I'm sorry to interrupt
It's just I'm constantly on the cusp
Of trying to kiss you
I don't know if you feel the same as I do
We could be together, if you wanted to
Arctic Monkeys — Do I Wanna Know?
*******
Драко закінчив свій робочий день та, забравши з кабінету мантію, скористався аврорським допуском та явився наприкінці алеї Діаґон прямо з Міністерства. Зранку він не виявив Ґрейнджер поруч у ліжку, але на тумбі з його сторони лежала записка від неї.
«Доброго ранку,
Сподіваюсь, що в тебе він дійсно добрий, бо мені довелося прокинутися вдосвіта, щоб встигнути вирішити справи в маґлівському Лондоні, і я відчуваю легку ненависть до цього несправедливого життя. На кухні на тебе чекає сніданок, а в торбинці обід, не забудь узяти його на роботу. Смачного.
Бережи себе, авроре.
P.S. Дякую за моє переміщення з бібліотеки в ліжко.
— Герміона.»
— Драко! — як тільки він потрапив у середину невеликої крамнички, з-за прилавка до нього вийшла поважна леді в садовому фартуху та по-материнськи стиснула в обіймах.
— Добрий вечір, місис Розвуд. Як ваші справи?
— Ой, та які справи можуть бути в старої карги!
— Ну не кажіть так, ви тут найчарівніша квітка, хоч зараз та й на обкладинку «Відьомського тижневика».
— Ох, ну знаєш же як зробити приємно жінці, негідник!
— Винен, — він схилив голову в поклоні.
— І для кого букетик? Ти ж не просто так побалакати зайшов? — місис Розвуд одягнула великі окуляри з червоною оправою та ахнула. — Ти оженився! Мій хлопчик, яка радість! Хто вона? Якщо це не та дівчина, для котрої ти восени купляв ті прекрасні квіти, то я буду дуже й дуже розчарована!
— Ви робите для мене букети регулярно, чому це має бути вона?
— Я тримаю цю крамницю понад сорок років і знаю, що дарують матері, що сестрі, що просто подрузі чи знайомій. А такі квіти, любий, дарують лише жінці, яка дорога серцю. Навіть не намагайся сперечатися!
— Не буду, — не було жодного сумніву в тому, чи належало його серце кароокій відьмі. — Букет для неї.
— Тоді я знаю, що тобі потрібно, — жінка усміхнулася та, змахнувши паличкою, призвала оберемок квітів і почала чаклувати над композицією.
Подякувавши місис Розвуд та розплатившись, Драко взяв букет, накинув на нього чари, щоб не привертати зайвої уваги, та почав підніматися вулицею, допоки на обрію не з’явилася знайома вивіска «Книжкова вежа». Ґрейнджер проробила кропітку роботу, щоб відновити зруйновану під час війни книгарню «Флоріш і Блотс», яка простояла чотири роки зачиненою, і дати їй нове життя та ім’я.
Він подивився на годинник на руці — книгарня мала працювати ще пів години.
Підійшовши ближче, він помітив, що двері в крамницю напіввідчинені, а в середині тихо й немає покупців. Аврорська звичка змусила його насторожитися аж поки він не почув сміх із глибини приміщення і не побачив, як у вікні майнув помічник Герміони.
Драко глибоко вдихнув та вперше за понад два місяці увійшов до книгарні. На дзвін вхідних дверей до нього визирнув Ентоні. Якби він не знав, що Ґрейнджер не має рідних братів чи сестер, то точно подумав би, що це її кровний родич, — настільки той був схожим на Герміону зовнішньо.
— Вітаю!
— Ентоні, хто там? — пролунав дівочий голос десь у глибині крамниці. — Скажи мені три слова, що я нестримно бажаю почути!
— Я тебе люблю? — крикнув хлопець.
— Ні! Інші три слова!
— Прийшов містер Мелфой.
— Непогана спроба, але я більше не поведуся на це. Я хочу почути «близнюки привезли меблі», — до них наближалася її кучерява голова з величезним стосом книжок попереду себе, через котрий навряд щось було видно. Добре, що хоча б на цей раз вона не забула, що відьма, й користувалася магією. — Ось це все на вітрину, — Герміона поставила книги на підвіконня та сховала паличку в задню кишеню джинсів. Ентоні підморгнув йому та мовчки залишив їх віч-на-віч. — Ти язика проковтнув, Тоні? — Ґрейнджер озирнулася туди, де мав би бути її помічник. — Драко…
— Привіт, — він зробив крок до неї, ховаючи квіти за спиною.
