Авреліан

Герміона з’явилася прямо в Барлозі та стала біля підніжжя сходів.

— Джіні? — покликала вона. 

— Герміона, — привіталася Молі. — Джіні нагорі з Гаррі. Вони в кімнаті Рона.

— А Рон? — запитала вона, помітивши, що його ім’я не прозвучало.

— Він уже дуже запізнювався до Білла, тож коли почув, що Джіні дзвонить тобі, пішов геть, — сказала місис Візлі, маючи доволі знервований вигляд. — Вони не сказали мені, що відбувається, тільки те, що Геґрід зустрівся з Гаррі. Чи все гаразд?

— Я справді не знаю, — зізналася Герміона. — Я тут, аби це з’ясувати. Я…

— Я подбаю про Авреліана. Ти просто піднімися й поговори з ними, — наполягала Молі, забираючи Авреліана з Герміониних рук. Герміона кивнула у відповідь.

— Дивись, тітко Молі. Гелен дала мені кексик, — усміхнувся він.

Герміона скривилася від того, як Авреліан назвав її матір на ім’я, але вирішила, що зараз не час це обговорювати. Щоб не гаяти час і сили на біг сходами на горішній поверх, вона явилася біля кімнати Рона. Вона швидко постукала й увійшла, не чекаючи відповіді.

— Герміоно? — здивовано запитав Гаррі. — Що ти тут робиш? Я думав, що ти сьогодні у батьків.

— Я була, але мені подзвонила Джіні, — пояснила вона.

Гаррі кинув погляд на Джіні, яка спересердя схрестила руки. Герміона помітила, що паличка Гаррі міцно стиснута в правій руці Джіні.

— Що відбувається, Гаррі? Що сказав Геґрід? — запитала Герміона.

Гаррі не відповів. Він просто витріщився на Джіні, видаючись досить зрадженим.

— Я піду вниз і зустрінусь з Авреліаном, — оголосила руда. Гаррі простягнув руку за чарівною паличкою, але вона прикинулася, що не помітила, і вийшла з кімнати, усе ще тримаючи його улюблену паличку.

Гаррі розчаровано пирхнув і повернувся до Герміони. 

— Макґонеґел говорила з Геґрідом і повідомила йому, що Деніс зник. Він бачив його і прийшов, щоб сказати мені про це особисто.

— Коли? Де? — поспішно запитала Герміона.

— Зо тиждень тому в алеї Ноктерн.

— Ноктерн? — занепокоїлася Герміона.

— Так.

— І що ти збираєшся робити? Хочеш просто піти туди й шукати його? — Герміона стала такою ж роздратованою, як і Джіні, коли зрозуміла, про що він думав.

— Якщо він був там, то я шукатиму його саме там, — насупившись, сказав Гаррі.

— Це було тиждень тому, Гаррі. Ти не можеш очікувати, що він досі там. А якщо він повернувся, це ще не означає, що ти його знайдеш. Не кажучи вже про те, що таких людей, як ти, у тій місцині небагато. Треба все добре обдумати.

— Алея Ноктерн — небезпечне місце для таких, як він. Люди там знають, коли хтось не вписується, і вони не надто доброзичливі. Ми маємо з’ясувати, чому він був там, і, сподіваюся, знайти його, — гаряче заперечив Гаррі.

— І як ти збираєшся це зробити? Ти ж не можеш просто ходити й розпитувати людей, чи не чули вони його ім’я або чи не бачили хлопчика з фотографії, — вона схопила фото Деніса з ліжка Рона й помахала ним перед чоловіком, знову здогадавшись про план Гаррі. — Якщо люди дізнаються, що ми його шукаємо, це може наразити його на ще більшу небезпеку і звести нанівець усі наші зусилля, спрямовані на розкриття цієї справи.

— Я не можу сидіти, склавши руки!

— А я і не пропоную не діяти! — обурено заперечила Герміона. — Я пропоную проаналізувати все, що ми знаємо, і скласти відповідний план.

— Не можна гаяти часу. Хто знає, у яку халепу він втрапив?

— Згодна. Тож почнімо планувати зараз, замість того, щоб сперечатися. Ми досі не переглянули спогади Фреда, і я досі не знаю, що саме тобі розповів Геґрід. Чому б нам не повернутися до моєї квартири й подивитися, що ми зможемо придумати, — рішуче запропонувала Герміона. Гаррі все ще здавався розлюченим, але кивнув, поступаючись. — Гаразд, я піду подивлюся, чи Молі або Джіні зможуть трохи приглянути за Авреліаном, а ти піди подивися, чи Джіні готова віддати твою паличку.

— Гаразд, — погодився він. — Тоді ми зможемо покликати Мелфоя, як тільки прийдемо до тебе додому.

Герміону аж пересмикнуло при згадці про нього. Вона досі не знала, що думати про Драко, і нервувала перед новою зустріччю з ним.

