До зміни Гаррі в офісі Адміністративної служби Чарверсуду ще три тижні. Він відмовився мінятися змінами, оскільки це викликало б забагато підозр. А Гаррі чітко дав зрозуміти, що підозр не має бути.
— Мене не просто звільнять, а й засудять.
— Ми знаємо, знаємо, — Джіні практично танцювала у кріслі.
— Давай, Гаррі, — сказала Герміона. — Ми робили й гірші речі, — підморгнула.
— Так, але то було для боротьби! Це просто... егоїстично.
— Гаразд, — сказала Джіні. — Йди й запитай у Драко Мелфоя, що в його макітрі твориться!
Гаррі закотив очі. Він сказав їй, що цілком можливо, там немає нічого корисного. Після того, як спогади дослідили та зробили остаточні висновки, їх передають до Департаменту таємниць. А отримати спогад з Департаменту таємниць можна лише з дозволу міністра магії.
— Але суд над ним відбувся кілька місяців тому, — сказала Джіні. — Там взагалі залишилися його спогади?
— О, так, — посміхнувся Гаррі. — Ми хоч і маємо магію, але бюрократія невмируща. Усе рухається повільно. Його спогадів про ніч, коли помер Дамблдор, імовірно, вже не буде, але всі інші, які стосується майбутніх судових процесів над смертежерами, все ще зберігаються там.
Герміона кивнула, жуючи внутрішню частину щоки. Що саме вона сподівалася там знайти?
~*~
Наступний тиждень пройшов повільно. Вона бачила Драко лише двічі. Одного разу в ліфтах наступного дня, він виглядав виснаженим і похмурим, і у п'ятницю в Атріумі. Обидва рази він дивився їй прямо в очі, але вона відводила погляд.
Тієї суботи до «Наріжного Каменя» прийшли нові книги, й Морті приніс велику коробку, сказавши, що якщо вона знайде додатковий час, він буде дуже вдячний. Дівчина відкрила коробку й побачила новий том про перевертнів Меті Макхендрі.
Заплющила очі й зітхнула. Заповнивши полиці, їй доведеться повідомити тих, хто попередньо замовив книгу. У тому числі й Нарцису Мелфой.
Вона тинялася магазином. Вона прибирала. Вона перебирала книги. Вона допомогла відьмі, яка дивилася на неї широко розкритими фіолетовими очима. Нарешті вона написала всім зі списку попереднього замовлення. Близько п'ятої дівчина зрозуміла, що Мелфой сьогодні не прийде.
Сова Морті влетіла крізь заднє вікно, Герміона прикріпила останній лист до її лапки. Спочатку вона написала його від імені Герміони Дж. Ґрейнджер, подруги Нарциси Мелфой. Ні, викинула. Потім від «Наріжного Каменя» із постскриптумом від Герміони Ґрейнджер, побажавши Нарцисі щасливого читання. Цей теж викинула. Зупинилася на загальному повідомленні, такому ж, як і двадцять попередніх. Не було жодних ознак того, що лист від неї, за винятком того факту, що Нарциса знала Герміонин почерк.
Вона прослідкувала, як сова відлітає, і зайнялася своїми справами. За п'ятнадцять хвилин прилетіла велика сова Нарциси, кинувши записку на підвіконня, і стала чекати.
Герміона вихопила записку, молячись, щоб на ній не було «дякую, я зараз підійду» або «Драко зайде завтра».
Морті,
Щиро дякую, що повідомили мені, що книга Макхендрі вже у продажу. Надішліть її разом із совою та виставте рахунок.
Нарциса Мелфой
Герміона прочитала двічі. Лист адресований Морті, хоча вона знала, що Нарциса впізнала почерк. У ньому також не було напису «Твоя, Нарциса Мелфой», який Герміона знала, як підпис Нарциси. У листі справді не було нічого поганого, але Герміона все ще відчувала, ніби колишній хлопець щойно попросив її зібрати його речі в коробки та відправити їх поштою.
