Випустивши перо й отримавши кілька небажаних чорнильних плям, Герміона потерла своє пульсівне зап’ястя, згинаючи його, і відкинулася на спинку крісла. Її тіло боліло, і ніякі знеболювальні зілля чи гарячі ванни не могли заспокоїти нескінченну втому, яка глибоко засіла в її кістках.
Спостерігаючи за метушнею Департаменту магічного правопорядку, вона не могла не подумати, що в якийсь момент свого життя вона звернула ліворуч, коли їй судилося піти праворуч. Вона була Герміоною, проклятою Ґрейнджер, приреченою на великі справи змалечку, готовою запалити світ своєю блискучістю; але тут вона сиділа з судомою в зап’ясті та похмурим обличчям.
— Привіт, Герміоно, — посміхнувся Гаррі. Його волосся було розпатланим, а окуляри з’їхали набік, коли він підходив до її кабінету.
Вона не могла втриматися від роздратування, сідаючи прямо в кріслі й припечатуючи його гострим поглядом.
— Гаррі.
— Як твій ранок? — його усмішку неможливо було проігнорувати, і Герміона видихнула, звернувши увагу на свого друга.
— Цілком буденно, як завжди. А ти як? Маєш скоріше такий вигляд… — Герміона підняла брову, дивлячись на нього, — ніби ти захекався.
— Ха! Ми щойно завершили великий рейд у південному Лондоні. Знайшли ящики з драконячими яйцями, захованими в якомусь занедбаному магазинчику в маґлівській частині міста. Просто вогонь! Усе закінчилося паличковим боєм, і тепер ми маємо групу недолугих злочинців у камерах ізолятора і десяток драконячих яєць на шляху до Румунії.
Герміона відчула ревнощі, але змусила себе натягнути усмішку на обличчя.
— Це чудово, Гаррі.
Справа не в тому, що вона не щаслива за нього — ні, це зовсім не так. Зрештою, вони пройшли війну, просто вона не думала, що в її інтересах прожити життя, ловлячи злочинців. Зрештою, вона вже зробила свій внесок. І тому вона пішла менш небезпечним шляхом і приєдналася до Відділу магічного правопорядку, як слідчий особливих справ.
Це був дуже ілюзорний спосіб сказати, що вона проводила дослідження. Багато досліджень. Це супроводжувалося певними привілеями: доступом до Архіву Міністерства та відсутністю наднормових днів. Але їй бракувало певного рівня адреналіну, щоб тепер, через чотири роки, вона могла визнати, що сумувала за своєю молодістю.
— Поттере! — Голос Мелфоя перервав момент, коли він з усією самовдоволеною байдужістю підійшов до її кабінету, кидаючи Гаррі на голову ґрифіндорський шарф. — Ти забув це на моєму столі. Наступного разу я зміню його на належні кольори й приклею до твоєї товстої шиї. Ґрейнджер, — грайливо наспівав він, спираючись стегнами на край її столу. — Ти маєш такий вигляд, як…
— Не закінчуй речення, — попередила Герміона, тицяючи чарівною паличкою йому в стегно, щоб витурити його зі свого простору. — Хіба у тебе немає важливіших справ?
Мелфой фиркнув, повернувся і сперся однією рукою на пергаменти, а другою — на спинку її стільця. Затиснувши її в клітку, він зиркнув на неї, його губи підтягнулися у знайомій самовдоволеній усмішці.
— Щось важливіше, ніж роз'ятрити тебе у понеділок? Нічого.
Бувши донькою дантистів, вона могла оцінити те, як його ідеальні білі зуби блищали, коли він посміхався, але вона однаково відчайдушно хотіла врізати в його ідеально виточену щелепу кулаком. Проте, бажаючи рухатися далі — і щоб її не звільнили — вона утрималася.
— Чому ти так любиш мені допікати? — промуркотіла вона, знову тицьнувши його кінчиком чарівної палички, цього разу посилаючи легкий поштовх магії в його ногу. Він закричав, відступаючи від неї з різким поглядом.
Сміх зірвався з губ Гаррі, коли він стиснув руку на плечі Мелфоя й підштовхнув його.
