— О, кохана. Ти вдома, — здавалося, характерна усмішка Мелфоя стала ще ширшою, коли Герміона зайшла до своєї вітальні й чинно сіла навпроти.

Вона вигнула брову, дивлячись на Мелфоя. Від його самовдоволеної пози у неї зводило зуби.

— На вулиці на мене чекала невимовниця Сандерс. Вона майже піднялася до квартири, щоб перевірити, чи часом не ховаю я тебе тут. І що б тоді робив?

Мелфой пирхнув, закриваючи книжку на колінах і нахиляючись до неї.

— Ти забула, як добре я тебе знаю, Ґрейнджер. Ти нізащо не пустиш цю жінку до своєї квартири, бо я знаю, ти відчуваєш, що вона приносить лише неприємності… — він зробив паузу, схиливши голову набік і стенавши плечима. — Так і є, до речі.

— Як ти сюди потрапив взагалі?

— У мене був летиключ.

Риси Герміони загострилися під її несхвальним поглядом.

— Добре. Але звідки у тебе летиключ у мою квартиру?

— Ти — моя дружина, Герміоно. Ми все ще живемо тут… принаймні, іноді.

— Ми живемо в цій маленькій квартирі… разом?

Мелфой посміхнувся, його очі почали блищати.

— Як і всі одружені пари. Я хотів знайти щось трохи більше, але ти наполягала на тому, що нам це не потрібно.

— Тож я виграла? — посміхнулася Герміона, її брови з викликом піднялися.

— Ми пішли на компроміс. Залишили цю крихітну непотрібну квартирку і купили літній будиночок у Франції. Хоча… вживання терміну «будиночок» є несправедливим, — він досить великий, — розмірковував Мелфой, здається, сам для себе.

Потираючи скроні через нестримну мігрень, Герміона благала Всесвіт дати їй трохи терпіння.

— Чому б тобі не почати з самого початку? І цього разу — без дурниць.

Мелфой похмурнів і, скривившись, допив залишки вогневіскі.

—  У майбутньому ти не п'єш дешеве спиртне, і тобі слід подумати про те, аби виплекати цю звичку якомога раніше, — замовкнувши, Мелфой втомлено провів рукою по обличчю і зручніше влаштувався на своєму місці. — Гаразд, ну що ж, я з майбутнього.

— Як ти вже згадував, Мелфою, — зітхнула вона, її терпець швидко урвався. — Мене цікавить решта.

Відкашлявшись, Мелфой налив дві склянки й штовхнув одну через стіл до Герміони.

— Для мене це трохи дивно — бачити тебе такою.

— Молодою? — іронізувала Герміона, закочуючи очі та роблячи ковток зі свого стакана.

— Здоровою.

Перевівши на нього погляд, Герміона проковтнула клубок, який засів у неї в горлі. Сірі очі свердлили її; серйозність його виразута стиснута щелепа змусили її втратити мову.

— Я... я хвора?

— Проклята, насправді. Ось чому я тут. І все сталося в найбільш неслушний момент, і це вкрай підозріло, як на мене. Ось ти збираєшся оголосити про висування своєї кандидатури на пост нового Міністра магії, а ось… — Мелфой тяжко зітхнув і потер рукою щетину, — все разом пішло під три чорти.

— Міністр магії? — захопливо вигукнула Герміона, ледь підбираючи слова. Вона? Балотується на посаду Міністра магії?

— Хоч я й упереджений — я ж твій чоловік, — ти маєш усі шанси перемогти, кохана. Але цей прокльон… тобі стає гірше. Ми гадки не маємо, що саме це за прокляття і як його наклали, але тобі вперше стало погано під час вечері з Тео та Гаррі…

— НотПот все ще разом? — з надією запитала Герміона, розсіяно нахилившись вперед. Напевно, вона таки почала вірити в його розповідь десь на її середині.

Розсміявшись, Мелфой кивнув. Він був зайнятий своєю обручкою, обертаючи її навколо третього пальця, дивлячись на неї; вона була зачарована цим простим жестом.

