В день першого етапу професорка Макґонеґел забирає Герміону з Великої зали якраз під кінець обіду. Вони швидко полишають замок та спускаються кам’яними сходами, що ведуть до Забороненого лісу. Макґонеґел малоговірка, ніби не зовсім знає, що сказати. Герміона звикла до лаконічності свого декана, але ніколи не бачила, щоб вона настільки губилася у словах, і мовчання між ними додавало черговий шар до щораз сильнішої тривоги Герміони.

Вони підіймаються на пагорб, і Герміоні відкривається вид на високий стадіон з дерева, який, здається, звели всього за ніч. Десь за межами стадіону чи всередині нього пролунав рев, від якого зледеніла кров. Він не схожий ні на що з того, що Герміоні доводилося чути раніше.

Макґонеґел завмирає і повертається до неї.

— Міс Ґрейнджер, ви — виняткова учениця. Я вірю, що Гоґвортс пишатиметься вами.

У Герміони пересихає в роті, але їй вдається примусити себе коротко кивнути. Вона потопала у тумані страху від початку ранку. Їй здається, ніби груди придавило величезним валуном, який заважає вдихнути, і з кожним кроком, що наближав її до стадіону, гнітюча важкість лиш збільшувалась.

Лунає ще один громовий рев. Здається, ніби саме повітря розривається на шматки.

— Я зроблю все, що зможу, — обіцяє Герміона.

Макґонеґел дивиться на стадіон, потім знову в бік замку і відкашлюється.

— Я вважаю, що вміння мислити творчо часто таке ж цінне, як і навички. І я ніколи не помічала у вас недоліків ні щодо одного, ні щодо іншого, міс Ґрейнджер. Якщо й існує чемпіон, який ніколи не перестане дивувати, то щось мені підказує, що це саме ви.

Макґонеґел кілька разів киває, ніби сама собі, і вказує на велике шатро, встановлене вздовж однієї зі стін стадіону за кількасот цалів від входу.

— Намет чемпіонів. Ви увійдете до нього, отримаєте необхідні настанови щодо випробування і залишатиметесь там доти, доки не пролунає ваше ім’я. Я спостерігатиму з трибун разом з іншими професорами, і, в цьому мене запевнили, неподалік знаходяться фахівці, які забезпечать безпеку чемпіонів, якщо щось піде не так.

Після цієї новини вузол у шлунку Герміони трохи слабшає.

— Дякую, професорко.

Герміона наближається до шатра й помічає, що всередині є кабінки кольорів усіх шкіл, які беруть участь. Вона заходить до тієї, що призначена для Гоґвортсу, і знаходить там тістечка з мелясою, глечик з гарбузовим соком і велике блюдо з фруктами, після погляду на які її починає нудити. Вона навіть не думає про те, щоб пригоститись.

Її мозок гарячково перелічує усіх потенційних почвар, які здатні ревти так, як це роблять істоти на стадіоні.

Герміона чує шурхіт брезенту, виходить назад і натикається поглядом на Бісета, який щойно увійшов. Той виглядає попелово-сірим і набагато менш самовпевненим, аніж зазвичай, у своїй невигадливій, але все ж таки елегантній і трохи дратівливій небесно-блакитній формі Бобатону. Герміона відчуває дивну втіху від того, що нервує не лише вона.

Потім завіса шатра знову відслоняється, і всередину вдирається Мелфой. Він одразу ж різко зупиняється, опинившись всередині, і швидко зітхає, ніби з полегшенням від того, що не спізнився. Герміона та Бісет спрямовують погляди на нього.

Його вигляд помітно роздратований, і Герміона ліниво задається питанням, чи це не тому, що, найімовірніше, до нього весь шлях від самого корабля чіплялась Пенсі зі своїм фан-клубом. Хоча вона не здатна уявити, як він може бути більше стурбований тим, що його фанати понадміру обдаровують його квітами, ніж звуками, що продовжують доноситись зі стадіону.