— Ходімо, напарнику. У нас є бісова тонна звітів, які потрібно заповнити, перш ніж Робардс дістане наші дупи, — зробивши кілька кроків, Гаррі обернувся, на його обличчі все ще вирізнялося задоволення. — Ти прийдеш за вечерю, Герміоно?
— Тільки якщо не прийде той дурень, якого ти називаєш напарником! — розсіяно гукнула вона, махнувши їм рукою, коли вони відходили до Відділу Аврорів.
***
Дивлячись на тісну кабінку у кінці «Дірявого Казана», Герміона не була сильно здивована, побачивши блондина, який сидить поруч із її найкращим другом – брюнетом.
— О, ти прийшла. Радий, що ти змогла зробити це… знову.
— Маєш чудовий вигляд, Ґрейнджер, — з-за її спини пролунав тихий знайомий голос, і вона підстрибнула, коли Тео Нот грайливо шльопнув її по заду. Пославши їй свою найчарівнішу посмішку, він підійшов до Гаррі, швидко цьомнувши його в щоку, і його рука опустилася на стегно її друга.
— Привіт, Тео, — Герміона впала на сидіння поруч із Мелфоєм, бурчачи щось собі під ніс, коли блондин повернувся до неї, а на його обличчі з’явилася хитра посмішка, коли одна рука витягнулася позаду неї. — Мелфою.
— Скучила за мною, люба? — Герміона закотила очі, нахиливши голову до чарівника праворуч та подумавши про те, що його обличчя знаходиться занадто близько до її. Він, звісно, був дурнем, але все ж таки гарним чоловіком, і перебування в такій близькості було небезпечним для її добробуту. Його язик висковзнув, щоб змочити нижню губу, перш ніж він затиснув його між зубами, дозволяючи своєму погляду ліниво блукати її лицем.
— Ти невиправний, і чому я терплю тебе, ще треба буде з’ясувати, — Герміона простягнула руку, щоб схопити меню, її плече торкнулося його грудей, коли він підсунувся до неї ще ближче і його долоня знайшла її стегно.
Повернувшись у своє вертикальне положення, коли Мелфой майже сидів у неї на колінах, вона розгорнула меню.
— Драко Мелфою, присягаюся, якщо ти не прибереш свою руку з моєї ноги, я сама видалю з неї кістки.
Мелфой розсміявся й покинув її особистий простір.
— О, я просто люблю, коли ти запалюєшся, Ґрейнджер, — допивши рештки вогневіскі, він підняв палець у бік бармена, роблячи замовлення.
— Перший раунд за мною, хлопаки.
Застогнавши, вона сховалася обличчям у сторінки меню, яке вивчила напам’ять багато років тому. Мерліне, врятуй її від Драко Мелфоя.
***
Герміона позіхнула, витягнувши руки високо над головою, проганяючи сонливість зі своїх кісток. Було нерозумно залишатися на вулиці так пізно в будній вечір, але вона зрозуміла, що перебувати в присутності чистого, нудотного, солодкого кохання НотПота — як вона їх охрестила — з великою кількістю Мелфоя вимагає алкоголю. І як тільки вона почала пити, зупинитися було неможливо.
З роками вона виявила, що він став набагато стерпнішим, особливо, якщо її розум затьмарений алкоголем. Він був майже... кумедним і недбалим, яким він їй подобався лише після принаймні двох склянок вогневіскі. Був навіть один випадок — після майже недозволеної кількості алкоголю на її двадцять перший день народження — коли на зворотному шляху з туалету вона опинилася притиснутою до стіни в «Дірявому Казані» з язиком Драко Мелфоя у своєму роті…
Чесно кажучи, вона забула більшу частину тієї ночі, але такий поцілунок не пішов з її пам’яті. Спогад про його грубий, майже відчайдушний дотик, коли його руки блукали її тілом, стискаючи сідниці, і коли він притиснув коліно між її стегнами та притиснувся губами до її губ, затримався в її пам’яті.
— Ґрейнджер! — наказав гуркітливий голос, порушуючи її спогад.
Герміона закліпала, відволікаючись від жахливих спогадів і повертаючись до начальника відділу.