— Минулої весни у них була вісімнадцята річниця весілля. На рік більше, ніж у нас.

— Ми… тобто ти і я — одружені сімнадцять років. І ми не вбили одне одного?

Мелфой знову засміявся дивним, але чудово глибоким сміхом, і вона не могла пригадати, щоб чула його раніше.

— Повір, ми декілька разів намагалися, але, як бачиш — все ще живі.

Герміона насупилася і скинула туфлі, підгорнувши ноги, як кішка, відпиваючи напій.

— Ми кохаємо одне одного? Або це якийсь фіктивний шлюб?

Повільна посмішка розтягнулася на його губах, поки він дивився на її килимок, знову обертаючи каблучку.

— Ні, ми кохаємо одне одного… дуже сильно.

— Це здається неможливим.

— Це не так, — він зробив глибокий повільний вдих та опустив плечі.

Вогневіскі трохи заспокоїв її нерви, і Герміона почала уважно роздивлялася його. Зараз у двадцять три роки він був надзвичайно привабливим, але Мерлін, через два десятиліття він був просто неперевершеним.

— Де ми одружилися?

— Це був виноградник на півдні Франції, — його погляд змигнув, коли Драко пірнув у спогади. — Ти залишила свої локони так, як я люблю, і твоя сукня була найкрасивішою річчю, яку ти коли-небудь надягала; вона відкривала ластовиння на твоїх плечах і маленьку родимку на шиї, яку я так люблю.

Її переповнювали незнайомі емоції; він говорив про неї, ніби вона була Сонцем, ніби весь його світ обертався навколо неї.

— Який мій улюблений чай?

— Ти п’єш чай з молоком перед роботою, і з молоком та чайною ложкою меду, коли зустрічаєшся з друзями.

— Моя улюблена книга?

— Маґлівська чи магічна?

— Маґ…

— «Гордість та упередження», — він перебив її та усміхнувся. — Магічна? Ти скажеш «Гоґвортс: історія», але це не так. Це просто книга, яку ти часто читаєш. Твоя улюблена — «Маґлонароджені: повна історія». Я купив її для тебе на наше перше Різдво, і вона тобі так сильно сподобалася, що ти й досі тримаєш її на тумбочці.

Вона ковтнула, пильно дивлячись на нього, коли відчула цей магнетичний потяг між ними.

 — Де ми вперше поцілувалися?

Ще одна усмішка.

— У «Дірявому» на твій двадцять перший день народження. Після цього мені знадобилося кілька років, щоб ти дала мені ще один шанс. Ми поцілувалися вдруге на нашому першому побаченні. Я влаштував нам пікнік у літньому будинку Мелфоїв у Франції, — він замовк на мить, усміхнувшись спогаду. — Ти випила забагато вина, залізла до мене на коліна і цілувала доти, доки ми не почали задихатися.

— Мелфою! — попередила вона, а кінчики її вух палали від бентеги.

Його щирий сміх розігнав будь-який сором, і вона помітила, що теж всміхається; їй дуже подобалася ця версія Мелфоя.

— Це правда, —  він знизав плечима, посміхаючись сам собі. — Я можу відповісти практично на будь-яке твоє запитання, кохана. Ти спиш на боці й хропиш, коли виснажена. Ти любиш проводити Різдвяний вечір, згорнувшись у мене на руках, читаючи вголос «Ніч перед Різдвом», і пити гарячий шоколад із цукеркою всередині; коли ти сердишся, то називаєш мене Мелфоєм і любиш згадувати той раз, коли я напився з хлопаками на їхній парубоцькій вечірці, і дівчина написала номер її каміна на моїй руці, хоча всі можуть підтвердити, що я не зробив нічого для того, аби змусити тебе ревнувати.

Вона відчула несподівані ревнощі, що розтікались всередині.

— Ну, якщо ти був настільки близько до іншої жінки, що вона могла щось на тобі написати, то ти безумовно винен.

— Мерліне, — він зробив паузу та ущипнув себе за перенісся. — І знову ми тут.

