — сарказм Мелфоя був очевидним. — Хочеш факт про моє серце?
— У тебе його немає? — Герміона награно жахнулася.
— Це дуже образливо! Але я пробачу тобі на цей раз, бо щось, що ти там готуєш, пахне просто неймовірно.
— Це лазанья.
— Ммм, лазанья. Сходити за вином?
— Не треба, — вона вказала на пляшку позаду себе. — Краще розповідай факт про своє серце.
— Шлях до мого серця, як і серця кожного аврора, лежить через шлунок, — Герміона питально поглянула на нього. — Ми не маємо змоги вільно ходити на обід, як більшість працівників Міністерства. Злочинці не будуть чекати, поки хтось із нас доїсть свій сендвіч, — вона зробила собі примітку завтра зібрати йому їжу із собою. — Ось сьогодні замість обіду я намагався знайти викрадача кішки.
— Викрадача кішки? В аврораті не знайшлося для тебе серйознішої справи?
— Ей! Викрадення кішки — це серйозна справа! — він із грайливим засудженням вказав на неї пальцем.
— І чим усе закінчилося? Ти героїчно врятував кицьку з лап злочинця і покарав негідника?
— Не було ніякого викрадача. Мурка загуляла із сусідським котом, а бабка там ледь не до Міністра Магії дійшла.
— Мерлін, це… — Герміона хихикнула. — Але ти старший аврор і не тварин маєш шукати. У тебе ж є стажист, він би впорався.
— Коли ми з Поттером тільки прийшли в аврорат, то нас якраз так і ганяли. То за кавою сходи, то папери в архів віднеси, то кішок шукай. Тому ми не практикуємо це зі своїми стажистами, — у моменти, коли Драко із блиском в очах розповідав щось про роботу аврора він виглядав несамовито захопленим своєю справою, а вона була до нестями зачарованою ним. — Стажист має реальні завдання, аби відточувати свої професійні навички. А мій бойовий та оперативний досвід уже дає змогу між іншими справами пів годинки повештатися вулицею, позаглядати під кожен кущ та опитати бабусьок, чи не бачили вони невелику білу кицьку з чорною плямою на вушку в рожевому ошийнику.
— Я б хотіла, щоб усі завдання були такими й тобі не доводилося ризикувати життям.
— Панянки поважного віку украй небезпечні, якщо не знайти їхню кішку! Я думаю, що за рівнем ризику для життя темні чаклуни й ті нижче щаблем.
— Я серйозно, — Герміона поклала руку на його передпліччя. Їй кортіло, аби він знав, що вона хвилюється за нього. — Будь ласка, будь обережним на роботі.
— Обов’язково, — Драко накрив її долоню своєю. — У мене є важливі справи з однією панною, тому я буду дуже обережним, — він усміхнувся та підморгнув їй.
— Такий нахаба!
Вона дістала тарілки та столове наряддя і потягнулася за келихами для вина, але нічого не вийшло. Шафки на кухні були зробленими під зріст Мелфоя, тож Герміона посунула стілець і вибралася на нього.
— Що ти робиш, Ґрейнджер? — Драко з’явився поруч та поклав руку їй на поперек, утримуючи від падіння.
— Дістаю келихи.
— Заклинання левітації вивчають на першому курсі.
— Звичка. Я тривалий час жила в маґлівській квартирі, а там сильно не почаклуєш, якщо, звісно, не хочеш, аби світло вибило, — Герміона передала бокали Мелфою.
Він склав посуд на стіл та, взявши її обома руками за талію, без зусиль, наче вона була пір’їнкою, зняв зі стільця та поставив перед собою.
— Ось цим, — Драко витягнув з її волосся паличку, — чаклують, а не використовують як шпильку. А ось цим, — він постукав пальцем по її губах, — говорять «Допоможи, будь ласка». Зрозуміло?
— Т-так, — її погляд проковзнув його вустами та піднявся до очей. Вона тихо зітхнула. Цей чарівник точне зведе її з розуму!
Таймер сповістив, що лазанья готова, й Герміона поспіхом відвернулася від Драко та, вийнявши форму для запікання, з духовки поставила її на стіл.
