Зазвичай Герміона прокидалася від ніжного дзижчання її чарівної палички або м’якого проміння ранкового світла, що пробивалося крізь фіранки. Але не цього разу. Цього ранку вона прокинулася від сну, у якому гігантський кальмар обвивав її своїми довгими мацаками та тягнув на дно Чорного озера. Її шкіра блищала від поту, що виступив на тілі, а надто тепла рука обвивала талію. Герміона притискалася щокою до голих грудей, а її долоня лежала на товстих шрамах під серцем.
З її вуст зірвався подих, і, керована інстинктом, вона спробувала вибратися зі сплетіння рук. Герміона пересунула ногу і зіткнулася з його ногою, яка стирчала з-під ковдри. Перш ніж вона змогла поворухнутися, руки Мелфоя міцніше обхопили її, однією рукою він підхопив її під коліном і притягував до себе, доки гнучкі вигини її тіла максимально не притиснулися до чоловіка.
— Кудись зібралась, кохана? — спитав він, позіхаючи та згортаючись навколо неї, доки їхні кінцівки не переплелися. Рука на її коліні ковзнула вгору стегном й продовжувала рухатись до талії, потім Драко ледве торкнувся її грудей, перш ніж зануритися пальцями в її волосся.
Десь у її голові була розумна думка, напевно, вона мала там бути. Але коли його ніс торкнувся її, а його губи накрили її губи, ця можлива думка згасла та померла, де б вона не була.
Стиснувши пальцями її кучері, Мелфой злегка відтягнув її голову назад, доки Герміона не глянула на нього. Він сонно усміхнувся, поки вона соромилася від того, що вирішила надягти сорочку, яка ледве прикривала тіло, і тепер розплачувалася відчуттям його пульсівної ерекції на своєму стегні.
— Драко… — його ім’я тихо пролунало в повітрі, благально, але він не поворухнувся. Дарма, що її стегна притиснулися до нього, а руки потягли волосся на його потилиці, Драко залишався нерухомим.
Сонце зійшло з-за обрію, заливаючи кімнату Герміони туманним помаранчевим сяйвом світанку, і разом з цим її погляд зустрівся з Мелфоєвим — темним та голодним. Не встигла Герміона обміркувати своє рішення, як її губи притиснулися до його. Вона вигнула спину, а руки Мелфоя ковзали по кожному дюйму її тіла, до якого лише могли дістатися.
З дивовижно приємною грубістю він провів долонею по її грудях крізь тонку бавовну її нічної сорочки, змусивши лямку зіслизнути з плеча, тоді чоловік відсторонився і почав залишати вологі поцілунки на тому оголеному плечі. Драко ніколи не переставав досліджувати її — не переставав поклонятися — і під його побожними, вмілими пальцями Герміона загубилася, закинувши голову назад, коли Мелфой присмоктався до місця прямо під її щелепою, і ця дія змусила її заскиглити.
Кінчиками пальців Драко впився у шкіру на її дупі й усміхнувся в її тендітну шию.
— Ти забула, кохана, — він зробив паузу, пестячи язиком її шию й знаходячи зубами мочку вуха.
Герміона відчула, як тремтить і напружується кожна частинка в її тілі.
— Я знаю тебе. Я знаю, тобі подобається, коли я так роблю... — він обвів кінчиком язика її вушну раковину. — І так… — рука, яка не торкалася її, злегка смикнула волосся, і Герміона застогнала від тиску цього відчуття. — І навіть якщо ти зараз ще не знаєш про це, я знаю, що тобі це подобається…
Піднявши край нічної сорочки, пласка долоня різко опустилася на її дупу. Сильний ляпас змусив її вдихнути й, дідько, їй це сподобалося. Герміона знову рушила стегнами до нього, і тихий, гортанний сміх прогримів біля її шиї.
