Герміона закусила губу, уважно вдивляючись в обличчя Драко Мелфоя.
— Гаразд, сер, — стенав плечима той. — Всяко краще, ніж бути з тобою в парі, мудацюро, — він ляснув Забіні по плечу, і вони обидва зареготали. — Ґрейнджер хоча б не підривала котли.
— Ти точно не хочеш помінятися, Герміоно? — повернувся до неї Гаррі.
— Усе нормально, Гаррі…
— Він же огидний, — перебив її Рон. — Не розумію, як його взагалі допустили до школи. Всю їхню зміїну шайку, — зціпивши зуби пробурмотів він.
Герміона зітхнула, кинувши ще один погляд на Мелфоя. Трійця слизеринців досі реготала, але тема вже перейшла на щось інше. Побачивши, як Забіні рухає тазом вперед-назад, імітуючи секс, Герміона закотила очі. Вони вже провчилися третину навчального року, і поки ніхто нікого не вбив, не прокляв і не був виключений зі школи, тому дівчина була налаштована оптимістично. Їхні стосунки з Мелфоєм… ну їх не було взагалі. З початку року вони не обмовились жодним словом.
— Герміоно, попросімо Слизорога помінятися парами, — повернувся до неї Рон знову. — Цей тхоряка взагалі не має до тебе наближатися, він же…
— Рональде, — зітхнувши, перебила його Герміона, — дякую за турботу, але я здатна впоратися з одним практичним завданням із Мелфоєм.
Щойно Слизоріг оголосив інші пари й добився згоди від усіх, бо тепер цього вимагали нові правила від Макґонеґел, Герміона, не даючи собі часу на переживання, підійшла до Мелфоєвого столу.
— Мелфою, сьогодні о шостій зустрічаємося в авдиторії для виконання завдання, — буденно промовила вона. Забіні притих, переставши розповідати жарт, а Нот навіть розвернувся, щоб подивитися на реакцію Мелфоя.
— О восьмій, — відповів Мелфой.
— Але ж це вже майже ніч, — пробурмотіла Герміона. — Чого ти не можеш раніше?
— Бо у мене є життя поза книжками та аудиторіями, Ґрейнджер. Можеш прийти на практику з квідичу о шостій, то ти ще і здивуєшся, що люди займаються спортом. Справжнім спортом, а не полюванням за книжками в бібліотеках.
Забіні пирснув.
— Сьогодні, Ґрейнджер, вас буде троє — ти, Мелфой і його еґо.
Герміона закотила очі.
— Ну власне нічого нового. До зустрічі.
— А вона вміє в іронію, — почулося їй біля самих дверей.
-х-
Герміона витерла мокрі руки об мантію і зробила кілька глибоких вдихів. «Це ж лише Мелфой», — сказала вона собі. Це не найгірше з того, що вона пережила. Але як би вона не бадьорилася, якимось чином зустріч з ним змушувала серце калатати, наче шалене. Це не якесь покарання за кармічні гріхи, це лише домашнє завдання з Мелфоєм.
— Ти запізнилася, — пролунав голос, як тільки вона відчинила двері.
— Взагалі-то ні, — нахмурилася Герміона, глянувши на наручний годинник, переданий татом. — Ще навіть хвилини з восьмої не пройшло.
Мелфой демонстративно відсунув рукав светра й глянув на циферблат.
— Майже на 20 секунд, Ґрейнджер, не порядок.
— Звідки в тебе маґлівський годинник? — насторожено запитала дівчина.
Мелфой вдав, що давиться повітрям.
— Він не маґлівський. Сама не ганьбися і мене не ганьби. Це Маґ’є. Хоча звідки тобі знати.
Герміона не могла втриматися від люті, сідаючи в крісло і припечатуючи його роздратованим поглядом.
— Ой, не біси мене, Мелфою. Залишмо дурні жарти за дверима цього кабінету.
— Я-то думав, жарти скрасять нестерпність цього покарання, — поетично промовив він.
— Покарання? — повторила Герміона. Її брови злетіли догори. — Ти ж наче був не проти?
Мелфой подивився на неї задумливим поглядом, наче вона впала з іншої планети.
— Ти серйозно думаєш, що я відмовлятимусь від завдання з Золотою дівчинкою? Можливо, ти трохи не в курсі ситуації. У нас, слизеринців, менше свободи, ніж у вас, ґрифіндорців.
— Яка прикрість, — вдавано жалісливо зітхнула Герміона. — Чого б це так склалося?
— А ти можеш бути стервом, коли захочеш, Ґрейнджер, — усміхнувся Мелфой.
Герміона витягла із сумки підручник та розгорнула на розділі складних зіль.
— Повернемося до справи, ти думав над завданням?
