Серце Герміони зупинилося, коли Джіні сказала їй, що протизаплідні чари варто накладати перед сексом.
Вона розплакалась, але Джіні заспокоїла подругу, що має зілля, яке можна випити й на наступний день.
Джіні підскочила й дістала зілля. Поки Герміона шмигала носом й пила, Джіні спостерігала за нею.
— Це… це було останнє, — сказала Джіні. — Отже, нам слід зварити або купити ще… — підсумувала Джіні.
— Звичайно. Я заплачу сама, не переймайся, — Герміона витерла очі.
— Авжеж, — сказала Джіні, спостерігаючи за нею. — Може варто купити нам обом?
Герміона глянула на неї.
— Чи це був єдиний раз, коли воно тобі знадобиться?
Джіні випитувала інформацію, але Герміона була надто виснаженою, щоб зрозуміти це.
— Я маю на увазі, — сказала Джіні, — наступний раз…
Герміона кліпала.
— Думаю, що наступного разу згадаю про чари.
Джіні кинулася на неї, хапаючи за плечі.
— ТО БУДЕ НАСТУПНИЙ РАЗ???!!!
Коли її тіло струснули, а тулуб підняли й обійняли, немов ляльку, Герміона нарешті зрозуміла, про що питалася Джіні.
Руда відсахнулася.
— У що ти одягнена? Де твоя сукня?
— Він зірвав її з мене.
Джіні впала з ліжка.
~*~
Чи буде наступний раз?
Герміона прикрила свої засоси, як свіжі, так і старі, і подивилася на своє відображення.
Вони не обговорювали це. Що буде далі? Чи минула ніч була єдиною?
І, перш ніж «Любовний контракт» встиг навіть спасти їй на думку, у вікно постукала сова з сьогоднішнім «Віщуном».
Чудово.
Відв’язала його від сови й принесла в їдальню.
І ось вона на передовиці — спускається великими сходами й подає руку Драко.
Жбурнула газету через кімнату, обхопивши голову руками.
За тридцять секунд знову взяла її, розгладила й прочитала люб’язне вшанування Рітою балу до Дня святого Валентина. На щастя, Ріта назвала їх обох членами КГМ, а не героїнею війни Герміоною Ґрейнджер та колишнім смертежером Драко Мелфоєм. Принаймні для компанії буде хороша реклама.
Вона сиділа, потягувала каву й думала, чим зайнятися зранку. Джіні вже пішла, а Герміона, за наполяганням Морті, прийде до «Наріжного Каменю» лише ближче до полудня.
Напередодні ввечері вона прийняла душ за наполяганням Джіні. Джіні почала розповідати їй усілякі… цікаві речі, ніби тепер вони пов’язані загальним знанням таємниці життя. Речі, які Герміона чула протягом багатьох років, але відкидала, як «речі для дорослих», але тепер вона стала дорослою, судячи з усього.
— Ти почуваєшся інакше? — спитала Джіні, коли Герміона зачиняла двері до ванної кімнати.
— Мені... боляче.
Джіні з ентузіазмом кивнула, продовжуючи пояснювати, як їй із Гаррі довелося чекати кілька днів, перш ніж спробувати знову, а коли Герміонине око мимоволі смикнулося, Джіні засміялася й дозволила їй зачинити двері перед обличчям подруги.
Чи почувалася вона інакше?
Її мозок намагався зрозуміти це, поки вода змивала його запах.
~*~
Нарешті вона дошкандибала до «Наріжного Каменю» о пів на одинадцяту. Було на диво велелюдно, коли вона прибула, і хоча Морті розчарувався, що вона взагалі прийшла, він був мовчазно вдячний, що вона змогла допомогти старшому джентльменові з кількома книгами на верхній полиці.
Цілий день магазин нагадував вулик, і це не давало їй удосталь часу, щоб подумати про те, як Драко смикав її волосся, коли був близько, або як хапав її за стегна, коли змінював кут, або про низький звук його голосу, коли він шепотів: «Глянь на мене».
Але, не дивлячись на брак часу, вона все ж пригадувала дещо.
Морті повернувся перед закриттям і приєднався до неї за прилавком, коли вона закінчувала свої записи в бухгалтерській книзі.
— Ваше життя стає занадто цікавим, щоб усе ще працювати тут, міс Ґрейнджер.
Герміона посміхнулася й закрила книгу.
— Чи зв’язався з тобою містер Мелфой?
Вона промахнулася повз чорнильницю, коли намагалася повернути перо назад.
— Перепрошую?
Морті протер окуляри й подивився на неї.
— Він був тут. Десь за п’ятнадцять хвилин після відкриття.
Серце Герміони затріпотіло.
— Що... Чого він хотів?
Морті знову насунув окуляри на ніс.
— Ну, точно не книгу.
Герміона розширила очі, коли Морті підняв брови.
— Я…
— Я повідомив йому, що ти сьогодні не працюєш, оскільки думав, що ти відпочиватимеш цілий день, як я тобі сказав.
— О, — сказала Герміона. — Ну, я побачу його на роботі завтра.
Вона відвернулася від худого крамаря і спробувала обдумати це.
Чому він прийшов? Що хотів?
Її охопив холодок.
Він хотів щось прояснити? Що це більше не повториться? Або щоб вони не обговорювали це знову?
Вона подумала про те, як він поїхав до Нью-Йорка після того, як вони вперше поцілувалися. Як повернувся холодним і замкнутим.
Герміона швидко закрила магазин і пішла додому.