— Повечеряємо тут чи в їдальні?
— Там, — він відчинив двері до тераси, пускаючи на кухню свіже повітря.
— Чи не за прохолодно? — її сукня була надто легкою для такої погоди.
Мелфой з усмішкою похитав головою.
— Ми все ще чарівники, Ґрейнджер.
— Не обов’язково усюди використовувати магію, — Герміона буркнула собі під носа, але він, звісно, почув.
— Як скажеш. Тоді я віднесу, — Драко взяв столове наряддя, келихи та пляшку з вином та вийшов на вулицю.
— Скільки тобі шматочків? — вона підвищила голос, аби він точно почув запитання.
— Зважай, що я дуже голодний!
Виклавши лазанью на тарілки й, присипавши її сиром та свіжим базиліком, дівчина вийшла до нього. Мелфой відсунув для неї стілець, але як тільки вона сіла, згадала про ще дещо й почала підводитися.
— Куди ти?
— Забула салат.
— Сиди, я сходжу. Де він?
— У продуктовій шафі, велика біла миска.
Герміона подумала, що вона занадто звикла все робити сама, тож її планка впала до того, що такі маленькі речі, як кава зранку, допомога зі сніданком та посудом для вечері чи просто сходити за салатом, викликали в неї слабкість до чоловіка. Проте у своє виправдання, вона могла сказати, що Драко відчувався як партнер, а саме цього вона прагнула знайти в стосунках.
Мелфой повернувся з мискою в одній руці й коциком в іншій. Поставивши салат на стіл, він накинув плед їй на плечі та сів на своє місце. Герміона відчула як тьохкає її серце, а душа горнеться до нього, і зробила глибокий вдих, аби погасити той жар, який розливався в грудях.
— Дякую. Смачного.
— Навзаєм.
Лазанья вийшла чудовою. Приємна насиченість томатів, солонувате м’ясо з гостринкою, ніжність вершків та сиру в поєднанні із соковитим, свіжим молодим червоним вином складали ідеальний баланс.
— Мммм, — Драко з’їв ще шматочок і задоволено застогнав. — Де ти так смачно навчилася готувати лазанью? — Герміона ледь стримала збуджене скиглення, коли він плавно провів язиком уздовж нижньої губи, злизуючи крапельку томатного соусу.
— У мене були італійські канікули, й мама Забіні навчила мене своєму фірмовому рецепту.
— М-мама З-забіні? — Мелфой вмить збліднув та, стягнувши краватку, розстібнув декілька ґудзиків зверху сорочки. Схоже, що лазанья за рецептом чорної вдови стала йому поперек горла.
Вона вирішила, що має довести цей жарт до кінця.
— Але ти не хвилюйся так, я забула покласти головний інгредієнт, бо під рукою не було миш’яку.
— Це, бляха, не смішно! — Драко зробив щедрий ковток вина.
— Якщо тобі цікаво, то донна Забіні вчила, що миш’як краще розчиняти у вині, а не класти в їжу.
— Ґрейнджер!
— Усе-усе, мовчу, — вона поклала собі трохи салату. — Хоча знаєш, за класикою жанру це або дружина, або садівник.
— Я думав, що це вигадка з детективів, допоки не став аврором і зрозумів, що дійсно найчастіше людей позбавляють життя їхні близькі, — він запнувся. — Дідько, вибач, я не мав би говорити зараз про роботу, а тим більше про вбивства. Це не дуже ввічливо.
— Усе добре, — вона відмахнулася. — Мене не бентежить подібне. Це як заборонити мені говорити за вечерею про книги, бо фактично це моя робота.
— Я хотів би побажати успіху тому смертнику, що вирішить заборонити ТОБІ говорити про книги.
— Був один сміливець, — Герміона нахилилася вперед до нього, ніби збираючись розповісти найбільший у всесвіті секрет, та понизила голос до шепоту. — Але, кажуть, що його більше ніхто не бачив після цього.
— Ти небезпечна жінка.
— Дуже. Але тобі нічого не загрожує, допоки ти не вирішиш заборонити мені говорити про книжки, чи передчасно розповісти фрагмент сюжету якоїсь із них.
