Герміона відчула як затремтіли її м’язи, і легку напругу у плечах, коли широко розплющеними очима подивилася на Драко Мелфоя. Він, здавалося, був абсолютно спокійним, ліниво крутив віскі у своєму кришталевому роксі. Його кабінет був розкішно обставлений, навіть майже сучасний.
— Ти впевнена, що з тобою все гаразд? Якщо це через поцілунок…
— Ні! — вона ледь не закричала, а потім швидко шмигнула назад на диван від сорому, який охопив її. — Ні, мені сподобалося. Це було... приємно, — здригнувшись від свого невдалого вибору слів, вона помітила, як Драко мовчки посміхнувся навпроти. — Це було дуже приємно.
Між ними запала тиша, поки Герміона роздивлялася кабінет.
— Ти сказав, що зазвичай нікого не запрошуєш на такі заходи.
— Мерліне, ні, — він розсміявся, допиваючи свій напій. — Це був би абсолютний кошмар. Якби я взяв когось на такий захід, то преса — і моя мати — почали б будувати теорії.
— Які теорії?
— Щодо серйозності моїх намірів, — він знизав плечима, підвівся на ноги й попрямував до маленького бару.
На її нафарбованих губах розтягнулась усмішка.
— То ти не проти, якщо вони думатимуть, що до мене твої наміри серйозні?
Його плечі напружилися, і Драко довгу мить стояв спиною до неї, поки нарешті не повернувся з графином у руці, аби налити їй ще випивки. Прочистивши горло, він знову сів на своє місце, цього разу з серйозним виразом обличчя, дивлячись на неї.
— Ні, я не проти, якщо вони думатимуть, що мої наміри щодо тебе серйозні.
Герміона раптом відчула клубок у горлі, а її шкіра стала надто гарячою. Драко ризикував, приводячи її, навіть якщо вона не розуміла навіщо, а в неї були секрети — великі секрети. Такі таємниці, як секс із кимось іншим — а якщо бути точнішою — з ним — на сході сонця того самого ранку.
— Чому? — запитала вона, одразу зробивши завеликий ковток віскі.
Його погляд звузився, поки Драко намагався стримати усмішку з-за склянки.
— З тебе вийшла б непогана слизеринка, Ґрейнджер, але все ж таки Рейвенклов перемагає. Звичайно, ти здогадуєшся.
Поглянувши на свої коліна, Герміона з усіх сил намагалася приготуватися до напруженої розмови.
— Драко, я маю тобі дещо сказати…
— Ні.
Вона посміхнулася.
— Що значить ні?
— Я маю на увазі, не треба зараз про це казати. Якщо захочеш, скажеш пізніше.
Це була небезпечна пропозиція, яка давала їй час, аби здатися та просто насолоджуватися часом в його компанії.
— Це важливо, і ти маєш дещо дізнатися, перш ніж ми вийдемо у залу й люди дізнаються, що все серйозно…
— Я знаю про тебе все, що мені потрібно. Я б не запросив тебе сюди, якби не був упевнений, — він швидко підвівся зі свого місця, поставив склянку на столик і застібнув ґудзик на піджаку. Драко простягнув їй долоню, але Герміона занадто довго дивилася на неї. Вона повинна сказати йому. Безсумнівно. Але натомість вона прикусила язик і переплела їхні пальці.
Вони тихо розмовляли, просуваючись коридорами Маєтку, і нарешті вийшли на сходовий майданчик, дивлячись на великий вхід. Герміоні перехопило подих, коли вони стояли на вершині широких сходів, що вели до фоє. Групи гостей затрималися біля танцювальної зали, а в повітрі лунали безглузді світські розмови.
— Нервуєш, Ґрейнджер? — тепла долоня лягла на її спину, і дівчина випадково глянула на Мелфоя, уловивши підбадьорливу усмішку на його обличчі, коли Драко почав спускатися до зали.
— Так.
— Усе не так погано, і там багато алкоголю.
