У середу вони з Драко працювали мовчки більшу частину дня. Піднявшись нагору, вона зупинилася в кафе, щоб випити кави, а коли прибула до конференц-зали, то побачила, як Драко швидко прибрав каву, яку приніс їй разом зі своїм чаєм.
У четвер їм довелося більше говорити один з одним. Вони не змогли знайти жодного нормального розв'язання справи, тому підготували звіти для Робардса з перерахуванням можливостей. Вона повернулася на 4-ий рівень за тридцять хвилин до кінця робочого дня, сподіваючись попрацювати трохи за власним столом, перш ніж піти.
Коли дівчина влаштувалася у своїй кабінці, постукав Ейден.
— Гей, давно не бачилися, — сказав. Вона ввічливо посміхнулася. — Ти все ще хочеш піти з нами випити?
— Так, безумовно, — сказала, працюючи з паперами. Джіні засунула тюбик туші до її сумки лише для цієї нагоди. — Але я зустріну вас на вечірці Розенберг. Хочу закінчити кілька справ.
— Чудово, — усміхнувся він. — Тоді скоро побачимось!
Вона дивилася на те місце, де щойно стояв Ейден. Варто було спробувати. Заодно могла б зрозуміти, чи зможе витримати його поза роботою.
Вона попрацювала деякий час, слухаючи, як люди бажають один одному доброї ночі, а коли поглянула на годинник, було вже о-пів на п'яту. Швидко склала документи, роблячи нотатки, і зраділа, що завтра не доведеться закінчувати звіти з Драко.
Створила дзеркало і спробувала нанести туш. Прийшла до кафе після того, як компанія вже замовила їжу. Ейден махнув рукою і вказав на стілець поруч, який приберіг для неї, і вона була приємно здивована тим, як добре Ейден вводив її в розмови, особливо ті, які здавалося б її не цікавили.
Вона надпила склянку води, ввічливо відмовившись від половини жирного сендвіча Ейдена та картоплі фрі, і помітила, що більше сміялася, намагаючись познайомитися зі своїми колегами. Ейден обхопив рукою спинку її крісла, але не торкався до плечей чи шиї, як раніше робив Рон. Це завжди її дратувало.
Після того, як компанія почала розходитися, вона побажала Рошель щасливого виходу на пенсію і почервоніла, коли та тихо запиталася, чи не проти Герміона підписати щось для її онуки на Різдво.
Ейден вивів її на вулицю разом із двома колегами з міністерства та дівчиною одного з них. Вони весело прогулялися кількома кварталами, і Герміона скористалася нагодою, щоб ближче познайомитися з дівчиною. Загалом, поки що це був приємний вечір. Так вона собі думала, коли Ейден провів її до наступного пабу, ґречно поклавши руку на спину, і зумів вперіщитися плечем у білявку, яку вів під руку Драко Мелфой.
— Вибачте! — Ейден зробив паузу, коли побачив її пару. — Мелфою! Оце так зустріч!
Ейден завів багатослівну історію про вечірку-прощання Розенберг перед пенсією, доки Герміона кляла всіх і вся на планеті, але найбільше — Драко Мелфоя. Вона подивилася на Драко і побачила, що його очі прикуті до руки Ейдена, яка все ще на її талії.
— О'Конноре, Ґрейнджер, це — Ноель, — сказав Драко, коли Ейден закінчив.
Ноель усміхнулася й засміялася без жодної причини. Її світле волосся коротко підстрижене і вільно завите навколо обличчя, у неї маленький ніс і блакитні очі. Герміона впізнала в ній одну із дівчат-на-щодень Драко.
— Привіт! Я Ейден, — представився він. — Приємно познайомитись, — потис їй руку.
— Привіт, я Ноель, — вона американка. І, щось підказує, що пустоголова.
— Привіт, — сказала Герміона. — Я Герміона Ґрейнджер.
— О Боже! Реально??? — очі Ноель загорілися, і вона схопила Герміонину руку, щоб потиснути. — Це так круто!
Герміона блимнула на Драко, щоб побачити, як той глибоко вдихнув і потер скроню. Ноель все ще говорила.
— В США також були новини про війну в Англії, і вони завжди згадували вас трьох! Рона Візлі та Гаррі Поттера тут немає, га? — Ноель подивилася через плече Герміони, ніби бачила їх там.
— Е, ні. Сьогодні ввечері я просто розважаюсь з колегами.