У Герміони вже є туманні підозри про те, що може так ревіти, і її надія на те, що вона помиляється, з кожною миттю лиш в’яне. Її серце щомиті калатає сильніше, а долоні стають неприємно вологими. Вона непомітно витирає їх об мантію.

Ґрейнджер чує, як за межами шатра збирається численний натовп глядачів. Земля майже дрижить від їхнього наближення, збуджені голоси й стукіт сотень кроків заповнюють простір, коли вони підіймаються сходами стадіону.

Всі її неспокійні думки перериваються, коли до них влітає Лудо Беґмен, вбраний у свою стару квідичну форму, і Герміону раптово охоплює новий страх, що завдання може містити польоти на мітлі чи, не дай Мерлін, гру в квідич. І хоч Герміона знає, як літати, з мітлами у неї завжди були складні взаємини.

— Чемпіони! — Лудо витягує бордовий шовковий мішечок зі своєї уніформи та трясе ним перед собою. — Настав час нарешті ознайомити вас з тим, що на вас очікує. Підійдіть ближче. Всередині знаходяться копії тих, з ким вам доведеться боротись. Їх троє. Усі вони різні. Кожен з вас почергово опустить долоню та дістане по одному, і це визначить послідовність, у якій ви виходитимете.

Він схвильовано трусить мішечок і протягує його Герміоні.

— Міс Ґрейнджер, спершу пані.

Герміона запихає руку в темний отвір, поки не відчуває, як щось вкрите лускою рухається під її пальцями. Вона ледве не висмикує руку, але примушує себе схопити це «щось». Воно вигинається, і Ґрейнджер не може стримати тихий безконтрольний звук, коли відчуває, як воно вивертається в її долоні, поки вона виймає її з мішечка.

Це маленька копія дракона.

Герміона подумки обмірковує структуру судового позову проти Міністерства магії, ошелешено дивлячись на фігурку. Між мініатюрними крилами чорним чорнилом виведена цифра два.

Вона впізнає його — китайська метеорка, названа так на честь незвичної форми полум’я, яким може вистрелювати на вісімдесят цалів в разі небезпеки.

Герміона знає це лиш тому, що випадково прочитала про це напередодні. Вона майже повертає голову, щоб подивитись на Мелфоя, але вчасно зупиняється та замість цього уважно обдивляється крихітну крилату істоту перед собою.

Вона ніколи раніше не бачила дракона наживо. Герміона знає, що вони є невіддільною частиною магічного світу, що їхні шкури використовуються для взуття, рукавиць і захисного спорядження, серцеві жили застосовують при створенні паличок, а роги та шипи — у різноманітних зіллях. І що Дамблдор виявив дванадцять способів використання їхньої крові. Вона також знає, що дракони — смертоносні істоти класу XXXXX*, тому їх тримають у спеціальних заповідниках, де до них допускаються тільки досвідчені драконярі.

Ані Мелфой, ані Бісет не виказують жодного здивування при погляді на істоту в долонях Герміони. Вирази їхніх облич більше нагадують смиренність. Беґмен простягає торбинку їм, і вони по черзі витягають своїх драконів.

У крихітному блакитнуватому дракончику Бісета Герміона впізнає шведську короткокрилку. У них найгарячіше полум’я серед усіх видів. Бісет блідне ще на декілька відтінків порівняно з моментом, коли Беґмен увійшов до шатра, і тепер виглядає так, ніби його от-от знудить, поки він стоїть та приречено дивиться на свого дракона. У нього на спині красується цифра один.

Мелфой тягне останнім і отримує угорську рогохвістку. Його очі широко розкриваються, коли він бачить це, і Герміона чудово розуміє чому. Ця порода вдвічі більша за дві інші та сумно відома своєю жорстокістю й агресивністю. Срібло в очах Мелфоя тьмяніє, і його щелепи помітно напружуються. Маленький шипований драконячий хвіст шалено ляскає по повітрю, поки він здичавіло вивертається у долоні Мелфоя, намагаючись вкусити того за палець.

