— Ти хочеш сказати, що Сіселі Сандерс — нинішній Міністр магії? Ну, для тебе нинішній, — Герміона могла припустити, що це дійсно так. Маніпуляції, здавалось, дійсно сочились з її шкіри.
— Так, — Мелфой кивнув, тицяючи лопаткою в шиплячий бекон на сковорідці. — Я майже впевнений, що вона десятиліттями втручається в Закон Часу, хоча мені поки не вдалося це довести. Вона не здавалась задоволеною, коли ти сказала їй, що збираєшся балотуватися на пост Міністра. Забагато збігів, — сказав він, крутячи лопаткою у повітрі, ніби паличкою.
— Ну, це все ускладнює, — пробурмотіла Герміона, повертаючись до своєї спальні.
Поки вдягалася, Герміона продумувала план на день. Як тільки станеться нагода, вона піде до бібліотеки Міністерства. Невимовниця Сандерс згадувала щось про іншу мандрівницю в часі, Мінтумбл, чи якось так, але, звичайно, були й інші, успішніші спроби.
Заправивши блузку в брюки, вона взяла сумку і знову увійшла до вітальні, шукаючи Мелфоя, але так і не побачила його там. Її серце завмерло, очі широко розплющилися, коли вона помітила чашку гарячого чаю з молоком поруч із хрустким, майже підгорілим беконом, яєчнею і булочкою. Це була саме та страва, яку вона готувала собі щонеділі, коли мала час для таких розкошів, як сніданок. І він це знав.
— Мелфою? — її голос тремтів, коли вона заглянула у кімнату для гостей, відчайдушно шукаючи підтвердження, що він не зник.
Вона ледь не застогнала від полегшення, коли він вийшов, все ще без сорочки, але із джемпером у руці та посмішкою на обличчі.
— Ти кликала мене, люба?
Вона тихо пробурмотіла «Придурок» собі під ніс, надрізавши шматочок бекону й відкусивши його.
— Навіщо ти одягаєшся? — спитала вона, відкусивши шматочок бекону, поки він натягував тканину на голову.
Він широко посміхнувся та підняв брови.
— Якщо ти хочеш, щоб я залишився без сорочки…
Він хотів стягнути джемпер з плечей, але вона закричала, несамовито розмахуючи руками.
— Нізащо! — її обличчя виражало недовіру, коли Герміона доїла бекон і потягнулася до мафіна, не звертаючи уваги на самовдоволену посмішку блондина, який все ще маячив у дверях. — Я мала на увазі, невже ти вирішив вчинити розумно — супроводжувати мене до Міністерства й повернутися у свій час?
— Скоріше навпаки, люба. Мені треба заскочити в Ґрінґотс та переконатися, що в сховищах нічого не залишилося. Я подивлюся, чи є у них архів того, що куди пішло, адже намисто не вважається справжнім темним артефактом, тож воно все ще може бути…
— Мелфою! — розмахуючи руками в повітрі, Герміона видушила обурений тихий звук. — Ти, трясця, з глузду з’їхав? Ти не можеш просто ввалитися у Ґрінґотс…
— Я, на біса, можу! У мене є моя паличка. Я — Драко Мелфой. Ці сховища — мої…
— Ти не підеш у Ґрінґотс. Ти зараз Небажане обличчя № 1...
— Гіпогрифове гівно, ось що я скажу, — безтурботно сказав Мелфой, простягаючи руку, щоб вирвати булочку з її руки та вкусити скоринку. — Сіселі перебільшує. Як же вони збираються поширювати, що Драко Мелфой — нинішній аврор і партнер Обранця — Небажане обличчя № 1? — глузував він, зухвало надувши губи.
Вона здивовано відкрила рота, дивлячись на нього.
— Бачиш, кохана? Я — більше, ніж ця шикарна зовнішність, і я все ще намагаюся довести це тобі, — він хитро підморгнув їй, проковтнувши її булочку, і повернувся на п’ятках.
З диким скриком вона обійшла стільницю і стала між ним і дверима саме тоді, коли він потягнувся до ручки. Його губи скривилися в усмішці, і він зробив маленький крок уперед, поки його груди не торкнулися її грудей.