— Привіт, — вона склала руки на грудях. — Книгарня сьогодні вже зачинена.
— Як шкода. І невже ти не зробиш виняток для свого постійного покупця? — Драко скоротив дистанцію між ними до відстані в пів кроку.
— Навіть не знаю, — Герміона нахилила голову набік та примружила очі.
— Можливо, так ти будеш більш прихильна до мене, — він простягнув їй пишний букет півоній.
— Це мені? З приводу? — дівчина засоромилася, і білі бутони, які поступово ставали все більш насичено-рожевими в самій серцевинці, якими б гарними не були, не могли перевершити красу рум’янцю, що зараз вогнів на її ніжному личку.
— Я залицяюсь до тебе, чим це не привід? Але якщо потрібно ще щось, то це може бути вдячність за обід.
Герміона прийняла квіти та, притиснувши їх до себе, вдихнула медовий аромат та сховала усмішку серед пелюсток. Вона потягнулася, щоби поцілувати його в шоку, але в цей момент Драко несвідомо зреагував на звук вхідних дверей і, поклавши руку на кобуру з паличкою, повернув голову в бік, і їхні вуста зустрілися, обпікаючи одне одного гарячим диханням. Його пульс стрімко прискорився від того, яким пестливим вийшов дотик, і він не втримався від спокуси та трохи сильніше притиснувся до її губ, подовжуючи цю п’янку мить між ними.
— Ми привезли меблі! Ой! — почувся хлоп’ячий голос.
— Фу, вони цілуються!
Ґрейнджер поспіхом відсахнулася від нього.
— Кент! Кларк!
Він подивився на тих, кому мав би завдячити за цю приємну випадковість, і фиркнув, не вірячи своїм очам, бо ці двоє, крім того, що були на одне лице між собою, були схожі на Герміону ще більше, аніж Ентоні. Може, Ґрейнджер збирала армію клонів? Розмножувалася брунькуванням? Створювала свій клан на противагу Візлі?
— Представиш?
— Це Кент та Кларк — мої кузени, — тепер схожість стала ще більш очевидною. — Кенте, Кларку, це — Драко Мелфой.
— Радий знайомству, — він простягнув руку.
— Навзаєм, — один із близнюків потиснув йому долоню та штовхнув брата в бік. — Будь ввічливим.
Другий хлопець зітхнув та теж потиснув руку.
— Мені треба проробити зі своїм терапевтом цю ситуацію.
— Ситуацію? — не зрозумів Драко.
— Коли ви цілували мою сестру, — близнюк скривився, ніби йому попався горошок Берті Бот зі смаком блювотини.
— Кларку! Стулися, — Герміона стиснула перенісся пальцями. — Кенте, бери свого брата і йдіть уже заносіть меблі.
— А можна потім каву як моральну компенсацію?
— Можна, — вона перетворила клаптик паперу на вазу та, наповнивши її водою, поставила туди квіти.
— Обожнюємо тебе!
— У мене є відчуття, що я пропустив щось важливе. Розкажеш? — Драко вказав туди, де на одній зі стін, яка межувала із сусіднім приміщенням, замість знайомих полиць тепер був дверний отвір.
— Давай я краще тобі покажу, — Ґрейнджер відсунула завісу будівельної плівки, що затуляла прохід. Він увійшов за нею і пробігся очима уздовж кімнати, чіпляючи корінці книг. Стелажі ще не були заставлені повністю, але навіть без цього вже було зрозуміло, що Герміона втілила одну зі своїх мрій щодо книгарні. — Вітаю в залі не магічної літератури!
— Нумо, йди до мене! — Драко стиснув дівчину в обіймах, відриваючи від підлоги тендітну постать. — Тобі вдалося! — він так сильно пишався нею.
Герміона обійняла його у відповідь та почала лунко сміятися.
— Цілих два поверхи маґлівських книжок! Ти можеш повірити? Я досі ні! — Ґрейнджер поглянула на нього, сповнена невичерпної радості, й Драко забув, як дихати. Це буде дуже необачно поцілувати її зараз? Він опустив Герміону назад на землю та притулився чолом до її чола, аби не зробити нічого зайвого.
— Ти неймовірна.
