Поки Мелфой нищив свій обід, Герміона не могла не роздивлятись його з новою порцією цікавості. Схожості були разючими, але, порівняно з відмінностями, вони були нічим.
Мелфой, якого вона знала, хоч і був самовдоволеним і зарозумілим, все ще здавався невпевненим в собі. Чоловік, який сидів перед нею зараз, був впевненішим і рішучішим, він володів силою знань та мав багатий досвід у своїй скарбничці. Він упевнений у собі, у їхніх стосунках і в ній. І коли Герміона провела більше часу в його компанії, то зрозуміла, що він певним чином дійсно знав її... принаймні якусь її версію.
— Був плідний ранок, кохана?
Герміона моргнула, щоб позбутися дивних думок про Мелфоїв, та знову звернула увагу на реальне життя.
— Так. Я просиділа більшу його частину в Архіві й принесла кілька книжок, щоб ти зміг їх переглянути.
Коли Герміона витягла їх із сумки, Драко пирхнув і кинув решту свого сендвіча назад в упаковку.
— Ґрейнджер, мені не потрібно проводити жодних досліджень. Я прочитав усі книги про подорожі в часі, сидячи біля твого ліжка у майбутньому. І мені вдалося сюди потрапити, правда?
Швидко вдихнувши, вона зібрала свій гнів, розклала його по полицях та продовжила.
— Ця книга, ось, — Герміона зупинилася, схопивши книгу, в якій задокументовано подорож Мінтумбл в часі та її ненароджену лінію. — Елоїза Мінтумбл — вона перенеслася на чотириста років назад, де прожила п’ять днів. Коли вона повернулася, вся її часова лінія була скомпрометована! Десятки людей перестали існувати.
Драко знизав плечима, проковтнувши свою їжу.
— Пропаганда.
Ґрейнджер відкрила рот і витріщилася на нього.
— Як ти можеш таке говорити? Ти можеш викреслити людей з історії, навіть перебуваючи тут. Ти врятуєш мені життя і тим самим можеш проклясти цілі покоління чарівників.
Повернувши до неї голову, він голосно пирхнув.
— Ця згадка, ця історія з’явилася у 1800-х роках. Після появи цієї інформації Міністерство заборонило подорожі у часі на будь-який термін. Але бачиш, немає жодної додаткової інформації про цих ненароджених. Вони просто перестали існувати, так? Що ж, усі записи про них, які коли-небудь існували до інциденту, також зникли. Підозріло, тобі не здається?
Герміона випрямилася, насупивши брови, і захоплено слухала. Її дуже зацікавила його розповідь.
— Відділ таємниць, а тим паче Міністерство Магії в цілому, стали корумпованими набагато раніше, ще до нашого народження. Люди, які контролюють подорожі в часі, хуй кладуть на правила подорожей в часі. Ставлю наш останній ґалеон на те, що Сандерс мандрувала й у минуле, й у майбутнє, щоб забезпечити собі кар’єрний зріст. І як їм це вдається, спитаєш ти? Вони оголошують це незаконним для широкого загалу та ховають ці брудні секрети у найглибших, найтемніших куточках Відділу таємниць.
Драко зупинився, провів рукою по волоссю, а потім зчепив пальці між колінами й нахилився до неї.
— Ти занадто розумна, щоб довіряти настільки застарілим дослідженням, особливо, коли існує набагато новіша документація. Наприклад, як ця… — схопивши маленький фоліант із середини, він безцеремонно кинув його на стіл між ними. «Невдачі та нещастя під час подорожей у часі: Попередження». — Люди все ще навчаються, все ще подорожують, і поточна шкала часу, моя шкала часу залишається незмінною, доки я не зміню її. Коли я повернуся, ми з тобою існуватимемо на двох окремих, але паралельних площинах, — Мелфой виставив вперед свої долоні, одна на два дюйми вище за іншу. — І обидві рухатимуться до одного пункту призначення.
Її обличчя виражало недовіру, коли Герміона дивилася на мерзотного маленького придурка, який руйнував усе її існування.
— Як ти можеш бути таким легковажним щодо мого майбутнього? Ти повернешся, внесеш потрібні зміни, але моя реальність уже скомпрометована! Хто сказав, що ми будемо разом у цій часовій шкалі? Тобі на це байдуже?
Голосно усміхнувшись, він відхилився назад, склав руки за голову та подивився на неї.
