Вона не хотіла помічати його. 

Коли директор Дамблдор оголошує, що Гоґвортс стане місцем проведення Тричаклунського турніру і студенти Дурмстренґу та Бобатону приїдуть до їхньої школи на змагання, Герміона не може вгамувати свою зацікавленість. Судячи з усього, захід вже планували провести на четвертому році навчання Герміони, але перемовини так ні до чого й не призвели через ідеологічні розбіжності між Дамблдором та директором Каркарофим. 

Гаррі та Рон в один голос стверджують, що чхати хотіли на Турнір, більшою мірою через внутрішню образу на вікове обмеження, яке не дозволяє брати участь студентам, молодшим за сьомий курс. Проте, коли двері Великої зали відчиняються й у приміщення заходять іноземні делегації, всі поголовно повертаються, аби їх роздивитись. 

Першими заходять студенти з Академії Бобатон, пурхаючи повітряно-блакитним одягом. Вони здаються настільки французькими, наскільки це в принципі можливо, невимушено елегантні у своїх шовкових мантіях, коли, вишикувавшись рядком, крокують слідом за директоркою — величезною жінкою з гладкою стрижкою під каре. Але уся пиха зникає безслідно, коли вони починають дрижати, нашвидкуруч начакловуючи собі шарфи та шалі, поки Дамблдор вітається з мадам Максім. І коли бобатонці ось так притискаються один до одного, мило кутаючись у шарфи, то навіть здаються вельми чарівливими. 

Поки студенти Бобатону підшуковували собі вільні місця за столами, двері Зали знову відчинилися, впускаючи всередину делегацію з Дурмстренґу. 

Вони так сильно відрізняються від студентів з Гоґвортсу та Бобатону, ніби прибули з геть іншого світу, настільки ж далекого від магічної Британії, як світ маґлів від Герміони. Була якась холодність, темна привабливість і внутрішня сила у тому, як ці студенти заходили до Зали. І це так незнайомо та не схоже на атмосферу Гоґвортсу з його химерною і доброю дивиною чи Бобатону з його елегантністю. 

Герміона підозрювала, що це, найімовірніше, від того, що Дурмстренґ — школа темних мистецтв. 

Раніше їй вже доводилося читати про різні школи. Точніше, ті крихти, які можна було знайти, враховуючи, наскільки магічні школи втаємничені щодо свого розташування та магії, якої навчають. Про Академію Бобатон відомо лише, що вона знаходиться десь на півдні Франції, але чітка локація тримається у таємниці, як і предмети, яким там навчають. Попри це, французькі та британські Міністерства часто співпрацюють одне з одним. 

Дурмстренґ же існує цілком відокремлено і відповідно до своїх особистих правил та стандартів. Герміона навіть не впевнена, у якій саме країні ця школа знаходиться. Єдине, що їй відомо, — вони не обмежуються вивченням Захисту від темних мистецтв, а вивчають і найтемніші мистецтва. І не тільки теорію, а й практику. І мова не лише про північноєвропейську темну магію, оскільки, на відміну від Бобатону та Гоґвортсу, зарахування до яких відбувається виключно у національних рамках, Дурмстренґ приймає до своїх лав дітей з усієї Європи. 

Темні чарівники на кшталт Ґелерта Ґріндельвальда навчалися магії у Дурмстрензі. 

Попереду делегації, майже пліч-о-пліч з директором Каркарофим, йде високий білявий хлопець. Бліда шкіра, платинове волосся та гострі риси обличчя з крижаними сірими очима. Абсолютно усе в ньому різко контрастує з оздобленою хутром червоною уніформою. Він вирізняється. Самовпевненість, що межує з нахабством. На відміну від решти дурмстренґівців, які оглядають Велику залу і зачаровану стелю хоча б з краплинкою здивування, його очі обводять приміщення і студентів з нальотом байдужості та нудьги, які здаються майже награними. Наче він відмовляється бути враженим побаченим. 

