Сніг просочився крізь Дракові штани — аврорська форма явно не розрахована на такі екстремальні умови. Просто його клятий талан. Оточені снігом по коліна, посеред забороненої зони для явлення, вони не змогли схопити Оґастуса Руквуда.
Та це ще не найгірше.
Драко сховав чарівну паличку в кобуру, щоб покінчити з цим кошмаром.
— Нагадай мені, який сенс брати тебе на цю місію, якщо ти не можеш протистояти чарам колишнього невимовника? — якби Ґрейнджер спрямувала свій погляд на сніг, то могла б спопелити його. — Темна магія, що тут задіяна, не є частиною моєї компетенції.
— Я теж так вважаю.
Тижні відстежування місцезнаходження Руквуда закінчилися невдачею. Вони очікували, що напад на Святвечір застане його зненацька. Та спритний чарівник ухилився від їхніх атак, а перед тим здійняв магічну лавину. У хаосі, що утворився, вони загубили летиключ і знову дозволили Руквуду втекти.
Тепер вони застрягли. У французьких Альпах. Без нічого, окрім розуму та чарівних паличок.
— Я бачила хатинку у закутині, коли ми піднімалися вгору, — сказала Ґрейнджер. — Ми підемо туди, поки не зметикуємо, як повернутися додому.
Вона почала спускатися з гори, перш ніж Драко встиг буркнути щось на кшталт згоди. Чим швидше вони опиняться подалі одне від одного, тим краще.
Їхній похід супроводжувався рипінням чобіт по снігу і монологом Ґрейнджер, що викладала план. Драко не перебивав її, а вона не робила павз, аби дати йому вставити хоч слово. Місяці спільної роботи навчили його, що — як би це не дратувало — вона все сприймає усно. А вона зрозуміла, що він чітко висловить свою думку, якщо заперечуватиме.
Коли з'явилася освітлена хатина, Драко вже не зважав на те, що вона маґлівська. У ній було тепло і сухо, і вона вселяла надію на те, що він скоро вибереться з цього лайна.
Його ноги аж підкошувалися від полегшення, коли він ступив на ґанок. Але це полегшення швидко минуло, коли до його рук доторкнулися чиїсь задубілі пальці.
— Що ти собі дозволяєш, ти...
— Візьми мене за руку, — прошипіла Ґрейнджер.
Він висмикнув руку. «Мені вже бракує твого тепла, і я не хочу, щоб ти ускладнювала цю проблему.»
— Ми — двоє незнайомців, що наближаються до хатини в переддень Різдва…
— Без варіантів.
— Кого приймуть гостинніше?
— Нізащо.
— Звичайно парочку.
Драко презирливо засміявся.
— І ти жодного разу не вважала за потрібне згадати про цей клятий план?
Її холодом покусане обличчя зарум’яніло.
— Твій єдиний внесок був у тому, що ти скиглив про мокрі шкарпетки!
— Проблема, яку можна було б вирішити, якби...
Двері відчинилися, і Ґрейнджер схопила Драко за руку, перш ніж він встиг знову запротестувати. Перед ними стояла літня жінка з білим, як пудра, волоссям, очі якої палали шоком.
— Oh mon Dieu! Entrez. Vous devez avoir froid, mes chéris! [1]
Драко відпустив Ґрейнджер, щойно вони переступили поріг. Тепло повернулося до кінчиків його пальців, а жінка продовжувала говорити.
— Êtes-vous perdus? Je ne pensais pas que quelqu'un d'autre se trouvait dans ces parties des montagnes. Oh, cette terreur d'avalanche! Il n'y en a pas eu depuis vingt ans! [2]
Ґрейнджер мовчки стояла на порозі, а Драко глибоко в душі застогнав.
— Merci pour votre hospitalité, mais vous devrez pardonner à ma — petite amie [3]
— він навіть не кліпнув, хоча щойно назвав Ґрейнджер своєю довбаною «дівчиною».
Ґрейнджер здивовано глянула на нього. Невже це така дивовижа, що Драко вільно розмовляв французькою?
— А, британка? — Жінка просканувала їхню уніформу, але не ставила питань про ймовірно дивне вбрання. — Дозвольте, я знайду вам щось переодягнутися. Ви здаєтеся закоцюблими.
— Ми не хочемо псувати Святвечір, нам потрібно лише скористатися вашим телефоном, — сказала Ґрейнджер, явно тремтячи під своєю уніформою невимовниці.
