З'ясувалося, що Катя Віктор — це та болгарка, з якою Драко ходив на побачення після звільнення з Азкабану, а ще вона була зіркою статті «ДРАКО МЕЛФОЙ ЗНАЙШОВ ЛЮБОВ».
Катя Віктор також була тією дівчиною, з якою Драко був на побаченні минулої ночі. «Щоденний віщун» надрукував фотографію, на якій він цілує її, супроводжувану фрагментом тексту Скітер, яка оплакує втрату нової чаклунської пари.
Герміона зупинилася в головному офісі «Щоденного віщуна», перш ніж кинутися до «Наріжного Каменя», схопивши газету і поклавши її до сумки. Після того, як дівчина відкрила магазин і підготувала його – залишилося лише дві хвилини – вона витягнула газету.
На першій сторінці нічого цікавого не було, тож вона відкрила розділ про суспільство та плітки, який пише Скітер, де і був Драко, який відвів волосся від обличчя болгарки й нахилився, щоб поцілувати її. Дівчина посміхнулася в його губи.
Герміона нахмурилась, коли картина повторилася. Вона багато разів ловила Драко і Пенсі Паркінсон, які обжималися в коридорах на 5-му курсі, кілька разів на 6-му. Іноді вона надто нервувала, щоб перервати їх, знаючи, що це будуть двоє слизеринців проти одної ґрифіндорки. Іноді в ній прокидалася ревність, і вона не могла, навіть, прокашлятися. Пенсі пильно дивилася на неї й обзивала, але Драко повертався від того місця, де притискав Пенсі до стіни, переводив подих, і дивився на неї крижаними очима.
Цей поцілунок виглядав не так. Драко прибрав волосся Каті від очей і повільно нахилився. Це було не так... поспішно.
Чи означало це, що Драко хотів її менше? Або що вона йому, навпаки, більше подобалася?
Герміона переглянула решту статті, кривлячись на власне ім'я, яке було повсюди. Катя — модель в Болгарії, а її батько — професор у Дурмстрензі. Вона була напівкровкою, на диво. Останній рядок:
І бідна Герміона Ґрейнджер. Як вона сприймає новини?
— Не так, як їй хотілося, — Герміона посміхнулася, коли ввійшли перші клієнти. Газета полетіла у смітник.
~*~
Після дуже довгого дня жалісливих поглядів і десятків «так прикро» нарешті була чверть шостої. Герміона притулилася до прилавка, поки останні клієнти прощалися з нею, і насолоджувалася спокоєм цілих десять секунд, поки двері не відчинилися знову.
Увійшов Драко. Вона примружилась.
— Чого тобі тут треба?
Піднявшись сходами, він звів брову.
— Ну, не знаю. Книгу? Ви їх тут наче продаєте чи це вже не книгарня?
Вона перевірила свій годинник.
— Ми закриваємося через чотирнадцять хвилин. От треба було прийти під кінець дня?
— Ну, я не хотів, щоб у нашого палкого кохання, Ґрейнджер, були глядачі, — він притулився до прилавка, і вона повернулася до стосу книг, щоб той не бачив, як вона червоніє.
— Тільки швидко. Мені ще потрібно все це заповнити.
— Вона в резерві.
Вона зупинилася і поглянула на резервну полицю, щойно помітивши там пакунок. Дівчина витягнула його й побачила ще один жіночий роман. Вона підняла на нього брови, а він підняв свою у відповідь. Герміона почала записувати її в бухгалтерську книгу, доки Драко спостерігав за нею.
— Репортер запитав мене сьогодні, чи ображаюсь я на тебе, що ти мене кинув, — сказала вона і глянула на нього. — Я припускаю, що тебе бачили з однією з твоїх дівчат минулої ночі?
— Так, з Катею. Мені ще треба зустрітися з шістьома дівчатами.
Вона подивилася на нього.
— По одній на кожен день тижня, — пояснив. Вона нахмурилась. — Щось мені підказує, — протягнув він, — що у вас знайдеться ще п'ять примірників цієї книги? — він постукав по жіночій книжці, назву якої вона писала.