Наступного ранку, коли Герміона ледве доспала стільки, щоб вистачило на день, її розбудила ніжна вага Джіні поруч на ліжку.
— Джіні? — вона протерла очі. — Четверта ранку.
— Так, твоя черга, Ґрейнджер.
Герміона повернулася на бік і чекала, поки Джіні заговорить. Джіні широко розплющеними очима дивилася на стелю. Вона взагалі не спала.
— Я дещо зробила.
— Що сталось? — Герміона відкинула волосся з обличчя.
Джіні глянула на неї. Потім простягнула руку й поклала щось Герміоні на стегно.
Оксамитова коробка, яку Герміона бачила минулого тижня.
— О, Джіні. Ні, — Герміона провела руками по обличчю.
— Отже, це правда? — очі Джіні широко розширені й сльозяться. — Це воно?
— Де ти це взяла?
— Він сказав тобі? Це реальність?
Герміона закусила губу.
— Так, він сказав мені.
— Коли? Сьогодні за вечерею?
— Так, — сказала Герміона. — Чому воно в тебе?
— Щось було не так, — Джіні втупилася на стелю. — Він нервовий і дратівливий, ми сваримося, а потім я занервувала і перерила його речі.
— Що? Джіні…
— О, не смій мені тут задвигати про високу моральну позицію, — Джіні обернулася до неї. — Ти копалася в спогадах свого хлопця.
Герміона почервоніла від цього слова, взяла коробку зі стегна й простягла їй.
— Ти мусиш повернути це назад, перш ніж він помітить.
Джіні провела руками по Герміониних простирадлах.
— Я думала, — сказала вона, — що могла б залишити його собі. Потім сісти вечеряти й, поки він буде вередувати й засмучуватися, витягнути коробку та зробити йому пропозицію, — Джіні маніакально посміхнулася.
Герміона кліпала, спостерігаючи за виразом обличчя, який вона зазвичай бачила на парі близнюків.
— Це найгірше, що я коли-небудь чула.
— Але це було б смішно. Або, можливо, я могла б з’явитися вже в ньому, і тоді він…
— Джіні. Дозволь своєму хлопцю зробити тобі пропозицію. Він може зробити це лише раз.
Джіні зглитнула й кивнула. На її рожевих губах повільно розпливлася посмішка.
— Я виходжу заміж за Гаррі Поттера.
Джіні обернулася до неї, розквітла рум’янцем, який згладив ластовиння. Вона захихикала.
Герміона засміялася.
— Так, але тільки якщо повернеш йому каблучку, а ти її повернеш! Бо він цілком може померти від панічної атаки, якщо зрозуміє, що її немає!
Герміона повернула їй коробку, і Джіні обняла її, міцно стиснувши.
~*~
Вона притиснула до грудей свою сумку. Герміона стояла в офісному ліфті, трохи пізніше, ніж зазвичай приходила.
Дихай. Найгірше було б, якби хтось припустив щось на основі її нездатності діяти невимушено. Це лише ще один звичайний день.
Дихай.
Двері відчинилися, і на неї напали ширяючі серця та рожеві стрічки.
Бляха! Сьогодні ж День святого Валентина.
Мелоді посміхнулася їй.
— Доброго ранку!
Герміона пробурмотіла щось у відповідь і швидко повернула праворуч, щоб попрямувати до свого кабінету. Вона відчула, як тиск у грудях слабшає, і зрозуміла, що Драко не чекав її з кавою, як увесь минулий тиждень.
Ще один звичайний день.
Перевела подих і сіла за свій стіл. Перш ніж вона встигла вирішити, що може означати його відсутність, Драко ковзнув до її дверей, наче дитина в шкарпетках на паркетній підлозі.
— Ґрейнджер. Так, добре.
Вона завмерла. Цей чоловік був у ній два дні тому. Він відкинув волосся з обличчя.
— Е-е, зустріч старшого персоналу о дев’ятій, а потім ми маємо зустрітися щодо фінансових питань проєкту перевертнів. Після обіду?
Його очі широко розплющені, а вилиці — рожеві.
Йому ніяково? Ну що ж, вона пригнічена.
— Так. Чудово, — відповіла.
Він кивнув, а потім вийшов. Вона закрила очі, потираючи скроні.
Ще один звичайний день.
— Е… — з порога. Вона підвела очі, Драко повернувся. — Можливо, краще перед обідом. Якщо ти вільна.
— Так. Чудово, — повторила вона.
Він кивнув і пішов. Цього разу точно. Вона переконалася.
Можливо, Волтер повинен приєднатися до них на зустрічі? Вона не могла уявити собі, як сидить наодинці з Драко в його кабінеті, намагаючись обговорити фінансові розподіли.
Глибоко вдихнула й потягнулася до свого календаря та пера. Її рука зупинилася в повітрі.
Біля її чорнильниці стояла чашка паруючої кави.
Нормальний.
Нормальний. Нормальний.
О 8:55 вона зі своїм горнятком кави пробиралася крізь огидно-рожевий офіс, минаючи миски з шоколадними цукерками. Прослизнула до конференц-зали й побачила, що дехто уже там. Драко не у їх числі.
Перед кожним стільцем за столом лежала купка цукерок, і коли вона сіла, Доротея Булстроуд обернулася до неї.
— Щасливого Дня святого Валентина, — Доротея штовхнула їй листівку у формі серця, не посміхаючись, а потім повернулася до своїх шоколадних цукерок.
— Е-е, дякую, Доротеє.
Герміона відкрила листівку з побажанням «Гарного дня» всередині.