— Гаразд, — сказала Герміона, входячи до вітальні із ситом у руках. — Гаррі, можеш пересунути цей блокнот для мене? — вона кивнула на блокнот і перо в центрі журнального столика, і Гаррі хутко пересунув їх, побачивши, що вона тримає важку кам’яну чашу.

— Для чого це? — запитав Гаррі, дивлячись на акуратні петельки на першій сторінці блокнота.

— Просто блокнот, щоб записувати наші думки. Так ми не пропустимо жодної важливої деталі, про яку подумаємо, — пояснила вона.

— Добре. Гарна ідея, — погодився Гаррі, поклав блокнот на стіл поруч із пером і вмостився на дивані. — Мелфой сказав, що буде тут за хвилину…

Гаррі не встиг договорити, як камін задзвенів, сповіщаючи про прибуття Мелфоя.

— Що таке? Що сталося? — квапливо запитав він, виходячи з каміна.

— Н-нічого… Гаррі, що ти йому сказав? — трохи роздратовано запитала Герміона.

— Нічого. Тільки те, що нам є що обговорити, й що ми негайно почнемо планувати, — відповів Гаррі.

Герміона зітхнула. 

— Ти змусив його панікувати.

— Я не хотів. — Герміонине зауваження змусило Гаррі почуватися винним.

— Нічого страшного. Просто, що відбувається? — запитав Драко, трохи розчарований тим, що досі не знав, чому він тут.

— Геґрід сьогодні зв’язався з Гаррі. Він бачив Деніса в алеї Ноктерн, — повідомила Герміона. — Ми просто занепокоїлися і хотіли з’ясувати, що сталося, як тільки зможемо.

— Ти був зайнятий? — запитав Гаррі. — Я не хотів тебе відвертати. Якщо ти хочеш…

— Нічого, Поттере. Я тільки-но сів обідати, — відповів Драко, сідаючи в крісло поруч із Гаррі.

— Ти ще не їв? Я можу тобі щось приготувати, якщо хочеш, — запропонувала Герміона.

Драко підняв на неї очі, ніби тільки помітивши її. 

— Нi, усе гаразд. Я не хочу, щоб ти…

— Це не проблема, — перебила Герміона. Вона пригадала, як він досить злісно сказав їй, щоб вона не переймалася через нього, коли вони вперше зібралися в її квартирі. Вона тоді дуже зніяковіла після того, як сказала це.

— Справді, усе гаразд. Я можу просто… — Драко зупинився, і вони з Гаррі подивилися на Герміону, коли її шлунок голосно забурчав.

— Ти теж ще не їла, так? — жалібно запитав Гаррі.

— Ні. У моїх батьків не все так добре пройшло. Ми саме сідали за стіл, коли подзвонила Джіні, — зізналася Герміона.

— Вибач, — скрушно мовив Гаррі. — Я не мав так поспішати. Я просто хвилювався.

— Усе гаразд, Гаррі. Я просто швидко щось приготую, і ми зможемо…

— Я ж казав тобі не хвилюватися, — серйозно сказав Драко.

— Але…

— Перні, — покликав Драко.

Почувся гучний тріск, і біля Драко з’явилася маленька домовичка, вбрана в охайну рожеву наволочку, яка радісно усміхнулася, побачивши його. 

— Ось ви де, Майстре. Перні цікавилася, куди ви пішли без обіду.

— Так. Вибач, Перні, але я б хотів пообідати тут, будь ласка. І не могла б ти принести ще одну тарілку для Герміони? — ввічливо попросив він.

— Ні! — рішуче вигукнула Герміона. — Я ж казала, що можу щось приготувати. Я не хочу, щоб ти турбував свого домовика заради…

— Ґрейнджер! — Драко перебив її так само рішуче. Гаррі заплющив очі, не готовий до такого. — Перні вже приготувала обід. Хіба ти не думаєш, що було б жахливо грубо й марнотратно відмовлятися від нього після всієї тієї роботи, яку вона вже виконала? — сказав він категорично, його суворі очі кидали їй виклик.

— Для Перні це зовсім не проблема, міс. Перні дуже рада служити пану Драко і його другові, — промовив домовик.

Герміона тихо пирхнула від принизливості становища, у яке її поставив Драко. 

— Дякую, — тихо сказала вона ельфійці.

— Дякую, Перні. Це все, — після слів Драко ельфійка зникла.

— Ого, хотів би я, щоб мені було так само легко прогнати Крічера, — усміхнувся Гаррі.

  Тріск!

— Майстер Гаррі кличе Крічера? — запитав домовик, з’явившись біля Гарріних ніг. Гаррі зітхнув і відкинувся на спинку дивана, потираючи скроні.

— Ні, Крічере, я тебе не кликав, — сказав він, намагаючись приховати своє роздратування від привітного ельфа.

— Оскільки Крічер уже тут, чи є щось, що вам потрібно, пане? — запитав Крічер, широка обнадійлива усмішка підкреслювала його численні зморшки.

— Ні, Крічере, я просто…

Тріск!

— Тримайте, пане, — гордо усміхнулася Перні, тримаючи в кожній руці по тарілці. — Вам потрібен стіл, сер?