~*~
Наступного вечора Джіні примусила її піти на побачення. Одна з гарпій мала брата, який дуже любив книги й зараз працював над налагодженням зв'язків із кентаврами у Німеччині, і Джіні вдалося влаштувати їм вечерю у неділю.
Еван був хорошим, милим хлопцем. Його, навіть, можна було назвати гарним чоловіком, але їй було... нудно. Вони призначили дату зустрічі наступного місяця, коли він знову був би у місті, але в кінці вечора вона вже й забула, яку дату вони вибрали.
На щастя, на побаченні не було папараці. Герміона не знала, що гірше: версія подій від Ріти Скітер чи від Джіні.
— І він сказав Аманді, що все пройшло добре, і що вже чекає на вашу зустріч наступного місяця! — Джіні налила чай і змусила Герміону розповісти про побачення в понеділок увечері.
— О, це добре. Так, це був чудовий вечір, — Герміона посміхнулася.
— Чудовий? — очі Джіні блищали, коли вона поставила чашку перед Герміоною.
— Так, милий, спокійний, — сказала вона. Джіні похитала бровами, а Герміона посміхнулася. — Я не знаю, що ти хочеш, щоб я сказала Джіні! Нічого хвилюючого не сталося.
— Ну, будемо сподіватися, що наступного місяця станеться щось захоплююче!
Герміона сьорбнула чай і запитала у Джіні про її тренування.
Наступного дня Герміона підійшла до свого столу й знайшла записку, яка чекала на неї. Вона відклала свої сумки й відкрила її, молячись, щоб та була не від Робардса.
Здається, її молитов ніхто не почув. Робардс просив про допомогу. Сьогодні... не її день.
Вона постукала об стіну кабінки Ейдена. Той переглядав файл і їв сливу.
— Ой! — усміхнувся. — Золота дівчинка прибула!
Вона хмуро зиркнула на нього.
— Тобі приходило повідомлення від Робардса вранці?
— Ні. — Він жував. — Йому треба твій блискучий аналітичний розум?
— Здається, що так, — насупилася на записку. — Ну, мабуть, побачимось пізніше.
Вона повернулася, прямуючи до підйомників.
— Гей! — покликав Ейден. — Останній день Розенберг — четвер.
— Як? Післязавтра? — вона кліпнула. — Уже?
— Так, — сказав. — Вона збирається влаштувати невелике свято в кафе навпроти після роботи.
— О. Дякую, що повідомив, — знову спробувала піти, але його голос зупинив її.
— Гей, е... — вона спостерігала, як він крутить пером. — Ми плануємо піти потім у паб. Хочеш з нами?
Коли він запитав, у його очах жевріла надія.
— У будній вечір? — підняла брову.
Він посміхнувся.
— Та давай, Ґрейнджер.
Кліпнула на нього.
— Я... Мені треба подумати. Може й піду, — посміхнувся їй. — Дякую, що запросили.
— Звичайно, — відповів. — Розважся там нагорі!
Коли вона залетіла в ліфт, то все ще намагалася обдумати запрошення Ейдена. Це побачення? Чи він просто запрошував її випити з компанією? Вона взагалі піде?
Помахала Кеті Бел, виходячи з ліфта, і попрямувала до офісу Робардса.
— Міс Ґрейнджер! — Ґавейн Робардс встав із-за столу. — Для нас велика честь, що ви знову допоможете нам цього тижня.
Око Герміони засіпалося, почувши «цього тижня» замість «сьогодні».
— Доброго ранку, містере Робардсе, — сказала вона, потиснувши йому руку.
— Ці руни знов почали з'являтися, і вважаю за краще, щоб ті, чиї розуми все ще сповнені освітою Гоґвортса, працювали над цією справою, ніж ті з нас, хто вже, як тридцять років випустився! — поплескав себе по грудях.
Герміона посміхнулася. Можливо, їй дійсно перейти до містера Робардса. У них були добрі стосунки, і він, здавалося, добре ладнав з Гаррі.
