Він читав під час їжі. Посеред їжі. Як підло.
Книга у нього вже майже тиждень, і Герміона не розуміла, наскільки повільним читачем треба бути, щоб все ще її читати. Вона побачила, що він читає під час «Історії магії» у понеділок, знову у бібліотеці у вівторок, а тепер — у середу за сніданком.
Вона наколола яєчню виделкою і злилася. А якщо він проллє на книгу гарбузовий сік? Тоді вона неодмінно задушить його.
Спостерігала, як хлопець перегорнув сторінку, і зрозуміла, що він не в кінці. Він на початку. Перечитує? Тьфу!
Чому б хтось...?
Вона обірвала цю думку, оскільки була впевненою, що сама читала ту книгу двічі за тиждень два роки тому.
— Герміоно, ти знаєш, де Гаррі?
Вона підняла очі, її кликав Шеймус.
— Ні, ми не розмовляємо.
— О... гаразд.
Повернула увагу Мелфою та книжці. На цьому тижні їй конче треба прочитати цю книгу. Минуло кілька тижнів, як Гаррі та Рон перестали з нею спілкуватися. Лаванда і Парваті ночами теревенять про хлопців у гуртожитку, тож їй доводиться або заглушати штори, щоб не слухати їх, або більше часу проводити в бібліотеці. Книга б ідеально відволікла від цього. Вона кілька разів приходила до Геґріда, але у того був лише кам'яний торт.
Він перегорнув чергову сторінку, і там, мабуть, було щось кумедне, бо Мелфой підносив пальці до рота щоразу, коли намагався не посміхатися. Вона помітила ще вчора. А зараз спостерігала, як П е нсі Паркінсон підійшла ближче до Мелфоя. Якщо вона наважиться покласти свою брудну руку на книгу...
Пенсі схилилася, намагаючись побачити, що він читає. Той відштовхнув її. Герміона посміхнулася, коли П е нсі надулася. Мелфой піднявся з-за столу, закотив очі й зібрав речі, щоб піти, забравши книгу.
Герміона насупилася. Встала з-за столу Ґрифіндора й пішла слідом. Вона вийшла з Великої зали й повернула ліворуч, виявивши, що коридор порожній.
— Чому ти слідкуєш за мною, Ґрейнджер?
Обернулася й знайшла Драко Мелфоя, який однією рукою стискав її книгу, а іншою — спрямував на неї паличку.
— Ти закінчив книгу?
Він кліпнув. Подивився на зелено-золоту книгу, яку тримав у руках.
— Що?
— Не варто читати книги, які навіть не твої, за обіднім столом. Якби ти пролив на сторінки хоча б краплю кави, мадам Пінс оскаженіла б. Повір, — буркнула вона.
— Ну, добре, що я не п'ю кави, — він глянув на неї й повернувся, щоб піти.
— Так ти закінчив чи ні?
— А тобі, яке діло, бруднокровко? — крикнув через плече й пішов далі.
— Ти можеш тримати у себе книгу максимум два тижні!
— Тоді ти зможеш отримати її за два тижні! — закричав, обернувшись. — Якщо я не заберу її знову! — посміхнувся їй, і вона хрипнула, розвернувшись на п'ятах, щоб повернутися до Великої зали.
Мерліне, як же вона його ненавиділа!
~*~
«ДРАКО МЕЛФОЙ: ПІДПРИЄМЕЦЬ»
Автор: Ріта Скітер
Ви знаєте це ім'я. Ви знаєте це обличчя. Ви знаєте це волосся! Але, ви не знаєте, що Драко Мелфой планує робити далі.
Але я знаю!
Драко Мелфой, син Луціуса Мелфоя і світської левиці Нарциси Мелфой, помилуваний Чарверсудом всього вісім тижнів тому і з тої пори — робітник міністерства на випробувальному терміні. Але одного разу слизеринець — назавжди слизеринець, і його честолюбство не може вдовольнитися міністерством.
— Я завжди мріяв мати власний бізнес. Це не щось нове, це те, що підтримувало мене в Азкабані, і що мотивує йти вперед.
