Вона не думала, що її справді оберуть.
Не припускала, що з усіх у Гоґвортсі цією людиною виявиться саме вона. Коли Герміона нишком прокралася до Великої зали та вкинула до Келиха своє ім’я, це було не тому, що вона дійсно думала, ніби має шанс. Скоріше, це було способом довести собі, що вона могла це зробити. Що вона була з тих, хто на це здатен, якщо їй надати таку можливість.
Вірогідно, в іншому житті, в іншому світі вона могла б стати героєм. Адже вона більше, ніж якась маґлонароджена, більше, ніж зубрила, про яку згадують лише у крайньому разі за ніч до іспиту. У ній рівною мірою зіграли обурення, гордість і рішучість, перетворюючись на роз’ярілий вир емоцій, який підштовхнув Герміону перетнути віковий бар’єр навколо Келиха.
Згодом, лежачи у своєму ліжку із серцем, що досі шалено тріпотіло, вона уявляла різні сценарії, у яких проголошується її ім’я, і кожен з них був сповнений тріумфу. Новий шанс. Вона стає іншою людиною в очах школи. Вони усі шоковані та вражені тим, що вона виявилася обраною. Раптово усі вони побачили її у новому світлі, яке примусило їх зважати на її існування, хочуть вони цього чи ні. Герміона Ґрейнджер — новий чемпіон Гоґвортсу у Тричаклунському турнірі.
Насправді ж, коли пролунало її ім’я, реакцією школи було не потрясіння чи шанування, а приголомшення та недовіра. Коли Герміона нерішуче встає, ніхто не аплодує так, як було при проголошенні імен Бісета та Мелфоя. Поодинокі кволі оплески наздоганяють її, коли вона проходить половину зали, і невпевнено розповсюджуються по приміщенню, поки вона прямує до викладацького столу. Кожне обличчя, що трапляється їй на шляху, виражає повне збентеження. Навіть студенти з Бобатону та Дурмстренґу, гадки не маючи, хто вона така, вже здогадуються, що з вибором щось не так.
Коли вона досягає передньої частини Великої зали, Дамблдор сканує її уважним поглядом, в його блакитних очах немає звичного блиску.
— Міс Ґрейнджер, будь ласка, приєднуйтесь до інших чемпіонів, — говорить він, вказуючи на двері, що знаходяться праворуч від столу викладачів, за якими раніше зникли Бісет та Мелфой.
Герміона озирається на столи факультетів і бачить море розгублених облич.
Вона підіймає підборіддя вище і йде до вказаних дверей, відчуваючи сильну тривогу, що пробігає по спині. Холодну, як крига.
Менш ніж за день стає цілком зрозуміло: Герміона Ґрейнджер — не той чемпіон, якого б хотів бачити весь Гоґвортс.
— Всоте повторюю — я не обманювала Келих, — зривається вона на Рона, коли той починає натякати на це. Знову. Вкотре. — Мене обрали, як і усіх інших.
— Але ти не повинна була кидати до нього своє ім’я, — зверхньо повідомляє Гаррі, вочевидь вирішивши з повагою ставитись до правил і цінувати їх вперше за своє свідоме життя.
Вона щільно стискає щелепи та з голосним звуком закриває книгу з історії, в якій не виявляється жодної цінної інформації щодо того, якого роду випробування варто очікувати у першому турі. На короткому інструктуванні, яке відбулося в тому крихітному приміщенні поряд з Великою залою, єдиною інформацією, яку надав координатор Турніру Лудо Беґмен, було те, що перше завдання призначене для перевірки «відваги» чемпіонів.
Вона глибоко зітхає.
— Навколо Келиха був віковий бар’єр. Ще минулого року мені виповнилося сімнадцять. Я пройшла бар’єр і кинула туди своє ім’я, і Келих обрав мене.
Вона спрямовує на них похмурий погляд, вже починаючи відчувати себе емоційно спустошеною від надмірної уваги до своєї персони та сердитою через те, що абсолютно нікому навіть на думку не спадає, що вона, можливо, заслуговує на те, щоб бути обраною.
— Певно, одному Мерлінові відомо причину. У будь-якому випадку я не зможу відмовитись від участі, навіть якщо захочу, — її плечі стомлено опускаються. — Краще просто йдіть звідси, якщо збираєтесь поводитись так.
Гаррі та Рон спочатку дивляться один на одного, а потім на неї із сумішшю стурбованості й «ми ж тобі казали» у погляді. Вона воліє стукнути їх обох. Справді, їй хочеться вдарити їх доволі сильно.
Герміона сконцентрувала свою увагу на змісті книги. Вона знає, що вони, найімовірніше, чудово зрозуміли, що вона кинула до Келиха своє ім’я лише для того, щоб довести їм, що вони помиляються, сміючись лиш з однієї думки про те, що вона може бути чемпіоном.
— Та годі тобі, Герміоно, ми не це мали на увазі, — запевняє її Гаррі. — Просто це насправді не схоже на тебе. Ти ніколи не робиш такого без мене та Рона.