— Мушу зізнатися, міс Ґрейнджер, — продовжив він, — що Матильда згадувала, що ви хочете претендувати на нові посади.
— Так, я думаю про зміни.
— Ну, сподіваюся, ви маєте нас на увазі. Посада Драко Мелфоя звільниться в грудні, і нам потрібен хтось такий же розумний та аналітичний.
Герміона посміхнулася і сказала, що подумає про це. Вона все ще надіялася — дурна надія — що після цієї зустрічі її відправлять кудись, окрім конференц-зали, але, звісно, то були тільки мрії. Робардс побажав їй доброго дня й сказав, що містер Мелфой чекає на неї.
Герміона попленталась до конференц-зали. Вона постукала з ввічливості й відчинила двері та побачила Драко, який стояв над столом, розкладаючи купи паперів, кусаючи перо між зубами, волосся падало йому в очі. Хлопець подивився на неї, і вона, подумки, прокляла його вроду. Він здивувався, побачивши її. Витяг перо з рота.
— Мене викликав Робардс.
Відвів погляд і почухав щелепу.
— Я сказав йому, що все під контролем.
Герміона стояла на порозі.
— Ну, зараз я тут.
Перевела подих і поклала нотатки й перо на край столу. Драко стиснув щелепу і відійшов убік, щоб вона приєдналася до нього в перегляді документів. Пояснив, що були перехоплені повідомлення, в яких ішлося про місце торгівлі темними предметами або місця передачі. Подібно до інших випадків, над якими вони з Драко працювали, злочинці почали використовувати руни для спілкування, щоб збити аврорів. Робардса цікавило, чи пов'язані ці повідомлення, чи є хтось «відповідальний».
Розмовляючи, пояснюючи свій прогрес і свої поточні запитання, він вказав довгими пальцями на купи паперів і показав на книгу рун, і Герміона знову була вражена тим, наскільки добре він вміє керувати. Як легко він представив проблему, рішення та курс дій.
Але він не глянув на неї жодного разу.
Через тридцять хвилин після того, як Драко повернувся до читання, а Герміона, починаючи з початку, вивчала нотатки та звіти з перших перехоплень, вона не витримала і кинула перо, витягнула паличку й обернулася до стіни. Зняла «надихаючі» картинки та таблички, направила паличку на стіл і послідовно понаклеювала повідомлення на стіну.
Коли одне вилетіло з руки Драко, він запитав:
— Що ти робиш?
— Довірся мені. Це допоможе.
Після кількох годин глухих кутів, стіна Рун розширилася і тепер зажила власним життям. Вони з Драко загалом працювали мовчки, якщо хтось не згадував щось важливе. Вона перерахувала всі можливі переклади одного набору рун, коли зрозуміла, що волосся на потилиці стало дибки. Драко спостерігав за нею. Ковтнула і продовжила писати, поки його голос не порушив тишу.
— Це була місія. Від Темного Лорда.
Вона зібралася з думками, перш ніж відірвати очі від сторінки й поглянути на нього.
— Що за місія?
Він відкинувся на спинку стільця, і, якби вона не знала його краще, то припустила б, що він зсутулився. Але вона знала, що Мелфой не сутулиться.
— Найгірша, — стиснув щелепу. Вона не наважилася запитати, що це означає.
— Отже, знайшовши порожній будинок... ви вирішили зробити ремонт?
Він ковтнув, і вона спостерігала, як рухається його кадик. Очі опустилися на папери перед ним.
— Це була ідея Якслі.
Якслі. Він був не один.
— Але чому кров твоя? — він сумно посміхнувся до столу.
— А навіщо йому проливати свою?
Вона усвідомлювала, що поняття не має, як він виглядає, коли говорить «правду». Не те щоб він завжди брехав, але у неї просто не було попередньої розмови, на яку можна було б спиратися. Але тут щось недоказано.
Вона спостерігала за його очима, стежила за його прямим носом, аж до щільних губ, виявляла напругу в його щелепі.
Купити, продати, врятувати.