— Слухай, ти можеш розуміти це так, ніби я чиню жахливо, але ти зробила б те саме для мене, і так, ця хронологія може відрізнятися від порядку подій. Можливо, ти влаштуєш трохи грандіозніше весілля або позбудешся цієї квартири. Може, ти проводитимеш трохи менше часу в офісі й більше — у моєму ліжку. Чорт, можливо у нас навіть будуть діти, але...
Цей маленький шматочок інформації врізався в її розум, і Драко, мабуть, зрозумів це по тому, як зблідло її обличчя, тому що зупинився на середині речення, широко розплющивши очі.
— Ми… у нас ніколи не було дітей?
Між ними запанувала важка, нав’язлива тиша. Вона відчувала, як її серце шалено билося в грудях. Герміона завжди хотіла дітей — не зараз, звичайно, та навіть не у ближчому майбутньому — але колись. Реальність, де це так і не збулося, завдала їй болю більше, ніж вона могла собі уявити.
— Ця лінія часу не існуватиме для тебе, і ти зможеш вносити будь-які зміни, які забажаєш. Нічого постійного немає, — тепер його тон був м’якшим, заспокоюючи неминучий біль у її серці.
— Розкажи мені.
— Ти сказала, що не хочеш нічого знати…
— Драко, — благала вона, вп’явшись пальцями в товсту тканину своїх брюк. — Будь ласка, просто скажи мені, — все всередині неї натягнулося як струна, і вона не могла дихати.
— Ні. У нас ніколи не було дітей, — ці слова тяжко осіли в її серці. Картина безплідного життя затверділа в її пам’яті.
На її очі навернулися сльози, коли спалах емоцій взяв над нею контроль.
— Чому? Ти не хотів їх?
Зморщившись, він підняв руку, щоб промасажувати шию.
— Я хотів… колись. Але потім ми зрозуміли, що нам не потрібні діти, щоб наше життя було повноцінним. Ми маємо одне одного. Ми подорожуємо та займаємося дослідницькою роботою, багато працюємо, але найголовніше, — він цілеспрямовано зробив паузу, мовчки благаючи її вислухати, перш ніж продовжити, — ми дуже кохаємо одне одного.
Притиснувши долоні до стегон, Герміона повільно вдихнула.
— Я… я не розумію. Якщо ти хочеш дітей, і я хочу дітей, що сталося? Ми просто… передумали?
Драко напружився, його щелепи стиснулися. Після, здавалося цілої вічності, він підвів свій погляд на неї, і її живіт боляче скрутило від сліз, що виступили на його почервонілих очах.
— Ти впевнена, що хочеш дізнатися?
Один вдих. Два. Три…
— Так.
Цілком здивувавши її, Драко піднявся на ноги, обійшов журнальний столик, щоб сісти на його край прямо перед нею. Слабка усмішка прикрашала його губи, коли його руки простягнулися до неї, обвиваючи її коліна і водячи великими пальцями по ним.
— Це була Белатриса. Тривале використання Круціатуса може мати недосліджені та невідомі наслідки. Десь за два роки після одруження ми дізналися, що не зможемо мати біологічних дітей, — його пальці м’яко стиснулися, і вона відчула, як щось всередині неї зібралось до купи, перш ніж розбитися.
— Це я-я? — заїкалася вона. — Зі мною щось не так?
— Ні в якому, блять, разі. З тобою все нормально, кохана. Ти не маєш дефектів, немає нічого, що потрібно виправляти. Ми не змогли мати дітей, але у нас чудове життя. І якщо ти хочеш дітей, ти зможеш це зробити. У нас були варіанти, які ми могли дослідити, але ми були настільки розбиті... настільки спустошені, і не були готові до наслідків. А коли знову заговорили про це… — Драко зробив паузу, ніби фільтруючи свою наступну думку, — вже був не той час. Але ти молода, і якщо ти цього хочеш, у тебе все вийде.
Герміона відчула сльози на своїх щоках, коли переварювала думку, що та Герміона не тільки не стала матір’ю, але й що вони з Драко пережили цей жахливий час разом.
Драко узяв її теплими руками за підборіддя, зустрічаючись своїм поглядом з її, і вона втратила дар мови від відданості в його очах — чистої, всепоглинальної любові.
— Важливо, щоб ти розуміла: ми не живемо з думками про сумніви та смуток. Ми не сумуємо за тим, чого не отримали. Ми щасливі, і ми з тобою — найкращі тітка та дядько на світі. Ми даруємо найогидніші подарунки, а коли сидимо з дітьми Тео та Поттера, то годуємо їх солодощами до відвалу і дозволяємо їм літати на їхніх мітлах, куди їм заманеться. Я отримав більше, ніж міг мріяти, коли ти вирішила вийти за мене….