Він запропонував їй свій лікоть, і Герміона не могла утриматися від смішка, коли взяла його за руку.
— Знаєш, яким би жахливим ти не був у школі, частина мене сподівалася, що ти запросиш мене на Святковий бал. Отже, я зараз ніби у своїй дивній підлітковій фантазії, яка втілилась у життя.
Їхні кроки синхронізувалися, коли вони спускалися сходами. Драко витріщився на неї.
— Ти хотіла, щоб я запросив тебе?
— Не дивуйся так, Мелфою. Ти дійсно був повним ослом, але все ж таки ти був досить привабливим. Я не думаю, що у школі була хоча б одна дівчина, яка б таємно не сподівалася, що ти запросиш саме її. Але ти вибрав Паркінсон, яка більше схожа на мопса, ніж на людину, — Герміона закотила очі й насолоджувалася спантеличеним виразом обличчя свого чоловіка.
Їхню увагу привернули кілька яскравих спалахів камер, що стояли у підніжжі сходів, і, тихенько кахикнувши, Герміона натягнула на обличчя яскраву усмішку. Драко зробив так само. Вони на хвилинку зупинилися, поки преса фотографувала їх, поки Мелфой нарешті не нахилився до неї, його гарячий подих лоскотав пасмо волосся біля її шиї.
— Як на мене, ти була найкрасивішою дівчиною у всьому Гоґвортсі того вечора, — прошепотів він, — і кожного вечора після цього. Одного разу я закрив того ідіота Крума у шафі для мітел, щоб він не зміг дістатися до бібліотеки та зустрітися з тобою.
На її щоках з’явився рум’янець, і вона тихо засміялася, коли Мелфой провів її крізь натовп репортерів до бальної зали.
***
Вечеря була смачною, пудинг теж. Їхні келихи шампанського не порожніли, і Герміона провела цю ніч ледь не падаючи зі сміху і постійно витираючи сльози з куточків очей, поки Тео та Мелфой намагалися перевершити один одного у найжахливіших таємницях. Вона дізналася, що Тео Нот насправді втратив цноту з Мілісент Булстроуд, і Гаррі одразу сказав, що не здивований його інтересом до чоловіків. Герміона також дізналася, що Драко Мелфой поцілував — із язиком — Блеза Забіні на спір.
У якийсь момент рука Драко лягла на спинку її стільця, його великий палець м’яко торкався її лопатки. Дотик був досить легким, ледь помітним, якщо не зациклюватися на ньому. Але цей простий жест був тим, що старший Драко любив робити на її стегні, і вона з сумом згадала, чому вона тут.
Тінь впала на стіл, і всі погляди звернулися на новоприбулу Сіселі Сандерс, бездоганну в офіційній чорній сукні із малиновими губами. В її очах затанцювали вогники, коли вона глянула на Герміону.
— Доброго вечора, невимовнице Сандерс, — ґречно привітався Мелфой, підводячись поруч із Тео. Герміона й Гаррі залишилися сидіти, обидва сердито увіп'явшись очима у відьму.
Сіселі на мить затримала погляд на Мелфоєві.
— Авроре Мелфою. Цьогорічне свято ще краще, ніж торішнє. Ваша мати перевершила саму себе.
— Як і завжди.
— Я можу поговорити з міс Ґрейнджер? — погляд Сесілі повернувся до Герміони, і її живіт здригнувся.
— Я зараз повернуся, — тихо сказала Герміона, ввічливо кивнувши Драко.
Попрямувавши за Сіселі, Герміона намагалася вгамувати свої нерви. Щось було у цьому жорсткому погляді, вони обидві грали в одну й ту ж гру, але у Герміони складалося неприємне відчуття, що Сіселі Сандерс мала більше фігур на полі, ніж вона.
— Невимовнице Са…
— Залиште свою добре пропрацьовану брехню для когось іншого, міс Ґрейнджер, — губи невимовниці скривились у презирливій насмішці, і в грудях Герміони ожив свіжий приплив люті. — Я знаю, що ти тут робиш. Знаю, чого ти прагнеш, і що тобі вдалося вирватися з-під нагляду аврорів.
