Прокинутися не вийшло. Наступного ранку конверт із пергаментами так само лежав на її столі, у газеті, як і раніше, не було жодного слова про відродження Волдеморта, а в голові так само панував цілковитий бардак.
Після сніданку Герміона піднялася у свою кімнату з твердим рішенням в усьому розібратися і зрозуміти, що ж їй тепер з усім цим робити.
Те, що вона дізналася вчора про свою сім'ю, про саму себе, про те, що її чекало, ніяк не йшло з голови. Учорашній день минув, як у тумані, та й сьогоднішній виявився не кращим – особливо якщо врахувати безсонну ніч, якій не вдалося відокремити їх одне від одного хоча б коротким, але глибоким сном. Думок про все було одночасно занадто багато, вони дзижчали й гуділи в мозку, наче намагаючись перекричати одна одну й абсолютно не даючи зосередитися на чомусь одному.
Герміона дістала з шухляди столу новенький записник у шкіряній обкладинці: один із подарунків на минуле Різдво. Розгорнула першу сторінку й почала складати список того, що потрібно обміркувати, розбиваючи його на пункти і підпункти. Написання планів і списків завжди допомагало їй впорядкувати сум'яття і хаос у голові – а отже, має допомогти і цього разу. Просто потрібно подивитися на все це з іншої сторони, наче це сталося не з нею, а якоюсь іншою дівчиною, яка раптово стала багатою чистокровною сиріткою. Про що їй слід було подумати насамперед?..
Вона – не рідна дитина Ґрейнджерів.
Її батьки мертві.
Вона – чистокровна чарівниця з числа Священних 28.
І ще до народження заручена зі спадкоємцем Мелфоїв.
Усе це, викладене на папері, звучало так безглуздо і безнадійно, що можна було вдавитися. Але, відкинувши неконструктивні пориви вбік, Герміона приступила до аналізу кожного пункту.
Отже, її мама і тато їй не рідні. Ну як не рідні, тато доводився їй фактично дядьком, але сам факт... Герміона очікувала від себе якоїсь бурхливої емоційної реакції, про які вона читала в книжках чи бачила в кіно. Як там пишуть зазвичай? Почуття розгубленості, біль зради, щемлива порожнеча, відчуття безодні, й океан самотності.
Ні-чо-го.
Нічого не щемило, не боліло, і жодних безодень та океанів у собі вона теж не виявила. Її батьки – це її батьки, як були ними, так і залишилися. Її ні краплі не коробило називати їх "мама" і "тато", й те, що тепер вона знала про відсутність між ними кровного зв'язку, нічого не змінило. Напевно, все-таки кров – це зовсім не те, що було для неї важливим, на відміну від майже сімнадцяти років, протягом яких вони були справжньою родиною. Якби її біологічні батьки були живі, і можна було з ними познайомитися, пізнати ближче – тоді, можливо, це могло щось розбередити глибоко в душі. А так... У Герміони не було жодного відчуття, що щось у її житті безповоротно змінилося. Усе навколо неї було колишнім, і вона сама залишилася сама собою, якою була вчора – хіба що додалося проблем і головного болю.
Добре, із цим розібралися.
По-друге, у неї тепер з'явилося якесь майно в магічному світі. Маєток і гроші. Вступити в права власності вона зможе тільки у вересні, після дня народження, тоді й оцінить масштаб багатства, що звалилося на неї з нізвідки.
По-третє, її батьки мертві. Герміона чула, що Розьє служили Волдеморту, значить – їх убив хтось із Ордена Фенікс?.Але за що? Що такого жахливого вони могли накоїти, що їм довелося ховати власну дитину серед маґлів? Знищення цілих родин набагато більше нагадувало стиль Волдеморта й Смертежерів смерті, якщо судити за Гаррі та Невіла, та й розмов про це було чимало. Чи могли вони зрадити свого Лорда? Як дізнатися, що насправді сталося з ними сімнадцять років тому?.. І кого тепер варто було остерігатися їй, їхній доньці – Смертежерів, чи все-таки Ордена Фенікса?..
Втім, як сказав батько, Дамблдор знав про те, хто вона насправді. А отже, навряд чи вважав, що немовля, яким вона була тоді, відповідальне за гріхи своїх батьків. Однак той же Дамблдор нікому про неї не розповів, навіть їй самій. Що, як у такий спосіб він намагався вберегти її – від своїх же?..
Від цих думок голова йшла обертом, і Герміона зусиллям волі змусила себе перестати розмірковувати. У записнику вона накидала список джерел, з яких могла б дізнатися трохи більше – старі підшивки "Щоденного віщуна", книги про Першу війну, можливо, щось могли розповісти батьки Рона... Поки їй не вдасться зібрати більше інформації, і ламати собі голову над цим не було особливого сенсу. Головне – мовчати, і тоді все буде добре. Ну, принаймні, якийсь час.
Але хто, крім Дамблдора, міг знати, що у Розьє була донька? Взагалі, напевно, багато хто. Напевно, вся їхня чистокровна братія. Мелфої, от наприклад, точно знали.
При думці про Мелфоїв Герміона нервово реготнула, але відкинула думки про заручини подалі. Вона вирішила думати про все по-черзі – значить, треба по-черзі.