В одну мить Герміона вже лежала на спині, коліно Драко притулилося до її щемлячого центру, і Герміона розпутно вигнулась йому назустріч у марній спробі потертися об нього. Залишаючи цілунки на її грудях, Мелфой ненадовго зупинився, щоб стягнути її комбінацію й обхопити губами затверділий сосок, потім почав спускатися вниз, пестячи поцілунками її тіло. Герміона звивалася від нетерпіння і бентеги, боячись продовження… ну, минуло вже дуже багато часу відтоді, як вона робила щось подібне.
Він рухався швидко, цілеспрямовано, знімаючи з неї трусики та перекидаючи їх через плече. Ще одним відпрацьованим рухом він опинився між її стегнами, перекинувши ногу через своє оголене плече, і Герміона відчула, як холодне повітря торкається її там. Однією рукою Драко обхопив її ногу та притиснув стегно до матраца.
Гучний, здавлений подих вирвався з горла Герміони, її руки опустилися донизу і заплуталися в його волоссі, коли кінчик його язика пробіг по її складках, клацнувши клітор один раз, перш ніж увійти в неї. Її спина вигнулася над матрацом, і Драко швидко скористався новим кутом, заривши обличчя глибше.
Притулившись до його обличчя, Герміона була впевнена, що сором прийде пізніше, у найменш слушний момент. Його язик ковзнув до її клітора, губи зімкнулися навколо скимного місця, а два пальці швидко ковзнули всередину, згорнувшись і знайшовши місце, яке змушувало її стогнати знову і знову. Мелфой не зупинявся, не відпускав, його язик, пальці та губи працювали в ідеальному ритмі, доки Герміона не програла, підіймаючись, падаючи й летячи, коли її накрили хвилі задоволення.
Останні сліди її оргазму зникли, і тіло занурилося в матрац. Герміона збирала думки до купи, поки готувалася відчути його член біля входу, але цього так і не сталося. Натомість він плюхнувся на ліжко поруч й зиркнув на неї з широкою веселою усмішкою.
Герміону охопила паніка, коли вона зрозуміла, що досі лежить гола та з розведеними стегнами. І що вони не збираються зайнятися сексом.
— Що? Що я зробила? — її очі розширилися, коли Герміона надягала свою нічну сорочку, марно намагаючись проявити скромність.
Драко розсміявся, обхопивши рукою її потилицю й притягнувши для швидкого, але міцного поцілунку. Коли він відпустив її, його погляд був здивованим.
— Чому, до біса, ти думаєш, що щось зробила?
— Ну, — сказала вона, гарячий рум’янець спалахнув на її щоках. — Ммм, я подумала, що ти, можливо, захочеш… ну, знаєш.
— О, я хочу, — його очі грайливо примружилися, і він ще раз поцілував її, перш ніж скотитися з ліжка. Герміона скористалася тишею, що запала у кімнаті, і почала роздивлятися чоловіка із жорсткими рисами, а коли він обернувся, то ахнула від випуклості на його піжамних штанях. — І у нас ще буде можливість зайнятися цим, але зараз ти запізнишся на роботу.
Герміона відкрила рот та витріщилася на нього, як ідіотка, коли Драко виходив з кімнати. З кухні почувся тихий шум, і Мелфой знову покликав її, ніби те, що щойно відбулося між ними, було найзвичайнішою справою у світі.
— Кохана! Куди ти поклала одяг для мене? Я нагрію чайник, якщо ти хочеш прийняти душ перед роботою!
Отямившись, Герміона перевернулася на матраці, роздивляючись той жахливий світильник над своїм ліжком, повністю збентежена. Що, до біса, вона щойно накоїла?
***
Цей ранок, здавалося, був нескінченним та тягнувся зі швидкістю равлика. Один звіт переходив в інший, а купи пергаменту валялися у неймовірному безладі на її столі. Хвилини перетворювалися на години, а Герміона марно намагалася не думати про чоловіка, який все ще знаходився у її квартирі. Щоразу, коли її думки поверталися до початку дня, її шкіра вкривалася теплим рум’янцем, а в животі з’являлися метелики.
Драко мав рацію — він знав її. Її погляд став туманним, кінчик пера пробіг по нижній частині підборіддя, коли Герміона дивилася в порожнечу, гублячись у спогадах про несамовитий оргазм, від якого пальці на ногах скручувалися.
