– Увійдіть.
Її голос ледь встиг пролунати, коли у кімнату майже увірвався розлючений Лейф. Знову? Він що, минулого разу не затямив її несхвальної відповіді? Дуже маловірогідно, що вона змінить свою думку після їх розмови, тим паче, помітивши його негативний настрій.
Якліс оглянула його вбрання зверху донизу. Біла, застібнута до самого верху, рубаха, чорний жилет, брюки і непримітна краватка. І жодного жовтого кольору... Якщо поставити їх поруч, то і не буде зрозуміло, хто з них менеджер. Звісно, розхристане бордове волосся досі жило своїм життям на його голові, але чи це не було приємно для ока?
Його зовнішній вигляд потішив Якіторію. Він дослухався до її поради. Отже, сьогодні вона була готова хоча б вислухати Лейфа, замість того, аби одразу ступити підбором на його горлянку.
– Чим я можу допомогти тобі на цей раз, Лейфе? – розважливо запитала Якліс, закинувши ноги на стіл.
Цей вальяжний жест з її боку лише роздратував його сильніше, але він зробив глибокий вдих і видих. Він не повинен був сказати чи показати зайвого, але так і кортіло висказати їй усе, що він думав про тих покидьків з постачальні. Такі несерйозі, недолугі та незграбні, що не вистачить жодного префіксу "не", аби описати їх поведінку.
Лейф сів на стілець, ніби дитина, яка зараз буде посварена матір'ю. Але у цьому випадку сваритися буде він.
– Я більше так не можу, Як!
– Вкрай цікавий початок, – вона ліниво промовила, глянувши на його напружені плечі. – Ти прийшов апелювати?
– Так! Ці... Хлопці замість того, аби привезти потрібний вантаж томату, привезли... Шпинат.... ШПИНАТ! Ми встигли змінили меню? Бо я не думаю, що нам треба настільки багато зелені, як не для веганського закладу!
Його слова ледь не змусили її засміятися.
– Шпинат? Ти упевнений? Кухарі отримали потрібні запаси томату ще сорок хвилин тому.
– Звісно отримали! Бо його завіз я, а не ці два вишкрибка!
Він сжав свої кулаки під столом, відчуваю, як білі кісточки почали проявлятися назовні.
– Хочеш сказати, що два дорослих чоловіка, замість того, аби виконати просту поставку томатного соусу, завезли шпинат, якого навіть ніхто з персоналу не бачив? Ти точно нічого не вигадуєш?
Лейф відчув, як гнів, який скурпульозно ріс у ньому з кожною секундою, майже досяг свого піку. Він піджав до себе вуха, ніби відчуваючи, що ця сидяча перед ним пихата жінка просто хотіла його якнайшвидшого нервового зриву, бо не бажала слухати... Може міжособові сварки Лейфа та інших працівників не були її зоною відповідальності, але Як єдина, хто мала тут вплив. І, звісно ж, вона зайняла спостерігаючу позицію, незрозуміло на що чекаючи.
– Навіщо мені щось вигадувати?! Не знаю, куди вони діли той блядський шпинат, але я просто хочу працювати у спокійних умовах, а не серед безвідповідальних ідіотів, які тягнуть команду на дно, а сваритимуть за це — на правах старшого постачальника — потім мене!! – його сердитий тон зірвався майже на крик.
Він уже не зміг контролювати власні почуття, а тому різко вдарив кулаками об стіл, нахиляючись трохи ближче до Як і свердлячи її злісним поглядом.
Її кінцівки, які розслаблено лежали на меблі, ледь підстрибнули разом з деякими предметами від різкого удару по деревині. Очі Якіторії розширилися від здивування, коли вона відчула різку вібрацію поверхнею столу та зайву на ньому вагу.
Ніхто з них обох не очікував такої агресивної реакції від Лейфа. Саме тому в кабінеті на кілька секунд запала мертва тиша, поки вони усвідомлювали, що тільки-но сталося.
Коли вираз обличчя Як почав суворішати, обличчя Лейфа ще до того стало неприродньо блідим, а нажаханий погляд – скляним. Він накричав на свою бос... Ще й грюкнув кулаками по столу... Першими його думками були: «Усе, Лейфе, пакуй валізи та вимітайся звідси. Вона викине тебе геть, як неслухняне цуценя, ще й у трудовій книжці напише, що ти клятий істерик. І навіть там вона матиме рацію».
Паніка почала кипіти у ньому, повністю паралізуючи. У роті була пустеля, його язик ніби зв'язали у вузел, через який у нього не було і шансу промовити хоч щось у свій захист. Сироти почали болісно жалити його, легке покалування у тремтячих руках змушувало стискати їх ще дужче. Він повністю закляк, міг лише хрипіти:
– Е-е... Мг... Я-я... Ах-х...
