Прокинувшись, усе ще закутана в тонкий шовк своєї сукні, і з теплим твердим тілом під боком, Герміона здригнулася від спогадів, що зринали перед її очима: жахливі картинки того, як вона повністю й остаточно зруйнувала усе минулої ночі.
За нею поворухнувся Драко, його рука обхопила її талію, а обличчя потонуло в її кучерях, розкиданих подушкою. Герміона засміялася й обернулася в його руках, дивлячись на нього крізь заспані повіки.
— Тобі не заважає моє волосся?
— О, так, — сказав він, позіхаючи, та міцніше обійняв її. — Але вони стали майже третім учасником наших стосунків і, щоб бути поруч із тобою, я мушу терпіти їх.
З її губ зірвався сміх, і вона вдарила Мелфоя по грудях, вирвавшись з його рук, і сіла на край ліжка. Але важкий тягар минулої ночі знову ліг на її плечі, і Герміона відчула, як болить сама її душа.
— Усе буде добре, кохана. Він остигне, — Драко сів біля неї, спершись чолом на її оголені плечі. Оскільки Герміона пояснила нестабільну ситуацію напередодні ввечері, він був обережним з усіма дотиками до неї. Він обіймав її, коли вона плакала перед сном, але не намагався поцілувати її, навіть не торкався її, вона була вдячна за це.
Те, що у неї було з ним, було особливим, і вона ніколи не забуде цього, але скоро все закінчиться. Особливо, якщо вона хотіла помиритися з єдиним Мелфоєм, який у неї залишився.
Він мав піти.
Герміона згорбилася від болю в грудях та відчуття тривоги в животі. Вона майже не могла дихати.
Він збирався залишити її.
Скоро.
— Піду прийму душ, — прохрипіла вона. Герміона швидко побігла до ванної кімнати й сперлася на двері, притулившись до них лобом і жадібно втягнувши в легені повітря. Вона почула приглушений стогін, а потім кроки, які свідчили, що Драко вийшов зі спальні, і її серце розбилося на мільйон друзочок. І одну з них Мелфой забрав із собою.
***
Щойно прийнявши душ, Герміона подивилася на себе в запітніле дзеркало. З віддзеркалення на неї дивилися плямисті рожеві щоки й мокрі кучері. Гарна. Тендітна відьма зі вчорашнього вечора вже давно зникла.
Висушивши волосся та нанісши мінімум макіяжу, щоб підготуватися до майбутнього дня, вона вийшла з ванної кімнати. Одягнувши зручні джинси та свій улюблений джемпер, Герміона вийшла до вітальні, побачивши Драко біля вікна, який простягав ласощі сові, перш ніж вона швидко полетіла у світло пізнього недільного ранку.
— Щось прийшло?
Він повернувся з туманними очима і слабкою усмішкою на губах. Похитавши головою, Мелфой підвівся, і Герміона помітила, що він передягнувся в той самий одяг, у якому прибув.
— Ні, я просто дещо надіслав.
— Ти… — вона відчула клубок у горлі й не могла вимовити ні слова. На очах виступили сльози, і Герміона подумала, що в найближчому майбутньому має звикнути до того, що постійно буде заплаканою руїною.
Зігнувши губи так, як міг тільки він, Драко простягнув до неї руки.
— Вже час, кохана.
Але її ноги, ніби приросли до підлоги, і Герміона намагалася не плакати, закривши обличчя руками.
— Усе... усе занадто рано. Ти можеш залишитися на день і піти завтра. Я могла б сама відвести тебе до Міністерства і подбати, щоб ти повернувся…
— О, кохана, — сказав він лагідно, обіймаючи її й легенько цілуючи її волосся, поки Герміона залишала плями від сліз на його сорочці. — Все буде добре. Не хвилюйся за мене. Хоча, якщо чесно, я сумуватиму за тобою. Я й забув, якою впертою і запальною ти раніше була — ти й досі така, просто зі мною ти радше поводишся не так, — з його грудей вирвався хрипкий сміх, і Герміона зарилася глибше в його обійми, вдихаючи рідний запах.
— Я не хочу втрачати тебе, — крикнула вона, уривчасто й потворно дихаючи, обійнявши його руками. — Ти такий ідіот. Ти повертаєшся сюди й змушуєш мене закохатися в тебе, а потім просто… потім просто… йдеш.