— Може зробимо Фелікс-Феліціс? — навмання видав хлопець, продовжуючи спостерігати за тонкими пальцями дівчини, що перегортали підручник.
— Серйозно пропонуєш варити Фелікс-Феліціс?
— Чом би й ні?
Герміона повернулася до Мелфоя і ледь не відсахнулася, так близько він був. Його очі бігали по рядках підручника, а тонкі пальці крутили цигарку. Дівчина глитнула.
— Ти в курсі, що його настоювати пів року?
— Боїшся провести зі слизеринцем так багато часу? — в очах Драко затанцювали чортенята, коли він повернувся до неї.
Герміона смикнула кутиком рота, проганяючи невчасну посмішку.
— Ага, боюся, що занадто ослизеринюсь, — пробурмотіла вона. — Словом, ну бо щось простіше зваримо, я хочу отримати залік швидше, ніж за пів року. Якщо тебе тягне на щось складніше, можна…. Наприклад, Амуртензію чи ось Багатозільну настоянку.
— Не боїшся, що я напою тебе Амуртензією і ти в мене закохаєшся?
— Амуртензія не закохає мене в тхора, вибач, Мелфою, — розсіяно відповіла вона. Мелфой фиркнув. — Дурний жарт за дурний жарт.
Врешті-решт вони обрали Амуртензію .
-х-
— Ти знаєш, що спориш слід різати дрібні…
— Не кажи під руку, бо полетиш під гарячу ногу, — перебила його Герміона, але продовжила різати трохи дрібніше.
-х-
— То ви тут дійсно займаєтеся зіллям? — недовірливо запитав Забіні, заглянувши під парту.
— Я в трусах, не переживай, Блезе, — променисто посміхнувся Мелфой.
— А Ґрейнджер?
Герміона зашарілася та кинула в нього закляттям лоскоту.
— А ну тпрусь звідси!
Мелфой зареготів.
— Я просто переживаю за цноту найкращої частини Гоґвортсу, — пролунав голос Забіні з-за дверей.
-х-
Співпрацювати з Мелфоєм було навіть не так погано, як Герміона собі уявляла. Він усе ще допікав її дурними жартами та уїдливими коментарями, але у них склалося щось схоже на взаєморозуміння. Він більше не дратував її на заняттях. Хіба лише час від часу, і то більше чіплявся до Рона та Гаррі.
Джіні, коли запитувала, як проходять їхні зустрічі, завжди хитро посміхалася, але Герміона залишалася непохитною. Відчувати щось до слизеринця? До колишнього Смертежера? Нізащо. Вона розглядала Мелфоя, виключно як партнера по зіллях.
Але наступного разу коли Джіні питає, як у Герміони справи з Мелфоєм та зіллям, коли Герміона неусвідомлено знаходить очами Мелфоя за слизеринським столом, де Пансі гладить його по руці, серце дівчини тьохкає, але вона переконує себе, що це зовсім нічого не значить.
-х-
Хутко збігши по сходинках, Герміона побачила, як Мелфой з’являється з коридору в чорній мантії.
— Ґрейнджер.
— Мелфой.
Вони мовчки слідують до Озера. Темрява поглинає їхні кроки, а місячне сяйво робить все навколо картонним, несправжнім. Мелфой йде трохи позаду неї, наче темна тінь, але коли дівчина обертається, то натикається на уважний погляд сірих очей.
— Не страшно тобі йти одній до озера разом зі Смертежером? — запитав її раптом хлопець.
— Ні, — збрехала вона.
Коли вони добралися до Озера, тиша стала надто важкою, відчутно нерухомою на їх плечах, і Герміоні захотілося нарешті розрізати це важке щось між ними, але її серце зрадницьки калатало. Їй здавалося, що її голос тремтів, коли вона питала:
— Що плануєш робити після випуску?
Мелфой від несподіванки оступився і видав, вирівнявшись:
— Що за дивне бажання вести душевні бесіди, Ґрейнджер?
Герміона звела очі догори. Чого ще вона очікувала він Мелфоя?
— Стій тут, — скомандував він, коли вони добралися до пісочного берега, і кинувши закляття на свої ноги, зайшов у воду.
— Мелфою! Що ти робиш? Взагалі-то ми мали це робити вдвох, — зробила декілька кроків до нього Герміона, збираючись накласти закляття, що відштовхує воду.
— Ґрейнджер, хоч раз послухай мене і залишся на березі, — кинув через плече нахмурений погляд Мелфой, прикликаючи до себе водорослі з води. — Просто хоч раз, — додав він.
— Якщо тобі так хочеться — будь ласка, — роздратовано пробурмотіла вона. — До чого це джентльменство… чи щоб це не було.
