Він страшенно нервував. І, хоча ця жінка ставала причиною такої емоції із завидною частотою, сьогодні вона це робила, навіть не підозрюючи. Він нервував, чи вона не втече, не здасть назад у відповідальну мить. Нервував, чи усе пройде, як слід.
У момент, коли ці думки майже перекрили всю його раціональність, у момент накручування самого себе, коли він уже ладен був бігти до кімнати відведеної нареченій, його перервали два мужчини, які стояли у одвірку.
Його батько та містер Ґрейнджер, підперши різні косяки дверної коробки, дивилися на нього з лячно схожими посмішками. Коли вони встигли так згенеруватись?
― Я знаю, про що ти думаєш, хлопче. Навіть не мрій, — промовив Роберт, підморгуючи йому.
― Я також був такий у день нашого з Нарцисою весілля, а зараз думаю, якого біса? — доєднався до розмови Луціус.
Драко переводив погляд з одного чоловіка на іншого, знову ж таки, дивуючись їхній кооперації.
― Радий з вашого бажання поділитись власним досвідом, але мені час йти, — саркастично промовив Драко, роблячи крок до дверей.
― До вівтаря ще трохи зарано, — відповів містер Ґрейнджер, косячись на наручний годинник, — а у вбиральні ти був пів години тому. Ми там бачились.
― А що, більше мені нікуди не можна?
― Ні, не можна, — спокійно промовив містер Мелфой. — А, і на будинку стоїть антироз’явний бар’єр, тож навіть не намагайся схитрувати.
― Голова роду я, — здивовано промовив Драко. — Як... як ти це зробив?
― Я живу довше за тебе, сину, я також був тут за головного, плюс, — Луціус розширив посмішку, — я маю свої тузи в рукаві.
Усвідомивши, що йому їх не переконати, і схитрувати також не вийде, а ще й якщо підключити холодну логіку — йому це й не потрібно, Драко рушив до м’якого крісла, що розташувалось біля панорамного вікна з чудовим видом на сад Маєтку Мелфоїв, де все було готово до їхньої з Ґрейнджер шлюбної церемонії. Скоріше б вже. Він не міг дочекатись миті, коли вони стануть одним цілим.
*****
Стоячи біля вівтаря, Драко розуміє, що його знервованість лише більшає. Він все частіше витирає спітнілі руки об тканину штанів, а дихання час від часу збивається. Йому не допомагають ні підбадьорливі усмішки його батьків, ні слова Блеза, який стоїть позаду нього, виконуючи роль шафера. Йому легшає тільки тоді, коли лунає весільний марш, під акомпанемент якого з будинку виходить містер Ґрейнджер, який під руку веде його наречену. Її обличчя закрите вельоном, сукня обтягує її стан та стегна, наче друга шкіра, а з-під подолу видніються носки замшевих білих туфель. Йому перехопило подих. Ця жінка, ця особиста погибель, за якихось пару хвилин стане його дружиною. Вони крокували повільно, і Мелфою страшенно хотілось пришвидшити час, щоб не чекати так довго. Він хотів торкнутись її руки прямо зараз, стискати її долоню у власній, щоб усі страхи розвіялись, і серце нарешті вирівняло ритм.
Підійшовши до вівтаря, Роберт допоміг Герміоні піднятись по двох сходинках, вкладаючи її долоню в долоню Драко, і з м’якою усмішкою промовив одними губами: «Ввіряю її тобі». Стиснувши її прохолодні пальці на знак підтримки, передаючи німий посил, що вона не єдина, хто хвилюється. Поставши обличчями до працівника Міністерства, вони почали слухати його урочисту промову, але здається ніхто з них не був уважним. Поки черга не дійшла до запитання.
― Чи згодні Ви, Герміоно Джін Ґрейнджер, взяти його за чоловіка?
― Так, — її швидка відповідь на видиху.
― Чи згодні Ви, Драко Луціусе Мелфою, взяти її за дружину?
― Так, — з такою ж швидкістю, як вона.
Вони промовляють клятву в унісон: Присягаюся любити тебе в горі і в радості, в багатстві і в бідності, у болях і в здоров’ї, допоки смерть не розлучить нас. Я віддаю тобі своє життя. Клянуся любити тебе завжди.
― Я проголошую вас чоловіком і дружиною. Тепер, містере Мелфою, можете поцілувати місіс Мелфой.
Він повільно обертається до неї, щоб плавним порухом підняти вельон, аби перед його очима постало обличчя дружини. Якусь мить він дозволяє собі помилуватись її карими очима, застеленими пеленою непролитих сліз, природним рум’янцем, що огорнув її щоки, та сліпучою усмішкою.
Його долоня лягає на її шию, щоб наблизити лице відьми і припасти до її вуст у м’якому поцілунку, який за мить переростає в повільний, але глибокий.
І плювати на всіх. На церемоніймейстера, на гостей, батьків і друзів.
Лиш вона та він. Лиш Драко Мелфой та Герміона Ґрейнджер. Нове подружжя.