Катара опустила ноги на мармур — п’яти одразу закололо холодом, але вона не звернула на це уваги, закутавшись у халат, насиченого темно-синього кольору, та підчепивши капці пальцями. Неслухняні кучері розсипалися по плечах від пориву вітру, коли вона відчинила масивні двері — вона ніколи не закривала вікна в кімнаті, бо поколювання холоду її заспокоювало, — і вислизнула в коридор.
У час перед світанком палац Лорда Вогню потопав у тиші. У Катари був вибір, де провести час, і вона обрала собі південне крило — бо тут рукою махнути до саду з озером, а ще тому що і вдень, і вночі тут дзвеніла тиша.
Шльопання її босих ніг слабо лунало коридором, а згодом вона ступила на м’яку траву, рясно загорнену в росу. Катара глибоко вдихнула: прозорий, насичений холодом запах саду з відголосками духмяної трави, яка тільки й чекала сходу сонця та перших промінців, щоб забуяти, та передчуттям водойми, вогкість якої відлунювала в жилах Катари.
Ноги самі винесли її до озера, гладь якого була рівною, наче дзеркало. З іншої сторони росли лілії та час від часу бавилися каченята, над озером розкинувся дерев’яний міст, на якому висіли паперові багатошарові ліхтарики, тепле світло яких розсіювало темряву по вечорах.
Зараз ще темно. Повний місяць забарвлював усе білим холодним світлом.
Катара опустилася на траву біля озера, щось всередині неї забриніло, коли вона лагідно торкнулася води, а потом радісно зітхнуло, коли вона занурила руки в воду — у різні сторони попливли рівні ниткоподібні кола від її рухів. Вода, чиста й прозора, ледь холодна, нагадувала Південний полюс.
— Катаро, — покликав її хриплий голос Зуко.
Покої Лорда Вогню теж знаходилися у південному крилі.
— Привіт, Зуко, — кинула дівчина, навіть не озираючись.
— Не спиться?
Катара похитала головою, кучері розсипалися по її плечах.
— Тобі теж?
— Мені теж, — відповів Зуко і, вагаючись, зробив кілька кроків до неї.
Катара, наче відчувши його невпевненість, промовила:
— Ходи сюди, — озирнулася вона. Її погляд ковзнув по оголеному торсу, по штанях для сну, які висіли на стегнових кісточках. Зуко набрав м’язів і більше не нагадував того худорлявого хлопця, з яким вона подорожувала.
Раптом Катара зрозуміла, що він бачить, що вона дивиться на його оголений торс, і різко відвернулася назад до води. Її щоки розчервонілися, і вона благала, щоб цього не було видно в темряві.
Зуко присів поруч з нею. Запала тиша. Катара витягнула руки з води, утворивши шарик, і почала перекочувати його між пальцями.
— Як ти? — першою тишу порушила Катара.
— Нормально, — із секундною паузою відповів Зуко. — А ти?
Катара хмикнула.
— Я думала, ми з тобою пережили забагато, щоб хоча б не брехати одне одному, — тихо сказала дівчина, глянувши на Зуко. Він сидів, схрестивши ноги, його довгі пальці лежали на колінах. Було важко не відчути його пришвидшене серцебиття, хоч дівчина і намагалася не звертати на це увагу, відтоді як поклялася більше не використовувати магію крові.
Зуко зітхнув і потер перенісся.
— Я… все жахливо. Якщо ти дійсно хочеш це почути, — Катара кивнула, щоб він продовжував, — після батька залишився повний хаос, з яким важко щось зробити, — він задумався, підбираючи слова: — Багато хто сприймає мене як копію мого батька, очікує від мене жорстокості та покарань. Є ті, хто не розуміє, чого від мене очікувати, тому вони просто вичікують. А мені треба якось планувати зовнішню і внутрішню політику…
— Є ті, хто тебе підтримують?
— Так, такі теж є. На щастя, — він скуйовдив п'ятірнею волосся на потилиці.
— А як там дядько Айро? Я давно не бачила його в палаці.
— Він прибуде наступного тижня. Я запросив його бути радником, і він погодився. Була лише одна умова: право замовляти будь-який чай та влаштовувати чаювання в будь-який час.