Якліс і справді хотіла взяти його за шкірку та викинути зі свого кабінету за таке нахабство, але... Вона, схоже, вчасно побачила знервований стан Лейфа.
Вона прибрала ноги зі столу та натомість поклала їх одна на одну. Якщо думати логічно: слова Лейфа були дуже щирими. Він справді був обурений цією, схоже, існуючою несправедливістю, адже актором він не був, аби так емоційно брехати. Ну, принаймні, у своєму резюме він це не вказував. І, мабуть, сутички з іншими постачальниками траплялися не раз і не двічі — тож легке роздратування переросло у справжню лють. Звісно, Як була впевнена: десь Лейф міг драматизувати, але сенс його слів вона почула навіть крізь репетування. А ще, його перелякані очі та піджатий хвіст виглядали доволі миленько.
Вона, з поблажливою гримасою на губах, нахилилася ближче до нього, спираючись ліктями о стіл. Підборіддя лягло на її схрещені руки, коли Якіторія пильно вдивлялася йому в очі, промовляючи:
– Тепер я бачу, як вони тебе дратують...
– ...Т-так...? – він сглотнув, досі не маючи жодних моральних сил прибрати кулаки з її столу, просто завмерши на місці.
Вона вивільнила одну руку, що потягнулася до обличчя Лейфа. Спочатку він думав, що Як хоче вичавити йому очі. Але на ділі вона почала намотувати пасмо його волосся собі на палець, жест був до біса грайливим. Якліс дивилася на нього з під довгих вій, її ледь примружені очі чомусь хиже блищали, ніби вона уже схопила його у капкан. Після невеликої паузи, що змусила їх дихання збитися від дивної близькості, Як прошепотіла:
– Навіть попри твої постійні ляпи... Я готова дати тобі останній шанс вибачитися і переконати мене.
– Справді?... – з таким же тихим, майже вразливи тоном його руки нарешті розслабилися. Він несвідомо нахилився у відповідь, дав їй контроль навіть над всім своїм тілом. Лейф бажав цього.
– Так, – вона кивнула і різко схопила його за волосся. Кігті легко впивалися у голову, змусивши юнака зітхнути. – Залізай під стіл.
***
Стало значно мирніше. Лише безшумний годинник рахував секунди, які повільно перетікали у хвилини. Усе, як завжди.
Тільки атмосфера була явно пікантніша.
Якліс була відкинута на спинку крісла, але відчувала набагато більше комфорту, ніж зазвичай. За білими жалюзі нікому не було видно, що з верхнього одягу на ній була лише розпахнута сорочка, повністю оголяюча її ліф. Томне дихання рвалося з її грудей, які опускалися і здіймалися у пульсуючому знизу задоволенні. Якліс не стримувалася і легко царапала бильце крісла однією рукою, поки інша цупко тримала намотане на кулак багряне волосся.
Хвилі збудження ставали усе більшими і більшими з кожною секундою, змушуючи її злегка тремтіти. Вона, закусивши губу, глянула вниз. У її янтарних очах була розпалена хіть, особливо після картини, що розгорнулася перед нею.
Занурений між її стегон Лейф майже поглинав її. Усередині них уже були блідо-червоні плями від його інтенсивних поцілунків, які згодом квітли бузком. Хватка на її ногах стала майже відчайдушною, але відчуття м'якої шкіри під пальцями давало йому ілюзію прихистку. Мабуть, було його місце саме між її ніг.
– Саме так...
Його збите, тепле дихання на її вагіні лише дражнило, а палкі візерунки вздовж статевих губ змушували її вологніти, а думки змішуватися у безглуздя. Вона хотіла відчути, як він буде жадібно пестити її, ніби від цього залежатиме його життя.
Коли язик почав повільно обводити її голівку клітору круговими рухами, змащуючи його слиною, з її вуст нарешті злетів тихий стогін. Вона піддалася уперед, притискаючи його обличчям ближче, викликавши у нього тихе, слухняне скиглення. Лейфене обличчя, почервоніле від її постійного погляду, що ніби хотів зжерти його, виглядало так гармонійно поруч з нею, що їй ніколи не хотілося відпускати цього юнака. Кігті ледь впивалися у його маківку, тримали на місці, ніби нервуючись, що він піде.
Але натомість його губи обхопились навколо її чутливого нерву, починаючи ритмічно смоктати її з тихими, хлюпаючими звуками. Принести їй задоволення було його найбільшим пріоритетом. Кожен задоволений шепіт зверху змушував його й без того опущені вуха тремтіти, а руки — стискати її стегна ще дужче. Її солена плоть гралася з його рецепторами так само, як він грався з її найчутливішими точками, вичавлюючи з неї гортанні стогіни.
Коли його дії стали закономірними, Якліс легко потягнула його волосся, привертаючи увагу. Їх погляди зустрілися.
