Вона підписала любовний контракт менш як три тижні тому, і вже дозволила йому розкласти себе на столі й творити все, чого він хотів.
Герміона зглитнула, постукуючи нігтями по тому самому столу, і дозволила погляду впертися у книжкові полиці навпроти. Постукала пером по пергаменту, залишаючи маленькі плями.
Чи зробив би він це, як у кіно? Шалено змітаючи зі столу чорнильницю, рамки для фотографій, документи так, що вони розлетілись би підлогою, а потім міцно притис її до свого тіла.
Кліпнула й похитала головою, відганяючи фантазії.
Вона не могла сказати, хто почувався ніяковіше під час обіду, Гаррі чи вона. Це був найшвидший і найтихіший обід, який вона коли-небудь мала. Гаррі запросив її пообідати напередодні, тож вона подумала, що він має для неї новини чи якусь смішну історію, але він просто сидів і дивився, як вона їсть. Спостерігав, як вона думає.
Вона тримала двері зачиненими до кінця дня, і здригалася щоразу, коли хтось стукав. Сподіваючись, що це не Драко. Прагнучи, щоб це був він.
Темні думки ковзали в її розсіяний розум протягом усього дня. А якби Гаррі не зайшов? Чи віддалась би вона йому… повністю? Вона ще ніколи…
Чи знав Драко? Він припускав, що вона незаймана, але це було понад рік тому. Він попросив 35 000 ґалеонів, вважаючи, що потрібні додаткові 5 000.
Ще 5 000 додали б, якби довели, що ви «незаймані».
Вона заплющила очі, насміхаючись над собою і дурними темними думками.
Волтер зайшов близько 15:00, розпитуючи про проєкт Золотих сніджетів. Герміона зовсім забула про цю частину свого дня. Він розчарувався, дізнавшись, що проєкт відкладається, але Герміона сказала, що вони мають продовжувати рухатися вперед, наскільки це можливо.
Вона йшла на тридцять хвилин пізніше, ніж зазвичай, просто щоб нікого не зустріти. У кабінеті Драко горіло світло. Здавалося, вона чекала ліфт вічність, і почувалася дуже вразливою, стоячи на видноті. Вона рахувала секунди, зиркаючи на двері Драко, молячись, щоб ті не відчинилася, поки вона тут.
Ліфт під’їхав із гучним «дзинь», і Герміона скривилась, заскочивши й натиснувши кнопку «закрити двері» разів зо двадцять.
Вона роз’явилася до свого району і пройшла кілька кварталів до будинку. Відкрила замок на зовнішніх дверях і побачила Джіні, яка сиділа на сходовій клітині.
Джіні підскочила, широко розплющивши очі, одну руку тримаючи на перилах, а другу — на шиї.
Герміона зупинилася. Кліпнула. За нею зачинилися двері.
Джіні кліпнула у відповідь.
Герміона відкрила рот, але жодного звуку не пролунало.
Джіні похитала головою.
Герміона глянула через Джініне плече, закрила рот і подивилася на сходи.
Джіні перевела подих і подивилася на стіну.
Герміона стиснула губи.
— Хто кого?
— Він. Він мене.
Джіні кивнула, намагаючись зрозуміти, що в Герміони на душі.
— Як це було?
— Це було... було... Прекрасно. Це було...
Джіні схрестила руки.
— Ми замовимо китайську їжу сьогодні ввечері?
— Так.
~*~
Джіні поклала трубку, закінчивши замовлення в китайському ресторані. Вона звернулася до Герміони.
— Отже, він... тобто... — вона нахмурилась. — Гаррі сказав, що ви майже лежали на письмовому столі?
— Так. На столі. Так.
Джіні кивнула. Вона прикусила внутрішню частину щоки.
~*~
— З язиком?
— Так.
Джіні кивнула, і Герміона почала мити посуд.
~*~
Герміона відкрила пачку соєвого соусу.
— Це було чуттєво? Або... повільно?
— Ні. Слово агресивно пасує більше.
Джіні кивнула й відкусила свій рол.
~*~
— Він сказав тобі, що відчуває до тебе, ви змогли розібратися в стосунках?
— Ми сперечалися.
— Гм, — Джіні увімкнула телевізор.
~*~
— Він змушував?
— Не зовсім, ні.
Джіні розламала печиво з ворожіннями навпіл.
~*~
Джіні залишила її одну після вечері. Тієї ночі вона лежала в ліжку, крутила й стукала подушку, поки нарешті не віддалася неспокійному розуму.
Що вона скаже йому завтра? Їй взагалі треба щось сказати?
Можливо, весь цей задум із КГМ — погана ідея. Можливо, вона напише Матильді й запитає, чи зайнята її посада.
Хоча, вона все ще нічого не сказала про використання її імені для створення компанії.
Чому вона така вперта, що робить саме те, що він попросив її не робити? Навіщо вона це зробила?
Що вона одягне завтра? Чи одяг не надто відвертий? Потрібно перевірити.
