— Я твій чоловік, Герміоно.
Слова були досить простими, сказаними просто для того, щоб вона могла зрозуміти й обміркувати все, але це було найсмішніше, що вона коли-небудь чула.
Один вдих.
Другий.
З губ Герміони вирвався смішок, який переріс у гучний сміх, коли вона схопилася за бік і впала на місце. За кілька хвилин її сміх затих, і вологим поглядом вона побачила, що Драко зовсім невеселий — його щелепи стиснуті, а очі презирливо звузилися.
— Ти заспокоїлася, кохана? Це серйозно.
— Ой, припини, Мелфою! — Герміона здригнулася, її сміх стих, коли вона закотила очі й забарабанила пальцями по столу. — Що це? Розіграш? Як ти змусив їх дозволити підіграти тобі, — чи, — вона замовкла, дивлячись через плече, — це теж розіграш?
— Це не розіграш, Герміоно.
Шкіра Герміони вкрилася мурашками; це таке дивне відчуття — чути, як її ім’я скочується з його язика, ніби це правильно— ніби він вимовляв це щодня. Вона ковтнула, її спина трохи випрямилася.
— Ти не називаєш мене так.
— О, я називаю. І я називаю тебе словами набагато інтимнішими, ніж це, запевняю, — Герміона помітила спалах полум'я в його очах і відчула, як рум’янець розповсюджується аж до кінчиків її вух.
Неделікатно пирхнувши, Герміона відкинулася на спинку крісла й схрестила ноги, дивлячись на нього гострим поглядом.
— Добре, Драко Мелфою з майбутнього. Як я можу тобі допомогти?
Вона відчула незнайомий, але дивовижно ніжний поштовх у своїй свідомості й, піднявши погляд на Мелфоя, прочитала намір у його очах. Заплющивши очі, вона змогла відчути його в межах свого розуму. Вона різко розплющила очі, коли його голос заповнив її свідомість.
«Ой, перестань панікувати. Мені потрібно вибратися звідси, і дуже важливо, щоб ти допомогла мені, — Герміона скептично звела брову, але він продовжив. — Можна тільки подумати. Я почую тебе, кохана».
«По-перше, перестань мене так називати, — вона поворухнулася на сидінні, її голова нахилилася набік. — По-друге, я не збираюся допомагати тобі, Мелфою. О! І по-третє, я не можу повірити, що ти весь цей час був виманологом. Це абсолютно неетично, і я маю повідомити про тебе...»
— Ми подорожували, і я потрапив у Темпус Мотус у Греції. Він мене виплеснув тут, і я не знаю, чому і як.
Його губи скривилися в ледь помітній усмішці.
«Брехня. Не хвилюйся, кохана. У мене є план, мені просто потрібно, щоб ти допомогла мені».
Двері позаду неї відчинилися, і Сіселі зайшла до кімнати, притулившись до зачарованого скла й схрестивши руки на грудях.
— Ви закінчили, міс Ґрейнджер?
«Ну, поїхали.»
Після цього Драко вийшов з її свідомості й повернувся до новоприбулої зі звуженим, майже звинувачувальним поглядом.
— Отже, авроре Мелфою... — голос Сіселі пронизала підозра. — Як ви сказали, ви пройшли через Темпус Мотус. Чи знаєте ви щось про те, як працюють подорожі у часі?
— Ніколи цим не займався, — Мелфой відкинувся на спину із самовдоволеною байдужістю. — Останнім часом я просто старий аврор.
Герміона не могла відірвати очей, у ньому було щось таке до біса інакше. Він усе ще був упевнений, на межі зарозумілості, але здавався спокійнішим.
— Як би мені не хотілося в це вірити, я скажу вам прямо зараз, що неможливо пройти через Темпус Мотус без великого наміру та досить серйозної роботи з чарівною паличкою. Я можу зайти в сусідню кімнату і пройти прямо під ним, і нічого не станеться. Отже, боюся, що у вашій історії є прогалини.
Цокнувши язиком, Мелфой знизав плечима.
— Навіть не знаю, що тобі сказати, Сіселі, — звертання було сповнене презирством, коли його рот згорнувся навколо її імені. Герміона подумала, чи не знали вони одне одного в майбутньому. — Але, можливо, це робота для ваших Невимовників. Не хочу, щоб люди переміщалися крізь час через таку аварію. А поки я вимагаю віддати мене під опіку дружини...