— Ні, дякую, — кивнув Драко й узяв свою тарілку.

— Перні? — здивовано перепитав Крічер. Інша тарілка в руці Перні ледь не перекинулася, але вона зуміла її втримати. З полегшенням вона передала тарілку Герміоні, а потім подивилася на домовика, який звернувся до неї.

— Крічере?

— Що тут робить Перні? — із цікавістю запитав Крічер.

Перні нервово подивилася на Драко, не знаючи, чи варто їй відповідати, адже домовики не повинні бути видимими чи гамірними, окрім як виконуючи свої обов’язки. Драко кивнув.

— Перні принесла обід для свого пана та його друга, — пояснила Перні.

— Але ж майстер Гаррі вже пообідав, — сказав Крічер, маючи досить жахливий вигляд. — Може, пану потрібно ще щось поїсти? Крічер буде дуже радий принести Майстру Гаррі… 

— Ні, я в порядку, Крічере. Їжа не для мене, — запевнив його Гаррі. — Але звідки ти знаєш Перні?

— Перні — племінниця Крічера, сер, — відповів Крічер. — Перні — дочка молодшої сестри Крічера — Дарві.

Перні гордо кивнула.

— Ти брат Дарві? — зацікавлено запитав Драко.

— Так, Дарві теж служила шляхетному будинку Блеків. Її господинею була твоя мати, якщо я не помиляюся, — відповів Крічер.

Перні знову кивнула.

— Була? А що з нею сталося? — запитав Гаррі, пригадуючи, як ставилися до Добі в маєтку Мелфоїв.

— Дякую, Перні. Це все, — відпустив ельфійку Драко. Перні кивнула й зникла.

— Чому ти її так відіслав? — запитала Герміона. — Вона розмовляла з ним…

— Ґрейнджер! — Драко знову люто втрутився, змусивши замовкнути приголомшену, але розлючену дівчину. — Я відіслав її, бо вона все ще важко переживає смерть матері, і я не хотів, щоб вона знову чула, як про це говорять.

— Перні має навчитися приймати смерть матері так, як це зробив Крічер. Дарві добре служила своїй господині, і Перні має пишатися нею, — серйозно сказав Крічер.

— Що з нею сталося? — запитав Гаррі, ще більше засмутившись. Він вважав, що відповідь його не хвилюватиме.

— Лор… Волдеморт, — поправив Драко, — вбив її.

— Чому? — обурено запитала Герміона.

— Бо він не мав жодних докорів сумління щодо вбивства. Дарві була маминим домовиком й обслуговувала наш дім, тобто й наших «гостей». Здається, Волдеморт не вважав, що вона служила йому достатньо спритно, і вбив її.

— Це природний перебіг подій, — просто відповів Крічер.

— Природний перебіг подій? — з огидою вигукнула Герміона.

— Так, звісно, — відповів Крічер, не розуміючи Герміониного ставлення. — Коли домовик занадто втомився, щоб служити, обов’язок господаря — належним чином завершити його службу. Дарві була добрим ельфом і служила багато років. Вона навіть бачила, як її господині віддали її дитину, щоб вона також служила почесному дому Блек через сина господині Нарциси.

— Отже, коли домашній ельф більше не може служити, його хазяїн убиває його? — запитав Гаррі.

— Звичайно, пане. Це природний порядок речей. Крічер підготовлений до такого часу, і в нього теж є спадкоємець, щоби продовжити службу своєму господареві, — просто відповів Крічер.

— Що?! — вигукнув Гаррі. — У тебе є дитина?

— Так, хазяїне. У Крічера є дочка, яка служитиме вам і вашим майбутнім спадкоємцям, — сказав йому Крічер, насторожено дивлячись на Гаррі, наче думаючи, чи не є це якоюсь перевіркою.

— Ти ніколи не казав мені, що маєш дочку! — сказав Гаррі, широко розплющивши очі. Він не хотів бачити, як Крічер помре, але припускав, що коли б це сталося, у нього більше не було домашнього ельфа.

— Крічер чекав, щоби повідомити майстра Гаррі, коли дочка Крічера стане дорослою і зможе служити, — пояснив Крічер. — Але якщо Крічер помре доти, дочка Крічера буде доставлена її матір’ю.

— Що… але… я… я… — Гаррі ніяк не міг зібрати докупи свої думки.

Крічер озирнувся кімнатою, поки Гаррі розгублено дивився на нього. 

— Крічеру шкода, що перериваю вас, пане. Якщо вам нічого не потрібно, то Крічер може повертатися додому.

— Ні, зачекай, — раптом сказав Гаррі. — Я хочу, щоб ти сьогодні виправ постільну білизну.

— Усю, пане? — запитав Крічер, його очі сяяли.

— Так, будь ласка, — відповів Гаррі, все ще маючи досить знервований вид.

— Крічер із задоволенням це зробить, — домовик вклонився і з тріском зник.

— Це була одна з найжахливіших речей, які я коли-небудь чула, — зітхнула Герміона. Вона втупилася в Драко жорстким дошкульним поглядом.