Вона торкнулася його щоки, і він схопив її за стегно. Він почав підштовхувати її назад, на стіл... і що?
Що насправді думав Гаррі?
Які фактичні юридичні наслідки любовного контракту? Потрібно перевірити.
Чи повториться це знову? Чи ніколи? Що гірше?
Її цікавило, чи цілується вона, як незайманка...
~*~
Вона залізла в ліжко Джіні о 3 ранку. І почала розповідь із початку.
Розповіла їй про своє відкриття, що він використовував її ім’я, щоб викликати повагу та укласти ділові угоди. Розповіла їй і про сукню, і про зачіску, і про Золотих сніджетів, і, нарешті, про поцілунок.
Джіні ахала в усіх потрібних місцях, стогнала від дурості Драко і хихикала з нахабства Герміони. Вона витягла з неї деталі, змусивши Герміону червоніти й заїкатися. Вона питала, що Герміона відчувала, де були його руки, і чи дозволила б подруга йому більше?
Джіні мала вставати о 5 ранку на тренування, тож Герміона нарешті відпустила її, вибачившись. Герміона спала близько години.
Їй снився балкон із видом на сади Мелфоїв. Вона стояла біля поруччя, дивлячись на ставок. Драко підійшов до неї ззаду, і вона обернулася, побачивши його в чорному зі сріблястими акцентами, глянула на себе у білій новорічній сукні.
Він посміхнувся і взяв її за руку, а коли вона підняла очі, вони стояли в альтанці. В руках у неї букет срібних квітів. Вона обернулася і побачила Джіні в блакитній сукні, яка потягнулася, щоб взяти її квіти.
Герміона прокинулася, усміхаючись, дивлячись на стелю кімнати Джіні — ліжко порожнє, шум душу. Вона заплакала.
~*~
Ні, у неї немає всіх відповідей. Ні, вона не знає, з які труднощі натрапить сьогодні. Але вона вбралася у свою фіолетову сукню, відповідні підбори, приховала темні кола й увійшла до офісу.
Коли двері ліфта відчинилися, вона відчувала серцебиття у вухах, але потім Мелоді посміхнулася їй, побажала доброго ранку, і вона знову зосередилася.
Дійшла до свого кабінету й майже зачинила двері, але зрозуміла, що не має для цього жодної причини. Герміона залишила їх відкритими, почуваючись вразливою, але так вона принаймні зможе побачити чи почути його прихід.
Перша година її дня пройшла тихо. Волтер приніс пошту, і Герміона відповіла на кілька листів. Вона з усіх сил намагалася не смикатися, коли чула кроки чи гул чоловічого голосу.
Блез увійшов до її кабінету, надувшись. Вона подивилася на нього й побачила, як він кидається в її гостьове крісло, наче дитина.
— Я не хочу проводити співбесіди. Будь ласка, проведи їх за мене? — він нахмурився і потер обличчя рукою.
— Співбесіди на посаду відносин із Чарверсудом? — він кивнув. — Чому ти їх проводиш?
— Бо Драко не хотів переносити їх на інший час — вибачте, містер Мелфой, — Блез закотив очі. — То допоможеш?
Вона насупилася.
— Але чому ти?
— Штибу я знаю! — Блез схилився в кріслі. — Він сказав мені проводити співбесіди, поки його немає.
Герміона витріщилася на нього.
— Дра… Мелфой сьогодні не в офісі?
— Мм-хм, — Блез грав рукавом своєї мантії.
Вона дивилася через його плече, розум працював. Чому його немає? Він захворів? Він уникав її? Це ж бізнес, заради Мерліна, він має бути тут!
— Перша — об одинадцятій. Будь ласочка, допоможи! Якщо ти цього не зробиш, то я, ймовірно, найму першу гарну жінку, яка увійде в ці двері.
Вона хмуро поглянула на нього, знаючи, що він говорить правду.
— Добре.
Наступні тридцять хвилин Герміона розглядала службовий лист і подані заяви.
Вони з Блезом влаштувалися в конференц-залі, склавши список запитань, які ставитимуть по черзі. Здавалося, що Блез взагалі не збирався робити нотаток, тому Герміона змирилась із тим, що буде конспектатором.
Після перших двох Блез попросив одного зі стажерів принести їм обід у конференц-залу. Герміона насправді не фанатіла від такого використання стажерів чи коштів компанії, але Блез закотив очі й запевнив, що заплатить.
Вона тикала в салат, переміщуючи сухарики, коли Блез заговорив.
— Чому ти захищала Драко на суді?
Вона повернулася до нього. Він спостерігав за нею, перебираючи хліб на своєму бутерброді.
— Це було правильно, — вона втомилася від цих слів...
Він примружився.
— І що це означає? — проштовхнув між губами шматочок закваски.
— Я… не вважаю справедливим те, у чому його звинувачував Чарверсуд. Він був єдиним студентом, якого судили й…
— Він був єдиним студентом, який намагався вбити Албуса Дамблдора.
Вона підвела на нього очі. Він жував, спостерігаючи за нею.