Герміона гикнула й повернулася до Сіселі.
— Я — не його дружина.
— Ох, але кохана, ти дійсно моя дружина.
Гнів затьмарив її зір, її щелепи стиснулися, коли вона силою вдихнула крізь зціплені зуби.
— Запевняю тебе, Мелфою — ні.
— Ні-і-і, я запевняю вас, місіс Мелфой, що це так.
— Ви двоє поводитесь, як діти! — сказала Сіселі, відштовхнувшись від стіни, щоб спертися долонями на металевий стіл. — Скажу чесно, мені байдуже, одружені ви чи ні. Містере Мелфою, вас не випустять із Відділу таємниць ні за яких обставин. Ви повернетеся через цей портал, перш ніж завдасте ще більше шкоди майбутній часовій шкалі.
— Ох, Мерлінові яйця…
Герміона влізла в розмову.
— Скажімо, якимось дивним поворотом долі нам з тобою все ж судилося опинитися разом. Тепер я про це знаю, і буду шукати знаки, підказки. Це може змінити всю структуру того, що станеться далі. Ти не маєш бути тут.
Підвівшись, Герміона стала придивлятися до дивної версії Мелфоя, її плечі опустилися, коли вона побачила поразку, що застигла на його обличчі. Знову почулося те підштовхування, цього разу більш наполегливе, і Герміона зморщила лоб, коли голос Мелфоя знову заповнив її думку.
«Я маю бути тут. Мені потрібно, щоб ти довіряла мені.»
Вона інтуїтивно відчула, що щось відбувається, а серце зайшлося, коли Мелфой потер обличчя долонями й перебільшено застогнав.
— Ну, здається, ви дві блискучі леді піймали мене, — забравши руку в кишеню, він дістав маленьку дерев’яну коробочку і поклав її на стіл. — Щоб ти знала, у майбутньому ви двоє не будете такими дружніми. І це не через тебе, Герміоно.
Тривога скрутила її груди, коли він підняв кришку маленької коробочки. Ніхто з них не звернув уваги на його попередні заяви, намагаючись зазирнути всередину. Це була… сільничка. Герміона глузливо усміхнулася.
— Не хвилюйся, Сіселі, я повернуся, — Мелфой багатозначно подивився на Герміону, а потім хитро підморгнув їй і доторкнувся пальцями до сільнички. Цієї ж миті він зник.
Герміона розкрила рота, її очі округлилися, дивлячись на пусте місце, де щойно сидів чоловік. Сіселі, здавалося, була куди менше вражена. Вона бурмотіла прокльони собі під ніс, махнувши чарівною паличкою на дальню стіну і відкриваючи двері.
— Якого біса? — вигукнула жінка з сильним акцентом, приблизно одного з Герміоною віку, увійшовши до кімнати з двома чоловіками, що йшли за нею по п’ятах.
Стиснувши перенісся, Сіселі сказала крізь стиснуті зуби:
— Ви хочете сказати мені, що не перевірили його? Він нелегальний мандрівник у часі та Смертежер!
— Виправданий Смертежер, — втрутилася Герміона, але, упіймавши на собі цікавий погляд чотирьох невимовників у кімнаті, зробила крок назад і скривилася. — Я просто кажу, що його виправдали, тому що він діяв під сильним тиском і в основному був неповнолітнім.
— Міс Ґрейнджер, — доброзичливість Сіселі швидко зникла, і її ніздрі роздулися, коли вона намагалася впоратися з довгими рівними вдихами. — Вам доведеться вибачити нашу команду, оскільки ми намагаємося знайти вашого… чоловіка.
— Він не…
Сіселі зневажливо махнула рукою, змушуючи Герміону замовкнути.
— Без різниці. Ви можете повернутися до своєї роботи, ми обов’язково зв’яжемося з вами.
Герміона повернулася до дверей, але її рука застигла на ручці, коли Сіселі знову покликала її напруженим і холодним голосом.
— Міс Ґрейнджер?
Герміона пробуркотіла щось у відповідь. Спиною пробіг холодок.
— Якщо аврор Мелфой знову зв’яжеться з вами, я очікую, що ви негайно повідомите про це Відділу Таємниць. Впевнена, що ви добре усвідомлюєте всю серйозність цієї ситуації та проблеми, які можуть виникнути, якщо часові рамки будуть порушені.
Її горло стиснулося, і Герміона впевнено кивнула.
— Звичайно, невимовнице Сандерс. Якщо я щось почую, то зв’яжуся.