— Герміоно?
Її спогади перервало вторгнення її кращого друга, і Герміона знову закліпала, дивлячись на Гаррі та Мелфоя. Здригнувшись, вона з жахом глянула на блондина, який усміхався їй. Одна рука піднялася, масажуючи шию, і Герміона не змогла втриматися, і витріщилася на цей простий жест, як ідіотка. Тепер вона знала ці руки, знала, як вони відчуваються, коли впиваються в її стегно та вигинаються всередині неї.
— Мерліне, у тебе був секс? — вона зиркнула на Гаррі, який посміхався та намагався застібнути мантію.
Затинаючись і запинаючись, Герміона не помітила, як на якусь мить Мелфой звузив очі, перш ніж синапси між її мозком і язиком нарешті почали реагувати. Вона зиркнула на друга.
— Щоб ви розуміли, у мене не було сексу. І навіть якби він був, не міг би ти оголосити про це всьому клятому відділу?
— Ти виглядаєш так, ніби хтось тебе мав, — сказав Гаррі, знизавши плечима та вказавши на її обличчя одним пальцем. — У тебе завжди все на лиці написано. Може, обід?
Герміона раптом відчула жар на своєму обличчі, і швидко звелася на ноги, перш ніж її друг не знайшов спосіб принизити її ще більше.
— Ви пригощаєте, — узявши свій плащ й заправивши пасмо за вухо, вона вийшла з кабінету і нарешті зустрілася з пильним поглядом Мелфоя. — Ідеш, Мелфою?
Він підійняв кутик рота і посміхнувся.
— Не сьогодні. Мама вимагає моєї уваги за обідом. Певно, якщо я не допоможу їй вибрати ту довбану скатертину, увесь захід полетить коту під сраку.
— О, — вона відчула, як розчарування здавлює горло, а Гаррі нахмурив лоба, дивлячись на цю взаємодію. — Сподіваюся, ти добре проведеш час.
Підтиснувши свої повні ідеальні губи, Мелфой повернувся до каміна, і Герміона окликнула його:
— Мелфою! — коли він зупинив свій крок і повернувся, її серце затремтіло, і вона перестала дихати. — Пам’ятаєш, ти вчора дещо спитав у мене? Ти ще сказав, що я маю обдумати все.
— Так? — він підняв брову, і в його сріблястих очах спалахнула іскра.
Нахиливши підборіддя й важко ковтнувши, Герміона розправила плечі й дала ту відповідь, яку мала ще вчора ввечері.
— Так.
Вона могла присягнутися, що Драко зашарівся, коли він широко посміхнувся.
— Чудово, Ґрейнджер. Чекатиму з нетерпінням.
Востаннє кокетливо підморгнувши, він зник у каміні, залишивши Герміону боротися з посмішкою, коли вона повернулася до свого занадто веселого друга.
— Заткайся, Поттере.
Вони сміялися доти, доки не дійшли до ліфтів. Гаррі жартома штурхав її, намагаючись дізнатися більше про її скоре побачення.
***
Їхні тарілки вже були чистими. Рахунок оплачений і тепер усе, що їй залишилося, — це витріщатися на свого тупуватого друга, який не міг перестати говорити про те, що Герміона Ґрейнджер збирається на побачення ні з ким іншим, як із самим Драко Мелфоєм.
— Може досить? — Герміона дивилася на нього крізь склянку з водою, коли вони вже збиралися йти. — Твоя дурнувата усмішка дратує.
— Я просто… не зрозумій мене неправильно, я радий за вас. Напевно це значно полегшить планування вечері. Але що змінилося? Ти терпіти його не могла ще тиждень тому.
З гарячим рум'янцем на щоках Герміона відштовхнулася від столу й схопила плащ.
— Це не зовсім так. І, крім того, я і зараз його ледве терплю. Я просто... — у неї не вистачило слів. Мерліне, її життя було б куди легшим, якби вона могла просто розповісти Гаррі про те, що відбувається. — Я бачу його з іншого боку, ось і все.