— Насправді, це ще не все…
— Фу! Знову! — в отворі показалося невдоволене обличчя Кларка, і вони зніяковіло відійшли одне від одного. — Я вимагаю морозиво до кави. І ще один сеанс у терапевта, — близнюк пройшов повз них, тримаючи в повітрі декілька зменшених коробок, та піднявся сходами на другий поверх.
— Перепрошую за нього, продовжуйте, — Кент винувато усміхнувся та рушив за братом.
— Спокій покинув моє життя, коли ці двоє прийшли в цей світ, — Герміона помасажувала пальцями свої скроні. — Мені потрібна доза кофеїну, — він хотів запропонувати їй сходити випити кави прямо зараз, але вона випередила його своїм запитанням. — Ти сильно поспішаєш? Ну тобто ти зайшов за книгами чи може…
— Я прийшов до тебе. Увесь мій час — твій.
— Це звучить заманливо, — Ґрейнджер узяла його за руку та потягнула за собою. — Тоді пішли.
Перше, що Драко відчув, ступивши останній крок зі сходів на другий поверх, — це насичений аромат кавових зерен. Він роззирнувся. Одну сторону зали займали ще пусті полички та коробки з книгами, а іншу — великий прилавок із вивісками, вітриною та маґлівською кавомашиною.
— Це? Ти серйозно?!
— Так. Тут поки що суцільний бардак із меблів, кухлів і книжок, але ми скоро закінчимо ремонт, і в «Книжковій вежі» можна буде випити найсмачнішу маґлівську каву на алеї Діаґон, — Ґрейнджер помахала рукою темношкірій дівчині із дредами. — А це Кетрін — наша баристка та моя подруга. — Кейт, це Драко Мелфой — мій… — Герміона поглянула на нього, ніби перевіряючи, чи не проти він, щоб вона представила його саме так, — мій чоловік.
«Мій чоловік» — з її вуст звучало приємно й до його сорому дуже сексуально.
Ні він, ні Кейт не встигли нічого сказати одне одному, бо Кларк, закричав:
— ТВІЙ ЧОЛОВІК?! Де ти його взяла?! Я думав, він просто до тебе клинці підбиває! Кенте, чому ти мовчиш?!
— Я помітив обручки одразу, — спокійно звів плечима другий близнюк, збільшуючи коробки.
— Кларку, заспокойся. Я потім вам усе поясню.
— Герміоно, ми родина, про таке кажуть близьким! — здавалося, що хлопець дійсно був засмученим. — Могла б хоча б листа написати!
— Я знаю, любий, вибач. Хочеш зараз каву з морозивом?
— Каву з морозивом і карамельним сиропом?
— Так, каву з морозивом і карамельним сиропом. Кенте, а ти?
— Мої душевні рани не такі глибокі, тому достатньо просто еспресо. Дякую.
Герміона тихо зітхнула.
— Як з однієї яйцеклітини вийшло дві такі різні людини…
— Приємно познайомитися, — Драко привітався з Кейт, коли вони з Ґрейнджер підійшли ближче до робочого місця баристки.
— Мені також. Герміона багато розповідала про Вас.
— Кейт!
— Сподіваюсь тільки хороше?
— О, вам краще не знати, містер Мелфой.
— Кетрін Олівія Морісон, я звільню тебе ще до того, як ти почнеш працювати!
— І тоді чарівники будуть і далі наливати собі кип’ятку з палички й називати ЦЕ кавою, — зауважив Кент.
— Тоді може смачної кави? — запитала в Драко баристка. — Ми якраз проробляємо меню і нам потрібна стороння думка. Спробуєте дещо і скажете, як Вам?
— Це щось дуже маґлівське, і Ви хочете знати, як на це відреагують чарівники?
Кетрін схвально кивнула.
— А ти серед нас єдиний, хто народився і виріс у магічному світі, — додала Герміона.
— Ти так обережно хотіла сказати, що я тут один чистокровний засранець?
— Це твої слова — не мої, — Ґрейнджер усміхнулася. — Але так, суть ти вловив правильно.
— Якщо мені гарантують смачну каву, то я готовий бути жертвою експерименту.
— Ти найсимпатичніша піддослідна миша, яку я бачила, — Герміона поцілувала його в щоку та перемістилася за стійку, опинившись поруч із Кейт. — Отже, так: Кент — еспресо, Кларк — глясе з карамельним сиропом, Мелфой — сюрприз від шефа.