Вона навіть не була впевнена, чи збрехала.
Герміона переступила поріг, готуючись знову побачити Темпус Мотус, але натомість побачила ліфт. Приголомшена знайомим оточенням, вона взагалі не зрозуміла, як їй взагалі вдалося сюди пробратися.
Ворота ліфта відчинилися — на потрібному поверсі, варто додати, — і Герміона зі стурбованим виразом обличчя пройшла через коридор, який з'явився нізвідки, до свого кабінету. Що, на біса, щойно сталося — і, що важливіше, чи то не плід її уяви?
Вона провела достатньо часу у Відділі таємниць, щоб знати, яка дивна і жахлива магія знаходиться всередині Міністерства, але вона навіть уявити не могла, що знайде Мелфоя, який мандрує в часі й вимагає її уваги.
— Ґрейнджер, — прозвучав знайомий, повільний голос. — Як ти почуваєшся сьогодні? Хочеш?
Герміона обернулася, готова різко відповісти Мелфою, але він безцеремонно кинув у її бік маленький флакон. Її рефлекси все ще були повільними й не прокинулися до кінця, хоча вже наближався обід, і флакон відскочив від її грудей на підлогу. Підтиснувши губи й бурмочучи щось собі під ніс, Герміона підняла його й стала уважно роздивлятися.
— Отрута?
— Ох, перестань, Ґрейнджер, — він усміхнувся, зайшовши до її кабінету, і буденно притулившись до її столу. — Я зі Слизерину. Якби я хотів тебе отруїти, я б вибрав щось куди краще, ніж це. Це Антипохмільне зілля, дурепо. Як твій ранок? Я ніколи не бачив, щоб хтось так напивався маслопивом.
Герміона витягла пробку з флакона й кілька разів понюхала її, аби переконатися, перш ніж випити зілля й відчути бажане полегшення, яке розлилося по черепу.
— Дякую, Мелфою. Це було дуже люб’язно з твого боку, але ти добре знаєш, що я пила не маслопиво.
— Я знаю, — він тицьнув її пальцем у ребра, і вона вивернулася, жадаючи помститися, та навіть зробила незручний випад рукою десь у його напрямі, поки він не відскочив від її робочого місця. Яскрава посмішка сяяла на його обличчі, коли він відступив, сунувши руки в штани й грайливо підморгуючи їй. — Люблю діяти тобі на нерви, Ґрейнджер. З усього, що я переріс, мені цікаво, чи я коли-небудь переросту цю потребу діставати тебе.
— Можу тебе запевнити, — пробурмотіла Герміона собі під ніс, — ніколи.
***
Витягнувши задерев’янілу шию, Герміона відкинулася на спинку крісла, помітивши, що Відділ тепер майже порожній. Залишилося лише кілька надто завзятих робітників, як вона сама, і навіть вони, здавалося, збиралися додому.
Гаррі зазирнув до її кабінету, спершись підборіддям на передпліччя й усміхнувшись.
— Збираєшся додому, Герміоно?
Вона кинула останній погляд на свій стіл, на всю роботу, яку вклала в десятигодинний робочий день, і все ж їй здавалося, що вона нічого не зробила. Послабивши подих, вона криво всміхнулася йому й підвелася на ноги.
— Так, напевно.
Помахом чарівної палички її стіл ставтаким, як їй подобалося: пергаменти згорнулися в рядок у кутку, а її каламар знову наповнився.
— Скажи-но, — розмірковував Гаррі, поки допомагав їй одягнути мантію, а потім вів через відділ, — я чув, що ти сьогодні мала зустріч у Відділі таємниць.
— Мерліне, тут нічого не можнавтримати у секреті, так? — Герміона закотила очі, думаючи про те, яким безглуздим був сьогоднішній ранок — і, що важливіше, чи є в неї шанс знову побачити майбутнього Драко Мелфоя.
— Ти можеш сказати, про що була розмова? — прошепотів він, коли вони встали в ліфті за іншими працівниками Міністерства, що теж завершили робочий день. — Мабуть, щось сталося, якщо вони покликали Найяскравішу чаклунку цього часу.
Герміона голосно застогнала, коли він штовхнув її ліктем, а його губи скривилися в посмішці. Вона навіть не була впевнена, який ідіот почав використовувати цей титул або як він став таким поширеним. Але вона була впевнена, що ненавидить його.