— Не дивись на мене так, — презирливо наказав Драко. — Моя мати ніколи не мала наміру вбивати Дарві. Ні Дарві, ні Перні ніколи не зазнавали жорстокого поводження.

— А як ти вважаєш, як поводилися з Добі у вашому маєтку? — з гіркотою запитав Гаррі.

— Добі був домашнім ельфом мого батька, а не моїм. Я ніколи нічого йому не робив. Моя мати любила Дарві й ніколи б не дозволила, щоб із нею так поводилися. Це було те, у чому мої батьки ніколи не погоджувалися, — заявив Драко. Їхні звинувачувальні погляди змушували його злитися й оборонятися.

— І скільки ж у тебе домовиків? — запитала Герміона.

— Тільки Перні. У мого батька був Добі, який був вірний Мелфоям. Дарві служив моїй мамі й родині Блеків із самого народження моєї мами. Коли мені було вісім, Дарві сказала моїй матері, що вона щойно народила дитину. Коли мені було десять, мені подарували Перні, відтоді й досі я ніколи не поводився з нею погано, — відповів Драко.

— Вона почала працювати, коли їй було лише два?! — вигукнула Герміона. — А зараз їй лише дванадцять?

— Так. Знаєш, Ґрейнджер, для тієї, хто так запекло протестує проти використання домовиків, ти, здається, не надто багато про них знаєш, — пожартував Драко. — Домовики — не люди. Вони можуть бути розумними істотами, але вони не люди й не живуть і не старіють, як люди. У дворічному віці домовики мають такий самий зріст, як і дорослі ельфи; розмовляють, як дорослі; і майже такі ж вправні, як дорослі домовики. Я не просив Перні. Дарві подарувала її моїй матері, коли їй було два, і сказала, що вона готова служити родині Блеків та їхнім нащадкам.

— Якщо вони так швидко старіють, — почав Гаррі, — то скільки ж їм буває років?

— Рідко хто з домашніх ельфів доживає до шістдесяти, — відповів Драко.

— Як ти думаєш, скільки років Крічеру? — збентежено запитав Гаррі.

— Я справді не знаю, але гадаю, що близько до того, — відповів Драко, і його гнів потроху згасав, бо він почав симпатизувати Гаррі. — Вiн згадував про смерть. Видно, що він готується до цього, особливо якщо розповів тобі про свою дитину.

— Зачекай… — сказав Гаррі. — Якщо домовики починають працювати з двох років, то дитині Крічера, е-е… дитині, мабуть, менше. Хіба він не застарий, щоби бути… е-е…

— Домашні ельфи — не люди. Навіть ельфійки можуть народжувати дітей у пізньому віці. Дуже рідко ельфи народжують дітей до тридцяти. Зазвичай вони мають достатньо дітей, щоб задовольнити потреби сім’ї, — пояснив він.

— Ти хочеш сказати, що Крічер уважав своїм обов’язком знайти собі заміну? — сказав Гаррі приголомшено.

— Я припускаю, що так, — відповів Драко.

— Але хто її мати? — Гаррі продовжував.

— Я не знаю. Домовики вважають за краще не розголошувати цю таємницю. Я також не знаю, хто батько Перні.

— Але коли…? Де…? — Гаррі здавався таким розгубленим.

— Знову ж таки, Поттере, вони віддають перевагу приватності. Я намагався запитати Перні, що вона робить у вільний час, і вона мусила відповісти, але ухилялась від відповіді, і це її дуже засмучувало, тому я перестав питати. Вона має право на власне приватне життя.

— Ти даєш їй вихідні? — здивовано запитала Герміона.

— Ні. Домовикам не треба давати вихідних. Вони мають достатньо часу, щоб робити з ним усе, що їм заманеться, — відповів Драко. Очі Герміони звузилися, а Драко продовжував. — Вони почуваються непотрібними, якщо ти призначаєш їм час, коли вони не працюють. Хоча вони мають достатньо часу для себе. Ти ж не думаєш, що вони готують і прибирають кожну годину кожного дня, чи не так? Навіть у такому великому будинку, як мій, де стільки всього потрібно зробити, вони швидко справляються із цим за допомогою своєї магії. Також часто буває, що нас із мамою немає вдома й ми не потребуємо їжі. А у відпустку ми зазвичай їздимо двічі на рік, а це означає, що Перні в цей час майже нічого не потрібно робити.

— З усім тим, їм не платять. Вони вважають, що вони нижчі за чарівників, які…

Гаррі м’яко обірвав Герміону:
— Зараз не час для таких розмов. Ми дуже далеко відійшли від того, заради чого зібралися, — Драко був вдячний, але Герміона все ще здавалась трохи роздратованою. — Гаразд, Герміоно, ти маєш спогади Фреда?

— Так, — тихо відповіла Герміона, дістаючи флакон із верхньої полиці книжкової шафи.

— Приємно мати спогад, який не залишить шрам, — прокоментував Гаррі, коли Герміона вилила спогад у сито. Герміона та Драко кивнули, погоджуючись. — Хто хоче піти першим?