— Мені ніколи не судилося залишитися, кохана, — ого губи торкнулися її скроні, перш ніж він сперся підборіддям на її кучері. — Крім того, тобі є чим зайнятися. Тобі потрібно відвоювати чоловіка, посадити в Азкабан корумповану невимовницю, а я... ну, я маю дружину, яка чекає на мене. І вона мені дуже потрібна.
Стиснувши її щоки своїми долонями, Драко нахилив її обличчя до свого, вивчаючи її з глибокою пошаною. Герміона підняла руки, щоб обхопити його передпліччя, і відчула, як спалахнула їхня магія. Задихнувшись, Герміона зупинилася поглядом на його очах.
— Таке іноді відбувається, коли нам доводиться розлучатися. Наша магія не любить, коли ми це робимо — вона завжди розуміє, коли ми прощаємось.
— Я не знаю, як бути без тебе, — зізналася вона, закривши очі, а нові сльози знову текли її щоками.
Він поцілував її в лоб, а потім у кінчик носа.
— Ти й не маєш, Герміоно. Втішся, що за два десятиліття, і протягом стільки десятиліть, скільки нам дозволено після того, я кохатиму тебе з кожним роком все більше і більше. Це не кінець, кохана, а лише початок.
— Я кохаю тебе, Драко, — видихнула вона, дотягнувшись до його обличчя й ніжно поцілувавши в куточок рота. Коли вона відійшла, Мелфой обернувся, схопив її губи й поглибив поцілунок, обійнявши за талію, вдихнувши надію в її легені.
Їхні губи несамовито рухалися, вони ніби прощалися одне за одним, сльози покривали їхні губи. Різко вдихнувши, вони розійшлись, схиливши чола разом, і Герміона спостерігала, як кілька норовливих сліз котяться його щоками.
— Знаєш, після того, як я почув, яким абсолютним дурнем я був минулого вечора, я пообіцяв собі більше не перетинати меж. Але, можливо, він дозволить мені цей останній раз, — він усміхнувся, востаннє поцілувавши її в губи, і Герміона не могла не схлипнути, коли Драко відступив, її пальці повисли в повітрі.
У її грудях наростав нескінченний біль, коли Драко пішов за своєю мантією, що висіла на спинці крісла.
— А якщо Сіселі тебе заарештує?
Похнюпившись, він застібнув мантію і підморгнув їй.
— У мене є летиключ і лист, у якому я посилаю її на декілька цікавих літер, і я планую залишити його на її столі. Сьогодні неділя, тож там нікого не буде, і я піду прямо до Темпус Мотусу. Переваги одруження на Герміоні Ґрейнджер і дружби з Гаррі — блядським — Поттером.
Слабо посміхнувшись крізь сльози, вона обхопила себе руками й кивнула.
— Я сумуватиму.
— Іди й знайди мене, кохана. Я не далеко, — він замовк, у нього перехопило подих, коли його очі знову наповнилися сльозами. — Я теж сумуватиму за тобою, більше, ніж ти могла б собі уявити, — потягнувшись до кишені, він витяг маленьку хустинку й усміхнувся їй. — Я кохаю тебе, Ґрейнджер.
— Я кохаю тебе, Мелфою.
Торкнувшись пальцем хустки, Драко Мелфой зник, залишивши за собою лише м’яку магічну енергію та відчуття прірви в її грудях.
Учора у неї було двоє Драко Мелфоїв. Сьогодні не було жодного.
***
Герміона добряче проплакала декілька годин. Як вона вважала, вона мала на це право. Це були справді жахливі двадцять чотири години, і добряча частка чистої, непідробної ненависті до себе здавалась єдиним можливим варіантом лікування. Не встигла вона це усвідомити, як сонце сховалося за горизонт, сповіщаючи про кінець дня, і з туманним спогадом Герміона зрозуміла, що досі нічого не їла.
Піднявшись з ліжка, де вона лежала, згорнута калачиком протягом дня, Герміона виявила, що її ноги майже не тримають її, а руки марно обтяжують тіло. Взувши чоботи, вона ступила в камін, щоб зв’язатися з площею Ґримо, 12, коли її нарешті охопило зелене полум’я.
***
Якщо спиратись на вирази облич Гаррі та Тео, то Герміона мала вигляд абсолютного лайна.
— Блять, Герміоно, — Гаррі підійшов до неї, обійняв однією рукою та підвів до дивана. — Ти схожа на…
— Так, Гаррі, — вона підняла долоню, зупиняючи його, поки він не сказав нічого зайвого. — Я знаю.