Катара не змогла стримати сміху.
— Чесно, дуже схоже на твого дядька.
— Ну й враховуючи, що я з ним подорожував останні кілька років і випив невідомо скільки літрів ну дуже різного чаю — я вирішив, що на такі жертви можна піти.
— Якщо хочеш, пару разів я можу тебе підмінити, — пожартувала дівчина.
— О повір, він скористається цією можливістю сповна, — вдавано втомлено відповів Зуко. — Але… я йому дуже вдячний, що він погодився. Усе, що зараз відбувається, сильно відрізняється від усього, до чого я звик. Я вже не відчуваю, що я — це все ще я .
Катара не знала, що відповісти, тому на кілька секунд запала тиша.
— Я думаю, що з Айро тобі стане легше, — нарешті заговорила вона. — Мені важко зрозуміти, що відбувається у політиці, і, чесно, я цьому рада, бо не думаю, що змогла б витримати таке. Але ти, Зуко, найвідданіша та найвпертіша людина, яку я знаю. Я впевнена, що ти знайдеш спосіб усе вирішити, — подивилася на нього Катара. — Звичайно, будуть незадоволені після кривавої політики Созіна, але пройде час і вони звикнуть. Я знаю, яка ти людина Зуко. Я впевнена, що ти правитимеш чесно та гідно.
Зуко зашарівся.
— Дякую, Катаро. Твої слова мають для мене більше значення за слова інших…
— Не згадуй Ба Сінг Се! Якщо ти зараз знову почнеш просити вибачення, я обіллю тебе водою! — пригрозила йому дівчина.
Кутик його губ смикнувся.
— Щось залишається незмінним, і це заспокоює.
Деякий час Катара вивчала його поглядом, а потім кутик її рота потягнувся догори - і посмішка розлилася по рисах її обличчя. Світло повного місяця замерехтіло в її очах.
— Це правда, мені теж не вистачає стабільності, — зітхнула згодом вона, переводячи погляд на озеро. Їй набридло бавитися з кулькою води, тому вона зробила її пласким льодяним диском і жбурнула над водою. Кола розійшлися в місцях, де лід торкнувся води, а потім той майже безшумно пішов під воду.
— Як ти? — запитав Зуко, і Катара особливо гостро відчула погляд на своєму обличчі.
Вона намагалася підібрати слова, щоб виразити те, що вона дійсно відчувала, але не могла знайти нічого підходящого. «Нормально» можна вважати брехнею, а «я втомилася» — якось занадто очевидно.
— Я думаю, що втрачаю себе, — пошепки зізналася вона.
— Чому? — тихо запитав Зуко.
Знову запала тиша.
— Поки ми подорожували з Аангом і Соккою, у нас був план, у мене були обов’язки. Був план дій для мене . Вивчити магію води, допомогти Аватару, наглядати за Соккою, а згодом за Тоф і тобою. Писати листи батьку. Помститися за маму. Але тепер… — вона охопила себе за плечі, — я не знаю, що мені робити далі. Я рада, що не вирушила з Аангом у подорож, бо то було б неправильно, а у Сокки є свої справи. Тому… дякую, що дозволив залишитися тут, — вона повернулася до нього й невпевнено посміхнулася.
— Ти ж знаєш, двері мого дому завжди відчинені…
— Знаю, і я вдячна за це, але тут я почуваюся так, наче я опинилася в бульбашці повітря. У своїй комфортній зоні. Ну знаєш, палац Лорда Вогню — це така комфортна зона для магів води, — зіронізувала вона, але Зуко не посміхнувся. — Я більше не знаю, хто я. Що я хочу робити? Що мені подобається? — вона похитала головою.
— Ти не думала завітати на Південний полюс? Мені подорож до місця мого дитинства допомогла віднайти частину себе.
— Я думала про це, але ще поки не наважилася. Та і якщо чесно, я не уявляю, скільки така подорож займе часу без Аппи. А ще я не впевнена, що в мене є на це сили, — вона закусила губу. — Хочеш дізнатися дещо цікаве?