Вона засміялася, поки закінчувала запис.
— Знаєш Драко, те, що ти даруєш їм книги, не гарантує, що вони навчаться читати.
Вона подивилася на нього, коли той не відповів, і виявила, що він спостерігає за нею. Його очі блиснули.
— Ґрейнджер, — протягнув. — Якщо ти сумуєш, по нашим спільним зображенням у газетах, то зізнаюся, що моя дівчина-середа — дурнушка. День весь твій.
Його сірі очі дивилися на неї, і вона насупилася.
— Треба перевірити графік, можливо і знайдеться пару секунд для тебе, — простягнула йому пакунок.
— Подарункова упаковка? — такий невинний з піднятими бровами й широко розкритими очима.
Вона схопила подарунковий пакет і два шматочки блискучого паперу, вдарила їх об прилавок:
— На, ні в чому себе не обмежуй! — схопила купу книг і попрямувала до стосу праворуч від неї, більше не глянувши на нього.
Опинившись за стелажами, вона тихо зітхнула. Її серце сердито бахкало в грудях, доки дівчина намагалась зрозуміти, чому вона така роздратована, чому біситься...
Поставивши на місце кілька книг, Герміона зрозуміла, що не чула, як відчинилися двері. Вона поглянула на стоси й побачила Драко Мелфоя за прилавком, який тягнув за рулон подарункового пакувального паперу.
— Мелфою! — поспішно підійшла до столу й знову відклала книги, кинувшись до прилавку й штовхаючи його. — Тобі сюди не можна!
— Ти ж сказала «ні в чому себе не обмежувати», — відповів, посміхаючись.
— Тьфу. Дай сюди! — вона схопила рулон обгорткового паперу й пересунулася з іншого боку, щоб розкласти його. — Тобі, як подарунок загорнути? — проскиглила вона.
— Ну, Катя отримала той гарно запакований подарунок, який ти приготувала минулого тижня, тож я не можу принести решті звичайну упаковку. Я за рівність у таких речах.
— Ти невиправний, — вона потягнула за пакувальний папір, витягла книгу з пакунка й поклала на прилавок. Драко все ще не зрушив з місця за прилавком, тож тепер стояв поруч, коли вона розривала стрічку й притискала її до складки.
— Як просувається твій драконячий проєкт?
Вона подивилася на нього. Він уважно спостерігав. Знову у неї виникло приховане відчуття, що якимось чином він сам був драконом.
— Е... непогано, — вона склала інший бік книги. — Я подала свою пропозицію вчора, тож Матильда розгляне її та внесе необхідні корективи, перш ніж подати Кінгслі... е, міністру Шеклболту.
— А ви з міністром, обговорювали це?
Вона підняла на нього очі й з'ясувала, що він стоїть менш ніж за фут, усім тілом повернутий до неї, притулившись до прилавка.
— Гм, ні? — вона насупилася. — Це ж пропозиція.
Він підняв брову.
— Ви близькі, навіть дуже близькі друзі з міністром магії, пройшли разом війну. Якщо ти не можеш запросити його на чай або каву, щоб обговорити захоплюючий проєкт, то яка користь від дружби?
Вона схопила стрічку.
— Як по-слизеринськи. Дружба не може бути просто дружбою? Обов'язково треба, щоб з неї був якийсь зиск, чи не так, Мелфою?
— І як дуже ґріфіндорсько з твого боку, — сказав тихо і підійшов ще ближче. — Сміливо починати щось не маючи уявлення про те, як отримати бажане.
Її подих застряг у горлі. Дівчина подивилася йому в очі й відчула, що йдеться не про драконів — вона знову щось упускала... Герміона відчула, як кут прилавка тисне у праве стегно. Він знову її притиснув.
— Усе добре? — пролунав голос Морті й заскрипіли двері. — Містере Мелфою! Я такий радий Вас бачити!