— Я б ніколи цього не зробив! Май Бога в серці!
— О, як ти заговорив. Сподобалася «Біблія»?
Драко закотив очі.
— Це була клята підстава, Ґрейнджер!
— Ти спитав мене про те, яка маґлівська книга найпопулярніша у світі! І я тобі сказала! — вона сумувала за цими пустотливими суперечками.
— І забула додати ще низку важливої інформації. Але визнаю, плот твісти просто дванадцять апостолів із дванадцяти.
— Мелфою! — вона ледь не вдавилася помідором. — Після такого тобі тепер треба сповідатися!
— Відведеш мене в церкву? — Герміона пирхнула. — Що?
— Нічого. Просто є така маґлівська пісня «Відведи мене в церкву».
— Тобі варто зайнятися моїм маґлівським музичним просвітництвом, бо далі Баха та Моцарта я не просунувся.
— Вони, можливо, були сквібами.
— Це робить ситуацію ще більш безнадійною.
— О, тоді на мене чекає багато роботи. Ти відстав усього-на-всього на чотири століття.
Він подарував їй м’яку усмішку.
— Ми застрягли тут вдвох надовго, тож ти встигнеш.
Замислившись про це «надовго», Герміона прокрутила обідок на пальці, й це не сховалося від очей Мелфоя.
— Якщо тобі не до вподоби, то…
— Що? — вона перервала його. — Вибач.
— Обручка. Якщо хочеш, то можемо сходити в Ґрінґотс або в ювелірну крамницю, і ти обереш собі щось інше.
— Ні, вона чудова, просто ще не звикла носити, — невигадлива та навіть скромна за мірками тих, хто вимірював цінність каратами коштовного каміння, ця обручка здавалася їй досконалою.
— Ти зрозуміла, що вона не чарівна? — це стало ясно одразу, як обручка опинилася в неї на пальці, адже, як і будь-яка відьма, Герміона відчувала наявність або брак магії в предметах.
— Це було не складно. Як ти вгадав із розміром?
— Не змушуй мене розповідати одну з найбільш ганебних історій у моєму житті.
— Тепер я хочу почути її ще більше!
— Ні-ні-ні, — Драко похитав головою, відмовляючи.
— Ну, будь ласка! Як щодо обміну? Я розповім тобі якусь історію про себе на твій вибір.
Він обміркував її пропозицію та здався.
— Гаразд. Але перед тим невелика ремарка: я вперше у своєму житті купував обручку для дівчини, а тим більше в маґлівській крамниці.
— Пф, — вона скептично підняла брову.
— О, не дивись так. Каблучку не заведено дарувати матері, чи подрузі, а ті стосунки, що я мав з іншими жінками, не передбачали такого кроку, — Драко змочив горло вином. — Отже, я прийшов у маґлівську ювелірну крамницю, і до якогось моменту все було добре. Аж тут мені ставлять запитання «Який розмір у вашої нареченої?». Це було дуже не по-джентельменськи з мого боку, вибач, але я подумав про розмір бюста й, не зрозумівши, як це може допомогти, зробив ось так, — Мелфой провів у повітрі двома руками, демонструючи приблизну округлість у зоні декольте, — і кажу «десь ось такий».
Герміона сиділа вся червона від намагання стримати сміх, бо він докинув їй як мінімум розмір, якщо не два.
— Смійся-смійся. Продавчиня дивиться на мене, як на збоченого ідіота, а Поттер уже валяється десь на підлозі в істериці. І тут я розумію, що мова йде про розмір обручки. Салазар! Я навіть не подумав! Чарівні каблучки зазвичай підлаштовуються під розмір пальця, — він вказав на свої персні. — Ситуація відверто погана, бо, як ти розумієш, Поттер мені не помічник, відправити тобі сову чи хоча б патронуса змоги не має. Розмір я не знаю й у мене не так багато часу, щоб розв’язати це питання і повернутися в Міністерство.
— Т-телефон! — промовила вона крізь гогіт.
— Що?
— У Гаррі із собою був телефон, і ти міг подзвонити мені! На Гримо тепер ловить зв’язок!