— Гадаю, Ґрінґотс може почекати.
І потім до неї повільно дійшло, коли Драко провів язиком по своїй нижній губі, а вільну руку поклав на стегно. Вона пирхнула і, насупившись, ляснула його по руці.
— Ти одружений.
— На тобі. І, я впевнений, ти усе зрозумієш.
Закотивши очі, вона притиснула долоні до його грудей і відступила на кілька кроків, але він здивував її, потягнувши її за собою та притиснувши до стіни біля дверей. Перш ніж вона встигла належно відмовити йому, його коліно ковзнуло між її стегон, а Драко сперся на руки обабіч її голови та навис над нею, обдаючи подихом її губи.
Здригнувшись, Герміона глянула на нього. Гарячий рум'янець розцвів на її грудях, поповзши шиєю, коли дихання стало повільним і обережним. Коли Мелфой притулився ближче, торкнувшись стегном там, де її не торкалися вже занадто давно, Герміона не змогла стриматися і вигнулась йому назустріч.
Свідомістьповернулась зі швидкістю Гоґвортського експресу, і Герміона довго моргала, поки намагалася прочистити горло, щоб заговорити.
— Говорячи, як нинішня Герміона Ґрейнджер, я скажу тобі, що в будь-якому віці я б не схвалила, щоб мій чоловік спав з іншими жінками — незалежно від того, є вони іншою версією мене чи ні.
Його губи витягнулися в усмішці, і він глухо засміявся, відступаючи.
— Як скажеш, кохана. А тепер, — він зробив паузу, плескаючи в долоні й потираючи їх, — є справа у Ґрінґотсі, і, на жаль, я мушу наполягти, щоб піти туди.
— Скільки разів я маю сказати тобі «ні»?
Його усмішка переросла в посмішку, і він знизав плечима.
— Ну, скільки б разів ти це не сказала, я можу сказати це принаймні двома способами більше. Я вільно володію французькою та іспанською мовами, а ти ледве можеш розібратися з меню, коли ми в нашому заміському будиночку.
Шквал люті охопив її, і вона шалено замахала руками в повітрі.
— Досить! Досить говорити про майбутню мене! Якщо те, що ти кажеш, правда, тоді я відкрию для себе всі твої жахливі звички, коли настане час. Не хочу чути ні про що з цього зараз.
Не звертаючи уваги на закочування його очей, вона знову почала:
— Тепер ти не покинеш цю квартиру. Дай мені один день, добре? У мене є кілька ідей, і я хочу покопатися в архівах. Якщо все виявиться безрезультатним, ми поговоримо про те, як ти зможеш дістатися Ґрінґотса.
— Ну і що я маю тут робити цілісінький день? — хоча чоловікові було близько сорока, він говорив, як надута, плаксива дитина.
— Мені байдуже. Читай, займись хоч чимось: подумай про плани, які не передбачають моєї поїздки до твого Маєтку після того, як я вирублю нинішнього Драко Мелфоя, а замість нього візьму з собою на двадцять років старшого самозванця?
Знову закочуючи сірі очі, Мелфой нарешті пішов усередину квартири й плюхнувся в її улюблене крісло.
— Знаєш, я взагалі-то збирався використати чари гламуру. Я не настільки дурний, щоб намагатися увійти до Маєтку тепер, коли став виглядати набагато краще.
Вона подивилася на нього і звузила очі, коли її погляд зупинився на його самовдоволеній, кривій усмішці.
— Я прийду додому в обід. Тобі щось принести?
— Сендвіч з індичкою на житньому хлібі, якщо не складно, кохана. І ти не могла б заскочити до алеї Діаґон за додатковим комплектом одягу для мене? Сіселі, — він зневажливо промовив це ім'я, — вкрала мій багаж.
На годиннику було лише сім тридцять ранку, а Герміона вже відчувала надто знайоме дзижчання головного болю, коли увійшла до каміна.
***
Скрип. Скрип. Скрииип.