Герміона не знає, чому з усіх студентів у натовпі саме його помічає першим. Просто є у ньому щось таке, від чого складно відвести погляд. 

— Чорт забирай, — говорить Рон поряд з нею. — Здається, цей білобрисий індик попереду — Мелфой. 

— Хто? — Герміона відриває погляд і дивиться, як Рональд сміється та вказує на хлопця зі світлим волоссям. 

— Мелфой. Гадки не маю, як його звати, але він цілком точно має бути Мелфоєм. Старовинний рід із Британії. Покидьки, усі поголовно. У Гоґвортсі постійно потрапляють до Слизерину. Чув, батько відправив його до Дурмстренґу, бо не хотів, щоб його син навчався в одній школі з маґлородцями. 

Хуткоплинний коментар застає Герміону зненацька, ніби раптовий стусан під ребра. Її легені стискаються, наче з них вмить вибило все повітря, і вона знову дивиться через усю Велику залу на дурмстренґівців, що наближаються. Цікавість всередині неї така ж гостра і настирлива, яким зазвичай буває сильний голод. 

Ну звісно. Остання, але найважливіша відмінність Дурмстренґу — до нього приймають дітей з усієї Європи, але лише за умови, що вони не маґлонароджені. 

Дурмстренґ для чистокровних. 

Вона знову дивиться на Мелфоя, але вже з меншим захопленням, і він, вірогідно, помічає її пильний погляд, бо повертається, і його сірі очі зустрічаються з її. Чистокровний. Маґлонароджена. Чомусь їй здається, що він одразу це зрозумів; що може прочитати це на її обличчі та знає, що у світі, який останні декілька століть будувався на ієрархії родописів, у суспільстві, зітканому з соціально-політичних взаємозв’язків, їй геть не місце. 

Вона зухвало задирає підборіддя і відмовляється першою опускати очі чи відводити погляд. Ким би не був цей Мелфой, він не зможе змусити її почуватися нікчемою. 

Одна секунда. Дві. Три. Чотири. Він не розриває зорового контакту. Вона також. 

Інший студент Дурмстренґу налітає на Мелфоя, який, як вона лише зараз помітила, зупинився через їхню… гру в дивоглядки? Мелфой оступається і мало не падає, втрачаючи концентрацію у спробі втримати рівновагу. Він зубоскалить, випрямляючись, і нагороджує студента позаду себе погрозливим поглядом, перш ніж похмуро глянути на Герміону, ніби це вона в усьому винна. 

Але Герміона лише задирає підборіддя ще вище, досі не відводячи погляду. 

Мить потому його загороджують декілька студентів, ховаючи з виду.  

 

 

— Не розумію, чому Дамблдор не міг відкласти проведення Турніру ще на рік, — вкотре за вечір повторює Гаррі, продовжуючи жалітись у спільній вітальні Ґрифіндору після вечері, збираючись грати з Роном у чарівні шахи. 

Студенти Дурмстренґу і Бобатону повернулись до кораблів та карет, але замок досі гудить, перезбуджений подіями минулого дня. 

Герміона не зводить погляду зі свого есе, вже напам’ять вивчивши викривальну промову Гаррі, у якій докладно пояснюється, чому студентам шостого курсу мають дозволити брати участь у Турнірі. 

— Чемпіони гинули під час Тричаклунського турніру, Гаррі. Це доцільне обмеження. Просто уяви, якби Келих обрав чотирнадцятилітнього підлітка. 

Гаррі хитає головою з упертим виразом обличчя. 

— Але чи не в тому полягає головна ідея Келиха Вогню, що він обирає лише найгідніших чемпіонів? Їм варто було б дозволити Келиху робити свою роботу та обирати, а не додавати цілу купу інших правил, дозволяючи лише студентам сьомого курсу брати участь. 

Гаррі цілковито байдуже, що єдина умова, через яку Тричаклунський турнір поновили, полягає якраз у тому, що тепер допуск до нього обмежувався лише повнолітніми студентами. Він думає лиш про те, що змушений упустити шанс на вічну славу через якийсь один рік, і має намір зробити усе можливе, щоб усі довкола знали його позицію і ступінь завданої образи. 