— О, Драко, ми маємо приєднатися до них! — Ноель повернулася до Драко й схопила за лікоть. Герміона подумала про білі зуби, шовковисте каштанове волосся, засмаглі довгі ноги й раптом нераціонально засмутилася. Як він посмів проміняти Катю, миле янголятко, на цю... дурепу.
— Так! Займайте з нами стіл! — Ейден гукнув друзям, з якими вони зайшли, щоб ті знайшли великий стіл. — Ми з Мелфоєм підемо купимо випивку.
— Чудово! — Ноель булькнула. — Герміоно, сідай біля мене! — І Ноель вказала на стільчик коло себе. Це була... не та ніч, на яку вона розраховувала.
Тільки-но беземоційний Драко та веселий Ейден пішли до бару, а Герміона влаштувалася біля своєї нової «найкращої подруги», то повернулася до Ноель і запитала:
— Що привело тебе в Лондон, Ноель?
— Я приїхала до моєї сім'ї, я зараз навчаюся у маґлівському університеті, — повідомила та весело.
— О, твоя сім'я тут живе? — запитала Герміона, розмотуючи шарф на шиї.
— Так! Мені було три під час Першої чаклунської війни, тож тато відправив мене в Америку, щоб я жила у родичів і ходила там до школи.
Герміона кивнула, не надто зацікавлена.
— А звідки ти знаєш Драко?
— О, наші сім'ї дружать роками, — махнула рукою Ноель, ніби це не мало значення. — А ви разом ходили до школи, так?
— Так, — підняла очі, і Драко та Ейден повернулися до столу. Драко левітував усі напої, ставлячи їх перед кожним із присутніх, навіть перед друзями Ейдена, яких не знав. Ноель отримала вишуканий коктейль, вогневіскі для двох друзів Ейдена та Драко, вино для дівчини одного з її колег та маслопиво для неї та Ейдена.
Ейден потягнувся за ним, кажучи:
— Наступний раунд за мною, Мелфою! — Драко виглядав так, ніби його сильно задовбали, що змусило її посміхнутися. Ейден сів на табуретку праворуч від Герміони, а Драко — навпроти Ноель. Дивна картинка.
— Так, Ейдене, ким ти працюєш? — спитала Ноель, взявши до свого ніжного рота соломинку так, що Герміона подумала, що це водночас і мило, і вульгарно.
— Ми з Герміоною обоє працюємо в Департаменті контролю магічних істот. Спеціалізуємося на драконах.
— О боже, дракони! Я обожнюю драконів!
Герміона підняла брови й відпила маслопива.
— Так? — Ейден весело посміхнувся. — Який твій улюблений вид?
— Синій! — сказала Ноель.
Герміона кліпнула.
— ... Шведська короткорила?
— Будь-який з них, головне, щоб синій. Синій — мій улюблений колір! — Ноель хихикнула й сьорбнула. Герміона перевела очі на Драко і кинула на нього погляд, який, як вона сподівалася, передавав «ти, бляха, серйозно».
Він зустрівся з нею очима й перевів погляд на свій вогневіскі. Дівчина все ще спостерігала, коли рука зі слизеринським перснем опустилася на його плече.
— Я б упізнав твою потилицю де завгодно, друже.
Драко озирнувся на слизеринця, який щойно перервав їх цікаве змагання, і Герміона була вражена, побачивши, як його губи розійшлися у величезній щирій посмішці.
— Що ти тут робиш?! — Драко встав і обійняв хлопця. Нарешті вона добре роздивилася його обличчя.
Маркус Флінт. Йому вилікували зуби.
Герміона спостерігала за Драко, коли він обіймався зі старим другом і капітаном з квідичу, бачила, як він випромінює тепло, перш ніж повернутися.
— Маркусе, ти пам'ятаєш Ноель Оґден?
Щось загорілося в мозку Герміони, почувши прізвище Ноель. Вона вирішила, що обдумає це потім. У неї не було щасливих спогадів про Маркуса Флінта, і вона точно впевнилася в цьому, коли його очі натрапили на неї.
— Герміоно Ґрейнджер, — сказав той. За його очима щось блиснуло, і Герміона не була певна, що їй це подобається. Але хлопець не насміхався з неї, що, на її думку, було прогресом.
— Привіт, Флінте. Як справи?
— Ну, дякую, — він все ще дивився, ковзаючи поглядом по її обличчю. — Поттер і Візлі десь тут? — підняв брову й оглянув паб.