Зробивши декілька кроків то вправо, то вліво, щоб не стояти як укопана і не свердлити спину хлопця, Герміона окинула поглядом місцевість. Вона ні разу не була біля Озера вночі. Не було чути ні звуків тварин, ні шелесту вітру — лише слабкі хвилі билися об берег. Здавалося, що вони потрапили в якийсь окремий світ — без Гоґвортсу, магії, забуті суспільством і залишені тут наодинці одне з одним.
Герміона закуталась в мантію і перевела погляд на Мелфоя. Страх, що вона відчувала з початку ночі, вже минув. Їй було спокійно. Місячне сяйво відбивалося від води й розходилося колами на мантії Драко, світле волосся здавалося майже сивим. Герміона пожалкувала, що не має фотоапарата з собою. Мелфой мав такий вигляд, наче герой сумної історії про самотність.
— Не смійся, але ти чомусь маєш досить естетичний вигляд, — вирішила поділитися Ґрейнджер. — Навіть по коліна в воді. Такий собі самотній головний герой роману. Навіть жалкую, що у мене немає фотоапарата, щоб відтворити цей момент.
Мелфой озирнувся. Він більше не хмурився, але на його обличчі застиг дивний вираз, який Герміона не змогла розшифрувати.
— Сподіваюся, що це роман, де головний герой вкорочує собі віку, коли нарешті втомився від вечірок, щоб не зустрічати старість?
Герміона фиркнула.
— І не сподівайся. Це роман, де герой важко працює до старості, щоб прогодувати своїх п'ятьох дітей. Як тобі таке?
— Схоже на тортури, — його губи здригнулися в усмішці. — Може мені таки слід було пустити тебе сюди робити роботу, а не бити байдики на березі? — філософськи запитав хлопець. — Але на твоє щастя я вже закінчив.
— Дякую, — щиро сказала Герміона. — Але я теж могла це зробити.
Мелфой залишив це без відповіді.
Підіймалися вони знову в тягучій тиші. Коли ж опинилися біля Гоґвортсу, Мелфой раптом порушив тишу:
— Скоріше за все, я займуся якимось з батьківських бізнесів.
— А? — розгубилася Герміона.
— Після випуску, — пояснює він. — Може поїду у Францію на якийсь час.
— Чому не спробуєш своїх сил в Міністерстві? — поцікавилася Герміона.
Мелфой фиркнув.
— Може ще запропонуєш спробувати поборотися за посаду Міністра? — його очі блиснули місячним сяйвом. — За тобою я ще тупості не помічав.
— Тупості? — Ґрейнджер навіть зупинилася на сходинці від здивування. Мелфой пройшов на одну сходинку вище, поки не зрозумів, що кроки дівчини не слідують за ним. — Ми якось прожили цей вечір без образ, нащо ти це ляпнув?
Мелфой звів очі догори.
— Найрозумніша відьма століття пропонує Смертежеру зайняти пост в Міністерстві? Ти чуєш, як ця фраза віддає суспільним обуренням?
Мелфой височів над нею темною тінню. Герміона закусила губу. Він мав рацію. І хоча вона в якийсь момент перестала читати новини, вона здогадувалася, що відбувається зараз у суспільстві. І хоча її ставлення до Мелфоя змінилося в трохи кращу сторону, але…
— Можеш нічого не казати. Я не очікую суспільного прощення. Мені це не потрібно.
— Чому? — підняла голову до нього Герміона. — Я впевнена, що є чистокровні, які почуваються загнаними, наче без права голосу — саме ті, хто не підтримував Волдеморта. Думаю, для них твоя кандидатура в міністерстві могла б показати, що суспільство готове до примирення. Бо боюся, якщо цього не станеться, нам чекати ще однієї війни за десяток років, якщо не швидше.
— Впізнаю справжню Герміону Ґрейнджер — борчиню за справедливість, — він ступив на сходинку до неї. — А також за всіх зломлених, знедолений і тепер ще і чистокровних.
— Не дякуй, Мелфою, — фиркнула Герміона. Навіть коли хлопець спустився на сходинку до неї, він однаково був вищим на голову. Його погляд ковзнув по її губах, і проти волі вона зробила те саме. Вони стояли так близько, що їхні грудні клітки майже торкалися при кожному вдиху. Злякавшись того, що може статися, Герміона відступила: — Думаю, час йти спати. На добраніч, Мелфою.
Мелфой окинув поглядом небо — чорне і нерухоме, усипане яскравими сузір'ями, а потім щезнув в темряві коридору.
-х-
— Пані Ґрейнджер, — звернулася до неї професорка Баблінг. — До мене надійшло прохання від ще одного восьмикласника приєднатися до класу, але ситуація складається така ж, як і з вами — студенти молодших курсів займають увесь мій час, тому ваші заняття і заняття нового учня міститимуть самостійні завдання та консультації за потреби. Сподіваюся, ви не проти?
Герміона похитала головою.