Герміона та Драко глянули одне на одного, але нічого не сказали. Анітелень, Драко підняв руку, струснув рукав і занурив один палець у сито. Він задихався, коли його втягнуло, усе ще не звикнувши до цього відчуття. Коли він почувався в безпеці, то знайшов секунду, щоб роззирнутися. Він стояв перед касою в «Відьмацьких витівках Візлів» у Гоґсміді, місці, яке бачив лише раз. Це була та сама будівля, яка колись була магазином жартів «Зонко», з тим самим базовим обладнанням, але декорації та вітрини були набагато гучніші та жвавіші, ніж у «Зонко».

Герміона стала поруч із Драко й теж роззиралася. На відміну від Драко, вона вже бувала тут кілька разів і тому не шукала нічого незвичного. Їй усе здавалося цілком нормальним. Це була, як сказали їм Фред і Джордж, остання поїздка Гоґсмідом у цьому році. Було досить багато учнів, які прогулювалися, розглядаючи товари, але не так багато, як зазвичай буває на вихідних у Гоґсміді. Це, безумовно, пов’язано з тим, що це остання поїздка в році. Більшість учнів були присутні на останній прогулянці, але не так багато з них заходило до магазину жартів, адже вони не потребували стільки жартівливих речей, як тоді, коли навчання не було в розпалі. Натомість більшість учнів можна було зустріти в «Медових руцях», де вони запасалися солодощами на літо, або ж пили останнє в цьому році маслопиво з друзями в «Трьох мітлах».

— Ой! Обережно, — хихикнув Джордж. Фред підняв голову й засміявся. Здавалося, він намагався полагодити «Повішеника багаторазового використання», коли голова відлетіла і влучила Джорджу в його здорове вухо.

— Упс. Вибач, друже, — перепросив Фред. — Мерліне, що цей малий зробив із цією штукою?

— Він сказав, що його кішка вчепилася в неї, — відповів Джордж.

— Ну, це пояснює подряпини та сліди укусів, але не те, чому я не можу його відремонтувати й зібрати, — буркнув Фред. — Мені подобається заробляти гроші на ремонтах, але я не чудотворець.

— Он він, — сказав Гаррі, вказуючи на високого русявого хлопця, який стояв перед коробками зі смаколиками. Троє відвідувачів підійшли до нього, коли він раптом рушив до каси. Він поставив на прилавок олов’яний казан третього розміру, а потім із легкої руки почав викладати з нього товари, які хотів придбати.

— Привіт, це ж Кріві, — привітався Фред. Він підвівся з табуретки й поклав на неї Повішеника.

— Привіт, Денісе, як справи? — запитав Джордж.

— Добре, — знизав плечима той, маючи не надто переконливий вигляд.

— Ого, у тебе тут чимало, чи не так? — прокоментував Джордж. — Детонатори-приманки.

— Батончики-блювончики.

— Дві захисні мантії.

— Порошок «Розчинна темрява»? Плануєш цього року відірватися на повну? — запитав Фред із кривою посмішкою.

Деніс посміхнувся у відповідь і злегка знизав плечима.

— Це твій останній рік, га? — запитав Джордж. — Щасливий, що залишаєш усе це позаду?

— Не знаю, — знову знизав плечима Деніс. — Гадаю, я трохи сумуватиму за цим.

— Так, я знаю, що ти відчуваєш. Нам теж іноді цього не вистачає, — зізнався Фред. — Розваг, а не занять.

— Але це добре. Ти…

Гаррі не дослухав заспокійливу промову Джорджа, бо його перебила Герміона.

— Гаррі, я не бачу, що в казані, — сказала вона йому, ставши навшпиньки, щоб спробувати зазирнути через кришку казана, що стояв на прилавку.

Захоплений ідеєю Герміони, Гаррі підійшов до неї й крадькома зазирнув у казан, щоби поглянути на товари, які Деніс уже встиг придбати в місті. 

— Стандартна добавка до зілля та деякі інші інгредієнти… Я їх одразу не впізнаю…

— Дай-но я подивлюся, — попросив Драко. Гаррі відступив убік, і Драко зазирнув до нього. Його очі звузилися, коли він аналізував вміст баночок. — Водорості, це точно. І шкура бумсланга. І… я не знаю. Якийсь порошок… світло-коричневий із вкрапленнями білого. Тертий драконячий кіготь, можливо?

— Тертий ріг дворога? — нервово запитала Герміона.

— Так, можливо, — відповів Драко. — Вони досить схожі. А що? Бо… — він зупинився, помітивши, що Герміона застигла. Він бачив, що її думка швидко рухається, і не хотів перебивати. Він подивився на Гаррі, який, здавалося, почувався так само. Гаррі купу разів бачив цей погляд прозріння на Герміоні й знав, що не варто переривати її розумовий процес.

— Це багатозільна настійка. Я в цьому впевнена. Якщо це тертий ріг дворога, то він точно варить багатозільну, — заявила Герміона, занепокоєно дивлячись на спогад про Деніса Кріві.

