До ранку вівторка всі на 4-му рівні знали, що не варто шукати каблучку, запитувати про майбутнє весілля та навіть дивитися на неї. Залишок дня в понеділок був вкрай напруженим після того, як вона накричала на Ейдена за неправильно подану справу, хоча Матильда, ймовірно, написала у записці, як ту оформлювати. Звістка, мабуть, дійшла і до 2 рівня, бо Гаррі з'явився біля її кабінки в середу перед обідом.
— Як справи у майбутньої нареченої? — всміхнувся.
Дівчина сердито зиркнула на нього й продовжила сортувати файли в лише їй відомому порядку.
— Давай. Пішли в кафе.
— Я не голодна, — промовила вона.
— Ну, я голодний, і мені одному буде нудно, — посміхнувся їй. — Крім того, ці файли все ще будуть тут за пів години, і все ще потребуватимуть сортування.
Вона подивилася вниз і зрозуміла, що кожен файл, якого вона торкалася, тепер був зім'ятий, розірваний або зігнутий. Герміона зітхнула і схопила гаманець.
Опинившись на самоті в ліфтах, Гаррі обернувся до неї.
— Так на кого ти насправді сердишся? Рон чи Скітер?
— На обох, але в основному на себе, — вона замружилася й притиснула скроні. — Я така зла, що дозволила йому поцілувати себе.
Запала тиша. Ворота відчинилися, вилетіло кілька записок.
— Ти хочеш повернутися до Рона?
Вона подивилася на друга. Обличчя Гаррі було повністю відкритим. Він не сподівався на відповідь, а запитав з простої цікавості. Дівчина намагалася відповісти максимально чесно.
— Насправді ні. Ні. А може, просто «не зараз»? Я не знаю, — вона закатала рукава мантії. — Мені просто не подобається, коли у мене відбирають вибір. Тим більше, коли це робить Ріта, довбана Скітер!
Підйомники прибули до Атріуму. Гаррі вийшов і кинув через плече:
— Більшість розумних людей знають, що Ріта, зазвичай, публікує абсолютні нісенітниці. Я маю на увазі, згадай, яку дурню вона писала про Мелфоя на вихідних!
Герміона зупинилася, через що працівникам міністерства довелося протиснутися повз неї, аби зайти до ліфту. Її мозок просканував події вихідних і не знайшов жодної статті про Мелфоя.
— А що це була за стаття? — вона знову почала рухатися і пішла слідом.
Гаррі повернувся, щоб йти задом наперед, прямуючи до кафе.
— Знаєш, та, де він відвідує свого батька? І її здогадки, для чого вони зустрілися? Але її ж там не було. Вона не могла знати. Абсолютна дурниця.
Герміона хотіла нагадати йому, що вона могла бути там, як муха на стіні.
— Що це був день?
— Субота, мабуть, після нашого тренування з квідичу, — сказав Гаррі, понижуючи голос, коли вони увійшли до кафе й приєдналися до черги. — Стаття вийшла в неділю.
Слабкий спогад про блондинисту голову на першій сторінці, коли Джіні не дала їй прочитати статтю... Герміона подумала, що треба перевірити урни для сміття на наявність недільної газети.
— І про що ж там йшлося? Що вона припускала?
Гаррі повернувся до неї, і тепер вона побачила той самий вираз обличчя, коли Джіні заборонила йому ділитися з Герміоною газетою.
— Просто... чому він відвідав Луціуса, — друг схопив піднос і витріщився на нього.
— Гаррі, я все одно знайду її й прочитаю.
Гаррі зітхнув і почухав щелепу. Він оглянув кафе, аби переконатися, що ніхто не підслуховує.
— Вона писала про спадщину Драко і про те, як він намагався отримати її раніше.
Герміона примружилася.
— І йому потрібно було говорити про це з Луціусом? Хіба всі його гроші не в розпорядженні Нарциси?
Підійшла їх черга, і Герміоні довелося зачекати, поки Гаррі замовить чай та два круасани, про які торочив їй вже кілька місяців без упину. Потім, коли він відійшов, щоб подруга замовила, вона зрозуміла, що обидва круасани для нього, придушила посмішку і замовила собі один.