— З тобою все гаразд, Ґрейнджер? — звичайне вживання її прізвища викликало в неї нові принизливі сльози, і, скинувши чоботи, Герміона підігнула ноги під себе й притиснулася до боку Гаррі.
— Ні.
— І ти досі не можеш про це говорити, так? — спитав Гаррі. — Можу припустити, що це пов’язано з одним чи двома Мелфоями.
Вона спробувала, але її губи завмерли, сльози навернулися на її очі, і врешті решт Герміона просто впала в його обійми.
Хлопці перезирнулись; Гаррі м’яко перекинув її ноги, а Тео зник на кухні, повернувшись із шоколадним морозивом та келихом червоного вина, які він запропонував Герміоні із сумною посмішкою.
Знищивши усе морозиво — і решту їхньої пляшки вина — Герміона заснула. Вона прокинулася лише тоді, коли Тео нахилився, щоб поцілувати Гаррі на добраніч, запропонувавши провести її до їхньої кімнати для гостей, на що її найкращий друг похитав головою. Герміона знову заснула під стукіт серця Гаррі та тихий гуркіт каміна.
Вона прокинулася близько десятої вечора. Гаррі досі спав, його голова звисала зі спинки дивану, а рот був трохи відкритим. Його хропіння наповнювало кімнату. Герміона посміхнулась і обережно розбудила його; вона мала передбачити це — він прокинувся в бойовій готовності Аврора, з паличкою, націленою на двері, поки поправляв окуляри на своєму обличчі.
— Мерліне, Гаррі, це я, — сухий сміх зірвався з її губ, коли Герміона похитала головою. — Я збираюсь йти…
— Що? Ні. Залишайся! Ми будемо раді, якщо ти залишишся…
— Ні, я маю йти. По-перше, я помираю з голоду, а по-друге, тобі варто піднятися і піти до Тео. Зі мною все буде добре. Хоча, можливо я візьму завтра вихідний. Зустрінемося у вівторок?
Гаррі все ще насторожено дивився на неї з висоти свого зросту, кліпаючи сонними очима, але зрештою кивнув. Він обійняв її, перш ніж помахати на прощання.
Купивши неможливо велику кількість китайської їжі на винос, Герміона знайшла тихий непомітний провулок і роз’явилася неподалік від своєї квартири. Прогулянка протверезила її, холодне повітря пощипувало щоки, і Герміона відчула, як сумна покора проникає в її кістки.
Герміона Ґрейнджер ніколи не вірила в мистецтво ворожіння, але, дивлячись на чорнильно-чорне небо, всипане зірками, вона дозволила собі трохи помріяти про те, що Драко мав рацію, і вони все ж таки будуть разом.
Піднявшись хиткими сходами, вона взяла свою чарівну паличку, відірвала, нарешті очі від підлоги й побачила блондина, який притулився до її дверей. Усі частини її душі затремтіли, поки Герміона йшла коридором. Тяжкий тупіт її кроків привернув його увагу. Зупинившись всього за метр від нього, вона судомно зітхнула і натягнуто посміхнулася.
— Мелфою?
Він був роздратованим, брови насуплені, а в сріблястих очах стояла різка рішучість. Герміоні такий вигляд Мелфоя був надто знайомий.
— Ґрейнджер. Є хвилина?
— Звісно, — пискнула вона, раптом усвідомлюючи, який мала вигляд — пом’ятий одяг і набряклі повіки. Намагаючись з усіх сил припинити тремтіння у руках, відмикаючи двері, Герміона жестом запропонувала йому увійти, а потім поставила їжу на тумбочку. Її шлунок загарчав, коли Герміона подумала про курку з кунжутом, яка чекає на неї.
— Ми самі, чи тут є хтось ще? — запитав Мелфой напруженим голосом, незграбно стоячи біля дверей.
Відкашлявшись, вона зробила хвіст на маківці, марно намагаючись виглядати не такою наляканою, і похитала головою.
— Ммм, ні. Ні, він повернувся сьогодні вранці.
— Мабуть, ти через це виглядаєш так, наче весь день проплакала? Сумуєш, що твій чоловік пішов? — у його тоні була огидна насмішка, яку вона ненавиділа, і Герміона зморщилася, почувши її.
Масажуючи пульсацію у скронях — від вина вранці чи від дратівливого характеру Мелфоя, вона не була впевнена — Герміона заплющила очі й глибоко вдихнула.