Герміона думала, що вони з Роном нарешті закрили цю тему, але поява студентів з інших шкіл, судячи з усього, породила у ньому нову неконтрольовану хвилю духу суперництва. Не дивлячись на неодноразові нагадування Дамблдора про те, що Тричаклунський турнір створений для згуртування, школи були відособленими одна від одної протягом двохсот років. І тепер студенти бачать одне в одному лише потенційних суперників. 

У випадку з Гаррі та Роном було щось саме у тому хлопцеві, Мелфої, що так їх зачепило. 

— Все, що я хочу сказати: якщо Келих настільки приголомшливий, яким його вважають, не розумію, чому не можна просто дати йому робити свою справу. Надати усім охочим можливість брати участь. — Гаррі робить хід конем, і того миттєво до смерті забиває один з особливо зухвалих Ронових пішаків. 

Герміона зітхає, втомившись бути постійним голосом розуму. 

— Мабуть, тому що якщо хтось загине, то люди звинувачуватимуть не Келих, а школу. Це до біса небезпечне змагання, Гаррі. 

Той лиш нагороджує її виразом розчарованої огиди на обличчі, після чого відвертається, поновлюючи партію з Роном. 

Герміона знову опускає погляд на своє есе, більше не зронивши ані слова. У грудях щось неприємно стискається. 

Все нормально. Гаррі та Рон — її найкращі друзі. Так інколи буває з друзями. Вони не завжди мають сходитись у думках щодо деяких речей. Для цих двох правила були створені саме для того, щоб їх порушувати. 

Гаррі та Рон обидва з магічних сімей, дуже старовинних родів. Вони знають один одного з пелюшок. На першому курсі Герміоні вдалося поступово стати частиною того, що вони тепер жартома називають «своїм тріо». 

Насправді все й почалося якраз тому, що вона намагалася втримати їх від порушення правил. Але замість цього вони потягнули її за собою, і у процесі Герміона дійшла висновку, що якби вони й збирались втекти, то тепер, принаймні, вона могла бути впевненою, що їх не спіймають та це не коштуватиме Ґрифіндору балів. І Гаррі, і Рон завжди набагато краще вміли втрапляти у проблеми, аніж з них виплутуватися. 

Незважаючи на те, що Герміона була маґлонародженою, з найпершого курсу в неї в арсеналі було більше заклять, і знала вона більше секретів та таємниць замку, ніж хто-небудь колись знаходив час вивчити. 

Вона була їм потрібна. Приємно, коли ти комусь потрібний. 

Герміону навіть запросили на гостину до Барлогу влітку перед четвертим курсом і на Кубок Світу з квідичу з усіма Візлі. А з батьками Гаррі вона кілька разів бачилася на станції Кінґс-Крос. Лілі Поттер також була маґлонародженою, хоча вже багато років не бувала у маґлівському світі й навіть не спілкується зі своєю родиною. 

Багато маґлонароджених кидають навчання у Гоґвортсі після декількох років. Хлопчик на рік молодший за Герміону — Колін Кріві — пішов зі школи після кількох років, бо йому було занадто самотньо. 

Магічний світ часто стає самотнім місцем для людей без магічного коріння. Не те щоб люди відкрито ставились до неї якось інакше. Принаймні, не в її присутності. Протягом довгого часу сама Герміона думала, що, мабуть, просто щось робить не так чи їй просто здається, що розмова помирає тієї ж секунди, як вона до неї приєднується, але, дорослішаючи, вона почала усвідомлювати, що неважливо, що вона робить, наскільки хорошою студенткою є чи як ретельно вивчає магічну культуру або звичаї. Вона все одно чужинка. Маґлонароджена — це все, чим вона є для оточення. 

Звичайно, про це не заведено говорити, але Герміона знає, що у минулому до маґлонароджених ставились, як до бруду чи помилки природи. 