— Так. Ну, я б зробила це з вами, якби ви потрудилися мені запропонувати.
Гаррі та Рон одночасно зітхають.
— Ми просто не хотіли, щоб у тебе з’явились неприємності, — пояснює Гаррі. — Ти сама казала що хочеш стати головною старостою дівчат…
Вона примружує очі, дивлячись на них.
— Ні, навіть не намагайся використовувати це як виправдання. Ви все одно могли хоча б запропонувати.
Нарешті в них вистачає тактовності виглядати присоромленими. Декілька секунд Гаррі просто мовчить, а потім зніяковіло оглядається, бере з полиці першу книжку, що потрапляє йому на очі, (до речі, яка ніяк не стосується теми) і простягає їй ту на знак примирення.
Герміона дивиться на нього якусь мить, а потім піддається та приймає книгу.
Вони витрачають весь залишок дня, таскаючи її за собою по бібліотеці та пропонуючи різні книжки, що навертаються їм на очі, які Герміона смиренно бере й одразу ж кладе у купу відхилених, яка стрімко зростає.
Незважаючи на початкову невдоволеність Рона і повагу до закону, яка відродилася у Гаррі, вона знає, що насправді вони пишаються нею. Якщо не тому, що її обрали чемпіоном школи, тоді хоча б тому, що вона знайшла лазівку у запобіжних заходах, що прийняв Дамблдор. Після шести років навчання у школі кожен з них з більшою повагою ставиться до здібності Дамблдора передбачити та перехитрувати навіть найретельнішим чином сплановані витівки студентів, яка здається всемогутньою.
Гаррі та Рону, можливо, й хотілося б, щоб чемпіоном виявився хтось із них, але вони безперечно більше бажають бачити у цій ролі Герміону, аніж когось іншого зі школи.
Левова частина підтримки Гаррі та Рона у наступні дні ґрунтується на розігнанні будь-кого, хто спробує потурбувати її. Це безмежно необхідно.
Кормак конче невдоволений обранням Герміони чемпіонкою, і його роздратування вбиває клин у зазвичай єдиний факультет. Він був фаворитом Ґрифіндору і вже є воротарем факультетської команди з квідичу, яку палко люблять фанати.
Інша частина Гоґвортсу перебуває ще у меншому захваті, враховуючи, що єдиною відмінністю їхнього чемпіона є те, що Ґрейнджер — лиш непопулярна маґлонароджена на відміну від того ж Мелфоя, який здається багатшим за самого бога, і Бісета, батьки якого, за чутками, є некромантами.
Зрештою, Мелфой родом з Британії і з такою ж вірогідністю міг би стати студентом як Дурмстренґу, так і Гоґвортсу. Чимало з сімей учнів знайомі з Мелфоями особисто чи опосередковано завдяки співпраці через Міністерство, хоча, як відомо Герміоні з пліток, що не мають кінця і розносяться школою, Мелфої не працюють ані в Міністерстві, ані будь-де взагалі, а просто фінансують міністерських політиків, сидячи при цьому у своєму маєтку в Вілтширі.
Британець, чистокровний і популярний — більш ніж достатньо підстав для студентів, включно з Кормаком та його друзями. Учні Гоґвортсу починають підтримувати його більше, ніж Герміону.
Усвідомлення того, якою мірою її існування неприємне для її ж школи, для однокласників, з якими вона знайома вже шість років, сидить всередині Герміони надсильним тягарем, стискаючи легені крижиною.
Замість того, щоб сприйматись як гідна та «своя», вона відчуває, що, ставши чемпіонкою, перетворюється на ще більшого вигнанця.
Глибоко в душі вона трохи боїться, що навіть Рон та Гаррі так відверто підтримують її лиш тому, що у родині Візлі існує якась старовинна суперечка з Мелфоями, якій вже більше століття. В той час як хрещений батько Гаррі, Сіріус Блек, був кузеном Мелфоя чи, ніби, двоюрідним дядьком чи… загалом якимось там родичем, якого його родина почала вважати зрадником ще до завершення Гоґвортсу.
На цій підставі Поттери ненавидять цю родину і всіх їхніх родичів.
І ця ворожнеча взаємна — Блеки, Мелфої та всі інші чистокровні родини, подібні до них, вважають Поттерів та Візлі зрадниками крові через їхні тісні стосунки з маґлородцями.
Але навіть з клеймом зрадників крові, вони досі є старими магічними родинами.
А особливо Поттери, які є практично древніми за мірками магічного світу. Батько Гаррі ніколи не працював, і хоча Лілі й маґлонароджена, прізвище «Поттер» має більше значення, аніж змішаний статус Гаррі. Єдині студенти, які деколи бубонять собі під ніс «напівкровка», є вихідцями якраз із таких сімей, як Мелфої. Слизеринці. У відповідь Гаррі нарікає їх «пихатими вилупками, які навіть свого заду без допомоги ельфів витерти не можуть».
Деколи складається враження, що все, що відбувається у школі, ґрунтується на соціально-політичній селекції, яка існує вже багато поколінь. Здається, що навіть дружба Гаррі та Рона виникла за десятиліття до того, як хтось із них вперше сів у Гоґвортський експрес та прибув до школи.
