Наступного ранку Герміона різко прокинулася від неспокійного сну, на мить забувши про те, де знаходиться. Їй здавалося, що вона провела більшу частину ночі без сну. Вона сіла в ліжку й роззирнулася, перш ніж згадати все, що сталося напередодні. Її голова досі йшла обертом від думки, що вона перенеслася на тисячу років у минуле без жодної причини.
Напередодні ввечері вона була настільки виснажена випробуваннями дня, що заснула майже одразу як лягла. Тепер вона зрозуміла, що її кімната в гуртожитку у вежі Рейвенклов дуже схожа на ту, яку вона мала у ґрифіндорській вежі, за двома суттєвими винятками: колірна гамма була синьо-бронзовою, а не червоно-золотою, і, звісно, у неї були інші сусідки.
Окрім Гелени Рейвенклов у сьомому класі Рейвенклов було ще дві дівчини, жодну з яких Герміона ще не бачила. Усі троє міцно спали.
Герміона підвелася й побачила, що нову шкільну форму, складену й відпрасовану, залишили на столі у ногах її ліжка. Вона мовчки одяглася, потім спустилася сходами до вітальні.
Там, де вітальня Ґрифіндору була розкішною та затишною, вітальня Рейвенклов була світлою та просторою. Це була кругла кімната з великими склепінчастими вікнами, з яких відкривався дивовижний краєвид; зі свого місця Герміона могла бачити Заборонений ліс і поле для квідичу.
Кімната була прикрашена вишуканими банерами й гобеленами різних відтінків синього й бронзового, а високі книжкові полиці за формою повторювали стіни.
Оскільки було ще зарано аби йти на сніданок у Велику залу, Герміона взяла книжку з однієї з полиць і сіла в м’яке крісло біля каміна.
Однак їй було важко зосередитися, і вона відчула полегшення, коли перші студенти почали спускатися до вітальні та виходити з рейвенкловської вежі.
Поклавши книгу на місце, Герміона рушила до Великої зали, щоб розпочати свій перший день у цій новій реальності.
***
— Ґрейнджер! — прошипів Мелфой з-за дверей Великої зали, коли Герміона, закінчивши сніданок, прямувала до виходу.
Він здавався роздратованим; його очі були налиті кров'ю, а волосся — розпатлане. Герміона склала руки на грудях, відчуваючи, як інстинктивно намагається захиститися. Він витягнув її з основного натовпу студентів, фактично змусивши йти за ним.
— Я не спав минулої ночі, — сказав він напередодні, — навіть очі не зімкнув.
— Я теж, — сказала Герміона і прикусила нижню губу. — Було дивно жити в іншому будинку. Не кажучи вже про інше тисячоліття.
Хоча рейвенкловська вежа і була гарною по-своєму, Герміона вирішила, що їй не дуже подобається синій. Але вона вважала, що не має іншого вибору, окрім як дати цьому шанс.
— Правильно, — скривився він. — І я вирішив, що хоча я досі злюся на тебе, — Герміона закотила очі, — буде краще, якщо ми разом спробуємо знайти вихід із цієї халепи. Тож поки що я пропоную нам бути... ввічливими одне до одного.
— Увічливість мене влаштовує, Мелфою, — Герміона зневажливо махнула рукою. Якщо ти не помітив, я весь рік намагалася бути з тобою ґречною.
— Звичайно, — сказав він, стиснувши щелепу. — У будь-якому випадку, ти не бачила, з ким я сидів учора на бенкеті?
— Не звернула уваги, — сказала Герміона. — У мене були інші справи.
— Спочатку здалося, що він мені знайомий, але я не міг згадати чому. А потім я зрозумів, — Мелфой зробив павзу, змовницьки глянувши на неї. — Це Кривавий Барон.
Герміона відчула, як з її обличчя зникає увесь колір, і повернулася до нього.
— Це має сенс, враховуючи, що я сиділа із Геленою Рейвенклов.
— З ким? — Збентежено запитав Мелфой.