Губи зрадили її, викривившись у легкій посмішці, коли вона підвелася й поставила склянку.

— Куди ти йдеш? —  його очі звузилися, коли вона вийшла з кімнати.

— Я хочу перевдягнутися. А потім ми з’ясуємо, що саме ти маєш зробити, щоб повернутися до цієї дивної альтернативної реальності, де ми не ненавидимо одне одного.

***

— Отже, симптоми прокляття включають слабкість, біль, запаморочення? Мелфою, це не зовсім схоже на прокльон…

— Думаю, я зміг би відрізнити, прокляли мою дружину чи це звичайна хвороба, — незворушно сказав Мелфой. — Коли ти так кажеш — так, це звучить не так вже й погано. На кшталт грипу чорного кота чи якого-небудь іншого лайна, але це не так. Ти сама не своя — тизгасаєш. І я не збираюся просто сидіти й дивитися, як втрачаю тебе.

Його тон впевнив її, Герміона пом’якшала і підклала під себе ноги, міркуючи над тим, що він сказав.

— Я перевірю архів Міністерства і бібліотеку. Ми зможемо щось знайти.

— Ну, є причина, чому я опинився тут саме зараз. Якщо пам’ять мені не зраджує, моя мати щойно ліквідувала родинні сховища Блеків. Вона віддала усі темні артефакти до Міністерства, продала картини різним музеям по всьому світу, а сімейні коштовності відвезла до нашого маєтку.

Герміона насупила брови, слухаючи його, поки тримала склянку віскі у долоні, коли годинник наблизився до півночі.

— Моя бабуся, Друелла Блек, розповідала мені про одне намисто, коли я був малим. Я бачив його. Це срібна прикраса з вишуканим чорним опалом розміром з мій довбаний кулак, — його пальці стиснулися, і він підняв руку аби вона зрозуміла, про який розмір йдеться. — Блеки передавали його у спадок протягом століть, і воно витягує прокляття з того, хто його носить, допоки те не зійде нанівець. Прокляття були набагато популярнішими за часів древньої магії, коли суперечки вирішувалися вогнем чарівних паличок, а близькі люди часто ставали мішенню, — рука Мелфоя піднялася, щоб потерти потилицю. Проста біла футболка піднялася на його біцепсі, коли він зітхнув. — Це намисто зможе врятувати тебе. Я  знаю.

— У твоєму плані забагато змінних, Мелфою. Можливо, ти вже серйозно змінив майбутню часову лінію, я майже гарантую це. Можливо, мене навіть не проклянуть. Чорт, ми можемо навіть і не одружитися.

Похитавши головою, Мелфой провів пальцями по відрослому волоссю, і її увагу привернули сріблясті пасма біля його скроні.

— Я не вірю в це. Ми знайдемо шлях одне до одного. Ніяк інакше і бути не може.

Герміона зітхнула. Вона не хотіла йому вірити, простіше було б не піддаватися цьому, але він говорив з такою переконаністю, що вона почала копати глибше.

— Чому ти не можеш отримати коштовності від матері у своєму часі?

Мелфой незграбно поворухнувся на своєму сидінні.

— Мама померла кілька років тому. Я взяв кілька реліквій, але ти не фанат таких помпезних речей. Що, в біса, ти робила б із тіарою, наприклад? —  він похмуро засміявся. — Я зберіг частину для майбутніх поколінь, а решту подарував знайомим. Я провів останні кілька тижнів, відстежуючи їх, але це нічого не дало, і я не можу більше чекати. Я візьму намисто й повернуся назад через Темпус Мотус.

Цокнувши язиком, Герміона серйозно глянула на нього.

— Я просто не знаю, чим можу тобі допомогти.

— Мені потрібно потрапити в маєток.

— Блискуче, — Герміона пирхнула, дивлячись на нього гострим поглядом. — Як уже було сказано, ми з тобою не надто дружні, Мелфою. Ти не запрошуєш мене на чай із твоєю мамою і в принципі не робиш нічого подібного.

На його щоках з’явилася багатозначна усмішка, коли він просунув руку між своїм стегном і кутком дивана, підняв важкий конверт і потрусив ним перед її обличчям.