— Ні, — відповіла. — Сьогодні ввечері я сама, — підняла брову, кинувши на нього погляд, який, як вона сподівалася, сказав, що вона впорається й сама, навіть якщо кількість слизеринців щойно зросла.
Маркус, Драко і Ноель почали розпитувати один одного про їхні сім'ї, чим займався Грегорі Ґойл, як поживає батько Ноель...
Герміона відчула, що Ейден нахилився до неї.
— Це Маркус Флінт?
— Так, — підтвердила, підносячи напівпорожню склянку до губ.
— Мені здається, він замкнув мене у туалеті Плаксивої Мірти, коли я був першокурсником.
Герміона пирхнула, вважаючи всю ситуацію занадто комічною та обтяжливою. Вона засміялася, витерши очі й посміхаючись, побачивши, як Ейден посміхається у відповідь. Коли ж повернулася, щоб знову поглянути на Флінта, Драко саме відвів очі від неї.
Трохи простежила за балачкою з Маркусом Флінтом, потім спробувала зрозуміти, про що розмовляють Ейден та його друзі. Вона зависла на межі кожної розмови, тихо сьорбаючи пиво, спостерігаючи, як обличчя Драко світиться щоразу, коли Флінт жартує або згадує щось. Коли Ноель допила коктейль, Драко і Флінт запропонували купити ще. Як хлопці пішли, Ноель обернулася до неї.
— Це весело, чи не так? — її очі широко розплющені й вже трохи сп'янілі. Герміона спробувала посміхнутися і подумала, що Катя ніколи не дозволить собі сп'яніти перед незнайомцями. У неї більше гідності. Вона так образилася на цю дівчину, за Катю авжеж...
— Як давно ви з Драко зустрічаєтесь? — запитала Герміона й одразу протверезіла. Як це вилетіло з її вуст?
— О, — засміялася Ноель. — Ми насправді не зустрічаємось, — вона висмоктала розталий лід через соломинку, і Герміона подумала, чи знає Ноель про Катю — оскільки вона зі Штатів, то можливо, й не читала «Віщуна». Герміона допила маслопиво. Ноель сказала:
— Йому просто потрібні мої гроші, — і посміхнулася, поки Герміона кашляла.
— Щ-що? — схопила серветку, щоб не плюнути.
— Тобто, не мої гроші. Гроші мого батька, — Ноель хихикнула, глянувши на обличчя Герміони. — Мого батька — Тіберія Оґдена. Він хоче, щоб той інвестував у його компанію та увійшов до ради директорів.
Оґден. Ось чому прізвище знайоме. Ноель та її брат — спадкоємці статків Оґденів. Мерлін, половина столу пила віскі, зроблене ними.
— О, — почала Герміона. — Я не знала...
— Отже, Драко нас, по суті, використовує. У ці вихідні ми обідатимемо з моїм батьком, — вона випадково грюкнула льодом.
— О, це чудово. Е, тобто... тебе це не засмучує?
— Ні! — розсміялася. — Драко Мелфой купує мені напої та водить на вечірки! Я маю на увазі, блін, він чудовий, — Ноель висунула язика, і Герміона засміялася.
Добре. Можливо, Ноель не така вже й погана.
Драко і Флінт повернулися з випивкою для всіх. Коли вони підійшли, Флінт сказав щось, що розсмішило Драко. По-справжньому. Його очі зморщилися, а сміх прогримів. Це було чудово.
Ейден та його друзі подякували за напої, і вона почула, як один із них прошепотів:
— Я не знав, що Драко Мелфой такий милий.
Друге маслопиво прослизнуло до рук, хоча вона не просила. Їй справді не варто пити, якщо вона хоче повернутися додому. Можливо, в меню є їжа.
Флінт зайняв єдине вільне місце за столом — те, що навпроти неї й поруч із Драко. Ноель хихикала поруч, коли Драко говорив.
— Ти не будеш, Ґрейнджер?
Вона підняла очі, і Флінт розглядав її над склянкою.
— Ні, я ... можливо, — обхопила скло руками. — Тільки повільно, — зустрілася з ним очима, і там був виклик.
— Б'юся об заклад, ти подумки знімаєш очки з усіх нас, — він усміхнувся, — Десять балів зі Слизерина за те, що пили більше одного напою на годину, — кивнув на Ноель. — Десять балів з — з якого б ти в Ільверморні гуртожитку не була, — за дурнувате хихикання.