— Так, сер?
Її зустріла лиса голова Петерсона, коли він перебирав купу пергаментів, привертаючи до неї мінімум уваги.
— Сандерс чекає на Вас у Відділі таємниць. Зараз.
— Сандерс? Відділ таємн…
Петерсон зітхнув і нарешті подивився на неї з-за купи файлів.
— Сіселі Сандерс? Вона керівник Нев…
— Невимовників, так, я знаю, — вона перебила його і підійнялася на ноги. — Але з якої нагоди їй розмовляти зі мною?
Перебільшено зітхнувши, Петерсон повернув увагу до своїх документів.
— Можливо, ти не розумієш загальної ідеї Невимовників, Ґрейнджер, але вони зазвичай тримають свої секрети при собі. Іншими словами, вона ні хріна мені не сказала.
Петерсон пішов далі, кинувши кілька документів на стіл її колезі, а Герміона не могла прийти до тями. Вона не могла вигадати жодної причини, навіщо Відділ таємниць розшукував би її.
***
Її підбори застукотіли по чорному мармуру, що вів до входу у Відділ таємниць. Факели вздовж стін виблискували синюватим відтінком, коли вона наближалася до дверей, що вимальовувалися в кінці довгого холу.
Спалахи спогадів з тієї ночі, яку вона провела тут на п’ятому році навчання, знов спливли у її пам’яті, а примарний біль прокляття, яке давно загоїлося, обпікав її бік. Стукіт її серця наближався до шаленого рівня, і вона відчувала, як долоні стають вологими.
Була маленька частина її, яка вдавалася в питання, чи чув Відділ таємниць про неї й, може, хоче запропонувати їй роботу. Хоча це здавалося малоймовірним, враховуючи, що її резюме складалося лише з виняткового списку документів про освіту та відзнак, а потім кілька років сидіння за дослідницьким столом.
Зупинившись перед великими дверима, вона затримала подих і підняла кулак, аби постукати по дверному полотну без ручок, але перш ніж її кісточки встигли торкнутися поверхні, двері відчинилися. Вона здивовано ахнула, а потім швидко оговталася, поправила спідницю й високо підняла підборіддя.
За високим столом сиділа спорохніла жінка з глибокими зморшками на обличчі та віковими плямами на світлій шкірі. Її туманні окуляри сиділи низько на переніссі, і вона навіть не зважилася відвести погляд від того, що так пильно розглядала на своєму столі.
Після довгої миті мовчання Герміона відкрила рота, щоб представитися, але її заспокоїла портьє, яка вибрала саме цей момент для розмови.
— Місіс Ґрейнджер, я гадаю.
Прочистивши горло, Герміона жваво кивнула.
— Так. Я тут, щоб побачити...
— Невимовницю Сандерс, — перебила вона похриплим голосом. Герміона боролася з рум’янцем, який загрожував охопити її обличчя. — Присядьте. Вона скоро вийде.
Обурено видихнувши, вона перетнула фоє й непохитно сіла на одне з чотирьох крісел.
Вона чекала зо пів години, її роздратування переросло в гнів, коли двері нарешті відчинилися.
Невимовниця Сандерс не була чужою для Міністерства. Вона була обличчям департаменту, і хоча її робота була секретною за своєю природою, її завжди бачили в інших відділах.
Чесно кажучи, відьму було важко не помітити. Вона була приголомшлива: висока й статна, зі шкірою глибокого шоколадного відтінку та високими вилицями. Вона не тільки була професіоналом у своїй справі та володіла абсолютною владою у Чарверсуді, але була також красивою та врівноваженою жінкою. Простіше кажучи: вона була всім, чим не була Герміона.
— Міс Ґрейнджер, — засяяла невимовниця Сандерс, її яскрава усмішка сяяла на контрасті з темною шкірою. — Ласкаво просимо до Відділу таємниць. Хоча, подейкують, це вже не вперше, — вона підняла ідеально вигнуту брову та змовницьки посміхнулася.
— Невимовнице Сандерс, — офіційно привіталася Герміона, підводячись, аби потиснути жінці руку.