— Дякую, дуже вчасно, бо ми якраз переходимо до другого акту наруги над залишками моєї й без того змученої в той день психіки. Я починаю перебирати всі свої спогади, пов’язані з твоїми руками, щоб хоч приблизно оцінити їхній розмір. Усе це починає нагадувати сеанс якогось фетишизму.
— О, Мерлін, — дівчина ледве дихала від сміху.
— І тут у моїй голові спливає найбільш дивний факт, що міг видати мій мозок, але це врятувало мене. Ти готова? — вона кивнула. — Твій безіменний палець розміром як мій мізинець.
— Щоооо?!
— Не віриш? Дай-но мені руку, — Герміона простягнула йому долоню, і він вклав її у свою, порівнюючи їхні пальці. — Я, певно, колись помітив це й не придав значення, але воно якось відклалося у свідомості, — Мелфой дивував її, бо інколи міг підмітити найдрібніші речі, але чомусь впритул не міг побачити, як сильно подобається їй так багато часу.
— І ти міряв каблучку на свій мізинець?
— А що мені ще лишалося? Але, як бачиш, усе вийшло.
Герміона зробила ковток вина та, відкинувшись на спинку крісла, щільніше загорнулася в коцик.
— Чому ти купив нову, а не взяв у сховищі? — десь у середині неї був той гидкий хробачок невпевненості, який гриз її тим, що її походження не личить дружині Лорда Мелфоя, тому він не обрав нічого із сімейних реліквій, аби укласти з нею шлюб.
— Тобі романтичну чи прагматичну причину?
— Можна обидві, але почни з останньої.
— Мої пращури були глибоко неприємними особами, тому полюбляли накласти на все прокляття від маґлів та маґлородців, — вона навіть не подумала про це й тепер відчувала себе дурепою. — Я не хотів ризикувати й нашкодити тобі.
— А романтична?
— Ми укладали магічний шлюб, тож я подумав, що було б правильно, аби в тебе була не чарівна обручка, як данина тому, що ти маґлорідна відьма. Щоби був якийсь баланс.
— Але твоя обручка також не чарівна. Ти міг би взяти собі щось у сховищі, тобі б воно не могло зашкодити.
— Так, — те, як він у цю мить дивився на неї. Мерлін. Вона танула в промінні його теплоти. — Просто я хотів, щоб це було чимось, що належало б тільки нам, — Герміона здивовано зітхнула.
— Це… — вона не могла висловити словами все, що відчувала, хоча в неї ніколи не було проблем із вокабуляром. — Це дуже багато значить для мене, Драко. Дякую.
— Тобі не треба дякувати за це. Це те, що я мав би зробити, — він стиснув її долоню. — А тепер твоя історія.
*******
— І що ти хочеш почути від мене? Теж якусь ганебну історію?
— Ні. Розкажи краще щось про своїх батьків, — чим ближче він ставав із Герміоною, тим більше йому було цікаво, якими були люди, що виростили її, чи яке життя вона мала до Гоґвортсу.
— Неочікувано, бо я вже готувалася розповідати щось непристойне з моєї біографії.
— Я ще маю можливість змінити тему?
— Ні. Буде історія про батьків. Ти бачив їх колись?
— Мимохідь перед початком другого курсу, — і в той день він був більше зосереджений на сутичці між своїм батьком та містером Візлі, аніж розгляданні її батьків-маґлів.
— Тоді зараз, — вона змахнула паличкою, та в її руках з’явилося фото. — Це з моєї останньої поїздки в Австралію, — Ґрейнджер із любов’ю поглянула на світлину й передала йому.
На знімку Герміона стояла на пляжі біля океану в обіймах тата й мами та посміхалася.
— Ти дуже схожа на маму, — вона була копією старшої жінки, й лише широка усмішка видавала в ній риси тата.
— Мені часто це кажуть.
— Чи не спекотно в Австралії плавати у такому? — усі троє Ґрейнджерів на знімку були мокрими, наче тільки-но вийшли з води, та одягненими в смішні костюми, які щільно обтягували тіло від зап’ястків до середини стегна. На обличчі в кожного сяяла непідробна радість. Вони були щасливими один з одним, і це було видно неозброєним оком.