Розгойдуючись у своєму пласкому незручному кріслі, Герміона не могла відірвати очей від Мелфоєвої дупи. Насолода спогляданням тут була зовсім ні до чого — хоча зі сторони, мабуть, здавалося, що саме цим вона й займається,— але вона намагалася з’ясувати, який у нього розмір одягу.
— Ти витріщаєшся на дупу Мелфоя? — голос Гаррі біля вуха налякав її, і Герміона тріснула його через плече.
Швидко розвернувшись, Герміона взяла своє перо й почала строчити нісенітницю у звіті, скривившись, коли усвідомила, що тепер їй доведеться починати знову.
— Доброго ранку, Гаррі, — її осяяла ідея, і Герміона знову розвернулася. — Скажи, який розмір штанів ти носиш?
— Тридцятий чи тридцять другий, а що?
Герміона відкинулася на спинку крісла, її погляд знову зупинився на сідницях Мелфоя, коли він схилився через стіл її колеги.
— А він? — спитала вона, смикаючи підборіддям. — Як думаєш, який у нього розмір?
— Що? Герміоно, ти здуріла?
Вона обернулася, примруживши очі.
— Відповідай на запитання, Поттере.
— Його худа дупа, мабуть, двадцять восьмого, — глузував Гаррі, спершись на край її столу, дістаючи карамельну цукерку з її тарілки й розгортаючи ту, зубами. — Чому тебе раптом так зацікавили розміри Мелфоя?
Її щоки почервоніли.
— Я не… Я просто вважаю, що мене… захоплюють розбіжності між чоловічими та жіночими брюками.
Голосно пирхнувши, Гаррі кинув цукерку до рота.
— Добре. Що ти робиш в обід?
Вона виставляла себе повною ідіоткою. Застогнавши, вона встала на ноги й розставила пергаменти на столі.
— Не знаю. Мені… Мені потрібно йти. Треба ще зайти в Архів та знайти щось по цій справі. Зустрінемося пізніше, окей?
Її ноги швидко понесли її до ліфта, і щойно двері решітки зачинилися, вона присіла навпочіпки й уткнулася обличчям у коліна.
***
Міцний аврор Джейкобс свердлив її поглядом, коли вона дістала з полиці ще один фоліант і додала його в величезний стос, який нестійко височів поруч із нею. Що ж, якщо Сіселі наполягала на тому, щоб за нею стежили під погано завуальованим приводом захисту, цей охоронець міг і поспостерігати, як вона читає. Прекрасно.
Цілком задоволена зібраними книжками, Герміона повернулася до столика позаду неї. Джейкобс пішов за нею, стоячи достатньо далеко, щоб створити їй фальшиве відчуття приватності, але досить близько, щоб демонструвати всю силу Сіселі Сандерс, варто лише кинути погляд через плече.
Напевно, керівниця Відділу таємниць не мала достатньо впливу, щоб наказати цілодобово охороняти Герміону. Не було належної причини — вона жодним чином не становила загрози, а підозрюваний їй ніяк не погрожував — тож чому Сіселі була такою параноїчкою?
Гортаючи першу книгу «Невдачі та нещастя у подорожах часом: застереження», вона виявила, що лише ліниво переглядає сторінки. Книга більше скидалася на спогад історій тих, хто мав досвід коротких прогулянок, як-от ті, що вона робила на третьому курсі, і їхні розповіді про те, що сталося після. Вони були майже дитячими казками.
Закривши книгу, Герміона обережно відсунула її вбік, щоб потім виписати її з архіву. Друга книга була написана Д.К. Румейджем і мала влучну назву «Теорія часу Румейджа».
Це була не дуже довга книга, і коли Герміона відкрила її, фотографії на сторінках зарухались. Складні малюнки та графіки деталізували його теорію. Румейдж, який сам подорожував у часі, вважав, що час існує не лише на лінійній площині, рухаючись у майбутнє, а і що завдяки втручанню у час існує кілька одночасних реальностей.
Зовсім забувши, де вона знаходиться, Герміона скинула туфлі й згорнулася калачиком, як кішка, поклавши книгу собі на коліна.
Час, у всій його складності, не просто існує в реальності, яку ми зараз усвідомлюємо. З моменту подорожі починається нова ланцюгова реакція. Теперішнє розпадається на зміщену, але зрештою паралельну часову шкалу.