— Деякі з чистокровних сімей охороняють свої гроші старовинною магією, — сказав Гаррі. Герміона кивнула. Вона трохи знала про це, але, очевидно, Гаррі знав більше. Він продовжив:
— Напевно, у випадку Мелфоя, він отримає спадщину в день весілля, після того, як Луціус здійснить сімейний ритуал Мелфоїв.
Герміонине око сіпнулося на словах «день весілля». Гаррі знайшов маленький столик, який звільнився таємничим чином, коли на нього подивився Хлопчик-Який-Вижив-Помер-І-Ожив-Знову. Він усміхнувся на знак подяки дамам, які звільнили столик, явно не дообідавши.
— Отже, він хоче отримати гроші раніше? Це все, про що Ріта написала? — Герміона спостерігала, як Гаррі поглинає свій перший круасан і перед очима став образ Рона за вечерею.
Гаррі витер рота.
— Було ще дещо, — хлопець сьорбнув чай і подивився на точку над її плечем. Герміона насупилася.
— Що ще, Гаррі?
Його плечі опустилися.
— Ну, того вечора він пішов на побачення.
Герміона зберігала нейтральне обличчя.
— Це все?
Гаррі вивчав її лице.
— Так. Ми просто не хотіли, щоб ти читала про все це і дивилися на його фотографії на свій день народження, — він з тугою дивився на другий круасан. Герміона зауважила, що там все ж були фото.
— Ну, можливо, ви мали рацію. Я мала пречудовий день, допоки мій «наречений» не вирішив мене поцілувати, — вона надкусила свій круасан, тим самим дозволивши Гаррі продовжувати поглинати випічку. — Отже, він був не в настрої? Мелфой?
З набитим ротом:
— Йому докучають весь тиждень.
— Що ти маєш на увазі?
— Листівки, квіти, резюме... все від потенційних дружин. Це як шлюбний сезон. Стаття Ріти практично дозволила свататися до нього. Він підпалював все, що залітало в його офіс із сердечками.
— Але я не розумію, — сказала Герміона. — Його охрестили найбажанішим холостяком ще кілька тижнів тому. Чому ці відьми подуріли саме зараз?
Гаррі швидко доїв останній шматочок і, перебираючи пластівці, що залишилися на тарілці, додав:
— Думаю, якщо він домовився про спадщину в суботу, то тепер міг би одружитися з напівкровкою, маґлонародженою – ба навіть з маґлою! – і все одно отримати гроші. Луціус не зможе тримати його в заручниках положення, — Гаррі відкинувся на стілець, посміхаючись. — І тепер він, мабуть, найбагатший неодружений чарівник свого віку.
— Але головне слово тут — «якщо», — вона зідрала нігтем верхній шар тіста.
— Правильно. «Якщо».
Герміона тихенько доїла свій круасан, а Гаррі продовжував балакати про роботу.
~*~
Обшукавши всі домашні смітники й не знайшовши нічого, Герміона перенеслась через мережу Флу до штаб-квартири Віщуна і попросила на «пам'ять» газету, надруковану на її день народження. Після того, як темношкіра жінка вручила їй газету – тримаючи героїню війни за руку довше, ніж потрібно, і дякуючи їй за все, що вона зробила, – Герміона зрозуміла, що світле волосся, яке вона бачила на першій сторінці, належало Луціусу Мелфою. Вона відчула, як перехоплює дихання, коли вперше за півтора року вдивлялася в його обличчя. Схожість з Драко вражала, і навіть одягнений в азкабанські одежі, дивлячись їй в очі крізь газету, він викликав холодок неповноцінності.
Вона повернулася додому й погортала статтю, натрапивши на фотографії побачення Драко. Вони пішли на вечерю в ледь не найрозкішніше кафе чарівного Лондона. Дівчина мала світле хвилясте волосся та ідеальні зуби, і Драко їй посміхався. За словами Ріти, вона була чистокровною француженкою, що, на думку Герміони, не зупинить боротьбу напівкровок та маґлонароджених за першість в списку кандидаток. Ріта навіть не вказала, що «уподобання» Драко змінилися після війни, а просто дала список «необхідних якостей». Стаття була дуже обнадійливою для тих, хто був достатньо безглуздим, аби повірити в це.
Герміона відмітила, що жодного разу Ріта не підтвердила, що зустріч пройшла вдало, і Драко отримав спадщину. І не прокоментувала знімок Драко, який покидає Азкабан, опустивши голову, насуплений, і стиснувши щелепу.