— Ні, це спеціальний гідрокостюм, як спорядження для квідичу. Він захищає від сонця та усіляких механічних травм.
— І ви кидали одне одному м’яч у воді?
Герміона розсміялася.
— Ми серфили, там взагалі немає м’ячів.
— І що тоді ви робили, якщо не плавали й не кидали м’яча? — він погано знався на маґлівських видах спорту, крім, мабуть, футболу, бо всі його знайомі та друзі, пов’язані з маґлівським світом, фанатіли від нього так само, як і від квідичу.
— Сенс цього спорту полягає в тому, аби, стоячи на спеціальній дошці, спіймати хвилю і прокотитися на її гребені. Я думаю, що тобі б сподобалося, бо це чимось схоже на політ на мітлі.
— Це звучить складно.
— Квідич — ось це складно, я досі не розумію, навіщо всі інші гравці, якщо вся суть гри в тому, аби шукач спіймав снич! А серфінг — це зрозуміло: ти, дошка і хвиля. Коли ми поїдемо в Австралію, то я змушу тебе спробувати! — Герміонове «ми поїдемо» викликало в ньому обнадійливе очікування. Наче спільні подорожі та пригоди вже були для неї частиною їхнього життя в майбутньому.
— Ловлю тебе на слові. То як твої батьки познайомилися? Ми трохи відійшли від теми.
— Вони обоє дантисти, — Поттеру колись довелося пів години пояснювати, що саме роблять батьки Герміони, — і вчилися разом в університеті, але в паралельних групах, перетиналися здебільшого на спільних лекціях. Але на одній із студентських вечірок тато був кимось типу діджея, моя мама підійшла до нього і сказала, що його музичний смак повний відстій, на що він відповів, що їй потрібно спочатку приборкати своє гніздо на голові, бо може там завівся хтось, хто заважає їй розчути музику.
Схоже, що поза зовнішністю Герміона була сумішшю з мами й тата, адже вміння парувати та гострити не могло взятися з нічого. Як і здатність мати думку про все на світі й висловлювати її без запрошення.
— Що зробила твоя мама?
— Вона нічого не відповіла, а далі цитата «усміхнулася йому, продемонструвавши ідеальні передні верхні різці та ікла, й пішла геть».
— І він закохався?
— За словами тата, після цього він став відчувати сильну печію кожен раз, коли вона з’являлася в полі його зору. Мама каже, що то були метелики в животі, й він просто стидається зізнатися. Але факт є фактом: Генрі помітив Джин, — Драко розумів, бо не помітити було б дуже важко.
Герміона, як і її мама, мала особливу вроду, протилежну тій, що століттями вважали еталоном для дружини Мелфоя. Вона не була ні високою, ні блідошкірою, ні світловолосою, і від цього здавалася йому ще прекраснішою.
— Проте тато довго був зайнятий грою у витрішки замість того, щоб запросити її на побачення, — вона усміхнулася, і він вловив цей непрозорий натяк, — тож до неї почав залицятися його друг, який був відомим бабієм.
— Тільки не кажи, що вона обрала його!
— Моя мама була б першою в Слизерині, бо вона сходила на декілька побачень із тим хлопцем, знаючи, що той не буде мовчати та все розпатякає хлопцям, і тато про це почує.
— Це спрацювало?
— Тато спочатку злився, а потім на одній з вечірок, хильнувши зайвого і здобувши рідку вдачу, знайшов маму на танцмайданчику і, витягнувши її звідти, зізнався, що не може думати ні про кого, крім неї. Мама сказала, що його музичний смак усе одно відстій, але сьогодні вона зможе розчути його запрошення на побачення, бо в гнізді ніхто не дзижчить.
— Ти сидиш зараз навпроти мене, отже, твій тато скористався цією можливістю, — Драко був вдячний містеру Ґрейнджеру за це, бо інакше б, можливо, у світі не було однієї неймовірної маґлорідної відьми.
— Так, і від того побачення вони разом.