Потім мандрівник повертався до незмінної шкали часу, дозволяючи зміненій реальності продовжувати своє існування.
Можна стверджувати, що мультивсесвіт насправді нескінченний, оскільки реальності будуть розділятися знову і знову.
Ті, хто вивчає мистецтво Віщування, скажуть вам, що незалежно від подорожі, наші душі врешті-решт потрапляють туди, куди їм призначено. Ми не можемо змінити остаточну зупинку, ми можемо змінити лише шляхи, якими йдемо до фіналу. Скептики вважають, що кожна реальність — це окремий і унікальний Всесвіт із різними результатами та наслідками.
Подорожувати між Мультивсесвітами наразі неможливо. Тому ми не можемо детальніше вивчити це явище. Єдине, що ми можемо з'ясувати, це те, що, порушуючи часові рамки, ми спричиняємо масштабні та постійні зміни в майбутньому, незалежно від того, одне воно чи декілька.
Герміона, відкинувшись на спинку крісла, закусила губу і спробувала розібратися в незрозумілій темі й у тому, що це могло означати для неї. Теоретично, коли Драко взагалі повернувся у минуле, він уже викликав зрушення на часовій шкалі, створивши нову паралельну реальність. Потім він спробує повернутися у свій власний час, таким чином, повністю покинувши їхню реальність і залишивши чистий лист для її власного майбутнього. Того, де вона, можливо, не вийде заміж за Мелфоя — жодного весілля у заміському будинку чи гарячого какао на Різдво.
Від самої думки про це їй скрутило живіт. Ґрейнджер не знала, чому її так турбувало, що вона могла втратити те, чого ніколи не мала. Додавши цю книгу в стос, Герміона глянула на решту і важко видихнула. Її охопило почуття безвиході — неважливо, що вона прочитала на цих сторінках, майбутнє вже скомпрометоване.
***
Алея Діаґон як завжди вирувала життям. Відьми та чарівники поспішали завершити свої обідні справи та постійно врізалися в Герміону. Вона ледь не впала на вході в пекарню, майже врізаючись носом у брудну плитку, коли дві надійні руки спіймали її за талію, допомагаючи втриматися на ногах.
— Привіт, Ґрейнджер.
Її зосереджений погляд зупинився на самовдоволеній усмішці молодого Драко Мелфоя. Вона інстинктивно насупила брови й нахмурилася, дивлячись на нього.
— Дякую, Мелфою.
Навколо неї витала дивна напруга. Зрештою, тепер вона бачила Драко без сорочки й знала, де починається його світле волосся під пупком. Це було схоже на дивне втручання в приватне життя.
— Як минає твій день? Я не бачив тебе за твоїм столом, — люб’язно сказав Мелфой, поступаючись їй місцем у черзі поперед себе.
Він що, дійсно шукав її на роботі?
— Мені потрібно було заскочити в Архів по деякі документи, тому майже весь день я була там.
— Добре. Добре, — Мелфой підняв руку і поклав собі на шию, примружився й глянув на стелю.
— До речі, я отримав твою сову.
Герміона не надсилала сов.
— Сову?
— Відповідь щодо заходу на цих вихідних.
Вираз обличчя Герміони знову ставав нормальним. Вона подумки нагадала собі накричати на старшого Мелфоя за втручання в її життя. Черга зрушила, і вони обоє рухалися разом з нею.
— Я радий, що цього разу ти вирішила прийти, ось і все. Це така екстравагантна подія, і я визнаю, трохи претензійна, тож я розумію, чому ти ніколи не погоджувалася. Але якщо хочеш, просто щоб не з'являтися, ну знаєш, поодинці й таке інше… Ну, ми завжди можемо…
— НАСТУПНИЙ! — крикнув роздратований клерк Герміоні в обличчя. Зиркнувши на нього смертельним поглядом, Герміона ступила вперед, не звертаючи уваги на тривожне відчуття в животі від того, що Драко Мелфой збирався попросити її піти з ним на вечірку.
— Мені, будь ласка, лише м’ясний салат, сендвіч з індичкою на житньому хлібі та чіпси.