Чи стали б вони колись друзями, якби їхні родини мали іншу політику щодо чистоти крові? Їм подобається думати, що так, хоча й доводиться ігнорувати неприємний острах в голові, який говорить зворотне.
Герміона сповнена рішучості довести, що для успіху їй не потрібні чиїсь старі чвари й політичні плутощі.
Вона заслуговує бути чемпіонкою на рівні з Мелфоєм чи Бісетом.
І не забуває повторювати це собі знову і знову.
Поява учнів інших двох шкіл у Гоґвортсі тільки ускладнює його соціальну політику.
Протягом першого ж дня після прибуття студенти Бобатону облаштувалися у Рейвенклов, доєднавшись до асамблеї блакитних. Ґрифіндор був для цього занадто голосний, а Гафелпаф занадто приятельський.
Слизерин натомість захопили студенти Дурмстренґу, нікого цим не здивувавши.
Пенсі Паркінсон, слизеринка, що навчається на одному курсі з Герміоною, навіть не приховує своїх відвертих спроб привернути до себе увагу Мелфоя. Вона готова розповісти усім, хто проходить повз неї, що вони давні друзі. Найкращі друзі. Родини знали одне одного ще до того, як хтось з них народився, а вони — ще до того, як пішли до школи. Вона жахливо сумувала за ним, коли він був так далеко у Дурмстрензі, але, звичайно, любому Драко довелося поставити у пріоритет власну освіту, адже від нього так багато очікують. Але тепер вони проведуть його останній навчальний рік разом у Гоґвортсі. Це справді доля! Герміона тихенько посміюється про себе над тим, яка це дитяча дурість.
Пенсі навіть створює фан-клуб на честь Мелфоя. Головна мета клубу, здається, у тому, щоб виготовити десятки значків і роздати їх по школі будь-кому, хто візьме. Щоб продемонструвати поверхневу солідарність між факультетами значки навіть здатні змінювати колір та відповідати факультету того, хто їх носить.
Коли Герміона спускається до підземель на заняття із настоянок, усі присутні там слизеринці вже хваляться своїми зеленими значками з надписом «Гоґвортс за Мелфоя».
Герміона вдає, ніби не помічає їх, коли професор Слизоріг доручає класу завдання виготовити протиотруту для поповнення запасів лазарету. Мадам Помфрі хоче подвоїти свій інвентар через Турнір і усіх новоприбулих студентів.
Вона вже зробила половину роботи над зіллям, її лице палає, а волосся безконтрольно завивається і прилипає до шиї від пари, що виходить з котла, коли двері класу відчиняються і студентка молодших курсів Рейвенклов просуває голову до щілини, яка утворилася між деревом та стіною.
Слизоріг повертається.
— Так?
— Мені сказали покликати Ґрейнджер. Вона повинна сфотографуватись з іншими чемпіонами.
Герміона відривається від котла, коли весь клас повертається, щоб подивитись на неї. Брови Пенсі злітають догори, і вона окидає її презирливим поглядом, зморщуючи свій ніс, а потім відводить очі, огидно посміюючись у вухо Дафни Ґрінґрас.
Ґрейнджер опускає очі на свою уніформу, лице червоніє від раптової уваги. Фотографії? Ніхто не попередив її, що сьогодні їх фотографуватимуть.
— Звичайно, — Горацій гиготить, видаючи жахливі звуки, схожі на стогін моржа, якого викинуло на пісок. — Міс Ґрейнджер, боюся, тоді я повинен вас відпустити. Беріть свої речі та поспішайте.
Герміона вагається, але не полишає робочого місця. Дивлячись донизу на зілля, яке кипить у казані, вона бачить своє відображення на срібній поверхні протиотрути: волосся розпушилося навколо голови, ніби неспокійна грозова хмара. Вона тре шию, досі вологу від випаровувань, і розуміє, що її пальці зараз клеюваті від соку сопофорної квасолі.
— Але моє зілля…
— Якщо ти не хочеш бути чемпіонкою, може, тоді не треба було висувати свою кандидатуру, — отруйним тоном промовляє Пенсі, повертаючись і кидаючи на неї пронизливий погляд, а потім вишкірюється у нещирій посмішці. — Може, якщо ти підеш з Гоґвортсу, вони дозволять тобі відмовитись від участі.
Герміона скоріше помре, аніж подумає про таке, але вона вже знає, що, навіть якщо вона піде зі школи, їй все одно не дозволять добровільно вийти з Турніру. Внесення свого імені до Келиха — своєрідний магічний контракт, і тепер вона зобов’язана брати участь, хоче вона чи ні.
Слизоріг махає пухлою рукою.
— Ну-бо, міс Паркінсон, міс Ґрейнджер завжди була неймовірно працьовитою студенткою. Я особисто дороблю її зілля. Впевнений, воно виняткової якості, і я зарахую їй це завдання. Я завжди казав, що міс Ґрейнджер одна з моїх найкращих учнів.