— Точно ні, професорко Баблінг. А коли до нас приєднається новий студент?
— Мав би вже зараз… — двері авдиторії відчинилися — і Драко Мелфой зайшов до кабінету власною персоною. — А ось і пан Мелфой, вітаю, проходьте.
— Професорко, Ґрейнджер, — кивнув він.
Герміона закусила губу й опустила голову, неспроможна стримати посмішки.
— Так, власне, пане Мелфой, ви казали, що раніше займалися стародавніми рунами факультативно поза Гоґвортсом, тому я пропоную вам двом взяти на опрацювання одну з ось цих робіт та перекласти англійською, — вона поклала старезні фоліанти на їхню парту. — Тут декілька варіантів на вибір — стародавня історія, першоджерела деяких заклять, магічні закони минулих століть і так далі. Коли оберете роботу, покладіть всі інші до шафки, будь ласка. Повторю те саме, що казала панні Ґрейнджер — у мене, на жаль, немає часу вести повноцінно курс для вас двох, але ваш рівень дозволяє займатися перекладами та брати консультації за потреби. Переклад якогось з есеїв буде вважатися заліком. Усе зрозуміло?
— Так, міс Баблінг.
— Прийнято.
Коли професорка вийшла з кабінету, Ґрейнджер повернулася до хлопця:
— Ти таки вирішив спробувати податися в Міністерство? Відділ правопорядку?
— Ні, — байдуже відповів Мелфой, не повертаючи голови до неї. — Просто раптом подумав, що непогано було б освіжити заняття стародавніх рун. Така потрібна штука в повсякденному житті, тобі не здається? Але кажеш, у відділ правопорядку треба здавати НОЧІ з рун?
— Трясця, ти такий нестерпний іноді. Чому ти не можеш просто визнати, що дослухався до мене?
Мелфой нарешті відірвався від запорошених фоліантів та перевів погляд на неї. Герміона мимоволі замилувалася промінцями сонця, підфарбованими вітражами, що виблискували на його платиновому волоссі.
— Я дослухався до тебе. Полегшало, Ґрейнджер?
— Так, значно легше, — кивнула вона. — Що там професорка казала? Першоджерела заклять звучало цікаво. Не впевнена, що закони минулих століть зараз мають сенс — я читатиму новий кодекс і розбиратимусь із ним… але можливо там описані якісь ситуації, якими можна підкріпити поточні закони? Що думаєш? Стародавня історія мене не дуже цікавить, — вона відклала цей фоліант в сторону, — думаю тебе теж… а що тут ще є? — продовжила базікати Герміона.
Мелфой перевів задумливий погляд у вітражне вікно, в яке якраз світило сонце. Вітраж зображував старого вченого, що перекладав книжки, і чомусь хлопцю здалося, що це буде і його доля, якщо він зараз не заткне нескінченний словесний потік Ґрейнджер.
-х-
Джіні помахала Герміоні з-за ґрифіндорського столу і гучно чмокнула в щоку, обдавши солодкими парфумами, коли та сіла поруч.
— Твоя кава, — вона посунула чашку з ароматним напоєм до Ґрейнджер. — Ну і? Розповідай.
— Що розповідати? — Ґрейнджер відпила кави й відкусила сендвіч з індичкою.
— Я знаю, що Слизоріг вас відпустив збирати водорості вночі. Вдвох, — Джіні заграла бровами. Герміона удала, що проігнорувала натяк.
— Ну, ми збирали водорості. І все.
— І все? — не повірила Візлі.
— І все.
— За руки не трималися? Не цілувалися? Тобто вас двох, бляха, відпустили вночі зі школи, а ви реально мудохалися з водоростями? — не повірила Джіні. — Що з вами двома не так? Я ніколи не бачила, щоб ти на когось так дивилася.
— Як так? — продовжила пити каву та вдавати, що ніц не розуміє в питаннях Джіні.
— Ти знаєш, про що я, — Джіні закинула ногу на ногу та кинула погляд на слизеринський стіл. — Добре, ігноруй реальність і правду й надалі, Мелфой однаково займається тим самим, тож ви одне одного варті. Я так розумію, ви тепер ще і зустрічаєтеся для перекладу стародавніх рун?
— Ага, він приєднався до курсу якраз після нічної розмови. Так, ми говорили про політику.
— Так ви ще й обидва нудні! Я ж кажу, точно знайшли одне одного. До речі, про справжніх нудотиків — Рон помітив, що ти забагато часу проводиш із Мелфоєм і продзижчав мені всі вуха.
— А ти що?
— Нічого. Колись до нього дійде, що ви з ним — не пара, і він знайде собі когось простішого, — Візлі кинула погляд на брата, який, чавкаючи, доїдав курячу ніжку без столового наряддя.
— І ти не проти, що ми з ним не, ну, не разом? Він же твій брат.