Ноель продовжувала хихикати. Герміона обережно дивилася на Флінта. У її голові повно заперечень, але всі вони не пасували цьому вечору.
— Ти була хорошою дівчинкою і не порушувала правил, Герміоно? — посміхаючись, запитала Ноель.
— О, вона була дуже хорошою дівчинкою! — сказав Флінт, перш ніж вона встигла відповісти, дивлячись на неї. — Ще до того, як стала префектом, вона ходила, наче керує всім, — його очі іскрилися, злегка дражнили, але вона знала, як на Слизерині провокують. Не зводила з нього очей, не дивлячись на Драко. Він сидів тихо. — Скажи мені, Ґрейнджер, — продовжив Флінт, — ти коли-небудь порушувала правила, хоч раз?
Чому він це робить? Підбурює її, але чому це нагадує флірт? Руки міцніше стиснули склянку.
— Я постійно порушувала правила, — відповіла. Взяла маслопиво, не кліпаючи. — Але, на відміну від тебе, Маркусе, я жодного разу не попалася, — вдоволено сьорбнула.
Флінт посміхнувся. Ноель хихикнула. Драко ворухнувся.
Наступну годину вона провела в цій незрозумілій підвішеній атмосфері. Дівчина відчайдушно намагалася вхопитися за розмову, яку розпочав Ейден, але Флінт продовжував тягнути її до себе. Запитуючи про Гаррі та Рона, підштовхуючи пережити катастрофічні спогади з Гоґвортсу. Драко хмурився щоразу, коли Флінт говорив з нею, і мовчав. Ноель хихикала. Зрештою вона повернулася всім тілом до Ейдена, сподіваючись, що мова її тіла підказує, що розмову завершено.
Ейден запропонував купити ще випити, і, відмовившись від третього напою, вона скористалася нагодою зайняти його стілець і сісти ближче до дівчини, ім'я якої вже забула, і подалі від слизеринців. Вони трохи поспілкувалися, коли група почала трансформуватися. Ноель пішла до дамської кімнати, змусивши Драко та Маркуса підвестися, як гарно вихованих чистокровних джентльменів, а один із друзів Ейдена пішов за ним до бару. Флінт і Мелфой залишилися стояти, трохи відійшовши, сміючись. Коли дівчина побачила свого друга і перепросила, Герміона сьорбнула пива і почала розробляти план втечі. Наближалася дев'ята, а вона хотіла зрання піти на роботу.
Ґрейнджер похитала головою, зрозумівши, що дивилася на дерев'яну плитку на барному столі близько тридцяти секунд, дозволяючи собі роздумувати над завданнями на завтра. Вона, мабуть, виглядала досить змученою.
Від маслопива кинуло в жар... Герміона закінчила останнє й поставила келих на стіл, потягнувшись до сумки за резинкою для волосся. Зав'язала пучок і непомітно витерла шию серветкою.
Вона озирнулася й побачила, що Ейден теревенить із якимось знайомим, можливо, випускником Гоґвортсу. Драко обійняв Ноель за талію, розмовляючи з Флінтом. Вона вирішила побігти до туалету, щоб хлюснути в обличчя холодною водою. А потім, можливо, побажати Ейдену спокійної ночі й поїхати додому.
Зісковзнути зі сільця виявилося складним завданням, і дівчина звинуватила в цьому друге пиво та пустий шлунок. Якби ж вона щось замовила в першому кафе, але вся їжа виглядала такою жирною.
Одного разу вона чула, як Джіні сказала, що ніколи не дізнаєшся, наскільки ти напився, поки не встанеш, і вона вперше відчула всю мудрість її слів. Герміона пройшла до передпокою з умивальниками й знайшла трьох дівчат, що чекали, притулившись до стіни. Вона на мить схилилася до стіни, обмахнувшись рукою. Найближча дівчина нахилилася до неї.
— Якщо тобі дуже треба, можеш піти попереду мене.
Герміона посміхнулася.
— Ні, мені просто жарко стало. І трохи голова запаморочилася.
— Випила забагато? — вона усміхнулася їй кривою посмішкою. Чубчик був закороткий для її чола.
— Думаю так, — Герміона закрила очі. Було так приємно притулитися до прохолодної стіни. — Ні, заждіть, — знову піднялася. — Сьогодні я випила лише два маслопива.