— Й ми підемо.
— У таку хурделицю? — жінка злякано озирнулася. — Ні-ні, ви залишитеся в нашій гостьовій кімнаті.
Жінка пішла нагору, а Драко вистрілив у Ґрейнджер пронизливим поглядом.
— Я не збираюся тут ночувати.
— Я теж, — огризнулася Ґрейнджер. — Сніданок у Барлозі почнеться, щойно всі прокинуться, і я б не хотіла пропустити Моліну різдвяну паляницю, а то Рон з'їсть її всю цілком.
Вона пройшла повз нього, і Драко здивовано дивився, як вона зникає на сходах. Різдво з Візлі? Він навряд чи міг уявити собі менш бажане свято, якщо не брати до уваги його теперішнє становище, звісно. Але саме таке життя обрала Ґрейнджер, коли почала зустрічатися з одним із тих рудих дурнів.
Опанувавши себе, Драко зайшов у гостьову, але закляк перед входом.
— У жодному разі.
Ґрейнджер стояла побіля односпального ліжка.
— Ми однаково тут не спатимемо.
— Якщо це не було зрозуміло раніше, то тепер вже точно.
— О, так, позаяк односпальне ліжко стало останньою крапкою, — саркастично вигукнула вона. — Не хвилюйся, твоє маленьке розбещене «я» не потісниться.
Щойно я задзвоню Гаррі, він дістане нам летиключа.
Драко буркнув:
— Святий Поттер завжди готовий врятувати...
— Хіба ти маєш кращі пропозиції?
Якби в нього була краща ідея, Драко б уже її озвучив. Але у нього не залишилося жодних зв'язків у Франції, повідомлення Патронусом не долетять до Англії, найближча точка явлення за багато миль звідси, і він точно не знав, як навчити дику сову передати листа.
Стук перервав сварку, і господиня повернулася з купою одягу.
— Ось, дорогенькі. Вдягніть щось сухе.
Ґрейнджер посміхнулася.
— Дякую, Марі.
Звичайно, Ґрейнджер не забула запитати у жінки її ім'я. Якби його мати була жива, вона б насварила Драко за такі кепські манери.
— Якщо вам щось знадобиться, ми з чоловіком далі по коридору, — сказала Марі з невимушеною добротою. — Відпочивайте. Вам пощастило, що ви вижили у тій лавині.
— Merci, [1] — Драко примусив себе посміхнутися, перш ніж Марі знову залишила їх наодинці.
Його похмурий вираз обличчя швидко повернувся. Сухий одяг складався з огидної картатої піжами та квітчастої нічної сорочки. Покрутивши чарівну паличку, Драко висушив власне вбрання. Він не мав жодного наміру вдягати щось настільки жалюгідне.
Поки Ґрейнджер набирала номери на маґлівському телефоні, Драко оглядав кімнату: столітній письмовий стіл, картини із засніженими горами в рамках, книжкова полиця, заставлена схемами для вишивки. Він міг би вважати це місце химерно затишним, якби не застряг тут із Герміоною-бляха-Ґрейнджер.
— Ні. Ні, ні, ні, ні!
Скиглення Ґрейнджер наповнило кімнату, і його транс розвіявся.
— Що сталося?
— Стаціонарний зв'язок не працює.
— А це означає, що ти не зможеш...
— Зв'язатися з Гаррі.
— Через...
— Через лавину.
— Тоді ми попросимо Марі відвезти нас…
— Маґлівські дороги напевно заблоковані.
— А якщо ми...
— Підемо пішки?
— Ти що, не можеш дати мені закінчити думку? — Драко огризнувся, і її щоки залив рум'янець.
— Вибач, я буваю нетерплячою, — запнулася Ґрейнджер, дивлячись на свої просякнуті снігом чоботи. — Особливо, коли я вже дійшла висновку.
Ніколи ще Драко не чув, щоб Ґрейнджер відкрито визнавала одну зі своїх слабкостей, яких він, безперечно, міг би перелічити безліч. Але вперше в житті Драко змовчав. Як би йому не хотілося продовжувати суперечку, Драко знав, що залишився тільки один вихід. Так пізно вночі, при такій температурі, вони не пройдуть і десяти хвилин, як їм доведеться повернутися.
— Визнай це, Мелфою. Ми влипли.
Забудьте про Азкабан. Драко збирався заавадити Руквуда, коли наступного разу зустрінеться з цим гнилим чарівником.