Потягнуло холодом, коли Драко відійшов, і вона спостерігала, як його щоки рожевіють, коли він посміхається Морті. Доки чоловіки розмовляли, вона перевірила свій годинник і побачила, що вже п'ять на шосту. Чудово. Вона перевела погляд на купу книг, які ще потрібно було записати в каталог.
— Ґрейнджер закінчувала пакувати подарунок для мене. Але мені здається, що я затримав її. Прошу вибачення.
Герміона фиркнула. Вибачення. Вона відчула, як Драко перевів на неї очі, коли вона витягнула свою паличку й направила її на знак «Відкрито», перевернувши той на «Закрито».
— Це не проблема, мій хлопчику, — Морті схопив стос книг.
— О ні, Морті. Я все сама... — спробувала вона.
— Дурниці. Закінчи з містером Мелфоєм, а я поки тут розпочну, — Морті зник у розділі художньої літератури.
Драко все ще не вийшов із-за прилавка й тепер дивився на неї зверху вниз. Вона насупилася й повернулася до подарунка для однієї з Мелфоєвських дівчат. Вона перерізала стрічку, обтягнула її навколо книги, скрутила вгору й зав'язала кінці. Дівчина нахилилася до Драко, не звертаючи уваги на те, як її ребра торкнулися його боку, і схопила пакунок. Сунула книгу йому в груди.
— Дякуємо за покупки в «Наріжному Камені», — невпевнено сказала вона.
Він підняв брову, а вона проштовхнулася повз, знову торкнувшись тіла, і пішла допомагати Морті сортувати книги.
~*~
Весь наступний тиждень Герміона вдавала, що не перевіряє сторінки «Віщуна» про суспільство, але зазнавала невдачі. Ніяких інших побачень Драко з іншими жінками не було, і вона не знала, чи це її радує, чи нервує ще більше. Чи стала Катя його дівчиною, якщо він більше не зустрічався з іншими? Вона стрепенулася й пообіцяла більше не думати про нього на тижні.
— Джіні, — грюкнула дверима їхньої квартири, і подруга глянула на неї з дивана. — Я хочу на побачення.
Джіні пожувала свій смажений сир, ковтнула й сказала:
— Це дуже люб'язно, Герміоно, але я зараз зустрічаюся з Гаррі. Може, якщо ми розбіжимося?
Герміона закотила очі й кинула сумку на стілець.
— Думаю, що мені пора почати зустрічатися з кимось.
— Та ну? Невже? — розширені очі Джіні пройшлися по її обличчю.
— Так, — Герміона витріщилася на неї. Джіні витріщилася у відповідь. Герміона сказала:
— То що мені тепер робити?
Джіні хихикнула.
— Ну, я можу скласти список одинаків, які можуть тебе зацікавити.
— Добре. Так, — Герміона поклала руки на стегна.
— Але, зазвичай, досить просто запитати їх, чи не хочуть вони випити чашечку чаю.
— Просто спитати?
— Так, Герміоно. Зараз, майже 21 століття, – сказала Джіні. Герміона хрипнула. — Тепер мені перерахувати блондинів, колишніх придурків, смертежерів? Або твої смаки розширилися?
— Я вирішила більше не думати про Драко Мелфоя. Це марна трата часу.
Джіні легко всміхнулася.
— Впевнена?
Звичайно, це було в понеділок. А у вівторок Гаррі запросив її на обід у кафе — «вони тепер подають мигдальні круасани, Герміоно!» – і там вони наштовхнулися на Драко. Гаррі, як і очікувалося, був надто ввічливим і запросив того сісти з ними. В основному вона пила каву, слухаючи, як вони обговорюють майбутній квідичний матч. Герміона згадала, що Геловін у неділю, і вона знала, що Гаррі намагався забити цей день справами, щоб не думати про річниці...
— Ти ж будеш на матчі, правда?
Герміона помішувала каву, відриваючи шматочки свого круасана. Вона чекала, що інший голос відповість, але коли відповіді не послідувало, підняла очі й второпала, що вони обидва дивляться на неї.
— Що? Я не почула? Я? — її щоки горіли.