Гучна, обурена насмішка проскочила з губ Герміони, і вона закотила очі.
— Маячня, Сандерс. Захист? Ми обидві чудово знаємо, що вони робили й що були тут не для цього, — зробивши різкий крок в її сторону, Герміона гостро зиркнула їй в очі. — У мене побачення, і я насолоджуюся чудовою вечіркою. Якщо у вас з цим проблема…
— О, у мене з цим бісова проблема. Розумієте, це занадто підозріло, що ви вирішили зав’язати романтичні стосунки з єдиною людиною, яка змогла б врятувати вашу жалюгідну дупу.
Сіселі знала. Мелфой мав рацію.
— Вибачте, невимовнице Сандерс, я вас не розумію. Моя, вибачте, дупа поки в нормі. І на вашому місці, я б турбувалася про власну, а не про мою.
Повні губи розкрилися, готові видати ще одну репліку, коли її руку накрила ніжна долоня, і Мелфой підійшов до неї зі спини.
— Потанцюємо?
Уражена моментом, Герміона слабо посміхнулася йому, коли вони повернулися в сторону танцмайданчика.
— Міс Ґрейнджер! — крикнула Сіселі їй в спину. Відчуваючи, як кипить її кров, Герміона розвернулася, а її губи склалися в тонку лінію. — Буде величезною помилкою думати, що позбавившись своєї охорони, ви не будете під пильним наглядом Відділу Таємниць. Ми можемо вжити заходів щодо вас.
З клубком у горлі та різким вдихом Герміона натягнула посмішку на обличчя.
— Занотовано.
Герміона блукала у своїх думках, програючи у голові розмову з Сандерс, доки проходила крізь натовп. Перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, вона вже вальсувала, швидко рухаючись в одному темпі з Драко. Їй знадобилася уся її концентрація, щоб сфокусуватись на моменті, який був вартий усієї її уваги. Тому що поки майбутня Герміона проживає щасливе життя зі своїм чоловіком, ця Герміона все ще мала з ним одружитися. Його долоня обпікала крізь малиновий шовк її сукні, і за якусь мить її притягли на крок ближче. Його губи розтягнулися в усмішці, коли він дивився на неї.
— Це жахливо близько для джентльмена, — видихнула вона, ігноруючи сильний стукіт серця в грудях.
— Ти ще побачиш, що я нечасто поводжусь так. Наприклад, я можу цілком сконцентруватися на вальсі, але я не контролюю свою ліву руку, — як він і сказав, його пальці ковзнули до вигину її сідниць, здавалося, що він щось знайшов, і після цього його погляд потемнів. — Моя Ґрейнджер. Якщо я не помиляюся, ти сьогодні не надягла трусики. Маленька безсовісна відьма.
Герміона роззявила рота й округлила очі від його грубого, але правдивого коментаря.
— Не навигадуй собі нічого, Мелфою, — цей матеріал не передбачає білизни під ним.
— Ох, я багато чого вигадую, люба. Але я не будую жодних очікувань, не турбуйся про це, — попри слова, його погляд потемнів, а рот опинився небезпечно близько від її власного. Через Мелфоєве плече Герміона кинула погляд на Сіселі, яка стояла на іншому боці майданчика, підносячи келих шампанського до губ. Жінка ніби хотіла вбити Герміону самим поглядом.
— Ми можемо вийти подихати? — сказала вона, її груди несподівано здавило. Її погляд нервово ковзав над плечима її супутника, зупинившись на Гаррі, який нічого не сказав, лише скривив губи в трохи напруженій посмішці. Він підвівся зі свого місця, застібуючи ґудзики на своєму піджаку, та кивнув декільком аврорам у приміщенні.
