Наступного ранку Герміона влетіла на свій перший урок із Захисту від темних мистецтв якраз вчасно. Її друга ніч у Рейвенклові була майже такою ж бентежною, як і перша, тому вона забула своє перо в спальній кімнаті.
Коли вона прийшла, клас був майже повний; Гелена сиділа за партою із Хітом Блейклі та ще однією однокласницею, рудоволосою Танею Рендалл. Герміона озирнулася, з деякою скованістю помітивши вільне місце біля Малкольма, хлопця, який розмовляв із нею на Магізоології.
Удаючи, що не помітила цього, Герміона з подивом помітила вільне місце біля Мелфоя. Він дивився на неї, піднявши одну брову. Ледь кивнувши, він вказав їй на місце поруч із собою.
Вона довго дивилася на нього, широко розплющивши очі, перш ніж сісти за парту. Він закотив очі, дістаючи з сумки перо й каламар.
— Пам’ятай, що ці люди думають, ніби ми друзі, — пробурмотів він собі під ніс. — Або, принаймні, що ми ладнаємо. Звичайно, якщо ти не будеш поводитися так, ніби це довбана угода.
Герміоні не треба було дивитися на нього, щоб побачити посмішку на його губах.
— Ти правий, — визнала вона, не бажаючи починати сварку. Вона поклала свої канцтовари на стіл поруч із його, намагаючись інстинктивно не сахатись від його близькості.
— Сьогодні після вечері в бібліотеку? — запитав він. — Подивимося, чи зможемо ми знайти вихід із цієї ситуації.
Герміона злегка кивнула.
— Добре. Чим раніше почнемо, тим швидше дізнаємося, з якими дослідницькими матеріалами нам працювати.
— Саме так, — кивнув він.
Потім двері відчинилися, і Герміона відчула, як у неї перехопило подих, коли Ґодрик Ґрифіндор вийшов у центр кабінету, виглядаючи таким же страхітливим, як і на бенкеті двома ночами тому. Його мантія розвівалась навколо нього.
— Вітаю вас на вашому першому занятті із Захисту від темних мистецтв у сьомому класі, — почав Ґрифіндор із наполегливою усмішкою. — Цього року ми будемо вивчати багато складних заклинань. Я б радив вам звернути на них увагу, адже колись вони можуть врятувати вам життя.
Він оглядав клас, оцінюючи кожного учня. Герміона зиркнула на Мелфоя, який дивився на Ґрифіндора, але не змогла прочитати вираз його обличчя.
— Ми почнемо з історії, — після помаху чарівної палички на стіні позаду професора матеріалізувалося зображення. Маленька, страшна скеляста коса, об яку розбивалися океанські бризки. Герміоні здалося, ніби вона впізнала зображення, але не могла його згадати.
— Це острів у Північному морі, — почав Ґрифіндор, — і розповідають, що його першим мешканцем був чарівник, на ім’я Екріздіс, який практикував невимовну й жахливу темну магію в неприступній фортеці, яку сам збудував. Ми можемо лише здогадуватись, які експерименти він там проводив, — Ґрифіндор зробив ефектну павзу, ще раз оглядаючи кімнату. — Екріздіс зробив острів невиявним, тому його знайшли лише за сто років по смерті Екріздіса, коли чари було знято.
— О, — видихнула Герміона, і Мелфой глянув на неї з розгубленістю. — Ну звичайно…
— Перша команда, яка досліджувала острів, так і не повернулася, — продовжував Ґрифіндор. Учні мовчали, наче ніхто не смів дихнути. — Історії, які розповідав наступний відвідувач, були безмежно жахливими. Експерименти, які проводив Екріздіс, змінили саму природу острова. Він був темним, холодним, негостинним. Його заполонили істоти; привиди, ні живі ні мертві.
— Дементори, — пробурмотів Мелфой. Герміона кивнула, спиною відчуваючи тремтіння.