— У тому-то і суть, — похитала головою Джіні. — Я знаю його як облупленого, ви з ним точно не пара. А от Мелфой… — вона накрутила прядку на палець, — це вже інша справа.
— Джіні! — зашипіла на неї Герміона, — Раптом хтось почує.
— Я тебе прошу! Те, що ви вештаєтесь школою частіше, ніж зазвичай, не помітив лише лінивий, не роби з цього якусь таємницю. Хоча можливо Рон ще довго допетруватиме, що саме відбувається… — вона глянула, як той розлив на себе сік, і звела очі до стелі. — Слухай, — вона повернулася назад і хитро посміхнулася, — так чим там пахне твоя амуртензія?
— Ще декілька днів — і перевіримо, — смакуючи каву, відповіла Герміона, не впевнена, що готова дізнатися.
-х-
— Ти вкотре запізнився, — звинуватила Герміона Мелфоя, щойно двері авдиторії відчинилися. Хлопець повільно зайшов у кімнату, світло коридору осяяло його фігуру ззаду, окресливши широкі плечі. Він мовчки зачинив двері, затримавшись там на декілька секунд. Герміона відчула його гострий погляд навіть крізь посмерк.
— Тренування затягнулося, — хрипло сказав він.
Герміона порахувала до пʼяти, глибоко вдихнула і посунула книжку до його краю столу.
— Зрозуміло, добре, просто продовжмо. Я зі своєю частиною на сьогодні майже закінчила, тому можу взяти третину твоєї, — пропозиція Ґрейнджер залишилася без відповіді. Драко обійшов стіл та сів з іншої сторони.
Герміона здивувалася його неочевидним вибором місця, але мовчки посунулася. Настільна лампа кидала мерехтливе, жовте світло на їх парту, обличчя Герміони та Драко залишалися в напівтемряві.
— А можеш глянути на ось це? — підсунула дівчина пергамент до Мелфоя. — У мене є три варіанти перекладу саме цього речення, але здається, що жоден з них не передає суті.
Мелфой, не повертаючись до неї, протягнув руку і посунув пергамент до себе, кидаючи погляд на варіанти перекладу.
— Ось це, — він вказав пальцем на рядок з акуратним почерком, — це не тільки «походження», це ще і «першопричина» або «вихідна точка». Здається, тут не про походження закляття, а про те, що щось було його першопричиною, можливо, якась інша варіація заклинання, — він повернув голову до неї, світло лампи впало на ту частину обличчя, що була прихована темрявою, і дівчина ахнула.
— Не дивися на мене, як миша, якій надзюрили в ліжко. Синців ніколи не бачила? — наїжачився Мелфой.
— Але це не просто синець, — Герміона простягнула руку, щоб охопити його за підборіддя та повернути до себе, не впевнена, що Мелфой дозволить. — Мерліне, Мелфою, у тебе півобличчя розбите.
— Радієш, що твій хлопець це зробив?
— Що? — розсіяно запитала вона, несила відвести погляд від його побитого обличчя. — Хто?
— Візлюк. Хто ще? Чи Поттер теж твій хлопець?
— Що ти верзеш? Ти знаєш, що я ні з ким не зустрічаюся. Хочеш сказати, що це зробив Рон? — різко видихнула дівчина.
— Яка вже різниця? — він смикнув головою, щоб Ґрейнджер відпустила його підборіддя.
— Ні, почекай-но, Мелфою, Рон зробив це навмисне?
— Яка тобі різниця, Ґрейнджер? Хочеш відновити справедливість і відгамселити його бладжером теж? Звідки ця раптова жага справедливості щодо мене? Може Рон має рацію? Що вся школа думає, що ми тут трахаємося і я розбещую Золоту дівчинку?
Герміона розтулила рота, але не спромоглася знайти слів од злості. Його голос, наче наждачний папір, проходився шкірою, і їй хотілося заткнути вуха, щоб нічого не чути. Мелфой повернувся до неї повністю, і вона нарешті змогла побачити припухлу повіку та синець під оком, що вже наливався фіолетовим. Брова була розсічена, а губа — розбита. Завтра це матиме куди гірший вигляд. Він уникав її погляду, вдивляючись у темряву за її плечем.
— Я вдарив його, і ми побилися, Ґрейнджер. Тож вибач, якщо ти хотіла дати прочухана йому першою. Я просто мав закрити його поганий ротяку.
Її серце підскочило до горла.
— Ти побився з Роном через мене? — вона похитала головою. — Ні, це щось… що Рон сказав? Я не розумію… Як це взагалі? Він щось про тебе і мене сказав?
Мелфой нарешті подивився їй прямо в очі. Подивився так, наче намагався побачити Ґрейнджер наскрізь, пропалити в ній дві дірки.