Драко Мелфой надав ексклюзивне інтерв'ю про свою нову компанію і те, що вона для нього означає. Продовження на сторінці 7!
~*~
Герміона зітхнула з полегшенням, коли розгорнула газету в понеділок вранці. Увесь день у неділю вона хвилювалася — ще до того, як відвідала дім свого дитинства — думаючи, що хтось сфотографував її, коли вона покидала Азкабан напередодні. Коли ж у недільній газеті не знайшлося жодних фотографій, дівчина знала, що залишився всього день, коли їй потрібно триматися поза радаром, щоб Драко міг оголосити про свою компанію. Відкривши газету і побачивши, що Драко усміхнувся їй у відповідь зі статті Скітер, вона зрозуміла, що він таки розказав про свою компанію.
Скітер продовжила статтю на сьомій сторінці, детально описуючи консалтингову фірму та послуги, які надаватиме «Консалтингова група Мелфоя». Драко був з нею дуже відвертим, розказавши про те, як важливо для нього відокремитися від репутації батька. Ріта також здивувала новиною про те, що його обрали для обкладинки грудневого випуску «Відьомського тижневика», нагородивши «За найчарівнішу посмішку».
Добре. Для нього. Так і мало бути. Вона не розуміла, чому він був у її будинку, чому його кров була на її стінах, але знала, що практично уклала угоду з Луціусом Мелфоєм, що не стане на заваді розвитку бізнеса Драко. Стаття у газеті про необмежений потенціал і майбутнє Драко, в якій не згадувалося її ім'я, була гарною новиною.
Зітхнула. Сьогодні ввечері Джіні буде вдома, і доведеться розповісти подрузі, що вчора Герміона ходила додому одна.
Образ темно-коричневого напису промайнув у її свідомості, і дівчина похитала головою, щоб очистити розум. Якось під час війни кров Драко Мелфоя з'явилася на стінах її вітальні. Його чиста кров. Нахмурилась. Вона не могла уявити, що він з будь-якої причини проливає свою чистесеньку кров. Але формулювання схоже на його фрази. На Драко Мелфоя в Гоґвортсі.
Вона жбурнула газету у смітник і вирушила на роботу непристойно рано. Два дні «відпустки» в «Наріжному Камені» дійсно порушили її графік, і дівчині це дуже не подобалося.
Вона пройшлася крізь і без того галасливий Атріум, піднялася ліфтами на четвертий поверх і щасливо прогулювалася порожнім офісом департаменту регулювання магічних популяцій і контролю над ними. Підійшовши до свого столу, знайшла своє ж нагадування. Сьогодні слухання в Чарверсуді. Чудово.
Джонатан Джаґсон оскаржив своє довічне ув'язнення, стверджуючи, що був під Імперіусом, що змусило його брати участь у битві за Департамент таємниць.
Гарна спроба, Джаґсоне. Герміона посміхнулася.
Коли за десять хвилин вона почула, як черевики Матильди клацають в напрямку її столу, то перевела дух й усміхнулась.
— Матильдо, — сказала з дверей.
— Ґрейнджер! Доброго ранку! — блуза Матильди розстібнута на один ґудзик, а волосся стирчить під дивними кутами. Герміона майже подумала, що та щойно приїхала з побачення, якби ще не знала, що це її щоденний образ. Керівниця поклала на стіл папки, які тримала на руках. — Ти рано.
— Так, хотіла нагадати вам, що о десятій у мене слухання у Чарверсуді.
— О, добре, добре, — Матильда скинула пальто й кинула його до крісла в кутку.
— І я хочу поговорити з Вами.
— Так, слухаю, — Матильда сіла в крісло. — Щось не так?
— Ні, зовсім ні, — сказала Герміона, відводячи крісло навпроти. — Чула, що Розенберг йде на пенсію.
— Так! Рошель правильно робить! У неї семеро онуків, розумієш? — Матильда потягнулася за пером і відкрила чорнильницю.