— Можливо, щось з'їла?
— Мабуть, — Герміона відштовхнулася від стіни. — Просто вийду надвір на секунду.
Дівчина щось сказала, але вона не слухала. Зосередилася на ходьбі. Під нею хиталися підбори... Подивилася на свої балетки. Не було ніяких підборів.
Знайшла табличку виходу, що розпливалася над бічними дверима, і відштовхнулася, відчуваючи прохолодне повітря на щоках, перш ніж нога не пропустила сходинку. Вона навіть не бачила її. Виправилася, обпершись рукою на землю, відчувши, як цемент дряпає долоні, і почувши, як за нею зачиняються двері. Знову піднялася, й відчула імпульс відкинутися спиною до дверей. Повернула ліворуч і поповзла уздовж стіни, подалі від виходу.
Це неправильно.
Вона не їла. Це не могло бути харчовим отруєнням.
Отруєння.
Герміона ахнула і притулилася до цегли. Відчула паличку на своєму стегні. Сумка все ще на плечі. Тіло не слухалось. Вона намагалася триматися рівно, але не виходило. Рукою знайшла брудний ящик і трималася за нього, спираючись.
Їй потрібен Гаррі. Їй потрібно було...
Де Гаррі?
Гаррі тут не було.
Треба повернутися додому. Там є настоянка блювотного кореня. Вона дістала паличку, але та впала на землю, клацаючи об її барабанні перетинки. Вона нахилилася, щоб схопити її, і знову завалилася вперед. Використала той же ящик, щоб підвестися.
Як це сталося? Вона випила два маслопива. Це пиво. Хтось підлив щось у напій.
Слід вирвати. Випорожнити шлунок, перш ніж отрута потрапить у кров. Для цього є заклинання. Яке ж воно?
Хто це зробив? Хто дав їй напої? Вона намагалася згадати, як виглядав бармен. Вуличний ліхтар навпроти став роздвоюватися. То що, вона помре тут? У цій алеї?
Хтось підлив їй щось у напій. І це так...по-маґлівськи. Чому вона ще не померла? Який у цьому всьому сенс?
Прямо як в дешевому маґлівському фільмі, де героїні підмішують наркотики...
Стоп. Наркотики? Хто міг дати їй наркотики? Єдина людина, яка приносила їй напої сьогодні ввечері —
— Ґрейнджер?
Жар відступив, коли вона підвела очі до дверей, щоб побачити, як Драко Мелфой уважно її розглядає. Вона відчула, як холодок пробіг тілом.
— Мелфой, — прошепотіла. Язик важкий.
Він зачинив за собою двері, і стало тихо. Лише вони вдвох. Серце пришвидшилось.
— Що ти тут робиш? — спитала, голос стрибав по звукам.
— Ось-ось збирався задати тобі те ж запитання, — глянув на паличку в її руці. — Сподіваюся, ти не намагаєшся роз’явитися, Ґрейнджер.
— Чому ти тут? — спробувала ще раз. Можливо, він не почув її з першого разу. Намагалася зосередити погляд на ньому, доки хлопець підходив, але він розпливався.
— Скільки ти випила на прощальній вечірці перед цим?
...мали б право продати їх на Аукціоні тому, хто запропонує найвищу ціну... для будь-якої мети, яку покупець забажає...
Відчула серцебиття у вухах, обертаючись, а легені натужно хапали повітря.
— Як ти дізнався, що я прийду сюди? Чого ти хочеш від мене!
Тепер він стояв перед нею за два кроки. Його обличчя в центрі її уваги, і він мружився, наче вона бродяча собачка, яку йому слід прив'язати.
— Що з тобою? — запитав. Здається, він став на крок ближче.
...для будь-якої мети, яку покупець забажає...
Вона стиснула в правій руці паличку, дерево впивалося в шкіру, тож спробувала підняти лівицю, наказуючи йому зупинитися, але почула, як слова злетіли з її вуст і переплуталися.
— В тебе кров, — сказав він, і вона згадала, як здерла шкіру на долонях, коли падала. Перевернула долоню, і Драко потягнувся до неї, схопивши ліве зап'ястя, щоб подивитися на поріз.
Тієї миті, коли пальці торкнулися її шкіри, щось в середині зірвалося.