— Так, дементори, — погодився Ґрифіндор. — Дуже добре, містере Мелфою. Легенда каже, що дементори — це неспокійні душі маґлів, яких там закатував й убив Екріздіс. Вони харчуються надією та душами людей.
— Азкабан ще не стане в’язницею впродовж багатьох століть, — тихо сказала Герміона Мелфою. — Дементори — не тюремні охоронці, а просто дикі монстри, — він задумливо кивнув.
— До цього дня острів залишається недоторканим. Але було створено заклинання, щоб прогнати мерзенних почвар, позбавити їх позитивних емоцій, яких вони так жадають, — Ґрифіндор обвів поглядом кімнату. — Хтось знає заклинання?
Герміона глянула на Мелфоя, який просто витріщився на неї. Вона нерішуче підняла руку.
— Міс Ґрейнджер, — кивнув Ґрифіндор.
— Закляття Патронуса, — відповіла вона. — Експекто Патронум.
— Чудово, — відповів Ґрифіндор, зацікавлено дивлячись на Герміону. — Десять балів Рейвенклову. Ви знаєте, як використовувати патронуса, міс Ґрейнджер?
— Так, — сказала Герміона, ковтаючи щільний клубок у горлі. Вона встала і використала свій Патронус, а потім знову сіла.
Почулося колективне зітхання, коли її тендітна біла видра крутнулася й побігла кімнатою, перш ніж розчинитися нанівець. Ґрифіндор був щиро здивованим, коли дивився на це. Мелфой дивився на неї з нерозбірливим виразом обличчя, десь між побожністю і роздратуванням.
— Прекрасно, ви заробили ще двадцять балів, — сказав Ґрифіндор за мить. — Так, це було навдивовижу добре. Він навіть тілесний. Останніми роками було помічено, що дементори мігрують зі свого острова; вони відчувають занепокоєння та голод. Вам усім може бути корисно вивчити чари Патронуса. Саме з цього ми розпочнемо наші цьогорічні уроки.
«Чудова робота, яка не привертає до себе уваги» — нашкрябав на її пергаменті Мелфой тонким і елегантним почерком. Він похмуро зиркнув на неї, коли Герміона нахмурилась у відповідь. Можливо, їй варто було промовчати, але знати відповіді на запитання професора нешкідливо. Тоді він закотив очі й потягнувся до неї, аби знову написати на її пергаменті.
«Але гарний Патронус».
Стримуючи посмішку, коли вона писала дату на пергаменті, Герміона поворухнула пером, щоб відповісти.
«Дякую».
***
Коли того дня Герміона прийшла на свій перший урок із Зілля, вона зрозуміла, як сильно напружена. Вона вирішила прийти раніше і дуже здивувалася, побачивши Салазара Слизерина, який стояв біля письмового столу в передній частині кабінету, пишучи листа. Він глянув на неї, коли вона сіла на своє місце, та підняв брову.
— Будь ласка, підійдіть сюди, міс Ґрейнджер, — тихо сказав він. Вона широко розплющила очі від здивування й остраху, але все ж підійшла та стала напроти. — Ви прийшли майже на чверть години раніше.
— Перепрошую, професоре, — почала вона, — я просто хотіла переконатися, що знайду кабінет, розумієте.
Він махнув рукою, відкинувши цю думку.
— Я сподіваюся, що рівень вашої попередньої освіти в мистецтві варіння зілля був достатнім, — сказав він, і Герміона завагалася, не знаючи, чого він очікував від неї.
— Я теж на це сподіваюся, сер, — відповіла вона.
Слизерин довго дивився на неї. Тоді він натягнуто посміхнувся, але посмішка не торкнула його очей.
— Побачимо, — сказав він. — У вас є відповідні матеріали та інгредієнти?
— Я думаю так, професоре, — відповіла вона, мовчки подякувавши Мелфою за передбачливість, адже саме він отримав для неї другий набір усіх необхідних речей. Вона на мить задумалася, досі оцінюючи Салазара Слизерина як людину. — Чи можу я запитати, що ми варитимемо сьогодні, аби я могла приготувати свої інгредієнти?