— Насправді, я не знала цього, — дівчина спостерігала, як жінка навпроти прибирає кляксу і виводить HG 11-8-99 на верхній частині сувою. — Я хотіла повідомити, що планую подати заявку.
Матильда підвела на неї очі.
— Справді?
— Так, — відповіла. — Ви знаєте, для мене дуже важливі права домашніх ельфів, і я сподіваюся, що Ви розглянете мене, коли вакансія звільниться.
Матильда пожувала губу й відкинулася на стільці.
— Для тебе це буде кроком вбік, а не вперед.
— Так, але все ж кроком у правильному напрямку.
Матильда кивнула й сіла, записуючи нотатки на своєму сувої. Герміона подумала чи це все?
— Рошель працює на цій посаді уже сорок років. Ти знала? — Матильда перекреслила «т» і знову подивилася на неї.
— Ні, не знала.
— Ви дуже схожі. Пристрасть до домашніх ельфів. За ці сорок років вона відхиляла кожну пропозицію на вищу посаду, бо не могла від них відірватися. Їй було дуже зручно, — Матильда стиснула руки перед собою. — Мені не хотілося б, щоб ти пішла її дорогою, Герміоно.
Герміона кліпнула.
— Я... я розумію. Я планую продовжувати йти вгору, як тільки з'являться цікавіші пропозиції.
— Але ти хочеш посаду, пов'язану з домашніми ельфами?
— Я... ну, — Герміона ковтнула. — Думаю, що моєю короткостроковою метою завжди була ...
— А яка твоя довгострокова мета, Герміоно?
Герміона відкрила рота. І закрила його. Матильда продовжила.
— Ти знала, що Мілісент Беґнольд працювала в п'яти із семи департаментах міністерства до того, як стала міністеркою? Скрімджер спочатку працював у департаменті транспорту, а потім у ВОМПі перед тим, як очолити аврорів. Леонард Спенсер-Мун був хлопчиком на побігеньках у департаменті магічних аварій та катастроф, перш ніж перейти у відділ зв'язку з маґлами, а потім у ВОМП керуючим відділом зі зловживання маґлівськими артефактами.
Матильда посміхнулася їй. Всі вони були міністрами. Міністр.
— Було б непогано, міс Ґрейнджер, — прошепотіла Матильда, — доки ви рухаєтеся вгору, розглядати інші відділи. Зрештою, це лише допоможе.
Але на якій посаді бачить себе Герміона Ґрейнджер в майбутньому?
— Про це безумовно, варто подумати, Матильдо. Дякую.
— Між іншим, я хотіла повідомити тобі, — Матильда встала й почала відкривати полиці, витягаючи файли, — що Робардс дуже вражений тобою.
— Ґавейн Робардс?
— Так, — сказала вона, кидаючи на стіл більше файлів. — Драко Мелфой піде в грудні — до речі, чудова стаття сьогодні в газеті. Ти читала?
— Е, так...
— Так от, Робардс прагне зробити посаду Мелфоя штатною посадою старшого аналітика, — вона посміхнулася їй. — Він сподівається, що ти подаси заявку.
Старший аналітик? Це не підйом по драбині. Це схоже на перестрибування перших сходинок.
— Ну, тепер, точно є над чим подумати, — сказала Герміона.
Вона подякувала Матильді за її час і повернулася до свого столу, подумавши про посаду. Їй довелося б працювати з Гаррі частіше. І з Кеті Бел. Але це не матиме нічого спільного з домашніми ельфами чи чарівними істотами. Вона щойно досягла свого першого успіху на поточній посаді з проєктом «Химера».
Дівчина все ще хмурилася, зважуючи всі «за» і «проти» за десять хвилин до десятої, коли викликала ліфт, щоб спуститися до зали суду.
Під'їхав ліфт, ворота відчинилися, і вона побачила Драко Мелфоя. Кров застигла в жилах. Дівчина забула про нього за останні три години.
У його очах було те саме здивування й підозра, які вона бачила у маєтку Мелфоїв, коли бігла геть. Стиснула щелепу й приєдналася до нього в ліфті. Коли ворота зачинилися, Ґрейнджер відчувала, як він спостерігає за нею.