— Так, — сказав Гаррі. — Ти прийдеш на матч? Думаю, всі відділи прийдуть, незалежно від того, грає їхня команда чи ні.
— Я... я маю на увазі, що могла б, так, — пробубніла вона. — Я працюватиму з десятої, але...
— «Наріжний Камінь» працює на Геловін? — перепитав Драко.
Вона подивилася на нього і кліпнула.
— Ой, мабуть... мабуть, ні.
— Чудово! — Гаррі посміхнувся. — Ми розіб'ємо Департамент Транспорту, а потім усі підемо випити!
— Чудово, — Герміона в захваті не була.
~*~
Решта тижня пролетіла. Джіні запропонувала їй сходити на побачення з Рольфом Скамандером, ким вона справді захоплювалася, але, хімії між ними не було. Вони мали чудову тригодинну бесіду за напоями про все, починаючи від її проєкту з драконами й закінчуючи неухильним вимиранням золотих сніджетів, але коли побачення закінчилося, Герміона зрозуміла, що вони взагалі не роззнайомилися.
Ріта Скітер була іншої думки. У п'ятницю в газеті надрукували зображення їхнього жвавого обговорення роботи його діда про Ґринділ, з приписом, що вони справді «порозумілися» і що вона, здавалося, оговтується від розриву з Драко Мелфоєм.
Матильда у п'ятницю обговорила з нею пропозицію щодо «Ґрінґотс», і, на жаль, її критика слово в слово повторювала аргументи Мелфоя щодо ґоблінів, які не співпрацюватимуть.
— З того, що я знаю про ґоблінів, — сказала Матильда, зібравши волосся в пучок, — вони справді воліли б продовжувати робити все точнісінько, як завжди. Наступного дракона вже відібрали і його перевозять до заповідника Уельсу для... навчання, — Матильда скривилась.
— Що? — Герміона підстрибнула. — Вони вже осліпили й катують іншого дракона?
— Ну, минуло півтора року, Герміоно, — вона зітхнула. — У них бізнес.
— А як щодо моїх думок про захист нижніх сховищ аврорами або надання домашнім ельфам нових можливостей працювати в Ґрінґотсі, дозвіл на вилучення предметів зі сховищ, до яких лише ґобліни можуть увійти?
— Ґобліни не хочуть, аби чарівники залучалися до їхньої безпеки, і ви краще за будь-кого знаєте, що домашні ельфи можуть бути... ненадійними, коли вони вірні комусь ззовні, — Матильда закрила папку, і Герміона відчула, як її проєкт щойно помер. — Мені шкода, Герміоно. Ґобліни хочуть дракона.
Через це Герміона казилася решту дня. Минулого тижня вони з Нарцисою разом писали нотатки, і навіть похилий скоропис, який запросив її на обід наступного тижня, не розвеселив дівчину. Вона відповіла, що хотіла б зустрітися, і полудень наступного понеділка був би ідеальним.
До 5:30 вечора суботи Герміона була готовою до вихідного. Особливо, коли Драко зі свистом увійшов до «Наріжного Каменя».
Вона хмуро поглянула на нього.
— Драко, тільки те, що Скітер пише, що ти відвідуєш «Наріжний Камінь» щосуботи, не означає, що ти дійсно маєш сюди приходити.
Вона обернулася й схопила його зарезервовану книгу, гепнувши нею об прилавок сильніше, ніж розраховувала. Вона глянула на хлопця, і він кинув на неї насторожений погляд.
— Сьогодні ти виглядаєш якоюсь дикою, Ґрейнджер.
Вона зиркнула.
— Чи хочете запакувати цей подарунок, сер?
— Авжеж, — сказав він. Вона склала реєстр і почала гортати сторінки. Через повільність дня перед святом він був закритий годинами. — Твоя зустріч з Матильдою пройшла не так, як планувалося, еге ж?
Її руки зупинилися, і вона подивилася на нього.
— Звідки знаєш?
— Я не глухий, — він підняв на неї брову. Вона нахмурилась, гадаючи, чи не обговорює її Матильда з іншими. З Робардсом, може?