— Багатозільна настійка? Але що б…?

— Це має сенс, — перебив Гаррі. — Поглянь на ці мантії. Вони двох різних розмірів, й обидві завеликі для нього. — Гаррі показав на мантії, що лежали на прилавку між трьома хлопцями, які все ще мило теревенили. — Геґрід сказав, що Деніс просто врізався в нього, а тоді у паніці підняв голову й утік. Єдине, що Геґрід зміг мені сказати, це те, що Деніс був убраний в одяг, який сидів на ньому досить мішкувато.

— Він, мабуть, тікав, бо дія багатозільної настійки закінчилася, — продовжила Герміона за нього.

Драко витріщився на хлопця, поки Фред Візлі пакував усі його покупки в сумку і востаннє попередив, щоб той був обережним із Філчем. Деніс кивнув, узяв із прилавка свій казан і вийшов із крамниці.

Усі троє здивувалися, коли їх раптом витягли із сита, але вони обережно підвелися на ноги. Гаррі повернувся на своє місце на дивані, а Герміона сіла поруч. Драко ще якусь мить замислено дивився на сито, а тоді сів у крісло, що стояло навпроти Гаррі.

— Гаразд, — сказав Гаррі, його розум усе ще рухався надто швидко, щоб він міг сформулювати свої думки. Герміона взяла блокнот і своє незмінне чорнильне перо і прудко почала писати, поки він говорив. — Отже, виходячи з того, що ми знаємо й підозрюємо, Деніс був минулого тижня на Ноктерні й, найімовірніше, під дією багатозільної настійки.

— Так, але навіщо? — запитала Герміона.

— Зустрічався з кимось? — запитав Гаррі.

— Або шукав когось, — припустив Драко.

Герміона закінчила складати список речей, які придбав і взяв із собою Деніс, додавши знак питання біля тертого рога дворога, і підвела очі на хлопців, які вичікувально дивилися на неї. 

— Мені здається, що Драко може мати рацію, — нарешті сказала вона. — Гаррі… Я не впевнена, це лише здогадка, але мені здається, що Деніс робить це сам. На ньому не лежить прокляття Імперіуса, принаймні зараз, і я навіть не впевнена, що йому щось загрожує. У мене просто таке відчуття, що… А що, як він щось або когось побачив і намагається вжити заходів самостійно? Ви бачили вираз його обличчя? Його очі? Він виглядав знервованим, але надзвичайно рішучим. Думаю, він міг когось побачити, можливо, смертежера, і намагається взяти справу у свої руки.

— Ти думаєш, це помста? — запитав Гаррі.

— Можливо, — сказала вона. — Просто… його погляд трохи нагадав мені тебе.

— І тому він був на алеї Ноктерн, намагаючись знайти сліди смертежерів? — запитав Драко. — Непогана ідея. Там ходить багато чуток. Мало що з них, якщо взагалі щось, правдиве, але це було б непогане місце для пошуків, особливо якщо він уже має якусь інформацію.

— І що нам тепер робити? Як ми його там знайдемо, якщо не знаємо, що шукати? І як ти думаєш, він повернеться? — запитав Гаррі.

Герміона стиснула губи й провела кінчиком пера під підборіддям, мовчки розмірковуючи. 

— Так, я думаю, він повернеться. Багатозільна настійка вариться понад місяць, а це означає, що він уже почав варити її до того, як ми побачили його в цьому спогаді, але якщо він мав використовувати інгредієнти, які купив, то вона була б готова ще до того, як він використав її минулого тижня. Якщо він використовував куплений казан, то, ймовірно, у нього є досить великий запас. Якщо це так, що дуже ймовірно, то він, либонь, планує часто використовувати її для подібних вилазок.

Гаррі та Драко були потай вражені та вдячні Герміоні за її неймовірні здібності до дедукції та терпляче чекали, чи не хоче вона ще щось додати. Герміона, здавалося, не помічала їх, бо все ще була занурена в роздуми.

— Ми могли б піти та просто поспостерігати, але я не думаю, що нам вдасться щось подібне. Нам доведеться його виманити, — сказала Герміона, маючи розчарований вигляд, але змирившись із перспективою такого підходу.

— Як? — запитав Гаррі. — У тебе ж є план, правда?

Герміона повільно й невпевнено кивнула. Вона глянула на Драко, замислившись, і занепокоєно закусила нижню губу.

— Мені не подобається цей погляд, Ґрейнджер. Що сталося? — запитав Драко, підозріло спостерігаючи за нею.

— Якщо ми маємо рацію, якщо він шукає активність смертежерів… тоді ми могли б виманити його тобою, — сказала вона нерішуче.

— Здається, мені це подобається ще менше, — сказав Драко, дивлячись на неї звуженими очима. — Ти хочеш використати мене як приманку?

— Ну, так… — відповіла Герміона, почуваючись трохи винною через те, як він це сказав.

— Продовжуй, — підбадьорив її Гаррі.