— Але ти хотів дітей. І тобі не довелося мати їх через мене... — її брови насупились і, раптово вражена серйозністю цих відвертостей, Герміона підскочила на ноги, несамовито витираючи сльози, що все ще залишали плями на її щоках. — Я мушу йти. У мене ще лишилася робота.
Знову натягнувши на обличчя маску, яку вона так добре носила, Герміона розгладила одяг і повернулася до дверей. Не встигла вона зробити й двох кроків, як пальці Драко стиснулись навколо її тонкого зап’ястя, затягуючи назад у свої обійми. Їй слід було боротися з цим, не варто було чіплятися за комфорт, який він пропонував, але вона це проігнорувала — вона навіть не намагалася протистояти йому.
Драко обійняв її, одна рука притримувала її потилицю, коли Герміона сховала обличчя у нього на грудях. Її оточили ніжні, заспокійливі слова та воркування.
— Я хотів тебе. Я знаю, що ти мені не віриш і що все це до біса дивно, але я дійсно кохаю тебе, Герміоно. Я кохаю тебе, коли тобі сорок з хвостиком, і я кохаю тебе, коли тобі двадцять чотири. Я кохаю тебе довше, ніж хочу визнати, і не маю наміру зупинятися найближчим часом. І поки ми з тобою разом — це все, що має значення. Все інше вийде само собою.
Герміона трохи відсунулася, щоб побачити його, замоклі вії злиплися, коли вона кліпала.
— Не знаю чому, але я тобі вірю. Навіть якщо це все до біса смішно, — Герміона здавила сміх, проводячи тильною стороною долоні по заплаканій щоці. — Думаю, ти був би хорошим батьком, якщо це допоможе.
Він зморщив лоб, тінь посмішки заграла на краєчку його губ, коли він тихенько засміявся. Зсунувши з її чола кучері, він дивився на неї так, наче весь світ обертався навколо неї. На неї ще ніхто так не дивився.
— Ти була б найкращою мамою, Герміоно. Але натомість — ти повністю моя, і мені не треба тебе ні з ким ділити. Іноді ти навіть дозволяєш нам спати до пів на восьму вихідними.
Напружений смішок зірвався з її губ, і вона хотіла відсуватися, але він міцніше обійняв її. Його погляд на мить потемнів, перш ніж зосередитися на її губах і затамувати подих. Було б легко — надто легко — скоротити цю мізерну відстань між їхніми губами й украсти його ще більше.
— Побачимося ввечері, — видихнула вона, заплющивши очі на долю секунди, перш ніж прийти до тями.
З довгим, смиренним зітханням він торкнувся її плечей, ніжно стиснув їх, а потім відпустив.
— Гарного дня, кохана.
Герміона зникла у спалаху зеленого полум’я, а в її животі зав’язалося неприємне відчуття самотності.
***
— Міс Ґрейнджер! — тонкий голос Сіселі, пронизаний фальшивою люб’язністю, змусив її підскочити. Вона зіпсувала вже третій примірник звіту через чорнильну пляму посеред тексту. Глянувши на бруд, який тепер прикрашав її колись чистий пергамент, вона вилаялася собі під ніс, перш ніж повернутись до жінки.
— Невимовнице Сандерс.
— Просто перевіряю! — її яскраво-біла усмішка виблискувала на темній шкірі, і Герміона напружилася, коли та увійшла до її маленького робочого місця й почала переставляти предмети на столі.
Відчайдушно бажаючи відчути таку необхідну впевненість, Герміона відсунула свій скрипучий стілець і підвелась на ноги.
— Щось конкретне?
Піднявши маленьку олов’яну видру з купи пергаментів, Сіселі довго її розглядала, а потім з гучним стуком поставила на місце.
— Ні, якщо ви самі не хочете мені нічого сказати, міс Ґрейнджер, — вона широко, але холодно посміхнулася. Усмішка не торкалася її очей, вони залишалися чорними й бездонними — холодними.
Якби ще сімдесят дві години тому Герміону спитали, в обличчі кого вона бачить союзника — Драко Мелфоя чи Сіселі Сандерс, у неї б не було жодних сумнівів щодо цього. Але багато чого змінилося за лічені години, і відчуття необхідності захистити блондина, який сидить у її квартирі, лише зміцнилося.