— Звісно, — Герміона помітила похмурі брови й підтиснуті губи свого чоловіка, коли повернула йому свою увагу. Опустивши руки, він швидко вивів її з бальної зали. З кожним кроком її нерви натягувалися все сильніше, а серце боляче стискалося у грудях, поки десятки очей проводжали їх пару з зали.
Але її увага блукала в іншому місці, Герміона слідкувала за Сіселі Сандерс, яка розмовляла з Гаррі та ще двома аврорами. Герміона не могла чути, що казав Гаррі, але вона могла здогадатися, коли Сіселі витріщила очі, а її рот розкрився. Вони зустрілися поглядами, і Герміона різко кивнула невимовниці перед тим, як вийти із зали. Гаррі купив їй найбажаніший товар: час.
На задньому ґанку холодний вітер торкався її шкіри, тверезив її. На якусь мить Герміона занурилась у розкинутий перед нею сад, усипаний маленькими золотими вогниками під ясним нічним небом. Правда знову боляче навалилася на її груди, і Герміона затамувала подих, якщо це взагалі мало якийсь сенс.
Вона неуважно потерла мурашки на своїх руках, загублена в серпанку власних думок. Важкий піджак ліг на її плечі, а м’яке вологе дихання обпікало шкіру її шиї.
— Я зробив щось не так? Ти знаєш, раніше я був засранцем...
З її губ зірвалася м’яка посмішка, і Герміона сильніше закуталася в його піджак.
— Ти завжди засранець.
На периферії її погляду він засунув руки у кишені, подивився вперед та тихо, серйозно сказав:
— Після всіх цих років ти все ще лякаєш мене, Ґрейнджер. І в такі моменти я знову стаю дитиною, якою колись був. Я… — він зробив паузу, вдихаючи повітря носом. — Я сподіваюся, що ти знаєш, що насправді я не такий.
Вона згадала того чоловіка, яким він став, і ті скрутні часи, які вони пройшли разом, і на її губах засяяла усмішка.
— Я знаю, на диво. Але я не через це…
— Драко, любий?
Її слова повисли у нічному повітрі, коли позаду них з’явилася Нарциса Мелфой в гігантському дверному просторі, кличучи свого сина. Біль глибоко осів в її животі, і Герміона кивнула матері Драко з трохи натягнутою усмішкою.
— Я скоро, — пробурмотів він куточком рота, відступаючи та залишаючи піджак на її плечах.
Мерліне, ця мить ніби затягнулася на цілу вічність, Герміона чула їх тиху розмову, поки Драко нарешті не застогнав і не пішов до своєї дівчини.
— Моя мати потребує допомоги на банкеті. Ти хочеш…
— Я чекатиму тебе тут, — сказала вона і відчула, як у горлі підіймається відчуття провини. Яке вміло маскувалося під жовч. Це воно. Третій поверх західного крила, і назад.
— Добре. Я повернуся так швидко, як зможу.
Стиснувши губи в миленьку усмішку, вона опустила підборіддя, аби замаскувати сльози, що виступали в куточках очей.
— Не поспішай.
Він перетнув кімнату, зникнувши у натовпі та пославши їй наостанок криву усмішку через плече.
Тільки-но він зник з поля зору, вона якнайдалі затовкла своє відчуття провини та дістала з сумочки світлину, уважно роздивляючись ту. Голос, який з кожною миттю ставав все голоснішим, благав її просто розказати Драко усю правду, але.. вона не могла.
Герміона піднесла свою паличку до фото та прошепотіла закляття.
— Avenseguim.
Картинка склалася сама собою, перетворившись на маленький літачок, та на якусь мить закружляла напроти обличчя Герміони.
— Непомітно, якщо ти не проти.
Колихнувшись вгору-вниз, наче киваючи, літак полетів вниз на декілька сходинок та попрямував по доріжці, минаючи задню частину будинку.