Він справді так казав, але чомусь цього ніколи не було достатньо, щоб отримати запрошення до Слизоклубу, куди входили інші найкращі учні Гоґвортсу з хорошими зв’язками.
Герміона киває і неохоче збирає свої речі. Коли вона проходить повз інші столи, Пенсі вказує їй на великий блискучий зелений значок на своїй мантії, і декілька інших учнів повторюють за нею.
Герміона ковтає гіркий осад, що підступає до горла, і поспішає до виходу, пробігаючи повз дівчинку з Рейвенклов, ім’я якої не може згадати, прямо у найближчу вбиральню, де швидко ополіскує лице холодною водою і пальцями розчісує волосся у спробах стати більш схожою на чемпіонку і менш на щось дике, знайдене у Забороненому лісі.
Її щоки досі палають від гарячої пари з котла навіть після того, як вона кладе свої холодні пальці на шкіру, але це найліпше, що вона може зробити. Вона витирає блискучі залишки бобового срібла зі своєї шиї й обережно обсмикує сорочку, поправляючи спідницю, краватку та мантію, перш ніж повернутись туди, де її чекає та дівчинка.
Вона не могла затриматись у ванній кімнаті більше, аніж на дві хвилини, але, діставшись класу на першому поверсі, відчиняє двері та одразу усвідомлює, що на неї усі вже чекають.
Судді Турніру сидять у передній частині приміщення за столом, вкритим оксамитовою тканиною. Директор Дамблдор, мадам Максім, директор Каркароф, Лудо Беґмен і містер Кравч сидять, повернувшись обличчями до відьми у дивному зеленому вбранні, що стискає у долонях нотатник. Репортерка, припускає Герміона. Біля стіни влаштувався огрядний чоловік з великим фотоапаратом. Мелфой і Бісет вже сидять на двох з трьох облаштованих місць у майже порожньому класі.
— Ось і ви, міс Ґрейнджер, — промовляє Дамблдор тільки-но вона відчиняє двері, і, здається, він дуже радий її бачити. — Тепер можемо починати.
Герміона заходить, її пальці сильніше стискають ремінець сумки.
— Я була на зіллєварінні.
— Вас викликали сюди для церемонії перевірки паличок, а ще міс Скітер, — Беґмен встає і жестом вказує на відьму з нотатником, — пише невелику статтю про чемпіонів для «Щоденного віщуна».
Герміона киває і ставить сумку на останній вільний стілець, коли Дамблдор виходить до центру кімнати.
— Містер Олівандер буде оглядати ваші палички у межах підготовки до Турніру, — повідомляє Дамблдор, вказуючи на одне з дальніх вікон. Герміона озирається і бачить тонку, худорляву фігуру Гарріка Олівандера, майстра чарівних паличок з алеї Діаґон.
Олівандер наближається до Дамблдора і дивиться на трьох чемпіонів крізь навислі повіки. Він перебігає очима з Бісета на Мелфоя і, нарешті, зупиняється на Герміоні.
— Міс Ґрейнджер, напевно, почнемо з вас, якщо ви не проти, — говорить містер Олівандер, простягаючи до неї бліду долоню з довгими пальцями.
Герміона встає і виходить вперед, досі шкодуючи, що її не попередили про те, що церемонія відбудеться сьогодні.
Вона знала, що це станеться у якийсь день перед першим завданням, але гадала, що це буде на вихідних, а не посеред уроку.
І Мелфой, і Бісет здаються спокійними та зібраними. Вона не здивувалася б, якби один з них витягнув з кишені пакетик з Крижаними мишками-шкряботушками*. Їхня форма ідеально випрасувана, волосся причесане та укладене, а відполіровані палички знаходяться в елегантних кобурах у стилі шоуменів, що виглядатимуть дивовижно на фотографіях, але не є практичними у використанні під час дуелей чи Турніру.
Було очевидно, що обидва підготувалися до церемонії завчасно, а Герміона — ні.
І Каркароф, і мадам Максім ставляться до своїх чемпіонів як до власних дітей. Директор Дамблдор, з іншого боку, поводиться так само як і завжди, ніби статус чемпіона Герміони — лише її особиста справа, і його це майже не стосується.
Можливо, він вважає це «справедливим», враховуючи, що він суддя, але якщо зважати на гіперопіку Каркарофа і Максім над своїми чемпіонами, то бути єдиним учасником, ставлення до якого є виключно неупередженим з боку директора, відчувається як умисна зневага.
Герміона виймає паличку з внутрішньої кишені мантії та ледве встигає навіть подивитись на неї, як Олівандер вже висмикує її в неї з пальців.
Ґрейнджер відчуває миттєвий укол нервового напруження, коли та перестає відчуватись у її руці.
Навіть незважаючи на те, що паличку давно не полірували, вона завжди ретельно дбала про неї. Зрештою, це паличка обрала її. Перша річ, яка відчутно пов’язувала її з магічним світом, з Гоґвортсом, з самою магією.