— Ти забула про свого вірного Санчо Панса! — на сходах показався Ентоні. — Я буду капучино.
— Санчо Панса? Серйозно? Він був голосом розуму Дон Кіхота, а ти, як той диявол на моєму плечі, який шепоче мені робити дурниці!
— Коли таке було? Ну крім випадку, про який ти не хочеш згадувати. Ну й, можливо, того разу з текілою. Ну й тим хлопцем у гей-клубі. Ну й тоді, коли… От лайно. Дійсно.
— Ти закінчив із вітриною?
— Так.
— Тоді п’ємо каву — і я вас відпускаю.
— Що за історія з хлопцем у гей-клубі? — Драко зацікавлено звернувся до помічника Герміони, й той загадково переглянувся з нею та Кейт.
— Ентоні, навіть не думай, тут діти.
— Ми взагалі-то вже повнолітні!
— Навіть якщо так, то це історія точно не для ваших вух. Краще візьміться до роботи й дістаньте з коробок стіл та декілька стільців, ми ж не будемо пити каву стоячи.
— Ей, рабство в Британії було заборонено ще в 1838 році!
— І що з того? Ви мої молодші брати, а не ельфи-домовики, щоб мене це хвилювало. До того ж я можу передумати щодо нашої угоди.
— Добре-добре, — близнюки зайнялися справою.
— Спочатку підкуп, тепер шантаж. Ти точно в Ґрифіндорі вчилася, Ґрейнджер?
— Гуртожиток — це умовність. Життя — ось справжній вчитель. А ще це й не для твоїх вух, Мелфою, так що не треба так лукаво посміхатися. У тебе був учора шанс вибрати щось ганебне для історії, але ти цього не зробив, так що вибач.
— Я вимагаю чесний обмін. Ти проводиш наді мною свої кавові експерименти, а я натомість отримую цю історію.
— А ти хитрий, — вона примружила очі й закусила губу, ніби обмірковуючи наскільки це ганебний випадок в її біографії. — Гараз, Тоні, розповідай, але накинь «Глушилято», мені не хочеться травмувати психіку близнюкам.
— Це одна з моїх улюблених історій! — хихикнула Кейт, запускаючи кавомашину. Йому потрібно було дізнатися в Герміони, як їм вдалося змусити працювати пристрій у магічному Лондоні. — Ніколи не кажи Герміоні Ґрейнджер, що вона чогось не зможе, бо вона піде і зробить це.
— Отже, одного разу ми з Герміоною пішли на вечірку в гей-клуб до одного мого друга, — почав Ентоні, зробивши звуковий бар’єр. — Дорогий алкоголь, гарна музика, багато напівоголених чоловіків, загалом усе як я люблю. Після третього шота мені прийшла ідея, що немає кращого способу перевірити справжність гея, ніж підіслати до нього звабливу жінку. А Герміона, навіть за всієї моєї любові до чоловіків, — дуже гаряча цукерочка, коли перестає удавати з себе цього янгола, — Драко прекрасно розумів, про що каже хлопець, як мінімум учора він дрочив двічі через неї. І схоже, що сьогодні буде робити це знов, бо ці її джинси, які обтягували округлі стегна й підкреслювали тонку талію, зводили його з розуму.
— Ентоні! Ближче до суті, — буркнула Ґрейнджер та відвернулася до них спиною, готуючи каву, і його очі одразу несвідомо приросли до її дупи.
— Добре-добре. Отже, я сказав їй, що вона не зможе спокусити гея не застосовуючи жодної магії. Я програв. Це було найшвидше зваблення на моїй пам’яті! Вона підійшла до хлопця, на котрого я навмання вказав пальцем, прошепотіла йому щось на вухо, і він вмить був готовий піти за нею на край світу.
— Що вона йому сказала?
— Ніхто не знає, — Кейт поставила на стійку чашку. — Твій капучино, Тоні,
— Дякую. Кітті права, хтось, — Ентоні вказав на Ґрейнджер, — досі нам не розповів, що це за чарівна фраза, яка перетворює чоловіків на цуциків незалежно від орієнтації.
Герміона підійшла до стійки й, нахилившись уперед, заговорила.
— Ти гей із досвідом і точно знаєш, що перетворює чоловіків на цуциків, — вона зробила якийсь незрозумілий жест язиком, провівши їм із внутрішньої сторони щоки, й очі Ентоні стали великими, як блюдця.