— Що ти збираєшся одягнути? — спитав Гаррі, схвильовано зсуваючи брови, коли вони вийшли з кафе, і холодне повітря вдарило їх в обличчя.
Герміона голосно застогнала, коли усвідомлення наздогнало її. Блін, їй ще потрібна була сукня.
— Чорт. Сукня... Я не можу вдягнути ту, в якій була в травні?
— Ні, — стримано сказав Гаррі, його блискучі очі згасли від розчарування. — Зупинімося біля магазину мантій за рогом. Робота може зачекати. Якщо там немає Мелфоя, мене також не повинно бути.
— Добре. Але нам варто поспішати. Я не можу залишатися сьогодні допізна, — вона почервоніла й стримала посмішку, коли до неї повернулися яскраві ранкові спогади.
— Ти маєш вдягти щось сливове… о! А може, сріблясте?
Її губи зневажливо скривилися, поки дивилася вперед, боячись кожного кроку, що наближав її до магазину мантій.
— Будь ясочкою, Герміоно. Або я змушу тебе піти на цю вечірку в чомусь справді жахливому, наприклад, у жовтому. Це просто не твій колір, і байдуже, наскільки він тобі подобається.
***
Позаду неї стояв Гаррі й дивився у віддзеркалення в люстрі, що стояло у повний зріст, та пришелепкувато посміхався.
— Він втратить голову.
— Гаррі! Усе не… Ти перебільшуєш... Всього лиш один вечір. Ми ж не… — Герміона відчула важкість у серці та прірву у грудях. Вона обернулася біля дзеркала і стала розглядати свою спину, обтислу багряним шовком. Її голос став тихішим. — Ми ж не одружуємося.
— З тобою все гаразд, Герміоно? Останнім часом ти здаєшся… засмученою.
Розгладжуючи прохолодну тканину на животі, Герміона ще раз оцінила себе й вирішила, що це саме те, що потрібно. Слабко посміхаючись і кивнувши, вона відповіла другу, що з нею справді все гаразд, перш ніж зникнути за завісою роздягальні.
Сукня була чудовою й, мабуть, надто дорогою, але коли матеріал ковзав по її вигинах і розтікався калюжкою біля ніг, Герміона зрозуміла, що її мало хвилює вартість, а набагато більше те, що подумає про неї будь-який із Драко. Або без неї. Ще один рум’янець розквітнув на її щоках, коли Герміона поспіхом вдягалася, аби повернутися до роботи та своїх приголомшливих досліджень.
З перекинутим через руку плащем та в діловому вбранні, Герміона нарешті вийшла в торговий зал магазину та заклякла, дивлячись широко розкритими очима на Мелфоя, який стояв поруч із її другом та вів невимушену розмову з ним.
Коли його погляд зупинився на ній, його губи розтягнулися у знайомій посмішці, і Герміона відчула, як її живіт здригнувся.
— Герміоно! Диви, кого я зустрів. Він проходив повз, — сказав Гаррі, смикаючи підборіддям у бік напарника. — Як минув обід, друже?
Він злякано відірвав погляд від Герміони.
— Обід? Усе… Усе було добре. Обід був нормальним. Привіт, кохана.
Кохана. У неї закралася підозра, і Герміона крадькома примружилася, дивлячись на нього. Навіть Гаррі, здавалося, помітив щось підозріле, відкинувши голову назад і скривившись.
— Я не очікував, що ти повернешся так скоро. Дідько, я думав, ти не повернешся до кінця дня. Мама впоралась без тебе?
Мелфой скривився, підняв руку і поклав на пошрамовану шию, намагаючись сформулювати справжнє речення. Але потім її погляд знову зупинився на його шиї.
Шрам.
Гидотний шрам, який він отримав після того, як вони з альтернативною Герміоною почали зустрічатися. Той самий, через який вона нібито хвилювалась, сидячи біля його ліжка, перш ніж нарешті зізнатися в коханні до цього ідіота. Шрам, якого не було у молодшого Мелфоя, того, хто, ймовірно, ще чаював із матір’ю.