Коли Герміона вперше залишила алею Діаґон перед першим курсом, повертаючись у рідну домівку, все досі нагадувало сон. Книжки, які вона придбала, «Гоґвортс: Історія», «Історія магії» і всі її підручники заклять цілком могли б виявитись звичайними казками. Там, у звичайному світі, знання та закляття, вкладені у них, досі були до такої міри далекими та теоретичними. Але її паличка… Її чарівна паличка робила все у цих книжках реальним.
Іскра, яка завжди пробігає вздовж пальців, коли вона торкається її долоні, неспростовна. Навіть без заклять Герміону охоплює відчуття дому. Це як зустрітись поглядом із близьким другом чи накрити чиюсь теплу долоню своєю і відчути, як та стискає її у відповідь.
Протягом довгих місяців, коли вона поверталася до світу маґлів, позбавлена магії, вона могла просто обхопити пальцями руків’я своєї палички й відчути, як цей зв'язок дарує їй втіху та переконує, що магічний світ досі існує. І чекає на її повернення.
Її паличка — найкращий предмет, яким вона абиколи володіла.
Олівандер вертить її між пальцями, спритно обертаючи, деталі з деревини винограду на держаку трохи переливаються на світлі у місцях, де роки використання поступово пом’якшили деякі з її найскладніших сплетінь.
— О так. Я знаю цю паличку, — говорить Олівандер трохи задумливо. — Десять і три чверті. Негнучка. Виноградна лоза з серцевою жилою дракона, — він пробігає пальцями від руків'я до кінчика палички, ледь-ледь заплющуючи очі, ніби відчуваючи магічні властивості дерева чи, можливо, навіть саму Герміону через кінчики своїх пальців. — Я пам’ятаю, як вирізав її. Виноградна лоза — це деревина пристрасних емоцій, як щастя, так і гніву, і символ осіннього рівнодення, в якому нарівні присутні і пітьма, і світло.
Дамблдор рухається на своєму стільці, коли Олівандер відкриває очі, напевне забувши про аудиторію перед ним. Він підіймає руку, змахуючи паличкою так, що вона голосно розсікає повітря.
— Орхідеус, — вигукує він, начакловуючи букет квітів. Олівандер бере його та простягає Герміоні разом з її паличкою, швидкий струмінь тепла проходить крізь неї, коли її пальці надійно охоплюють знайому деревину. — Добре підібрана паличка, міс Ґрейнджер, — з посмішкою говорить майстер. — Вона буде для вас вірним другом.
— Дякую, сер, — тихо говорить Герміона, беручи її назад і повертаючись на своє місце.
— Містере Бісет, — Олівандер жестом запрошує француза. Почувши своє ім’я, Бісет легко і з неквапливою елегантністю підіймається зі стільця. Він стрункий, з темним волоссям, проникливими очима і дуже білими зубами, якими сяє перед людьми у різких, веселих посмішках. Він з тих людей які, здається, точно знають, якою красою наділені.
Він дістає свою паличку з кобури, прикріпленої до грудей, з помахом і невеликим уклоном, від чого і Мелфой, і Каркароф закочують очі.
Містер Олівандер з цікавістю дивиться на паличку у своїх долонях.
— Десять цалів. Гнучка, — він крутить її в руці, пальці легко проходяться по всій довжині. — Тисове дерево з серцевиною з пера фенікса. Досить незвична паличка.
— Мої батьки спеціально її замовляли, — говорить Бісет, і в м’якості його літери «р» чується лише легкий характерний акцент.
— Авжеж, — киває Олівандер, переводячи погляд з палички на Бісета і назад, ніби порівнюючи їх. — Давня традиція виготовлення чарівних паличок на замовлення, коли спочатку матеріали обирають людину, а потім вже поєднуються в паличці, — Олівандер вимовляє закляття, посилаючи напівпрозорого коня з кінця палички скакати та стрибати над головою, перш ніж поступово розсіятись. — В чудовому стані.
Він повертає паличку Бісету, а потім вказує на Мелфоя.
— Містере Мелфою.
Той встає і йде вперед так, що в Герміони складається враження, наче він все життя навчався у військовій академії. Вона чула, що Дурмстренґ — сувора школа, але за жорсткістю, з якою рухається Мелфой, навіть незатишно спостерігати.
Він витягає паличку з кобури на біцепсі, закріпленій на його уніформі, підкидаючи її у долоні та перевертаючи у повітрі, перш ніж віддати Олівандеру руків'ям вперед.
— А, Ґреґорович, — промовляє Олівандер, якусь мить дивлячись на паличку у долоні Мелфоя, перш ніж узяти її. Він підіймає та опускає її, ніби прикидає вагу, а потім дивиться донизу по ідеально рівній довжині, проводячи пальцем по кінцю. — Прекрасний майстер паличок… Хоча мені завжди здавалося, що він занадто швидко відмовився від використання волосини єдинорога… — його голос стає тихішим, коли тяжкі повіки знову опускаються, і він проводить пальцями по паличці, ніби у стані глибокої задуми. — Одинадцять цалів. Достатньо гнучка. Деревина глоду і серцева жила дракона, — його очі знову розплющуються, і він посміхається, — як і у міс Ґрейнджер.