— Ти?
— Так.
— Ну ні. Це дуже просто!
— А тут і не треба, щоби було складно, — вона закотила очі.
— Серйозно?
— Так.
— І він погодився?
— Ти сам усе бачив.
— От лайно. Ти бісова богиня!
— Я нічого не розумію, — втиснувся в їхню розмову Драко.
— Вона, — Ентоні швидко глянув на Герміону, — запропонувала йому кицьку.
— Кицьку?
— Ми закінчили! І ні, ми нічого не чули! — крикнув Кларк.
— Ставте їх туди, — Ґрейнджер зняла закляття та скерувала братів. — Так, ось там. Дякую.
— Ваша кава, — Кейт передала хлопцям горнятко з еспресо та каву з морозивом у високій прозорій чашці з ніжкою та, захопивши свою порцію, пішла до столу.
— А це твоє, — Герміона поставила перед ним склянку з напоєм, що складався з двох шарів чогось бордового кольору, та шару кави. — Тільки краще візьми соломинку й перемішай, бо на дні сироп.
— Дякую, — Драко понизив гучність голосу. — Ґрейнджер, що значить пропонувати кицьку? — він не був впевнений, чи точно правильно зрозумів цей евфемізм, бо зваблювати гея цією частиною жіночого тіла було якось проти самої природи.
— Я потім тобі розповім, — проходячи повз нього, вона вказала на комір його сорочки. — Сьогодні без краватки?
— Так, бо зранку не знайшлося тієї, що могла б зав’язати її мені, — він поклав руку їй на поперек, підштовхуючи до столу, де вже зібралася вся компанія.
Сівши поруч із Герміоною, він поставив перед собою свою каву.
— І що це таке?
— Ми ще не дали цьому назву, — сказала Кейт, — але якщо дуже просто — це холодна кава із соком і сиропом.
Драко зробив перший ковток і був приємно здивований поєднанням смаку солодко-кислого вишневого соку, цукрового ягідного сиропу й доброї кави з легкою гіркуватістю.
— А в тебе що там? — він махнув рукою на напій Герміони, який мав схожу структуру, але інший колір.
— Таке, як у тебе, але сік та сироп інший. Хочеш спробувати? — вона посунула склянку ближче до нього.
— Хочу.
— Що скажеш? — Герміона виглядала схвильованою, очікуючи на його вирок.
— Це смачно, — він помітив, як вона полегшено видихнула. — Мені більше до смаку вишневий варіант, бо він солодший, той, що з апельсином, більш свіжий. Але й те, і те, на мою думку, сподобається відвідувачам.
— Дякую, — Ґрейнджер усміхнулася йому тією особливою лагідною усмішкою, яка щоразу змушувала його зачаїти подих. — Будемо вважати, що наш перший відвідувач залишився задоволеним!
— Ура! — стіл зірвалася оваціями, а він міг лише дивитися на відьму поруч, бо це була найгарніша помста, яку він міг отримати за свій вчинок. Ґрейнджер вміла перетворювати поразки на блискучі перемоги, й він був радий бути причетним до цього, хоч і в такий незвичний спосіб.
*******
— До завтра, — Ентоні обійняв її на прощання та тихо додав, — він постійно дивиться на твою дупу.
— Тоні!
— Усе-усе, бувай, цукерочко! Я надішлю повідомлення, як усе пройшло!
Вони залишилися вдвох на ґанку книгарні, й вона стала відчувати лоскотливе хвилювання, яке патокою розтікалося тілом. Чи запитає він сьогодні про побачення? Чи подумає, що вона нічого не пам’ятає, і не стане? Чи, може, їй варто сказати йому самій?
— Ґрейнджер, у мене так багато запитань до тебе, — він востаннє затягнувся цигаркою та плавним рухом зап’ястя випарував недопалок. Чарівники із сигаретами найчастіше виглядали, як шпана, що витягнула в батька декілька папірос і, озираючись, курила їх за гаражами. Але не Мелфой. Він робив це настільки естетично, наче це було мистецтвом, а не згубною звичкою.
— І ти плануєш поставити всі?
— Звісно, — Драко відчинив для неї двері, пропускаючи вперед. — І перше запитання: як довго ти сьогодні ще працюватимеш?
— Закінчу стелаж із новими книгами з підготовки до СОВ та НОЧІ та все. Там дві полиці залишилося.