Між його крилами цифра три.

— Зразки драконів, які ви тримаєте, є копіями справжніх таких на арені, — продовжує Беґмен, роздивляючись їх та маючи надзвичайно задоволений собою вигляд, ніби дракони — це воістину геніальне завдання. Герміона дуже хоче запитати, чи вручать їм мечі та чи рятуватимуть вони шляхетних пані? — Усі вони — драконихи, які захищають золоті яйця. Ваше завдання — забрати яйце та покинути арену. Усе зрозуміло?

У Герміони зводить шлунок. Це навіть гірше, ніж вона уявляла. Вони мають пограбувати драконяче гніздо.

Судячи з того, як поводиться Беґмен, хтось сторонній міг би подумати, що усі вони прямують на звичайний матч із квідичу, а не знаходяться за декілька хвилин від зіткнення з магічними чудовиськами, що невразливі до більшості заклять, важать кілька тонн і дихають вогнем.

— Містере Бісете, ви підете першим, як і вказано на вашому драконі, потім міс Ґрейнджер і, нарешті, містер Мелфой. Залишайтесь у шатрі, поки не пролунає ваше ім’я, і проходьте через вихід позаду, щоб потрапити у вольєр до вашого дракона. Брами відмічені відповідними номерами, щоб ви знали, куди заходити. Ви не маєте спостерігати за іншими чемпіонами, поки самостійно не зустрінетесь зі своїм драконом. Нехай щастить. Я проголошуватиму імена. Це буде… приголомшливо! — Беґмен у захваті потирає руки, задкує від шатра та поспішає геть, залишаючи їх у гнітючій тиші.

Бісет кладе свій зразок на полицю і починає кружляти шатром. Герміона сидить на одному зі стільців і вивчає дракончика в руці, спостерігаючи, як вигинається його тіло і як розгинаються крила, коли він обнюхує її пальці. Крихітні маленькі кулі вириваються з його ніздрів після кожного видиху. Мелфой ставить свого дракона на стіл та просто стоїть і дивиться на нього, ніби намагаючись спопелити того поглядом.

Ревіння натовпу ззовні гучнішає.

Сотні людей на трибунах сповнені збудженим очікуванням. Усе божевілля Турніру раптом стає до болю очевидним. Бути змушеним самотужки наблизитись до драконихи, яка висиджує яйце, у якості випробування на відвагу — відверте самогубство. Герміона почувається скоріше гладіатором, аніж чемпіоном.

Передбачається, що цей Турнір має бути безпечнішим, ніж ті, що відбувалися в минулому, але вона не може собі уявити, як наближення до дракона будь-якого виду при будь-яких обставинах може бути безпечним.

Лунає ім’я Бісета, і той різко зупиняється на місці, глибоко зітхаючи. Він оглядається і мовчазно киває Мелфою та Герміоні, перш ніж з приреченим виглядом покинути шатро.

Натовп вибухає оваціями, і Герміона чує коментарі Беґмена у перервах між ревом драконів.

— Містер Бісет, пані та панове. Чи бачив колись Тричаклунський турнір елегантнішого чемпіона? Гадаю, ні. І подивіться! Він вже прямує до дракона! Без сумнівів, ось вона — справжня сміливість. Ой! Побережися!

Рев знадвору все гучнішає, приглушаючи навіть підсилений магією голос Беґмена, і тепер Герміона може розібрати лиш окремі шматки речень.

— Подивіться на це полум’я!

— …обережніше!

— …сміливий хід. Сміливий хід! Кмітливо, я б не додумався, але чи спрацює це?

— …здається… Так! Це працює!

— Що ж, пані та панове, швидше, ніж ми думали, і ви перші, хто це бачить…

— Ой-йой! Стережися, Бісете! За сплячим драконом також треба наглядати!

— Він горить! Мерліне! Драконярі вже прямують сюди. Боже, ви тільки подивіться на це полум’я!