Зуко кивнув.
— Коли Аанг з Аппою тільки з’явилися, то очевидно, що подорожувати ми могли тільки на Аппі, ну а я ніколи не літала. Сокка теж, але йому не було страшно, а я переживала. По-перше, тому що дійсно боялася літати, а по-друге, що хтось дізнається, що у мене страх польотів. А потім якось звикла, та й вибору не було, — Катара всміхнулася. — А нещодавно от сиділа й думала, що сумую за польотами. Відчуття, що можеш торкнутися хмарин руками, бачиш маленькі іграшкові будинки на землі — думаю, що в якусь мить політ став чимось комфортним і заспокійливим. Аанг ще не скоро повернеться, а Аппа без нього тим паче, — з сумом поділилася Катара.
Зуко раптом задумався. Його пальці постукували по колінах, наче він намагався щось порахувати в голові.
— Думаю, що міг би це організувати, — нарешті сказав він, повернувшись до Катари.
— Повернути Аанга? Чи Аппу? — жартівливо запитала Катара.
— Насправді, лише задовольнити твоє бажання політати, але якщо ти хочеш, щоб я запросив Аанга…
— Ні, — похитала головою вона, — не треба. Нам всім треба відпочити одне від одного. Ну власне саме тому я проводжу тут час з тобою, — крихко засміялася Катара, на мить усвідомивши, що насправді від Зуко зовсім не втомилася. — Невже у тебе є літаючий бізон?
— Ну бізоном його ще не називали, але я б і не ризикував намагатися, — посміхнувся Зуко, підіймаючись на ноги. Він подав руку Катарі, яка без вагань її прийняла. — Це дракон. Шао. З тих випробувань, у яких ми брали участь з Аангом. Він не мій дракон, але чомусь я йому сподобався, тож він проводить тут напрочу…
— Що-що? Ти пропонуєш мені політати на драконі? — з острахом перебила його Катара. — Але, Зуко, Аппа — це одне, а дракон — це зовсім інше!
— Він не проти моїх польотів, тому, думаю, не буде проти, якщо ми полетимо вдвох, — у Катари трохи відлягло від серця від слів, що вони полетять вдвох, але страх до кінця не пройшов. Зуко прикрив очі й заворушив губами. Катара здогадалася, що він прикликав дракона.
— Я ніколи не літала на драконах, мушу зазначити, — зізналася вона.
— Це буде не так зручно, як на Аппі, але набагато цікавіше, — всміхнувся Зуко. — Не хвилюйся, я буду поруч. А ось і він, — сказав він, перш ніж Катара почула далекі змахи крил.
Дракон, що летів до них, був величезним, його тіло переливалося насичено багряним кольором, пластини на грудях мали темніший колір і ледь виблискували у світлі місяця.
Зуко взяв її за руку, побачивши вираз обличчя Катари.
— Усе буде добре, Катаро, — промовив він. — Шао зовсім не агресивний дракон. Якщо не хочеш, ми можемо не летіти?
Катара ковтнула, слідкуючи поглядом за гнучким, сильним тілом дракона. Невже вона така боягузка, що відмовиться від такого? Вона перевела погляд на Зуко — він виглядав впевнено, але в його очах бриніла турбота. Він не дасть їй травмуватися. Вона це знала.
— Ні, — твердо сказала дівчина, — я хочу політати.
Дракон приземлився за деревом. Його гнучкий хвіст скрутився кільцями, намагаючись вміститися у двір й нічого не розтрощити. Він повернувся мордою до них і кліпнув до Зуко. Катара, не впевнена, як треба поводитися, поклонилася. Морда дракона наблизилася до неї, а з ніздрів вилетіла тепла пара, коли він обнюхав її. Зуко стиснув її руку.
Потім дракон перевів погляд на Зуко, і Катарі здалося, що в очах дракона затанцювали бісенята. Зуко несподівано закашлявся та почервонів.
— Катаро, це Шао. Він каже, що йому приємно познайомитися, — хриплим голосом промовив Зуко.
— Мені теж приємно, пане дракон, — привіталася Катара.
— Ходімо, я вдягну сідло.