Він не знав, що змусило його це зробити, але наступні слова злетіли з його вуст, перш ніж він зміг себе спинити.
— Ми відведемо тебе завтра до рудого лігва, навіть якщо ти пропустиш різдвяну паляницю на сніданок, — сказав Драко, і в його тоні не було ані сліду сарказму чи ворожнечі. — Ти проведеш день зі своїм дорогоцінним Візлюком. Обіцяю.
Ґрейнджер розгублено моргнула, але він не став чекати, поки вона оформить словами своє здивування тим, що Драко Мелфой здатен зробити щось для когось іншого, окрім себе. Як би погано він не думав про клан Візлів, але це точно суперечило його різдвяним планам. І якщо він зробить для Ґрейнджер хоч одну добру справу, то, можливо, зможе перебувати з нею в одній кімнаті без настирливого нагадування про все, що чим нашкодив їй у минулому.
У замкненому приміщенні ванної кімнати Драко втупився в дзеркало.
Одну ніч. Це все, що слід пережити. Тоді він міг би пробратися крізь сніг і повернути їх до Англії, чого б це не коштувало.
Коли він повернувся до гостьової, Ґрейнджер уже висушила свою форму і сиділа, схрестивши ноги на покривалі, застеленому пергаментами. Драко взяв один з них: карта відомих місць скупчення смертежерів у Західній Європі.
— Ти змогла зберегти копії наших досліджень, але не змогла надійно сховати свого летиключа?
Ґрейнджер витріщилася на нього, задерши голову.
— Нагадай мені, де твій летиключ?
Прокляття. Драко потрапив прямо в яблучко.
Він гадав, що має бути вдячним. Принаймні це давало їм хоч якусь користь.
Драко відсунув пергаменти й сів навпроти неї.
— Покажи мені, що в тебе є.
Час минав швидко, місяць піднімався все вище, а вони з Ґрейнджер обмінювалися теоріями про те, куди може прямувати Руквуд.
— Чи залишилися в Парижі члени сім'ї Лестранжів, які могли б йому допомогти?
— У французькій родині Розьє стверджують, що порвали зв'язки з представниками темних сил, але він все ще може з ними зв'язатися.
— Можливо, Руквуд планує перетнути кордон зі Швейцарією?
Ідеї проносилися між ними — все це були туманні теорії, які могли б стати зачіпками, але поки що залишалися лише здогадками. Вони продовжували висувати гіпотези, хвилини перетікали одна в одну, аж поки у двері не постукали.
— Герміоно? Драко?
Драко здригнувся від голосу Марі. Невже Ґрейнджер справді назвала їй його ім'я? Він не додумався зачаклувати двері до того моменту, поки Ґрейнджер не зачинила їх.
— Хвилиночку, — покликала вона, а тоді прошепотіла до Драко: — Швидше. Надягай піжаму. Вона не повірить, що наш одяг так швидко висох без магії.
Вони не мали часу на суперечки.
Повернувшись спинами одне до одного, Драко смикнув за жахливу картату піжаму. Було ще гірше, бо чоловік Марі, мабуть, був нижчий за нього на голову, позаяк піжама оголювала зо п'ять сантиметрів його ніг. Додайте це до списку радощів цього чудового Святвечора.
Ґрейнджер склала пергаменти на столі, перш ніж відчинити двері.
— Вибачте, ми не чекали, що ви повернетеся сьогодні, — сказала її Ґрейнджер. — Ми просто...
— Не хвилюйся, люба. Я пам'ятаю, як була молодою і закоханою, — вона підморгнула, явно припускаючи геть іншу причину, чому вони з Ґрейнджер забарилися на зайву хвилину наодинці.
Драко не хотів про це думати. Він не хотів.
— Я подумала, що ви захочете чогось гарячого, щоб зігрітися, — сказала Марі, піднімаючи тацю з двома горнятками гарячого шоколаду зі скрученими по краях цукерковими паличками. Вона подала одну Ґрейнджер, а потім Драко. — Скільки ви вже разом?
— Два роки.
— Чотири місяці.
Трясця.
Його розум працював швидко.
— Зустрічалися два роки, але заручені чотири місяці, — він без жодних зусиль вичаклував обручку на лівій руці Ґрейнджер. — Чому б тобі не показати її, люба?
Марі засяяла, побачивши блискучий діамант, який, на щастя, відвернув її від здивування Ґрейнджер.
— Розкішно! Ти щаслива жінка.