Цілі колекції класичних казок в гоґвортській бібліотеці сповнені застерігальних історій про жадібних і мерзотних маґлів, які мріють заволодіти магією. Де відьми та чаклуни були спалені живцем лиш через те, що допустили помилку, довірившись огидним маґлам. Де маґли крадуть у чарівників магію, а потім по дурості знищують самих себе, зловживаючи нечесно отриманою силою. 

Зараз таке ставлення менш помітне. Ніхто не починає через це війни, як часом ставалося у минулому. Приниження та порівнювання маґлонароджених з тваринами вважаються неприпустимими. Але все ж таки це негласно мається на увазі. 

Люди просто стороняться її. Саме її запрошення на свята чи різні шкільні заходи завжди губляться у пошті. Саме вона зазвичай остання, кого обирають собі у пару на спільних наукових проєктах, хоча вона й одна з найкращих студенток на курсі. 

Неможливо не помітити всі способи, якими її обачно виключають звідусіль. Обережність майже хірургічна. 

Звичайно, не всі такі. За це вона вдячна. У неї є друзі. Гаррі та Рон обидва вихідці з родин, які взяли за правило нехтувати старовинними традиціями та спілкуватись з маґлонародженими. Їм начхати, що Герміона не така, як вони. 

Директор Дамблдор також є упередженим захисником політики Гоґвортсу щодо приймання маґлонароджених студентів і виступає проти постійних спроб Міністерства магії організувати усіх маґлонароджених у їхню особисту школу. Проте іноді підтримка Дамблдора здається суто ідеологічною. Насправді він не спілкується ні з ким з маґлонароджених, лише захищає їх. 

Але, навіть попри дружбу з Гаррі та Роном, Герміона все ж відчуває: що б вона не робила, її все одно завжди вважають непроханою гостею, і це з’їдає її зсередини. У деякі дні сильніше, ніж в інші.  

Магічний світ — те місце, якому вона належить, і вона з усім впорається. Повинна. Іншого шляху немає. Тому що неважливо, наскільки ніяково вона тут почувається, це не йде ні в яке порівняння із задушливим дискомфортом від одної думки про повернення у світ маґлів, де вона взагалі ніколи не почувалася як удома. 

Але з того самого моменту, як вона почала серйозно замислюватись про свої плани після Гоґвортсу, то все більше усвідомлювала, що їй завжди доведеться боротися за своє місце під сонцем. 

І справа не в тому, що маґлонароджених прицільно дискримінують, адже це заборонено законом відповідно до реформи Міністерства ще з п’ятдесятих років. Замість цього є бібліотеки, різноманітні установи та навіть цілі навчальні заклади «лише для чистокровних» чи такі, що приймають нових працівників та клієнтів виключно за особистою рекомендацією. 

Іноді Герміона задається питанням, як би усе було, якби вона могла перетворитися на чистокровну всього на день. Чи зможе навколишній світ, який, здається, постійно тримає перед нею двері зачиненими, раптово відчинити їх навстіж. 

Під час зустрічі із радником з обрання професії на п’ятому курсі професорка Макґонеґел м’яко пояснила, що хоч Герміона і була однією з найуспішніших студенток Гоґвортсу і, без сумнівів, бездоганно складе іспити, з легкістю отримавши необхідні НОЧІ, але усі кар’єри, у яких вона була зацікавлена, потребують спеціальних рекомендаційних листів. Листів, які мають бути не від гоґвортських професорів, а від особливих викладачів зі спеціалізованими майстернями, які навчали студентів приватно протягом літа. 

Літа, під час якого Герміона була зобов’язана повернутись до світу маґлів, де вона легально не могла користуватись магією. 

Вона сиділа у кабінеті Макґонеґел, зминаючи у долонях декілька кар’єрних буклетів і намагаючись усвідомити правду про те, що всіх її зусиль для того, аби стати своєю, знову виявилося недостатньо. Навіть ідеальної успішності й усіх необхідних НОЧІ не вистачило б, щоб відкрити перед нею усі двері, спеціально створені для того, аби такі, як Герміона, залишалися ззовні. 

