Звичайно, можливо, Герміона сприймала усе занадто драматично. Але її чоловік кинув її напризволяще у Ґрінґотсі із дратівливим ґобліном і не одним, а двома зацікавленими Мелфоями, готовими кинутися на неї за першої можливості.
О, а потім почався дощ, перш ніж вона встигла дістати чарівну парасольку, і Герміона наскрізь промокла. Отже, коли вона повернулася до своєї квартири, з важкими та розмоклими кучерями, одягом, що прилипав до тіла, вона була готова до бою. Відчинивши ногою двері та переступивши поріг, Герміона роззявила рота і витріщилася на сцену перед нею.
Там, на її дивані, на тому самому місці, яке він, здавалося, так любив займати, сидів старший Драко Мелфой. А там, у її улюбленому кріслі, в якому вона так любила згорнутися калачиком у ліниві недільні пополудні, сидів Гаррі-довбаний-Поттер, його смарагдові очі примружилися, а губи несхвально стягнулися.
— Кохана! Ти...
Увесь її гнів збільшився вдесятеро, і Герміона люто зиркнула на блондина, який посміхався з іншого кінця кімнати.
— Відвали, Мелфою! У тебе і так проблем вдосталь, — скинувши плащ і поклавши його на кухонну стійку, вона повільно попрямувала до кімнати. Не звертаючи увагу на того ідіота, який залишив її, Герміона повернулася до друга.
— Гаррі, я не знаю, що він тобі сказав, але...
— О, — сказав Гаррі поблажливим голосом. — Він розповів мені достатньо. Він не під присягою, як бачиш. Він не мав шансу її дати, бо впав у йобаний Темпус Мотус і Мерліна ради, Герміоно, ти хоч розумієш, скільки проблем матимеш через нього? Ти покриваєш зловмисника!
З голосним, огидним стогоном Мелфой схилився обличчям до стелі, і раптом усі погляди звернулися на нього.
— Ви, шановні, занадто сильно вірите в силу Сіселі. Вона дуже дратівлива — і Поттере, я наполегливо рекомендую тобі придивитися до цієї її справи, пов’язаної зі стрибками в часі, тому що я можу гарантувати тобі, що ця відьма вдалася до незаконних подорожей, щоб забезпечити своє власне майбутнє, — але ти дуже переоцінюєш її можливості. Так, подорож у часі незаконна, але мене не можна притягнути до відповідальності. Звичайно, це буде можливо, коли я повернуся, але я не планую бути спійманим, правда ж?
— І звідки, Мелфою, ти так багато знаєш про невимовницю Сандерс та наслідки подорожей у часі? — голос Гаррі набув нової, щирої зацікавленості.
Пирхнувши, Мелфой рівно подивився на Гаррі.
— Я аврор, ідіоте. І послухай, я не маю на увазі, що Сіселі повністю безпечна, вона справді прокляла мою дружину, — він зробив паузу, щоб жестом вказати на Герміону, усе ще мокру й сердиту, — але її владу сприймає здебільшого лише вона сама.
— То ти тепер змінив свою часову лінію? Як ти можеш знати, куди повертаєшся?
— Ні, Поттере. Я зміню часову лінію лише тоді, коли повернуся. Згадай, як ви з Ґрейнджер гралися з цим на третьому курсі…
— Гей! — крикнув Гаррі. — Звідки ти про це знаєш?
Мелфой зітхнув та зморщився.
— Я… одружений… на… Герміоні. Мерліне, як же повільно до вас все доходить. А тепер послухайте, з моменту, коли ви повернулися в минуле, шкала часу з’єдналася. Коли ви двоє «зникли» після налагодження справ, ви насправді не зникли. Час — не замкнута площина, ви не поверталися до того моменту в нескінченній петлі. Ці дві ваші версії досі існують на тій часовій шкалі. Моє перебування тут не вплине на мій час, поки я не повернуся, але воно вплине на ваш. У вас є реальний шанс покласти кінець правлінню Сіселі, а це означає, що Герміона не буде проклята. Вона буде в безпеці в обох часових лініях.