— Знаєте, нічого не спадає на думку, — Герміона стенала плечима й пильно глянула на жінку навпроти.
Опустивши голову, Сіселі похмуро усміхнулася й встала, підносячись над Герміоною на кілька дюймів. У повітрі витало почуття переваги, коли вона дивилася на її зовсім прямий ніс, через що шкіроюпробігли дрижаки. Кожен інстинкт у тілі кричав, що треба зробити хоч щось, але що?
Сіселі відкрила рота, аби видати тонко завуальовані погрози, але обидві жінки здригнулися від несподіванки, коли Гаррі вдарив долонею по дверях її кабінету.
— Герміоно! Вип'єш із нами? — як досвідчений аврор, він одразу відчув напругу, і його погляд метнувся з Сіселі на Герміону. Позаду нього з'явився Мелфой, який натягував тепле сіре пальто й уважно стежив за усіма в кабінеті.
— Я б не відмовилася від випивки! — з осяяними від того, що ці два чарівники врятували її дупу, очима, Герміона швидко махнула чарівною паличкою в напрямку свого столу. Пергаменти акуратно склалися і розподілилися в шухлядках, а замки клацнули, коли вона схопила свій плащ.
— Невимовнице Сандерс… — вона ґречнокивнула. — Рада була вітати.
У безладі кучерів і мантії вона промчала повз Гаррі та Драко, не звертаючи уваги на численні дивні погляди, які вони на неї кидали.
Вона не могла нормально дихати, доки не опинилася в безпеці ґрат ліфта, і лише тоді жадібно втягла повітря.
***
На прохання Драко вони замовили ще одну пінту, і, протяжно, страждально зітхнувши, Герміона прийняла це й піднесла її до губ. Вона мала б повернутися до іншого Драко, того, який неминуче лютився через те, що вона прийде пізніше, ніж сказала йому.
Але цей Драко, здавалося, збирався вкрасти її компанію, доки вона дозволятиме йому насолоджуватись нею, його рука ліниво відкинулася на її стілець, а тіло нахилилося до Герміони. Тео та Гаррі сиділи навпроти них, обіймаючи один одного.
Деякий час Герміона намагалася дізнатися більше, не торкаючись самої суті проблеми, і після багатьох невдалих спроб обійти влучно назване прокляття «Проковтнутого язика» їй нарешті вдалося правильно сформулювати свої думки.
— Я можу у вас дещо спитати? — почала вона майже змовницьким тоном, нахилившись уперед. Усі троє чоловіків кивнули. — Яку владу має Відділ таємниць? Вони, скажімо, вагоміші за Департамент дотримання магічних законів?
Гаррі скривився, кілька разів хитаючи головою вперед-назад.
— Ну, я не знаю, як на це відповісти. Справа не в тому, що вони вищі в будь-якій ієрархії, але, я маю на увазі, сама суть їхньої роботи… вона передбачає перевагу. Наприклад, ми б затримали якусь людину, але вони вилучили б більшість доказів.
Обурено пирхнувши, Герміона вдавилася своїм елем і знову виплюнула його на стіл між ними.
— Але чому?
Троє чоловіків скептично переглянулися, нахмуривши брови в мовчазній розмові, але першим заговорив блондин ліворуч від неї.
— Чому б і ні? Скажімо, є артефакт, який викликає помилкове відчуття, я не знаю, ейфорії чи кохання. З таким працюють невимовці, тому ми негайно передаємо його їм для дослідження. Потім Департамент дотримання магічних законів, отримавши підтвердження від Відділу таємниць, зможе представити доказ перед такими талановитими адвокатами, як наш Тео.
Тео посміхнувся за товстим склом своєї склянки й схилив її у бік Герміони.
— Мене цікавить твоє раптове захоплення Відділом таємниць, Ґрейнджер. Може є щось, що ти хочеш нам сказати?
Вона відкрила рота і думка вже готова була зірватися з її язика, перш ніж Герміона міцно стиснула губи та надулась. Гаррі засміявся та обняв Тео за плечі.
— Вона під присягою, коханий, і не може говорити про це з кимось, на кшталт нас.
Довго дивлячись на друга, Герміона нарешті придумала ще одне запитання, яке здавалося досить нешкідливим.
— Отже, хто керує Відділом таємниць? Вони ж не просто так мають таку безмежну владу.
— Невимовниця Сандерс контролює Відділ таємниць, — відповів Гаррі, знизавши плечима.
— Правильно. Але хто керує нею?