Що він знав про її зустріч із Луціусом? Чи знав про план матері? Що сказала йому Нарциса після того, як вона втекла? Чи сказала йому, що Герміона відмовилася від їх можливих стосунків? І чи мало це взагалі значення?
Не її колишній можливий наречений. Її колега.
— Доброго ранку, — сказала. Ну, і що це було? Перед тим, як вона привіталась, мовчання було задовгим.
Ліфт сповільнився, щоб зупинитися на 5 рівні. Вона не знала, чи лаятися, оскільки поїздка триватиме вічно, якщо ліфт зупинятиметься на кожному поверсі, чи полегшено зітхнути, бо це означало, що до них приєднаються інші.
Коли ворота відчинилися і виявилося, що Ейден О'Коннор на півдорозі кусає яблуко, Герміона вирішила, що це її «щасливий» день.
— Гей! Привіт! — пробурмотів Ейден, надкушуючи своє яблуко. — Чудова стаття, Мелфою. Захоплююче, ага?
— Дякую, так, — голос напружений. Ейден продовжував говорити — його найсильніша риса.
Коли ліфт знову сповільнився в Атріумі, Ейден все ще говорив. Ще трохи.
Ейден вийшов і подивився через плече.
— Ви виходите?
— Ні, я прямую до Чарверсуду, — сказав Драко.
Лайно.
— Е, також.
Ейден махнув рукою й знову відкусив від яблука, коли ворота зачинилися й вони спустилися.
Вона почула, як Драко вдихнув, щоб заговорити, і перервала його.
— Це справді чудова стаття, — сказала. — Скітер добре попрацювала, представивши «Консалтингову групу Мелфоя» чарівному світу.
Вона не дивилася на нього.
— Дякую.
— І вітаю з «Відьомським тижневиком», — засміялася.
Ліфт прибув на 10-й рівень. Він тримав для неї ворота відкритими. Вона дивилася прямо поперед себе, на дубові двері в кінці передпокою. Їхні черевики відлунювали від каміння, і дівчина задумалась, чи він не запізнюється на слухання, бо ж сама прибула на п'ять хвилин раніше.
Будь ласка, Мерліне, не дозволяй їм стовбичити тут ці п'ять хвилин, чекаючи, поки її викличуть.
Він знову спостерігав. Вони зупинилися приблизно на трьох чвертях коридору, на тому ж місці, де й востаннє, коли були тут.
Останнього разу вона пошкодувала, що стояла навпроти, змушена дивитися на нього або на землю. Він зупинився і притулився до стіни праворуч. Цього разу вона вирішила приєднатися.
Стало ще гірше.
Вона не могла його бачити, але відчувала, як він спостерігає за нею.
Востаннє, коли вони стояли у цьому коридорі, він звинуватив її у спробі звільнити всіх смертежерів, у створенні пожиттєвого боргу за свідчення для нього, притиснув до цієї самої стіни й шипів про аукціони, ґалеони та цноту.
— Вчора тебе не було в «Наріжному Камені».
Відчула, як перехопило дихання. Його очі прикуті до неї, тому вона не рухалася і зосередилася на диханні.
— Ні, я захворіла, — дивилася на протилежну стіну, високо піднявши голову. — Морті зміг тобі допомогти?
Він мовчав. І вона знала, що якщо подивиться на нього, то побачить, як той хмуриться.
Тож він прийшов до «Наріжного Каменя» наступного дня після того, як вона втекла з його дому, відмовившись вийти за нього заміж. Голос у її голові хихикнув із цієї ситуації. Чого він хотів? Ще одну книгу в подарунок для іншої дівчини?
Краєм ока вона бачила, як хлопець розвертає своє тіло до неї, схрещуючи одну щиколотку на іншу.
А може, щоб перепросити? Або уточнити? Або щоб ще більше заплутати її.
— Чув, що ти ходила до мого батька.
Вона заплющила очі. Колега. Колега. Колега.