Його очі, все ще дивилися на нотатки.
— Які ще таємниці розкрив тобі мій батько?
Вона кліпнула очима. Він припустив, що Луціус розповів їй про кров на стіні. Як дивно. Минуло півтора тижня, а Драко все ще намагався зібрати воєдино її розмову з Луціусом. Потім вона згадала, що він не матиме можливості запитати свого батька безпосередньо до грудня. Один візит на місяць.
— Твій батько нічого мені про це не розповідав, — відповіла, і його очі звернулися до неї. — Ти сказав мені не ходити додому. Тому я, звісно, пішла.
Він насупився, коли у двері постукали.
— Гей, Мелфою, — зайшов Гаррі, дивлячись на папери у своїх руках. Він підвів очі, побачивши Герміону. — Ой... Ти знову допомагаєш?
— Робардс послав за мною, — відповіла. Вона кинула на Гаррі погляд «у мене все добре».
— Е, добре. Перехопили ще одне повідомлення.
Драко і Герміона схопилися зі стільців і помчали до Гаррі за документами. Герміона схопила першою і тримала перед собою, перечитуючи каракулі й уточнюючи деталі, які вони почерпнули з інших повідомлень. Вона відчувала, як Драко читає через її плече.
— Ті руни належать до північно-західногерманських, але ці — скандинавські.
— Ми виключили скандинавів, – сказав Драко. — Це, мабуть, германські.
— Але тепер, коли ми маємо це, то не можемо виключати скандинавів. Герміона підбігла до столу, щоб почати перехресне посилання на свої нотатки, а Драко вихопив повідомлення з її руки.
— О, — почула вона Гаррі. Підняла очі, той дивився на стіну Рун. — Ти... знову створила стіну.
— Вона так часто робить? — поцікавився Драко.
Гаррі подивився на нього з усмішкою.
— Це нова фішка, — Герміона підняла на нього очі, і він пустотливо усміхався їй. — Ви двоє йдете на обід?
Вона бачила, як Драко перевірив годинник, і зробила те ж саме. 12:10.
— О, е, так, — сказала.
Драко швидко повернувся до свого крісла, упорядковуючи нотатки.
— Кафе? — сказав Гаррі. І Герміона бачила, як круасани танцюють у його очах. Кивнула, і Гаррі повернувся до Драко. — Мелфою? Ти голодний?
— Дякую, але ні. У мене запланована зустріч.
Герміона сказала, що зустрінеться з ним після обіду, і вийшла з кімнати з Гаррі, який кинувся скласти свої документи й взяти гроші. Герміона підійшла до столу Кеті Бел, щоб перевірити, чи вона ще там.
— Герміоно Ґрейнджер? — почула шовковий голос.
Герміона обернулася й опинилася віч-на-віч із Катею Віктор. Здавалося, що та плила до неї. Катя посміхнулася. Прокляття. Вона приголомшлива.
— Привіт... — Герміона намагалася сказати більше, але зупинилась, силячись зрозуміти, були в Каті горіхові чи медові очі.
— Привіт, я Катя, — білі, ні білосніжні зуби. — Я так хотіла з тобою зустрітися, — протягнулась ідеально доглянута рука з бордовими нігтями. — Я подруга Драко.
— Я... Так, привіт. Я Герміона. — І-д-і-о-т-к-а. З обдертими нігтями.
— Я давно хотіла зустрітися з тобою, але Драко каже, що ти така зайнята! — вона засміялася, і цей звук зігрівав простір. Їй бракувало різкого акценту Віктора Крума. — Це й зрозуміло! Ти ж Герміона Ґрейнджер!
— Я... я.
— Треба сказати, — Катя посунула під пахвою свій блискучий клатч, пильно дивлячись на Герміону. — Я дуже уважно стежу за тобою вже багато років. Весь Дурмстренґ зацікавився п'ятнадцятирічною дівчиною, яка привернула увагу Віктора Крума! — засміялася і легенько торкнулася Герміониної руки. Герміона почувалася дуже напруженою і думала, чи не наклали на неї, якесь заклинання...