— Але не зробив цього. Опустив паличку. Гаррі бачив.
Блез підняв брову.
— Це пояснює, чому свідчив Гаррі Поттер, — сказав він, і вона чекала на «але…».
— Коли нас — Рона, Гаррі та мене — впіймали хапуни, то відвезли в маєток Мелфоїв, — сказала вона, дивлячись на свій салат. — І він відмовився впізнати нас, — вдарила помідор. — Не думаю, що такий тип людей має бути в Азкабані.
Образ Драко, що відвертається від її замученого тіла, звук його задиху —
— А якби це був хтось інший? — сказав він, і вона подивилася на нього. — Скажімо, попросили вас упізнати Ґреґорі Ґойла. І він сказав, що невпевнений.
Очі Блеза блищали, і в ту мить вона зрозуміла, що анітрохи його не обдурила.
Ковтнула.
— Тоді б я свідчила на користь Ґойла, якби Чарверсуд вирішив судити його.
Він усміхнувся.
— Тому, що це «правильно», — сказав і кинув собі до рота ще шматок хліба.
Вона кивнула, а він посміхнувся. Відчула, як червоніє обличчя, тому спостерігала, як він розбирає свій бутерброд. Такий цікавий спосіб поїсти…
— Що сталося між тобою та Дафною?
Його пальці зупинилися, і вона підняла очі, щоб побачити, як усмішка зникла з його обличчя. Раптом їй здалося, що вона запитала зайвого.
— Ми… колись зустрічалися, — подивився на свій сендвіч, поклавши витягнутий шматочок назад.
— О, — сказала вона. — Важкий розрив?
— Хіба вони не всі такі? — легко посміхнувся.
Здавалося, що на його обличчі можна побачити провину, і вона уявила, як це — бути у стосунках із Блезом Забіні, найнепоправнішим фліртуном, якого коли-небудь знала.
— Ти зрадив її? — вона тримала своє обличчя неосудним.
Кинув на неї погляд, і вона зрозуміла, що помилялася. Він стиснув губи.
— Навпаки, навпаки, — Блез ковтнув, встав і перепросив.
Вона замружилася, кинувши вилку, пам’ятаючи, що ніколи не має припускати нічого про Слизеринців. Вони набагато складніші, ніж вона могла уявити.
~*~
Вони з Блезом закінчили співбесіди, і вона склала свої нотатки для Драко. На четвер заплановані інші співбесіди, на яких, як вона припускала, він буде присутній.
Тієї ночі урок мадам Мішель перетворився на кошмар. Нічого, що робила Герміона, не було правильним, а список нотаток, над якими вона мусила працювати, був обурливим. Це її п’ятий урок. І вона не відчувала, ніби чогось вчиться.
У середу вона повторила попередні кроки. Одяглась, зробила макіяж та зачіску і приготувалася зустрітися з Драко.
Але його все ще не було.
Вона підійшла до його секретарки близько десятої.
— Містер Мелфой буде сьогодні?
— На жаль, сьогодні його теж не буде, — дівчина підняла на неї погляд від свого журналу, намагаючись підсунути його під якісь папери.
— Добре, — сказала Герміона. — Е-е... Він скасував вечірню зустріч із містером Таунсендом?
Дівчина переглянула його графік.
— Ні, — сказала вона. — Зустріч відбудеться, — подивилася на неї. — Думаю, що летиключ, замовлений для цієї вечері, скоро надійде.
Герміона кліпнула.
— Летиключ? О, він… не в Лондоні?
— Ні, у Нью-Йорку. Він призначив зустріч звідти, — дівчина посміхнулася їй, покрутивши волосся.
Герміона якусь мить стояла ошелешена.
— Надішліть мені документи про зустріч із Таунсендом. Здається, я недостатньо підготовлена, тож сподівалася сьогодні зустрітися з Мелфоєм, але, як бачите, його немає.
— Авжеж, — сказала дівчина. Вона витягнула стикер і записала. — Я надішлю файл.
— Дякую, — сказала, повернувшись і попрямувавши до свого кабінету.
Нью-Йорк. Єдиним американцем, якого вона могла згадати, була Ноель, і вона справді не думала, що він зустрінеться з нею після того, як наполягав, щоб вона не зв’язувалася з нею. Крім того, вона впевнена, що університет Ноель знаходиться в Каліфорнії.
Тоді хто у Нью-Йорку?
~*~
Вона прибула на вечерю з містером Таунсендом на п’ятнадцять хвилин раніше. Вона мусила підготуватися до того, що Драко не з’явиться, про всяк випадок.
Офіціантка провела її до столу, і вона зрозуміла, що прийшла першою.
Того дня Герміона прочитала все про містера Таунсенда. Він — напівкровний шестидесятирічний удівець, який зібрав невеликий статок на виробництві зілля. Він досить відверто говорив про те, що аконітове вовкозілля має стати доступним для всіх.
За п’ять хвилин до сьомої одна з офіціанток провела до її столика сивого чоловіка. Герміона встала, посміхаючись.