— Тоді я зараз замовлю нам додому вечерю в Бінки, — він став коло каси, узяв листок пергаменту та, діставши з нагрудної кишені жилета ручку, почав писати листа ельфу. — Є якісь побажання? — це було схоже на інстинкт первісної жінки, бо чи міг бути цей чоловік ще більш сексуальним, аніж у цей момент, коли хотів попіклуватися про вечерю для неї. Мабуть, тільки якби він робив це оголеним. — Ґрейнджер?
Вона зрозуміла, що витріщалася на нього, як рибина.
— О, ні. Ні. На твій розсуд. Я щось гальмую трохи.
Мелфой відіслав літачок із пергаменту до Бінки та поглянув на неї.
— Може до біса той стелаж? Багато працювати шкідливо для здоров’я. Чула про таке?
— І це мені кажеш ти — «містер працюю всю ніч»? — Герміона пустила бісики очима та, гонорово задерши голову, пройшла в секцію шкільної літератури. Вона взяла невелику коробку, але не встигла зробити й кроку, як він забрав її в неї.
— Дай це сюди. Куди її?
— Туди, — Герміона вказала на потрібну шафу.
— Ти планувала розповісти мені про книгарню і кав’ярню? — Драко дістав із коробки декілька книжок і передав їй.
— Ні. Навіщо? Ти б і сам дізнався. Злодії завжди повертаються на місце злочину, чи не так, авроре?
— Де ж ти взялася така розумна, — Мелфой похитав головою, стримуючи усмішку.
— Але я вимушена визнати, що це було блискуче зникнення — ні сліду, — вона посунула свої маленькі сходинки та встала на них, аби викласти товар на горішні полички.
— Не буває ідеальних злочинів. Інакше б у мене не було роботи. Завжди лишаються якісь зачіпки.
— Який жах. Тоді варто подякувати злочинцям, що вони такі неуважні. Можеш влаштувати їм свято й замовити аніматорів в Азкабан, — вона зрозуміла, що щойно сказала, коли Драко видав здивоване «Оу». — Це поганий жарт! Не смійся! — створювати щасливі емоції в місці, де жили істоти, які ними харчувалися, було жорстоко.
— Та ладно, тут усі свої. Як тобі урешті-решт вдалося придбати приміщення? Ти просто закляла те лисе мурло? Знаєш, якщо ти ненароком його вбила, то скажи зараз — і ми з Поттером встигнемо сховати тіло та знайти, на кого повісити справу.
— Я ціную твою пропозицію, але нічого кримінального, якщо не вважати твою подругу холодною зброєю, звісно, — викупити сусіднє від її книгарні приміщення, яке раніше належало видавництву «Чак і Лун» було справжнім клопотом. Попередній власник ніяк не хотів продавати свою замизкану халупу, хоча Герміона була готова заплатити ціну, вдвічі вищу за зазначену. Причиною тому було старе добре упередження щодо крові. Можливо, посібництво Вілфреда Треверса Волдеморту не було доведено, але старий урюк мав неприкриту огиду до всього маґлівського, і вони з Пенсі розробили план. — Угоду уклала Паркінсон. Вона наплела йому якусь дурню про те, що хоче заснувати тут ательє для «особливих» клієнтів. Бевзень так розвісив вуха, що віддав приміщення за безцінь і навіть не глянув, на чиє ім’я підписує документи.
— Це дуже слизеринський підхід, мені подобається, — він схвально хмикнув та подав їй останні примірники оновленого видання «Досягнень у замовленнях».
Зараз вони були майже одного зросту й у неї промайнула думка, що ці сходинки ідеально підходять для того, щоб цілуватися із цим височезним чарівником. Той випадковий нещодавній поцілунок досі, наче маленький опік, відчувався на її вустах, і вона бажала б повністю відчути вогонь його губ.
Герміона відігнала сороміцькі думки й відвернулася назад до шафи, розкладаючи книги, аж раптом він захихикав.
— Усе гаразд?
— Хах, усе неймовірно, — сміх пробрав його остаточно. — Я тут уявив просто, якою б була наша реакція, якби нам у школі сказали, що в майбутньому ти вийдеш за мене й будеш представляти людям як свого чоловіка.
— Ти б точно кричав «мій батько про це почує!» — Герміона зробила голос максимально писклявим, передражнюючи Драко.
— А ти? Побігла б шукати способи зміни майбутнього в бібліотеці?