— Зробіть два сендвічі на житньому, — втрутився Мелфой, ступаючи вперед, щоб просунути на касу банкноту, яку клерк негайно схопив.
— Навіщо ти це зробив? — Герміона здригнулася, її плечі напружилися.
Знизавши плечима, Мелфой засунув гаманець у мантію, а його рука лягла їй на спину, підводячи її до каси.
— Ніхто ніколи не платив за твій обід раніше? — пирхнув він. — Колеги й навіть друзі постійно так роблять. Якщо я неправий, будь ласка, скажи Поттеру, що він може в будь-який момент перестати дозволяти мені платити за нього. Бо незабаром мені може знадобитися ще одна робота.
Ось він — той сухий гумор, який завжди змушував її посміхатися, навіть коли вона цього не хотіла.
— Мелфою, я й не знала, що ми друзі.
Його сірі очі зустріли її погляд, і на частку секунди був вдих, який здався важким і важливим, перш ніж він кліпнув, руйнуючи магію моменту, і його рука зникла з її спини.
— Ну, Ґрейнджер, я вп’явся тобі в рот. Для початку дружба здається мені безпечним стартом.
З голосним стогоном вона вдарила його по животу тильною стороною долоні й схопила свій паперовий пакет з каси.
— Дякую за обід.
— У будь-який час Ґрейнджер. І ця пропозиція поширюється на всілякі страви, обіди… вечері… дідько, навіть сніданки — він заграв бровами, і вона не змогла втриматися від сміху, доки вони йшли крізь відвідувачів пекарні до вхідних дверей.
Її очі зупинилися на її особистому охоронці, що блукав ззовні, і вона вилаялася собі під ніс, коли зрозуміла, що їй, як і раніше, необхідно якось купити чоловічий одяг, не викликаючи підозр у пильного охоронця. Ідея народилася у її голові, і вона схопила Мелфоя за руку.
— Ти можеш зробити для мене ще одну послугу?
Здавалося, він дійсно обдумував це, перш ніж знизати плечима та згідно кивнути.
— Думаю, що так. Однак ти будеш моєю боржницею. Віддавати, не отримуючи нічого на заміну, не гідно слизеринця.
— Як скажеш, Мелфою, — сказала вона, зневажливо махнувши рукою в його бік. — Мені потрібно, щоб ти відвернув увагу аврора Джейкобса. Маю втекти звідси.
— Хочеш втекти від закону? Ти ж знаєш, що я аврор, правда? Не можу допомагати з підсобництвом та підбурюванням.
— Ти можеш просто зробити це? — вигукнула вона. — Мені треба вийти з цієї будівлі, щоб він мене не побачив. Це не так уже й складно. Поговори з ним про те, як ти любиш витрачати свої несусвітні багатства або про квідич.
— Для того, кому потрібна послуга, ти поводишся, як справжня тиранка. Але у мене сьогодні гарний настрій, тож так, я допоможу тобі, — він почав відступати, не зводячи з неї погляду та підморгуючи одним оком. — Але ти мені винна!
— Зачекай! Який розмір штанів ти носиш? — її щоки горіли, але коли його посмішка стала ширшою, а очі зморщилися від сміху, вона не змогла стримати посмішку у відповідь.
— Двадцять восьмий! Купуєш мені щось, щоб я зміг це носити вранці у твоїй квартирі? — його брова зухвало підскочила, коли він усміхнувся їй. Нічого не сказавши, Мелфой вийшов за двері, поплескавши Джейкобса по плечу й обійшовши його, привертаючи увагу.
Герміона кинулась до дверей. Сховавшись за кремезним хлопцем, не звертаючи уваги на його косі погляди, вона різко звернула, коли прохолодне повітря торкнулося її щоки.
Пройшовши квартал, вона тільки ненадовго озирнулася і побачила, що Мелфой все ще радісно теревенив з її охоронцем, лише раз глянувши в її бік. Тремтіння в її животі все ще не вщухло, і всупереч здоровому глузду, Герміона не могла не замислитися про реальність, у якій вони зрештою могли б бути разом.