Слизерин підняв брови від здивування.
— Добре, — відповів він, зацікавлено зорячи на неї. — Як… старанно з вашого боку. Ми зваримо еліксир, який викликає ейфорію.
— Дякую, професоре, — сказала вона. — Це все?
Він кивнув, і Герміона повернулася до свого місця, але потім заговорив знову.
— Ваш колега вчора вельми добре виступив у моєму класі, міс Ґрейнджер, — прокоментував Слизерин і повернувся. — На вас я також покладаю великі надії. Постарайтеся не підвести мене.
Герміона прикусила губу, а потім усміхнулася йому.
— Так, сер.
Коли вона зайняла своє місце й почала готуватися до уроку, Герміона вирішила, що точно не може дозволити Мелфою бути кращим за неї в цій новій реальності, навіть попри те, що вони добре ладнали.
Крім того, Герміона цілком розуміла, що перше зілля було випробуванням — свого роду викликом. Тому, коли вона побачила приємне здивування на обличчі Слизерина, поки віддавала йому ідеально зварене зілля у флаконі наприкінці уроку, вона не змогла стримати задоволеної посмішки, яка з’явилася на її обличчях, коли Герміона виходила з кабінету.
***
Герміона помітила Мелфоя лише під кінець вечері. Він кивнув у бік входу у Велику залу та почесав голову. Вона підняла брови, збираючи речі.
— Я збираюся відвідати бібліотеку, — прошепотіла вона у відповідь на зацікавлений погляд Гелени. Дівчина кивнула й продовжила розмову з шестикласниками.
— Привіт, — пробурмотів Мелфой, коли вони порівнялися у кроках. — Як пройшли твої уроки?
Герміона озирнулася, здивована його привітністю. Вона досі підозрювала, що його вбиває дружнє ставлення до неї, але, можливо, він справді намагався бути щирим.
— Непогано насправді, хоча мені складно дається Ворожіння, — зізналася вона. Хоча професор здавався достатньо обізнаним, її власний минулий досвід із цього предмету було важко забути.
— Це тобі важко? — запитав Мелфой усміхнено. — Ворожити навіть не складно.
— Загалом, це неважко, — відповіла вона, — я просто ніколи в це не вірила. Я вважаю це помилковим та ненадійним.
— Серйозно? — спитав Мелфой, повертаючись до неї із розгубленим виразом обличчя. — Ворожіння досить правдиве, а дар бачити — це стародавня магічна здатність, яку завжди високо цінували. Мене дивує, що ти не віриш у це, враховуючи всю ту нісенітницю з Поттером та пророцтвами.
— Я здивована, що ти віриш, — відповіла вона. — Пророцтва неточні. Навіть те пророцтво, яке змусило Волдеморта кинутись на Гаррі, могло також стосуватися Невіла, ти знав?
— Ні — сказав він із майже непомітною зацікавленістю. — Ти, очевидно, судиш про Ворожіння загалом лише за своїм досвідом із тією божевільною Трелоні. Значна частина мистецтва ворожіння надзвичайно надійна. Уроки з цим кентавром були набагато кращими.
— Навіть не знаю, — сказала Герміона, хоча він зміг посіяти тінь сумнівів своєю непохитністю. Можливо, вона спробує дати професору в цей час — самопроголошеному Провидцю — шанс. — Як тобі твої заняття?
— Не жахливо, — сказав він, знизавши плечима. — Гафелпаф мене здивувала. Завжди вважав, що вона нешкідлива й настирлива, але її предмет здається досить цікавим.
Герміона усміхнулася його оцінці, частково тому, що мимоволі припустила те саме.
— Загалом мені подобаються Руни, — продовжив він, — а Зілля зі Слизерином було непоганим. Він, звичайно, має великі очікування.
— Так, — погодилася Герміона. — Він сказав, що ти добре проявив себе вчора.
— Чудово, — сказав він, хоча, здавалося, він скоро лусне від гордості. Герміона закотила очі на його реакцію.