— О, прошу, — усміхнулася вона, легковажно махаючи довгими пальцями у повітрі, — називайте мене Сіселі. Тепер, впевнена, вам цікаво, чому ми викликали вас до надр Міністерства цього чудового вівторка.
Сіселі обернулася, її мантія колихалася при кожному русі її тіла, коли вона жестом попросила Герміону йти за нею.
— Можна і так сказати.
Вони зупинилися перед входом, що веде до кімнати з дверима, які, як знала Герміона, чекали на них, і Сіселі схвильовано похитала головою.
— Ой, я ледь не забула. Перш ніж ти зможеш увійти та отримати доповідь щодо справи, для якої ми тебе викликали, мені потрібно, щоб ти дала урочисту обітницю конфіденційності. Ми не йдемо так далеко, щоб просити незламні обітниці тут, тому не хвилюйся! Однак це змусить тебе втратити дар мови, якщо ти спробуєш розкрити конфіденційну інформацію без належного дозволу.
Помітивши, що Герміона задумалася, Сіселі продовжила:
— Стандартний протокол. І, боюся, я мушу наполягати на тому, аби ти прийняла його, бо без тебе ми не зможемо досягти прогресу в цій справі.
Вона перевела погляд на закриті двері. Хоча перспектива зберігати таємницю під присягою була важкою для сприйняття, Герміона відчайдушно бажала дізнатися, які таємниці ховаються за цими дверима. Всупереч її внутрішній дискусії, цікавість зрештою перемогла, коли вона простягла руку з чарівною паличкою до керівниці відділу, і кожна з них обхопила пальцями передпліччя іншої.
— Герміоно Ґрейнджер, чи присягаєшся ти урочисто, що всі деталі, як явні, так і неявні, цієї справи зберігатимуться з повною конфіденційністю?
— Так.
— Чи присягаєшся ти зберігати конфіденційність будь-якої інформації, отриманої під час роботи в Відділі Таємниць, від будь-кого, крім тих, хто має безпосередній стосунок до справи, і тих, хто отримав належний дозвіл?
— Так.
— Ти розумієш, що ця обітниця є зв'язувальною магічною угодою, і її розірвання призведе до суду для визначення провини з можливим ув'язненням до Азкабану?
Герміона зглитнула. Їй не дали цієї незначної інформації, але серпик за ґалеон, подумала вона.
— Так.
Струмки ефірної, сріблястої магії обвивали їхні руки та передпліччя. Вона відчула, як магія зв’язала її з нею, і так само раптово, як і з’явилася, зникла. Сіселі широко посміхнулася у відповідь.
— Дякую, Герміоно. А зараз... Вони тихо увійшли у невелику залу, коли вона пішла слідом за Сіселі всередину та вниз вузьким коридором, обабіч якого були зачинені двері. — Що ти знаєш про Магію часу?
Яскравий рум’янець залив її щоки, а очі Герміони округлилися. Вона майже відчувала вагу Часовороту, який носила на грудях багато років тому.
— Не багато.
Вони продовжували йти, бо двері швидко оберталися навколо кімнати, і зупинились перед дверима з руною часу, висіченою на камені.
— Не соромтеся, міс Ґрейнджер! Ми знаємо все про те, як ви боролися з часом на третьому курсі. Ми також знаємо наслідки вашого явного ігнорування Закону часу щодо долі не лише Сіріуса Блека, але й… як звали того птаха?
— Бакбик.
— Ах, точно! Неслухняний маленький гіпогриф. Ну, не хвилюйтеся про це зараз. Нині ми навряд чи можемо притягнути вас до відповідальності за повне нехтування Законом часу, оскільки ви були неповнолітніми. З іншого боку, ваш директор… — клацнувши язиком, Сіселі підійшла до Кімнати Часу, і двері швидко відчинилися.
Герміона була тут раніше; хоча після битви на п’ятому курсі зала виглядала дещо інакше. Стіни все ще були закріплені магічними приладами часу будь-якої форми та розміру, і світло все ще виблискувало по всій кімнаті, коли вона йшла вузьким проходом. Це захоплювало.
— Ще в 1800-х роках Відділ таємниць вивчав подорожі в часі понад дев’ять років. Протягом цього часу одна невимовниця, Елоїза Мінтумбл, спричинила низку катастрофічних подій. Ви чули про неї?