— Сьогодні я сумую з багатьох причин, Мелфою. Чесно кажучи, я досі нічого не їла, і я неймовірно виснажена, тож, можливо, ти можеш просто заглянути трохи пізніше?
Між ними запала довга напружена тиша, і нарешті Мелфой зробив крок вперед, діставши з мантії складений лист і піднявши його в повітря.
— Ти це читала?
Вона повільно підійшла до нього, щоб подивитися на лист, затиснутий між його пальцями. Він пильно спостерігав за кожним її рухом.
— Звідки мені знати? Я не знаю, що це таке.
— Ти сказала йому написати це? — його тон був наповнений різким звинуваченням, і Герміона напружилась від такої інтонації.
— Я не знаю, що це таке, — повільно повторила вона, примруживши очі. — Але ні, я нікому нічого не казала писати, наскільки можу згадати. Якщо це щось по роботі, можливо, я написала це минулого тижня? Не знаю…
— Це від мене. Ну, від сорокалітнього мене, здається, — він зробив ще кілька кроків до неї та кинув їй згорнутий пергамент. Її пергамент, який вона так любила, з легким перламутровим блиском. Проводячи пальцем по акуратному почерку, Герміона сумно посміхнулась. — Ну-бо, прочитай.
Довго дивлячись на аркуш пергаменту, ніби очікуючи, що він якимось чином перетвориться на ревуна, якого Мелфой написав просто для того, щоб ще трохи полаятись, Герміона нарешті знайшла в собі мужність відкрити його. Поки вона читала, з її очей знову потекли сльози.
Доброго ранку, Мелфою,
б’юся об заклад, тобі цікаво, чому ти отримуєш записку, написану власним почерком, а друже? Ну, ти вже знаєш, що це я, або добре, ти. Я розумію, що допустив деякі помилки у всьому цьому, але хоча я (начебто) шкодую, що трахнув твою майбутню дружину, я також знаю жінок, з якими ти трахався останні пару років, тому я вважаю, що моє співчуття досить слабке.
Зараз у нашої відьми розбите серце. Вона не тільки втратила мене, але й впевнена, що втратила й тебе теж. А от цього я аж ніяк не можу допустити. Вона, за браком менш пафосного терміну, твоя споріднена душа, і втратити її через таку дрібницю було б величезною помилкою.
Можливо, не для тебе, принаймні поки що, але вона для нас — все, друже. Вона — сонце, місяць і всі блядські зірки. Вона змінює тебе, кидає тобі виклик і любить тебе набагато сильніше, ніж ми коли-небудь думали або заслуговували, якщо чесно. Отже, бачиш, мені довелося повернутися, щоб врятувати її.
Я втрачав її, спостерігаючи, як вона в’яне і забуває мене. І ти дуже добре знаєш, які ми вперті, тому я не міг цього допустити.
Коли я повернувся сюди, у мене було завдання. Я просто хотів отримати це довбане намисто та повернутися до дружини. Але, як завжди, зі мною трапилася Герміона Ґрейнджер. Я забув, як сильно я її кохав, коли вона все ще ненавиділа кожен мій подих, хоча іноді вона все ще ненавидить, насправді. Я забув, якою вона була, перш ніж життя підкинуло нам трохи довбаного лайна.
Слухай, я знаю, що їй судилося бути твоєю, але колись вона була моєю. Мені було двадцять три роки, і я був по вуха закоханий у дівчину, з якою був упевнений, що зіпсував усі свої шанси. Я відчайдушно потребував її товариства, настільки, що теж складав звіти Поттера, аби посидіти з нею за пінтою пива, знаючи, що на мене чекає вечір похмурого погляду і невинних маленьких образ. Я проходив повз її стіл по десять разів на день, сподіваючись, що вона відірветься від роботи й гляне на мене. Але, як не дивно, мене влаштовувало й те, що вона не помічала мене — так я міг спостерігати за нею зайву хвилину. Тож, як бачиш, ми з тобою не такі вже й різні.
Є речі, які тобі вже не вдасться спробувати, і я жалкую про це. Але навіть попри це, я сподіваюся, що ти відвезеш її до замку у Франції й дозволиш їй залізти до тебе на коліна і цілуватися з тобою після того, як ви вип'єте трохи вина. Вперше, коли ти займешся з нею коханням, не підведи мене, блять, хлопче. У тебе є ще стільки всього, що чекає на тебе.