— Якщо він шукає смертежерів, я впевнена, що ти йому підійдеш, — якомога м’якше сказала Герміона. — Я не хочу тебе образити, просто…

— Правда, — їдко закінчив Драко. — Я все розумію. Але що ти хочеш, щоб я зробив?

Герміона полегшено зітхнула та продовжила. Можливо, це прозвучало знервовано, але він не відкидав її ідею, і, попри тон, зрозумів, що вона жодним чином не хотіла його образити.

— Я думаю, що просто з’явившись і показавши себе, ти обов’язково привернеш його увагу. Гадаю, ти радше вирізняєшся серед інших. Мало хто на Ноктерні одягається дуже модно, — Герміона зарум’яніла, зрозумівши, що щойно підкреслила його стиль. Драко підозріло підняв брову, гадаючи, чи сказала вона це, щоби підлеститися і змусити зробити те, що вона хоче, чи це просто вислизнуло з її вуст. — Потім, коли ми відчуємо, що тебе, швидше за все, помітили досить добре, ти почнеш поводитися підозріло. Ну, так, як Деніс вважав би підозрілим.

— А що це означає простою мовою? — запитав Драко.

— Шепотітися з барменом, — запропонував Гаррі, висуваючись уперед. Цю тему він добре знав, бо йому часто доводилося розпізнавати підозрілу поведінку. — Зайти до «Борджин і Беркс». Вони тебе там знають і поводитимуться з тобою, як зі знайомим. Купи щось дивне в одній із крамниць. Озирайся так, ніби ти боїшся, що тебе хтось може побачити. Видавайтесь, загалом, знервованим.

— Так, звучить так, ніби це точно виведе його, або когось схожого на нього, з тіні, але мені зовсім не хочеться, щоб мене прокляли за це, — уїдливо сказав Драко.

— А я тебе й не прошу підставлятися під прокльон. Насправді я б не дозволила тобі йти самому. Я весь час буду там під плащем-невидимкою, — запевнила його Герміона.

— Ти? — несхвально запитав Гаррі. — Ні. Я піду.

— Ні, Гаррі, — сказавши це, вона зробила павзу. Вона мала такий вигляд, ніби шукала найкращий спосіб пояснити те, про що думала. — Я не знаю, як це сказати, щоб не образити тебе…

Очі Гаррі звузилися.

— Вибач, але ти буваєш трохи імпульсивним, і ти це знаєш, — Герміона звучала жалюгідно вибачливо, коли говорила це.

— Ти вважаєш мене надто зухвалим, — сказав Гаррі, випроставшись і видаючись ображеним.

— Я люблю тебе, Гаррі. Ти це знаєш. Немає нікого іншого, до кого б я пішла, якби потрапила в біду, але ти ж знаєш, що тобі важко зосередитися, коли ти чимось засмучений. Алея Ноктерн сумнозвісна своїми тіньовими персонажами й махінаціями в бізнесі. Я не хочу, щоб ти засмучувалася і втратив фокус. Я не про те…

— Вона має рацію, Поттере, — погодився Драко. — Тобто, без образ, вона краще підходить для цього. Я не знаю, чи ти загартував свій характер, чи ні, але я знаю, що Герміона дуже зосереджена та спостережлива. Ти ж знаєш, наскільки більше інформації вона отримала з тих спогадів, ніж ми з тобою. Якщо ми хочемо знайти цього хлопця, нам слід бути кмітливими та спостережливими, а вона вміє це краще за нас обох.

Гаррі кивнув. Це був факт, з яким він не міг сперечатися. 

— Гаразд. Твоя правда.

— Гаррі… — вибачливо почала Герміона.

— Ні. Все гаразд, Герміоно. У всіх є свої недоліки, — сказав Гаррі стиха.

— І таланти, — додала вона, не бажаючи, щоб він почувався погано. Він криво посміхнувся до неї. Вона була доброю людиною, і він знав, що вона ніколи не хотіла його образити.

— То ти зробиш це? — запитав Гаррі в Драко.

— Так.

— Чудово. Коли? — запитав Гаррі, очікувально дивлячись на Герміону.

— Зачекай, — перебив його Драко. — Я не знаю, що ти про це думаєш, але нам треба поговорити з Андромедою. Це ім’я було дивним на його вустах. Хоча ця жінка була його тіткою, він бачив її дуже мало разів. Останній раз він побачив її в ситі, коли вони переглядали спогади.

Гаррі та Герміона чекали, коли він продовжить.

— У ситі ми сказали, що вона стверджувала, що бачила Деніса. Я знаю, що це було приблизно за рік після того, як вона це сказала, і, можливо, вона просто хотіла заманити нас до себе, бо була під Імперіусом, але я думаю, що ми не маємо це ігнорувати.

— Ні, я згоден, — сказав Гаррі. — Він міг зв’язатися з нею з якоїсь причини. Краще зібрати всю можливу інформацію про нього, перш ніж ми його знайдемо.

— Згодна, — сказала Герміона.