— Дочка Рейвенклов — ми знаємо її як Сіру Пані в Гоґвортсі, вона примара будинку Рейвенклов. Я намагалася розповісти тобі історію перед тим, як ми знайшли портал, — нагадала йому Герміона. — Я маю на увазі, мабуть, це раціонально, що вони обидва вчилися у Гоґвортсі десь у часи його заснування, але… це так моторошно.
— Ага. Так ось, — сказав Мелфой, проводячи рукою по своєму світлому волоссю. — Кривавий Барон геть не був Бароном. Його звуть Вальдо Барон! Усе це вельми дивно.
Герміона схилила голову, думаючи над тим, що він розповів.
— Це має сенс. Я завжди вважала «Кривавого барона» анахронізмом, враховуючи, що феодалізм не був запроваджений у Британії до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник став королем, — вона замовкла й замислилася над чимось. — Я також дивувався його рангу перства, враховуючи, що Барон був маґлівським титулом, а Кривавого Барона, напевно, не прийняли б у Слизерин, якби він мав маґлівське походження, чи не так? Особливо самим Салазаром?
Мелфой кинув на неї погляд, витончено піднявши одну брову.
— Ти про це часто замислювалася? — запитав він спантеличено.
— Так, — Герміона продовжувала міркувати, поки на її губах грала усмішка. — Це дуже нагадує Напівкровного принца, правда? Оскільки формально Снейп був принцом не за титулом, а лише за прізвищем.
— Я гадки не маю, про що ти, — відрізав він.
Герміона здригнулася, щойно помітивши її теперішню компанію.
— Так, звичайно, — сказала вона збентежено.
— Ти можеш хоча б дві хвилини не буди такою довбаною зубрилою? — запитав Мелфой з іронічною ввічливістю. Побачивши гарячий погляд Герміони, він дозволив собі усміхнутися. — Мені просто дивно бачити його без ланцюгів. І криків.
— Це неймовірно сюрреалістичний досвід, перебувати в Гоґвортсі в цей час. Ми буквально живемо історією. Попри увесь цей безлад, ти не вважаєш це захопливим? — спитала вона, скоса дивлячись на хлопця, поки вони йшли.
— Звісно, — зізнався він, зустрівши її погляд. — Мене ніколи не цікавила Історія магії, але я був змушений дізнаватися про основні історичні події чарівного світу. Заснування Гоґвортсу було вкрай важливим.
— Звичайно, — погодилася Герміона. Вона вагалася. — Я просто не можу позбутися відчуття, що нас перенесли сюди недаремно, і що цей конкретний період часу був обраний не просто так.
Він знизав плечима, озираючись на інших студентів, але не звертаючи на них уваги. Герміона зрозуміла — їй було дивно ходити коридорами Гоґвортсу з новою компанією. Якби вони повернулися у свій час і трапилося таке, був би хаос.
— Можливо, ти й маєш рацію, Ґрейнджер, але поки ми не дізнаємося більше про те, що сталося, то не зможемо сказати, чи дійсно це так, — сказав він. — Поки що наш найкращий варіант — це погодитися з цим. Відвідуватимемо наші уроки, братимемо участь у будь-яких заходах, якими займалися студенти в цей час. Сподіваюся, бібліотека достатньо велика, щоб ми могли досліджувати її на дозвіллі.
— Сподіваюся, — сказала Герміона. Вона покладалася на те, що зможе дослідити їх скрутне становище в бібліотеці, і не врахувала той факт, що бібліотека тепер, імовірно, буде набагато скупішою на ресурси. — Мелфою, як думаєш, як це працює? Гадаєш, ми таємничим чином просто зникли з дому?
— Важко сказати, — він знизав плечима. — Я ніколи раніше не подорожував у часі.
— З часоворотом твоя версія, що мандрує, існує паралельно з тобою справжнім. Ось чому так важливо уникати ваших зустрічей, — пояснила Герміона, глибоко задумавшись. — Але...
— Але як ми вже зрозуміли, це інше, — відповів він. — Якщо час рухається… вдома, сподіваюся, ми зможемо вирішити це до НОЧІ, оскільки я не хочу повторювати ще й цей рік.