— Найщасливіша, — сказала Ґрейнджер, дивлячись на Драко з піднятими бровами.
Якщо у неї були проблеми, Ґрейнджер могла вирішити їх сама. Ця вистава була її ідеєю.
Коли Марі перестала заливатися слізьми, Драко очікував, що це буде кінець, але її погляд переключився на стіл.
— Що це?
Ґрейнджер миттю перетворила пергаменти на журнали.
— Дещо з підготовки до весілля.
— Сьогодні? — Марі вихопила журнали. — Ви маєте насолоджуватися своїм першим Різдвом у статусі наречених, ви, милі молодики. Я поверну їх завтра.
Марі вийшла за двері, перш ніж хтось із них устиг заперечити.
Чудово. І що ж їм тепер робити з усім цим вільним часом?
Щойно Марі пішла, Ґрейнджер зняла каблучку, не кинувши на неї жодного погляду. Якщо вже на те пішло, то вона мала бути вдячна, що носила такий діамант
— навіть так недовго. Мерлін бачив, що Візлі не могли дозволити собі нічого й наполовину меншого. Найменше, що вона могла зробити, це визнати, якої майстерності вимагало вичаклування такої речі без допомоги чарівної палички.
— Чотири місяці спільної роботи, і я думаю, що це найдовше, коли ми з тобою говорили про щось, не пов'язане з роботою.
Це зауваження застало його зненацька.
— А хіба нам є що обговорювати?
Вона знизала плечима, безцільно крутячи цукеркову паличку.
— Ми знаємо одне одного більшу частину нашого життя.
— І що з того? Ти чекаєш, що я не спатиму, попиваючи гарячий шоколад, поки ми згадуватимемо старі добрі часи? — Драко хихикнув.
— Ну ж бо, Мелфою, — вона влаштувалася на кутку ліжка. — Все було не так уже й погано.
Він подивився на неї втомленим поглядом.
— Усе наше дитинство було наскрізь пронизано війною.
— Не все.
Драко не спромігся відповісти на цей коментар.
Вона поставила горнятко на тумбочку і зітхнула.
— Тоді поговоримо про роботу. Чому ти став аврором?
Довбаний Салазар, вона була впертою. Але як би йому не хотілося проігнорувати питання, Драко знав, що Ґрейнджер не зупиниться, поки не доб'ється свого.
Він зі стогоном опустився на стілець.
— Мені потребував роботи після того, як Міністерство захопило Маєток, і ми пожертвували кожним кнатом, що залишився, щоб сплатити наш нескінченний моральний борг перед суспільством.
— Так, я знаю, що сталося з твоєю родиною, але чому саме аврор? — наполягала Ґрейнджер. — Ти міг бути ким завгодно.
Від його очевидного здивування щоки Ґрейнджер зашарілися.
— Ким завгодно? — Драко підняв брову. — І чому це?
Її рум'янець посилився.
— Не змушуй мене говорити це.
— Ти ж сама наполягала на розмові.
— Чудово! Ти — розумний і талановитий чарівник. Ну що, щасливий?
Він посміхнувся.
— Залежить від обставин. Можу я отримати це в письмовому вигляді?
— О, пішов ти! — Ґрейнджер засміялася, і вперше в житті Драко почув, як Ґрейнджер хихикнула через те, що він щось сказав.
Це не був неприємний звук.
Вона оминула насмішку, підповзши ближче.
— Твоя черга.
— Що я маю робити?
— Ти не збираєшся запитати, чому я стала невимовницею?
Драко глузливо посміхнувся.
— Ти справді сподіваєшся, що я поставлю таке безглузде питання?
— Ну, це не дуже...
— Ти передбачувана, Ґрейнджер.
На зміну її невдоволенню прийшла розгубленість.
— Перепрошую?
— Ти передбачувана, — повторив Драко. — Ти втомилася постійно переказувати те, що прочитала в книжках, і потребувала чогось новенького. Всі очікували, що ти продовжиш хрестовий похід за права домашніх ельфів; станеш аврором, як Поттер; або викладатимеш у Гоґвортсі. Але ніщо з цього тебе не приваблювало. І все ж після багатьох років, проведених як невимовниця, твої ґрифіндорські пошуки добра не були задоволені, тому, коли Робардс запропонував тобі співпрацювати з аврорами, ти вхопилася за цей шанс — навіть якщо це означало працювати зі мною.
Ґрейнджер шоковано витріщилася на нього, а Драко відсьорбнув ковток гарячого шоколаду.
