Уже з годину Герміона всіляко вдавала, що прискіпливо заповнює облікову книгу. Вона перечитувала фінансові звіти, намагаючись зайняти себе чимось і знайти вагому причину, аби тільки не розставляти книги.
Бо він прийшов до магазину.
Драко Мелфой сидів на диванчику в художній секції, гортаючи примірник першої книги серії, про яку Герміона чула лише схвальні відгуки. Сама вона тільки збиралася її прочитати, але за двадцять хвилин, які Драко витратив на читання, вона здогадалася, що книга цікава.
Хлопець увійшов до магазину, коли вона стояла біля каси з покупцем, і підійшов до стелажа ліворуч. Якою ж вона була вдячною за те, що він просто пройшов повз, а не помахав їй рукою чи жартівливо побажав «доброго ранку», хоча тепер відчайдушно вдавала, що не помічає його присутності. Вона могла бачити лише білу маківку між 4-ю та 5-ю полицями, а також, як його руки перегортають сторінки у просвіті між стелажами.
Дівчина намагалася повернутись до нього спиною, лиш би не довелося махати рукою через увесь магазин, або, що було б значно страшнішим, попастися на тому, що не може відірвати очей від блондина. Але незабаром вона зрозуміла, що якщо не стежитиме за ним, той може заскочити її зненацька.
Довгі пальці перегорнули сторінку. Вона зітхнула. Волосся знову впало йому на очі, і дівчина прослідкувала за рукою, якою хлопець відкинув пасмо назад.
— Міс?
Герміона перевела погляд. Біля прилавка стояла невисока літня жінка. Як вона підійшла так тихо?
— Так? Чим я можу Вам допомогти? — посміхнулася.
— Ніяк не знайду роман Гербі Ганфріда. Здається, вся серія десь на горішніх полицях.
Герміона замружилася. Гербі Ганфрід — письменник-фантаст. Значить бажана книга стоїть у розділі художньої літератури, ліворуч. На «Наріжному Камені» закляття, яке запобігає виклику книг, аби їх не крали. Довелося натягнути на обличчя посмішку.
Герміона провела клієнтку у потрібну секцію, косячись від стільця в кутку. Магією вона підкликала рухомі драбини, аби дістатися до верхньої полиці з авторами на «Г», і подякувала Мерліну за те, що обрала сьогодні маґлівські джинси замість спідниці.
— Який саме роман Ганфріда Ви хотіли придбати? — Герміона почала підніматися по драбині.
— Чи не могли б Ви прочитати мені заголовки?
Герміона перевела подих. Зазвичай вона любила допомагати клієнтам, обговорювати їх вибір та ділитися власною думкою. Тому ця жінка навряд дратувала б її, якби не Драко Мелфой за п'ятнадцять футів, який, можливо, уважно за нею спостерігав.
— У нас є «Ґертруда, Ґвен та Ґаргантюанський Грінділоу», «Яріс, Йей і Лялька з Жовтої ...»
— О, «Лялька з Жовтої Пряжі»! Така чудова книжка! — оживилась стара.
— Хочете, щоб я вам її зняла? — Герміона повернулася через плече, щоб звернутися до жінки, але погляд натрапив на Драко. Він сміявся, прикриваючись книгою. Скоріше за все – з неї. Стало жарко.
— Ні, любко. Я її вже читала. Почитай, будь ласка, назви тих, що лишилися.
Герміона прочитала назви решти книг на полиці. Потім повторила назви першої половини. Зрештою жінка — Беатріс, як незабаром з'ясувалося, оскільки та вже переказала Герміоні все своє дитинство, — попросила зняти сім різних примірників, щоб вона могла продивитися їх та визначитися. Дівчина зачарувала книги й ті зависли, доки вона діставала їх з полиці, але щоб дістатися до останніх трьох все одно довелося тягнутися руками, і Герміона як ніколи гостро відчувала, як сорочка задирається все вище. Лишалось сподіватись, що книга настільки захопила Драко, що він дивився виключно в неї, і не помітив Герміонин животик.
— О, дуже дякую, люба! — пискнула Беатріс, коли Герміона спускалася. Вона обернулася, побачивши, що крісло Драко порожнє, і відчула, як Беатріс бісить все більше, адже вкрала останні хвилини можливого спостереження за хлопцем.
Вона підготувала столик і стілець, щоб Беатріс могла переглянути книги, і повернулася за прилавок. Герміона полегшено зітхнула, бо поки вона марудилася зі старенькою нових клієнтів не з'явилось. У магазині зазвичай було дуже спокійно, але зрідка Герміоні доводилось викликати на поміч Морті з його квартири нагорі. Вона обернулася, прибираючи бухгалтерські книги, і побачила, як Драко спирається на прилавок. Пульс запнувся і пришвидшився.
— Мелфой, — привіталася, розгладжуючи сорочку. — Сподобалась нова серія Ленса Гейнсворта? — ой, дурепа... Як би вона дізналася, яку книгу він читав, не підглядаючи?
Та ж думка, певно, промайнула і в його голові, бо брова сіпнулася догори, а очі зблиснули. Він витягнув книгу Гейнсворта і поклав на прилавок.
— Ще не впевнений, — сказав, дивлячись на книгу. — Але подумав, що мушу її придбати, бо вже позагинав сторінки.
Руки Герміони зупинилися на півдорозі до книги, а очі з жахом розширилися. Сторінки із загнутими куточками – найпотворніше з усього, що могло...
— Розслабся, Ґрейнджер, — він усміхнувся. Він жартував. Від відчутого полегшення вона нарешті знову змогла видихнути. Дівчина легко розсміялася і спробувала приховати посмішку. Вона повернула бухгалтерську книгу на стіл, щоб виписати квитанцію на сімейний рахунок, але витримала всього три секунди мовчання, перш ніж завести невимушену бесіду.