~*~
У п'ятницю Герміона знову одягла свої «практичні» підбори. Їй не вистачало Джіні, аби пройтися разом по магазинах і знайти взуття, яке б не так бентежило, але сьогодні часу на це не було. Сьогодні вона виступала у Чарверсуді щодо вироку Антоніну Дологову.
За словами Гаррі, Чарверсуд довго сперечався щодо покарань найжорстокішим смертежерам, особливо тим, хто вже раніше втікав із в'язниці. Вона почула в офісі чутки про те, що минулого тижня схопили дементора, і хоча Ейден любив висувати гіпотези про найдурніші речі, Герміона знала, що саме перед судом над Дологовим це виглядало підозрілим.
Вона не жаліла Дологова, але якщо «Поцілунок» знову стане покаранням, то чим це закінчиться?
Герміона вийшла з ліфтів на нижньому поверсі й зупинилася, помітивши блондинисту голову за двадцять метрів. Він притулився до кам'яної стіни й розглядав свої черевики. Вона не бачила його з часів свого психічного зриву у ліфтах, але Ріта Скітер згадувала Мелфоя в газетах. Насправді напередодні він ходив на побачення з тією болгаркою. І вона занадто багато посміхалася.
Наскільки дівчина могла зрозуміти, він ще не помітив її, тож їй вкрай закортіло розвернутися і піднятися нагору. Але ноги понесли до нього. Він почув стукіт підборів і глянув на неї. На мить вона побачила в його погляді неприкриту цікавість, перш ніж та змінилася недовірою.
— Мелфою, — привіталась вона, згадавши, що востаннє, коли вони по-справжньому розмовляли, вона назвала його Драко.
— Що ти тут робиш? — він примружився. Вона зупинилася десь за два метри.
— Свідчу перед Чарверсудом. Так само, як і ти, гадаю?
Він стиснув щелепу й знову зиркнув на підлогу. Коли стало зрозуміло, що хлопець більше нічого не скаже, вона влаштувалася біля протилежної стіни. Герміона припустила, що стояти поруч вздовж стіни було б ніяково, але тепер їй хотілося стати там, бо їх погляди зіткнулися через широкий коридор. Вона зосередилася на дубових дверях, витягнувши шию, аби він не потрапляв у поле зору.
— Скажи мені, Ґрейнджер, — почав Мелфой, і вона зробила надзусилля, щоб достойно зустріти його погляд. Але він на неї й не глянув. — Ти що, маєш за ціль – звільнити всіх смертежерів? — вона кліпнула, а він продовжив, — Чи «Свідчення від імені обвинуваченого» твоя постійна п'ятнична розвага?
Він подивився на неї з тим напівзнудженим, напівроздратованим виразом, який так часто носив. Драко так тепло ставився до неї минулої п'ятниці, навіть пригощав випивкою, спілкувався, говорив щось про те, що вона золота... Наче вона все це уявила, а натомість вони знов дванадцятирічні на полі для квідичу.
— Коли що, сьогодні я свідчу проти обвинуваченого, — протягнула, не відриваючи від нього погляд. Його очі блиснули, і вона підозрювала, що на цьому варто було б заткнутися, але її рот жив власним життям. — Не хвилюйся, Мелфою, ти — виняток із правил, — вона підняла брову його звичним жестом.
— Виняток... — пробурмотів він, і його очі звузилися, дивлячись на землю між ними. Аж раптом...
— І хто просив тебе рятувати мене, Ґрейнджер? — він відступив від стіни, шия й плечі напружені. Вона затамувала подих. — Бо я не просив твоєї жалості. Мені не потрібна «рятівниця», — він насміхався з неї. Це так нагадало їй Гоґвортс, що знадобилася ціла хвилина для відповіді.
— Я не зголошувалася бути твоєю «рятівницею», — насміхалася Герміона.
Він підійшов ще ближче.
— Тоді для чого ти зголосилася? — в його очах був шалений блиск, а в куточку рота ховалася усмішка. Герміона почувалася маленькою й тихою, але здебільшого їй було жарко. Він ніби клацнув десь перемикач і змінив всю атмосферу коридору.
— Н-ні для чого, — вона зосередилася на огидному виразі власного обличчя, намагаючись утримати його там, намагаючись зобразити розгубленість. — Мерлін, Мелфою! Хіба не можна просто прийняти, що хтось до тебе привітний просто так? І це... це було правильне рішення.