Відколи кожен святкував День святого Валентина?
Неначе за командою, Блез Забіні увірвався в кімнату. Тріпотливі серця вибухнули в повітрі.
— З Днем святого Валентина, всіх!
Усюди літав серпантин, шоколад, а чарівні сердечка пурхали, як метелики, ширяючи кімнатою.
— Я сподіваюся, що ти прибереш це, Блезе? — Драко увійшов після нього, обережно, щоб не наступити на шоколадні цукерки, що впали.
— Так, мій пане.
Драко обійшов стіл, і Герміона почервоніла, дивлячись на його тіло так, як ніколи раніше. Сьогодні він убраний у сірий жилет і того ж кольору краватку. Одяг чудово сидів на його фігурі, і Герміона викинула з голови думки про його тонкі ребра.
Вона подивилася на свої шоколадні цукерки й стиснула філіжанку, щоб не дотягнутися до них.
Драко сів поруч із нею на чолі столу, і вона не могла сказати, чи глянув він на неї хоч раз, бо сама на нього не озиралася.
— Як минули вихідні? — спитав Драко, упорядковуючи принесені папери. Герміона зловила себе на тому, що дивиться на його руки.
Кілька відповідей тут і там, перш ніж Блез заговорив.
— Я чудово провів час на балу, перш ніж прийшла Ґрейнджер і забрала всю увагу собі.
Вона зиркнула на нього, і він усміхнувся їй у відповідь. Герміона піднесла чашку до губ, щоб відволіктися.
— Блез, Ґрейнджер і я були на балу Святого Валентина в суботу, — сказав Драко. — Блезу вдалося захистити кілька облікових записів. У Ґрейнджер також був вдалий вечір.
Вона захлинулася. Гаряча кава потекла по її дихальним шляхам.
Доротея гепнула її рукою по спині. Герміона вдячно кивнула.
— Проєкт перевертнів повністю профінансовано, і вона працюватиме далі над рекламною кампанією Золотих сніджетів, — сказав Драко. — Щось ще, Ґрейнджер?
Вона підняла на нього погляд і одразу зашарілася.
— Ні, — сказала. — Це все.
— Була гарна стаття, яку Скітер написала у вчорашньому «Віщуні», — додав Вентворт. — Чудова реклама для компанії, і ви двоє виглядали просто приголомшливо!
Гаразд, Вентворте. Достатньо.
— Вибач, Чарльзе, — втрутився Блез. — Моя фотографія на третій сторінці.
Наступна година стала агонією. Вона не уявляла, як він міг вести зустріч, перебуваючи з нею в одній кімнаті, не виглядаючи повним дурнем. Коли Драко та Мокридж представили прогнозований бюджет на березень, деталізуючи сфери, Герміона не зводила з нього очей.
З його рук. З його шиї.
— І нарешті, — сказав Драко. З його губ. — Нам вдалося знайти людину на посаду відносин із Чарверсудом, і якраз вчасно, оскільки наше перше слухання вже за кілька тижнів. Корнелія Вотерстоун розпочне роботу з наступного понеділка.
Вотерстоун. Це та жінка, яку запропонувала Герміона, яка чудово відповідала про динаміку офісу та мала гарну освіту в галузі права.
Блез насупився. Вона також була найменш привабливою жінкою з усіх опитаних.
— Містер Бакворт, наш новий інвестор для проєкту перевертнів, надіслав нам кошик із фруктами на День святого Валентина. Він у Мелоді, тож не соромтеся брати, що можете, перш ніж партнери вгребуть усе, — Драко підвівся. — Ми з Ґрейнджер зараз працюватимемо над фінансуванням, але пообіді я буду вільний для чого завгодно.
Зараз? Прямо зараз? Він сказав перед обідом, але нині 10 ранку. Вона кліпала на стіл.
Старший персонал почав вставати й виходити. Блез оббігав усіх, шукаючи кошик із фруктами. Вона не знала, як спокійно зібрати всі свої матеріали та каву тремтячими руками. Викинула порожню чашку від кави в кошик для сміття.
Коли ж нарешті вийшла з конференц-зали, Драко чекав на неї. Він жестом попросив її пройти до його кабінету.
Їй потрібен Волтер. Як, в ім’я Мерліна, вона мала говорити з ним про фінанси наодинці в його кабінеті.
Глянула на стіл Мелоді й побачила половину офісу навколо кошика з фруктами, включаючи Волтера.
Можливо, вона має запропонувати запросити його?
Вони дійшли до дверей кабінету Драко, і Герміона ввійшла, стискаючи свої нотатки. Підійшла до центру кімнати, повернулася до нього, збираючись запитати про Волтера, і прослідкувала, як він зачинив за собою двері.
Обернувся й сперся на двері, заклавши руки в кишені.
О, Боже.
Вона притисла нотатки до грудей, наче щит, відчуваючи, як папір мнеться під пальцями.
Він дивився на неї нерозбірливо, але напружено.
— Як думаєш, ти зможеш мовчати, Ґрейнджер?
Слова, як ніж у спину. Це кінець. Вони збиралися проігнорувати це і йти далі.
Він не хотів, щоб вона говорила про це комусь. Не хотів, щоб вона згадувала, як вони…
Він не хотів її.
— Так, — кивнула, дивлячись на килим, на простір між їхніми ногами. — Так, я розумію, — живіт скрутило.
Мерлін, він, ймовірно, стурбований любовним контрактом. Герміона турбувалась би на його місці. Вона ж могла знищити його і цю компанію. Він думав, що вона це зробить?