— Я сьогодні ж їй усе розповім. Якщо в неї немає інших планів, я впевнений, що вона зустрінеться з нами завтра, — сказав Гаррі. Драко й Герміона кивнули. — Що ж, гадаю, на сьогодні ми зробили все, що могли. Дякую вам обом. — Гаррі підвівся, а за ним і Герміона з Драко. — Я зараз напишу Андромеді.

— Якщо хочеш, можеш використати Орвела, — запропонувала Герміона.

— Дякую, — кивнув Гаррі.

Драко кивнув їм і повернувся до каміна. Раптом він зупинився й обернувся. 

— Герміоно?

Герміона вимовила його ім’я одночасно, і вони обоє були надто здивовані, щоби продовжити те, що збиралися сказати. Вони дивилися одне на одного, затамувавши подих, стоячи за кілька кроків одне від одного. Гаррі зупинив свою ходу до кухні, коли вони заговорили, і тривожно зорив на них. Він не міг зрозуміти, що між ними сталося, але бачив, що вони знервовані.

— Продовжуй, — запропонувала Герміона.

— Я просто хотів дізнатися, чи можемо ми поговорити, — промовив він тихим голосом.

Герміона злегка кивнула, її нутрощі тривожно скручувалися.

— Гм… знаєте, я думаю, я міг би просто повернутися на площу Ґримо і почекати на Рона, — повільно сказав Гаррі. — Звідти я вже напишу Андромеді…

Герміона та Драко подивилися на Гаррі й кивнули, не рухаючись із місця.

— Я зв’яжуся з вами обома, коли отримаю її відповідь, — закінчив Гаррі. Він почувався ніяково, пробираючись через усю кімнату між двома нерухомими постатями. Він навмисне не дивився на них, коли кинув порошок у вогонь і зник у полум’ї.

— Гм… ну… ти хочеш сісти? — невпевнено запитала Герміона.

Драко кивнув і сів назад у крісло. Герміона сіла посеред дивану. Вони подивилися одне на одного краєм ока, а потім опустили очі на свої руки. Кілька хвилин минали в мовчанні, поки вони обидва обмірковували, що хотіли сказати, і навіть більше, що вони насправді готові були сказати… якщо вони взагалі були здатні щось сказати.

— Вибач за вчорашнє, — нарешті сказав Драко. — Я не мав тебе цілувати, — Герміона не відривала погляду від своїх рук. — Але я не скажу, що шкодую про це, — продовжував він. Остання частина прозвучала рішучіше, наче йому знадобилася вся його сила й мужність, щоб сказати це. Герміона здивовано глянула на нього. — Між нами все по-іншому. Усе заплуталося. Я не знаю, що робити з тим, що я зробив. Я цього не планував.

Герміона кивнула. 

— Я знаю… Нам треба поговорити…

Драко кивнув. 

— Але що ми скажемо?

— Я не знаю, — зізналася вона, крутячи пальці на колінах.

— Ми обоє бачили, що було в тих спогадах… — Драко повільно промовив: — Ми могли б це отримати.

Герміона кивнула. 

— Я… я хочу цього… — вона зробила павзу, несила повірити, що зізналася йому в цьому. — Але я тебе не знаю, — вона нервово подивилася на нього. — Ти не той хлопчик, якого я знала в школі… але я також знаю, що ти — той чоловік зі спогадів.

Драко кивнув, розуміючи. 

— Я теж тебе не знаю, — сказав він. Він здивовано підняв на неї очі. — Але я хочу дізнатися.

Герміона знову вдихнула, розплющила очі й несміливо подивилася на нього. 

— Сьогодні ввечері?

Драко кивнув. 

— Авреліан буде тут?

— Так, — відповіла вона. — Тобто… якщо ти не проти…?

— Так, — поспішно сказав він. Він хотів краще познайомитися з Герміоною, але й з Авреліаном теж хотів бути ближчим. — О пів на сьому?

— Так, — сказала вона. — Може, повечеряємо о сьомій?

— Гаразд, — сказав він, підводячись на ноги. — Тоді до вечора.

Герміона стояла з ним і кивнула. Він кивнув ще раз, не знаючи, чи варто ще щось казати. Нічого не придумавши, він мовчки повернувся і зник у каміні.

Герміона глибоко вдихнула. Вона не могла повірити в те, що щойно відбулося. Вона була надзвичайно знервована, але водночас і трохи схвильована. Нервозність усе ж таки перемогла. Вона подивилася вниз на дві обідні тарілки, які залишилися забутими на її журнальному столику. Вона шкодувала, що вони їх не з’їли, але вона сподівалася, що Драко не повернеться по них, бо не думала, що готова побачити його знову так скоро.

Вона віднесла тарілки на кухню, переклала їжу в контейнери для зберігання, які поставила в морозильну камеру, і помила тарілки. Вона знову відкрила холодильник і почала обмірковувати, що приготувати на вечерю. Що б вона не вирішила приготувати, вона знала, що їй не доведеться сперечатися про те, що вдягнути. Цього вечора вона точно вдягнеться гарно.