Шлунок Герміони сильно стискається, і її майже вивертає.

— Та хоч хтось, погасіть його!

— Нарешті успіх. Господи, який жах! Молодець, Бісете. Судді порадяться і незабаром оголосять свої оцінки!

Лунають гучні оплески, які не затихають вже більше як хвилину, перш ніж настає тиша. Герміоні здається, що від всеосяжної тривоги вона може знепритомніти. Вона чує, як серце шалено калатає у грудях сильніше і сильніше, аж до болю у ребрах.

Вона кладе свого дракончика на полицю поряд зі шведською короткокрилкою Бісета й міцно стискає паличку, відчуваючи магію, що циркулює у ній, і безшумно бурмоче закляття собі під ніс. Її права нога продовжує безконтрольно сіпатись, а коли вона намагається зупинитись та завмерти, то починають дрижати руки.

Таке відчуття, що водночас пролетіла і ціла вічність, і не пройшло й кількох хвилин, перш ніж пролунало її ім’я.

Вона не дивиться у бік Мелфоя, бо майже впевнена, що якщо зустрінеться з кимось поглядом, то остаточно втратить урівноваженість. В роті пересохло, а язик здається занадто розпухлим, ніби завеликим для її рота. Герміона насилу ковтає і, задравши підборіддя, робить крок із шатра.

Вона виходить на вулицю і йде до тунелю, прокладеного під ареною. Він завершується високою стіною з трьома величезними воротами просто неба.

Зверху розносяться привітання, вона озирається назад і догори на переповнені глядачами трибуни, достатньо високі, щоб бачити вольєри над стіною.

Груди ніби обгорнуті лабетами настільки, що Герміона ледве здатна вдихнути, і море облич, які дивляться вниз, починає розпливатись перед очима. Рев голосів вщухає, його перекриває стукіт серця у вухах і шум рваного дихання.

Потім вона помічає Гаррі та Рона. Вони розмахують кольорами Ґрифіндору, і Герміона бачить, що ті вигукують її ім’я, палко за неї вболіваючи. Невіл, Лаванда, Шеймус і деякі ґрифіндорці з їхнього курсу також із ними. В неї виходить слабко посміхнутись. Драконяр знаходиться біля воріт, відмічених двійкою. Він майже повністю вдягнений у захисне спорядження із драконячої шкіри, що робить ще очевиднішим той факт, що Герміона вдягнена в те, що, по суті, являє собою спортивну форму, і озброєна лише паличкою.

— Швидко заходиш, робиш, що потрібно, і одразу ж виходиш. Тільки-но впораєшся, я зачиню ворота, — промовляє він суворим голосом, відкриваючи їх перед нею. Голосний скрип воріт сам по собі звучить як передвісник біди. Скреготіння петель — останній зловісний знак, коли Герміона заходить всередину.

Вона виявляє, що опиняється у місці, схожому на каменярню. Навколо всюди здоровезні кам’яні брили та валуни.

Китайську метеорку неможливо не помітити через її яскраво-червону блискучу луску. Вона знаходиться у центрі вольєра, десь за сорок цалів, і, наскільки Герміона може судити, не закована кайданами й взагалі нічим не прив’язана. Під гігантським тілом захована кладка яєць, де знаходиться не лише золоте, але й справжні драконові яйця.

Самиці драконів яро захищають своїх дитинчат. Необхідно мінімум шестеро людей, щоб вдало оглушити їх.

Дракон досі не помітив Герміону. Його довгий хвіст ворушиться й оповивається навколо великого каменю, на якому знаходиться гніздо, і роздратовано здригається від гомону з трибун, який тільки підсилюється з появою Герміони.

Ґрейнджер стоїть, стискаючи паличку доти, доки візерунок виноградної лози не впинається їй у долоню, й обережно рухається вперед, намагаючись швидко змудрувати план, який допоміг би їй вижити.