— Моя мама… так. Ну, вона швидко покінчила зі мною, — зробивши паузу, Мелфой, здавалося, уважно обмірковував свої наступні слова, і, сильно жестикулюючи, нарешті придумав виправдання. — Але! Вона послала мене за вкрай важливим дорученням. І я не можу відкласти його, розумієте. Отже, вам доведеться мене вибачити…
Підтиснувши губи, Мелфой розвернувся, щоб покинути крамничку, але Герміона схопила його за лікоть, перш ніж він зробив ще крок, відтягнувши назад.
— Ти що, бляха, знущаєшся? — прошипіла вона, кинувши погляд через плече й надто яскраво посміхаючись Гаррі. — Про що, дідько, ти думаєш? На вулиці біля входу чекає аврор!
Голосно хрипнувши, цей маленький гидотник закотив очі. Він наклав на своє обличчя та волосся Чари гламуру, і хоча стрижка була не зовсім правильною, зморшки навколо очей зникли.
— Ні, не чекає. Я зачаклував цього бідолаху, коли Поттер покликав мене. Я не знаю, чому ти досі цього не зробила.
— Тому, що... — вона зупинилася. Усвідомлення того, що він мав рацію і що вона мала його зачаклувати, змусило її плечі опуститися, і Герміона різко захрипіла. — Ти ідіот.
При цьому Мелфою вистачило нахабства розсміятися їй в обличчя, і Герміона вже не контролювала себе, коли сильно вдарила його кулаком у плече. Він заслужив.
— Тепер мені потрібно йти. Впевнений, що ти розумієш, Ґрейнджер, — його долоня плеснула по її дупі, і Герміона скрикнула, перш ніж повернутись і сердито витріщитися на його спину. Мелфой ненадовго зупинився біля каси, прошепотів щось кокетливій маленькій відьмі за столом, а потім зник у вхідних дверях.
— Герміоно… — почав Гаррі низьким і обережним голосом, начебто, якби він говорив надто швидко, вона могла б перелякатися й утекти… або проклясти.
— Не зараз, Гаррі. Цей дурний, мерзотний, безглуздий...
— Герміоно Ґрейнджер! Скажи мені, що відбувається, і негайно!
— Я не можу! Пам'ятаєш? Вибач, Гаррі. Ти — талановитий аврор, але тобі просто доведеться самостійно в усьому розібратися... Ти можеш сказати Петерсону, що я не зможу повернутися сьогодні? Спихни все на шлунковий грип чи щось на кшталт, але я справді мушу йти, — вона пройшла повз нього, кинувши сукню все ще рум’яній відьмі й пробурмотівши, що повернеться за нею пізніше.
— О, але міс! — дзвінкий голос дівчини змусив її здригнутися, і Герміона ненадовго замовкла, тримаючи руку над дверною ручкою. Мелфой міг уже бути в довбаному Ґрінґотсі. — Містер Мелфой попросив, щоб я записала сукню на його особистий рахунок. Вона сплачена.
Повільна усмішка розповзлася обличчям відьми, коли вона змахнула своєю чарівною паличкою в повітрі, відправляючи нове плаття в чохол для одягу, і Герміона подумала, що їй слід проклясти цю вівцю, щоб її нудило слимаками протягом наступних дванадцяти годин.
— Як вдумливо з боку містера Мелфоя. Надішліть, будь ласка, мені додому. Містер Поттер скаже вам адресу, — тоді вона звернулася до Гаррі, виказавши мовчазні вибачення, а потім вибігла на ріг вулиці й несамовито шукала знайомий відтінок блонду.
Вона припустила, що Драко ще не був у Ґрінґотсі, адже, схоже, він все ще надто поспішав. Пробираючись крізь людську юрбу, де чарівники метушилися в обідню перерву, дівчина не могла не загарчати, проклинаючи той день, коли зустріла цього нестерпного тхоряку. Закоханий ідіот, ага, звісно. Якби вони якимось чином були одружені, вона б убила його до того, як йому виповнилося сорок. Він надто сильно її дратував.