Магія вдарила по руці, в груди й аж до пальців на ногах. Було тепло і прохолодно водночас. У кістках шуміло, кров текла по венах, і вона знала, що щось не так, але стало так добре. Зойкнула і кинула паличку на землю, намагаючись торкнутися його.
Схопила його за комір, щоб притягнути ближче, її пальці заковзали по його шиї, вона горіла, коли торкалася його шкіри, і, мабуть, кинулася на нього, бо послизнулася і мало не впала. Він ахнув, коли спіймав її, і її кров з порізу на лівій руці забруднила його волосся. Нарешті.
Пальці на ногах ледве шкребли землю, коли він випростався, обіймаючи її. Його руки на її стегнах, а обличчя вона заховала в місці, де шия з'єднувалася з плечем. Від його запаху пальці на ногах підтискалися, і вона видихнула йому у вухо.
— Драко...
Їй потрібно більше. Губи знайшли його гострі, гарні вилиці, і вона поцілувала його там. Його шкіра була такою теплою. Їй потрібно більше.
Почала просуватися поцілунками до його губ, дозволяючи своєму язику скуштувати його, задихаючись в ньому, і нарешті його руки заворушилися.
Одна рука залишилася на її стегні, стискаючи та повільно рухаючись, щоб ближче притиснути її таз, а друга — затанцювала по спині, підіймаючись до шиї. Вона застогнала, коли він торкнувся її шкіри.
— Ґрейнджер, що ти робиш? — прохрипів.
Її губи застигли в міліметрах від його, і вони обоє тремтіли. Це... неправильно. Вона хотіла його, але не він її.
Вона знала, що це — наркотик. Вона отруєна і тому це робить. Це несправедливо. Цього не мало статися.
Зібрала всі сили, які в неї залишилися і відштовхнула його. Він відступив на два кроки, не розрахувавши свої сили, вона теж відлетіла назад, і припала до стіни, вдарилася головою об цеглу.
Кожна частинка її тіла хотіла знову торкнутися його, але вона відчула, як дзижчання в голові припиняється, а обертання в животі сповільнюється.
— Що ти зробив зі мною? — каркнула, її зір знову затуманився, хоча вона не знала, чи це через наркотик, чи легку травму голови.
Він важко дихав. Дівчина не могла розрізнити його обличчя, її голова заважка, і вона рада стіні позаду себе.
— Що? — прошепотів він.
— Чому ти це зробив? — запитала, поволі приходячи до тями й згадуючи, що вона сама в тихому провулку з хлопцем, який хотів її продати... чи купити. І вона не певна, що зараз гірше, а ще її паличка відкотилася.
— Ґрейнджер?
Її знову захитало. Це нормально. Вона знала, що ящики зловлять її знову. Простягнула руку, щоб зупинитися, і ахнула, коли відчула, як рука Драко спіймала її за талію. Це було не так, як раніше. Може, дія отрути скінчилася?
— Що з тобою трапилося? — вимагав відповідей. Її голова похилилася, і він, мабуть, намагався допомогти, бо раптом все вирівнялося. Мигаюча електрика. Горіння. Все тепер рівне. Його рука на її щоці тримає голову піднятою, і вона застогнала, прикладаючи руку до його, утримуючи там.
Його друга рука легенько торкнулася її талії, і вона знову вхопила його сорочку вільною рукою.
— О, Боже, Драко.
Повернула голову й почала виціловувати його долоню, потім обсипала поцілунками зап'ястя, притискаючи до себе. Застогнала, посмоктуючи тонку шкіру. Відчувала його дихання на своєму обличчі. Його рука покинула її талію й підперла стіну, коли хлопець притис її до неї, і раптом, образ Драко та Каті з'явився перед Герміониними очима. Просто так. Поза баром, притискаючи до стіни.
— Ґрейнджер... — голос вкривав її, немов, ковдрою.
— СТОП! — опустила його руку й штовхнула. Він відпустив, і вона знову змогла дихати. — Не роби цього!
Жар збудження затих, і якраз перед тим, як її зір знову затуманився, вона побачила, як він відступив, піднявши обидві руки на знак капітуляції. Його щоки рожеві, а дихання важке.
Вона важко притулилася до стіни.
— Чому ти пішов за мною сюди? — принаймні голос рівний.
Він тримав руки перед собою, розставивши пальці.
— Бачив, як ти вийшла.
Чому це мало значення? Де Ноель?
Він не збирався купувати Вас. Він збирався врятувати Вас.