— Хм, а мені це сказали до того, як ти перший раз назвав мене бруднокровкою на другому курсі, чи після?
— Це має суттєве значення?
— Можливо, ти був моєю першою шкільною закоханістю і до цього моменту я марила твоїм загадковим та недоступним образом. Поганий хлопець для всезнайки та все в цьому дусі, — вона не знала, чому вирішила довірити йому цю свою маленьку таємницю. Будь вони молодше, він би точно висміяв її, але цей дорослий чоловік навпроти зовсім не був схожий на свою злобну малолітню версію. І Герміона захоплювалася тим, якою людиною Драко став, попри все, з чим він ріс та що мав пережити у юності.
— Ти зараз серйозно?
— Мелфою, про таке не жартують — з такого плачуть, — вона пирхнула. — Ти як мертвий хом’ячок.
— Чому? — він насупився.
— Ну, знаєш, хом’яки мають місію показати дитині, що таке смерть. А ти показав мені, що не завжди хлопець, який тобі подобається — це прекрасний лицар, а не купка тхорячого лайна.
— Очевидно, що у дванадцять років я був не найкращим об’єктом для дівочих зітхань.
— А тобі подобався хтось у школі? Чи ти був сильно зайнятим зализуванням волоссячка й не дивився на дівчат?
— Дивився, але я залишу ім’я своєї шкільної закоханості в секреті.
— Ми з нею знайомі?
— Навіть не намагайся. Але якщо хочеш знати, то, коли мені було п’ять, я був закоханий у маму Пенсі.
— О, так тобі до вподоби старші жінки! Зізнавайся, це була Макґонеґел?
— Ґрейнджер! — Драко легенько штрикнув її пальцем у бік.
— Ауч! За що!
— За те, що язик без кісток!
— Ладно-ладно. А Пенсі знає, що ти був небайдужим до її мами?
— Так. Я навіть якось обірвав квіти в їхньому саду, щоб залицятися як годиться джентльмену.
— Такий милий залицяльник. У п’ять років ти, певно, був схожий на янголятко.
— Я і зараз як янгол, — він кумедно пограв бровами.
— Люцифер теж був янголом колись, — Герміона спустилася зі сходинок. — Це все. Зараз заберу мантію та букет — і можемо йти.
Вона зайшла у свій кабінет і майже одразу почула, як Драко голосно гукає її.
— Ґрейнджер!
— Що? — Герміона склала важливі документи та каталог у сумку, аби трохи попрацювати на вихідних.
— Я взяв собі «Полум’я Бальдра»!
— О, і мені примірник захопи! І там десь на сусідній поличці «Тінь Сурта» її також! — накинувши мантію, вона пройшла до каси.
— Запиши все на мій рахунок, — він підійшов до неї зі стосом, де вже замість трьох було шість книжок. Герміона питально поглянула на нього. — Що? Я взяв і собі «Тінь Сурта», а поруч побачив ще «Бурю і світло» та «Клинок».
— Ну й апетити у вас, містере Мелфой.
— Скажи ще, що тобі не подобається це.
— Не скажу, — вона дістала паперовий пакет та обережно склала в нього книжки, після чого вклала туди декілька закладок, які були схожі на прямокутні картки від шоколадних жабок, тільки із зображенням різних чарівних істот. — Ваша покупка. Дякую, що завітали в «Книжкову вежу». Приємного читання, — Герміона усміхнулася йому та передала пакунок.
— Скажіть, міс Ґрейнджер, а чи будуть у мене якісь переваги від шлюбу з власницею книгарні? — він нахилився вперед та потягнув за кучерик біля обличчя, від чого той підстрибнув, як пружинка.
— У тебе й так є знижка постійного клієнта.
— Ні, мене не цікавить таке. Можливо, я зможу отримувати якісь книжки трохи раніше за інших?
— Можливо, найближчим часом у тебе будуть переваги від шлюбу з літературною редакторкою.
— І які це?
— Наступного тижня мені має надійти на редакцію «Хоровод руанів», — очі Драко вмить загорілися, як новорічна прикраса, адже це була фінальна книга одного з його найбільш улюблених циклів.
— І ти?
— Маю його вичитати та дати рецензію. А потім, суто теоретично, перед тим, як надсилати назад з усіма правками, я б могла дати тобі погортати.
— Ти знаєш, що ти найкраща?