Поки Зуко закріпляв сідло, Катара роздивлялася лусочки дракона — кожна, здається, мала свій унікальний відтінок, наче схожий на всі інші, але трохи інший. Не стримавшись, вона погладила його — він виявився теплим, наче всередині нього жевріли вуглинки. Катара задумалася, що, можливо, щось всередині нього таки жевріло, бо врешті-решт він мав дихати вогнем.
Коли Зуко показував, як саме треба залізати на дракона й сідати в сідло, Катара раптом усвідомила, що окрім халата, нічної сорочки та спідньої білизни у неї нічого й немає. Хоча Зуко не здавався збентеженим цим фактом, тож дівчина відмахнулася від зайвих думок та полізла наверх.
Сильні руки Зуко опустилися на сідло поперед неї, і перш ніж вона усвідомила, що опинилася в оточені його рук і занадто близькому контакті з ним з їхніх останніх подорожей, Шао відштовхнувся від землі й злетів. Серце дівчини пропустило удар. Від несподіванки вона ковзнула по сідлу вниз, притиснувшись сильніше до спини Зуко. Він виявився, як завжди, напрочуд теплим, і хоча погода в країні вогню була літня, чим вище вони підіймалися, тим прохолодніше ставало. Якимось чином на висоті в десятки метрів від землі всі відчуття посилилися, наче хтось оголив її нерви. Катара не стрималася, коли частина її стегна оголилася і торкнулася шкіри Зуко, і ледь зойкнула від приємності теплоти його тіла, яка контрастувала з холодним вітром, що овівав її з-поза шиї Шао.
Зуко нахилився до неї й занепокоєно запитав, обдавши теплим повітрям її шию та вухо:
— Все гаразд?
Катара кивнула. Не пояснювати ж йому, що він занадто приємно теплий. Коли дивні, незвичні відчуття польоту відступили, Катара роззирнулася. На горизонті ледь видно затоку, а під нею виднілися невеликі поселення народу вогню з червоними дахами. Місячне сяйво вкрало яскраві багряні кольори, тому і ліси, і будинки ледь відрізнялися відтінками сірого з такої висоти.
Над ними пролітали легкі хмарини.
Все було неймовірно гарним. Катара усвідомила, як сильно вона сумувала за цими відчуттями. У куточках її очей зібралися неусвідомлені сльози, і навіть вітер не здавався вже таким холодним. Відчуття свободи охопило її, наче хтось відкрив дамбу, й закрутило їй голову. Вона розсміялася від неосяжного відчуття вседозволеності. Солені каплі потекли по її щоках від захоплення та вітру.
Шао заклав віраж й пішов на зниження на одну з гір, ледь покриту лісом з однієї сторони. І хоча зниження було повільним, Катарі все одно заклало вуха.
Зуко зліз першим, а потім подав їй руку. Дівчина зсунулася з сідла, але ноги так сильно тремтіли від незвичного положення, що вона оступилася на лапі дракона й втратила рівновагу. Зуко підхопив її сильними руками й втримав, притиснувши до себе.
— Це з незвички, зараз пройде, — наче вибачаючись, пробурмотів він, Катара підняла до нього обличчя. Він побачив її мокрі щоки. — Тобі не сподобалося? Про що я тільки думав? Боже, вибач, Катаро, це не Аппа, це..
— Зуко, — спробувала вона перебити його.
— Треба було хоча б винести тобі мою форму з іншої тканини, от же я бовдур…
— Зуко! — Катара притиснула руку до його рота, змусивши його замовкнути. Його стурбовані очі зустрілися з її веселими, — Мені сподобалося. Мені справді дуже сподобалося, навіть більше ніж політ з Аппою. Це було… неймовірно. Я не плакала від суму чи болю. Це сльози щастя, — вона опустила руку.
Зуко на мить замер, не знаючи, як відреагувати.
— Мені немає сенсу тобі брехати, — додала дівчина.
— Тобі дійсно сподобалося? — недовірливо перепитав Зуко, вдивляючись в її обличчя.
— Я зараз плачу чи б'ю тебе водяними батогами від злості чи суму?