— Ґрейнджер, це Відділ таємниць, — Драко зробив паузу, щоб відпити віскі. — Ніхто не знає, що там відбувається. У цьому і суть.
— У цьому і проблема! Ніхто не повинен мати доступ до кожного відділу, пересуватися непоміченим і без належного контролю. Хтось з вас коли-небудь думав, що усе там може бути корумпованим? Вони мають доступ до таких речей, про які решта чаклунів не могла і мріяти, і ніхто навіть не здогадується!
Гаррі й Драко довго, багатозначно переглянулися. Обидва чоловіки нахилилися до неї зі стурбованими виразами обличчя.
— Герміоно, якщо є щось, що нам потрібно знати…
Тихо загарчавши, Герміона відкинула кучері з чола й підняла голову.
— Я не можу, трясця, нічого сказати. Я просто… я просто розчарована, ось і все.
У найдивнішому жесті ніжності рука Драко лягла на її плече, його великий палець виводив маленькі заспокійливі кола. Не допивши половину пінти, Герміона встала на ноги й схопила свій плащ, не звертаючи уваги на тихий удар його руки по сидінню, яке вона щойно звільнила. Несамовито кліпаючи, вона засунула руки в кишені в пошуках монеток.
— У будь-якому випадку мені справді час йти. Скільки з мене за напої?
— Нічого, не переймайся, — Тео слабко, криво всміхнувся, і Герміона тихо подякувала йому, а потім повернулася й кинулася з пабу.
Прохолодне жовтневе повітря заполонило її легені, і Герміона зупинилася під мжичкою, щоб заспокоїти нерви. Вона все глибше занурювалася в дивну і неможливу ситуацію, не маючи змоги вибратися звідти чи, на біса, навіть попросити якоїсь клятої допомоги. Чим більше вона починала розуміти й навіть вірити в мотиви майбутнього Драко Мелфоя, тим ближчим, здавалося, намагався стати для неї теперішній Мелфой. Він постійно був поруч. Торкався рукою її спини й дивився на неї так, ніби вона була… важливою для нього.
М’який, постійно присутній лондонський туман блищав на її щоках, і було надто легко прикинутися, що це він причина її мокрих вій. Позаду неї відчинилися й швидко зачинилися двері, і, не обертаючись, вона зрозуміла, хто це. Боковим зором вона помітила, як біля неї став, натягуючи пальто і тримаючи чарівну паличку, ніхто інший, як її потенційний майбутній чоловік.
— Тебе провести додому, Ґрейнджер? — його голос був низьким, слова майже приглушені, наче він не повністю відкривав рота, і Герміона не змогла стримати сухого сміху, коли подумала про іншого Мелфоя в її квартирі, який робив те саме.
— Що? Думаєш, мені потрібен ще один аврор? — повернувши голову, Мелфой побачив аврора Гаверфілда, який стояв із незадоволеним обличчям.
Праворуч від неї пролунало тихе шипіння.
— Мерліне, Ґрейнджер. У яку халепу ти втрапила?
— Якби ти тільки знав, Мелфою, — Герміона сухо засміялася, переважно собі під ніс.
Несхвально хмикнувши, він повернувся до аврора, що ховався в тіні.
— Гаверфілде, як довго ти чергуєш сьогодні?
— До ранку.
— Йди, зроби невелику перерву, і можеш зустріти нас біля квартири міс Ґрейнджер. Я проводжу її додому, — Мелфой говорив так авторитетно, що нікому й на думку б не спало сперечатися з ним, і, перш ніж Гаверфілд зміг заперечити, Драко поклав руку на вигин її спини, скеровуючи вулицею. Коли вони опинилися поза межами чутності, він знову заговорив:
— Скажи мені, що такого ти зробила, що тобі знадобився цілодобовий захист аврора? — він на мить замовк, його пальці знайшли згин її ліктя й він уповільнив крок. — Якщо… якщо тобі загрожує якась біда чи небезпека…
— Зі мною все гаразд, — швидко сказала вона, зустрівшись з його пильним поглядом і розглядаючи знайому версію Мелфоя зблизька. Його очі були темними у світлому вуличному освітленні, зморшок було менше, біля лінії волосся не було сріблястих пасм, але він дивився на неї так само. Він завжди так робив? Вона лише зараз це помітила? — Чесно. Просто дурний запобіжний захід, якого я не можу позбутися.
Зробивши довгий вдих, губи Мелфоя піднялися в невпевненій усмішці, перш ніж він знову направив Герміону вперед.