Герміона неуважно кивнула, її погляд був прикутий до осяяного глечика в дальньому кінці кімнати.
— Так ось, Елоїза Мінтумбл здійснила подорож у часі до 1400-х років. Вона пробула там не менше п’яти днів, а коли повернулася, її тіло швидко постаріло. Десятки її предків перестали існувати, просто зникли й не народилися. Усе це спричинило шалене безладдя, і з тої пори закони часу суворо охоронялися.
Сіселі замовкла, даючи Герміоні належний час оглянути кімнату.
— Ми досі вивчаємо магічні артефакти та те, як час впливає на магічних істот, але використання подорожей у часі заборонене навіть у цьому відділі. Ми не уявляємо, які наслідки може мати для сьогодення щось таке маленьке, як чих у минулому чи майбутньому.
Збоку кімнати з’явилися двері й відчинилися без передмови. Холодна рука Сіселі торкнулася Герміони, привернувши її увагу, коли вона ласкаво посміхнулася й жестом попросила її увійти.
— Це все страшенно захоплює, — щиро сказала Герміона. — Але я не розумію, як це стосується мене?
У наступній кімнаті було набагато холодніше, вона була обсаджена гігантською траншеєю, схожою на ту, що була в Кімнаті смерті, яку Герміона бачила кілька років тому. Посередині вимальовувався гігантський грубий прохід, золота магія розсипалася кам’яною підлогою.
— Що це, в ім’я Моргани, таке? — Герміона зблідла, ступаючи вперед, і відчула мерехтіння магії в повітрі навколо. Магія була старою та могутньою, проникала глибоко в стіни та підлогу.
— Це, — вона зробила паузу і глибоко вдихнула, — Темпус Мотус. Саме так Невимовна Мінтумбл змогла подорожувати в часі. У всьому світі є кілька порталів, і цей, ймовірно, найновіший, побудований і дороблений під керівництвом міністра Гамбола в 1400-х роках.
— Це… — Герміона звела брови, намагаючись зрозуміти величезну кількість інформації, яка була відкрито перед нею. — Ось як можна подорожувати у часі, так?
— Це дійсно так. Хоча, як я вже сказала, його використання заборонене століттями, — тон Сіселі став серйозним, коли вона вказала на інші двері в кімнаті. Герміона насилу відірвала погляд від великої арки, але неохоче пішла за своїм провідником. — Ось чому ви можете уявити наше здивування, коли вчора вдень цей чоловік пройшов крізь нього.
Герміона обернулася, перевівши увагу на останню кімнату. Вона була, безумовно, найменш захопливою з усіх: там не було меблів чи будь-якого цікавого обладнання, яким могли похвалитися інші кімнати. Натомість у непоказній кімнаті для приймання вміщувалися два прості металеві стільці та одне велике вікно.
Усередині сидів той самий дурень, який минулого вечора дратував її своєю присутністю, поклавши руки на стіл, і Герміона нервово видихнула.
— Це Драко Мелфой. Працює в Аврораті. Він, напевно, пробрався сюди й потрапив не в ту кімнату…
Сіселі обернулася до неї, її очі блиснули, коли вона розглядала обличчя Герміони.
— Неможливо — аврор Мелфой не має дозволу, щоб знаходитися в цих кімнатах.
— У нас його теж не було, — сказала Герміона, схиливши голову набік, коли хвилювання в її животі згасло. — І ми зробили це в дитинстві. Драко Мелфой може втрапити в усілякі неприємності, якщо залишити його без нагляду.
Але… минулої ночі вона була з Мелфоєм у пабі. Отже, якщо він якимось чином не потрапив сюди напідпитку, то тут точно була якась помилка.
— Придивись уважніше, Герміоно. Сіселі відійшла вбік, коли Герміона підійшла до зачарованого скла.
Не було жодних сумнівів, що це Драко Мелфой; це було до болю очевидно. Але при ближчому розгляді вона помітила кілька тонких відмінностей. Його волосся було трохи довше, відкинуте назад, а не коротко підстрижене. Замість чистого гоління, яке він мав напередодні ввечері, його щелепу вкрила тонка щетина. Навколо тих самих сріблястих очей вона побачила зморшки, яких ніколи раніше не помічала — яких раніше не було.