Вона слідувала за його стійким польотом кілька хвилин, його крила радісно згиналися через вечірній вітерець, що дув прямо на нього. Її параноя, проте, кричала з кожним стуком її підборів по бруківці. Якимось чином вона настільки сильно занурилася у всі ці безглузді речі, пов’язані із подорожами у часі, що не взяла до уваги таку важливу деталь — вона грабувала Мелфоїв. Кутаючись у піджак Драко, що досі був на її плечах, вона помітила маленьку веранду поруч із тим, що скоріш за все було західним крилом Маєтку. Вона майже прийшла.
Маленький літак висів у повітрі перед скляними панельними дверима, набагато меншими за ті, що були у фоє. Ніс літака декілька разів врізався у двері перед тим, як зробити велику петлю позаду Герміони та ткнути її у спину.
— Ай! Я зрозуміла, добре, вже йду…
Вона натиснула на дверну ручку та виявила, що та зачинена. Направивши свою чарівну паличку в її бік та ігноруючи дратівливий літак, що все ще врізався у двері, вона видихнула повітря і напруженим голосом сказала:
— Алогомора.
Нахмурившись, вона виявила, що двері все ще не відкрилися, і спробувала знову.
— Алогомора.
Ліворуч від Герміони пролунав гучний тріск, і перед нею з’явилися два домових ельфи в сучасних костюмах із яскравими краватками, вони широко розплющеними очима дивилися на гостю, яка намагалася вломитися в їхній будинок. Вони нічого не сказали, навіть коли Герміона гучно вилаялася, просто залишили її одну та роз’явилися.
— Дідько, — прошипіла вона, намагаючись знайти у темряві шлях, яким сюди прийшла. Звісно, вона мала знати, але вирішила піти за цим клятим паперовим літаком, не думаючи ні про які охоронні та замикальні закляття. Пішло воно усе…
Повітря пронизав тихий ляск, і разом із ним її серце ніби перестало битися. Герміона завмерла та втиснула голову в плечі, поки чекала прокляття... або ще гірше.
— Ґрейнджер? — все ж таки ще гірше.
Вона відчула тремтіння у грудях та руках, ноги переставали тримати її. Вона не могла рухатися. Не могла дихати.
— Ґрейнджер? — повторив він тихим і тривожним голосом.
У неї підігнулися коліна. Герміона обернулася, і їй на очі навернулися сльози, коли вона дивилася на Мелфоя, який стояв навпроти, засунувши руки у кишені. Його піджак все ще був на її плечах.
— Тільки не зненавидь мене… — видихнула вона.
— Чого я маю зненавидіти тебе? Ти не туди звернула чи…
— Мені потрібна твоя допомога, Драко, — заплющивши очі, вона налаштувалася йти до кінця. — І ти цілком можеш зненавидіти мене потім.
Кутики його очей зморщилися, срібло його райдужок потьмяніло, Драко зробив крок до неї. Ще один сильний удар літака, і Герміона майже почула, як він стогне через її бездарність. Він пролетів повз неї й знову врізався у двері.
— Що це?
— Я навіть не знаю, з чого почати, — вона нервово засміялась, заправляючи локон за вухо й штовхаючи ногою каміння під ногами. — Усе так заплутано, — у неї зірвався голос, і Герміона відчула знайомий біль у грудях.
Драко пирхнув, явно схвилювавшись від цієї розмови, і різко скинув руку.
— Може, почнеш з початку? Це ж, блять, не може бути настільки погано, так?
Востаннє важко ковтнувши, вона подивилася йому в очі.
— Минулого тижня мене викликали до Відділу Таємниць. Я дала невимовниці Сандерс обітницю нікому про це не казати, тому я не могла поговорити з кимось, хто не пов’язаний з цією справою, — вперше за декілька днів Герміона не відчувала на собі важкість обітниці, і нарешті змогла вільно говорити. Правда так легко зірвалася з її губ.
— Ось чому за тобою постійно ходять аврори? Отже, що змінилося? Чому ти раптом заговорила про це зараз?
— Так, аврори причепилися до мене через це. І нічого не змінилося, крім того, що я нарешті зрозуміла, що увесь цей час я могла поговорити з тобою, — її долоні спітніли, а у вухах засвистіло.
