Суботній ранок для Герміони почався не надто вдало — у спробах спотикаючись дістатися до ванної кімнати в пошуках зілля. У неї ніколи не було похмілля, тому вона не була впевнена, що це саме воно. Після зілля дівчина відчула себе трохи краще, перш ніж зрозуміла, що за двадцять хвилин доведеться йти на роботу.
Одягаючись, вона згадала, що Драко сьогодні буде на тренуванні з квідичу, тож, мабуть, не зайде до «Наріжного Каменя». Герміона насупилася на себе в дзеркалі. Вона виглядала втомленою, а навколо очей залягли темні кола. Потім вона зрозуміла, що це не «синці», а туш, яку вона не змила, перш ніж заповзти в ліжко.
Дівчина засміялася і пішла вмиватися.
Почуваючись набагато свіжішою, вона попрямувала до місця явлення.
— Міс Ґрейнджер! Сюди! — журналіст з камерою окликнув їй, коли Герміона вискочила на алею Діаґон. Вона продовжила шлях, ігноруючи чоловіка. — Які плани на завтрашній день народження?
А це гарне запитання. Двадцятий день народження вже підкрався, а дівчина навіть не помітила. Вона завжди була старшою за решту однокласниць, але коли Джіні щойно виповнилося вісімнадцять, важко було звикнути, що їй уже двадцять.
Гаррі щось казав про вечерю, і це було єдиним, що вона насправді запланувала. У середині тижня Морті написав їй записку, докоряючи за те, що не попередила про свій день народження, і вимагав, аби вона взяла вихідний і не працювала у свято. Може, їй поспати довше? Ні, це здавалося неправильним.
Близько двох годин Герміона здригалася щораз, коли хтось заходив до магазину, чекаючи на Драко, доки нарешті не розслабилася. Тренування з квідичу зазвичай тривали до опівдня, потім гравці йшли обідати або залишалися потеревенити кілька годин. Тренування, які відвідувала Герміона, тягнулися набагато довше, ніж вона могла витримати.
Зрештою довелося відвернутися від вхідних дверей. Вона була розчарована, що Драко не зайшов сьогодні. Це не означало, що вони ніби мали таємні побачення, але він приходив до «Наріжного Каменя» у вихідні останні два тижні. Можливо, він так образився через використання його імені напередодні ввечері, що більше не навідуватиметься до неї.
Герміона похитала головою. Ні, він не її відвідував. Він просто був постійним клієнтом книжкового магазину.
Двері відчинилися, і спиною вона відчула, як вітер пройшовся по її волоссю. Щоб не обернутися, знадобилася кожна унція контролю.
— Кого слід покликати, щоб отримати тут книгу? — прогримів з дверей знайомий голос.
Герміона обернулася з широко розплющеними очима і побачила Рона Візлі на своєму килимку «Ласкаво просимо».
— Роне! — вона ахнула, а він посміхнувся їй, простягаючи руки.
Дівчина обійшла прилавок і злетіла двома сходинками до входу, обійнявши друга.
Вона відчула, як її ноги відриваються від землі, доки він стискає її в обіймах. Ніби минулих півтора року не існувало. Ось за що вона любила Рона. Нічого не змінилося.
— З днем народження, Міоно.
Її ноги знову торкнулися підлоги, вона перестала стискати його, але все ще обіймала.
— Що ти тут робиш? Ти ж маєш готуватися до осіннього сезону.
— Я сказав їм, що наш другий склад теж має потренуватися. Мені треба було повернутися додому, щоб побачити дівчину.
Вона відійшла і вдарила його по руці, усміхаючись.
— Ти тут не лише заради мого дня народження.
— Ну, це основна причина! У мене сьогодні вдень зустріч з Джорджем і кількома інвесторами, а потім коктейльна вечірка з якимось міністром, але завтра я весь твій.
Він усміхнувся їй, і все здавалося таким простим. Хтось обіймав її, по-дружньому, але все ще інтимно. А ще було приємне тепло, яке Рон завжди приносив із собою.
— Ну, — сказала вона. — Я працюю сьогодні до шостої, а завтра у мене вихідний.
— Вихідний? Герміона Ґрейнджер взяла вихідний? Мерлін, ти так змінилася, — він дражнився і відпустив її стегна, оглянувши магазин. — Це гарний невеличкий магазинчик.
Герміона піднялася по сходах до прилавка.
— Цим він мені й подобається. Дуже тихо, — вона повернулася за стійку. — Отже, коли ти приїхав?
Він схилився на прилавок між ними.
— Кілька годин тому. Спочатку заїхав на Ходжлі-Філд, — відповів.
Руки Герміони затремтіла над книгами, які та почала сортувати.
— Невже?
— Ти знала, що Гаррі дозволив Мелфою приєднатися до їхньої маленької команди? Це божевілля якесь!
— Авжеж, я знаю, — спробувала зустріти його обурення Герміона.
— Я чув, що він зараз багато крутиться біля вас. Покидьок не може знайти власних друзів, чи що?