Натовп розступився, і нарешті перед очима з’явилися двері Ґрінґотсу. Гучне, полегшене зітхання зірвалося з її губ, і саме тоді, коли вона рушила до входу, з провулка простяглася чиясь рука й потягла її назад у тінь.
— Скучила за мною? — обличчя Мелфоя було надто близько, його усміхнений рот нависав над нею, і якби вона достатньо зосередилася, то могла б відчути тихий стукіт їхніх сердець.
Зморщивши ніс, наче вона щойно відчула дикий сморід, Герміона відштовхнула його.
— Ти попав, Мелфою! Чому, скажи мені, ти покинув квартиру? Якщо Сіс...
— Сіселі Сандерс може відсмоктати. Ця маленька ідіотка хвилює мене не більше, ніж карликовий пух. Насправді я збираюсь особисто піти до офісу Аврорів й розпочати проти неї розслідування… якби тільки я не був зайнятим.
— Зайнятим? — глузувала вона, лаконічно схрестивши руки на грудях. — Що, трясця, може бути таким важливим, що ти ризикуєш бути спійманим?
— Я казав тобі, кохана. Мені потрібно дістатися Ґрінґотса і переконатися, що намисто справді передали Нарцисі Мелфой, а не відправили Андромеді чи будь-якому іншому нашому незрозумілому родичу, який тащиться від дрібничок. Це має бути в їхніх записах про те, що куди пішло. Хоча я впевнений, що воно в Маєтку. Тоді я доберусь туди…
Різко вдихнувши крізь зуби, Герміона заплющила очі й помасажувала перенісся, відчуваючи натяки на головний біль.
— Мелфою. Ти не можеш піти туди. Тебе навіть тут не має бути. Якщо тебе побачить молодий Мелфой…
— Він не побачить. Досить хвилюватися! Можеш піти зі мною у Ґрінґотс, а потім ми повернемося додому і зможемо зайнятися тим, що не встигли закінчити вранці, м? — Герміона загарчала й вдарила його в груди, не звертаючи уваги на двозначне ворушіння його брів, і швидко пішла до входу в провулок.
— Мерліне, як же ти, дідько, дратуєш мене. Ходімо, чим швидше ми все зробимо, тим швидше повернемося додому, — вона замовкла, зупинившись і знову звузивши на нього погляд. — І не заради сексу! Я мала на увазі зовсім інше, тому навіть не розраховуй на це. Ти більше не вийдеш з моєї квартири...
Раптом Мелфой зайшов їй за спину і притиснув Герміону до своїх теплих міцних грудей. Його пальці обхопили її стегна, і вона стала задихатися, коли Драко притягнув її ближче до себе.
— Можливо, тобі доведеться прив’язати мене до ліжка, аби я нікуди не пішов, кохана, — його губи торкнулися того особливо чутливого місця на її шиї, і шкіра Герміони почала горіти. — І, зізнаюся, зазвичай це ти кайфуєш від зв’язувань.
— В дупу іди! — прогнавши його, Герміона не могла втриматися від сміху, а її щоки залились рум’янцем, коли він попрямував за нею вулицею.
***
У Ґрінґотсі кипіло життя. Довга черга відвідувачів тягнулася майже до дверей, і кожен касир працював у дуже повільному, неквапливому темпі. Здавалося, вони пробудуть тут цілу вічність, і чим довше ця версія Драко Мелфоя була на публіці, тим більше Герміона тривожилася. Однак він, здавалося, не бентежився, петляючи в кінці черги й насвистуючи собі під ніс.
— Я дуже тішуся, що ти зміг вийти на таку чудову прогулянку, любий, — презирство було, мабуть, найкращим способом описати її особливий вид отрути сьогодні, і коли її зустріли блискучою посмішкою, вона ледь не прокляла його на місці.
— Ну, більшу частину тижня мене тримали бранцем у моєму найменш улюбленому з наших будинків, і я просто щасливий насолоджуватися цим днем зі своєю дружиною, — вона перевела погляд на обручку на його пальці, і задихнулася від усвідомлення, схопила його руку й спробувала її сховати її від чужих очей. — Що ти, блять, робиш, відьмо?!
