― Тату, я не робитиму цього!
― Люба, всього разочок. Я мріяв про цю мить ще до твого народження.
― Але тільки раз! Я виходжу! — вигукнула жінка з примірочної, припіднімаючи поділ пишної сукні, відвертаючись від дзеркала до виходу з кабінки, шторку якої ґречно відсунула консультантка, яка перед тим так люб’язно шнурувала тугий корсет.
Із динаміка татового телефону залунала його улюблена пісня — «Pretty woman» — під яку Герміона і була змушена демонструвати одну з суконь, що була претенденткою на звання її весільної.
Очі батька сяяли не гірше, ніж зорі на нічному небосхилі, а мама хитала головою, ховаючи усмішку за буйними кучерями. Ставши на круглий подіум, Герміона опустила поділ плаття, вирівнюючи спину і заламуючи руки перед собою, в очікуванні вердикту батьків.
Тато, не вимикаючи музики, підвівся, обходячи навколо неї, розглядаючи з усіх боків, поки знову не постав обличчям до неї.
― Що ж, — гмикнув чоловік, — це доволі непогано, ти виглядаєш, як хмаринка. Ні! Як зефір!
Після слів чоловіка, місіс Ґрейнджер більше не могла стримуватись і увесь салон заполонив її гучний, але дзвінкий сміх. Сама ж Герміона якусь мить перебувала в заціпенінні, не знаючи, як на це реагувати, але потім так само, як і мати, не змогла стримати смішок. Вона вже і забула, як її тато по-чудернацьки і, не зачіпаючи почуттів, може висловити свою думку про те, що їй не надто личить те, чи інше вбрання.
― Твій тато у чомусь таки правий, люба, — відсміявшись промовила Джін. — Сукня дуже красива, але ти знаєш, як це часом буває. Іноді річ, яка нам дуже до вподоби не зовсім личить нам, а те, на що ти навіть не глянеш, сидить на тобі, як влите, наче створене спеціально для тебе.
― Так, знаю мамо, — тихо відповідає Герміона, злегка засмучена, оскільки плаття, що зараз на ній, страшенно їй подобалось. — Що ж, тоді, тату, — звернулась вона до мужчини з осяйною усмішкою, — може ти щось підбереш для своєї любої доні?
― А-ха-ха, я чекав цього моменту. Як у старі добрі часи, коли ми разом ходили по магазинах у пошуках миленької сукеночки тобі на день народження.
― Тільки мені вже не п’ять, тату, і мої десять також минули.
― Так, — якось сумно відповів Роберт, — ти вже настільки виросла, що за місяць виходиш заміж.
Намагаючись знову перевести їхній настрій із меланхолії у веселий драйв, Герміона промовила:
― Не зможу цього зробити, якщо любі тато та мама не допоможуть із вибором сукні.
Одна з консультанток одразу ж після цих слів повела її батька до ряду вішаків, де в чохлах чекали свого часу різні весільні сукні, а інша допомогла відьмі спуститись із підвищення і провела назад до примірочної, де кинулась розв’язувати тугу корсетну шнурівку, зменшуючи тиск на ребра.
Через доволі тривалий час, на думку Ґрейнджер, працівниця салону таки увійшла в її кабінку з вузьким футляром. Коли сукня постала перед очима жінки, захвату вона в неї, на жаль, не викликала. Але, не бажаючи засмучувати батьків, і щоб уважити їхній вибір, Герміона таки дозволила двом дівчатам допомогти їй вбратись у плаття. Коли річ була на ній, відьма знову глянула на себе в люстро і на секунду заціпеніла. Все, як говорила мама. Сукня дійсно, наче для неї була створена. Тато чудово її знав.
*****
Переступивши поріг їхньої квартири, Герміона з блаженством скинула свої мешти, ступаючи ногами на теплий ворс у передпокої. Нарешті вона вдома. Донедавна ці апартаменти були холостяцьким барлогом і місцем їхніх зустрічей. Тепер це їх дім. Вони жили в її квартирі, але після пропозиції Мелфоя побратися, вирішили, що сімейний куточок варто будувати в його помешканні. Його квартира була просторішою, з більшою кількістю кімнат, які згодом можна переробити за потреби. Можливо, на дитячу. Та не зараз. Звичайно, вона хотіла дитину, може навіть не одну, але їй хотілось ще хоч трохи побути в ідилії молодят разом із Драко.
Згадуючи про нього, жінка рушила коридором, одразу ж заглядаючи до кухні, де зазвичай в такий час він полюбляв вечеряти, але там його не було, так само, як і у вітальні та спальні. Рушивши до останніх дверей по коридору, вона обережно зазирнула всередину крізь шпарину, яка утворилась через прочинені двері. У своєму домашньому кабінеті Драко Мелфой у великому шкіряному кріслі спав за робочим столом, на якому в повному хаосі розмістились документи. Навіть уві сні він сидів рівно, руки були складені на грудях, які мирно здіймались в такт глибокому диханню, а голова була злегка повернута вліво.
Герміона не контролювала себе, поки не усвідомила, що стоїть збоку від нареченого, простягаючи руку, щоб поправити пасмо, яке завжди вибивалось із його зачіски, спадаючи на лоб. Таки не втримавшись, Ґрейнджер піддалась спокусі, і легким порухом прибрала його з чоловічого обличчя. Доторк був ніжним і ледь відчутним, але цього вистачило, щоб перервати чутливий сон Мелфоя.
Спочатку його вії затріпотіли, а потім розплющились повіки, опісля погляд чоловіка одразу ж націлився на неї. Все її тіло моментально вкрилось сирітками. Затуманений від сну сірий вир його очей цілив прямісінько їй у серденько. Неможливо було стриматись. Вона повільно нахилилась, щоб захопити його вуста своїми, втягуючи їх у ніжний поцілунок.
Навіть спросоння Драко не розгубився і, обвивши її талію руками, посадив собі на коліна, не розриваючи цілунку. Блаженна мить, яку хотілось продовжити назавжди.
Вона перервала поцілунок і, не розплющуючи очей, видихнула в досі привідкриті вуста:
― Клянусь любити тебе.