— Тут у нас Герміона Ґрейнджер, наша чемпіонка з шостого курсу та представниця Гоґвортсу. Багатьох засмутив такий вибір Келиха. Ця маленька маґлонароджена відьма опинилася задалеко від дому, — Беґмен звучить, як спортивний коментатор. Герміона абстрагується від його голосу, повільно переводячи подих і спостерігаючи за істотою.

Китайська метеорка — один з найрозумніших видів драконів. Вони, може, й не такі дужі, як деякі інші, але розумні, а вогняні кулі, які вони випускають, надзвичайно довготривалі. Судячи з розміру вольєра, Герміона підозрює, що тут немає недосяжного для метеорки місця, у якому можна було б від неї сховатись.

Немає значення, скільки приборкувачів драконів стоятимуть напоготові. Якщо в неї напряму полетить вогняний шар, мало що зможе запобігти неминучій травмі.

Зір китайських метеорок відносно поганий. Вони помічають рух і яскраві кольори, але зазвичай орієнтуються на звук. Однак розмір і шум публіки над головою настільки приголомшують, що Герміона не впевнена, допоможуть їй крики вболівальників у даній ситуації чи навпаки.

Вона торкається спиною одного з валунів, повільно дихаючи та стискаючи паличку, намагаючись не звертати уваги на коментарі Беґмена: «О, вона знову зникла за валуном. Доволі сором’язлива, ця наша маленька ґрифіндорка. Ніколи не думав, що скажу таке».

Вона на мить закочує очі та робить глибокий вдих.

Ти зможеш. Ти покажеш їм, чого варта.

Вона виглядає з-за каменя  і бачить, що дракон хижо вертить головою. Гребінь із шипів, що оточує його голову, частково піднятий, і в такому положенні здається ще більшим, поки він продовжує різко повертати морду у пошуках якихось ознак небезпеки.

Герміоні потрібен відволікальний маневр. Поряд з нею на землі знаходиться камінь, і, приділивши мить його вивченню і визначенню розмірів, вона трансфігурує його у собаку. Це не найкраща її робота, і, якби це було завдання у класі, Макґонеґел повернула б свої слова щодо блискучих навичок Герміони назад, але істота в цілому нагадує собаку, що незграбно шкутильгає на своїх кам’яних лапах.

Вона промовляє ще одне закляття, яке направляє пса в інший бік арени. Непрямо рухаючись до дракона, собака гавкає так, ніби це скреготіння різких ударів каменів, що розбиваються один об одного, достатньо голосно, щоб привернути увагу метеорки.

Істота, подібно до кішки, вигинає спину при наближенні собаки, агресивно розчепірюючи крила, і виціджує сердитий рев, але гнізда не полишає. Вона лиш оповивається навколо яєць у ще більш захисній позі, поки хвіст б’є по камінню, ніби вогненний батіг. Дракон роззявляє пащу і погрозливо шипить, оголюючи численні ікла.

Герміона перевтілює ще один валун, а потім ще один, направляючи їх слідом за першим, повільно та ненав’язливо підбираючись до самиці з іншого боку вольєра.

Хутро гавкаючих собак, здається, стає останньою краплею для китайської метеорки. Чарівний пухленький лабрадор, який гаркає так голосно, що звук розноситься по всьому загону, підбігає, щоб доєднатись до зграї перевтілених собак, і дракон кидається вперед, витягуючи шию і хитаючи головою, коли з його пащі вилітають вогняні кулі. Декілька хвилин по тому собаки вже знаходяться посеред полум’яного моря, продовжуючи гаркати, жалібно розплавлюючись прямо на очах.

Проте гніздо тепер незахищене, і Герміона знаходиться достатньо близько, щоб у поле її зору потрапило золоте яйце у самому центрі.

— Акціо золоте яйце, — її паличка спрямована на кладку, і потрібний Герміоні предмет летить до неї ідеальною дугою.