— Це чудова історія. Ти розповіла їм про те, що?..
— Вийшла заміж? — він кивнув. — Так.
— Як вони відреагували?
— Нормально. Як для батьків для них важливо, щоб насамперед їхня дитина була в безпеці, тому вони поставили декілька запитань, я на них чесно відповіла, й ми закрили цю тему. Вони хоч і боялися, але завжди приймали те, що я частина магічного світу й живу за його законами.
— Ти розповіла про причини шлюбу?
— Після тої історії зі стиранням пам’яті я намагаюся бути з ними більш відвертою, — вона відвела очі, ніби стидаючися свого вчинку. — Тож так.
— Ти не маєш відчувати провину за те, що хотіла їх врятувати.
— Напевно, але я постійно думаю, що могла б знайти інше рішення.
— А я думаю, що ти вчинила дуже сміливо, знаючи, що вони можуть втратити спогади про тебе назавжди, — він з’єднав їхні руки, які лежали на столі, та обережно вивів маленькі заспокійливі кола своїм великим пальцем уздовж її долоні, відчуваючи тепло її шкіри. — Проте ніхто не сумнівався, що найскладніші чари пам’яті ти виконаєш бездоганно, міс всевідо, — вона слабо усміхнулася.
— Судячи з листа твоєї мами, вона в захваті від новини.
— Так, це ще та проблема. Думаю, що нам варто серйозно розглянути варіант переїзду в Аргентину або краще на іншу планету, бо вона точно захоче дати якийсь бал на нашу честь чи, ще гірше, зіграти весілля на тисячу осіб.
— Який жах. У мене є постійний летиключ до Австралії — не Аргентина звісно, але…
— Візьмеш мене з собою?
— Ми ж спільники, куди тепер тебе діти.
Помивши посуд за розмовами, вони закінчили вечерю на приємній ноті й розійшлися кожен по своїх справах. Ґрейнджер пішла в бібліотеку, а він зачинився в кабінеті, аби обміркувати деталі нового завдання, яке вони з Поттером зранку отримали від Міністра.
Після декількох годин, проведених за документами, Драко зрозумів, що йому потрібно випити кави. Проходячи повз бібліотеки, він вирішив перевірити, чи була Герміона ще там, і якщо так, то запропонувати їй скласти йому компанію. Вони були, як два небесних тіла, які рухалися кожен своєю траєкторією, але коли їхні орбіти перетинались, то він не міг не скористатися можливістю стати її супутником.
Драко пройшов у читальну зону і вже хотів гукнути дівчину, але зупинився, замилувавшися картиною, що постала перед ним: Герміона, одягнена у свою милу піжаму із сузір’ями, заснула в кріслі, притуливши до себе фоліант із законами, а навколо чинився безлад із купи книжок та нотаток.
Він підійшов ближче й, забравши в неї книгу, поклав її на стіл поруч. Ґрейнджер не полишала спроб знайти можливість скасувати шлюбний закон. І він знав, що в неї це вийде, бо вона була нестримною силою, з котрою потрібно було рахуватися.
— Ти зміниш цей світ. Якщо, звісно, не проспиш, — дівчина щось солодко муркнула у відповідь. — Нумо, віднесу тебе в ліжко.
Драко повільно, щоб не розбудити, взяв її на руки, вийшов із бібліотеки, та в якийсь момент Герміона сильніше пригорнулася до нього, обвивши руками його шию.
Він штовхнув двері до спальні, коли почув тихе:
— Драко… — у нього побігли сирітки від того, як же любо вона вимовляла його ім’я.
— Так?
— Запитай мене завтра…
— Про що?
— Побачення… — вона позіхнула й, бувши десь між сном та реальністю, почала сонно лепетати. — Обов’язково скажу тобі «так»… я хочу на побачення… з тобою… два місяці… ми могли піти… а ти тхоряча дупка… мммм… гарненька тхоряча дупка… — Драко ледь стримав сміх та, обережно поклавши її на ліжко, накрив ковдрою.
— На добраніч, пташечко, — він поцілував її в чоло.
— Угум, — дівчина обійняла подушку. — На бобраніч, Длако.