— Містере Таунсенде, — вона простягнула руку, впевнена, що мадам Мішель схвалить.
— Міс Ґрейнджер, — він потис їй руку і тепло усміхнувся. — Дуже приємно познайомитися з Вами.
— Навзаєм, містере Таунсенде, — вона знову зайняла своє місце. — Для мене велика честь, що ви хотіли зустрітися з нами щодо проєкту про перевертнів. Містер Мелфой має скоро бути тут, але він наразі у відрядженні, тож можливо трохи запізниться, — вона вказала на порожнє крісло.
Офіціант прийняв замовлення та напої. Містер Таунсенд замовив скотч, а Герміона хотіла замовити вина, але задумалася, чи вечеря коштом КГМ.
Вона кліпнула на білу скатертину. Подумки підрахувала, чи має достатньо золота, щоб заплатити за ресторан. Оце так проходять ділові обіди? Чи Драко мав обліковий запис у цьому ресторані? Вона озирнулася. Це чарівний ресторан чи ні? Вона не взяла свою маґлівську кредитку.
Дівчина приховала свої турботи, вирішивши виправдатись тим, що замовить щось пізніше. Зосередилася на містері Таунсенді, який виявився дуже приємною людиною.
Вони побалакали про Гоґвортс і книги, повільно переходячи до теми перевертнів.
Було десять хвилин по сьомій, коли вона вирішила, що пора почати розмову без Драко. Щойно Герміона почала обговорювати їхній поточний прогрес із містером Таунсендом, коли знайомий голос застиг її.
— Перепрошую, що так пізно. Справи.
Вона підвела очі й побачила Драко Мелфоя, який легенько посміхається містеру Таунсенду. Спостерігала, як Драко перепросив, а містер Таунсенд встав, щоб потиснути йому руку. Завмерла, вирішуючи, чи слід їй теж встати. Це потрібно? Клята, мадам Мішель. Чому вона ніколи не навчить чогось корисного?
Він мав чудовий вигляд. Навіть краще, ніж чудово. Неперевершено.
Герміона кліпнула і схопила склянку з водою, коли Драко сів поруч, навпроти містера Таунсенда.
Слідкувала, як він розмовляє, намагаючись нейтралізувати власний вираз обличчя. Він посміхнувся, замовив вогневіскі — все-таки чарівний ресторан — і зіграв привітного, але запізнілого господаря. Герміона спостерігала і водночас намагалася не дивитися на нього.
Коли розмова повернулася до перевертнів, Драко жестом попросив її продовжити. Вона зрозуміла, що він ні разу не подивився на неї.
Кліпнула на нього й обернулася до містера Таунсенда, починаючи з того місця, де зупинилася. Вона опрацювала хронологію подій та їх поточну боротьбу. Драко час від часу втручався, і від його голосу вона встигала лише здригнутися.
Драко замовив кілька закусок, і Герміона знайшла час, щоб переглянути меню. Вони трохи відійшли від проєкту, оскільки містер Таунсенд обговорював із Драко спільні знайомства, а Герміона читала меню.
— Маркус Флінт! Ви були близькі з ним у Гоґвортсі, так?
Герміона здригнулася. Вона перевела дух і подивилася на містера Таунсенда. Той усміхався, ніби спогад про Маркуса Флінта був світлим і щасливим.
Зиркнула на Драко якраз вчасно, щоб побачити, як він сказав, посміхаючись:
— Так, він був моїм капітаном із квідичу кілька років, — їй довелося придивитися, щоб помітити напругу навколо очей.
Вона підняла свій келих.
— Насправді це Маркус розповів мені про ваш проєкт, — Містер Таунсенд усміхнувся, а Герміона випила. — Він сказав: «Джефрі, ти чув, що задумали Драко Мелфой та Герміона Ґрейнджер?» — Містер Таунсенд — Джефрі — посміхнувся.
Герміона стиснула губи. Її трохи нудило.
— Він був чудовим учнем. Могутній чудовий зілляр.
Все стало на свої місця. Маркус Флінт сам приготував те зілля. Він учень містера Таунсенда, який присвятив своє життя тому, щоб допомагати людям, готуючи зілля. Яка іронія.
— Це так люб’язно з його боку, порекомендувати вам наш проєкт, — сказала вона. Посміхнулася і почула, як Драко хруснув пальцем праворуч.
Скористалася нагодою, щоб спрямувати розмову подалі від Маркуса Флінта. Прийшов офіціант і прийняв замовлення. Від побіжного погляду на ціни в меню вона зраділа, що Драко тут, щоб покрити рахунок.
Коли офіціант зник, містер Таунсенд зняв серветку з колін.
— Вибачте, я до вбиральні.
Вона відчула, як холодний жах скривився в грудях. О, містере Таунсенде, будь ласка, не робіть цього…
Кожен його крок від столу все більше стягував її живіт. Герміона не наважилася подивитися на Драко. Вона потягнулася до келиха і ледь не перекинула його. Поставила на стіл. Почекала три секунди й знову піднесла келих до губ.