За лічені хвилини, які потрібні яйцю, щоб долетіти до неї, кам’яні собаки припиняють гаркіт, оскільки тепер перетворюються на калюжу розпеченої лави, а повітря заповнюється різким ароматом, схожим на той, який буває від паяного металу. Китайська метеорка відступає, щоб повернутись до гнізда, але, коли повертається, її очі зупиняються на Герміоні, яка стоїть на відкритому просторі із золотим яйцем у руках.

Грива дракона небезпечно стає дибки.

Герміона завмирає, і бистроплинна іскра полегшення зникає без сліду. Вона сподівається, що зір дракона занадто слабкий, аби впізнати, що вона тримає з такої відстані, чи що, навіть якщо це й станеться, йому буде байдуже, адже яйце таки несправжнє, а решта кладки у безпеці.

Обидва ці сподівання виявляються марними.

Дракон видає пронизливий до самих кісток вереск і кидається вперед, полум’я виривається з його пащі. Герміона не зупиняється, щоб подумати, промовляючи усі відомі їй щитові закляття. Одне за іншим, так швидко, наскільки можливо. Вогняна куля врізається в її захист з такою силою, що дівчина відчуває струс у самому хребті.

Щит поглинає більшу частину ударної сили й увесь вогонь, але це досі, наче сильний поштовх у груди. Герміона відлітає назад, боляче б’ється спиною об кам’яну стіну вольєра, і падає на землю, хапаючись за груди й намагаючись вдихнути, коли з легень вибиває усе повітря. Дракон прямує до неї, земля дрижить від його кроків. Вона стискає яйце у долоні та ледве встигає відповзти, перш ніж полум’я покриває місце, де вона була мить тому. Жар достатньо близько, щоб опалити її лице, а тріснута поверхня каменю поряд шкварчить та розпечено тліє.

Герміона відповзає за валун, спираючись тілом на товстий камінь у спробі сховатись, і гарячково хапає ротом повітря, зумівши, нарешті, вдихнути. Вона робить жадібний, нерівномірний подих, який обпалює її легені димом, що клубоче у повітрі. Він тяжкий. Токсичний. Від цього її очі сльозяться. Її рука з паличкою так сильно трясеться, що вона не певна, чи зможе накласти ще хоч одне закляття. Герміона вивертається, хоча її спина і плече болісно пульсують, і виглядає з-за каменя, щоб виявити дракона.

Обидві вогняні кулі були значно меншими за ті, що плавили кам’яних собак, а це означає, що залишок вогню на зараз невеликий, проте його досі більш ніж достатньо, щоб вбити її.

Метеорка повертається до своєї кладки, але її очі прикуті до місця, де ховається Герміона. Маленькі полум’яні промінці вириваються з її ніздрів, коли вона бачить дівчину.

Герміона у розпачі знову схиляється на скелю, усвідомлюючи, що досі знаходиться у небезпечній зоні.

Якщо вона зволікатиме, намагаючись перевести подих і заспокоїти руки, у дракона буде час поповнити свої запаси вогню.

Вона глибоко зітхає, давлячись сірчаним димом, міцніше притискає яйце до грудей і мчить через вольєр до відчинених воріт, підіймаючись по гострому камінню і скочуючись по валунах, не зупиняючись навіть коли її лікоть з тріском б’ється об скелястий виступ. Її погляд прикутий до виходу, до безпеки. Так близько. Аби тільки до нього дістатись.

Легені горять, в горлі пересохло, нутрощі та стравохід ніби вивернули наопак, але вона не зупиняється і біжить далі. Коли Герміона продирається до воріт, пекучий жар вогню розповсюджується по її плечах, все ближче і ближче, наздоганяючи. Вона кидається вперед, відштовхуючись від гальки, використовуючи кожну краплю сили, що залишилася в неї, щоб врятуватися від полум’я, яке реве позаду, коли виривається через арку.

Брама зачиняється, і вогняний шар з гуркотом врізається у ворота.

*за рівнем небезпеки магічні істоти діляться на п'ять категорій. Категорія ХХХХХ - летальні для чаклунів, не піддаються приборканню.