Вона відкрила рота, готуючись пояснити, що насправді нічого особливого не сталося... але не змогла вимовити й звуку. Гаррі дивився на неї, ніби її язик перетворився на зміїний і зараз шипів щось парселмовою, поки вона стояла, не зводячи з нього очей. Стиснувши щелепу, вона пирхнула, а потім спробувала знову, але намарно.
— Я… я не можу, — вимовила вона, зводячи брови.
— Аааа, я був під такою ж присягою, подруго, — ліфт раптово зупинився в Атріумі, і брама відчинилася. Кілька людей пройшли до камінів. — Ми називаємо це «Язика-проковтнув-клятвою». Дратує, правда?
Герміона кивнула, міцно стиснувши губи. Вона дала обітницю, тож їй не варто дивуватися; але вона виявила, що цензура їй зовсім не подобається.
— Хочеш прийти на вечерю? Сьогодні черга Тео готувати, і ти знаєш, що ти завжди бажаний гість в нашій хаті.
Щира посмішка з'явилася на її губах, і вона нахилилася, щоб ніжно поцілувати його в щоку.
— Ти надто хороший друг, Гаррі. Але наступного разу, добре? Я сьогодні втомилася.
— Звичайно. Добраніч, Герміоно.
— Добраніч, — видихнула вона, спостерігаючи, як її друг зникає крізь решітку каміна. Вона обернулася, дивлячись на величезний вхід до найвеличнішої будівлі Чарівного Лондона.
Колись це було єдиним, про що вона мріяла.
А тепер вона не розуміла, якого біса вона не мріяла про щось більше, ніж це.
***
Герміона не одразу пішла додому. Вона підійшла до «Дірявого Казана» й сіла за порожній барний стілець у кінці приміщення, повечеряла й випила пива, теревенячи з Анною за барною стійкою.
Коли вона більше вже не могла відкладати неминуче повернення до своєї порожньої квартири, то дісталася найближчої точки Явлення. Вона жила в красивому районі Лондона, який був популярним серед юних чарівників та відьом. Поблизу було кілька місць, які вона могла б відвідувати, а алея Діаґон та Чарівний Лондон були зовсім поруч.
Проте сьогодні було щось дивне у повітрі, і Герміона відчувала, що за нею спостерігають. Наближаючись до свого будинку, вона потайки дістала чарівну паличку, зарившись під плащ, аби побороти осінній холод.
Ліворуч від неї спалахнула тінь, і Герміона різко обернулася, витягнувши чарівну паличку та освітлюючи простір біля себе, коли хтось вийшов із темряви. Перед нею стояла Сіселі Сандерс.
Високі вилиці жінки більше не робили її схожою на статую — ні, у різкому світлі вуличного ліхтаря вони відкидали жахливі тіні на її обличчя. Рука Герміони непохитно тримала паличку, доки ідеально доглянуті брови Сіселі повільно повзли на лоба.
— Міс Ґрейнджер, прошу вас опустити чарівну паличку.
Герміона видихнула з полегшенням, коли двоє знайомих аврорів обступили невимовницю Сандерс.
— Мерліне, вам обов’язково було так ховатися в тіні? Я могла б вас проклясти.
— Перепрошую. Ми просто ще раз перевіряли, чи не супроводжує вас додому аврор Мелфой і чи не помічали його біля вашої квартири, — над головою мерехтів вуличний ліхтар, і Герміона не могла втриматися від неприємного передчуття в її животі. — Для вашого захисту, запевняю вас.
— Добре, — Герміона підтиснула губи, коли опускала чарівну паличку. — Ну, вибачте, що розчаровую вас, невимовнице Сандерс, але я провела решту дня у своєму кабінеті, мій керівник може це підтвердити. Потім мене супроводжував аврор Поттер і я зупинилася в «Дірявому» на вечерю, Анна може це підтвердити, якщо ви заскочите. А тепер, як бачите, я тут одна.
— Я вважаю, що лише винні вважають за потрібне перерахувати свої алібі, перш ніж їх про це питають, міс Ґрейнджер, — губи Сіселі неприємно стислися, і глибокі зморшки стягнули її рот.
— Мене у чомусь звинувачують?
Суворість Сіселі зникла, і вона фальшиво всміхнулася Герміоні.
— Звичайно, ні. І навіть якби я хотіла, я — Невимовниця, тож, на жаль, це поза моєю юрисдикцією. Ви не будете проти, якщо я зайду на кілька хвилин до квартири? Ми стояли тут деякий час і, боюся, я змерзла від вечірньої прохолоди.