І вчись на деяких моїх помилках — гаразд? Влаштуй їй справжній медовий місяць, навіть якщо вона цього не захоче, і Мерліне, дозволь жінці дати притулок стільком котам, скільком вона захоче (запевняю тебе, відьма може затаїти злість на довгі роки й ніколи не перестане знаходити нові та творчі способи нагадувати тобі про всіх котів, яких їй так і не вдалося забрати додому). І коли ви дізнаєтеся, що не можете мати дітей, не дозволяй їй здаватися. У її долі написано бути матір'ю, і вона страшенно добре впорається з цією роллю.
І на кінець, не зволікай і не лажай, Мелфою. Ти надто довго кохав її, щоб відпустити зараз. Якщо тобі хочеться звинувачувати когось, звинувачуй мене в тому, що я прекрасний сучий син, яким ми були все життя, і хотів запам'ятати мою дружину такою, якою вона колись була.
У цьому й полягає проблема часу... чим більше його використовуєш, тим більше зваблюєшся. І в будь-якій реальності, у будь-якій часовій шкалі, у будь-якому всесвіті — я хочу більше часу з Герміоною Ґрейнджер-Мелфой. Поки не буде інших варіантів, я боротимуся. Я сподіваюся, що ти також. Вона того варта.
1 Мелфой
P .S . І про всяк випадок, якщо твоє уважне слизеринське око все ще не впевнене, чи це справді ти: по-перше, ти ідіот, а по-друге, та склянка з Амуртензією на шостому курсі пахла свіжою травою, як на полі для квідичу, новим пергаментом та корицею. Бережи себе.
Герміона з болем проковтнула тугий клубок у горлі, і підняла свій затуманений погляд та Драко. Він більше не хмурився, в його сірих очах відбивався біль, коли він дивився на неї. Куточки його губ були опущені.
— Ґрейнджер, я не можу говорити від будь-якого іншого імені, крім того, ким я є зараз. Але я знаю, що це до біса дивно, що ти зі мною спала, але я з тобою — ні. Я вважаю божевіллям те, що ти прийняла моє запрошення лише для того, щоб вкрасти у мене стародавній магічний артефакт моєї сім'ї, і я думаю, що ти ненормальна, якщо й досі не зрозуміла, що ти вже багато років зводиш мене з розуму.
Наступної миті світ ніби зупинився, а час перестав існувати. Її серце, яке безтурботно стукало цілий день, прискорилося, забившись у новому шаленому ритмі.
— Отже, так. Я, блять, дуже злий, але якщо усе це правда — те, що написано у листі, про те, ким ми з тобою є, і ким ми маємо бути, то, схоже, ми будемо неабияк дратувати одне на одного. З чим я цілком можу впоратися, якщо і ти також.
Невпевнений сміх зірвався з її вуст, і вона закрила обличчя руками, похитавши головою з чистою і повною недовірою, перш ніж опустити долоні назад на коліна.
— Ти божевільний, якщо хочеш бути зі мною. Я — абсолютна катастрофа, я справді досить вперта і майже завжди маю рацію…
З несподіваною швидкістю його долоні обхопили її вологі щоки, і цей жест був нестерпно схожим на той, що був вранці з іншим Драко. Дивлячись на нього знизу вгору, Герміона побачила менше зморшок, його волосся було світлішим, без сріблястого відтінку, але його сріблясті очі так само сяяли пустощами та обожнюванням. Провівши великими пальцями по її вилицях, Мелфой вивчав її обличчя, ніби вона була єдиним, що мало дня нього сенс на цій планеті.
— Хочеш дати нам шанс, Ґрейнджер?
Вона не встигла кивнути, як його губи вже були на її губах, цілуючи її повільно, невпевнено, все ще вивчаючи. Він поклав руку на її потилицю, міцно притягнувши до себе, а потім різко відпустив.
Задихаючись і моргаючи у відповідь, вона видала обурений звук.
— Це все?
Закотивши очі, він скинув мантію з плечей і кинув її через тумбочку, а потім почав витягувати маленькі білі контейнери з коричневого паперового пакета.
— Ти казала, що ти голодна, дивачка. Я не збираюся зваблювати тебе на голодний шлунок. Мерлінові панталони, ти що, купила все це лише собі? — він глузливо підняв брови, і Герміона вдарила його, перш ніж забрати їжу.
— Я не поділюся з тобою, Мелфою, якщо ти й далі будеш так нахабно поводитись, — Герміона по-дитячому показала йому язик і повернулася до своєї шухляди зі столовим посудом. Заїкаючись, вона зупинилася, коли Драко встав позаду неї й обхопив її руками, знайомий сміх лоскотав її кучері. — Значить, зваблення таки буде?