— Драко… — у Герміони защемило серце, коли вона зробила крок у центр кімнати. Її черевики відбивали ритм об тверду деревину підлоги, і вона відчувала, як збираються сльози в очах. Усе це оберталося навколо неї, тепер впливаючи на її друзів і її життя, і Герміона почувалася до біса виснаженою. — Ми не можемо так нехтувати часом. Це... це все занадто. Я не можу так.
Мерліне, це було так боляче. Наче її в живіт пирнули тупим ножем та прокручували лезо, аж поки вона не відчула, що більше не може дихати.
— Це вже не твоя справа, Герміоно, — Гаррі вщипнув себе за перенісся перед тим, як заспокійливо посміхнутися їй. — Я не дозволю тобі померти в будь-якій реальності. Чим я можу допомогти, Мелфою?
— Спочатку позбав дупу Герміони аврорів, — Гаррі згідно кивнув, махнувши рукою, наче це не було проблемою. Діставши маленьку фотографію, Мелфой кинув її на стіл між ними. — Ось те, що мені потрібно. Воно в маєтку, швидше за все, в кімнаті реліквій на другому поверсі західного крила. У вас не буде до нього доступу під час вечірки, це очевидно. Мені потрібно потрапити в Маєток замість молодшого себе.
Лють затьмарила її зір, і Герміона змахнула руками у повітрі, від чого на кінчиках її пальців спалахнула магія, спричинивши мерехтіння вогників на долонях.
— Ти не будеш позбавляти свідомості мого партнера і видавати себе за нього! Нам просто доведеться знайти якийсь інший спосіб, оскільки я, здається, єдина людина, яка ще може тверезо мислити. Я піднімуся туди, — щось всередині неї щойно зміцнилося. — Я обіцяю, добре?
Вона перекинулася з Мелфоєм багатозначним поглядом, і обидва слабко посміхнулися, перш ніж вона вийшла, щоб переодягнутися. Герміона повернулася і згорнулася калачиком на подушці біля свого можливого майбутнього чоловіка, поки усі троє обговорювали невдалий план щодо викрадення сімейної реліквії Блеків з Маєтку Мелфоїв.
***
З ванної кімнати почулося шипіння гарячої води, коли Герміона нарешті змила під душем увесь холод дощу, під який потрапила раніше. Навколо неї клубочилася пара, поглинаючи її думки про мандрівні дотики на її шкірі. Герміона вигнула шию, дозволяючи струменям вдарити в ту точку, насолода від якої була найсильнішою.
Її спогади були сповнені ранковими подіями й тим, як вона лежала біля Мелфоя, загорнута у простирадло, а потім зі щасливою посмішкою Герміона згадала того незграбного чоловіка з банку. За останні кілька днів вона прив’язалася до цього дурня, сама собі дивуючись.
Вона мала б злякатися скреготу металу, коли хтось відсунув завіску у душі, але цього не сталося.
Натомість, коли вона повернулася, її обличчя осяяла багатозначна посмішка, а її губи знайшли чужі, не сказавши жодного слова. Великі руки торкалися її талії, спускалися до сідниць і стискали чутливу шкіру.
Драко розвернув їхні тіла, її спина притиснулася до прохолодної плитки, коли бризки роди вдарили йому по плечах, і їхні тіла зіштовхнулися одне з одним. Блять. Вона хотіла його. Назавжди. Думка про те, щоб коли-небудь розлучитися з ним, ранила її в саме серце, і Герміона міцніше пригорнулася до нього, дозволяючи їхнім гладким тілам легко ковзати одне по одному, коли їхній поцілунок — це неможливо — поглибився.
Вона тужила за ним, вигинаючись до нього, поки його пальці проводили по складці під її попою і дражнили її там. Драко розірвав поцілунок і перейшов до її грудей, посмоктуючи її сосок, а одна його рука грала з іншим. Мерліне, чи відчувала вона себе колись так само брудно і розбещено, як зараз? Герміона немов не могла контролювати своє тіло, гублячись під напором його дотиків. Звиваючись і стогнучи, вона схопила пальцями його вологе світле волосся і знову притягнула Драко до себе.
— Ти одружений, — видихнула вона. — І я цілком усвідомлюю… охххх… — прошепотіла вона, коли два пальці ковзнули всередину неї, повільно похитуючись, доки вона не відчула, як підкосилися її коліна. — Що… ну, що ми вже перейшли деякі межі. Але у тебе є дружина і...