— Що це?

— Це, — Мелфой зробив паузу, дивлячись на елегантний шрифт, виписаний на обкладинці, — твоє запрошення на щорічний благодійний вечір Мелфоїв.

— Я не збираюся туди йти, — витріщилася Герміона. — Запевняю тебе, що це запрошення чисто показове. Чистокровне товариство шляк би трафив, якби я з’явилась там.

— По-перше, мати обожнювала тебе. По-друге, тобі подобається ця подія! Це твій улюблений день у році. Ти організовувала його останні п’ять років.

Герміона відчула поколювання у скронях, коли він говорив про неї — хоча насправді це була не зовсім вона. Це була якась дивна її версія, яка існувала лише в його свідомості.

— Ти знову це робиш, — її губи стиснулися. — Ти кажеш про мене так, ніби знаєш мене, а ти не знаєш... Принаймні не ту, яка я зараз. Я не планую розкішних вечірок, і я не знаю твою матір, і я не піду на якусь дурну вечірку, щоб грати в ці твої ігри.

Вона не могла більше слухати це. Вона підвелась на ноги й пішла до своєї кімнати. Проте, як завжди, недооцінила швидкість Мелфоя. Він піднявся і схопив її за лікоть, перш ніж вона встигла переступити поріг.

— Досить, Мелфою, — сльози навернулися на її очі, коли натиск нової інформації боляче осів у грудях. Вона десь помирала, і цей чоловік кохав її, кохав настільки, щоб перетнути десятиліття і порушити купу законів, аби лиш врятувати їй життя. — Це був найдовший і найбезглуздіший день у моєму житті.

— Я знаю, кохана…

— Досить! Перестань мене так називати! Ти — Мелфой, а я — Ґрейнджер, і ти фліртуєш зі мною лише для того, щоб роздратувати мене, і нічого більшого між нами немає!

У кімнаті запала тиша, коли його пальці міцніше стиснули її передпліччя, і вона наважилася кинути на нього погляд. Його очі були темними, напруженими, сповненими несподіваних емоцій. Зморшки біля куточків його очей набули інакшого вигляду, вони ніби стали глибшими від занепокоєння.

— Добре, — тихо погодився він. — Я знаю, що це забагато і заскладно для тебе, і я занадто багато прошу. Ти ненавидиш, коли я так роблю. Я просто... я знаю тебе, принаймні деяку версію тебе. Важко сидіти навпроти й удавати, що ти не моя дружина, — він зробив паузу, щоб провести рукою по своєму волоссю. — Але я спробую. Мені просто відчайдушно потрібна твоя допомога, тому що жінка, в яку я був закоханий тридцять років, помирає прямо зараз. І незалежно від того, віриш ти в те, що це — ти, чи ні… удай, що це просто будь-яка людина, добре? Будь ласка, Ґрейнджер.

Вони стояли так близько, досить близько, щоб відчути, як їхні грудні клітки майже стикалися при кожному вдиху, коли вона дивилася на нього. Мелфой ковзнув поглядом по її губах, і проти своєї волі вона зробила те саме. Але коли він схилився до неї, Герміона злякалася і вирвалася з його рук.

Вони дивилися одне на одного, і між ними тепер була ніби прірва. Герміона зосередилася на своєму диханні.

— Там є кімната для гостей, але, я думаю, ти й так це знаєш, — швидко сказала Герміона. — Тобі варто поспати.

Тоді вона обернулася і зникла у своїй спальні. Вона ховалася під ковдрою, поки її свідомістю не заволоділи сни про життя, яке вона, можливо, ніколи не проживе.

***

Герміона розплющила очі, почувши звуки та запахи смаженого бекону, що гуляли квартирою. Неможливо було зрозуміти, яка емоція володіла нею: лють через те, що незваний гість — Мелфой — прийшов до неї на кухню, чи гнів через те, що, наперекір усім її зусиллям, її шлунок закрутило від голоду.