— Може, ми й не були друзями, але це не означає, що я тебе не знаю.
Замість того, щоб протестувати, Ґрейнджер випросталася.
— У такому разі, в цю гру можуть грати двоє, — відповіла вона. — У тебе завжди було щось таке з Гаррі. Комплекс зверхності, з якого ти так і не виріс. Тебе розлютило, що Гаррі запропонували посаду аврора, не закінчивши Гоґвортсу, тож ти вирішив довести, що теж можеш бути аврором.
Щоки Драко спалахнули вогнем, а її впевненість розпалювала його дужче, ніж будь-що інше.
— Ти справді думаєш, що знаєш усе, так?
— Я була б вельми вражена, якби ти розповів мені щось, чого я не знала, особливо про тебе.
Вона роздратовано склала руки, явно не очікуючи, що він клюне на наживку, що зробило її недовірливий вираз обличчя ще приємнішим, коли він це зробив.
— Я спочатку хотів стати загоничем.
Ґрейнджер приголомшило це одкровення, і вона втупилася на нього на два повні кліпання, перш ніж дійсність повернулася до неї.
— Гадаю, не дивно, що ти став ловцем лише для того, щоб прямо протистояти Гаррі.
Драко насупився.
— Не хочу руйнувати образ, який ти про мене склала, але я став ловцем лише тому, що це була єдина вільна позиція.
— А ти не міг задіяти більше таткових ґалеонів, щоб отримати позицію, якої справді хотів? — докір влучив, як бладжер. Він був такий сильний, що Ґрейнджер швидко відступила.
— Вибач, я зайшла задалеко.
Ґрейнджер перепросила? У нього? Мерліне, в якому спотвореному світі вона могла уявити, що їй є за що перепрошувати, коли він ніколи не вимовляв тих самих п'яти букв до неї?
Провина і сором нахлинули на нього, і Драко розгубився — оборона вже впала від тих почуттів, які вона несвідомо розбурхала.
Він глибоко вдихнув.
— Ні, просто... Згадки про мого батька — це важко.
— Я…
— Не намагайся розповідати мені, який він жахливий, — огризнувся Драко. — Він в Азкабані, де йому й місце. Де мають бути всі смертежери.
— Ти був смертежером.
— Я був дитиною.
— Ми всі були.
У грудях, наче застиг тяжкий камінь.
— А дехто з нас проведе решту життя, намагаючись спокутувати провину за ті роки.
Драко втупився у вікно, несила дивитися на неї, коли говорив це. Це не було вибаченням, але, мабуть, найближчим, на що він спромігся.
— Ти все неправильно зрозуміла. Причина, через яку я приєднався до аврорів, — він змусив себе ковтнути, каменюка в його грудях тепер була розміром з квафел, — схопити чарівників, яких я підтримував з дитинства, бо це єдиний спосіб навсправжки сплатити свої борги. — Подальша тиша здавалася оглушливою порівняно з дзижчанням всередині. Нарешті, вона порушила її.
— Я відчула повагу до тебе, коли Гаррі сказав, що ти приєднуєшся до аврорів, — сказала Ґрейнджер, і її голос був таким же низьким, як і його. — Потрібна справжня наполегливість, аби закінчити програму підготовки — не кажучи вже про те, як важко тобі прийшлося, щоб тебе затвердили.
— Я подавав документи чотири рази, перш ніж потрапив на співбесіду, — зізнався Драко, пам'ять про відмови все ще боліла. — Але мені набридло, що мені вказували, ким я маю бути. Цього разу я збирався довести, що можу бути тим, ким захочу — навіть тоді, коли шанси були проти мене.
Лише тоді Драко подивився на неї, і в її погляді з'явився відблиск новознайденої поваги.
— Ти добре виконуєш свою роботу.
Драко скривився.
— Я знову дозволив Руквуду втекти.
— Ми знову дозволили Руквуду втекти.
Ніби від цього йому було б легше. За п'ять років після війни смертежер все ще був на втіках. Він сумнівався, що цей тягар зникне, доки Драко нарешті не заарештує його.
Меланхолія застрягла в грудях, аж поки Ґрейнджер не засвітилася так, як Драко знав, що буває лише тоді, коли їй спадає на думку якась ідея.
— Можливо, ми не досягли успіху, бо погано взаємодіємо, — сказала вона. — Ми добре досліджуємо і плануємо, але наша командна робота могла б значно покращитися.