— Ну ні…
— От і все. Ти ж знаєш, яка я, коли злюся.
— Добре, погоджуся з тобою, — знітився від своєї ж реакції Зуко.
Катара спробувала обережно відсторонитися. Ноги тремтіли вже не так сильно, але вона не була впевнена, що зможе кудись йти. На горизонті вже рожевіло небо й темна синява потроху втрачала свою владу. До сходу сонця лишалося зовсім небагато часу. Роззирнувшись по сторонах, Катара побачила невелику хатинку з лавочкою поруч.
— А це що?
— Це ще Аватар Року збудував. Для усамітнення, певно, або для своїх аватарських справ, — знизав він плечима. — Я про неї дізнався лише приблизно кілька місяців тому, коли Шао привів мене сюди вперше, — Зуко оглянув Катару згори й кивнув якимось своїм думкам, нахилився й підхопив її під колінами. Катара опинилася у нього на руках, не встигнувши навіть посперечатися. — Повір, я швидше тебе донесу, аніж ти спробуєш дійти. До того ж я все ще почуваюся винним, що не попередив.
Катара звела очі догори. Іноді Зуко так бісив своїм посиленим відчуттям провини. Але в чомусь він мав рацію, він подолав половину шляху до хатинки за лічені секунди. Катара зайняла зручніше положення, коли він штовхнув ногою двері.
— Немає замка? — здивувалася дівчина.
— А ти знаєш ще когось, хто зможе долетіти сюди? — питанням на питання відповів хлопець.
— Справедливо.
Катара глянула по сторонах, оцінивши аскетичний інтер’єр хатинки, перш ніж Зуко опустив її на канапу й опустився перед нею на коліна.
— Зуко, що ти, в ім’я всіх святих, збираєшся робити? — Катара витріщилася на нього.
— Лише хочу допомогти тобі з ногами, — просто відповів він, наче не відчуваючи, як по тілу дівчини прокотилася хвиля жару від вигляду Лорда Вогню на колінах між її ногами. Вона хотіла посперечатися, але як тільки теплі долоні торкнулися її гомілок, Катара завмерла.
Приємна хвиля теплоти пронеслася її ногами. Це було щось. Вона б ніколи не подумала, що мага вогню можна використовувати так. Зуко м’яко розминав м’язи, зігріваючи їх теплом.
— Ти не думав використовувати ці навички, щоб допомагати людям? — пробурмотіла Катара.
— Пропонуєш мені стати масажистом? — іронічно запитав Зуко, глянувши на неї знизу, і щось у цьому погляді розпалило дівчину сильніше, аніж руки мага вогню на її гомілках. — То тобі сподобалося літати з Шао?
— Так, — видихнула Катара, — це було неймовірно, справді. Я б хотіла спробувати ще.
— Ну в будь-якому випадку нам ще летіти назад. Якби тобі не сподобалося, я, чесно, не знаю, що б ми тоді робили, — всміхнувся Зуко — і Катара розсміялася.
— А ти вмієш планувати, Лорде Вогню Зуко.
— Моя сильна сторона, ти хіба не знала?
— Не сумнівалася!
Запала тиша. Зуко продовжував розминати м’язи, тремтіння потрохи відходило. Коли його руки ковзнули вище коліна, Катара затримала подих. Зуко виглядав так, наче робив щось досить звичне, але серце Катари затріпотіло в грудях так, що, здавалося, його стукіт можна почути.
— Так, а-а… — вона закусила губу від занадто приємних відчуттів і спробувала знайти тему для обговорення, щоб абстрагуватися: — Як ти спілкуєшся з Шао? — нарешті придумала вона.
— Після випробування у нас з’явився ментальний зв’язок. Можемо обмінюватися думками, коли знаходимося поруч, — просто відповів Зуко.
— А що він сказав тобі, коли прилетів? — згадала Катара.
По щоках Зуко раптом поповзли червоні плями.
— Він просто погано жартує іноді, от і все, — пробурмотів він собі під ніс.
