Драко сидів у темному саду і зорі сяяли на нічному небі. Час від часу маленький вогник освічував його лице, а дим клубами здіймався вгору. За стільки років він так і не зміг позбутись цієї звички. Палити чоловік почав менше, але до кінця від цигарок так і не відмовився. Це досі приносило Мелфою якесь розслаблення та звільнення від думок.
Завтра весілля його онуки. Його маленька Арія виходить заміж — як швидко плине час. Так швидко подорослішали його власні діти, а вже тепер і їхні. «Виявляється швидкоплинно», — такою була його думка, коли він затягнувся востаннє. Година пізня. Пора мабуть йти спати. Але ще хвилю Драко дозволить собі посидіти у цій красивій тиші.
Так його і застала дружина, яка прийшла перевірити свого чоловіка.
Герміону Ґрейнджер час також не оминув. Зморшки зібрались навколо очей, даючи усім зрозуміти, яке щасливе життя вона прожила. Єдине, що лишилось незмінним — її буйні кучері, які не змогло приборкати ніщо. Босоніж і в одному халаті місіс Мелфой наблизилась до Драко, схиляючись, щоб обійняти його плечі, та прихилити його голову, сперши на власну.
— Уже так пізно, любий. Завтра буде довгий день, нам пора би вже спати, — її тихий і мелодійний голос прорізає тишу ночі.
— Звісно, — відповідає чоловік, стиснувши досі тендітну долоню у власній, широкій. — Ще тільки мить.
— Я не можу спати без тебе — ліжко пусте і холодне. Тож поквапся. А не то подам на розлучення, — жартує вже постаріла відьма.
— Ти погрожуєш мені цим, протягом усього нашого подружнього життя.
— Не доводь мене до того, щоб я виконала погрозу.
Герміона відступає від чоловіка і розвертається, щоб повернутись назад до будинку. Драко ще секунду дивиться у темряву, перед тим, як підвестись і піти за своїм світлом.
Вона для нього ще до досі залишається забороненим плодом, навіть після стількох років разом. Як і він для неї досі залишається тою слизькою доріжкою, з якої важко зійти.
Усе рано чи пізно доходить до фінішу, віднаходить свій логічний кінець. І це фінальна кома, що колись для них обернеться крапкою.