— Так, — відповіла. — Дуже мило з його боку, зустрітися зі мною.
Вона збиралася розповісти детальніше. Збрехати, чи примарити правду, чи розповісти за сорок п'ять секунд про приємну розмову, яку вони мали з Луціусом, але згадала кров на своїх стінах. Його кров. Вона справді нічого йому не винна. Почула, як Драко хрустить пальцями праворуч від неї. І силует того, як він відкидає назад волосся.
Він схвильований. О-о-о, пречудово.
Вона дивиться прямо вперед і більше нічого не каже. Він притискає руку до стіни, розчепивши щиколотки.
— Це був приємний візит?
— Абсолютно, — подумала про те, щоб оглянути свої нігті в його присутності, але вирішила, що це вже занадто. — Я ж по-справжньому, ніколи з ним знайома не була, — обернулася, щоб глянути на нього, і з фальшиво приємним поглядом підсумувала:
— Ви дуже схожі.
Його ліве око сіпнулося, і вона подумала про газету у своєму смітнику, в якій він категорично заявляв, що сильно хоче віддалитися від батька.
Куточок її рота піднявся, хоча вона намагалася це зупинити. Але він помітив і стиснув щелепу. Ступив уперед.
— Якби я знав про зустріч, то не дозволив би їй статися.
Витримала його погляд. Він за три кроки, але вона відчула, як у коридорі стискається повітря, як минулого разу.
— Моя мама любить втручатися в усе. Вибач, що втягнули в це.
Вибачення? За що? За необґрунтовану пропозицію? За стрес від зустрічі з Луціусом Мелфоєм? За фальшиві стосунки з Нарцисою Мелфой? Відповідей досі не було.
— Я не знаю, що він тобі сказав, але...
— Чому твоя кров на стінах моєї вітальні?
Його рот зупинився на середині слова і він кліпнув. Дівчина спостерігала, як його щелепа клацнула, і він ковтнув.
— Міс Ґрейнджер? Ви готові?
— Цілком, — відійшла від стіни й пішла до дубових дверей, залишивши Драко позаду.
~*~
— Скажи мені ще раз, що там написано.
Герміона зітхнула і потерла чоло. Вона сиділа за обіднім столом, а Джіні крокувала вітальнею, заламуючи руки. Гаррі готував вечерю на кухні. Дівчина й забула, наскільки виснажливі «командні дослідження». Їй довелося продовжувати переказувати й заново пояснювати уривки, які так легко спадали на думку.
Бруднокровко,
Ти можеш втекти, але вони не можуть сховатися.
— А якого розміру були літери? — Джіні змінила крок і обернулася навколо журнального столика.
Герміона розвела руки в сторони, вказавши розмір. Гаррі висунув голову з кухні, щоб подивитися.
— Багато крові треба, — сказав Гаррі.
— Та невже! — Герміона засміялася.
— Ні, я маю на увазі... — Гаррі вийшов з кухні з ложкою для соусу в руці. — Драко Мелфой порізав свою дорогоцінну шкіру, свою дорогоцінну вену і втратив стільки своєї дорогоцінної крові? Щоб що? Просто тебе налякати?
Джіні кивнула й закрокувала, дивлячись на підлогу. Дивно, що вона зараз на місці Рона. Зазвичай Рон просто жував, поки Герміона не зрозуміє все сама.
— І це все? — сказала Джіні.
— Я обшукала решту будинку і не знайшла жодного іншого «повідомлення». Прокльонів не було. Просто чари, що відлякують маґлів.
— Мені потрібно подивитися на Стіну, — Джіні почухала голову й почимчикувала до Герміониної кімнати.
Гаррі зник на кухні. Герміона підняла чашку з кавою, збираючись сьорбнути, коли Гаррі з'явився знову, насуплений і зі схрещеними руками.
— Джіні, можливо, й не була в місті, але я був, — він подивився на неї. — Тобі не варто було йти одній. Ми все ще команда.
Герміона кліпнула.
— Я... вибач. Я просто... — вона подивилася вниз. Він розчарований. — Я хотіла повернутися додому сама.