Вона чула, як він дихає поруч.
— Як там у Нью-Йорку?
Глянула на нього. Він дивився на сільницю з перцем. Побачила, як його щелепа стиснулася.
— Відмінно.
Він не дивився на неї. І вона була майже вдячна, бо не знала, що зробила б, якби він таки перевів на неї очі.
— Потенційний клієнт? — провела очима вздовж його щелепи, зупинившись на губах.
— Ні, — сказав він. Прочистив горло. — Особиста зустріч.
— О, — розгублено. — Вибач, я просто поцікавилася…
Він похитав головою сільнички, натякаючи, що все в порядку.
— Ми з Блезом проводили співбесіди, — вона хотіла, щоб вони могли просто сидіти мовчки, але, очевидно, хотіти й робити — це різні речі для Герміони Ґрейнджер. — Було декілька чудових кандидатів.
Кивнув.
— Ти будеш завтра в офісі?
— Так.
Містер Таунсенд повернувся. І вона знову могла дихати.
Вони чудово провели залишок вечора. Її вечеря була смачною, містер Таунсенд підтримував гарний настрій, і навіть пообіцяв половину суми зі збору коштів. Вона була шокована.
Містер Таунсенд і Драко посперечалися через законопроєкт, що здавалося їй чарівним. Коли вона встала з-за столу, щоб скористатись туалетом, обидва чоловіки стали за нею. Аристократи...
Коли вони пішли, потиснувши руку містеру Таунсенду та призначивши зустріч в офісі наступного тижня, Драко жестом вказав їй вийти раніше.
Вона не усвідомлювала, наскільки звикла до відчуття на талії його руки, яка веде її.
~*~
Драко, Блез і вона сіли в четвер вранці, щоб обговорити уже проведені співбесіди.
Вона потроїла свої нотатки з вівторка і передала кожному набір. Жінка, яка Герміоні сподобалася найбільше, звісно, найменше сподобалася Блезу.
— Але я хочу поділитися з вами однією з її відповідей. Це було справді вражаюче, — сказала Герміона, гортаючи нотатки. — А, ось. Ми запитали «скажіть, якщо у вас виникли непорозуміння з колегою, як ви розв'яжете цю проблему». Вона сказала, що їй подобається розглядати проблеми з різних точок зору. Вона витратить хвилинку, щоб спробувати зрозуміти, звідки ця людина, поставити себе на її місце і прийняти той факт, що може помилятися.
Герміона підняла очі від своїх нотаток і побачила, що Драко дивиться прямо на неї. Кліпнула. Вона не бачила його очей із понеділка, відтоді, як він її поцілував. Тоді вони були гарячими й сповненими обіцянок.
Зараз його очі нейтральні. Жодної емоції.
— Вона також сказала, що ставиться до кожної ситуації в офісі як до «ділової, а не особистої» і знає, що офісною дружбою часом слід жертвувати заради блага клієнта.
Вона знову підняла очі, але очі Драко все ще дивилися на неї.
— Вона жахливо нудна, — скиглив Блез. — І я відчув особисту образу у всій частині про «не всі будуть друзями».
— Добре, — сказав Драко. — Матиму її на увазі. Ми з Блезом проведемо співбесіди сьогодні, щоб він міг правильно порівняти кандидатів, з тими, яких я не бачив, — він устав з-за столу, підбираючи її нотатки.
Блез проводитиме сьогодні співбесіди? Вона нахмурилась. Блез, який оцінював людей за зовнішнім виглядом? Відкрила рота, щоб посперечатися, але Драко вийшов із кімнати.
Вона хрипнула.
~*~
Попросила його секретарку перевірити розклад Драко на п’ятницю і знайти для неї час. Хоча вона справді хотіла б обговорити маніпулятивне використання свого імені, нинішня атмосфера була надто... нестабільною для цієї дискусії.
Вона хотіла дати Волтеру можливість знову представити ідею Золотих сніджетів. У нього також було два інших задуми, над якими він працював, і один з них — досить цікавий. Він підготував пропозицію для Герміони та її філії відкрити консультаційну службу для сімей із маґлонародженими дітьми, які вступають у Гоґвортс — давати поради батькам і розпочати програму «наздоганяння» для учнів.
Герміоні сподобалося. Це саме та робота, яка б її зацікавила. Вона подумала про Артура Візлі, який показує її батькам Алею Діаґон, спостерігає, як її батько вражений, за трепетом матері. Вона хотіла б допомогти маґлонародженим сім’ям у процесі переходу.
Приблизно за тридцять хвилин до зустрічі до її кабінету зайшов Волтер.
— Щойно отримав, — сказав він, махнувши папірцем. — Доведеться перенести зустріч на наступний тиждень.
Вона нахмурилась, забираючи в нього листок. Це записка від секретарки Драко, в якій вона перепрошувала, що той виявився зайнятим о 15:00.
— Що ж, добре, — Волтер стенув плечима. — Я продовжу «полірувати» проєкти, і ми спробуємо ще раз наступного тижня.