— Тобі не варто про мене хвилюватися. Я не базікатиму про це.
Подивилася на нього, ненавидячи те, як її зір затуманився. Зглитнула і спробувала посміхнутися.
Він нерухомо розглядав її. Його очі пильно дивилися в її, а рот був стиснутий. У його рисах читалась якась напруженість, яку вона впізнала з Гоґвортсу.
Якби він не стояв перед дверима, вона б кивнула йому, усміхнулась і, вибачившись, пішла плакати до свого кабінету. Можливо, їй слід сказати більше?
— Я мовчатиму. Залишу це при собі. Ми можемо удати, що цього ніколи не було, якщо ти цього хочеш, — вона дивилася, як він моргав. — Тобі не варто турбуватися про будь-які юридичні наслідки…
— Дозволь уточнити, — сказав він, відходячи від дверей. — Як думаєш, ти зможеш мовчати, — повторив, наближаючись до неї, обличчя трохи розслабилося, а на губах з’явилася ледь помітна усмішка, — чи мені краще заглушити кімнату?
Вона кліпала на нього. Він зупинився перед нею, руки все ще в кишенях, а губи смикаються. Вона стиснула папери в пальцях на грудях.
Він… Вони…
Зглитнула і випадково облизала губи. В очах потемніло.
— Заглуши.
Він усміхнувся, блиснувши очима. Поки він бурмотів заглушаюче і замикаюче заклинання, вона застосувала заклинання контрацепції. Потім жбурнула свої нотатки на диван і кинулася на нього.
Він відступив під її натиском, руки схопили її стегна, а її руки заплуталися в його волоссі. Він цілував її.
Вона поспішно відповідала на поцілунки, перш ніж він нарешті простягнув руку й утримав її обличчя, поглибивши поцілунок, розтуляючи її губи й відчуваючи смак. Вони обоє зітхнули, вдихаючи один одного.
— Мерліне, я думав, що втратив тебе, — зітхнув він проти її щелепи, доводячи губи до її плеча. Рука з обличчя ковзнула по її волоссю.
Вона тихо засміялася.
— Ти думав? — видихнула, коли він провів зубами по старому синцю. Здається, він любив те місце. — Ти хитрий…
— Я хотів бути грайливим, — прошипів він їй на вухо.
— Ти завжди грайливий...
Провів рукою по її стегну, щоб схопити її, притягнувши ближче до своїх стегон. Вона витягла руки з його волосся й потяглася до ґудзиків на жилеті. Щойно перший ґудзик розіп’явся, рука у волоссі схопила її, відкриваючи для нього шию ще більше.
Її пальці працювали, щоб розшпилити всі ґудзики, і як тільки він скинув жилет, не відриваючи губи від її шиї, то перемістив обидві руки на її спину, схопив та підняв. Вона пискнула, вхопилася за його плечі, і в якийсь момент не зрозуміла, що робить цей навіжений. Відкрила очі, і вони опинилися лицем до лиця, він повів їх до дивана позаду неї.
Але замість дивана притиснув її до стіни поруч. Саме там, де вона позувала для однієї зі світлин у першій фотосесії. Коли він притис її хребтом до стіни, перемістивши руки до її стегон, притискаючи їх до своїх, вона посміхнулася. Це те місце, де вона стояла, коли позувала біля вікна. Коли Драко зайшов, одягнутий в піджак, і вперше побачив її в той день.
Він знову поцілував її. І вона виявила, що найкращий спосіб утриматися від падіння — обхопити його ногами та дозволити його стегнам притиснути її до стіни. Він застогнав до її рота.
Одна рука піднялася й почала розстібати її блузку, а інша повільно рухалася її стегном. Поки він роздягав її, вона подумала про сьогоднішній одяг — як вона тішилася цій дуже професійній комбінації спідниці та блузки, і як сильно їй сьогодні потрібен професіоналізм.
— Е-е, — сказала Герміона, коли Драко розстібнув останній ґудзик на її блузці й широко її розсунув, щоб побачити груди. — А документи? Тебе це взагалі хвилює?
— Фінанси? Ні, звичайно ні, — він почав пестити її крізь бюстгальтер.
Вона стиснула губи й намагалася тримати очі відкритими.
— Я… я маю на увазі… контракт.
— Контракт? — рука, що вимальовувала кола на її стегні, якимось чином знайшла свій шлях між ними, тепер потираючи її клітор крізь трусики. Інша рука повільно піднімалася спиною до застібки бюстгальтера.
Вона простогнала.
— Любовний контракт.
Обидві руки завмерли.
О, Боже. Навіщо вона це сказала?
Відкрила очі — його сірі слідкують за нею. Рум’янець на щоках.
— Тебе це хвилює? — сказав він, поглядаючи на неї, і вона відчула, як рука тисне на її центр, і їй хотілося, щоб він або прибрав її, або продовжив почате.
— Я підписала документ, у якому обіцяла цього не робити, — вона стиснула свої стегна навколо його стегон – випадково, звісно — і якось це зробило їх ще ближчими, його рука міцно притискалася до її сутності. Вона задихалася, повіки тремтіли, і намагалася втриматися, щоб не повторити це знову.
Коли її погляд зосередився на ньому, його посмішка повернулася, а пальці, які шукали застібку на її бюстгальтері, продовжили свою подорож.
— Я створив цей документ, щоб утримати нас від цього.
Її бюстгальтер розкрився, і його пальці занурилися під її трусики.
— І тримати Блеза подалі від Мелоді, — додав, цілуючи її в шию.