Вона похитала головою, проганяючи голос Луціуса Мелфоя, поки він не затих.
— Що ти мені дав? — гаркнула. Вона зопріла, перед очима стояв туман, і дівчина знала, що це припиниться, якщо він просто дозволить їй знову доторкнутися до себе. Стиснула кулаки.
— Про що ти? — примружився до неї. І Герміона помітила, що його волосся в хаосі через її пальці, і це дуже привабливо.
— Що ти додав мені в пиво, Мелфою?!
Спостерігала, як він відкрив і закрив рота. Опустив руки й дивився на двері, з яких вони вийшли. Потім знову розплився, і вона не могла дивитися на нього.
— Що це? Як мені це зупинити? — вона ледь не плакала, а потім відчула, як її тіло падає. Почула, як він підійшов, щоб допомогти:
— НЕ ТОРКАЙСЯ МЕНЕ!
Зупинився. Вона схопилася за ящики й нахилилась.
— Чому ти мене отруїв? Чого ти хочеш?
Він мовчав, поки світ продовжував крутитися. Її мозок працював. Сенс препарату полягав у тому, щоб скористатися перевагою «збудженого» партнера. Але він зупинявся щоразу, коли вона його відштовхувала.
Подивилася на нього. Він хмурився, руки стискалися й розтискалися, щелепа також. Він хотів допомогти, але вона не дозволила йому доторкнутися.
Можливо, це був не він.
Перевів дихання, відкривши рота, щоб заговорити, і бічні двері з хрипом відчинилися.
— Ось ви де!
Ейден.
Герміона заплющила очі й зосередилася на своєму диханні.
— Ми говоримо про те, щоб відправитися в паб навпроти, — сказав Ейден, його веселий голос прорізав алею. — Як ти гадаєш?
Вона відкрила очі й спробувала піднятися. Стало трохи легше. Обличчя Ейдена веселе, здається, він не знайшов нічого поганого в тому, що його... «пара»... перебуває на самоті в провулку з іншим чоловіком. Герміона заздрила цьому оптимізму та наївності.
— Що відбувається? — запитав. І вона зрозуміла, що вони не відповіли. Подивилася на Драко, його очі вперлися в землю.
Можливо, це був не він.
— Я... я випила забагато, — ковтнула і відчула на собі очі Драко. — Драко спіймав мене на спробі роз’явитися додому. Але я не в найкращому стані, — легенько засміялася.
— Ґрейнджер, — засміявся Ейден. — То з тобою не дуже нап'єшся! — його обличчя розпливалося перед нею. Відкинула волосся з обличчя і почула, як він сказав:
— Ти поранилася?
Ейден потягнувся до її зап'ястя. Драко стрибнув, а вона була занадто повільною. Він торкнувся її шкіри. І нічого.
— Що трапилось? — запитав Ейден, все ще дивлячись на її руку, не звертаючи на них уваги.
Герміона поглянула з того місця, де пальці Ейдена торкалися її голої шкіри, на Драко, і побачила, що він теж дивиться на її зап'ястя. Якщо на неї вплинув лише дотик Драко, чому б хтось інший зробив таке з нею?
Його очі піднялись до її, і вона люто подивилася на нього, сльози затуманили очі.
— Я впала.
Ейден засміявся.
— Гаразд, Ґрейнджер, відвеземо тебе додому, — він обійняв її за плечі, і Герміона спостерігала, як Драко на них дивився. Він озирнувся на землю.
— Добре посиділи сьогодні, Мелфою! — Ейден почав спрямовувати її по алеї до точки Явлення.
— Ґрейнджер, — його голос викликав озноб.
Ейден розвернув їх, і вона побачила, що Мелфой дістає її паличку з-поміж ящиків і простягає їм.
— Ого! — Ейден засміявся. — Золота дівчинка сп'яніла від кількох пив? — стиснув її за плече і повернув у провулок. Вона спостерігала за своїми ногами, доки вони йшли, відчуваючи, що все більше їх контролює, чим більше віддаляється від Драко.
Нахмурилась, а з очей потекли сльози. Ейден не знав, наскільки правий. Вона втратила пильність зі слизеринцями. І на неї напали.
~*~
Ейден допоміг їй піднятися сходами, переконався, що вона відчинила двері до своєї квартири, і дурно посміхнувся, сказавши, що колись вони мають це повторити. Герміона не знала чи то сміятися, чи то плакати.