— Вона думає, що ґобліни не підуть на компроміс, що вони хочуть дракона, — відповіла. Герміона витягла книгу й почала писати назву.
— Це дуже погано. Тобі слід придумати щось.
Вона збиралася відповісти, але потім побачила назву. То була дитяча книжка, схожа на «Казки барда Бідла», але менш відома.
Вона підвела на нього погляд.
— Твоя дівчина не могла впоратися з романом? — він усміхнувся. Герміона подивилася на книгу, розмірковуючи. — Можливо для неї загорнути ще й словник? — вона перевела на нього невинні очі, і він сперся ліктями на стійку.
— Ні-ні. Якби вона мала більший словниковий запас, нам довелося б більше спілкуватися.
— А й дійсно, — Герміона похитала головою й потягнулася за рулоном обгорткового паперу, беручи й ножиці, щоб розрізати його для маленької книги. — Якщо їй сподобається ця, Драко, я порекомендую ще. Справжні бестселери для такого рівня читання.
Вона поклала книгу на папір і почала складати сторони.
— Ти почала називати мене Драко, — протягнув він, і її руки затихли. Це було питання?
Вона подивилася на нього, відчувши його очі на собі, і швидко опустила погляд. Відкинула кілька локонів і сказала:
— Ну, я... твоя мати називає тебе Драко, тож...
— Так, ніяк не можу змусити її припинити, — жартівливо сказав він.
Вона боролася з усмішкою, яка хотіла з'явитися на її губах, і не зводила очей із пакувального паперу. Його великий і вказівний пальці грали з кільцем Слизерина на великому пальці лівиці, в дюймах від місця, де вона загортала маленьку книжечку в оранжево-чорний папір. У тему Геловіну. Вона відчула його погляд на своїх пальцях, і це робило її такою неуважною, що вона кілька разів запнулася на складці і їй довелося починати спочатку. Дівчина потягнулася до стрічки.
— Не мав нагоди познайомитися з Рольфом Скамандером, але я чув, що він непоганий хлопець.
Стрічка обмоталася навколо пальців Герміони, звиваючись і псуючись. Вона подивилася на нього, сірі очі вивчали її лице.
— Я... Так, тобто, я теж не була знайома з ним раніше, — прошепотіла вона й опустила очі. — Він дуже відкритий для обговорення спадщини свого діда, тому я вважаю його досить... е, дуже цікавим.
Вона зірвала зіпсовану стрічку з пальців і допетрала, що могла б використовувати магію для всього цього подарункового пакування. Просто для неї природніше робити це маґлівським способом. Можливо, саме тому Драко спостерігав за її руками.
Тільки тепер він дивився на її обличчя. Спостерігаючи за її лицем і розповідаючи про хлопця, з яким вона була два дні тому. Вона не була певною, чи варто докладніше розповідати про побачення з Рольфом. Вона могла сказати йому правду – що вони знову збираються разом, як друзі – або могла б трохи прикрасити побачення. Може, сказати, що нічого не було?
Герміона почула, що вхідні двері відчинилися, і вирішила нічого не говорити й продовжити швиденько, сподіваючись, що зможе попрощатися з Драко й обслужити того, хто вирішив прийти до «Наріжного Каменя» за двадцять хвилин до закриття. Драко, звісно, не поспішав, усе ще зручно спираючись на прилавок.
— Добрий вечір, — сказала Герміона й виглянула з-за Драко, щоб привітати нового клієнта. Її обличчя зблідло, коли вона побачила Рона Візлі, який стояв у дверях, дивлячись на неї та слизеринця.
— Рон. Привіт, — натягнуто посміхнулася.
Вона відчула, як Драко востаннє подивився на неї, перш ніж він випростався й обернувся, щоб поглянути на Рона. Герміона спостерігала, як ці двоє суворо дивилися один на одного.
— Ну, тепер ти знаєш, — пробурмотів їй Драко, повернувшись. — Вони отримують газету і в Ірландії.
Її очі блимнули на Драко й натрапили на вдоволену посмішку. Вона озирнулася на Рона, той пильно дивився Драко у спину.