Олівандер вертить паличкою, ніби перевіряючи рівновагу, і з тихим шепотінням випускає з неї зграю птахів. Горобці злітають на крокви, і Олівандер майже байдуже додає:
— Глід — складна деревина, містере Мелфою. Вона часто знаходить шлях до людей, що перебувають у глибокому душевному неспокої. Здається, що саме Ґреґорович якось сказав, що цей матеріал «настільки ж сповнений парадоксів, як і дерево, що породило його, чиє листя зцілює, проте зрізані гілки пахнуть смертю». Завжди цікаво познайомитись з власником палички з глоду.
Замість відповіді Мелфой різким рухом забирає свою паличку, розвертається на каблуках і прямує назад до свого місця. Олівандер, здається, не здивований і не ображений та просто стоїть, вивчаючи чемпіонів поглядом ще мить, перш ніж повернутись до суддів.
— Усі палички в чудовому стані й мають міцний зв'язок зі своїми володарями.
Дамблдор встає.
— Дякую вам, містере Олівандере, за ваше виключне дослідження. Чемпіони, ви можете вертатись на заняття. Дякую, що приділили нам час.
Герміона починає пробиратися до дверей, відчуваючи полегшення від того, що Дамблдор забув про статтю «Щоденного віщуна», але, перш ніж їй вдається тихо піти, чоловік з камерою подає голос:
— Фотографії.
— Звичайно ж, Дамблдоре, ви б не залишили нас з порожніми руками після того, як ми подолали такий шлях, — манірно відмічає Ріта Скітер, кидаючи на директора багатозначний погляд, на який той, здається, не звертає жодної уваги.
— Так! Так, фотографії, — вигукує містер Беґмен, підхоплюючись зі стільця і маючи вигляд диригента перед оркестром, коли починає жестикулювати людям, щоб ті займали свої місця. Його очі зупиняються на Герміоні, і він рішуче вказує на центр кімнати, запрошуючи її стати туди.
Вона гадки не має, якого біса для невеликої статті може знадобитись так багато фото. Фотографії чемпіонів, як разом, так і окремо, а також із суддями. Ріта Скітер, здається, дуже захоплена тим фактом, що чемпіони — два хлопці та одна дівчина, і продовжує пхати Герміону між ними, примушуючи тримати квіти так, щоб ніхто, певно, не був цим задоволений.
До того часу, як це все нарешті закінчується, вечеря вже майже добігає кінця.
Світлина, яку обирає «Щоденний віщун», якимось чином вмудряється походити на обкладинку якогось дешевого любовного роману. Сама стаття, на щастя, доволі лаконічна, а ім’я Герміони перекручене в ній лише двічі із двох згаданих випадків, тоді як її статус маґлонародженої згадується тричі, але магофото, яке майже таке ж велике, як і сама стаття, просто відверто нісенітне. З одного боку стоїть Бісет, що виглядає чарівно та елегантно у своєму французькому блакитному. Мелфой стоїть з іншого, настільки похмурий, що деякі люди, такі як Паркінсон, вірогідно, вважатимуть це задумливим і таємничим. Герміона прилаштована посередині. Її щоки досі помітно червоні після заняття з настоянок, і через це вона здається надзвичайно зніяковілою. Її волосся має ще гірший вигляд, аніж вона пам’ятає, а очі продовжують бігати з боку в бік, ніби вона не знає, як взагалі сюди потрапила.
Загалом, образ однозначно не схиляє до себе.
До першого завдання залишаються лічені дні, і Герміона буквально оселяється у бібліотеці, готуючись до Турніру більше, ніж до будь-якого іспиту, який колись складала. Після декількох тижнів ретельного вивчення книжок з історії про минулі Турніри та їхні етапи, не знайшовши жодної закономірності чи чітких параметрів відбору завдань, вона розширила свої дослідження, щоб охопити майже усю наявну інформацію, прочитавши кожну книжку, до якої дотягнеться швидше, маючи надію, що таким чином підготує себе до всього.
Гаррі та Рон приклали багато зусиль, щоб підтримати й допомогти їй у цьому, але на третьому тижні їхній товариський дух добряче зачах, і протягом останніх декількох днів вони здебільшого зникали у ту ж хвилину, як Герміона торкалася своєї сумки з книжками.
Після декількох годин праці, які здаються цілковито марними, вона полишає свій стіл і починає ходити між стелажів бібліотеки.
Теоретично перше випробування не повинно бути занадто небезпечним. Врешті-решт, воно перше, а вони повинні ставати лише складнішими протягом Турніру. Тут залучена система балів, яка якимсь чином увійде до гри під час фінального завдання. Її виступ в першому етапі може підвищити чи знизити її шанси як чемпіонки у майбутньому.
Серце терпне від хвилювання, коли вона думає про це. Ніби Герміона опинилась на краю невідомості до якої сама себе загнала, і в неї немає іншого вибору, окрім як стрибнути. Шлунок скручується у тугий вузол кожного разу, як вона думає про те, щоб зазнати невдачі у всіх на очах, і те, щоб перевірити, з якого тіста вона зроблена, і виявити, що, зрештою, вона дійсно негідна.