— Я це не повторюватиму. Запитаєш у своєї Візлети останні плітки, — він дістав з кишені пачку цигарок і витягнув з неї одну. — Впевнений, вона розповість усе в подробицях.
Герміона обережно простягнула пальці та торкнулася його вилиць. Мелфой покрутив цигарку в руках.
— Тобі треба до мадам Помфрі… — прошепотіла вона, розглядаючи його побите обличчя.
Хлопець не відповів.
Герміоні здається, що такий він — чесний, справжній, небезпечний — гідний захоплення. Зовсім не схожий на людину зі свого минулого. Певно щось відобразилося на її обличчі, що темрява витіснила срібло його райдужок, наче те нічне небо, коли вони вперше опинилися так близько. Герміона відчула, як повітря між ними зажевріло, і вона більше не мала сил це спинити.
— До біса все, — прохрипів Мелфой, зірвавшись, охопив холодними руками її обличчя. Його губи зім’яли її, впилися у вуста, і вона захлинулася поцілунком. Її руки плуталися у його мантії, його пальці — в її кучерях.
Мелфой пахнув свіжістю квідичного поля, а віддавав металічним присмаком крові. Це відчувалося як перемога, і як поразка одночасно, і Герміона плуталася у своїх думках, губилася у своїх упередженнях, тонула і плавилася під його натиском.
Це було волого, і гаряче, і достобіса добре.
Коли вони відірвалися одне від одного, то Герміоні здалося, що весь світ зараз спалахне, і вони згорять, але світ стояв, і нічого не відбувалося. Вона задихалася від бажання та від похоті.
А ще від люті на себе і на нього. Герміоні хотілося замружитись і відмотати час назад. У ній все боролося з нею ж, і вона знати не знала, що насправді відчуває.
Мелфой помітив зміну її настрою, його обличчя стало байдужим, очі затуманилися, коли він використав блокологію. На губах з'явилася уїдлива посмішка.
— Дозволила Смертежеру себе поцілувати, а тепер мучишся докорами сумління?
Від його холодного тону її шкіра покрилася сиротами. В грудях запекло від образи.
— Ти такий нестерпний мудацюра іноді, знаєш?
Після того, як вона гупнула дверми, Мелфой ще довго дивився в темряву і курив одну цигарку за іншою.
-х-
Вони уникали одне одного найближчі декілька днів. Погляд Мелфоя ковзав крізь неї, наче її не існувало, а Герміона намагалася запхнути розгубленість якомога далі, але нічого не могла вдіяти, і коли бачила руку Пенсі на плечі Драко, чи як та щось шепотіла йому на вухо, і коли його погляд зупинявся на її пухлих, червоних губах — біль розтинав її навпіл.
Джіні помічала це, але нічого не питала.
Після того як вона розповіла, що Рон звинуватив Герміону в тому, що вона трахається зі Смертежером, і після того, як Герміона розповіла про їхній поцілунок, вони ще довго сиділи розмовляли.
Джіні перестала спілкуватися з Роном, але наказала тому перепросити перед Герміоною. Та ж не хотіла нічого чути від Візлі. Її не хвилювало, що думав Рон, але якщо той вирішив публічно обговорити її сексуальне життя та принизити її — значить, це не схоже на дружбу. Враховуючи те, що Герміона та Мелфой перестали зустрічатися для перекладу есе, плітки швидко стихли.
Гаррі теж став на сторону Герміони, але з Роном однаково продовжував спілкуватися.
-х-
— Не хочеш сходити сьогодні в «Три мітли»?
Герміона мовчки похитала головою.
— А може просто прогуляємося по Гоґсміду?
Знову мовчазне «ні».
— Це тому, що там буде Мелфой?
Герміона застигла на мить, але знову похитала головою.
— Ти не хочеш нарешті з ним поговорити? — роздратовано запитала Джіні, листаючи Віщуна.
— Ні, — відрізала Герміона, складаючи підручники у сумку. — І я не хочу більше про нього чути…
— О ні, ти вислухаєш, — Візлі зіскочила зі свого ліжка, кинувши газету на подушку. — Ви — два довбні! Ви явно одне одному небайдужі, ти б бачила вас зі сторони — ви не можете пройти повз просто так, ви пожираєте одне одного поглядом! Я не витримую цю вашу сексуально напругу, в чому ваша проблема? Ти взагалі себе бачила? На тобі обличчя немає. Мелфой ходить блідий, як поганка, нічим не кращий тебе.
— Джіні, — похитала головою Герміона. — Ти все занадто спрощуєш. Він Мелфой, а я — бруднокровка.
— А ти все занадто ускладнюєш! — її тон сочився звинуваченням. — От і що? Мерліне, і що? Ніхто вже не звертає уваги на статус, а Мелфой, здається, змінився. Мені важко в це повірити, але він бляха навіть перестав жартувати свої расистські жарти!