Його зуби торкнулися тонкої шкіри її шиї, коли він усміхнувся і засміявся.
— О. Буде багато, багато зваблення. Я ж маю показати майстер-клас після цього старця, правда ж?
Вона прикусила губу, повернулася в його обіймах і глянула на нього із грайливою усмішкою.
— Це буде досить складно зробити, Мелфою. Упродовж наступних двадцяти років ти багато чого дізнався про те, що мені подобається. І щоб це перевершити, тобі знадобиться багато практики.
Кинувши на неї грайливий погляд, він вихопив картонку з їжею з її рук і шпурнув на стіл. Він швидко і спритно перекинув її через плече і попрямував через усю квартиру.
— Мелфою! — її сміх прогнав усі спогади про сльози, коли Драко ляснув її по дупі й поніс до спальні.
— Сама напросилася, відьмо. Зваблення було перенесено на цей момент, якщо ти кажеш, що мені потрібно багато чого навчитися. Думаю, буде краще, якщо ми почнемо зараз.
Сміючись, Герміона впала на ковдру, коли Драко захопив її рота в повільному поцілунку. Вона подумала, що якщо вона і так чекала цю вечерю такий довгий час, то, в принципі, вона може почекати ще трохи.
***
Кліпаючи очима від сонячного світла, вона знову відчула знайому рук, що обіймала її за талію. Картонні контейнери з напівз'їденою китайською їжею досі стояли на краєчку її столу. Герміона з Мелфоєм трохи поїли після їх першого раунду в простирадлах, але відклали їжу, коли Драко пропав між її стегнами з самовдоволеною усмішкою.
Він поворухнувся позаду Герміони, і вона відчула, як він обхопив одну з її оголених грудей своєю долонею, а його ерекція притиснулася до її дупи. Вони цілу ніч знаходили одне одного знову і знову у темряві кімнати, спали лише короткими проміжками часу. І поки вона була щаслива повідомити йому, що йому не треба нічого доводити й мало чому треба вчитися, він, здавалось, так не думав, відчайдушно намагаючись подарувати їй стільки оргазмів, скільки вона зможе винести до сходу сонця.
Двинувши дупою побіля його члена, Герміона знову притиснулася до нього та гучно позіхнула.
— Сьогодні понеділок, — пробурмотіла вона, посміхаючись, коли його губи ковзнули по її голій шиї. — Я сказала через камін, що візьму лікарняний сьогодні, але ти можеш запізнитися.
Перевернувши її на спину, він швидко заліз на неї, влаштувавшись між її стегон. Голівка його члена торкнулася її вже вологих складок, і губи Герміони розійшлись в різкому вдиху, коли він почав входити в неї.
— Я теж думав так зробити, — хрипко сказав він, вдихнувши від полегшення, коли нарешті увійшов в неї. — Я занадто зайнятий, аби думати про роботу в такий день, як сьогодні.
Вона притиснулася до його рота з усмішкою на губах, їх язики сплелися і торкалися одне одного, коли він ліниво рухався у ній. Здавалось, ніби він нікуди не поспішав, його долоні повільно досліджували кожен вигин її тіла.
— Думаєш, ми коли-небудь втомимося від цього? Навіть за двадцять років? — він задихався і сів, рухаючи стегнами з членом глибоко у Герміоні, та посадив її собі на коліна.
Її кучері важкою хвилею впали навколо них, коли його долоня ковзнула вгору її животом та почала пестити її груди. Низькі стогони насолоди зривались з її губ, коли вона почала похитувати стегнами назустріч його рухам, перші спазми оргазму почали зароджуватись всередині її центру. Рука, що гралася з її сосками, ковзнула донизу, і Драко почав великим пальцем потирати клітор, поки Герміона не вибухнула від насолоди, дряпнувши нігтями його груди. З НИЗЬКИМ РИКОМ він пришвидшив темп, глибше штовхаючись в неї, допоки повністю не кінчив, його стегна завмерли, коли Герміона нарешті не впала на нього, знесилена.
— Відповідаючи на твоє запитання, ні, — посміхнулась вона, п’яна від ейфорії та нового кохання. — Ні, не думаю, що ми коли-небудь втомимося.