Вона зачинила за собою двері й виявила, що Гаррі та Джіні дивляться телевізор. Посміхнулися їм, кинула сумку і пішла на кухню, відкрила шафу під раковиною й витягла блювальну настоянку. Відтягнула волосся назад, ковтнула й закашляла над раковиною.
Почула тихі кроки Джіні по плитці. Вона поклала руку на спину й допомогла їй, схопивши пляшку з настоянкою, прочитавши етикетку.
— Що не так?
Герміона закрила рукою рот і заплакала. Стиснула стійку, вириваючи отруту з себе, шкодуючи, що втратила смак шкіри Драко, навіть якщо і ненавиділа його.
~*~
Вона не спала всю ніч, обдумуючи події вечора й згадуючи любовні зілля. З більш ясним розумом, не заплутаним панікою, стало зрозуміло, що Маркус Флінт має до цього якесь відношення.
Драко тільки торкнувся її шкіри, коли хвилювався, побачивши поріз на руці. Якби він підсунув їй зілля і вийшов за нею на вулицю, щоб...
Якби це була його мета, він міг би одразу торкнутися шкіри. Здавалося, він так само здивувався ефекту цього наркотику.
Крім того, чому?
І до того, як число 35 000 з'явилося в її мозку, вона змінила думку: Чому саме зараз? Чому в громадському місці?
Герміона запізнилась на роботу десь на годину. Вона йшла прямо на другий поверх в конференц-залу. Драко стояв над столом, перед ним розкидані папери. Коли двері відчинилися, він підняв голову й подивився на неї. Вона зачинила за собою двері й високо підняла голову.
— Мені шкода, що я звинуватила тебе у тому, що це ти вчора ввечері підсипав наркотики, — сказала. Він відклав папери, які переглядав, і повернувся до неї обличчям, між ними увесь конференц-стіл на дванадцять осіб. — Я... я зрозуміла, що ти не знав, що відбувається, коли вийшов на вулицю. Дякую, що прийшов перевірити мене... — глянула через його плече й ковтнула. — Мені не слід було поспішати з висновками. Я злякалася.
Озирнулася на нього, а він дивився вниз на письмовий стіл. Поліз у кишеню й дістав маленьку пляшку. Кинув їй, і вона, на диво, зловила. Всередині лиш крапля сріблястого зілля.
— Яйце попеляшки, асфодель та кілька інших речей, — сказав. — Його ефект мав бути повільним процесом, за яким слідують запаморочення та дезорієнтація, і, врешті, хіть, коли доторкнеться людина, чиє волосся у зіллі, — він дивився на пляшку, коли вона її розглядала. — Це Флінт.
Вона подивилася на нього.
— І він використав твоє волосся, а не своє?
Він ковтнув, і коли його горло рухалося, вона побачила засос на його шиї, який сама залишила. Подивилася на його праве зап'ястя й побачила ще один.
— У Маркуса дивні способи розважитися, — не зводив очей з паперів. Вона дивувалася, чому він не використав закляття гламуру на шиї та зап'ястку. Кісточки його пальців також обдерті. Через стіну?
Вона засунула пляшку в кишеню.
— Дякую, що вийшов перевірити мене. І дякую, що не... не скористався ситуацією.
Він засміявся. Це була майже насмішка. Це смішно? Чи обурлива сама ідея, що він продовжив би? Їй соромно навіть згадати про це.
— У мене, мабуть, інше визначення «використання ситуації», — сказав, поблажливо посміхнувшись.
Вона нахмурилась. Він почувався винним. Подумала про його руку на своїй спині, і про те, як його губи майже торкнулися до її. Те, як він притиснув її спиною до цегляної стіни.
— Могло бути набагато гірше, — розвернулася і залишила його там.
Піднялася на ліфті до 4 рівня, підійшла до свого столу, і Ейден висунув голову.
— Ось ти де! — хотілося вдарити його. — Почуваєшся краще? Знаєш, минулої ночі ми пропустили багато цікавого.
Вона скривилась.
— Невже?
— Так! Сварка в пабі! Мелфой і Маркус Флінт!
Зупинилася, серце забилося.
— Що трапилось?
— Я припускаю, що одразу після того, як ми пішли, Мелфой повернувся всередину і накинувся на Флінта! Може, він фліртував з Ноель?
— Ого. Вибач, що через мене ти це пропустив, — посміхнулася йому й підійшла до свого столу.