— І ти думаєш, що розмови це виправлять?
— Це лише початок.
Зазвичай Драко висміяв би цю ідею, але, не маючи кращого заняття, розмова не зашкодить.
— Гаразд. Що ти хочеш знати?
Розмова почалася з найпростішого: ким вони хотіли бути в дитинстві, улюблений шкільний предмет, хобі. Однак поступово розмова перейшла в інше русло. Більшість з того, чим ділилася Ґрейнджер, знову ж таки потрапляло в діапазон «передбачуваного», але інші речі його здивували. Наприклад, те, що недільна газета «Стародавні руни Пророка» була головною подією в їхніх вихідних, і те, що вони відчували схожий тиск, щоб досягти успіху, бувши ще дітьми.
Якщо не брати до уваги пихатість, то виявилося, що Герміона Ґрейнджер не така вже й жахлива. Не наважуючись сказати це, Драко насолоджувався розмовою.
— Яка твоя найганебніша історія у Гоґвортсі?
Драко звузив очі.
— Я не збираюся давати тобі потенційний матеріал для шантажу.
Вона хихикнула.
— Але ти хочеш, щоб я довіряла тобі в бойових операціях?
— Це зовсім інша річ...
— У другому класі я випадково використала котячу шерсть у Багатозільній, аж потрапила на два місяці до шкільної лікарні.
— Мерліне! — Драко не вірив своїм очам. — Так ось чому ти... Стривай... для чого ти використовував це зілля в другому класі?
Вона зашарілася.
— Я не можу тобі сказати.
— І все ж ти очікуєш, що я довірятиму тобі в бойових операціях?
Вона плеснула його по плечу, і Драко розсміявся.
— Не смій кидатися моїми ж словами! — огризнулася вона, але посмішка сіпнула куточки її рота. — А тепер скажи мені свою, поки я не витягла її з тебе!
Драко не хотів ризикувати. Він знав, на що здатна ця відьма.
У пам'яті промайнули уривчасті спогади — неприйняття гіпогрифа в 1993 році; інцидент з тхором, який не можна згадувати, в 1994-му; але Ґрейнджер була свідком обох цих випадків. Шукаючи у своїй голові щось путнє, він зупинився на іншому спогаді. — В четвертому класі я вирішив познайомитися з усіма студентами Дурмстренґу. Особливо з однією симпатичною семикласницею, яка, у всій своїй славетній красі, як я припускав, могла розважати мене не лише своїм прізвищем. Аж поки не залишилося два тижні до Різдва...
— Тільки не кажи, що ти...
— О, так, я запросив її на Святвечір, — застогнав Драко. — Але найгірше те, що я зробив це за сніданком, а вона відмовила мені на очах у половини мого гуртожитку.
Ґрейнджер міцно стиснула його руку, але це не завадило їй захихотіти.
— Ось що ти отримуєш за те, що запросив її на побачення так публічно.
— Я думав, вона скаже «так».
— І це тобі за те, що ти такий пихатий.
— Так, але Пенсі була більш ніж щаслива піти зі мною, — сказав Драко, не бажаючи зациклюватися на цій дрібниці. — Однак вечір все одно вийшов чудовим.
Ґрейнджер пирхнула.
— Принаймні один з нас отримав задоволення від цієї ночі.
— Віктор Крум не такий, як його малюють?
— Швидше Рон — придурок.
Спогади про ту ніч спалахнули перед ним, він намагався пригадати хоч щось про Візлі. Але все, що Драко зміг згадати, це те, як Ґрейнджер увійшла до Великої зали. Як він не намагався, Драко не зміг сформувати жодної негативної думки. Насправді єдиною резонуючою ідеєю було те, що з ним, мабуть, щось не так, якщо він вважає маґелку дуже вродливою.
Очевидно, Драко був не єдиним, хто вважав Ґрейнджер вродливою. Хіба що ця людина дозволяла своїм ревнощам проявлятися.
Візлі.
Ця жалюгідна подоба чарівника.
Теперішній хлопець Ґрейнджер.
І до якого Драко обіцяв, що вона повернеться на Різдво.
Раптом він більше не був налаштований на розмови.
— Час йти спати, — сказав він, передчасно закінчуючи найкращу розмову, яку коли-небудь мав із Ґрейнджер. — Нам треба встати вдосвіта.
Розчарування затьмарило її вираз обличчя. Вона, мабуть, думала, що це востаннє, коли він був до неї добрий. Драко не був упевнений, чи вона помилялася.