Драко загарчав у знак протесту, коли відштовхнувся від неї, беземоційно дивлячись на дівчину.
— Герміоно Ґрейнджер, якби ти із двадцятирічного майбутнього могла повернутися сюди й трахнути мою молодшу версію, я гарантую тобі, що саме так ти б і вчинила. Ти думаєш, що ти — не вона, але це не так. Не для мене. І повір мені, ти б дозволила цьому статися.
Її погляд бігав між його розширеними зіницями, і Герміона на мить прикусила губу, перш ніж зізнатися собі, що вона не тільки б трахнула молодшого Мелфоя, якби в неї була така можливість, а і пробачила б свого чоловіка у майбутньому за це. Це ж має бути тим самим, так?
— Добре, — видихнула вона, крутячи стегнами на його пальцях, намагаючись трахнути себе ними, але Драко усміхнувся, перш ніж поцілувати її. Одна рука легко ковзнула по її слизькій шкірі, зупинившись, щоб покрутити її сосок. Він м’яко загарчав, і його рик вібрацією віддався її шкірою, перш ніж його пальці, на жаль, вислизнули з неї. Потім його грубі руки провели по вигину її хребта, схопивши її за дупу й піднявши так, щоб її щиколотки змогли зчепитися за його спиною.
З більшою обережністю та вправністю, ніж Герміона коли-небудь мала, він виніс їх із душу. Декілька довгих кроків до ліжка — і Герміона вже лежала під ним, коли Драко опустив їх обох на її ковдру.
Кінчик його члена дражнив її вхід, коли їхні все ще гладкі тіла легко ковзали одне об одне, намочуючи ковдру. Вони розірвали поцілунок лише тоді, коли Драко почав входити в неї, роблячи це так повільно, що Герміона відчувала кожен поштовх його стегон. Її очі закотилися, і вона вигнулася в спині, жадаючи більшого, навіть коли Драко нарешті повністю увійшов у неї.
— Драко, — вимовила вона між уривчастими видихами, вп’явшись пальцями в товсті м’язи його спини.
Він уткнувся обличчям у вигин її шиї, і з його мокрого обличчя крапала вода, стікаючи на щоку Герміони, поки Драко посмоктував ніжне місце на її шиї. Він різко вийшов з неї й знову увійшов, сильно вдаривши стегнами. Герміона загубила голову, коли заглушала свій крик, уткнувшись у його шию, де грубий шрам перетинав порцелянову шкіру.
Одна рука ковзнула вниз по м’якому вигину її стегна, знайшовши згин коліна й піднявши його вище, щоб Драко міг торкнутися тієї точки, яка викликала у Герміони блядське захоплення. Звиваючись під ним, вона дозволяла Мелфою робити усі ці речі з нею, кожен поштовх і поворот його стегнами наближали її ще ближче, ближче, ближче.
Коли вона відчула себе майже безтямною, Драко знову став навпочіпки. Його член усе ще був усередині неї, він підтягнув її собі на коліна й почав входити в неї з новою силою, а його великий палець легко знайшов її пульсівний клітор.
— Др… Драко... — її голос надломився, коли Герміона кінчила. Усі м’язи в її тілі напружилися, коли її тіло заповнив потужний оргазм.
— Ось так, кохана, — вимовив він, важко видихаючи. Драко безсило впав на неї та знайшов її вухо крізь буйну гриву її кучерів. — Я кохаю тебе.
Це найкращий з усіх способів, якими їй розбивали серце, і коли Герміона обійняла Драко усіма своїми кінцівками, вона не зупинила — не могла — зупинити зізнання, що злетіло її вуст.
— Я теж кохаю тебе.
***
— Ти прекрасна.
Стиснувши пальцями сережку у формі сльози, Герміона подивилася на Драко позаду себе. Він був одягнений у джинси та футболку з надписом «Гафелпаф», що вона нещодавно купила для нього в магазині, тільки щоб подратувати.
— Ти кажеш це, щоб не засмучувати мене.
— Ні. Ти справді прекрасна, — гортанний сміх пролунав у повітрі, коли Драко підійшов до неї позаду й уткнувся носом у її щоку. — Частина мене дуже хоче не відпускати тебе нікуди у тій сукні.