— Зі мною? — ще один крок до неї, і Герміона відчула напругу навколо них.
— Ну, як не дивно, хтось провалився у Темпус Мотус у Кімнаті часу. Мене викликали, тому що чоловік, який там з’явився, прийшов із двадцятирічного майбутнього й вимагав розмови зі мною, перед тим як його почнуть допитувати.
— …Добре? — на його обличчі досі читалася розгубленість, і раптом він опинився настільки близько до неї, що вона могла розгледіти сині вкраплення в його очах, тьмяне світло відливало туманне золоте сяйво з одного боку його обличчя.
— Той, хто пройшов крізь нього, заявив, що він мій чоловік, принаймні за двадцять років. Він — це ти. Твоя майбутня версія подорожує в часі, і ти зробив це для того, щоб отримати це... — струснувши чарівною паличкою на наполегливий маленький літачок, який досі бився об віконне скло, Герміона призвала його до себе.
— Фініте.
Тремтячими пальцями вона розправила його й віддала Драко. Поки він розглядав фото, запанувала довга, незначна хвилина мовчання.
— У майбутньому, принаймні в цій версії, мене прокляли. Я… ну, я помираю, і, мабуть, ти не дуже хотів, щоб це сталося. Отже, ти повернувся за мною, точніше за цим намистом. Передбачається...
— Я знаю, як воно працює, Ґрейнджер, — його голос був напруженим, настільки напруженим, що звучав болісно. — Отже, де саме знаходиться ця альтернативна версія мене?
— У моїй квартирі. Він… ти був там майже весь час з того дня, як перемістився сюди — і не те, щоб тобі це подобалося.
— Ми одружені? Як ти можеш бути впевнена, що це дійсно я? — у його голосі відчувався побожний трепет, а може, це була недовіра, але він досі не відірвав очі від фотографії.
Сухий сміх наповнив повітря, коли її очі розширилися.
— Повір мені, я впевнена, і так. Ми одружені майже сімнадцять років, здається. Судячи з того, що ти мені розказав, ми щасливі. У нас є будинок у французькій місцевості, і я щойно оголосила про свою кандидатуру на посаду Міністра Магії, тому Сіселі Сандерс вирішила проклясти мене, дурну. І ти знаєш, який сніданок я люблю їсти на вихідні, і який чай я п’ю. Ти все ще дратуєш, навіть за двадцять років, що мене анітрохи не дивує… — з куточка її ока скотилася сльоза, і Герміона нервово вдихнула, відчайдушно бажаючи, щоб він почув усе це і закохався в ідею, що вони можуть бути разом, так само як і вона. — Ми кохаємо одне одного.
М’язи на його шиї напружилися, коли він ковтнув. Драко нарешті підняв очі й подивився на неї. Він залишався болісно тихим, вивчаючи її протягом довгих, незмірних хвилин. Нарешті, коли Герміона відчула неймовірну важкість у грудях, він розвернувся на підборах і легко повернув ручку, яка доставила їй стільки клопоту. Драко відчинив двері, жестом показуючи, щоб Герміона пройшла.
Глибоко зітхнувши від полегшення, вона пішла за Мелфоєм, увійшовши до Західного крила та пройшовши за ним крізь кілька залів, нарешті зупинившись біля пари подвійних дверей зі складними рунами, вигравіюваними на поверхні. Нахмурившись, Драко розкрив їх.
У Герміони перехопило подих від величезної кількості предметів у величезній кімнаті: безліч ящиків чудових коштовностей, магічних артефактів і статуй. Герміона пройшла вперед, хоча Драко залишився біля дверей, склавши руки перед собою. Підійшовши до кількох манекенів, що стояли навпроти дальньої стіни, вона розкрила рота, розглядаючи приголомшливі вінтажні мантії, делікатні нитки яких виткані складними візерунками.