Катя продовжила:
— А потім я постійно бачила твоє ім'я в газетах, і ти завжди робила щось надзвичайне, наприклад, рятувала рідкісних тварин, або перемагала темних чаклунів, а я... — вона замовкла й похитала головою. — Вибач, я говорю без упину! Я просто так хотіла з тобою зустрітися.
Та що ж таке. Вона така мила.
— Я... Ну, дякую. Мені також приємно познайомитися з тобою, — Герміона посміхнулася. — Я теж про тебе багато чула.
— Впевнена, що все, що ти чула — брехня! — вона засміялася. — Нема там чого чути!
Катя засунула пасмо волосся за вухо.
Гарна. Чарівна. Витончена.
Саме тоді вона почула, що двері конференц-зали відчинилися. Обернулася й побачила обличчя Драко тієї миті, коли він усвідомив, що вони з Катею розмовляють. Він зупинився, притиснувши руку до дверей, засунув під руку пальто.
Запланована зустріч.
— Драко! — заворкувала Катя. Її голос збуджений, але без пронизливості, яка часто з'являлась в голосі Герміони. — Подивися, кого я нарешті зустріла!
Вона спостерігала, як Драко відкрив рота, дивлячись на двох жінок в коридорі. Очі нейтральні, усмішка, але очі все ще без емоцій.
— Чудово, — сказав. — Ґрейнджер, це Катя.
Герміона кивнула, а Катя знову забелькотіла:
— Вибач. Я просто не можу повірити, що зіткнулася з Герміоною Ґрейнджер!
Герміона озирнулася. Де шльондрається той Гаррі.
— Ну, — почала вона. — Було приємно познайомитися з тобою, Катю, — і вона знову потиснула їй руку. — Насолоджуйтесь обідом.
— О, а ти не приєднаєшся до нас? — запитала Катя з широко розплющеними очима.
Лідер серед однолітків. Вишукані манери за столом.
Вона не наважилася подивитися на Драко.
— О, це дуже люб'язно, але я вже маю плани на обід. Дякую, Катю.
— Ми обов'язково маємо якось нормально поговорити! — Катя посміхнулася. — Я б хотіла пообідати з тобою і використати твій мозок. Зараз я працюю з благодійною організацією, яка інвестує в права гномів і домашніх ельфів, і я хотіла б почути твої пропозиції.
Ой, та вали вже звідси, Катю.
— Це... це звучить чудово, — Герміона посміхнулася. Вона її ненавиділа. Вона ненавиділа її, бо не могла її не ненавидіти. Ніхто б не зміг.
Глянула на Драко, який глибоко вдихнув. Він легенько поклав руку на талію Каті.
— Побачимось після обіду, Ґрейнджер, — коротко подивився на неї, перш ніж повернутись, щоб провести Катю до ліфта.
— Дуже приємно познайомитися з тобою, Герміоно! — Катя проспівала.
Герміона спостерігала, як вони відходять, у Драко застигла спина, а Катя хихикала, балакаючи, посміхаючись. Досконала партія.
Вона намагалася згадати, яку саме книжку їй запакувала.
За рогом з'явився Гаррі.
— Боже, де тебе чорти носили? — гаркнула Герміона і проштовхнулася повз.
— Що...?
Вони пішли обідати в кафе. Герміона повернулася нагору й зразу взялася до роботи. Драко зайшов одразу після першої години, і вона відчувала його погляд на собі решту дня. Вони досягли успіху у справі, але завтра знову доведеться працювати разом.
Наприкінці дня вона повернулася до свого столу, щоб зібрати речі, і наштовхнулася на Ейдена.
— Як пройшло? Ти знайшла розв'язання всіх світових проблем? — підморгнув.
Подивилася на нього. Відкритий. Чесний. Хороший.
— Ейдене, я піду з вами в паб у четвер. Скажи мені, де ми зустрічаємося.
Його посмішка перетворилася на усмішку.