Стримуючи посмішку, Герміона припинила метушитися й пригладила прохолодний шовк сукні до шкіри.
— По-перше, її купив ти. По-друге, якщо ти не випустиш мене звідси, як я зможу забрати намисто, яке, за твоїми словами, врятує моє життя, м?
— На жаль, мій план зірвався… — його губи торкнулися її плечей, пальці простежили тонкий вигин її стегна. — Однак, якби я знав, що ця сукня так сидітиме на тобі, я б ніколи не купив її для того, щоб ти надягла її для іншого чоловіка.
— Не іншого. Для тебе. Просто кращої версії.
— Я б образився на це, відьмо, але я знаю, що зараз виглядаю куди краще.
Вона опустила голову, і з її губ зірвався сухий смішок. Думки Герміони були налаштовані на вечірній захід, але вона не змогла втриматися від спогадів про минулу ніч.
— Я нервую.
— Це всього лише ми. І я знаю, що для тебе це значить не так багато, але нам добре разом. Краще, ніж просто добре. Просто не звертай уваги на його помилки, коли цей бідолашний наступить тобі на ногу.
— Я маю якось втекти від нього та пройти крізь ваш величезний будинок. Я не знаю, як я збираюся це зробити… — вона була такою самовпевненою напередодні, впевненою, що ніщо не стане їй на заваді, якщо вона вже щось вирішила для себе. Але тепер, у сукні, створеній для куди впевненішої відьми, і з тремтінням у кінцівках, Герміона дивувалася, як їй це вдасться.
— Попроси його відвести тебе туди, — Драко знизав плечима.
Герміона закотила очі й пирхнула, притуляючись до його широких грудей.
— Чудово. Скажи, Мелфою, не міг би ти показати мені, де зберігаєш свої дорогоцінні сімейні реліквії? Я хочу вкрасти одну з них. І ти забув, що я нічого не можу йому розказати. Навіть якби хотіла.
— Чому?
— В сенсі — чому? Та клята присяга! Я не можу нічого сказати нікому, хто безпосередньо не причетний до… — її голос став зовсім тихим, брови насупилися, коли пазл у її голові почав складатися у цілісну картину.
— Ось вона! Найяскравіша відьма і все таке, — Драко посміхнувся, підбадьорливо шльопнувши її по дупі.
— Драко! Я можу сказати тобі! Тобто, йому. Він все ще ти! О, ти геній! — вона обернулася, її очі сяяли й усміхалися.
— Я так часто намагаюся сказати тобі про це. Але ти ніколи не слухаєш.
Роздався стукіт у двері, і Герміона заверещала — вона справді запищала. Притиснувши нафарбовані губи до щоки Драко, вона кинулася до вітальні й востаннє пригладила свою сукню. З довгим підкріплювальним видихом вона відчинила двері, і її подих завмер при погляді на чоловіка, який чекав на неї.
Високий і худорлявий, його волосся акуратно укладене, обличчя опущено вниз. Його мантія ідеально припасована, немов створена чітко по ньому, з чіткими чорними лініями та ідеально зав’язаною краваткою. У його руках був букет білокрильників, і Герміона щиро посміхнулася.
— Привіт, Мелфою.
Він підняв підборіддя, і поглядом пройшовся по тонких вигинах її тіла, поки нарешті не зупинився на обличчі. Переривчасто вдихнувши, він усміхнувся. Але це був не той смішок, до якого вона звикла, не було ні самовдоволення, ні ледве прихованої образи — він нервував.
— Ґрейнджер, — сказав він, ковтнувши, і простягнув їй білі квіти. — Ти прекрасна.
Прості слова пронизали її, ніби вдихнули нове життя в її легені. Раптом вона побачила: життя з ним, сповнене сварок і уколів, а також ночі, сповнені спокійними та хорошими книжками, подорожами, дослідженнями та навчанням.
У всьому цьому була якась дивна неминучість. Ніби усе останнє десятиліття усі рухомі частини — позитивні й негативні — скеровували їх. І навіть якщо з’являлися нові перешкоди, вони однаково рухалися вперед, назустріч одне одному.
— Дякую. Ти й сам постарався.