Герміона мовчки наклала на них Зігрівальні чари й нахилила голову набік у мовчазному виклику.
— Говоріть відверто, невимовнице Сандерс. Це був довгий день, і я хочу трохи відпочити.
— Я хочу, щоб ви дозволили мені перевірити вашу квартиру на наявність слідів Драко Мелфоя. Як ви сказали, вас тут не було і ви не спілкувалися з ним, але він, можливо, зламав ваші Захисні чари й зараз підстерігає вас всередині.
— Я дуже сумніваюся, що хтось міг зламати мої чари, мем. І якщо він там, нагорі, я обов’язково зв’яжуся з владою. Дякую вам за вашу турботу, і, як було сказано раніше, я повідомлю вас, якщо все ж побачу його, — терпіння Герміони урвалося. Не було жодного шансу, що ця жінка ступить у її квартиру.
— Я змушена наполягти... — почала Сіселі, і Герміона тихо зашипіла.
— Ви забули, що я працюю в Департаменті магічного правопорядку. Я складала ті самі вступні іспити та ті ж стандарти практичного й теоретичного права, що й усі аврори та слідчі мого відділу, — і зробила це краще за них. Ви не маєте права входити в моє житло без ордера від Чарверсуду та величезної кількості вагомих причин.
Темні очі Сіселі блиснули та трохи розширилися, перш ніж звузитися, коли вона глянула на Герміону.
— Як бажаєте, міс Ґрейнджер. Це аврор Гаверфілд і аврор Джейкобс.
— Міс, — відповіли вони в унісон, киваючи головами.
— Вони позмінно охоронятимуть вас і ваш будинок. Гаверфілде, ти чергуєш перший, — Сіселі зігнала Зігрівальні чари, і, накидаючи шарф, звернула на тротуар.
— Позмінна охорона? — Герміона пирхнула. — Я думала, ви сказали, що мене ні в чому не звинувачують.
Сіселі завмерла та повернулася корпусом, щоб зустріти несхвальний погляд Герміони.
— Не вас, міс Ґрейнджер. Поки ні. Аврори будуть тут для вашого захисту та захисту нашого дуже хиткого майбутнього. Драко Мелфой — злочинець на волі: Небажане обличчя №1 станом на тепер. На жаль, через характер його злочинів ми не можемо публічно полювати на нього. Але запевняю вас, я роблю все, що в моїх силах, щоб взяти його під варту до того, як нашій часовій шкалі буде завдано непоправної шкоди. Я закликаю вас поставитися до цього питання серйозно і погодитися з Відділом таємниць, а також з самим Міністерством. Закон часу — це дуже серйозна річ.
Груди Герміони здіймалися — глибокі, розлючені подихи пробивалися повз її губи.
— Гарного вечора, невимовнице Сандерс.
— І вам, міс Ґрейнджер. Я скоро зв’яжусь із вами з ордером від Чарверсуду, — Сіселі кивнула, а потім продовжила свій шлях тротуаром, піднявши комір до самого підборіддя, а розкішне вовняне пальто щільно обтягувало витончену талію.
Ось і розібралися. Герміона ненавиділа Сіселі Сандерс.
***
Герміона зупинилася біля дверей, витягнувши чарівну паличку, аби перевірити складні Захисні чари. Вона була впевнена в тому, що її захист ніхто не порушив. Безумовно, її шкірою пробігли б мурашки, якби хтось зробив з ними що-небудь, починаючи від вибитого вікна та закінчуючи зламаними дверима.
Але це не завадило їй бути абсолютно впевненою, що майбутня версія Драко Мелфоя всередині. Назвіть це інтуїцією чи логічною дедукцією, але в неї не залишилося жодного сумніву.
Герміона переступила поріг, швидко зачиняючи двері чарівною паличкою, а потім змахнула рукою, приглушуючи світло.
Її очі звузилися, коли вона глянула на чоловіка, який сидів на її дивані. Він пив її вогневіскі й сидів з усією самовдоволеною наполегливістю. У нього на колінах лежала її книга, а поруч згорнувся калачиком її кіт. Кинувши сумку на стіл і знявши мантію, вона стала перед ним.
Нарешті, після неймовірно довгої хвилини, Мелфой підняв на неї погляд, нахиливши голову вбік.
— О, кохана! Ти вдома.