— І я, — Герміона скривилася. — Хоча б розклади дуже схожі на ті, до яких ми звикли. Замовляння, Трансфігурація, Зілля і настоянки. Ох, тут є Віщування. Хоча, схоже, потрібна Магізоологія, а не Догляд за магічними істотами. І подивись на це, — вона показала на свій розклад. — Викладає Г. Гафелпаф! Я навіть не знала, що вона магізоолог.
— У мене Зілля із Салазаром Слизерином, — сказав Мелфой, і Герміоні здалося, що вона ледь не вловила в його тоні нотку побоювання, змішаного зі святобливістю. Він створив власний розклад, переглядаючи його. — Чари з Р. Рейвенклов і захист із Ґ. Ґрифіндором, — він недовірливо похитав головою.
— У нас разом Замовляння й Захист, — сказала Герміона, переглядаючи його розклад. — Єдина проблема полягає в тому, що у нас, очевидно, немає книг. Хоча, якщо подумати, можливо, вони ще не користувалися книгами.
— У нас також немає ні пера, ні пергаменту, ні будь-яких припасів, Ґрейнджер, — сказав він. — Це підводить мене до наступного пункту. Як їх отримати.
— У мене навіть немає грошей, — сказала Герміона, закусивши губу. — Я подумала, що нам, можливо, доведеться запитати професорів, чи є у них додаткові матеріали?
— Є краща ідея, — відрізав він, — така, у якій ми не привертаємо до себе нескінченну увагу.
Він озирнувся й заштовхав Герміону в тихіший коридор.
— У мене було декілька ґалеонів у кишені, я про них навіть не одразу згадав, — Герміона широко розплющила очі. — Ти хоч уявляєш, скільки зараз коштує ґалеон? Я випадково проговорився, що не зміг купити шкільне приладдя, і хлопець, на ім’я Селкірк майже миттєво поділився своїми за пару ґалеонів.
— Ти серйозно? — спантеличено спитала Герміона. — Що він робитиме зі своїми?
— Звичайно, я серйозно. Це було взаємовигідно. Думаю, він поїде додому за новими, — знизав плечима Мелфой. — А може, йому просто байдуже. Але в будь-якому випадку він тепер значно багатший.
— Мені доведеться придумати щось інше, — сказала Герміона, прикусивши нижню губу. — Я не думаю, що ти можеш дублювати речі, які можна купити, навіть у цей час.
— Ні, — похитав він головою, — уже пробував. Але ось що: у Селкірка був друг.
Герміона з недовірою спостерігала, як він дістає з кишені зморщений тканинний портфель і простягає їй.
— Там має бути все, що тобі потрібно. Пергамент, перо, чорнило, — сказав. На спантеличений погляд Герміони він додав: — Не відмовляйся, Ґрейнджер. Як я вже сказав, ми намагаємося не привертати до себе зайвої уваги. Ми вже і без цього засвітилися минулого вечора.
— Дякую, — сказала вона, слова зірвалися з її вуст, здаючись чужими в його присутності.
— Не варто, — сказав він, скривившись. — Справді. Не треба.
— Не можеш стерпіти, що допомагаєш рейвенкловці, — сказала Герміона, на її губах заграла ледве помітна посмішка.
— Для мене ти досі не найприємніша ґрифіндорка, — відповів він, але його очі сяяли гумором. — Хоча, мабуть, тепер ти напівкровка.
— Я не знала, як тут сприйматимуть маґлонароджених, — зізналася вона, подивившись йому в очі. — І я подумала, що з цим може бути... легше впоратися.
Він довго дивився на неї, вираз його обличчя був нерозбірливим. Він розтулив рота, щоб щось сказати, а потім знову закрив його. Коли повітря між ними стало важким і напруженим, Герміона розвернулася, щоб продовжити шлях, усвідомивши, що вони обидва замертво зупинилися в коридорі.
— Мабуть, ти маєш рацію, — сказав Мелфой, починаючи йти у ногу з нею. Він кинув непомітний погляд на годинник і знову заховав його рукавом мантії. — Мені треба на Зілля. До зустрічі, Ґрейнджер.