Якби це була нормальна ситуація, а це не так, вона б обійняла Рона. Вона справді б кинулася в обійми найкращого друга, якого не бачила місяць. Але побачивши, що її пальці в цей час тримали паперову складку на подарунку, який Драко Мелфой планував вручити одній із семи своїх пасій, буквально застрягла за прилавком. Вона вирішила покласти книгу, обійти прилавок, минаючи Драко, і обійняти Рона, коли він підійшов до основного майданчика.
— Щасливого Геловіну, — твердо сказав він їй на вухо.
— З-з Геловіном, так, — вона відійшла від досить невражаючих обіймів, плануючи повернутися до обгорткового паперу і вивести Драко Мелфоя зі свого магазину якомога швидше. Але Рон тримав її за стегна, притискаючи до себе. Вона дозволила своїм рукам звисати, але потім вирішила покласти їх йому на лікті. — Що ти тут робиш?
Герміону ледь пересмикнуло від вибору слів, але потім вона побачила, що Рон звертався не до неї. Вона не наважилася подивитися на Драко, поки Рон утримував її стегна.
— Я ж казав, що повернуся на Геловін, — Рон подивився на неї, і вперше посміхнувся своєю теплою посмішкою, яка поширилася на його очі.
Але це було занадто інтимно. Його руки на її стегнах, посмішка, а Драко все ще у її периферійному полі зору. Вона кинула Рону легку посмішку, відійшла назад, вирвавшись з його обійм, і повернулася за прилавок.
— Ти на довго? — було дивно розмовляти не з Драко, коли той стояв прямо перед нею.
— Тільки до завтрашнього вечора.
Герміона кивнула і тремтячими пальцями провела по складці на папері, прибираючи її. Не маючи іншого заняття, Рон подивився на Драко.
— Мелфою, — своєрідне привітання.
— Візлі, — протягнув Драко. Вона помітила, що Драко знову невимушено спирався на прилавок. — Чудова гра минулого тижня.
Герміона зиркнула на них. З того, що вона пам'ятала, Ірландія програла на минулих вихідних, і судячи з того, як Рон нахмурився, здавалося, що вона все правильно пам'ятала.
Дівчина спробувала змінити тему.
— Отож, ти будеш тут завтра вранці на квідичі? Можеш посидіти зі мною та Кеті Белл, — її голос звучав вище звичайного.
— Насправді ні, — відповів Рон. Герміона підвела на нього очі й виявила, що той дивиться на Драко. — Я щойно говорив з Гаррі та містером Акорном. Здається, сьогодні воротар з їхнього відділу захворів, і замість того, щоб скасувати матч, Акорн попросив мене замінити його завтра.
Герміона озиралася між двома чоловіками. Драко усміхався лише куточками рота, а брови Рона виклично піднялися. Вона раптом відчула себе зовсім кепсько. Можливо, їй варто знепритомніти. Тоді б все це припинилося.
— О, чудово, — сказала вона, коли ніхто не відповів.
— Так, чудово, — підтримав Драко. — Так добре, що вони пускають до команди будь-кого... коли є така потреба.
Рон насупився.
— Так, очевидно, — огризнувся він до Драко.
Герміона схопила чорну стрічку, щоб зав'язати подарунок Драко. Вона зрозуміла, що найкраще — розвести цих двох. Це привернуло увагу Рона, і він підійшов до стійки, ставши поруч з Драко.
— Купуєш комусь подарунок на Геловін?
Герміона перевела подих і благала пальці співпрацювати, коли вони оберталися навколо маленької загорнутої книги.
— Так, — сказав Драко. — Для дуже особливої для мене людини.
Герміона розсміялася. Вона підняла очі, і обидва чоловіки дивилися на неї. Дівчина затягнула стрічку, доки її щоки червоніли. Вона схопила пакунок, кинула всередину загорнутий подарунок і простягнула Драко.
— Ось, — будь ласка, йди вже...