Він схопив подушку з ліжка і кинув її на підлогу, а Ґрейнджер дивилася на нього.
— Що ти робиш?
— А на що схоже? — запитав він. — Я сплю на підлозі.
— Не мели дурниць, — миттєво заперечила вона. — Завтра у нас довгий похід. Ніхто з нас не дійде з хворою спиною.
Вона не залишила можливості для заперечень.
Так Драко опинився в темній спальні, під ковдрою і не сам.
Він дивився в стелю, несила заснути. До біса цю кімнату для гостей, до біса це крихітне ліжко, до біса все. Як він міг спати, коли Герміона Ґрейнджер поруч із ним?
Важкість у грудях повернулася, перекриваючи легені з кожним вдихом. Вдих-видих. Вдих-видих. Він намагався дихати попри це, вдаючи, що цього не було, але воно не зникало.
Ось він тут, лежить поруч із Ґрейнджер, і все тому, що вона наполягла. Напевно, долі було б зручніше, ніж тут. Замість того, щоб ненавидіти відьму, яку виховали так, що вона довіряла йому настільки, що спала поруч, коли не мала палички. А він так і не знайшов слів, які мав би сказати ще багато років тому.
Пісочний годинник мовчання вичерпався.
Драко прочистив горло, голос уже майже надривався.
— Я ніколи не казав тобі, як мені шкода за все.
Ґрейнджер зрушила з місця, губи розтулилися, коли вона зустрілася з ним поглядом.
— Тобі не треба...
— Треба, — сказав він. — Ти заслуговуєш на більше, ніж просте вибачення. Ти — прекрасна відьма. Я ніколи не мав сумніватися в цьому.
— Дякую, — прошепотіла вона, саме тоді, коли Драко подумав, що її мовчання може вбити його. — Але у вибаченнях не було потреби. Те, що ти зробив з аврорами, говорить про багато що. Я б не працювала з тобою, якби думала інакше, — місячне світло осяяло її м'яку посмішку. — До того ж ти не такий вже й поганий, коли розкриваєшся.
Легкість заполонила кожну клітину його організму.
— Ти теж, Ґрейнджер.
Вони дивилися одне на одного кілька довгих миттєвостей, секунди билися, як удари в грудях Драко. Коли він продовжував дивитися на Ґрейнджер, карі очі якої блищали у відповідь, у нього промайнула зрадницька думка, що було б, якби він скоротив відстань між ними й притиснув свої губи до її.
Потім він згадав про Візлі.
Драко повернувся в інший бік, обличчям до стіни.
— Нам варто поспати.
Більше ніяких слів між ними не пролунало. Ні протесту. Ні згоди. Але секунди йшли — і Драко бачив, що Ґрейнджер так само важко намагається заснути.
Драко повільно приходив до тями, видаючи тихе бурмотіння. Зручне ліжко, теплі простирадла, м'яка шкіра...
Драко налякано здригнувся, намагаючись відірватися від сплячої Ґрейнджер.
У якийсь момент ночі їхні тіла, мабуть, підсвідомо тяжіли одне до одного. Він у цьому не винен. Просто ліжко було замалим.
Але не це його найбільше турбувало.
Між стегнами напружено затремтіла піжама, і Драко схопився з ліжка.
Бляха, бляха, бляха. Він не міг бути збудженим поруч із Ґрейнджер.
Драко кинувся у ванну і заліз під душ. П'ять, десять, п'ятнадцять хвилин. Він втратив лік часу. Все, що він знав, це те, що його член був твердим, і він не міг дрочити на думки про відьму, яка його збудила.
Будь-яка відьма могла стати причиною цього. Просто ранковий стояк — ранковий стояк, який сьогодні ненормально довго не міг заспокоїтись.
Сьогодні.
Різдво.
Це вбило його стояк.
Напруга нарешті спала, і Драко вискочив з душу. Йому слід відвести Ґрейнджер до Барлогу, як він і обіцяв. Тоді він зможе продовжити свій день, вдаючи, що за останні 12 годин нічого не відбулося.
Драко переодягнувся у свою аврорську форму, перш ніж повернутися до гостьової кімнати, де Ґрейнджер не спала, палаючи від хвилювання. На мить йому здалося, що Ґрейнджер так рада його бачити, але ця фантазія розвіялася, коли він помітив розірваний тенісний м'ячик.