Він пішов.
Герміона підійшла до дверей і притулилася до рами. Двері Драко зачинені, але там горить світло.
Він справді зайнятий? Або просто скасував їхню зустріч сам на сам?
~*~
Вихідні були лінивими. Нічого надзвичайно захоплюючого не сталося в «Наріжному камені», і вона подумала, що, можливо, варто дійсно звільнитися. Але потім зрозуміла, що продовжить працювати лише на зло Драко.
У понеділок вийшов «Відьомський тижневик». Для обкладинки вибрали барвінкову сукню, а центральні сторінки заповнили кілька інших нарядів. Герміона була дуже задоволена, і отримала чудову записку від Пенсі про те, яка та схвильована.
У понеділок вона вийшла з ліфтів і ледь не спіткнулася, коли побачила на рецепції Драко, який щось читав, поки Мелоді відкривала пошту. Він повернувся, щоб піти до свого кабінету, і їхні погляди зустрілися.
Вона кивнула й пішла до свого кабінету, намагаючись позбутися його мертвого погляду.
На понеділковій зустрічі старших консультантів вона презентувала пропозиції Волтера. Здавалося, що Вентворт наслідував її приклад із минулого тижня і склав власну папку, щоб роздати всім, запропонувавши наступні кроки для придбання нових компаній на Алеї Діаґон.
Коли справа дійшла до неї, вона роздала дві папки.
— Ми з Волтером працювали над переглядом пропозиції Золотих сніджетів, коригуванням бюджету та встановленням працездатніших термінів, щоб, сподіваюся, перенести проєкт на цей квартал, а не наступний…
— Я думав, що вже сказав, що про це думаю.
Герміона подивилася на Драко. Його очі все ще мертві.
— Так. Тому ми його переглянули. Для твоєї рецензії.
Він відкрив рота, щоб заговорити, і вона обірвала його.
— Це означає, що ти візьмеш і прочитаєш його повністю, поміркуєш над ним і повернешся до мене з рішенням, — сказала вона.
Її шия потепліла. Їй здалося, що вона бачила в його очах відлуння життя, але воно зникло, перш ніж вона встигла подумати. Перевела подих.
— Наступний проєкт, який я хотіла представити, — це справді ідея Волтера, і я думаю, що вона чудова.
Далі вона описала програму інтеграції маґлородців. Підсумовуючи, вона обернулася і побачила, що Вентворт посміхається, Мокридж переглядає фінансовий аналіз, а Блез, щось малює на сторінках… як і очікувалося. Драко хмурився, дивлячись на обкладинку. Вона закінчила, і він заговорив.
— Отже, це вже третій проєкт вашої філії, який не матиме прямого доходу від конкретних клієнтів?
Вона ледве не закотила очей.
— Деякі маґлонароджені сім’ї цілком можуть дозволити собі плату за програму, але так, я прогнозую, що мені знадобиться свого роду «стипендіальний фонд» для інтеграції маґлородців…
— Знову ж таки, витрати вашого відділу призведуть до збитків, без прогнозованого майбутнього доходу для будь-якого з ваших проєктів.
Вона зустрілася з його холодними очима, намагаючись утримати тепло своїх.
— Хіба не в цьому суть збору коштів?
— Три проєкти одночасно?
— Програма інтеграції маґлонароджених навіть не знадобиться до липня, поки не з’являться листи з Гоґвортсу. Вона, безумовно, не почнеться раніше наступного кварталу.
— Це бізнес, Ґрейнджер, — він відкинувся на крісло, і його безтурботність дратувала її. — Ти лише намагаєшся витратити гроші, а не думаєш про прибутковість своєї філії. Хоча всі твої справи, звичайно, здобули б чудовий розголос для КГМ…
— Хіба я не для цього тут? Для громадської думки? — стріляла в нього.
Блез підняв брову, раптом зацікавившись.
Нарешті вона точно побачила вогонь в очах Драко. Він клацнув щелепою і вогонь згас.
— Продовжуй думати про ідеї, які підвищать прибутковість.
Вона глибоко вдихнула. Драко розпустив колектив. І вона якомога спокійніше повернулася до свого кабінету.
Частина її знала, що він абсолютно правий. Вона краще за всіх розуміла фінансове становище компанії. Але скільки ще вона могла працювати лише над проєктом перевертнів. Їй нудно від роботи, яку вона виконувала, та й стосунки з Драко напружували.
Це ставало… нестерпним.
~*~
У вівторок вдень вона перетнула поверх офісу, склавши в руках аркуш паперу. Підійшла до його секретарки — ім’я якої, соромно зізнатися, досі не знала — і перевірила, чи він зараз у себе.
Дівчина відповіла, що так, зводячи очі вбік, але просив не турбувати, якщо це не має величезного значення.
Герміона кивнула і постукала.
Хвилинна пауза.
— Увійдіть.
Глибоко вдихнула і відчинила двері. Він сидів за столом і читав пропозицію Вентворта з учорашньої зустрічі. Він зручно відкинувся на спинку стільця. Його очі піднялися на неї, а потім повернулися до документів.