Поруч із ними стояв стіл із тіарами, кожна інкрустована дорогоцінним камінням різного розміру, форми та кольору. Потім вона побачила скриню з книгами, настільки старими, що вони, мабуть, передавалися з покоління в покоління, а після них був набір середньовічної зброї та чарівних паличок.
— Усе це так неймовірно, — видихнула вона, піднявши брови, коли трохи почала орієнтуватися в кімнаті.
— Ти, здається, зовсім не шокована тим, що у майбутньому ми разом, — він усе ще був... напружений. Тон його голосу не зовсім їй не сподобався, і цілий шабаш піксь вибухнув у її животі.
— Звісно я була шокована. Я не повірила йому, якщо чесно, — напівусмішка прикрасила її губи, коли вона натрапила на ряди обручок за скляною ширмою. Вона ліниво шукала очима ту, яку їй подарував Мелфой, її очі помітили великий яскравий діамант трохи позаду, інкрустований рубінами. — Але ти дуже переконливий, — пробурмотіла вона, повертаючись спиною до прикрас і щиро посміхаючись йому. — Те, що ти мені розповів про наше життя… Я не думаю, що ти зміг би вигадати таке.
Тяжкість його погляду пронизала її, гарячий рум’янець поповз шиєю й заплямував щоки.
— Трохи дивно, що ти знаєш мене так близько, — зізнався він. — Мені все одно важко повірити в це, — підійшовши до дальньої стіни, він відчинив шухлядку й підняв чорний опал, простягаючи його їй, наче це було не що інше, як якась підробка на справжнє намисто.
— Ти впевнений? — у Герміони пересохло в роті, коли вона перетнула кімнату, наближаючись до нього, розглядаючи гігантський дорогоцінний камінь зблизька.
Він пирхнув та віддав їй намисто.
— Якщо тобі це так потрібно, то воно твоє. Принаймні, таким чином я сам віддаю його тобі.
— Дякую, Мелфою, — щиро сказала вона, її плечі напружилися, коли вона взяла в нього намисто й безпечно поклала в сумку. — Ти робиш себе дуже щасливим прямо зараз, вона легко засміялася, але виявила, що він досі напружений та невпевнений.
— Ти називаєш його Драко? — його погляд уважно вивчав кожну дрібницю на її обличчі, ніби намагаючись запам’ятати.
Вона ковтнула.
— Іноді, коли він не дратує мене, у чому він мастак.
— А як він називає тебе?
Герміона ледь стримувала щасливу посмішку.
— Зазвичай ти називаєш мене коханою, хоча я протестувала декілька днів. Коли ти нахабний, ти звеш мене «люба». Іноді це все ще Ґрейнджер, і дуже рідко Герміоною..
Драко дивився на неї крізь прикриті вії, його губи здригнулися в ледь помітній усмішці, перш ніж знову незадоволено повернутись.
— Він цілував тебе?
Ось воно, це жахливе відчуття в її животі, яке вигризало її нутрощі, доки Герміона не відчула, що її може знудити прямо на їхнє взуття.
— Драко…
Вона обернулася, відмахнувшись від нього, але його рука вирвалась і обхопила її тонке зап’ястя, зупиняючи її.
— Ти не називаєш мене Драко. Ну так цілував? Це просто питання, Ґрейнджер. Досить легке у великій схемі того, як ти сьогодні ввечері мало не вкрала у мене намисто моєї бабці, — Герміона уловила гнівну нотку в його голосі, яка колись здавалася їй знайомою, багато років тому, коли він був ще злою дитиною. Але минуло стільки часу відтоді, як вона чула це востаннє, і вона зробила крок від нього, наче від удару.
— Мерліне, Мелфою. Може трохи заспокоїшся?
Він надто голосно пирхнув, перекриваючи шлях і змушуючи зупинитися.
— Він цілував тебе! Довбаний придурок... — його риси обличчя змінилися, перш ніж усвідомлення врізалося в нього. — Ти трахалась із ним?
Голова Герміони відхилилася назад, а рука смикнулася, щоб дати йому ляпаса або проклясти, а потім вона стиснула її в кулак.