Запаморочення і відчуття, ніби полиці над нею змикаються й от-от розчавлять її, наринають на неї. Герміона зупиняється на половині шляху і закриває лице долонями, примушуючи себе глибоко вдихнути. Вдих, поки кисень не заповнить її легені повністю. Знову. Нарешті вона відкидає голову назад, дивлячись на одноманітні високі полиці навколо неї, і повільно видихає.
Знання завжди були найближчою до зброї річчю, якою колись володіла Герміона. У знаннях є втіха та безпека. Є всього-на-всього декілька речей, які вона ненавидить з такою ж силою, як нездатність знайти відповідь на щось.
Коли її серце перестає калатати від страху, вона озирається і розуміє, що в якийсь момент свого блукання опинилась у Забороненій секції.
Мадам Пінс ніде не видно, і в бібліотеці тихо, майже порожньо. Замість того щоб повернутись і піти до свого столу, вона обережно рухається глибше.
Герміона знає ці книжки, можливо, навіть краще, аніж решту бібліотеки. Привабливість інформації, котра тримається під забороною, майже надприродна. З найпершого року її навчання відділена від основної частини полиць секція бібліотеки Гоґвортсу зачаровувала її, притягувала та вабила до себе. З кожним призначеним есе вона шукала привід, щоб запросити дозвіл та отримати доступ до нового погляду на різні частини магічного світу, який знаходився за межами загальнодоступного.
Професор Слизоріг анітрохи не скупий зі своїми дозволами.
Вона підсвідомо пробігається пальцем по краю полиці, переглядаючи назви, наполовину сподіваючись, що якась із них приверне її увагу. Якась тема, яку вона ще не вивчала чи їй просто не спало на думку це зробити.
Замість цього вона натрапляє на Мелфоя.
Він сидить на глибокому підвіконні й гортає товстелезну книгу та голосно закриває її тієї ж миті, як Герміона з’являється з-за рогу, а потім сидить, впинаючись у неї поглядом, коли вона завмирає, ледве побачивши його.
Його не має тут бути. Учням з інших шкіл наданий доступ до бібліотеки та спільних приміщень замку, але навіть студентам сьомого курсу потрібен спеціальний дозвіл до Забороненої секції. Герміона впевнена, що ніхто з навчального персоналу не надав би доступу Мелфою. Як староста вона, вірогідно, повинна повідомити, що йому не можна тут знаходитись.
З іншого боку, їй також не можна.
Вони довго дивляться один на одного, і волосся на її потилиці стає дибки.
У нього такі крижані очі.
Герміона не впевнена, чи це просто через їхній колір, чи в ньому є щось дійсно неприродне. Срібло у них настільки ж бліде й холодне, як місяць. Риси його обличчя тонкі та гострі, майже як бритва, та ідеально симетричні, наче викресані з льоду. Його тепла шкільна форма гостро контрастує з цією пронизливою холодністю.
Він нахиляє голову набік, уважно її роздивляючись, цей погляд майже моторошний.
Герміона питає себе, чи існують темні ритуали або закляття, які мають побічні ефекти, щось, що спонукає його очі виглядати ось так. Що саме робить з людиною використання темної магії?
Це завжди було їй цікаво, але ніхто й ніколи їй не розповів би.
Усі підручники Гоґвортсу з темних мистецтв формально заборонені, але навіть ці книжки переважно обмежуються лише посиланнями. Герміона прочитала їх більше, аніж зізналася б Гаррі та Рону, але досі не знайшла відповідей чи пояснень того, як працює темна магія.
Якщо існують цілі школи темних мистецтв, то має бути більше інформації про них чи їхнє використання.
Відповіді зберігаються десь там, куди Герміоні доступу немає.
Не те щоб вона хотіла практикувати темну магію.
Вона просто хоче знати, що вони таке і що саме робить ці мистецтва темними. Які критерії? Як може одна школа ставитись до них, наче їх не існує, а інша базувати на їхньому вивченні освітню програму?
Вона ненавидить, що ніхто просто так не дасть їй відповіді на ці питання.
Це схоже на зачіпку у шовковому полотні її розуміння влаштування магічного світу, яка стає все більшою через усі питання, які вона не здатна обробити.
Тепер, після стількох років прохань про дозвіл, вона знає, що відповіді, які їй потрібні, лежать не на полицях Гоґвортсу і навіть не у Забороненій секції. Вони також не продаються у таких магазинах, як «Флоріш і Блотс». Вони заховані тільки у школах для чистокровних, приватних бібліотеках та магазинах, на відвідування яких потрібен рекомендаційний лист чи спеціальний запис.
Місця, куди Герміоні вхід заборонено.
Але Мелфой може побувати всюди. Вірогідно, він вже зробив це.
Він підіймає брову, коли вони продовжують мовчки роздивлятись одне одного.
— Ґрейнджер, правильно?