— Не знаю, можливо і ні, — Герміона відвернулася від прилавка, щоб схопити бухгалтерську книгу.
— Я впевнений, що всі його друзі або мертві, або в Азкабані.
Герміона скривилась, але повернулася, щоб посміхнутися йому. Нелюбов Рона до Драко була легендарною. І почуття були взаємними, Герміона була впевнена. Вона змінила тему на квідичну команду Рона та його справи в Ірландії. Дівчина помітила, що друг упускав дрібні деталі, як-от дівок, яких тягав на афтепаті, і випадки з газет, коли його виганяли з пабів із товаришами по команді та фанатами. Їй це подобалося.
Герміона просто хотіла поспілкуватися зі своїм другом Роном, а не з колишнім.
Він затримався на годину, базікаючи й допомагаючи їй сортувати книжки. Вона зовсім забула про Драко Мелфоя за що була вдячною. Рон пішов на зустріч з Джорджем, але на виході поцілував її в щоку, і його губи затрималася дуже близько до куточка її рота. Хлопець усміхався їй, коли за ним зачинилися двері.
У неділю Герміона прокинулася від повітряних кульок, що заполонили всю стелю її спальні. Вона посміхнулася і виповзла з ліжка, слідуючи запаху сніданку з кухні.
Дівчина навшпиньки вийшла зі спальні, і знайшла Гаррі та Джіні на кухні. Гаррі стояв до неї спиною, обробляючи бекон на плиті, а Джіні сиділа на стільниці, махаючи ногами. Вони тихенько розмовляли, посміхалися і підгодовували одне одного. Герміона майже розвернулася, щоб повернутися до спальні й дати їм усамітнитися, перш ніж згадала, що це був її сніданок, який вони готували на її день народження.
Вона кахикнула, щоб оголосити про свою присутність, перш ніж зайти на кухню. Джіні зіскочила зі столу й обійняла її.
— З днем народження, Герміоно!
— Доброго ранку, Джин. Дякую, — Герміона відпустила Джіні тільки для того, щоб Гаррі теж стиснув її в обіймах.
— З днем народження, — сказав він, міцно обіймаючи.
— Дякую, Гаррі, — відповіла. — Вам не обов'язково було готувати сніданок.
— О, але я вже приготував, — Гаррі відсунувся і поглянув на Джіні з докором.
Джіні змусила її сісти й дозволити їм послужити їй. Направду, це виглядало досить смішно. Коли вона встала, щоб взяти ще молока для чаю, Джіні пригрозила їй лопаткою і веліла сидіти.
Герміона відкинулася на спинку стільця, похитавши головою, і доки Гаррі складав вранішній «Щоденний Віщун», помітила там біляву голову. Гаррі кинув газету на підлогу, і Герміона запитала:
— Є щось цікаве сьогодні, Гаррі?
Він похитав головою.
— Згадка про двадцятий день народження «Золотої дівчинки», звісно, — посміхнувся друг і вона насупилася.
— Вона справді назвала мене так?
— Звичайно, — Гаррі розсміявся. — Ось, дозвольте мені показати, що вона пише про вас...
— А-а-а! Сьогодні ніяких газет! — перервала Джіні. — Ніяких новин! — Джіні кинула на Гаррі багатозначний погляд, який цього разу він зміг розшифрувати правильно. На жаль, у Герміони сьогодні не було шансів.
— Жодних новин? — перепитала вона.
— Так, жодних новин, — Джіні поставила молоко на стіл перед Герміоною. — Ми сьогодні святкуємо, і ніщо нас не зупинить! А зараз – негайно їжте яєчню, — завершила вона тоном дуже схожим на Молі Візлі.
За сніданком вони розмовляли про роботу, про повернення Рона, про все і ні про що одночасно. Джіні вже замовила столик в одному з найкращих ресторанів у чарівному Лондоні, тож після приємного дня байдикування у компанії найкращих друзів, вони зустрілися з Роном близько п'ятої, щоб прогулятися околицями, перед тим як, відправитися до ресторану на шосту. Рон знову поцілував її в куточок рота, і вона відчула його руку на своїх ребрах, коли він відвернувся.
Вони сиділи за столиком на чотири особи: Гаррі зліва, Рон праворуч, а Джіні навпроти неї. Її вразило, що все йшло саме так, як і мало бути. Вони четверо були просто звичайними людьми, коли не рятували чарівний світ. Рон гучно розповідав історії, активно жестикулюючи, Джіні закочувала на нього очі, Гаррі поправляв його, а Герміона сміялася. Вони не були героями війни, чи відомими дітьми-чарівниками, чи гравцями у квідич. Їх було четверо друзів. Дві пари. Можливо, вона знову звикне до цього.
Після подарунків і десерту Гаррі з Роном провели дівчат до місця Явлення.
— Думаю, що я повернуся наступного місяця, можливо, на Геловін, — сказав Рон. Він тримав її за руку, і їй було спокійно.