— Готова до вечірки на цих вихідних?
Голосно застогнавши, Герміона підійшла до нього ближче, аж поки їхні плечі не торкнулися, і вона відчула себе в безпеці від уже безперервного дощу.
— Я все ще думаю не йти. Я погано справляюся з такими речами. Всі ці приголомшливо красиві люди та шампанське з місць, назви яких я не можу вимовити.
З гучним сміхом вони завернули за ріг на її вулицю.
— Ти недооцінюєш те, якою слизеринкою ти можеш бути, Ґрейнджер. І я буду розчарований, якщо ти не прийдеш… — настала пауза, коли цілий рій піксь, здавалося, вирвався з її живота, і теплий рум’янець пофарбував щоки. Мелфой затинався, підбирав слова, поки нарешті не знайшов слабкого виправдання. — Я буду радий знайомому обличчю у цьому натовпі…
Герміона так сильно прикусила нижню губу, що аж здригнулася й злякалася, що могла прикусити її до крові.
— Ну, якщо справа в цьому, як я можу залишитися вдома на своєму дуже зручному дивані з хорошою книгою. Я першим же ділом піду до мадам Малкін, щоб купити якусь нову сукню та взути незручні підбори й...
— Хочеш піти зі мною? — випалив він, перериваючи її незв’язну балачку. — Ти не мусиш, і я не хочу, аби ти відчувала себе зобов’язаною. Зазвичай я нікого не беру з собою, тож це не скидатиметься на те, ніби ти мене кинула. Але я сидітиму поруч із диво-хлопчиками, і я можу вимовити всі назви шампанського, тож це має бути весело.
Герміона задихнулась від нерішучості й думала, що це відчуття розірве її на шмаття.
— Як побачення? — вона нарешті змогла відповісти, всупереч напрузі голосових зв’язок, її очі розширилися, поки вона дивилася вперед, нічого не бачачи.
Він зробив паузу, і вона впізнала контури своєї квартири, звернувши увагу на тьмяне світло, що лилося з вікна її вітальні.
— Не обов’язково. Ми могли б піти як друзі або, якщо це все ще занадто фамільярно, як колеги, які працюють у суміжних відділах, — у його словах проскакували веселі нотки, і Герміона зустрілася з його грайливим поглядом. На її губах розквітала посмішка.
— Я просто, ну... —вона скривилася. — Я не бувала на побаченнях досить давно. І... ти впевнений, що хочеш піти зі мною? Ми з тобою… маємо деяке минуле, пам’ятаєш?
Щось промайнуло за його примруженим поглядом, і перш ніж вона встигла це проаналізувати, Драко відступив.
— Подумай над цим, — він знизав плечима. — Я не тисну на тебе. Хочеш, я проведу тебе?
Похитавши головою, Герміона пошкодувала про раптову втрату його тепла поруч із собою і стиснула губи.
— Побачимось завтра на роботі?
— Звісно, — він прибрав магічну парасольку і роз’явився, залишаючи по собі лише легенький струмок диму, який згодом розніс вітер.
Дощ бив по її щоках і волоссю, намочуючи його. Не звертаючи уваги на все, що щойно сталося, Герміона швидко побігла сходами до своєї квартири.
Річ не в тому, що вона не хотіла йти з Мелфоєм. Бо правда була в тому, що вона цього відчайдушно хотіла. Але Герміона не розуміла, в якого Мелфоя, здавалося, закохалася. В того справжнього, який невпинно дошкуляв їй і не міг прожити й дня, щоб не роздратувати її, або в того, який стояв за цими дверима і так явно і безмежно її кохав.
Втомлено зітхнувши, вона ледь відчинила двері й прослизнула у квартиру. Більшість світильників була вимкнена, за винятком маленької лампи біля дивану, яку Мелфой, здавалося, полюбляв. Вона відчувала до нього тяжіння, і її погляд швидко зупинився на чоловікові. Так само, як і тієї першої ночі, коли вона знайшла його у своїй квартирі, зараз він сидів з перекинутою через коліно щиколоткою, а книга лежала між його стегон. У його руці була склянка з віскі.
— Привіт, кохана. Ти не могла повідомити через камінний зв’язок, що запізнишся на декілька годин? — він не глянув на неї, його голос не мав жодних емоцій, він просто облизнув подушечку великого пальця й перегорнув сторінку книги.