— Поглянь! Міністерство повідомило, що ми не повернулися з нашими летиключами, і зв'язалося з Гаррі, який відправив сову з цим, — промовила вона. — Він активується за двадцять хвилин і віднесе нас до Барлогу.
Це має бути гарна новина. Вони поверталися до Англії, і Драко не мусив іти крізь сніги, щоб повернутись. Проте він не міг приховати розчарування, яке проростало всередині. Частина його вже перестала боятися ідеї провести різдвяний ранок з Ґрейнджер — навіть якщо це буде недовго.
Вони попрощалися з Марі й відійшли досить далеко від хатини, щоб їх не помітили, коли активується ключ. Коли вони приземлилися, земля була тверда, ніде не було ані крихти снігу.
Ґрейнджер, не гаючи часу, рушила до хиткого будинку.
— Нам сюди. Ми зайдемо через сад, а ти зможеш вирушити туди, де святкуєш.
Ґрейнджер, на відміну від нього, планувала веселе свято, і Драко не збирався цього у неї забирати.
Він зупинився, не доходячи до дверей.
— Взагалі-то, я явлюся звідси, — сказав Драко, борючись зі спазмом у ребрах. — Насолоджуйся Різдвом зі своїм хлопцем.
Він не встиг зробити й кроку, як Ґрейнджер схопила його за руку.
— З моїм... Мелфой, ми з Роном розійшлися три місяці тому, — її очі пробігли його лицем, суміш розгубленості й розуміння. — Але вони однаково запросили мене на Різдво, бо Візлі знають, що після того, як я зачарувала своїх батьків під час війни, вони для мене — найближча сім'я.
Драко витріщився на неї.
— Але ти ніколи...
— Я взяла собі за правило не обговорювати своє особисте життя на роботі.
— Тоді що ти думаєш про вчорашню ніч?
— Розмова між друзями.
— Друзями?
Вона почервоніла.
— Якщо ти не проти.
Драко спробував уявити світ, в якому це було б нормальним, але не зміг його збагнути.
— Вибач, Ґрейнджер, але нам з тобою ніколи не судилося бути друзями.
— Ох, — вираз її обличчя застиг. — Тоді, гм, побачимося на роботі, — вона на мить завагалася, а тоді поцілувала його в щоку. — Щасливого Різдва, Драко.
Вона відвернулася швидше, ніж тривав поцілунок, але Драко потягнув її назад, цього разу захопивши її губи своїми.
Між ними розлилося тепло, зігрівши Драко більше, ніж дюжина горнят гарячого шоколаду Марі. Тепер, коли він знав, що поцілунок з нею може бути чимось більшим, ніж швидкоплинна фантазія, Драко не хотів її відпускати. На його велике полегшення, Ґрейнджер поринула в поцілунок, обійнявши його за плечі й притиснувшись до нього губами, аж поки це не закінчилось надто рано.
— Але ж ти казав...
— Я сказав, що ми не можемо бути друзями, — Драко посміхнувся. — Але якщо ми хочемо стати кращою командою, нам потрібно більше часу проводити разом.
Ґрейнджер прикусила нижню губу.
— Не як друзі?
— Побачимо, що з цього вийде.
Від його жарту вона аж засяяла, і Драко не міг не посміхнутися ще ширше.
Вона подивилася через плече на Барліг, що чекав на неї.
— Хочеш зайти всередину? Я впевнена, що Молі не буде проти ще одного гостя.
На мить Драко замислився, але зрештою відмовився від запрошення.
— Насолоджуйся Різдвом зі своїми ласицями. Але, можливо, ми зможемо провести разом інше свято. Скажімо, Новий рік?
Ґрейнджер засяяла.
— Звучить чудово.
Коли Драко роз’явився, він зробив це з посмішкою і планом, що вже визрівав. Він завжди чув, що французькі Альпи розкішні на Новий рік. Феєрверки над гірськими вершинами, легкий доступ до найкращого шампанського. Навіть сніг був непоганим, якщо до нього підготуватися. І цього разу Драко подбав би про те, щоб зарезервувати для них цілу хатину.
Примітка до роботи:
[1] Боже мій! Заходьте всередину. Ви, либонь, замерзли, мої любі!
[2] Ви заблукали? Я не думала, що в цих горах є ще хтось. Ох, цей страх перед лавинами! Тут їх не було вже двадцять років!
[3] Дякую за вашу гостинність, але ви маєте вибачити моїй дівчині, вона не говорить французькою.
[4] Дякую.