— Так, але це інше… — спробувала заперечити Герміона.
— Послухай мене, — Джіні сіла на ліжко поруч з Герміоною та відсунула сумку в сторону, — це все не має значення, якщо вас тягне одне до одного, а повір мені, вас тягне, і це всі бачать. Ти не обираєш зараз партнера на все життя, якщо тобі не сподобається — ну, просто підеш від нього. Ти — Золота дівчинка, а він… а він лише Мелфой.
— Ну, може й твоя правда, але… — Джіні підняла брови, очікуючи продовження. — Я не знаю, чи вийде у нас щось нормальне.
— Просто перестань все ускладнювати. Не вийде — ну і до сраки того тхора. Час насолодитися життям, Герміоно. Може бути й таке, що ви остаточно вибісите одне одного і розбіжитеся — і це нормально, так пів Гоґвортсу зробило. Та і ти не подумай, я не намагаюся тебе змусити щось робити, я просто хочу, щоб ви вже з’ясували свої стосунки й перестали одне одного мучити. Я не сильно рада, що ти закохалася саме в Мелфоя, бо всі ми знаємо ту чудну приказку, але ти так світилася після занять з ним, тож варто хоча б поговорити. До того ж хто знає, може у вас якраз таки все вийде, і ви будете тією самою парочкою, що до скону віків разом.
— Ага, аж тричі! — пробурмотіла Герміона,
— Добре, досить займати Мелфоєм ефірний час. Якщо чесно, в Гоґсмід ми все одно підемо, я запитала просто так, щоб у тебе була ілюзія вибору.
-х-
Сьогодні був день, коли зілля треба було останній раз перемішати та віддати Слизорогу на перевірку. Герміона була впевнена, що Мелфой забув, бо у слизеринців намічалася вечірка, про яку їй сказала Джіні, яку покликав Блез. Герміона так захопилася своїми почуттями та навчанням, що геть упустила той факт, що Забіні залицявся до її найкращої подруги, а та схоже була і не проти.
Герміона відкинула неслухняні кучері та закусила губу, вдивляючись у зілля.
Перламутрові переливи натякали на правильність зілля, пар закручувався спіралями, як і описував Слизоріг. Пляшка поблискувала в її руках, коли вона нахилилася, щоб зачерпнути Амуртензію, і затримала дихання — вона не хотіла вдихати аромат. Їй не хотілося нічого знати про нього. Хотілося ігнорувати факт поцілунку, факт її бажання та і в цілому факт існування Мелфоя.
Але коли двері відчинилися з ледь чутним скрипом, її серце пропустило удар, і вона підняла голову, щоб побачити, як Мелфой заходить в авдиторію. В його руках була пляшка з алкоголем. Від несподіванки вона зробила тремкий вдих, а потім закашлялася, але було запізно — аромат вже проник до її рецепторів. Волога трава, свіжість квідичного поля, гірка кава — запахи пронеслися в її голові штурмом, розбивши всі її захисти.
Мелфой зробив ковток з пляшки та підійшов ближче до столу, лишаючись на кордоні світла від лампи та темряви.
— І чим пахне твоя амуртензія?
— Не твоє діло, — пробурмотіла дівчина.
Мелфой засміявся, закинувши голову. Його кадик здригнувся, волосся збилося, і Герміона раптово відчула, що скучила за їхніми зустрічами. Їй було так легко ігнорувати його, поки вони були в забитих авдиторіях чи галасливій Великій Залі, але зараз її почуття, наче вислизнули із-під варти та заполонили всю кімнату.
— Упізнаю свою Ґрейнджер, — зітхнув він. У неї потепліло в грудях.
— І чого ти прийшов? Хіба ти не мав проводити час із Пенсі на вашій вечірці?
— Мав би, але… але я тут. Роблю невідомо що, з людиною, якій до мене байдуже.
— З людиною, якій до тебе байдуже?
Мелфой підійшов ближче — тепер світло падало і на його обличчя теж. У його п’яних очах була туга.
— Хіба не ти жалкувала про поцілунок?
— Не думаю, що жалкувала — це правильне слово, — почала вона.
Мелфой відпив з пляшки ще раз. Він був такий п’яний, що здавалося, ледь стояв на ногах. Його погляд окреслив риси її обличчя. Герміона раптом зрозуміла, що він так і не долікував синець під оком — фіолетова смуга додавала його вигляду бунтарства.
— Так не поділишся, чим пахне твоя амуртензія? — Мелфой зробив ще один ковток. — Моя, наприклад, віддає яблуком та корицею, бо це запах твого шампуню; новими та старими книжками, бо це те, з чим ти постійно проводиш час; а ще клятою кавою, Ґрейнджер, бо це твій улюблений напій. І тільки скажи, що я не маю рації. Тримай, — він витягнув з кишені штанів маленьку коробку і збільшив її за допомогою палички, — це, щоб наступного разу могла зняти моменти самотності мудацюри, — він поставив коробку на її стіл.