— Ну, очевидно це не працює, — вона захихотіла йому біля скроні. Її стегна тремтіли, коли він провів пальцем по її центру, рухаючись угору, щоб натиснути на її клітор, і все її тіло здригнулося. Він продовжував рухати рукою, а другою обхопив її за талію, щоб підтримати. Її бюстгальтер, на мить забутий, звисав з плечей.
— Я думаю, ми можемо обговорити це пізніше, — вона пробурмотіла між подихами. — Це звичний контракт для бізнесу, особливо приватного. Я щось придумаю.
— Тсс, — біля її вуха. — Прочитаєш мені лекцію пізніше.
Вона відчула, як він посміхається біля її вуха, і відповіла йому. Вона просто думала, чи варто її рукам щось робити, бачачи, як його робили все, коли відчула, як два пальці пробираються до її отвору й штовхаються всередину.
Скрикнула. Було боляче, навіть більше, ніж минулого разу. Вона ніби потягнула м’язи, але всередині.
— Що не так?
Драко прибрав пальці. Вона заплющила очі, а руками стиснула його сорочку. Пригадала, що Джіні казала їй про необхідність зачекати кілька днів, перш ніж спробувати знову. Повільно вдихнула й розплющила очі, збентежена тим, що вони були вологими.
— Я в порядку, — спробувала, посміхаючись. — Просто трохи боляче. Продовжуй.
Він звів на неї очі.
— Я в порядку, — повторила рішучіше. Вона запустила руки в його волосся і притягнула його губи до своїх. Він поцілував її, потім відступив, відсунув їх від стіни, повернувся й поклав її на підлокітник чорного шкіряного дивана.
Її тремтячі ноги дякували йому, але вона все ще тримала його, хвилюючись, що вони зупиняються.
— Не зупиняйся. Я в порядку, — видихнула вона йому на шию. — Я хочу цього.
Він здригнувся й відсахнувся, щоб подивитися на неї. Схопив її за стегна, підтягнувши до краю, і просунув руку їй під трусики. Двічі пройшовся по її єству, спостерігаючи, як вона втягнула губу між зубами, а потім повернувся до входу і почав повільно вставляти у неї довгий палець.
Так, це було приємно. Вона зітхнула, коли він кілька разів вставив і витягнув його, повертаючи, а потім знову натискаючи на стінки, обертаючи палець в ній. Вона притиснулася до його руки, намагаючись відповідати його ритму.
— Драко, я готова, будь ласка, — вона підняла на нього очі. Він тримав одну руку на поручні дивана поруч із нею, нахилившись до її лиця. Він спостерігав за нею, а потім спробував додати ще один палець.
Вона закусила губу, скривившись, очі заплющені. Здавалося, її тіло не хотіло цього робити, але водночас це було не так. Вона відкрила очі й кивнула.
— Все добре, — енергійно закивала, стиснувши щелепу.
Він підозріло підняв на неї брову й спробував поворушити пальцями всередині неї. Вона схопила його за руки, здивована, що він все ще у сорочці, і спробувала контролювати вираз свого обличчя.
Він насупився та прибрав руку, підвівшись.
— Ні, ні. Драко, я готова, — вона стягнула бюстгальтер, відкинувши його, і простягнула руку, щоб почати розстібати його сорочку. Дивилася, як його очі ковзають по її грудях, пишаючись тим, як він облизав губи. Коли вона закінчила, він зняв сорочку з плечей.
Вона завагалася, а потім потягнулася до його пояса. Спостерігала, як напружилися м’язи його живота, а руки здригнулися, наче він хотів її зупинити. Коли ремінь був розстібнутий, вона глянула на нього. Його груднина здіймалася, і вона пройшлася пальцями по його шкірі.
Почала розстібати його штани, намагаючись ігнорувати випуклість перед очима. Його руки стиснулися в кулаки, коли вона розстібала нижні ґудзики, і вона знала, що її пальці торкаються його члена.
Добре. Він робив щось подібне в суботу ввечері, і вона відчула, як на шкірі її оголених грудей виступили сирітки при згадці про те, як він знімав штани, торкаючись її живота. Краєм ока вона побачила, як її соски витягнулися в тугі вершини.
Вона навмисне дозволила своїм пальцям пройтися по випуклості у його штанах, коли закінчувала розстібати останні ґудзики, і коли подумала, що виграла, він обхопив груди. Її пальці затремтіли, коли він тягнув соски, обертав їх, обводив нижню частину грудей, а потім потирав їх великим пальцем.
Їй знадобилося тридцять секунд, щоб згадати, що вона ще не розстібнула останній ґудзик на його штанях. Вона важко дихала. Дотягнулася до його талії, готова стягнути з нього штани, але він почав ще інтенсивніше пестити її груди. Він ущипнув її за соски, і вона застогнала, опустивши голову йому на живіт, руки все ще лежали на його стегнах. Він продовжував водити великим пальцем навколо її вершини, знову і знову, ніяк не наближаючись, вона задихалася, спостерігаючи, як м’язи на його животі тремтять.
Чи могла вона отримати оргазм від таких пестощів? Вона зрозуміла, що треться стегнами об диван. Трусики все ще на ній, тож вона широко розставила ноги, намагаючись натягнути тканину ближче до клітора, трохи соромлячись вологості.
Це трохи допомогло. Вона застогнала, коли він потягнув її за груди. Відчула, як збудження підіймається в ній, і вже збиралася почати пестити себе сама, коли Драко опустив руку з її грудей, стягнув штани та став перед нею на коліна.