— Ви хочете сказати мені, що Драко Мелфой минулої ночі потрапив у цей Темпус Мотус з... якого часу? З майбутнього? — гонорово іронізувала Герміона, її тон забарвлювався недовірою.
— Саме так.
— І як це все стосується мене? Можливо, я і займалася цим, але ніколи не вивчала подорожі в часі чи щось подібне.
Погляд Сіселі потемнів, і вона потягнулася до дверей камери.
— Аврор Мелфой не розмовлятиме ні з ким, окрім вас. Насправді він наполягав на цьому. Він погодився дотримуватись законів у міру своїх можливостей і співпрацювати з нашим розслідуванням щодо того, як і чому він тут, а також як його повернути. Але не раніше, ніж поговорить із вами.
Герміона відкинула голову, аби ще раз оглянути чоловіка крізь скло.
— Він позвав мене? Він сказав чому?
Невимовниця Сандерс випрямила спину й опустила підборіддя до грудей, серйозно дивлячись на Герміону.
— Ходіть, міс Ґрейнджер. Усе, що сказано в цій камері, записується, тому немає потреби в нотатках. Просто дізнайтеся, що йому від вас потрібно, щоб ми могли продовжити наше розслідування.
Двері відчинилися, і Герміона різко вдихнула, перш ніж переступити поріг. Вона схрестила руки на грудях. Коли він підвів голову, то не помітив ні те, як опустилися його плечі, ні полегшення, що залило його обличчя.
— О, слава Мерліну. Ти тут.
Герміона насупила брови, коли перетинала кімнату. Зблизька розбіжності у його віці були набагато помітнішими. Частина його волосся вже не була світлою, як у його молодості, а сріблясто мерехтіла біля скронь. Збоку на його шиї був неприємний шрам, який зник у комірі. Однак найстрашніша невідповідність гордо сиділа на третьому пальці його лівої руки — обручка.
— Мелфою!?
— Як ти, кохана? Здивована, побачивши мене? — його губи здригнулися в знайомій усмішці, яку вона знала надто добре, а його брови піднялися, коли він потягнувся до неї. Вона здригнулася від дружнього жесту й витріщилася на нього. — Ох, я хвилювався через це. Скажи мені, яка нині дата?
— Сьогодні дванадцяте вересня 2003 року. Звідки ти?
Усмішка Мелфоя стала ширшою, і він провів рукою по своїх сріблястих пасмах.
— Хіба ти не маєш на увазі з якого я часу, кохана? — вона нахмурилася, і він посміхнувся собі під ніс. — 2023.
Дивний тихий звук зірвався з її губ.
— Це неможливо. Ти з двадцятирічного майбутнього?
— Так.
— І чого ти хочеш від мене? У мене є робота, яку я могла б зробити. Як так сталося, що пройшло двадцять років, а ти все ще намагаєшся мене розлютити?
Підборіддя Мелфоя опустилося на груди, і він безрадісно засміявся.
— Ти завжди говориш це лайно, розумієш? Останній раз ти так образилася на мене через те, що я забув погодувати кота. Ти фактично звинуватила мене в тому, що я морю його голодом, аби просто роз'ятрити тебе.
Пульс у Герміони застукотів глибоко у вухах, і вона відчула, як кров повільно залишає її обличчя.
— Кота?
— Так. Ти наполягала на тому, щоб завести цю щуроподібну істоту, і я не зміг тобі відмовити, — Мелфой глянув на неї крізь довгі вії, кривобока посмішка стягнула кутики його вуст.
— Драко Мелфою, кажи як є прямо зараз, — видихнула вона, опустивши руки, щоб сісти на спинку металевого стільця навпроти нього.
— Там, звідки я прийшов, ти — Герміона Ґрейнджер-Мелфой і була нею майже два десятиліття.
У неї підкосилися колінця, і Герміона затрималася на стільці, коротко, відчайдушно вдихаючи.
— Я твій чоловік, Герміоно.