Посмішка злетіла з його губ, але блиск в очах залишився. Зіниці танцювали туди-сюди між її очима з рішучістю, яку вона пам'ятала, спостерігаючи за ним під час арифмантики.
— Отже, це пожиттєвий борг? — запитав він.
Їй більше не довелося прикидатися розгубленою.
— Пожиттєвий борг?
— Ти врятувала мене від гниття в Азкабані, тож тепер я твій боржник, Ґрейнджер? Ти цього хочеш?
Герміона була щиро шокована.
— Ні. Ні, я взагалі про це, навіть, не думала, — вона похитала головою й зосередилася, дивлячись униз на простір між кінчиками їхніх черевиків. Менш як два кроки. Вона ковтнула.
— Тим більше, Мелфою, ми квити, — вона підвела погляд з-під вій. Він примружився. — Я про мої слова на твоєму суді. Якби ти видав нас у маєтку...
— ДОСИТЬ! — рявкнув він, і вона підстрибнула. — Припини говорити про ту ніч.
Вона знов підняла очі, вдивляючись в його обличчя. Він знову дивився прямо на неї. І він почервонів.
— Мені було байдуже на порятунок світу чи знищення Темного Лорда, чи на тебе і твоїх друзів-телепнів, якщо на те пішло! — кілька пасм спали йому на лоб, і хлопець повернув їх на місце.
— Я знаю, що ти мене впізнав, — відказала вона, хитаючи головою. — Я знаю, що ти бачив мене, бачив Рона і міг легко...
— Передати вас смертежерам? Ти цього хотіла, Ґрейнджер? Можливо, тоді б все стало на свої місця у твоєму логічному мозку?
— Авжеж, ні! — вона ледь не розсміялася над абсурдністю його слів.
Він нахилився до неї, щоб бути на рівні її очей. Спиною дівчина відчувала холод кам'яної стіни.
— Ти хоч знаєш, на що вони здатні? Дологов? Смертежери?
Вона придушила легку радість, почувши його розмову про смертежерів, ніби він не був їх частиною, і випрямилась.
— Очевидно, що так! Мала насолоду поспілкуватися з однією з них! — вона не втрималась і потягнулася до своєї пошрамованої руки, на якій носила те саме слово.
— Не Бела. Справжні смертежери.
Вона не зрозуміла. Напевно, щось на обличчі її виказало. Він продовжив.
— Деякі з них цілком при розумі, з логічним мисленням і здатністю мріяти про майбутнє, у якому Гаррі Поттер і Орден переможені, а лорд Волдеморт править. І як гадаєш, що було б з такими, як ти, у такому світі, а, Ґрейнджер?
Його сталеві сірі очі вп'ялися в її, і сліди цієї прихованої усмішки повернулися. Він у чомусь вигравав. Просто вона ще не знала у чому.
— Я зрозуміла, Мелфою, — Герміона закотила очі, намагаючись проявити браваду. — Нас усіх би закатували, повбивали. Усіх маґлородців заклеймили б «бруднокровками»...
— Усіх маґлонароджених, так, — до його очей повернувся блиск. Він зробив ще крок, і вона спиною припала до стіни. — Але не «Золоту дівчинку» Поттера. Або його хвойду Візлі, якщо на те пішло, — вона спохмурніла від згадки про Джіні. Він поклав руку на стіну біля її голови, усміхаючись, і все, про що вона могла думати, це те, скільки разів вона знаходила його в подібній позі з Пенсі Паркінсон під час обходів Префекта.
— Між іншим, — продовжив він, — ідея Аукціону виникла у Макнеєра. Він геніальний бізнесмен. — Він легенько засміявся над якимось лиш йому відомим жартом і Герміона відчула, як на її обличчі тремтить його дихання.
— Аукціон? — вона кліпнула, він усміхнувся.
— Щось типу... поділу воєнної здобичі. Ті, до кого у володіння потрапили певні маґлонароджені, зрадники крові чи члени Ордену, наприкінці війни мали б право продати їх на Аукціоні тому, хто запропонує найвищу ціну... для будь-якої мети, яку покупець забажає.
Герміона перестала дихати, але він продовжував підходити.