Закотивши очі, вона скинула мокрий плащ і перекинула його через тумбочку. Зробивши кілька цілеспрямованих кроків, вона сіла на подушку прямо біля нього і зігнула коліна так, що тепер майже торкалася його стегон.
Але він досі не глянув на неї. Звузивши очі, вона роздивлялася його лице, спостерігаючи, як край його губ здригнувся на коротку мить, перш ніж він знову повернув нейтральний вираз обличчя.
— Тобі щось потрібно, кохана? — він підніс свій напій до губ. Щойно він зробив скромний маленький ковток, вона швидко вирвала склянку з його рук і зручніше вмостилася на дивані.
Сухо посміхнувшись, Драко, мабуть, вирішив, що цей зухвалий жест заслуговує на його увагу, і миттєво закрив книжку на колінах, сідаючи до неї лицем. На його обличчі вимальовувалась веселість.
— Ти якась дивна.
— Твоя дружина зазвичай не сидить поруч із тобою на дивані?
— Вона сидить, але, як ти постійно нагадуєш мені, ти — не вона, — вираз його обличчя був таким м’яким, і Герміона не очікувала такого. І від цього в неї майже перехопило подих, коли вона відпила зі склянки, яку тримала в руках.
— Мабуть, я можу побути нею кілька хвилин, — сказала вона, приймаючи зручне положення на дивані та опускаючи плечі. — Сьогодні був дуже довгий день.
Драко знову ворухнувся. Цього разу він підняв руку, щоб перекинути її ноги через свої. Він притягнув її ближче, і тепер Герміона майже сиділа на ньому, а його рука недбало лежала на її стегні. Її очі розширилися, коли на його губах промайнула зухвала посмішка.
— Хочеш розповісти мені про свій день?
— І це нормально для нас? Обіймашки? — Герміона досить зневажливо вимовила це слово, а чоловік поруч із нею засміявся, і його пальці на якусьмить міцніше стиснули її стегно.
— Я не вважаю це «обіймашками». Хоча, мабуть, ми іноді беремо участь у таких непристойних заходах. А зараз я просто хочу бути ніжним та цікавлюсь твоїм днем.
Герміона довго дивилася на нього, і врешті решт правда таки злетіла з її язика.
— Ти запросив мене на побачення. Ну, молодший ти, тобто.
— Я що? — Драко зробив здивоване обличчя, посміхаючись собі під ніс, перш ніж забрати у Герміони свій напій. — Чудова робота, Мелфою.
— Це здивувало тебе?
— Мабуть, трохи. Я був не таким кмітливим. Я грав у довгу, повільну гру, залицяючись до тебе за сотнями пінт у «Дірявому». Мерлін, кількість звітів Поттера, які я заповнив тільки для того, щоб він запросив тебе випити, а я міг до тебе приєднатися, просто жахлива.
Посмішка засвітилася на її вустах, а щоки залилися теплим рум’янцем.
— Що ти зробив? Отже, цим займається нинішній Мелфой?
— Мабуть, так, — сказав він, зробивши ще один ковток віскі. — Але, схоже, я знайшов в собі сили та мужність, про які навіть не підозрював. Сподіваюся, ти сказала «Так».
Герміона почервоніла від сорому, і почала крутити пальці, що покоїлися на її колінах.
— Ні. Усе це так складно… Але я і не відмовила йому. Я взагалі нічого не відповіла.
Між ними знову запанувала тиша, і одним помахом зап’ястка Драко наповнив склянку віскі та запропонував Герміоні.
— Він зрозуміє. Він так довго чекав, кохана, — Герміона відчула дивну тугу у животі. М’які пальці знайшли її підборіддя, нахиляючи її обличчя ближче до свого. — Знаєш, ти можеш поговорити зі мною. Я краще за всіх знаю тебе. Я практично чую, як крутяться шестерні у твоїй голові.
— Хотіла б я знати, що з цим робити. Можливо, я починаю щось відчувати до нього — до тебе — але усе надто туманно. Що, якщо частина мене просто закохується в це життя, про яке ти постійно розповідаєш мені... життя, якого в мене ніколи не буде. Зізнаюся, між нами завжди була така дивна… хімія. Здебільшого вона мінлива, але не завжди. За двадцять років ти станеш не таким, як зараз. Нині ти все ще різкий, бойовий і неможливий, і...
М’які губи змусили її замовкнути, притискаючись до її рота, поки Герміона не втратила здібність ясно мислити. Її широко розширені, здивовані очі заплющилися і, здивувавши й себе, й Мелфоя, вона відповіла. М’який, задоволений стогін зірвався з її губ, коли її пальці схопити його тонку бавовняну сорочку.