Їх сварка привернула увагу декількох блудних поглядів, коли Мелфой стиснув руку в кулак, але Герміона не відставала, натомість сильно потягнула його за пальці, заважаючи йому розплести їх.
З переможеним бурчанням вона здалася, важко опустивши руки на боки.
— Ти не одружений, ідіоте!
— Ти просто параноїчка, Ґрейнджер! — його очі розширилися й округлилися, коли він клацнув язиком і дивився на неї з суворим розчаруванням. — Опануй себе! Якраз через тебе мене і можуть спіймати, тому, заради Мерліна, вгомонися хоча б на кляту мить. А тепер тихо, іде мій касир.
— Містере Мелфою! Вибачте, я вас не помітив! — з’явився ґоблін, який зростом діставав Герміоні до поясу. Його шкіра була трохи зеленуватою, а чорні очі пильно стежили за ситуацією, що не надто сподобалося Герміоні. — Будь ласка, я проводжу вас до окремої кімнати.
— Дякую, Ґризуле. Міс Ґрейнджер супроводжуватиме мене. Тобто, якщо вона пообіцяє, що добре поводитиметься, — і ґоблін, і нестерпний придурок ліворуч витріщилися на неї, вигнувши брови. Вони ніби направду чекали, що вона справді скаже, що буде хорошою дівчинкою. Вона багатозначно зиркнула на Мелфоя, який ледь стримував сміх і кивнув банкіру, щоб той продовжував.
Їх швидко провели до маленької приватної кімнати, прикрашеної стільцями з високими спинками й оксамитовим диваном у кутку. Ґризул зайняв своє місце за столом, склавши довгі вузлуваті пальці разом і нахиливши підборіддя в їх бік.
— Містере Мелфою, ваша чарівна паличка?
— О, блять. Так, звісно, — Мелфой швидко поклав її на стіл, спостерігаючи, як ґоблін перевіряє його особистість, а потім жестом вказує, що Драко може забрати її назад. — Що ж. Сімейні сховища Блеків, мені потрібні детальні записи про те, куди відправили всі речі. Темні артефакти неважливі. Взагалі-то, я шукаю намисто.
Ґоблін насупив густі брови, і його погляд довго-довго переходив із Герміони на Драко, і навпаки.
— Це все, містере Мелфою?
— Так.
З тихим дзижчанням — майже схожим на гарчання — Ґризул зіскочив зі свого місця й зник за дверима на задній стіні.
— Він щось підозрює, — Герміона стиснула губи, і випросталася на своєму сидінні, марно намагаючись відчути себе вищою, ніж насправді була.
Драко почав наспівувати, його очі звузилися, а пальці стиснули підборіддя. Він нічого не сказав, дозволяючи розтягнутися напруженій тиші. Вона відчувалася, як надто туго натягнутий шнур, який благав, щоб його нарешті розслабили.
За кілька хвилин двері знову прочинилися, і Герміона підскочила на своєму місці, витираючи долоні об тканину своїх штанів.
— Журнал, який ви просили, містере Мелфою, — з клацанням пальців на столі перед ними матеріалізувався сувій.
— Дякую ва…
— Думаю, містере Мелфою, ви попіклувалися про запасний вихід із банку сьогодні? — він вигнув брову, і, дідько, Герміона могла почути стукіт свого серця у грудях.
— Мені потрібен інший вихід, Ґризуле? — Драко підвівся, піднявши пергамент і засунувши його в кишеню мантії.
— Я б радив скористуватися ним, сер. Оскільки ви з мамою зараз у вестибюлі й чекаєте, щоб до вас підійшов касир, — голос ґобліна був напруженим, майже роздратованим, але Драко відповів йому лише ледь чутним сміхом.
— Я ніколи не дружив із почуттям часу. За твою допомогу, Ґризуле, — кинувши на стіл маленький гаманець із ґалеонами, Драко швидко поліз у кишеню й витяг звідти шовкову хустку. — Побачимось у квартирі, кохана.