— Чудово. Тоді нам варто щось спланувати.
— Я дуже сумую за тобою, Герміоно.
Вона підвела на нього погляд. Він дивився з сумною посмішкою. Дівчина усміхнулася і стиснула його руку своєю.
— Я також дуже сумую за тобою. Ми всі сумуємо. Але я дуже пишаюся, що ти реалізуєш свої мрії, Роне.
Він посміхнувся й опустив голову. Коли вони підійшли до місця явлення, Гаррі поцілував Джіні на прощання й обійняв Герміону. Рон та Джіні вдарилися кулачками, а потім обійнялися. Потім він повернувся до Герміони й міцно обійняв її, а потім поцілував у губи. Вона посміхнулася йому.
~*~
«ГЕРМІОНА ҐРЕЙНДЖЕР ТА РОНАЛЬД ВІЗЛІ ЗНОВУ РАЗОМ!»
Автор: Ріта Скітер
У непевні часи ми маємо на надію, спостерігаючи за тими, хто дає її нам.
Протягом останніх восьми років Герміона Ґрейнджер і Рональд Візлі надихали нас в багатьох ситуаціях, але тепер вони показали нам іншу надію – на довговічне щастя.
Герміона розглядала ілюстрацію до статті. Вона навіть не бачила фотографа, але Бозо зняв поцілунок. Поцілунок, який... як потім вона зрозуміла, нічого для неї не означав. Вона подумала, що, можливо, Рон намагається дати їй обіцянку повернутися за нею або бути вірним їй. Але для неї це вже не важливо. Вони не разом вже понад рік.
Звичайно, Скітер мала іншу думку.
З моменту Фінальної битви міс Ґрейнджер і містер Візлі підтримували стосунки, попри відстань. Міс Ґрейнджер відвідує свого коханого в Ірландії кожні вихідні, а Рональда Візлі щойно бачили в гостях у неї на роботі.
Після вчорашньої вечері з близькими друзями на день народження міс Ґрейнджер, містер Візлі побажав їй спокійної ночі, пообіцявши щасливе майбутнє. Єдине моє запитання, шановні читачі, ... чи варто нам уважніше дивитися на безіменний палець міс Ґрейнджер?
Герміона фиркнула, зім'яла газету і викинула в смітник. Ще двадцять хвилин вона не могла взяти себе в руки. І лише повністю заспокоївшись, почала збиратися на роботу.
Прибувши в Атріум міністерства, вона звідусіль бачила їх з Роном поцілунок. Здавалося, що всі читають газету, тримають газету під пахвою, несамовито махають газетою. Вона взяла курс прямо на підйомники, сподіваючись, що справляє враження жінки в поганому настрої, з якою сьогодні не варто розмовляти.
Дівчина заскочила в перший же ліфт, наповнений кількома працівниками міністерства, які підіймалися з нижніх поверхів. Хтось з Атріуму приєднався до неї в ліфті, когось вона впізнала, але не знала імені. Вона потягнулася, щоб схопити підвісну мотузку, і коли ліфт почав рухатися, помітила, що кілька відьом витріщаються на неї. Вона нахмурилась у відповідь. Герміона звикла прискіпливої уваги — зазвичай у такі моменти вона дивилася в підлогу — але сьогодні була надто злою на Скітер, на Бозо, на Рона...
Ліфт зупинився на 6 рівні й до нього зайшла відьма в яскраво-блакитній мантії. Вона приєдналася до переповненого ліфта й схопилася за ґрати, стоячи перед Герміоною. Лише коли ця відьма обернулася, посміхнулася їй і швидко підняла очі, Герміона зрозуміла, що тримає мотузку лівою рукою. Усі шукали кляту каблучку.
— Та не заручена я! Немає ніякої каблучки!
Тиша. Кожна відьма, яка дивилася на її руку, стояла нерухомо, мов статуя. Чарівники, які поняття не мали, що відбувається, відійшли від неї. Ліфт сповільнився і зупинився на 5-му рівні – майже всі вийшли, хоча Герміона була впевнена, що не всі працюють у Департаменті міжнародного магічного співробітництва. Її всі боялися...
Двоє чоловіків залишилися з нею, коли ліфт прямував до рівня 4. Вона підняла очі, щоб перепросити, і зрозуміла, що дивиться на Драко Мелфоя.
Він, мабуть, стояв біля дальньої стінки ліфта, коли вона застрибнула до ліфта з Атріуму, бо інакше вона не пропустила б його. Він дивився на неї з нейтральним виразом обличчя.
Вона нервово засміялася.
— Вибачте, — сказала. — День тільки почався, а він вже складний.
Інший чоловік кивнув. Драко кліпнув.
— Очевидно, — протягнув знайомий голос.
Ліфт зупинився на 4 рівні. Вона вискочила не озираючись. Герміона підійшла до свого столу, і коли вже сиділа за ним, знову дихаючи, з'явився Ейден, жуючи яблуко.
— О! Показуй обручку.