— Що сталося?
Вона зачинила двері. Він знову подивився на неї, очі миготіли між нею та зачиненими дверима. Ковтнула.
Підійшла до його столу, граючи пальцями з односторінковим листом, який принесла. Вона вибрала вбрання, яке Пенсі приготувала на п’ятницю, але воно було її улюбленим. Темно-синя спідниця до колін із сірою застібкою. Вона хотіла мати шанс одягнути її. Герміона зібрала волосся у хвіст, контролюючи локони, як навчила її Пенсі.
Поклала аркуш на стіл.
— Я хотіла… Я звільняюся.
Він витріщився на папір й стиснув щелепу.
— Мені стало незручно тут, і я не думаю, що з часом комфорту стане більше. Це починає впливати на мою роботу. У мене були нездійсненні очікування від цієї компанії, і я зрозуміла, що це не спрацює. Тож ось моя заява.
Вона стиснула руки перед собою й прикусила щоку, спостерігаючи, як він закляк.
— Ні.
Кліпнула на нього.
— Ні?
— Я не приймаю, — він повернувся до паперів перед собою.
Герміона відчула, як жар палає на її шиї, і стиснула губи.
— Я навчу свою заміну, всьому чому треба. Але мій останній день — 25 лютого. Я працюватиму до кінця тижня і піду в цю п’ятницю.
Він відкинув пропозицію Вентворта через стіл і встав зі стільця. Її серце калатало. Подивився на неї знудженим обличчям, але очі горіли вогнем.
Обійшов свій стіл, схопив складений аркуш, який вона поклала на край, і втупився в нього. Він стояв за три кроки від неї, спершись на край столу. Його очі облетіли слова.
— Тут ні слова про те, як твій бос тебе сексуально домагався, — він подивився на неї, насупившись.
Вона зглитнула. О, значить, вони збираються обговорити це зараз?
— Ні. Причина не в цьому...
— А у чому причина, Ґрейнджер? — він зім’яв листа й відкинув убік. Схопився за край столу позаду себе, гонорово піднявши підборіддя. Його щоки рожеві. — Чого ти хочеш?
— Я… я хочу звільнитися. Край, — вона похитала головою, не розуміючи.
— Ти звільнишся, якщо я не зроблю… що? — схилив до неї голову.
— Якщо нічого, — засміялася. Вивчала його. Щелепа щільна, кісточки пальців біліють. — Це не шантаж, Драко…
— О! То я знову Драко, — він нависав над нею, відійшовши від столу. Тепер лише за два кроки. — Пройшли місяці, відколи я це чув, — вона почула, як хруснули його кісточки на долонях, і дихання покинуло її. — Мені здається, останній раз був у провулку. Прошепотіла на вухо, коли твої пальці зарилися у моє волосся…
Вона ахнула і відступила.
— а може, на моєму балконі: в білій сукні, посміхаючись мені, ніби знаєш, що робиш…
— Про що ти, Мелфою…
— Ну-ну-ну! Ми ж тільки-но повернулись до Драко, — він підійшов до неї — очі блищать, дихання нерівне. Вона відступила, проклинаючи підбори. Чому у грудях так важко? Так, ніби він знищив усе повітря в кімнаті. Його очі були мертвими секунди тому, а тепер палають.
— То ти хочеш, щоб я подала заяву про сексуальні домагання? — вона засміялася, тремтячи.
— Я хочу, щоб ти чесно зізналась, чому йдеш, Ґрейнджер, — він знову ступив уперед, і вона знову відступила. — Відважна, маленька, ґрифіндорська, золота дівчинка дозволила мені поцілувати себе і не знає, що тепер робити.
Вона засміялася, навіть коли знову відступила.
— То це я не знаю, що робити? — його сірі очі танцювали по її обличчю, а високо на щоках заграли рожеві плями. Вона спиною припала до стіни. Він знову її притиснув. Завжди притискає. Гаркнула:
— Драко Мелфой — спокійний і зібраний, який ніколи не змішує ділове та особисте, поцілував співробітницю і тепер хоче бути покараним за це.
Його руки піднялися до стіни обабіч неї. Він підійшов неймовірно близько, і вона відчула його груди на своїх.
— Покараєш мене, Ґрейнджер? — закусив нижню губу між зубами, і вона помітила, як у куточку його рота збиралася усмішка.
Здригнулася. Це… не те, що вона планувала. Відчула його дихання на своїх губах. Застигла, відчуваючи, як він похитнувся до неї. Відкинула голову назад, чекаючи. Його подих застряг.
Знайшла його очі, темні й блискучі, які чекали. Чекали, поки вона поцілує його.
От засранець. Стала навшпиньки на підборах і захопила його губи своїми. Він накинувся на її вуста і пробурмотів «Бляха», коли з’єднав їхні стегна. Вона ахнула, і він штовхнувся язиком їй у рот.