— До зустрічі, Мелфою, — сказала вона, але він уже пішов. Якби вона не знала його краще, то подумала б, що на його обличчі засів нервовий страх. Очевидно, Мелфой теж почувався не у своїй тарілці тут, так само як і вона. Їй здалося дивним, що вони в певному сенсі покладалися одне на одного, і відколи вони опинилися тут, він справді намагався не бути такою нестерпною дупою.
І, якщо не брати до уваги легкі жарти, він взагалі не грубіянив. Це була світла сторона в їхній катастрофічній ситуації, припустила вона, розгорнувши портфель, який він їй дав, крадькома озирнувшись навколо, і пішла на своє перше заняття із Магізоології.
***
— Заходьте, заходьте! — голосно сказала Гельґа Гафелпаф, коли Герміона вийшла на галявину, наблизившись до кола учнів з Рейвенклов та Ґрифіндору. Вона озирнулася, посміхаючись усім присутнім. — Сподіваюся, усі чудово провели літо?
Пролунав загальний хор згоди, від чого Гафелпаф була у захваті. Герміона посміхнулася, зустрівши блискучий погляд професорки.
— Ну, — знову сказала Гельґа, — Нема чого гаяти час, незабаром на вас чекають випускні іспити! Ми розпочнемо наші цьогорічні уроки із вивчення дворогів!
Герміона дивилася на галявину, але всі студенти слухали з захопленою увагою. Вона перерила свій мозок у пошуках будь-яких спогадів про дворогів, але вона закинула «Догляд за магічними істотами» після своїх СОВ, і лише смутно пригадала, що читала короткий опис у підручнику.
— Хто мені розповість про дворога? — запитала Гафелпаф, переводячи погляд з одного учня на іншого.
Гелена Рейвенклов, яка стояла біля Герміони, підняла руку разом із купкою інших студентів. Гафелпаф жестом наказала Гелені відповісти.
— Дворіг — частково корова, частково пантера — він скидає свої два роги, які надкорисні для приготування зілля. Дворіг бенкетує доброчесними чоловіками, тому він досить небезпечний і має надмірну вагу, — пояснила Гелена.
— Це аналог? — натякнула Гафелпаф, з усмішкою кивнувши в бік Гелени.
— Чичеваче, — відповів ґрифіндорський хлопчик. — Який, як відомо, ласує доброчесними дружинами — і тому худий.
Хлопці в класі захихотіли. Гафелпаф поблажливо посміхнулася хлопцеві.
— Так, так говорить легенда, — професор усміхнулася. — Але я колись особисто бачила худого дворога і товстого чичеваче. Припустімо, це схоже на залежність.
Клас розреготався, і Герміона була в захваті від того способу, яким Гафелпаф викликала невимушену повагу від своїх учнів. Здавалося, у жінки було більше чеснот, аніж Герміона завжди підозрювала.
— Розділіться на групи по троє, — попросила Гельґа. — Цього року наше перше дослідження буде стосуватися дворогих тварин. Їхні манери, звички, їхні магічні та фізичні властивості. Як група, ви представите мені свої висновки за два тижні.
Вона помахала рукою у бік вольєра, де бродило кілька дивних звірів. Герміона була зачарована, спостерігаючи, як вони взаємодіють одне з одним; двоє билися, вдаряючись рогами.
— І перш ніж хтось поскаржиться, навіть якщо хтось із вас одружений, жоден із вас не настільки цнотливий, аби заслужити будь-яку небезпеку! — Гафелпаф захихотіла від власного жарту, коли клас знову розреготався. Герміона теж засміялася, зустрівшись поглядом з учителем, коли та легенько підморгнула дівчині.
Професорка пішла до загону дворогих, залишивши студентів розділитися на групи. Герміона закусила нижню губу, оглядаючи інших студентів. Гелена йшла до хлопчика з Рейвенклов з густим темним волоссям.
— Привіт, — сказав хлопець за плечем Герміони, і вона здивовано підскочила й повернулася. Він також був рейвенкловцем, високим і незграбним, із рідким брудно-світлим волоссям. — Працюватимемо разом? — в ін посміхнувся їй, показуючи свої криві зуби.
— Вибач, Малкольме, Герміона працюватиме зі мною та Хітом, — втрутилася Гелена, тягнучи Герміону до себе за руку. Втім вона сказала: — Сподіваюся, ти не заперечуєш. Розумієш, Малкольм може бути досить владним.