— Зачекай!
Драко торкнувся пальцем маленької скриньки з прикрасами, і, м'яко клацнувши по ній, із тихим звуком зник. Чому, на біса, він не подумав взяти летиключ і для неї? Маленький ідіот.
Зробивши найприємнішу гримасу, яку тільки могла у той момент, Герміона піднялася на ноги.
— Гарного дня, міс Ґрейнджер.
— Містере… ммм, Ґризуле. Може, у вас є задні двері, через які я могла б вийти? Може, дракон, якого треба врятувати? Це, знаєте, моя спеціалізація… — вона слабко засміялася, здригнувшись, але він лише глянув на неї у відповідь. Його губи зневажливо скривилися.
Покірно зітхнувши, вона повернулася, щоб піти, мовчки молячись, щоб Мелфої не стояли по той бік дверей. Питання зірвалося з її губ, перш ніж вона встигла подумати.
— Чому ви допомогли йому… Драко, якщо все знали?
— Це його сховище, — його обличчя не виражало жодного інтересу.
— Звісно. Ну, дякую.
Зі скрипом відчинивши двері, Герміона зітхнула з полегшенням, коли не помітила в полі зору платинового волосся. Але коли вона вислизнула до коридору, то почула до болю знайомий голос, який сподівалася не почути.
— Ґрейнджер?
З голосним скриком вона мало не впала від несподіванки, але сильні руки підхопили її раніше, ніж вона поцілувалася з плиткою на підлозі. Ті самі руки, майже, які кілька годин тому довели її до оргазму, і ті самі губи, які вона цілувала в ліжку. Чорт!
— Привіт, Мелфою, — вона подивилася на спантеличеного юного Мелфоя та випрямила спину. — Можу присягнутися, ти не очікував побачити мене тут.
Тихо посміхнувшись, Драко опустив руки, і Герміона вперше помітила несправедливо красиву жінку, яка стояла поза ним. Вона відчула дивні ревнощі від її ідеально вигнутої брови та дивовижної сукні. Волосся Герміони було заплутане, а сама дівчина важко дихала, стоячи біля довбаного найзавиднішого парубка Лондона.
— Мамо, це Герміона Ґрейнджер, — офіційно.
— Міс Ґрейнджер, — місіс Мелфой схилила голову, приємна посмішка прикрашала її ідеальне обличчя. — Я чула, що ви супроводжуватимете мого сина на захід, який я влаштовую цими вихідними.
— Мамо…
— Що? — його мати притиснула долоню до грудей, вдаючи здивування. — Ти весь день лише про це і кажеш, а мені навіть не можна згадати про це?
— Мамо! — Драко прошипів через плече, а його щоки почервоніли.
Стримуючи сміх, Герміона кивнула.
— Так, я трохи хвилююсь. Взагалі, я щойно купила сукню, — ну, вони купили їй сукню.
— То ж чому ви тут? З чистої цікавості.
— Я? Ох… — вона видала сухий, незграбний смішок та намотала пасмо волосся на палець. — Так, фінансові моменти.
— З Ґризулем? — Мелфой зморщив лоб, і Герміона відчула тривогу у животі.
— Ммм, так.
Драко схилив голову набік, і вона відчула напругу, що вилась навколо неї.
— З приватним банкіром Священних двадцяти восьми?
Блять, геніально.
— Так, — впевнено ковтнувши, вона більше нічого не відповіла, мовчки благаючи всесвіт уже дати їй цю довбану перерву від неприємностей.
— Добре. Ну, нам краще піти. Нам потрібно забрати нашу пожертву на завтрашній вечір. Я заберу тебе о сьомій?
— З нетерпінням чекаю на це, Мелф… Драко. Місіс Драко, тобто місіс Мелфой!
Тепер Нарциса Мелфой усміхалася — достобіса дивне явище, про існування якого до цього моменту Герміона навіть не здогадувалась. Вона схилила голову на прощання, і Герміона зробила реверанс... зробила довбаний реверанс, перш ніж швидко зникнути, молячись опинитися в будь-якому місці, окрім цього.