Його очі гарячі, а язик пробіг по зубах, коли він дотягнувся й почав стягувати її трусики.
— О боже, так.
Вона підняла стегна, і на ній залишилася лише спідниця. Вона готова. Вона б пройшла через це, якби це означало, що він продовжить дивитися на неї так. Він нахилився вперед і поцілував її в коліно. Вона закусила губу.
Спостерігав за нею, поки цілував її ногу, трохи вище. Потім ще вище. Він був на середині її стегна, перш ніж вона зрозуміла, що він збирався зробити.
— О… я… е… — вона почервоніла. — Ти не… Це…
Він подув на неї, і вона стиснулася, інстинктивно намагаючись затиснути ноги навколо чогось, і зрозуміла, що він широко розвів її ноги, долоні на внутрішній стороні кожного коліна.
— Ґрейнджер, чому б тобі не розповісти мені історію велетенського кальмара в озері Гоґвортса? — він облизав губи й знову поцілував її стегно вище, спостерігаючи за нею гарячими очима.
Кліпнула, міцніше обхопивши руками шкіряний диван.
— Що? — вона задихалася.
— Його завели у 1306 році? — він знову подув, і вона застогнала.
— Ні, він там від початку. Засновники…
Він поцілував її прямо в клітор. Вона не могла визначити звук, який виривався з її легень, але впилася пальцями в шкіру дивана й знову спробувала звести коліна. Він провів руками до половини її стегон, все ще тримаючи їх відкритими.
— Ммм? Засновники? — невинно підняв брову й чекав.
— З-засновники розмістили замок Гоґвортс на... — він опустив голову, все ще дивлячись їй в очі. — Н-на ділянці, біля Чорного озера, — вона відчувала на собі його подих. — Отже, велетенський кальмар був там з само- Ох! — його язик. Він… Він вилизував її язиком. Починаючи знизу і піднімаючись.
Це було... надто інтимно. Вона не могла…
Герміона піднесла руки до обличчя, заплющивши очі, коли він почав ще один повільний рух.
— І кальмар, — пробурмотів він у її розкішницю. — Був зеленуватий на колір?
— Ні, він ч-червоний, — вона важко дихала. — Темно-червоний. Майже фіолетовий, — її стегна почали рухатися йому на зустріч, тремтячи. Вона або хотіла закрити їх і виштовхнути його, або залишити там назавжди. Вона ще не вирішила.
— Я чув, він убив людей.
— Ні, ні, — вона застогнала, коли він знову лизнув її. — Він дуже слухняний. Навіть корисний. У нього було к-кілька сварок із русалками, але… — його губи зімкнулися навколо її клітора. Він смоктав.
Вона видихнула, і її руки схопилися за його волосся, намагаючись утриматися.
— О Боже, Драко. Будь ласка!
— А як щодо русаліїв?
Вона провела нігтями по його голові, заплющивши очі, боячись подивитися на нього.
— У 1497 році русалії повстали, і… і… і… — він пестив її, пробуючи різні ритми, інший тиск. — І вони — і вони намагалися…
Вона зрозуміла, що притискається стегнами до нього, підтягуючи його обличчя ближче з кожним помахом його язика. Але здогадалася, що він зупинив би її, якби йому щось не подобалось. Потягла його за волосся і відчула, як він стогне. Від вібрацій вона подалася стегнами вперед.
— Вони намагалися… Русалки намагалися, намагалися…
Вона нагадувала зламану пластинку — не могла закінчити фразу. Не наважувалася розплющити очі. Боялася побачити його між своїх стегон, знаючи, що це назавжди закарбується в пам’яті.
— Драко, будь ласка.
І вона відчула його палець в собі, його рот все ще присмоктувався до її клітора. Вона почала відчувати, як оргазм потихеньку підбирається до неї, могла почути власний голос, який щось лопотів і видавав тихі придихальні стогони в такт його язику, і могла відчути, як він бурчить і важко дихає біля неї.
Вона закричала, коли хвиля стрімкого задоволення охопила її. Притиснулася стегнами до його рота, тримаючи його там. Її руки заплуталися в його волоссі, а стегна щільно стискали його шию. Його язик продовжував свої рухи, поки вона приходила до тями.
Він прибрав палець, і вона мало не впала униз, забувши, що позаду неї нічого немає. Схопилася за спинку дивана, щоб утриматися, і повільно розплющила очі, коли почула, що він рухається.
Швидкий такт його дихання. Герміона побачила його маківку з того місця, де він стояв перед нею навколішках, із прилизаним волоссям. Його очі були темними й глибокими, коли він провів поглядом від її розкішниці до оголених грудей і далі до обличчя. Він закусив губу й застогнав, і вона раптом усвідомила, що він мастурбує.
Вона кліпнула й відвела погляд, не знаючи, чи мала це бачити. Звичайно. Він мастурбує. Вона насправді не так вже й багато зробила для нього.
Уривчастий крик, і вона зрозуміла, що він кінчив. Напевно, він зафецькав бортик дивана. Він опустив голову на внутрішню частину її стегна, різко дихаючи. Пасмо білявого волосся, яке завжди спадало йому на чоло, знову це зробило, Герміона закусила губу й вирішила, що їй дозволено відсунути його для нього.
Коли її пальці торкнулися його вуха, його очі піднялись до її. Він поцілував її стегно і підняв з неї голову.
— Отже, — прошепотів він хриплим голосом. — Як думаєш, ми розібралися у фінансах проєкта? — він усміхнувся до неї.