***
Після того, як вони відправили своїх сов, сказавши, що не зможуть з’явитися сьогодні на роботі, Герміона всілася прямо на тумбочку, вбрана лише в його майже розстібнуту сорочку та трусики. Вона скорчила гримасу, коли дивилася, як Драко знищив ще одну порцію тостів, але прикусила язика, поки він бурчав собі під ніс, впевнений, що цього разу в нього все вийде.
— З цією хернею щось не так… — на його прекрасному обличчі з'явився похмурий вираз, коли він стояв на її кухні лише в одних штанях, що звисали з його стегон.
Він розвернувся, поклавши два підгорілих тости, і вона не могла стримати сміх.
— Якщо це допоможе, то у майбутньому ти розберешся з ними.
— Може я просто покличу ельфів, і тоді взагалі не отримаю цих безглуздих навичок? — але він здався під її хмурим поглядом, викинув залишки тостів та влаштувався біля її оголених стегон. — Або я просто можу збігати у кафе і купити нам нормальний сніданок
— Так краще, — вона засміялась, коли його долоні ковзнути вверх по її стегнах, і вони застигли, коли почули гучний стукіт у двері.
Здивовано перезирнувшись між собою, Мелфой відійшов від неї. Повільно підійшовши до дверей, він подивився у вічко і різко розсміявся. Не дочекавшись, поки Герміона спитає, хто там, він відчинив двері та сперся долонею об одвірок.
— Вітаю, невимовнице Сандерс, — сказав він повільно з чарівливою інтонацією.
— Авроре Мелфою, — сказала вона незворушно, не чекаючи, поки її запросять, і увійшла у квартиру. До її честі, вона, здавалось, почувалась трохи ніяково, коли побачила, що вони майже не вдягнуті, та почула запах підгорілих тостів у понеділок о пів на десяту ранку. — Міс Ґрейнджер.
Вперше на пам’яті Герміони невимовниця Сандерс мала жахливий вигляд — волосся розпатлане, а одяг пом’ятий.
— Добрий ранок, Сіселі. Як пройшли ваші вихідні? — Герміона майже сяяла, тому що знала, що жінку тримали під наглядом та допитували після того, як вивели з Маєтку Мелфоїв.
В очах Сандерс спалахнула лють.
— Вочевидь, не дуже. Мене затримали, а коли відпустили, твій жахливий друг повідомив мені, що минулотижнева ситуація вирішилась сама собою, і з тебе зняли усі підозри… хоча зі мною ніхто не радився.
— Що ж, усе добре, що добре закінчується, я гадаю, — вона знизала плечима, подивившись на блондина, який направляв паличку за спиною Сіселі Сандерс.
Пробігшись язиком по своїм ідеально рівним зубам, їхня некликана гостя уважно подивилася на них.
— Схоже, так воно і є. Я тут лише щоб впевнитися, що ви розумієте, що будь-який зв'язок, який ви мали з Відділом Таємниць, наразі недійсний, ви не маєте відвідувати його, якщо тільки вас туди не викликають, і ви також маєте пам’ятати, що все, що відбувається в стінах Відділу, має залишатися таємницею для всіх інших людей.
У її тоні відчувалась погроза, і Герміона здригнулася; вона зіскочила з тумбочки та схрестила руки на грудях перед собою.
— Подивимось, міс Сандерс. Як бачите, моя робота полягає лише в дослідженнях. У дослідженні, який, як я думаю, мій друг уже почав в Аврораті. Я б не хотіла розкривати щось сумнівне та неперевірене, але я вірю, що до цього діло не дійде. А зараз, якщо ви вибачите мені, я б хотіла повернутися у ліжко.
Зі зневажливим змахом її долоні двері розчахнулися, з силою вдарившись о стіну. Буркнувши собі щось під ніс, Сіселі вийшла з квартири, кинувши мимовільний погляд на Драко, перед тим, як він затріснув двері самісінько під її носом.
— Я не думаю, що це була наша остання зустріч, — буркнув Драко, засунувши паличку в кишеню штанів.
Герміона перетнула кухню та обійняла його за талію з гучним пирхом, після чого яскраво посміхнулася.
— На жаль я теж, але її величезне еґо може почекати ще декілька днів. Здається, ми говорили щось про сніданок та ліжко, і, здається, щось ще…
— Зваблення.
Вона повернулась до нього зі щасливою посмішкою, коли його пальці впилися в шкіру на її талії, а Драко притиснувся щетиною до її щоки.
— О, так. Трохи більше б цього.