Без хоча б одного рекомендаційного листа варіанти працевлаштування, які в неї залишались, навіть не потребували складання НОЧІ. Вибір у неї буде тільки серед професій у сфері обслуговування: робота продавцем у ресторані або, можливо, посада у відділі технічного обслуговування і прибирання в Міністерстві магії. 

Поки вона сиділа там, стримуючи сльози, Макґонеґел очевидно відчувала сильну незручність і швидко додала, що у Герміони досі залишалися шанси на успіх. Якщо вона збереже свою високу успішність і посаду старости, то буде першим кандидатом на посаду старости школи на сьомому курсі. Старости школи отримують спеціальні рекомендаційні листи безпосередньо від директора Гоґвортсу, а ті мають більшу юридичну силу, аніж лист від будь-якого іншого приватного викладача. 

Це єдиний шанс, який у Герміони залишався, і вона була сповнена рішучості нікому не дозволяти його в неї відняти. 

Після зустрічі з Макґонеґел Герміона пояснила Гаррі та Рону, що тепер її зайнятість подвоїться, щоб вона могла претендувати на посаду старости школи, і вони поставилися до цього з розумінням, але, по мірі того, як йшов п’ятий курс, вони поступово стали все більше і більше залишати її осторонь, приходячи тільки тоді, коли треба було здавати есе чи безпосередньо перед іспитами. 

Наступного дня після прибуття студентів Дурмстренґу та Бобатону Гаррі та Рон увесь ранок про щось перешіптуються між собою, відстаючи від неї на декілька кроків. Вона підозрює, що вони щось планують, і чекає, що зрештою вони розкажуть їй. Проте вони отримують посилку поштою та вислизають зі сніданку, не сказавши їй при цьому ні слова. 

— Що ви замислили? — вона ловить їх в той же вечір під час патрулювання в одному з коридорів недалеко від Великої зали, їхні тіла наполовину приховані плащем-невидимкою Гаррі. 

У Рона вистачає тактовності напустити на себе винуватий вигляд, але Гаррі явно в захваті від свого плану і з гордістю демонструє дві пігулки у своїй руці. 

— Пігулки старіння, Фред та Джордж спеціально для нас їх зробили. Вони мають допомогти нам подолати віковий бар’єр навколо Келиха. 

Герміона дивиться на пігулки та відчуває гострий укол болю від того, що її залишили осторонь. Знову. Таке відчуття, що про все, що вони роблять цьогоріч, вона дізнається постфактум. Якби вони сказали їй, вона не донесла б на них, хоча, скоріше за все, мала б. 

Вона впевнена, що пігулки старіння ніяким чином не зможуть перехитрити запобіжні заходи, прийняті Дамблдором, тому спроба прослизнути повз них — просто весела забавка. 

Їй вкрай не вистачає нових емоцій від втрапляння з ними у заворухи та спроб разом виплутуватися з них. Герміона обдивляється пігулки й видавлює посмішку, дуже сподіваючись, що, можливо, якщо вона вдасть, що підтримує їхню ідею, вони не забудуть включити її у свій наступний план. 

— Ви мали сказати мені, я б також собі одну замовила. 

Вони з хвилину просто витріщаються на неї. Потім Рон голосно пирскає, ніби це найсмішніша річ, яку він чув у своєму житті. 

— Ти, Герміоно? Чемпіон від Гоґвортсу? 

Звичайно, вона не це мала на увазі, але недовіра у голосі Рона боляче вражає. Живіт неприємно скручує, коли він прикриває рота долонею, продовжуючи гиготіти. Це ж навіть не злий сміх. Рон не намагається з неї глузувати, що робить ситуацію ще гіршою. Вони з Гаррі ставляться до своїх заявок на Турнір з повною серйозністю, але, як виявилось, її неможливо уявити навіть у ролі претендентки. Настільки, що смішно навіть про це подумати. 