— Я ще не почала цю серію, але мені дуже сподобалась попередня – «Небажані», — сказала вона, не дивлячись на нього.
— Невже. Чим же вона тебе зачепила?
Вони зустрілися очима. Він дивився на неї, як у Гоґвортсі, зі слабкою посмішкою й натяком на глум в очах.
— Ну, — почала вона, відкидаючи волосся від обличчя. — Мені подобається його стиль. Кожен роман від одного з «Небажаних» — це одна й та ж історія, але лише прочитавши всю серію, бачиш усю картину...
— Мені здається, що читати одну й ту ж історію знову і знову... втомлює, — сказав він. — Якщо застрягти лише на одному моменті, можна не помітити чогось дуже очевидного і близького ...
Він вп'явся їй в очі, чекаючи на відповідь. Вона відчула, як якісь його слова сколихнули її нутрощі, але не зрозуміла які.
— Я... я не згодна, — похитала головою. — Це не той же момент, адже ми бачимо сцену з семи різних ракурсів і щораз дізнаємось щось нове, — десь у голові, вона чула голос Лаванди Браун, який нагадував, що взагалі-то слід погоджуватись з усім, що каже хлопець, який тобі подобається...
— Мені це і здалося нудним, — Драко випрямився і здався Герміоні ще вищим, якщо таке взагалі можливо. — Сюжетні лінії заїжджені, персонажі позбавлені уяви, і я не міг зрозуміти того головного героя – аврора, який просто бігає навколо і все знищує...
Поки він говорив, Герміона відкрила й закрила рот. Навіть невдоволено пискнула. Він нищив усе, що вона любила в цій серії.
— Можливо, книги були трохи, е-е... непродумані до кінця, — збрехала вона.
— А ще він був єдиним персонажем, який з'явився у всіх семи книгах, але виявився геть нецікавим, — протягнув Драко ледаче і безпристрасно. — Аврор не мав родини чи друзів, тож єдине, що ми дізнались з семи романів, так це те, що він весь час на два кроки позаду Небажаних...
— Точно! — скрикнула. — Це ж і створює гарний драматичний сюжет, Мелфой! Якби аврор був всезнаючим, це б знищило історію!
— А ще мені не подобається ось що, — продовжив він, наче вона весь цей час мовчала. — Чому сім романів? Хіба не можна було зробити менше? Може трилогію? А ще краще — один роман із сімома різними ракурсами, якщо вони вже усі потрібні...
— Один роман!!! Ти збожеволів?! Вмістити всю інформацію в один роман???
— Якщо це можна назвати «інформацією»...
— Ну, Мелфой, тобі ж мало хоч щось сподобатися, якщо ти прочитав усі сім книг і...
— Ні, я прочитав тільки дві.
Герміона ахнула. Він потягнувся до м'ятних цукерок на прилавку і почав крутити одну між пальців, дивлячись на неї.
— Ти прочитав лише перші дві книги! Як взагалі ти можеш коментувати серію? Перші дві в порівнянні з третьою та четвертою книгою...
— О ні, — відповів. — Я прочитав першу й останню.
Герміона дивилася на нього наче бачила вперше. Вона завжди вважала його розумним, бо він був другим у школі, авжеж, після неї. Далебі, коли вона шукала причини, чому вони могли б добре ладнати, однією з перших була спільна любов до знань і бажання завжди мати рацію. Зараз же вона відчувала себе зрадженою.
— Я... В мене немає слів, — вона закінчила розписку, встромивши перо в чорнильницю, і схопила пакунок з книгою, ігноруючи його погляд та те, як пальці гралися з розгорнутою цукеркою.
— Це просто мої враження, Ґрейнджер, — він здавався цілком задоволеним собою.
— Тоді в тебе неправильне якесь враження, — пробурмотіла вона. Він розсміявся. За інших обставин від цього звуку по її венах розтеклася б патока.
Вона простягнула йому пакунок, бажаючи, щоб він просто взяв його та нарешті пішов.
— Знаєш, Ґрейнджер, — він нахилився над прилавком, спираючись на руки та переплітаючи пальці, щоб опинитися з нею на одному рівні. — Ти щойно нагадала мені, чому я так ненавиджу цього Гейнсворда...
— Він Гейнсворт, — поправила вона, стиснувши пакунок.
— Можливо, завдяки тобі, я передумав купляти цю книгу, — його погляд проймав до кісток, а в сірих очах щось блиснуло, але Герміона не зрозуміла що.
На цих словах її терпець урвався. Вона штовхнула пакунок йому в груди й, притиснувши рукою, прошипіла:
— Ти візьмеш цю кляту книжку, Мелфой, і прочитаєш її, і тобі вона сподобається. І коли ти закінчиш її, то почнеш читати наступну, а потім третю, четверту і так доти, доки не прочитаєш всю серію повністю, щоб робити про неї правильні висновки. Второпав?
Вона нарешті вдихнула і грізно втупилася в нього поглядом, її груди високо і часто здіймалися. Він пройшовся очима по всьому її обличчю, перш ніж губи розтягнулися в усмішку.
— Ось вона, — прошепотів. Герміона кліпнула. Він випрямився, беручи пакунок, який вона все ще притискала до його грудей. — Думав, ми втратили тебе, Ґрейнджер.
Рум'янець розплився по її щоках, обпікаючи обличчя. Якийсь час вона шукала дотепну відповідь на його слова, але спостерігала лише за тим, як хлопець кинув цукерку до рота, підняв брову й розвернувся, щоб вийти.