Відсторонившись від неї, Драко подивився на Герміону так, що в неї перехопило подих, його пальці знайшли пасмо її волосся і заправили його за вухо.
— Трохи більше б усього.
***
Епілог
— Моя наречена і я хочемо висловити нашу подяку нашим друзям та сім’ям, які зібралися сьогодні з нами, — Драко сяяв у золотавому сяйві сутінок, сонце сідало за смарагдовими схилами Маєтку Мелфоїв на півдні Франції. Посміхнувшись своїй дружині, він ніжно притиснув її до себе. Вона розпустила свої кучері так, як він любив, а її сукня була елегантною, але простою, зшитою спеціально для неї. На третьому пальці її лівиці мерехтів світлий діамант у розсипі рубінів, а поруч із ним було тоненька обручка, повністю нова та надягнена на палець менш як годину тому.
— У нас з дружиною немає звичайної історії кохання, яку більшість людей назвали б романтичною. Усе було трохи… бурхливо, — декілька десятків їхніх гостей засміялися, коли Герміона штурхнула свого чоловіка під ребра. — Але, як би мені не хотілося приділяти увагу комусь, окрім себе, я маю визнати, що в нашій ситуації була замішана доля. Я завжди відчував цей потяг до Герміони, цю неминучість, з якою не зміг би боротися, навіть якби хотів цього. І повірте мені, я правда намагався — звідси й знущання, і зламаний ніс на третьому курсі, — він замовк, дозволяючи ще одному вибуху сміху розсіятись в повітрі, і повернувся, щоб знову подивитися на свою наречену. — Я схильний уникати ванільних публічних зізнань у коханні, але для тебе я намагатимуся робити це при кожній нагоді — я кохаю тебе і хочу провести решту своїх днів, доводячи це тобі.
Вони нарешті поцілувалися, і їхні гості бурхливо заплескали. Драко швидко затягнув її у весільний танець, навколо них лунала ніжна музика. З того моменту, як того ранку вона розплющила очі це був найчарівніший день у її житті. І він навіть перевершив день, коли вона отримала листа з Гоґвортсу, або навіть свою чарівну паличку.
Якимось чином, всупереч всім неприємностям, через які вони вже пройшли і які, безперечно, все ще чекають на них, вони були тут — і їхні очі були сповнені зорями, любов'ю та обіцянками майбутнього.
— Вибачте, що перериваю, — сказав Гаррі, поки вони з Тео танцювали поруч із нареченими
— Я не проти, якщо ти хочеш вкрасти танець у моєї дружини, але як би ти мені не подобався, Тео, боюся, що мені доведеться відмовитися від танцю з тобою. Ти жахливо танцюєш.
Відмахнувшись від свого чоловіка, Герміона повернулася до друга і підняла брову.
— Що таке, Гаррі?
— Весільний подарунок, — він усміхнувся, засунув руку у кишеню мантії й витягнув конверт з офіційною печаткою Міністерства. — Я б віддав це раніше, але його завершили лише вчора, коли її надійно закрили в Азкабані. Здається, наразі твоє майбутнє в безпеці від таких, як колишня невимовниця Сіселі Сандерс.
З нетерпінням, яке її дуже здивувало, Герміона розірвала конверт, її погляд зупинився на сердитій рухливій світлині Сіселі Сандерс.
— Щ-що сталося?
— Мелфой — ммм, старший Мелфой — мав рацію. Сіселі роками подорожувала у часі. Нам знадобилося кілька місяців, щоб завершити наше розслідування та довести його до Чарверсуду, але зараз все завершено. Вона буде в Азкабані усе найближче майбутнє.
На її очі навернулися сльози, коли вона згадала останні шість місяців і параною, яка їх супроводжувала. Вона постійно очікувала влучне прокляття в спину або блискучий зелений спалах, який усе скінчить до того, як вона зрозуміє, що сталося. Кинувшись до свого друга, вона знову й знову шепотіла слова подяки, і відірвалась лише тоді, коли Гаррі почав хрипіти від нестачі повітря.
Драко потиснув йому руку й теж подякував, а потім знову обійняв дружину.
— Ну, мабуть, усе дійсно завершилось.
Герміона подарувала йому найщасливішу посмішку і засміялася.
— Ось і все. Що далі?
Він залишив ніжний цілунок на її скроні, і притягнув її ближче до своїх грудей.
— Усе, що ми захочемо, гадаю. У нас є час.
— Час, — повторила вона. — Звучить прекрасно.