Його обличчя зблідло, рот відкрився в цілковитій недовірі, коли він зробив два кроки назад.
— Ти дійсно спала з ним… зі мною?
На її очі навернулися сердиті сльози, і Герміона люто намагалася стерти їх і свого обличчя.
— Усе не… усе не так. Це не будь-хто, це ти!
— Так! — закричав він, повертаючись до неї й дивлячись на Герміону з висоти свого зросту. — В цьому і суть, Ґрейнджер! Ти трахалась зі мною, а я не знав цього. Ти вже маєш цей досвід, тож припустимо, що наше життя все ж таки склалося так, як ти про це кажеш — ти хоч розумієш, що ти вкрала в нас? У мене! Як би ти почувалася, якби я так вчинив із тобою? Бачив тебе так близько, голою? Це порушення моєї конфіденційності! — Драко замовк, схвильовано провівши рукою по волоссю. — А цей твій чоловік? Він повернеться до своєї дружини, а що будеш робити ти? Ну, в тебе вже є один дуже розлючений Мелфой, який ледве може дивитися на тебе зараз.
Кожне слово врізалося в її серце з шаленим болем, залишаючи його скривавленим і розбитим, коли Герміона намагалася скласти слова. Її губи тремтіли, а щоками текли гарячі сльози.
— Драко, це не…
— Через це ти прийшла сьогодні зі мною? — його голос сочився отрутою, а обличчя скривилося від зради. — Це не пов’язано зі мною або нашим майбутнім, так? Мерліне, я думав, що справді подобаюся тобі! — розсікаючи повітря руками, він підійшов до каміна і схопив звідти мішок порошку Флу. — Забирайся, Ґрейнджер.
— Ти справді подобаєшся мені, Драко. Я знаю, це звучить дивно, але я кохаю…
— Не смій, блять, цього казати. Ти не знаєш мене. Ти знаєш якусь мою версію, яка мандрує у часі та з іншої реальності, яка тепер ніколи не відбудеться, тому повертайся до нього. Візьми свої коштовності, візьми все, що хочеш, просто блять, йди, — він не дочекався відповіді. Кинувши мішечок на місце, він вибіг з кімнати. Двері за ним зачинилися.
***
Вона вийшла з каміна з похмурим обличчям та розмазаною по щоках тушшю, її погляд застиг на порожньому місці на дивані. Знявши підбори, вона втомлено попленталася до своєї спальні. На її ліжку дрімав Драко, розгорнувши на грудях книгу і ледь розтуливши губи.
Вона перетнула кімнату й сіла у своїй нарядній сукні на край ліжка. Він скоро піде. Цей її дивний чоловік із майже сріблястим волоссям, якого вона позичила на тиждень. Це все ще був він, той Драко, який кілька хвилин тому кричав на неї, поки його обличчя не почервоніло, але між ними була одна велика різниця — той, хто був у її ліжку, вже знав, що кохає її.
Звісно, зараз вона могла подобатись Мелфою, але він навіть близько не кохав її. Клацнувши сумкою, Герміона дістала намисто, заради якого цей чоловік мандрував у просторі та часі, і обережно поклала йому на груди. Її пальці затрималися, розчепіривши його.
Прокинувшись та кліпаючи очима, він примружився на неї у відповідь, химерно посміхаючись, доки не помітив її заплакані щоки та залиті сльозами вії.
— Кохана? Що трапилось? — піднявшись, він взяв її за руку і злякався, відчувши прохолоду намиста під своїми пальцями. — Ти дістала його?
— Так. Дістала.
Його брови насупилися, одна рука піднялася, щоб обхопити її щоку, і Герміона не могла не відповісти на цей ніжний дотик, її дихання збилося, коли вона намагалася заспокоїтися.
— Тоді що сталося?
Піднявши на нього свій заплаканий погляд, вона з усіх сил намагалася посміхнутися, але натомість у неї затремтіли губи.
— Я втратила тебе.