Гаррі кивнув і сказав:
— Я ж попросив почекати на мене.
Хлопець повернувся на кухню, і вона почула, як булькає страва. Вона дивилася на те місце, де він зник, думаючи про Ґодрикову долину, поки не почула, як Джіні повертається у вітальню.
— Чари, які відлякують маґлів. Нащо? — Джіні продовжила тинятися.
Герміона стряхнула почуття провини й обернулася до рудої.
— Я... я не знаю.
— І це не ти їх наклала, коли тікала?
— Ні, я думала, що будинок продадуть, — відповіла, знову піднявши чашку. — Цілком можливо, що чари, які я наклала на батьків, змусили їх зібрати речі й піти, навіть не подумавши про продаж будинку. Я наклала чари так, що їм закортіло переїхати до Австралії протягом тижня.
З кухні з'явився Гаррі, левітуючи три тарілки з макаронами та овочами. Він поставив їх на стіл.
— Можливо, ми могли б припинити говорити про... кров на стінах, — сказав Гаррі до Джіні.
Герміона згадала другий курс. Таємна кімната відкрита. Криваві літери, які Джіні написала, коли була одержима.
— Мене не треба захищати, Поттере, — Джіні хмуро глянула на нього й сіла за стіл. — Я хочу з'ясувати це так само, як і Герміона, тож дозволь мені допомогти.
— Ні, Гаррі правий. Давай трохи відпочинемо, — Герміона схопила серветку й почала їсти. Запала тиша.
— Що він сказав, коли ти його запитала?
Вона підняла очі. Джіні не їла. Вона хмурилась на стіл.
— Нічого. Тобто, це не зовсім було питанням. Скоріше... твердженням, — посміхнулася. — Я не чекала відповіді.
— Ти думаєш, що він би сказав правду, якби ти запитала? — сказав Гаррі.
— Ні, — одночасно відповіли Джіні та Герміона.
Джіні встала. Гаррі зітхнув.
— Він сказав, що не знав про твою зустріч з Луціусом? — спитала Джіні.
— Ні. Він сказав, що зупинив би мене, якби знав.
Джіні потерла чоло.
— Це зводить мене з розуму!
Герміона засміялася.
— Повір мені, я знаю. Але забудь поки, Джіні. Їж.
— Я хочу знати, що відбувається в тій дурній білявій голові! — Джіні тупнула. Герміона посміхнулася.
— Шкода, що ми не маємо жодних контактів у Чарверсуді, — Гаррі підніс вилку до рота, накрутивши на неї макарони.
Джіні й Герміона подивилися на нього.
— Чому?
— Ну, Чарверсуд переглядав спогади, які він надав. Можливо, там є відповіді. — Гаррі жував, дивлячись на свою тарілку.
— Спогади? — перепитала Герміона.
— Так, — сказав Гаррі з повним ротом. — Він надав спогади в день, коли його звільнили. Свідчення та спогади були єдиною причиною його звільнення. Спогади, які доводять його невинність, і стають доказами проти інших смертежерів, — він подивився на них. — Я ж тобі казав.
— Ні, — заперечила Джіні. — Не казав.
— О, — Гаррі знизав плечима. — Ну, добре. Я й не мав. І зараз дарма сказав!
— І де зараз ці спогади?
Гаррі наклав на виделку ще шматок пасти.
— Ймовірно, в офісі адміністративних послуг Чарверсуду, подані на перевірку.
Джіні подивилася на Герміону. Вона підняла брову. Герміона відчувала, як заходиться серце, і не знала чому.
— І, — повільно сказала Джіні, — які заходи безпеки діють в офісі адміністративних послуг Чарверсуду? Прокляття? Паролі?
— Змінні паролі та два аврори, — Гаррі витер рота. Взяв склянку з водою.
— І, — не здавалась Джіні, — коли твоя зміна?
Гаррі подивився на двох дівчат над склянкою з водою широко розплющеними очима. Поставив склянку, хмуро поглянувши на стіл.
— Трясця.