До цієї миті вони ніколи не розмовляли. Він не сказав їй жодного слова у тій кімнаті після того, як їх обрали чемпіонами, і під час фотосесії для «Щоденного віщуна». Він взагалі розмовляв лише з Каркарофим, ще й іншою мовою.
Вона припустила, що в нього буде акцент, коли він говоритиме англійською. У більшості студентів Дурмстренґу, з якими вона спілкувалась, тією чи іншою мірою він був присутній. Як і у студентів Бобатону.
Проте вимова Мелфоя — це правильна Королівська англійська** з низьким та протяжним тембром. Що, звичайно, не дивно, якщо про це подумати. Адже він з Англії.
Мелфой вступив до Дурмстренґу лише для того, щоб уникати таких людей, як вона.
— Так, — говорить вона напруженим тоном.
Він знову обдивляється її з голови до ніг, вона вчиняє так само.
Зараз він здається іншим. Щоразу, коли вона бачила його на церемоніях Турніру чи у шкільних залах, він був сильно напружений. Ця войовнича досконалість, вираз обличчя людини, яку ніколи нічого не цікавить і не вражає ніщо довкола.
Це, м’яко кажучи, дивно. Більшість слизеринців поводяться так, ніби одне її існування є своєрідною формою кривди. Разом з тим, стоячи тут з Мелфоєм, вона відчуває, ніби її якимось чином призначили єдиною людиною у всьому Гоґвортсі, на яку він не намагається справити враження.
Вона не впевнена, як ставитись до цієї інформації.
— Я не очікував, що змагатимусь з шестикурсницею, — говорить він.
— Мені сімнадцять, — Герміона намагається зберігати спокійний тон.
Мелфой вигинає брову.
— І все ж таки, — він видає звук, схожий на щось середнє між насмішкою та сміхом. — На один рік менше навчання, ніж у твоїх суперників. Це дуже сміливий вибір, враховуючи навчальну програму вашої школи.
Він окидає глузливим поглядом полиці навколо них.
Її серце починає шалено калататися. Герміона не думає, що боїться його, тому припускає, що те, що вона відчуває — це звичайне обурення пихою, яку він випромінює.
Мелфой гучно зітхає, а потім кладе книгу на виступ поряд із собою та декілька разів розсіяно постукує вказівним пальцем по обгортці. Потім підіймається.
Він високий. На добрячу голову вищий Герміони, і те, як він рухається, без цієї войовничої жорсткості, наштовхує її на думки про заняття з виховання, де усі рухи відшліфовуються знову і знову з книжкою, що балансує на голові, і з дерев’яною лінійкою виховательки, що готова покарати за найменшу неточність.
Вона не може не запитати себе, чи проводив він коли-небудь цілу хвилину невимушено.
Герміона непохитно стоїть на місці, поки він повільно наближається до неї. Він досі безсоромно витріщається. Не роззявивши рота, а вивчаючи її з очевидною цікавістю, ніби вона якась екзотична тварина у звіринці, яку він до цього ніколи не бачив.
До неї із запізненням доходить, що вона, ймовірно, перша маґлонароджена, поряд з якою він коли-небудь знаходився.
Мелфой зупиняється на відстані декількох цалів від неї.
— Чув, усі дуже засмучені, що Келих обрав тебе, — його голос м’який та тихий, ніби ця розмова поза законом. — Мені цікаво, як довго у тебе вийде протриматись.
Потім він проходить повз неї, не говорячи більше жодного слова, достатньо близько, щоб їхній одяг майже торкнувся один одного.
Герміона злісно видихає, щойно переконується, що він пішов, і озирається через плече, щоб остаточно пересвідчитись.
Коли слабкий звук його кроків повністю змовкає, вона робить крок вперед і підіймає покинуту ним книгу з підвіконня, припіднімаючи обкладинку, щоб прочитати титульну сторінку.
Це енциклопедія про драконів, вивернів та ящірок. Вона знову озирається, не в змозі позбутись відчуття, що Мелфой досі поряд і збирається матеріалізуватись та познущатись з неї через її допитливість. Але у бібліотеці нікого, тільки повна тиша.
Вона облаштовується на тому місці, яке хвилинами раніше звільнив Мелфой, і переглядає зміст.
Вона знає — це просто збіг, що він був у Забороненій секції. Найімовірніше, прослизнув сюди, щоб подивитись, які книги з темних мистецтв є у Гоґвортсі, аби дізнатись більше про свого конкурента. Мелфой, вірогідно, узяв книгу про драконів лише тому, що він претензійний блондин з якимось ненормальним захопленням самим собою.
Проте вона пропускає зміст і знаходить перший розділ. Адже зовсім не нашкодить дізнатись більше про драконів. Колись це може навіть стати їй у пригоді.
*Крижані мишки-шкряботушки - це ласощі, які можна купити в гоґсмідській крамниці солодощів «Медові руці». Судячи з рекламного слогану «Стукотіть зубами й попискуйте з нами!», ці чарівні «Мишки», як і інші «потішні частування», викликають тимчасовий ефект, яким в даному випадку є пискнява і скреготіння зубів.
**бездоганна літературна англійська.