— Уяви собі, а якби тебе обрали? Що б ти взагалі робила? Довела химеру до смерті від нудьги, зачитавши їй по пам’яті «Історію Гоґвортсу»? — у Рона такий вигляд, ніби він от-от розридається від сміху, думаючи про це. Тепер і Гаррі також сміється. 

Кров повільно відливає від її лиця, залишаючи голову практично порожньою, але вона чує, як б’ється у вухах її серце. Герміона відкриває рота, щоб заперечити, бажаючи сказати, що була б такою ж гідною чемпіонкою, як і будь-хто з них, але усі слова застрягають у горлі при думці, що вони, скоріше за все, почнуть сміятись ще голосніше, якщо вона це скаже. 

— Я всього лише мала на увазі, що вам необов’язково було залишати мене осторонь, — натягнуто вимовляє вона, намагаючись приховати біль, коли вони нарешті перестають реготати. 

— Вибач, Герміоно, але тепер під плащем можуть поміститись лиш двоє, — промовляє Гаррі, поблажливо плескаючи її по плечу. — Ти ж сама казала, що турнір до біса небезпечний. Постережеш? На випадок, якщо з’явиться хтось з вчителів, добре? 

Вони закидають пігулки до рота і знову незграбно ховаються під плащем, залишаючи її одну посеред коридору, поки самі прослизають до Великої зали. 

Пігулки не спрацьовують. Звичайно ж, вони не спрацьовують. 

Їх відкидає далеко за бар’єр ще до того, як вони встигають опустити папірці зі своїми іменами до Келиха. Вони повертаються до ґрифіндорської вежі разом з Герміоною, завиваючи від сміху через рослинність на обличчях, яка якимось чином там з’явилась, і намагаючись придумати для усіх правдиве виправдання своїх нових борід. 

— Бачиш? — говорить Гаррі, знову вказуючи на своє лице, вже прямуючи до хлопчачої спальні з бородою і настільки відрослими бровами, що ті дістають майже до вилиць. — Добре, що ти не спробувала. 

Герміона нічого не відповідає, але, як тільки хлопці зникають на сходах, довго сидить на самоті перед каміном, втупившись у яскраве полум’я і задаючись питанням, чи дійсно життя, якого вона так прагнула, буде для неї достатньо.  

 

 

У школі організовується підпільний тоталізатор, де робляться ставки на те, кого оберуть чемпіоном від Гоґвортсу. Головні претенденти: Кормак Маклаґен, ґрифіндорець з манерами неандертальця, і Чо Чанґ, популярна студентка з Рейвенклов, яка грає у квідич. 

Чемпіон від Бобатону обирається першим. Келих стає зловісно-червоним, випльовуючи з вогнища папірець з іменем, який злітає аж під зачаровану стелю. Тімоті Бісет. Усі його однокурсники вибухають дикими оваціями, коли Дамблдор голосно зачитує його ім’я. 

Наступний — Дурмстренґ. Пергамент опускається у долоню Дамблдора, і навіть зі свого місця за столом Ґрифіндору Герміона мимоволі помічає каліграфічний почерк написаного імені. 

Драко Мелфой. 

Дурмстренґ реве від захвату. 

Дамблдор здається не надто вдоволеним, але його несхвалення швидко зникає з обличчя, коли Мелфой підіймається і, самовдоволено посміхаючись, прямує у передню частину приміщення. 

Келих з ревом оживає втретє. Тепер для Гоґвортсу. 

Герміона, затамувавши подих, сконцентровано слідкує за подіями. Її пульс прискорюється, коли крихітний листочок пергаменту, неохайно відірваний від сувою, злітає догори і гвинтоподібною лінією опускається прямо у долоню Дамблдора. Директор розвертає його, а потім якийсь час мовчки дивиться на ім’я, замість того, щоб одразу сказати його вголос.  

Нарешті він підіймає очі. 

— Чемпіон від Гоґвортсу…

Він на мить замовкає. 

— Герміона Ґрейнджер.