— О, дякую, Ґрейнджер, — він усміхнувся їй, і вона хотіла, щоб це було не на показ. Він обернувся до Рона і протягнув:
— Побачимося завтра на полі, Візлі.
— Чекаю з нетерпінням, Мелфою.
Драко кивнув їй, а потім нахилився через Рона, схопивши цукерку. Герміона спостерігала, як очі Рона занадто затрималися на цих м'ятних цукерках.
— До завтра, Ґрейнджер, — і Мелфой вийшов, дуже гордий собою.
Рон підняв на неї очі з цукерок.
Вона посміхнулася і запитала про його тиждень у Празі.
~*~
Пізніше того вечора, після того, як Герміона успішно відвела будь-яку подальшу розмову від Драко Мелфоя, вона сиділа у своїй вітальні з Джіні, Роном та Гаррі, пила вино і сміялася. Вони втрьох обговорювали завтрашній матч, тож Герміона повільно сьорбнула вина й прислухалася, сподіваючись, що Гаррі й Джіні не згадують Драко.
Хтось постукав у вікно, і Джіні піднялася, щоб відкрити квартирку для великого пугача, якого Герміона одразу впізнала. Її серце зайшлося, коли птах приземлився перед нею, скинув чорно-помаранчевий пакунок, розвернувся й полетів.
— Герміоно, що це? — Джіні підскочила до неї.
Наспіх зав'язана чорна стрічка блищала, і Герміона дивилася на неї. У яку гру він грав? Вона зірвала маленьку картку з верхньої частини подарунка.
Для моєї дівчини-суботи,
Якщо для цього тобі потрібен словник, гарпія з «Наріжного Каменя» запевнила, що з радістю надасть його.
Д.М.
p.s. Прочитай сторінку 23.
Герміона чотири рази перечитала записку. Джіні прочитала з-за плеча й подивилася на неї. У кімнаті запала тиша, і Герміона підняла очі й побачила, що Гаррі з цікавістю дивиться на неї, а Рон хмуриться.
То було шоу для Рона. От сучий син.
— Що це означає? — прошепотіла Джіні, беручи картку.
— Це гра, ось і все, — Герміона піднялася з дивана й смикнула за бантик, розірвавши обгортковий геловінський папір, який сама загортала, і знайшла дитячу книжку, яку Драко Мелфой купив у неї сьогодні. Вона не знала, чому сподівалася, що це щось інше, оскільки впізнала свою роботу, але гаркнула і пішла на кухню, щоб викинути упаковку.
Кинула книгу на стіл і зиркнула на неї.
Купуєш комусь подарунок на Геловін?
Для дуже особливої для мене людини.
Він знав, що Рон буде тут, коли вона отримає це. У чому, на ім'я Мерліна, була його проблема!
Вона відкрила сторінку 23. Це була дитяча казка. Вона роздратовано розвела руками.
Стоп. Ця книга була зарезервована, ще до того, як вона сьогодні прийшла на роботу. Вона глянула на книгу. Він вибрав її ще до того, як дізнався, що Рон приїде до міста.
Вона перегорнула кілька сторінок, подивилася на внутрішню обкладинку, пошукала будь-які примітки. Знову відкрила на сторінці 23. Химера. Вона читала цю історію раніше або, принаймні, її варіації. Химера жила сама в лісі, охороняючи блискучий фонтан, який міг вилікувати будь-які хвороби. Чарівник хоче відвести свого хворого батька до фонтану, але спочатку має подружитися з ґобліном, щоб той допоміг йому. Це була чудова невелика алегорія для взаємодії людини та ґобліна, тож якщо він намагався пояснити її головотество щодо ґоблінів, добре. Вона це вже зрозуміла. Але навіщо робити все це?
Її очі натрапили на абзац. Уривок, який пояснює, що химери природно підкоряються ґоблінам, і лише поруч з ґобліном, чарівник міг пройти повз химеру.
Її серце зупинилося. Видих вирвався з горла.
— Що! — у дверях з'явилася Джіні. — Що це?
Герміона дивилася на неї сяючими очима.
— Мені треба до бібліотеки!