— Готова до сьогоднішнього вечора? Я думав, що ми спершу зайдемо до кабінету та вип’ємо святкового напою, якщо ти не проти, — засунувши руки глибоко в кишені брюк, він відчував дивну напругу у всьому тілі.
— Святковий?
— Так, Ґрейнджер, — він усміхнувся кутиком губ. — Нарешті ти даєш мені шанс.
Несамовитий рум'янець пофарбував її щоки, коли вона стримала усмішку.
— Я не можу цього зробити, якщо ти збираєшся і надалі поводитись так, — вона замовкла, щоб помахати йому рукою, — ще цілу ніч. Хіба ти не можеш просто висміяти моє волосся чи занудність, чи щось таке? Зробити перший крок?
Драко видав гортанний смішок і ширше посміхнувся.
— Це завжди можеш зробити ти. Ти ще жодного разу не назвала мене ідіотом чи придурком, тому ми однаково винні у цьому.
Закотивши очі, вона відступила, щоб Мелфой міг увійти, і пробурмотала тихе «ідіот». Але Драко не пройшов повз неї, натомість зупинився напроти так, що вона опинилась притиснута спиною до дверей, а їхні носи ледь не зіштовхнулися.
— А що, якби ми зробили перший крок інакше?
— О…? — він випромінював тепло, загріваючи її, поки Герміона не почала задихатися. Поклавши долоню на її шоку, він обережно нахилив її обличчя до себе, його великий палець провів по гострій лінії її вилиці. Його сріблястий погляд потемнів, поки ковзав від її розкритих губ до її очей. У куточках його очей зависло безмовне запитання.
— Ти так і не відповіла мені, чи це побачення, чи я просто супроводжуватиму тебе сьогодні. І я дійсно збирався грати за правилами, але, Мерліне, ця сукня на тобі.
Герміона відчула тривогу десь глибоко в грудях та стиснула дверну ручку у долоні, тоді як її вільна рука уперлася йому в груди.
— Я думаю, ми можемо вважати це побаченням… якщо ти цього хочеш. Але мені сказали, що я не дуже справляюсь з побаченнями, тож, можливо…
Він безладно торкнувся її губ у неймовірно ніжному поцілунку. Різко вдихнувши через ніс, він зробив ще крок, міцно втиснувшись у неї корпусом. І Герміона не могла не посміхнутися йому в губи. Це було ніжно — невпевнено, ніби він очікував, що будь-якої миті у нього полетить прокльон чи удар, і те й інше він отримував від неї в різних пропорціях протягом останнього десятиліття.
Поцілунок розірвався, і Драко відійшов, ніби нічого не сталося. Розплющивши очі, Герміона заспокоїла подих, перш ніж ковтнути.
— Це, безперечно, один зі способів зробити перший крок, Мелфою.
— У мене в рукаві багато хитрощів, Ґрейнджер. Поттер сказав, що він впорався з твоїм надокучливим аврором?
— Так. Вибач, якщо ти хотів побачити Джейкобса або Гаверфілда в смокінгу — сьогодні тільки я.
— Тоді я маю вдовольнитися тобою, я вважаю, — хитро підморгнувши, він відступив, коли Герміона вкусила губу, аби стримати смішок.
— Дозволь мені взяти свої речі, я на хвилинку, і підемо.
Перетнувши маленьку кімнату, вона проскочила в щілину у дверях своєї спальні й мало не розсміялася, дивлячись на сердитого Мелфоя, який лежав на її ліжку.
— Йому пощастило, що я його не зачаклував. Цілував мою дружину…
— Ти справді нестерпний. Але у двадцять три ти непогано цілуєшся, — його губи скривились у насмішці, і вона засміялася, забираючи свою куртку та сумку, надійно заховавши всередину чарівну паличку. — Порадиш, як розказати йому, що я вже тиждень ховаю його дорослу версію у своїй квартирі, або що мені потрібно вкрасти його сімейну реліквію?
— З цього треба почати, — він підморгнув, коли Герміона помахала рукою та тихо попрощалася, повернувшись до молодшого чоловіка в іншій кімнаті.
Вона замовкла, дивлячись на його плечі, а він — на прикраси на її мантії.
— Готовий?
Повернувшись, Драко ніжно посміхнувся і кивнув.
— Як ніколи.