— І повір мені, Ґрейнджер, — посміхнувся. — Їм ви були б потрібні не як домогосподарки.
Дівчина відчувала, як у горлі зав'язується клубок, а до очей підступають сльози. Вона прочистила горло.
— Тоді я припускаю, що моя подяка все ще прийнятна, Мелфою, — промовила вона. — Якби ти підтвердив, що то я тієї ночі, «Золота дівчинка» належала б Ґрейбеку та Викрадачам — була б їхня на Аукціоні. Дякую, що не дав мені дожити решту війни в підземеллях маєтку! Якщо хочеш бути «воєнною здобиччю», краще робити це стильно! — вона виплюнула ці слова і побачила, як її дихання знову торкається його волосся, що впало на чоло.
— О, прошу, Ґрейнджер, — прошипів він. — Зрештою, я чув, що Ґрейбек не надто цікавився Аукціоном. Він вважав за краще зберегти всю свою «здобич».
Вона відчувала, як тепло танцює на її шиї та щелепі. Ковтнула й ввіп'ялася в його жорстокі очі.
— О, звичайно, таке тобі не підійде, ти ж такий вдалий бізнесмен. Навіщо віддавати мене Ґрейбеку, коли можна скористатися можливістю заробити кілька сотень ґалеонів після війни. Чи не так, Мелфою?
Він засміявся, і від цього звуку в неї затріщало в ребрах.
— Кілька сотень ґалеонів? Та ну, Ґрейнджер, ти ж маєш знати, що твої... вміння коштували б дорожче за кілька сотень. Ти була б головним лотом.
— Зупинись, — прошипіла вона.
— Торги за тебе і Візлетту починалися з 10 000 ґалеонів за кожну, але я точно знаю, що найвища обговорювана ставка за руду сягала 20 000...
— Ти огидний, — потрібно було вийти, перш ніж вона заплаче. Вона хотіла обійти його, але він притиснув її іншою рукою.
— І 30 000 ґалеонів за Найяскравішу відьму століття.
Її дихання покинуло легені з легким смішком. Він самовдоволено посміхався їй, дражнив її, спостерігав за нею.
— Ти ж не серйозно, ти брешеш, — сказала вона. Їй хотілося плакати, а ще нудило, або й те, й інше. І нічого з цього вона не хотіла робити перед ним.
— І не забуваймо мою улюблену частину, — він ще наблизив своє обличчя до лиця, якщо це взагалі було можливо. — Ще 5 000 додали б, якби довели, що ви «незаймані».
Її легені вимагали повітря, але вдихнути вона не могла.
— Ну, скажи мені, Ґрейнджер. Мені цікаво, — прошепотів він. — Якби події минулої весни розгорталися інакше, чи став би я багатшим на 35 000 ґалеонів?
Її рука ворухнулася раніше, ніж вона подумала. Вона дала йому ляпаса. Знову. Її брудна кров палала в жилах, а сама дівчина задихалася. Його обличчя ледве ворухнулося від удару, хоча вона сильно приклалася. Вони дивилися один одному в очі.
— Містере Мелфою, — пролунав голос за тисячу миль. — Вони готові вислухати вас.
Він випростався, і коли повернувся обличчям до дубових дверей, вона розвернулася на каблуках і попрямувала назад до ліфтів. Герміона вийшла з ліфту в Атріумі. Підбори стукотіли, поки вона бігла до першого каміна праворуч, дівчина вимовила свою адресу, коли пил потрапив до полум'я. Як тільки Джіні побачила її, то зіскочила з дивана, розсипавши попкорн по підлозі. Герміона побігла прямо до туалету і її живіт не витримав.
Наступні кілька годин Джіні сиділа з нею на підлозі ванної, нічого не запитуючи.
~*~
Тієї ночі їй наснився маєток Мелфоїв. Вона лежала на підлозі вітальні, запам'ятовуючи люстру та візерунки, які світло створювало на стелі. Щось тягнуло її за руку, але вона не могла бачити.
— Де ти взяла меча?
— Ми знайшли його – присягаюся, — її голос долинув до вух. Вона не пам'ятала, як говорила.
— Ти брехуха, Ґрейнджер, чи не так?
Біль в руці. Вона кричить. Дивиться ліворуч, а Драко Мелфой вирізає на її руці слово «Бруднокровка».
Джіні була поруч, коли та прокинулася, спітнівши.