Вона майже забула, куди й навіщо вони йдуть, коли вони підійшли до бібліотеки, занурившись у на подив нормальну розмову з хлопцем. Герміона занервувала, стоячи біля входу в її улюблене місце в замку. Але перш ніж вона встигла подумати про завдання, яке вони мали виконати, Мелфой ступив уперед, тож Герміона була змушена піти за ним, аби не відставати.
Спочатку вона думала, що бібліотека цього періоду буде більшою, ніж вона очікувала, хоча й не такою наповненою, як та, до якої вони звикли. Але чи зможуть вони знайти будь-які ресурси, які стосувалися б зміни часу, це вже інша річ.
Кожен розділ позначався купами рукописних сувоїв. Деякі з них здавались новішими, тоді як інші були пожовклими із вицвілими чорнилами. Час від часу стоси пергаменту з’єднували й формували книги, переплітаючи й скріплюючи магією.
— Усе влаштовано інакше, — зауважив Мелфой роздратовано. Він святобожно провів кінчиками пальців по одній із переплетених книжок. — У нас це розділ про ґоблінські війни. Натомість це… вдосконалені чари.
— Ми можемо з'ясувати це, — сказала Герміона, кліпаючи, аби відірвати від нього погляд. Вона оглянула навколишні полиці, подумки запам’ятовуючи, де знаходиться кожен предмет. За кілька хвилин вона знайшла Мелфоя, який дивився на старий на вигляд сувій у розділі історії. — Мелфой, ходи сюди.
— Це ж деталі перших записів про застосування магії, — видихнув він.
— Справді, — прокоментувала Герміона, зацікавлено розглядаючи сувій. — Далебі, я й гадки не мала, що ти такий бібліофіл.
— Є багато речей про мене, Ґрейнджер, яких ти не знаєш, — відрізав він, обережно тримаючи сувій у руках. — Я дійсно ціную книги та навчання, особливо у сферах великого значення, хоча я не покладаюся на те, що вони зігріватимуть мене ночами, як ти.
— Я не роблю так! — прошипіла вона, сердито дивлячись на його неприємну посмішку.
— Розслабся, — пробурмотів він, закочуючи очі, — я не зовсім це мав на увазі.
Герміона похитала головою.
— А я вже подумала, що ти дійсно намагаєшся бути стерпним.
— Усі ми маємо свої межі, Ґрейнджер, — передражнив він.
Дивлячись на його блискучі очі, Герміона раптово вразилася власною думкою, що, можливо, він насправді намагається розсмішити її. Герміона, настільки звикла до його злих випадів, що спершу і не зрозуміла цього. Відчуваючи непозбувну бентегу, вона натягнула невелику посмішку, яка, як вона підозрювала, більше нагадувала гримасу.
— Так, добре, я знайшла розділ про магію часу. Хоча, думаю, нам не слід надто сподіватися, — сказала вона, і він послужливо пішов за нею проходами.
— Я розумію, що ти маєш на увазі, — сказав він, стиснувши щелепу. Драко коротко проглянув купу маленьких сувоїв на поличці, де зберігалися часові магічні ресурси. Всього їх було лише шість. — Очевидно, що подорожі в часі ще не досліджували. Можливо, один із них допоможе.
Одним помахом чарівної палички він обрав усі книги із секції, і вони обидва влаштувалися за столом. Драко підняв брову і сів, обравши найбільшу книгу, та почав читати.
Виринувши із меланхолійних думок про те, що ці книжки навряд чи допоможуть їм у скрутному становищі, Герміона приєдналася до нього й вибрала собі книгу із купи.
***
За деякий час Мелфой згорнув і прибрав свій сувій, взявши з купи наступний. Подивився на Герміону.
— Ти знала, що тут святкують зміну пір року? — тихо запитав він, пам’ятаючи про бібліотекаря, який ховався між стелажами бібліотеки.
— Ні, — відповіла Герміона, дивлячись на нього. — Звідки ти про це дізнався?