Вона не могла не посміхнутися йому.
— Ну, не знаю, — протягнула. — Можливо, нам доведеться ще раз переглянути останню частину.
Його очі блиснули.
— Я призначаю зустріч завтра в обід.
~*~
У вівторок під час обіду Драко навчив її цінному уроку про чудеса сухого сексу. Коли вона лежала на спині на шкіряному дивані, а Драко чарівно рухався на ній, вона подумала, що настав час зняти з них спідню білизну.
Але Драко підвів її прямо до краю й сам послідував за нею. Знову натворили безлад на дивані.
Вона зрозуміла, що Драко побоювався входити в неї. Вона зробила їм обом послугу, спробувавши кілька речей під душем у середу вранці, зрозумівши, що цілком готова повторити.
Під час обідньої «зустрічі» вона спробувала продемонструвати це Драко без зайвих слів і навіть уперше залізла йому в штани. Він дозволяв їй гладити його і пробувати щось, і підказував, що робити. Він притиснув її до дверей, ледве вона зайшла до кабінету. Коли він схопив її за стегна, стиснувши, вона зрозуміла, що час настав.
Вона відпустила його й зняла свою сукню, а також спідню білизну. Він спостерігав, як вона знімала його труси, і вона притягнула його до себе, закусивши губу. Знайшла спосіб повернутися в положення, в якому вони були в понеділок, її ноги обійняли його стегна.
Вона не дуже знала про те, як... позиціонувати себе... А також не була у вигідному становищі, щоб почати, але знала, що готова, а він усе ще спостерігав за нею, хмурий, але твердий.
Вона поцілувала його, намагаючись знову потертися об нього, хапаючи його за волосся й кусаючи губи, а він відсахнувся, щоб сказати, що їй цього не потрібно.
Вона підняла брову, передражнюючи його.
— Не будь таким гафелпафцем, Драко.
Його щелепа відвисла, очі широко розплющені. Усміхнулася, і він поцілував її. Коли він увійшов, вона все ще була тісною, але болю, як у понеділок, не було. Коли вона втретє переконала його, що він може пришвидшитись, його стегна вдарили її об двері з такою силою, що ті затріщали в рамі.
Вони зупинилися, прислухаючись до відлуння, гадаючи, чи почують їх за межами затихлої кімнати. Він засміявся, відходячи від дверей і притискаючи її до стіни поруч.
У четвер їй довелося відсидіти всю зустріч із Драко та містером Баквортом у своєму офісі. Вона сиділа за столом, Драко дивився на неї, доки вона з містером Баквортом обговорювала політику щодо перевертнів.
Наприкінці Драко запропонував провести містера Бакворта до підйомників. Повернувшись, він замкнув двері й наклав чари тиші.
Герміона ковтнула.
За п’ять хвилин вона сиділа на краю свого столу, обхопивши ногою стегна Драко, дозволяючи йому роздягнутися.
Він справді змахнув рукою все з її столу, кинувши на підлогу, і вони справді з цього сміялися.
У п'ятницю вони знову були в його кабінеті. Вона почала почуватися винною за те, що ніколи не обговорювала з ним роботу, тож спробувала поговорити про прогрес проєкта сніджетів, поки він її роздягав. Він дозволив їй говорити, присмоктавшись до її шиї й всадовивши на свій стіл.
Коли вона лягла назад, то зрозуміла, що все вже прибрано зі столу, і вирішила просто дозволити прохолодному мармуру охолодити спину, поки він її роззував.
Коли її взуття опинилось на підлозі, він поцілував її в п’яту, а потім у литку, і продовжував такі поцілунки вгору, до її трусиків, а потім ковзаючи вгору по животу. Спробував поцілувати кожне ребро.
Мармур впивався в її пальці, коли вона схопилася за краї столу, і він був на півдорозі до її грудей, коли відступив, дивлячись на неї вниз.
Нахмурився.
— Що?
Провів рукою по її ребрах, дивно дивлячись на неї вниз.
— Ти захворіла?
Її брови зійшлися.
— Захворіла?
— Ти худа, — він злегка натиснув пальцем між двома ребрами.
Кліпнула.
— Дякую?
Що відбувається?
— Ти, неначе, схудла.
Розсміялася.
— Я не обідала п'ять днів, — вона засміялася, потягнувшись до нього.
Він кліпав.
І ось так Герміона опинилася у кабінеті Драко, жуючи салат.
Він поправив свій одяг і висунув голову, щоб попросити свою секретарку — Кері. КЕРІ! Легше і бути не могло — замовляти їм обіди у кафе за рогом.
Він повернувся до неї, змусив її кінчити, а потім замість того, щоб одягнути, поправити зачіску та провести назад до кабінету, посадив на шкіряний диван і годував доставленою їжею.
Це було... незручно. Майже, як побачення. Коли тиша й хрускіт тривали досить довго, вона заговорила про роботу. Тепер він був набагато податливішим до переговорів, і вони закінчили складати план на перший тиждень слухань у Чарверсуді в березні.
— Ти будеш у «Наріжному Камені» на цих вихідних? — запитав він її, жмакаючи обгортки свого бутерброда.
Вона жувала огірки, і розмірковувала, яка ж правильна відповідь на це питання.
— Так, — стиснула губи. — Ти будеш?
— Можливо, в неділю, — він змахнув з дивана кілька крихт.
Вона стримала усмішку.
— Тобі потрібна книга?
— Можливо.
Підняла на нього погляд, і він усміхнувся їй. Вона почала сортувати виделкою помідори, що залишилися.