Тихенько загарчавши, вона перекинула ноги через край матраца й схопила свій халат з краю ліжка. Вийшовши зі спальні, вона раптово заклякла від видовища на кухні.

Вона була вражена, побачивши, як він недбало стоїть без сорочки над плитою. Він не такий, яким вона його уявляла… не те, щоб вона витрачала багато часу на такі речі, звичайно, ні… але він усе ще був худий, просто трохи менш кістлявий... і куди міцніший, об’ємніший. Страшний шрам повз через плече та вгору шиєю, сріблястий, зморщений і майже розсерджений.

— Доброго ранку, коха… — Мелфой затнувся на півслові, ніжність так і не зірвалася з його язика. — Герміоно, — поправив він. — Сніданок?

— Мелфою, — іронізувала вона коротким тоном. — Сорочка?

Він обернувся, зваблива усмішка ідеально прикрашала його обличчя. Проти власної волі, її погляд перемістився на його живіт, вивчаючи дрібні шрами, розсіяні його шкірою, бліде волосся на його грудях і під пупком. Вона зглитнула.

— Що сталося з твоїм плечем? — спитала, спираючись на стіну біля кухні, але не заходячи туди.

Обличчя Мелфоя скривилося, коли він намагався розгледіти шрам на своїй шкірі.

— О! Мерліне, це було так давно. Бій у Ноктерні став неприємним — я провів майже тиждень у Мунґо, —  його губи скривилися в задумі. — Саме тоді ти вперше сказала, що кохаєш мене, якщо чесно. Мерліне, ти так хвилювалася. Ти весь час сиділа біля мого ліжка, навіть взяла вихідний на роботі. А одного вечора, коли я дрімав, ти прошепотіла це, немов секрет, який не хотіла розкривати.

Стукіт її серця прискорився. Воно несамовито билося об її ребра, поки Герміона слухала Мелфоя в дивному захваті.

— Я зробив тобі чашку чаю, — змахнувши паличкою в повітрі, він змусив чайну чашку піднятися й опинитися на столику між ними, а за нею приземлився чайник, який самостійно налив ідеально просочену каву із молоком. —  Я гадаю, ти скоро вирушиш на роботу? Тоді йди збиратися. Я приготую для тебе сніданок перед тим, як ти підеш.

З її губ зірвався роздратований звук, і Герміона з роззявленою щелепою увійшла до своєї маленької кухні.

— Ти теж мусиш зібратися. Тоді ти зможеш піти зі мною, і ми повернемо тебе до твого часу.

— Я нікуди не піду без цього намиста. Тому, будь ласка, забудь про цю ідіотську ідею, аби ми могли рухатися за планом. Я вже надіслав твою відповідь на захід, що відбудеться цими вихідними. Отже, що стосується нашого плану...

— Мелфою!

— … спробуй домовитися про побачення з нинішнім Драко. Він прийде за тобою, якщо він не більша заноза, ніж я пам’ятаю, і коли він прийде, ми його оглушимо, і я тоді я займу його… моє місце.

Герміона була впевнена, що кров полишила її щоки, її очі метали блискавиці, коли вона дивилася на старшого Мелфоя збентеженим поглядом.

— Ти, до біса, божевільний, Мелфою. Готуйся! Ти повертаєшся...

— Ні, — огризнувся Мелфой, кинувши лопатку на сковороду з гучним брязкотом і повернувшись до неї. Його щоки почервоніли від люті.

— Ти що, не розумієш? Я не повернуся без цього намиста. Я не втрачу тебе. Сіселі Сандерс і її брудні довбані руки причетні до цього. Я досліджував її роками. Немає, в біса, жодного шансу, щоб я пройшов назад крізь цю арку, не бувши впевненим, що і нинішня, і майбутня версії тебе захищені від її продажних лап.

Знайоме ім’я протверезило її, і Герміона відступила, насупивши брови.

— Сіселі? А який вона має стосунок до всього цього?

— Ґрейнджер... — пирхнув Мелфой, взяв лопатку й повернувся до плити. — Вона — нинішній міністр магії, яку ти намагаєшся скинути з посади.