— Вальдо Барон обмовився, — сказав він. Драко на мить замовк, замислившись. — Нібито в день осіннього рівнодення вони влаштовують бенкет урожаю, а в день зимового сонцестояння — бал.
— Бал? — запитала Герміона, зморщивши носа. — Вони це щороку роблять?
— Напевно, — сказав він, знизавши плечима. — Вони дуже вірять в астрономічні та небесні явища.
— Цікаво, — Герміона розсіяно змигнула бровами. — Однак будемо сподіватися, що до зимового сонцестояння нас уже тут не буде.
Почувши, що хтось наближається, вони обоє підстрибнули й повернулися до свого заняття. Це був Малкольм, хлопець із Рейвенклов, про якого Гелена застерігала Герміону. Він підійшов до столу, за якими вона сиділа з Мелфоєм, та, помітивши її, блиснув кривими зубами.
— Привіт, Герміоно, — сказав він, підходячи до неї. Мелфой здивовано підвів очі, і Герміона майже побачила натяк на сміх у його виразі обличчя.
— О, привіт, Малкольме, — відповіла вона, намагаючись проявити ввічливість. — Що ти тут робиш?
— Я вчуся на випередження, — відповів Малкольм із досить самовдоволеною усмішкою. Він розтулив рота, щоб сказати щось ще, але здається, тільки зараз помітив Мелфоя, який дивився на нього крізь прикриті повіки, не вражений.
Розчарувавшись, Малкольм підійшов до сусіднього столу й почав вишкрябувати на аркуші пергаменту поспішні записи.
Проте протягом наступних п’ятнадцяти хвилин Герміона постійно відчувала погляд Малкольма на собі. Вона подивилася на Мелфоя.
— Він дивиться на мене? — прошипіла вона. Мелфой кивнув, намагаючись стримати сміх.
— Ґрейнджер, схоже, у тебе вже є пара на бал Сонцестояння, — пробурмотів він, усміхаючись. — Цей хлопець не відводить від тебе погляду, відколи прийшов.
— Ні, — сказала Герміона, мимоволі здригнувшись. — Він тут, аби робити домашку.
— Думай, що хочеш, Ґрейнджер, — сказав Мелфой, тремтячи від стриманого сміху. — Але я можу дати слово, що він тут не для того, аби читати стародавні сувої.
Герміона знову почала читати, похнюпившись, вирішивши ігнорувати й Малкольма, і Мелфоя. Проте вона прочитала лише кілька сторінок, перш ніж прийшов бібліотекар і оголосив, що бібліотека зачиняється. Визначивши, на чому вона зупинилася, Герміона розгублено повернула матеріали на полиці.
— Знайшов щось? — запитала вона, дивлячись на Мелфоя.
— Ні, — відповів він, нахмурившись. — Але нам ще є що прочитати.
Виходячи з бібліотеки, Герміона поправила сумку на плечі й зітхнула, коли побачила попереду Малкольма, який, либонь, образився.
— Мої вибачення, Ґрейнджер, я мав залишити тебе саму сьогодні ввечері вчитися з твоїм новим другом, — сказав Мелфой, сміючись над власним жартом.
— Ні, не мав, — сказала вона, її плечі напружилися. — Малкольм здається досить милим, просто він досить наполегливий.
— Наполегливий? Серйозно? — глузував Мелфой, і в його очах знову заграли смішинки. — Поки ми розмовляємо, він домовляється про ваші заручини.
— Дуже сумніваюся, — Герміона закотила очі.
Мелфой знизав плечима та засміявся. Герміона вирішила, що хоча він намагається не поводитися з нею як дупа, вона однаково не надто хоче проводити час із ним та його почуттям гумору.
— Ну, побачимося, Ґрейнджер, — сказав Мелфой, повертаючи у бік підземель. Він востаннє глянув на Малкольма із глузливою усмішкою, поглядом, який, здавалося, міг стримати лише він. — Насолоджуйся прогулянкою до рейвенкловської вежі.
— Мелфою, — прошипіла вона, але він уже пішов.