Її посмішка спала, коли вона подумала про те, як він зник до Нью-Йорка, чи про хитру зустріч зі Слизорогом на балу, чи відповідь Ноель, на яку вона все ще чекала. Вона все ще хотіла щось знати про нього, хотіла знати, як він проводить час.
— Що ти робиш завтра? — вона не могла зупинити рум’янець, що з’явився на її шиї.
Він зробив паузу, перш ніж відповісти, і вона підняла на нього очі. Він дивився на килим.
— Відвідую батька.
О, ні, цього вона знати не хотіла. Були деякі речі, які вона не хотіла знати.
— Чи… все гаразд? Або…?
— Це було одною з його умов щодо спадщини. Що я прихожу до нього під час щомісячних візитів у січні та лютому, — його голос різкий, а щелепи стиснуті.
Це не єдині умови…
І їй цікаво, коли він відвідав Луціуса в січні.
Герміона кивнула, наче Драко щойно сказав щось, із чим вона погодилася, і продовжила будувати хатинки зі своїх овочів.
У неї забрали тарілку із салатом, вона підвела очі, коли Драко переставив тарілку на підлогу та поцілував її.
Вона посміхнулася йому, коли він нахилився до неї.
— Фу, — скривився він, відступаючи. — Ти смакуєш, як блакитний сир, — він зморщив носа.
Вона засміялася і взяла його за плечі. Вона знала, спостерігаючи за ним у Великій залі, що він ненавидить сирну заправку.
— Якби ти попередив, що ми знову будемо цілуватися, я б не замовляла салат, заправлений сиром, — пробурмотіла вона йому в губи.
— Ні. Ти обожнюєш такий салат.
Він поцілував її. І в її грудях потепліло.
Він також спостерігав за нею у Великій залі.
~*~
Урок месьє Дюбуа чудово її присипляв. Вона виконувала фантастичну роботу, приховуючи свій роззявлений рот щоразу, коли він згадував витвори мистецтва епохи Відродження та те, як вони жахливо суперечать венеціанським килимам.
Вони зустрічалися щосуботи вдень у маґлівському кафе, яке, здавалося, було улюбленим місцем месьє Дюбуа. Там його впізнавали, щойно він заходив. Того дня Герміона замовила еспресо, бо не могла ніяк прокинутися. Вона просто дозволяла вітерцю з відкритого дворика, на якому вони були, заспокоїти її, а сонцю на чолі зігрівати її.
— Да Вінчі, звичайно, був сквибом…
А от оце Герміона почула.
— Вибачте, що?
Месьє Дюбуа самовдоволено звів на неї брову.
— Я сказав, що Леонардо да Вінчі був сквибом. Його прадід був італійським міністром магії в 1414 році.
Герміона звузила на нього очі.
— Я... ніколи про це не чула. Чи знаєте Ви, можливо, якісь книги на цю тему, які я могла б переглянути?
— Ну, — месьє Дюбуа поворухнувся на стільці, схрестивши ноги й трохи відвернувшись від неї. — Я бачив це на сімейному дереві.
— Хмм, — Герміона стиснула губи.
Підійшла офіціантка, трохи пофліртувала із месьє Дюбуа та взяла їхнє замовлення. Герміона справді ненавиділа салати в цьому кафе. Вона спробувала кожен салат у меню, і жоден із них не був ситним чи смачним. Сьогодні вона вирішила з’їсти суп.
Вона глянула на свій годинник якомога непомітніше, але їй не вдалося.
— Ви кудись запізнюєтеся, міс Ґрейнджер?
Вона підняла на нього очі.
— Ні, ні. Просто... перевіряю час, месьє.
Вона відпила еспресо.
Месьє Дюбуа витяг книжку з ренесансним декором і почав обговорювати стилі та архітектуру. Він детально розповідав про належне обслуговування маєтку епохи Відродження, а також про правильну реконструкцію.
Сонце щойно почало схилятися Герміоні в очі, коли мсьє Дюбуа пояснював справді катастрофічну реконструкцію, яку намагався зробити французький міністр. Він почав сміятися над речами, які Герміона ніяк не могла зрозуміти. Вона ніяково усміхнулася.
Тінь офіціантки, що впала на її обличчя, коли вона повернулася до їхнього столика, трохи вивела Герміону з трансу. Вона чекала, поки її суп поставлять перед нею, вдячна за захист від сонця.
Коли месьє Дюбуа замовк, а перед нею не поставили супу, Герміона підвела очі на людину, яка закривала її від сонця, і в неї захолола кров, коли вона побачила Драко, який стиснув щелепи, але всміхався месьє Дюбуа.
— Містере Мелфою! — защебетав месьє Дюбуа. — Ой, виглядаєте просто чудово. Хочете приєднатися до нас?
Герміона відчула, як її шлунок скрутило, коли спостерігала, як Драко усміхався старшому чоловікові, потискуючи йому руку. Вона зосередилася на тому, щоб змусити легені дихати.
— Перепрошую, месьє, але дещо трапилося, — сказав Драко. Вона спостерігала, як його обличчя напружилося, хоча він усміхався. — Міс Ґрейнджер не зможе сьогодні закінчити свій урок.
Урок.
Це сталося. Він знав. Луціус сказав йому.
Вона зглитнула.
— О, — насупився месьє Дюбуа, оглядаючись між ними. — Я сподіваюся, що все гаразд.
Вона дивилася, як Мелфой дивився на нього. Він перевів на неї очі, гарячі й агресивні.
— Боюся, що ні.