Попри прірву часу, що панувала між їхніми життями, Герміона вже знала ці губи. Вона цілувала їх до запаморочення й доти, доки в її легенях не закінчилося повітря, притиснута до стіни біля «Дірявого». І, можливо, щобільше, він теж знав її. Цей поцілунок не був поцілунком недосвідчених закоханих, які нервово вивчали одне одного, а натомість він відчувався, як поцілунок досвідченого мандрівника, який знову відвідує своє улюблене місце з побожною покорою, якої вона не могла зрозуміти.
Драко ніжно прикусив своїми губами її повну нижню губу, викликаючи ще один м'який стогін, коли вона вигнулась від його дотику. Рука на її стегні тепер повільно наближалася до її сідниць.
Він був усюди, нависаючи над нею так, що Герміона лягла спиною на диван, та влаштувався між її стегнами. Рука на її сідниці спустилася по стегну до її коліна й підняла його вище, і Герміона почала задихалася, коли відчула, як він ерекцією притискається до її центру. Не гаючи часу, Драко відірвався від її губ і провів своїми по її щелепі, знайшовши та обережно присмоктавшись до чутливого місця на її шиї. Це змусило Герміону застогнати та міцніше вчепитися в його плечі.
Впевненим рухом його долоня пробралася під її сорочку, ніжно торкаючись грудей, перш ніж схопитись за одну. Здригнувшись, Герміона зрозуміла, що її власні руки залишаються млявими й непотрібними. Вона швидко спокутала провину, досліджуючи шрам, що змійкою повз його шиєю, та торкаючись долонями широких м’язів його спини.
Мерліне, вона хотіла його.
Можливо, завжди хотіла його.
Але зараз, тут, у цій темній квартирці, яку вони колись назвуть домом, за вікном якої падає дощ, вона хотіла його.
Реальність навалилася на неї з усією силою норовливого бладжера, і її руки завмерли. Відчувши зміни в її настрої, Мелфой завмер, його руки перестали пестити її шкіру, а язик знов опинився за губами. Драко обійняв її, піднявши руки, його очі нервово бігали її обличчям, коли вона намагалася вгамувати бажання та збудження глибокими вдихами.
Кілька разів моргнувши, вона нарешті набралася сміливості заговорити.
— Ми мусимо... Тобто, я маю лягти спати. Так. Так, це те, що мені потрібно.
Між його бровами залягла зморшка, але Драко вміло замаскував її посмішкою.
— Добре, — просто сказав він, злізаючи з неї та повертаючись у безпечний куток дивана. — Відпочивай, Ґрейнджер.
Герміона не могла поворухнутися. Вона пролежала близько хвилини, дивлячись на пошарпану стелю своєї квартири, дивуючись, чому, в біса, вона щойно відмовилася від, мабуть, найкращого сексу у своєму житті.
— Ти ніби хотіла спати?
— Ой. Точно. Спати, — нарешті відтягнувши своє тіло від дивана, Герміона поправила одяг і повернулася до спальні, встигнувши лише раз озирнутися на чоловіка, який сидів на її дивані точнісінько так, як пів години тому, коли Герміона тільки зайшла у вітальню.
— Це важко, спати самому, коли двадцять років спав із дружиною у ліжку?
Крива усмішка з'явилася на його губах, але він не дивився на неї.
— Так.
— Гадаю, ти міг би спати зі мною. Спати, — повторила вона для їхнього блага. — Якщо хочеш. Я маю на увазі, якщо це зможе якось допомогти.
Його погляд повільно ковзнув зі сторінок його книжки на неї. Герміона перебирала ґудзики на своїй блузці та закусила губу.
— Можливо, я прийму твою пропозицію, Ґрейнджер. Тобі треба трохи поспати.
Відійшовши у далечінь своєї спальні, вона інстинктивно потягнулася до пошарпаної сорочки, у якій спала минулої ночі, але зупинилася, насторожено дивлячись на неї. Натомість, перш ніж встигла подумати, вона відкрила свою верхню шухляду, вибрала нічну сорочку, яка була настільки короткою, що ледве торкалася її стегон, і швидко перевдягнулася.
Уже лежачи в ліжку, вона годинами дивилася на стелю, перш ніж змогла нарешті заснути. Вона піддалася снам про вологі поцілунки та блудні дотики, повністю пропустивши той момент, коли інша сторона її ліжка продавилася під чужою вагою.