— Аніскільки, — з усмішкою відмахнулася Герміона, вдячна, що її не залишили останньою, оскільки всі інші вчилися разом шість років. Вона простягла руку до темноволосого хлопчика. — Я Герміона Ґрейнджер.
— Хіт Блейклі, — усміхнувся він. — Оберемо дворога?
***
— Ти маєш сказати своєму другові, щоб він не дружив з Вальдо Бароном, — сказала Гелена крижаним тоном, кинувши погляд на інший бік кімнати, де сиділи Барон і Мелфой, чекаючи початку Замовлянь.
— Навіщо? — розгублено запитала Герміона. Їй спало на думку, що Барон міг би бути привабливим, якби не глузливий погляд, який він кинув у їхню сторону, наче чуючи, як Гелена говорить про нього.
— Він не що інше, як упереджений сноб, який вважає себе вищим через статус своєї крові, — вона скривилася. — Він грубий і образливий.
— Тоді вони з Мелфоєм чудово порозуміються, — кисло поглянула на них Герміона. Мелфой усміхнувся від того, що сказав Барон, і його сірі очі заблищали від веселості. Але навіть коли вона це сказала, Герміона відчула докори сумління, враховуючи, що він був поступливим, принаймні, цілий день.
Гелена звела брови й пильно втупилася в Мелфоя.
— Як ви двоє взагалі подружилися?
— Наші батьки разом руйнують прокляття, — відповіла Герміона, не придумавши нічого кращого, окрім як триматися історії, яку вони наважилися розповісти минулої ночі на церемонії сортування.
Вона перевела погляд на сусідній стіл, за яким сиділи дві слизеринки. Одна із них кинула на Герміону гоноровий погляд, і вона впізнала в ній ту чорноволосу дівчину, яка сиділа з Бароном і Мелфоєм на бенкеті минулого вечора. Друга дівчина мала кучеряве світле волосся й малювала на чистому сувої пергаменту незрозумілі візерунки.
— Хто ці дівчата? — в пів голосу спитала Герміона. Гелена глянула на неї, а потім знову на свої книги, зневажливо зморщивши брови.
— Блондинка — Еліс Фолі, а чорноволоса — Корнелія Нот, — сказала Гелена, примруживши очі. — Чистокровні — просто запитайте їх. Жахливі, обидві. Нібито Корнелія Нот і Вальдо Барон заручені. Якщо запитаєш мене, вони народять жахливих дітей.
— Хіба ти не чистокровна? — запитала Герміона, здивована тоном її голосу. Гелена похитала головою, закотивши очі.
— Ні, напівкровка, — сказала вона, стишивши голос. — Мій батько був маґлом, — у Герміони миттєво склалося враження, що Гелені не подобається її спадщина. Гелена довго дивилася на Герміону, ніби оцінюючи, чи можна їй довіряти. — Мати справді геніальна, але найдурніша річ, яку вона коли-небудь робила, — бігала з маґлом. Коли я народилася, його вже не було. Він не хотів мати відьму за доньку — або за дружину.
— Справді? — тихо вигукнула Герміона.
— Справді, — прошепотіла Гелена, — але це неофіційна історія. Мати не хотіла, щоб хтось знав, що я народилася поза шлюбом, тому вона розповіла всім, що вона та маґл — його звали Аскот Флетчер — утекли, але вона вирішила зберегти її ім'я, і те, що він помер трагічною смертю невдовзі після цього. Вона зробила це, щоб дати мені краще життя, справді... Я просто хотіла б, аби вона нічого цього не робила.
— Ого, — видихнула Герміона. — Це...
Її обірвали, бо Гелена видала дивний звук і жест, а Герміона підвела погляд, коли Ровена Рейвенклов увійшла до кімнати.
— Вітаю вас на першому занятті, — натягнуто посміхнулася Рейвенклов. Вона оглядала кімнату семикласників рейвенкловців і слизеринців, її погляд зупинився на Герміоні на мить довше, ніж на інших учнях. — Вітаю вас у вашому сьомому класі. Ми почнемо з огляду розбухального закляття.