— Знаю. А ти — підлабузник, — Герміона хотіла взяти квіти, які залишила раніше на підвіконні, але зупинилася і придивилася до них уважніше. Її улюблені півонії. Сорт, назви якого вона не знала, але який закохав її з першого погляду ще у вересні. Її наче осяяло. — Це був ти!
— Я?
— Той розкішний букет на день народження був від тебе! — їй так і не вдалося тоді подякувати відправнику, бо він вирішив залишитися невідомим. Мелфой усього на мить змінився з лиця, але їй вистачило цього, щоб підтвердити свій здогад.
— Ні, не від мене, — випалив він.
Сьогодні точно мав би піти дощ, адже слизеринець розучився брехати.
— Ні? — їй прийшлося зібрати всю волю в кулак, щоб не розсміятися від того, яким чарівно-зніяковілим зараз був Драко, та продовжити свій спектакль. Герміона погладила ніжні бутони. — Значить, це все-таки був Віктор, і листівка просто загубилася. Потрібно обов’язково подякувати йому, коли він буде в Британії, — якщо він не хотів говорити сам, то за нього скаже його чоловіча гордість.
— Герміона, — її ім’я з його вуст звучало наче вуркіт.
— Так?
— Сорт півоній називається «Герміона», — вона вкотре впевнилась в тому, що Драко був дияволом у деталях. — Тож це не Крум.
— Так, у нього завжди були проблеми з вимовою. Можливо, тоді це був Маклаґен? Він якраз усе топтав стежку до мене в той період.
— Не думаю, що це він, — жовна на обличчі Мелфоя смикнулися.
Герміона підійшла ближче до нього.
— Цікаво, скількох чоловіків я зможу перерахувати до того, як у тебе остаточно зведе вилиці від злості, й ти визнаєш, що квіти були від тебе?
— Чому це так важливо?
— Тому що я була в захваті? Тому що це мої улюблені квіти? Тому що я хотіла б подякувати тому, хто порадував мене в мій день народження?
— Що ж, тоді як вдячність ти відповіси на ще одне моє запитання?
— Яке? — вона нервово затримала дихання.
— Чи підеш ти зі мною на побачення, Герміоно?
— Що буде, якщо я скажу «ні»? — раптовий приступ недоречної ґрифіндорської сміливості вирвався з неї.
— Ні? — риси Драко враз стали хижими, й він зробив крок на неї, а потім ще один, змушуючи її відступати, допоки вона не опинилася затиснутою між книжковою шафою та ним. — Як шкода, що це неправильна відповідь, люба, — однією рукою він сперся на полицю позаду неї, а іншою обхопив її підборіддя та погладив великим пальцем. Така різка зміна в поведінці Драко схвилювала її, й вона відчула, що низ її живота стягнула приємна хвиля збудження. — Подумай ще, — Мелфой торкався її так ніжно, але його очі були сповнені томливої жаги, яку вона невимовно поділяла, й уся її спроба трохи помучити його швидко пішла нанівець.
— Так…
— Так? — він нахилився до неї, і його дихання залоскотало її.
— Так, я піду з тобою на побачення, — його губи були не більше, аніж у міліметрі від її, та бажання поцілувати його розтеклося під шкірою пекучою лавою. — Драко…
— Загону «А» перейти в стан бойової готовності. Сомертон, Норфолк, 14–31, — голос її кращого друга змусив їх обох здригнутися від неочікуваності.
— Клятий Поттер! — Драко відійшов, і вона одразу відчула нестачу його тепла. Момент був безнадійно втрачено. — Старший аврор Мелфой, прийняв, — він постукав паличкою по жетону. — Томас, точні координати та схема місцевості. Бут, оперативні обставини за останні десять хвилин. Корнер, повна комплектація на шістьох. Стажист Мартін, йдеш із нами, працюєш у парі з із Томасом.
Герміона не могла поворухнутися, зачарована тим, як Драко виконує свою роботу командира загону.
— Вибач, мила, я маю йти. Думаю, що компанію на вечерю тобі складе Паркс.
— Будь обережним, будь ласка, — вона зробила крок до нього й легенько торкнулася його губ усього на мить, даруючи обіцянку більшого на майбутнє.
— Буду. Як ніколи, — він усміхнувся щирою хлоп’ячою усмішкою та роз’явився з тихим тріском прямо з книгарні, лишивши її серце боліти за ним.