— І що то був за жарт? — Катара закусила губу. Від теплих рук Зуко на стегнах щось внизу животу згорнулося тугим клубком і запульсувало поміж ніг. ЇЇ кінцівки вже не тремтіли, тож він розминав її м'язи, навіть не задумуючись. Дівчина вдалася в питання, коли ж він це зрозуміє.
— Неважливо, — відрізав хлопець, ще дужче почервонівши. Катара заклякла: несподівано червоні щоки Зуко і його небажання посвятити її в подробиці почало набирати сенсу. Жарт з любовним підтекстом.
— Але… — почала Катара, проте Зуко насупився, зупинившись, напевно, усвідомивши, що зробив достатньо, поклавши свої теплі долоні їй на стегна й ледь стиснувши їх.
— Не змушуй мене, Катаро, — відрізав він. Дівчина думала сказати, що її не так вже й цікаво, але якимось чином комбінація його твердого тону, гарячих долонь та теплих довгих пальців на внутрішній стороні стегон відчувалася як щось, що переповнило чашу її терпіння, й Катара важко видихнула, ледь не застогнавши.
Заяснів світанок — через вікно блиснуло сонце, розсіявши пітьму. Пилинки затанцювали в променях світла.
Зуко повільно підвів погляд, наче дивився на Катару вперше. На її засмаглі стегна, на зім’яту нічну сорочку, на обриси грудей. На червоні щоки та покусані губи. Їхні погляди зустрілися. Його золоті очі блиснули, наче відзеркалення променів сонця. Зуко глитнув.
Він раптом прибрав руки з її стегон, почавши натомість бурмотіти щось собі під ніс:
— Вибач, Катаро, я… я не знаю, що на мене найшло… — він захотів піднятися, але, зібравши всі крихти мужності, дівчина випередила його. Вона ковзнула вниз, опинившись на колінах перед ним, та схопила його за комір сорочки.
— Що ж ти надумав робити? — промуркотіла дівчина.
— Я просто не хочу, щоб ти відчувала дискомфорт, тому мені здалося… — розгубився хлопець.
— Мені було дуже комфортно, Зуко. І мені дуже сподобалося, — зізналася Катара, не розуміючи, звідки у неї самої сміливість.
Погляд Зуко зупинився на її покусаних губах, він глитнув.
— То тобі сподобалося? — запитав він хриплим низьким голосом, в якому все ще бриніла невпевненість, але щось хиже вже брало верх.
— Угум, — кивнула дівчина. Вона ковзнула язиком по нижній губі, — Можливо, мені навіть сподобається, якщо ми поцілуємося…
— Тоді треба спробувати… — погодився Зуко, його руки м’яко ковзнули по її спині.
Коли його вуста опустилися на її, Катара розкрилася назустріч. ЇЇ губи покусані й пухкі, його — напористі й гарячі.
Цей поцілунок наче ураган. Він змів залишки їхньої невпевненості та безглуздих упереджень — все відчувалося таким правильним, наче вони були створені одне для одного.
Катара притиснулася до нього сильніше, Зуко ковзнув руками нижче спини й стиснув її сідниці. ЇЇ серце пропустило удар — вона застогнала йому в губи. Палко, гаряче. Жар від Зуко тільки посилювався, їй здавалося, що вона розплавиться, як крижинка на полуденному сонці, зникне в його руках .
Але якимось чином, коли його губи зминали її, вона наче скидала маски й тягнулася до самого свого єства. Цей поцілунок відчувався як ковток свіжого повітря, такий довгоочікуваний, такий жаданий.
Коли вони відірвалися одне від одного, то важко дихали, хапаючи повітря.
— То що, сподобалося? — хрипло запитав Зуко, притиснувшись лобом до її лоба.
— Дуже, — кивнула вона. — Можемо навіть повторити перед тим, як летіти назад. Потім ще можемо в замку спробувати повторити все з того моменту, коли ти ніс мене на руках, як тобі таке?
Зуко розсміявся.
— Мені подобається план, — він нахилився до Катари, щоб поцілуватися ще раз.
На вулиці Шао повів вусами й випустив дим з ніздрів, зарокотівши. Лише ті, хто коли-небудь спілкувався з драконами, знали, що так звучить драконячий сміх.