Його втомлені очі дивилися на неї так, ніби вона була викохана богиня, а він її богомольник. Він ніколи не зупиняв лащити її, став навіть активнішим, від чого виглядав жалюгідно. Але для неї його жалюгідність була бажаною. Саме безнадійним і тремтячим перед нею він подобався Якліс найбільше.
Якіторія, майже погладжуючи волосся Лейфа у знак похвали, тихо промуркотіла:
— М-м-м... Не бійся, бери мене глибше...
Її слова змусили його власне бажання досягти болючого піку.
Його холодні пальці сковзнули вздовж її волосся на лобку, зупиняючись на змученому від пестощів кліторі. Вона відчула лоскотання від різкої зміни температури, але нічого не сказала, лише пильно спостерігаючи за ним. Довгі пальці почали масажувати її, паралельно, спускаючись вниз вологих складок, затримавшись там для кількох поцілунків, а потім до самого входу у піхву.
Вона гучно застогнала, коли відчула, як гарячий язик обережно, але напористо увійшов у неї. Він відчув її нутро навколо себе, як вона пульсувала і жагала його ласки. А він жагав довести її до оргазму, відчути, як вона зіжме його волосся до крові, коли досягне екстазу. Він почав активно пенетрувати, обожнювати її собою, бажаючи розчинитися у ній.
Якіторія ніколи не думала, що чоловік зможе так дбайливо і піддатливо задовільнити її, змусити бажати чогось більшого. Лейф з короткого погляду був непримітним, але його язик справді робив дива.
Насолоджуючись пристрасною стимуляцією, вона відкинула голову назад і заплющила очі. У темряві її повік розгорталися химерні узори, поки вона п'яніла від справного коханця під столом.
Її вільна рука, яка ще мить тому дряпала крісло, повільно пролізла під контур бюстгальтеру, осідаючи на власних збуджених грудях. Прислухаючись до свого рваного дихання, вона почала ненав'язливо м'яти себе. Її набряклий сосок опинився між пальців, а стогіни застряглі у горлі.
Вона ліниво вигиналася йому назустріч, допоки лоскотання у животі не почало бути нестерпним. Пройшло ще кілька тяжких секунд. У мить, ув'язнивши його голову між своїх стегон, вона нарешті відчула вибуховий, імпульсивний мандраж. Вона зробила останнє, гучне зітхання, кінчаючи.
Це почуття не можно було переплутати з чимось іншим. Це був оргазм чистої води. Якліс завмерла, проживаючи, мабуть, найкращий момент її життя.
Після купівлі авто, авжеж.
Лейф, відчувши її фінал, спокійно гладив її стегна, поки сам досі був стиснутий між ними. Він, звісно ж, «терпів» це ще хвилину, обличчям притицьнутий у її вагіну. Але кисню там було не багато. Як звернула увагу на нього лише тоді, коли він почав щось мичати.
Вона, з легким сміхом, усе-таки вивільнила його. Але, побачивши його червоне обличчя, її реготання стало лише гучнішим.
– Бачиш? Можеш бути слухняним, коли хочеш.
– ...Гм...
Згодом, коли вона почала одягати на себе білизну і брюки, він просто ніяково спостерігав за нею, не знаючи, куди себе подіти. Що взагалі треба казати після того, як ти зробив жінці кунілінгус?
Застібаючи ґудзики сорочки, вона трохи від'їхала на кріслі назад, аби дати йому більше місця. Але коли Лейф намагався встати, вона підбором притиснула його назад.
– Не тікати. У нас досі є розмова.
– Добре...
Усе-таки привівши себе до ладу, вона подивилася на нього вниз. Підбор не опускала.
– Я не любителька привілейованих робітників, але... Так як ти був дуже старанний та подолав такий довгий шлях, намагаючись довести мені некомпетентність деяких працівників... Я буду пильнувати за ними, і якщо твої слова матимуть хоч якісь підтвердження... Я оновлю особовий склад.
Погляд Лейфа значно посвітлішав. Що ж, значить, їх звільнення буде зовсім скоро... Він знайде той бляха шпинат.
– Дуже дякую, Якіторіє...
– Це тобі дякую, – вона хитро промовила, нависаючи над ним. – Але, ще одне...
Її рука знову потягнулася вперед, хапаючи його за щелепу. Він навіть не поворухнувся, але відчув її легке роздратування.
– Не смій більше ніколи кричати на мене.
Він намагався кивнути, але її хватка була занадто сильна, тому він швидко відповів, нотка провини відчутна у його голосі:
– Пробач мені, я більше не буду... Якщо тобі стане легше, то я кричав, думаючи про них, а не про тебе...
Його рука ніжно обхопила її щиколотку, яка досі тримала його підбором на місці.
– Ти гарна навіть коли зла.
– Я не зла, я сувора.
– І тоді також...
Вона скептично глянула на нього і вирвала ногу з його рук.
– Іді вже працювати, підлещувач.
***