Отже, знали Мелфої. З огляду на їхні теперішні зв'язки і дітей-однолітків, могли також бути в курсі Ноти, Креби, Гойли, Ґрінґраси, Паркінсони. Напевно це не все, тож доведеться-таки відшукати довідник "Священних 28" і вивчити родоводи, щоб зрозуміти, у кого ще з чистокровних родин були діти того ж віку – хто знає, може, вони там проводили регулярні зустрічі вагітних чарівниць з обміну досвідом. А потім порівняти їх зі списками смертей Смертежерів і з'ясувати, хто з них ще живий і вільний, а отже, може становити для неї небезпеку.
Зробивши відповідні позначки в записнику, Герміона замислилася над наступним питанням.
Хто ще знає, що саме вона – донька Розьє? Ті, в свою чергу навряд чи розповіли комусь, що віддали її на виховання в маґлівську сім'ю, оскільки її ніхто не знайшов ні тоді, ні за минулі сімнадцять років. Тато запевнив її вчора, що вони теж нікому не говорили.
Дамблдор. Звідки тоді знає Дамблдор? Найпростіший спосіб це дізнатися – запитати в нього самого, але це доведеться відкласти до початку навчального року. Його джерело інформації, і сам директор. Дві точки ймовірного витоку, але міркувати про це зараз сенсу немає.
Дівчина переглянула отримані нотатки, й з зітханням констатувала, що вона перебрала все за винятком клятих заручин. А значить, зрештою, доведеться подумати і про них.
Отже, заручини.
Мелфой-старший про неї точно знає, сам укладав договір. Чи знає молодший? В минулого році, найімовірніше, не знав. Слизерінський принц був одним із найбільш обговорюваних предметів для пліток, і вже про те, що він заручений, гудів би весь Гоґвортс. Зараз напевно вже в курсі, йому сімнадцять має виповнитися на початку червня, тож для нього відлік злощасного річного терміну уже пішов. Що ще він міг знати? Напевно тільки те, що зазначено в контракті – він має одружитися з донькою Розьє. А от того, що для нього це означає одружитися з Ґрейнджер, він не знає точно, інакше вже був би тут разом із татком, щоб придушити її власними руками.
А це було вже несмішно.
Гаррі сказав, що Луціус Мелфой був серед Смертежерів на кладовищі. Він абсолютно точно знає, що Волдеморт повернувся. Так само, як знає і її – Герміону Ґрейнджер, найкращу подругу Гаррі Поттера. Одружити сина на ній? Це підписати йому смертний вирок, а заразом і самому собі. Факту її дружби з Гаррі було цілком достатньо, а про неї саму й згадувати непотрібно, якщо, звісно, вона не погодиться раптом змінити сторону. Але щодо цього навіть Луціус ілюзій напевно не має, що вже казати про Драко. Незалежно від колишніх стосунків із Розьє, зараз цей шлюб для Мелфоїв просто вбивчий. І найпростіший вихід із ситуації, що склалася, – позбутися нареченої. Смерть одного із заручених розірве контракт, та й усунення подруги Поттера Луціус неодмінно внесе до свого списку заслуг. Отже, значить, Мелфої не повинні нічого дізнатися, принаймні, поки вона не опиниться в безпеці. Навряд чи її ризикнуть убити під захистом Дамблдора в Гоґвартсі. Або ж для них занадто багато поставлено на карту, і вони можуть спробувати позбутися її і там?..
Герміона зробила кілька нервових кіл кімнатою.
Вочевидь, потрібно поговорити з татом про те, що заручини мають залишатися в таємниці абсолютно від усіх. Поки Мелфої не знають, хто наречена, вони не прийдуть її вбивати. Зате коли дізнаються... потрібно насамперед убезпечити батьків. Вони – її слабке місце, заради них вона сама пошле собі Аваду у лоба або зістрибне з Астрономічної вежі. Тому, їх потрібно сховати. Маєток Розьє не підійде, там шукатимуть насамперед, та й не зможуть маґли ховатися в магічному світі. Отож, вони мають загубитися у світі маґлівському. Інше прізвище. Нові документи. І виїхати з Англії подалі, краще на інший кінець світу. І краще б їм зовсім забути про те, що в їхньому житті була Герміона Розьє. Так, безумовно, буде краще для них – і безпечніше для неї.
Далі. Якщо вона благополучно дістанеться до Гоґвортса, її можуть убити і там. Навряд чи напряму. Отрута в гарбузовий сік, посилка з темним артефактом, та хоч ніж у спину в темних коридорах...
Сторінки записника поповнювалися новими і новими списками.
Отрути та протиотрути. Способи виявлення темних артефактів і проклять. Захисні чари. Виявні чари. Чари забуття.
Залишалася проблема її фізичної вразливості. Герміона завжди була неспортивною, трохи незграбною і незворотливою. Втекти або дати фізичну відсіч ворогові в серйозній ситуації вона не зможе. І тут читанням бібліотеки чи новими заклинаннями справа не обійдеться...
Був вже глибокий вечір, коли вона відклала списаний записник убік. Голова гуділа, а очі пекло так, наче в них щедро насипали піску. Зате був ясний план необхідних дій: розмова з батьками, список книжок, які потрібно купити або дістати в бібліотеці, людей, з якими потрібно зустрітися...
І останній пункт, який завершував роботу цього важкого дня: магічні контракти. Способи розірвання, всі нюанси і лазівки. Можливо, все не так погано, і цього тавра можна якось позбутися. Вона має знайти вихід. І чим швидше, тим краще.