Почула, як застогнала, і одна з його рук схопила її за талію, коли він притиснув свої стегна до її. Інша перемістилася до її шиї. Він щось буркнув і потягнувся вгору, схопивши її хвіст, зірвавши гумку з волосся.
— Ніколи так більше не роби… — його голос хрипить на її шиї, коли волосся розсипалося навколо них. Він присмоктався до її шиї, і вона здригнулася.
Відчула, як він пробігає зубами по шкірі, і заплющила очі. Його рука протягнулася крізь волосся за вухом, притиснувши пальці до голови. Вона стиснула губи, але стогін все ще виливався з неї.
Він обережно розсунув її коліна правим стегном. Він повільно збуджував її нижню половину, пожираючи верхню. Вона стискала його руки, не знаючи, що робити. Задихалася. Його коліно м’яко розвело її ноги. Відкриваючи її. Відчувала, як рука на її стегні збирає матеріал спідниці, підтягуючи його вгору.
Вона прикусила губу. Це рай. Все так, як мало бути. Відчула, як його стегно піднялося вище, натискаючи на її центр, і застогнала, розуміючи, що саме це бачила в коридорах Гоґвортсу. Це те, про що вона мріяла у шістнадцять.
Герміона порухала стегнами, і струм пробіг її тілом, коли вона торкнулася його стегна. Тож вона зробила це знову. І знову.
— О, боже, — застогнала, і її руки поповзли по його плечах, доки не схопилися за його волосся. Ідеально. Відчула, як він тремтить, і потягнула його за голову, відтягуючи від того місця, де він припав до її шиї. Його губи опухли, а подих перехопило, коли він побачив її лице. Вона потягнулася до нього губами, і він поцілував її, проводячи рукою з шиї вниз по грудях, ледве зачепивши соски, і вона застогнала йому в рот.
Відчула, що верхні ґудзики її сорочки розкриваються, а тканина спідниці скребе стегно, коли його пальці нарешті знайшли шкіру.
Він збирався роздягнути її й вона його не зупинятиме. Він хотів її, і вона не зупинить його.
— Ти зводиш мене з розуму, — хрипнув до її губ, заплющивши очі, притиснувшись чолом до її. Його права рука вимальовувала кола на її стегні, де натягнута спідниця, а ліва занурювалася в її сорочку, тягнучись до грудей.
— Вибач...
Він засміявся, заплющивши очі, прикусивши губу. Торкнувся її грудей, тканина бюстгальтера притискалася до неї. Вона ахнула, і він схопив її стегно, підтягнувши те до свого. Вона балансувала на одній нозі, хоча ледве трималась вертикально і коли була на двох.
Його пальці блукали по зовнішній стороні її стегна, підкрадаючись до попереку, знаходячи тканину її трусиків. Поцілував її. Його пальці опустилися, і вона розплющила очі.
Він дізнається. Незабаром він… зможе це відчути, правда ж? Вона запанікувала. Ніби він досі не здогадався по тому, як вона ледве торкалася до нього, навіть коли він її роздягав.
Про це ж потрібно попереджати людину, потрібно ж? Навіть якщо він уже зрозумів...
— Я… я…
Він знову поцілував її в уста, зітхнувши в неї, опускаючи чашку її бюстгальтера.
— Зажди... — вона ахнула. — Я… ти мав рацію… раніше. Про п’ять додаткових.
— Що? — прошепотів він, його пальці наближалися до її статевих губ.
— Було б 35, — видихнула вона, червоніючи.
— 35?
— 35 000, — ахнула. Його пальці завмерли на її шкірі, а очі розплющилися. — Я… я…
Він задихався. Замружився, опустивши голову на її плече.
— Як так сталося?
Вона не знала, чи відповідатиме.
— Я хотіла, щоб ти знав, перш ніж…
Потім вона відчула, як він витягнув руку з її трусиків. І це нагадувало крижану воду.
Він поклав голову їй на плече, вдихаючи її запах, і приклав руку до стіни біля її шиї. Витягнув другу руку з її сорочки.
Опустив коліно з того місця, де воно тиснуло на неї, і вона заледве не заскиглила.
Він не збирався продовжувати. Бо вона незаймана. Він не хотів її, бо вона незаймана?
Вона відкрила рот, але не проронила жодного звуку.
— Пробач, — прошепотів він їй у плече. — Все зайшло задалеко.
Вона ковтнула, сльози навернулися на очі. Це несправедливо. Вона чекала. Мріяла лише про нього. Вона ні з ким не була, а тепер він не хоче її через це?
Він підняв голову й легенько поклав руки їй на щоки.
— Не йди, — його сірі очі благали. — Не звільняйся, — ковтнув. — Я виправлюсь. Ми повернемося до того, що було... раніше. Я не ігноруватиму тебе чи не ставитимуся якось інакше.
Повернутися до початку. Після усього цього. Знову до колег. Він дозволив себе скуштувати, але на цьому все. Кінець.
— Тільки не йди, — його великий палець торкнувся її губи.
Вона могла не мати нічого, а могла — хоч щось. Але всього він їй не дасть.
— Добре.