За кілька хвилин, ніби відчувши, що вона залишилася одна, біля Герміони з’явився Малкольм.
— Ще раз привіт, — сказав він із тією ж зубастою усмішкою. Виховуючись двома дантистами, Герміона ледь не здригнулася від стану його зубів.
— Привіт, Малкольме, — почала вона.
— Міс Ґрейнджер, — пролунав з-позаду інший голос, густий із шотландським акцентом. Очі Герміони розширилися, коли вона повернулася й побачила Ровіну Рейвенклов, що йшла до неї. — Можна вас на хвилинку?
— Звісно, професорко, — сказала Герміона, кидаючи на Малкольма вибачливий погляд.
Рейвенклов спостерігала, як відходив пригнічений Малкольм, її губи здригалися.
— Не зважайте на містера Герберта, як мені сказали, він не може встояти перед прекрасною дівчиною, — сказала Рейвенклов.
Герміона відчула, як тремтить усе її тіло, від думки про розмову із блискучою та впливовою жінкою. Ровіна обернулася до Герміони, втупившись у неї темно-синіми очима.
— Я хотіла особисто привітати вас у Гоґвортсі та в гуртожитку Рейвенклов. Я думаю, у вас усе дуже добре виходить.
— Дякую, професорко, — сказала Герміона, схиливши голову. — Я дуже ціную це.
Рейвенклов пішла коридором, а Герміона назирці.
— Як вам Гоґвортс? — спитала жінка, знову переводячи на Герміону погляд.
— Чудово, — відповіла Герміона. — Я вже почуваюся як вдома, ніби я тут понад два дні.
— Мені приємно це чути, міс Ґрейнджер, — сказала Ровіна із короткою посмішкою. — Будь ласка, не соромтеся звертатися до мене, якщо у вас виникнуть запитання чи занепокоєння.
— Дякую, професорко, — знову посміхнулася Герміона. — Мені сказали, що в день Рівнодення буде свято?
— Звичайно, — здивовано відповіла професорка. — Ви не святкували рівнодення в Кастелобруксо?
— Боюся, що ні, — сказала Герміона, дивуючись, чому така традиція впала в небуття, враховуючи очевидну святобливість, з якою до неї ставилися в той час.
— Що ж, це чудове свято, — різко сказала жінка. Вони підійшли до вежі Рейвенклов. — На добраніч, міс Ґрейнджер, хоча в мене є ще одне запитання.
— Яке? — запитала Герміона, звертаючись до засновниці свого нового гуртожитку.
— Не думаю, що мої колеги помітили це під час сортування, однак мені цікаво, чому ви збрехали про свою кровну спадщину?
Герміона завмерла, розплющивши очі. Вираз обличчя Рейвенклов неможливо було прочитати. Вона зрозуміла, що не мала дивуватися, що жінка знала, про її брехню, оскільки вона була найрозумнішою відьмою того часу.
— Розумієте, мої батьки — маґли, — сказала Герміона тихим голосом. — Я не знала, як до мене ставитимуться у Гоґвортсі через це.
— Я розумію, — сказала Рейвенклов, вираз її обличчя пом’якшився. — Звичайно, є ті, хто вважає себе вищим через статус своєї крові. Але я думаю, ви помітили, що більшість студентів і професорів тут, у Гоґвортсі, не мають таких упереджень.
— Я поважаю це, — сказала Герміона, вдячно кивнувши.
— І, — продовжила Рейвенклов, — оскільки очевидно, що ваші батьки насправді не знищують прокляття, я дозволю вам зберегти правду щодо того, як ви та ваш друг — містер Мелфой — насправді познайомилися. Добраніч, міс Ґрейнджер.
— На добраніч, професорко, — пробурмотіла Ґрейнджер, але Рейвенклов уже пішла, її кроки гучно відлунювали від кам’яної підлоги. У Герміони запаморочилася голова, коли вона підіймалася сходами, і Герміона ледь не помилилася, відповідаючи на загадку біля входу у рейвенкловську вежу.