Герміона глитнула. Її губи пекли від спогадів про їхній поцілунок і від слів, які вона мала б сказати раніше. Їй так хотілося все заперечити або нічого не відповідати, відпустити його геть, але щось в середині неї пручалося і нещадно тягнулося до нього. Серце в грудях калатало, коли вона промовила:
— Мелфою, зачекай. Я не хочу забувати про поцілунок, — зізнається вона. — І я ні про що не жалкую. Я… — Герміона обійшла стіл і невпевнено підійшла до нього. — Просто злякалася. Це було дуже несподівано, тому я так відреагувала. Я… мені боляче, що ми перестали спілкуватися. І я не знаю, що я відчуваю, це все так складно, я не знаю, до чого я готова, а до чого ні…
Мелфой провів по ній поглядом, від якого у неї ледь не підкосилися ноги. На його обличчі відверті, незамасковані емоції, від нього тхнуло вином, і Герміоні так хотілося зробити ковток для сміливості — для того, що вона зробила далі. Її мокрі пальці несміливо торкнулися його светра, коли вона зробила крок на зустріч. Страх відмови лоскотав потилицю, але важкий погляд Мелфоя, який ковзнув по її покусаним губам змусив її потягнутися до його губ.
Цей поцілунок був зовсім не схожий на попередній. Це було ніжно, несміливо, але все ще приголомшливо. Мелфой відповів на поцілунок, але обережно, наче Герміону можна було зламати. Їй хотілося поглибити поцілунок, притиснутися до нього, її пальці заплуталися в його волоссі. Їхнє дихання перемішалося — важке.
— Ґрейнджер, — хрипло прошепотів їй хлопець, відсторонюючись. — Це не те що ми маємо робити. Я точно найгірший варіант для тебе, і я хочу, щоб ти була при тямі, коли погоджуватимешся на щось зі мною. Спочатку тобі доведеться розібратися в собі. Страх — це не те що я хочу, щоб ти відчувала поруч зі мною. Я не… Я ладен чекати тебе стільки, скільки потрібно, але я не готовий погоджуватися на напівтони.
І він пішов.
Уже потім, коли Герміона заплітала волосся в косу, аромат амуртензії крутився в її свідомості, наче зламана платівка.
Свіжість ранку, мокра трава.
Сигарети та кедр.
Гірка кава.
-х-
В коробці був магічний фотоапарат. Джіні була в захваті.
-х-
З їхнього поцілунку дещо все ж змінилося в їхніх стосунках. Герміона не відводила більше погляд, якщо натикалася на погляд Мелфоя, але часу наодинці у них більше не траплялося. На стародавніх рунах Мелфой не з'являвся. Герміона продовжувала ходити до авдиторії для перекладу своєї частини есе і казала собі, що перестала чекати, що слизеринець прийде на заняття, але щораз, коли хтось наближався до кабінету, несвідомо прислухалася. Раз за разом дівчина задумувалася, чи вистачить їй сміливості розповісти про свої почуття чи принаймні запитати про те, що між ними відбувається.
Але кроки лише віддалялися.
-х-
— Тобто ти знову проводиш час зі Смертежером? — розкричався Рон на всю вітальню Ґрифіндору. — Герміоно, він просто жахлива людина, хто як не ти маєш знати, його тітка…
— Досить, Рональде, Мелфой не приходить зараз на заняття, я тобі вкотре пояснюю, — перебила його Герміона. — По-друге, в тому-то і справа, що це була його тітка, а не він сам. Я не звинувачую тебе в витівках твоїх братів, бо це було б дивним, тобі не здається? Отож. По-третє, якого біса тебе взагалі хвилює те, як і з ким я проводжу свій час?
— Гаррі та Джіні спостерігали за суперечкою з дивану, шепочучи час від часу один одному коментарі.
— Бо я… я твій друг, Герміоно, ось чому, і я переживаю, щоб він не розпускав свої брудні руки. А що як він прийде?
Герміона істерично розсміялася.
— Але він не ходить, Роне, досить собі щось придумувати. Але, навіть якщо він прийде і щось таке робитиме, я зможу за себе постояти, дякую за турботу. Це все?
— Якщо він хоча б торкнеться тебе…
— То що? Що, Рональде? — не витримала Герміона. — Знову поб’єтеся, як тоді? Досить лізти в моє особисте життя. Воно на те й особисте.
— Але я твій друг, я маю право знати про тхора…
— Перестань його так називати, ми вже не третьокласники. Це вже давно не смішно.
— Ти його захищаєш? — побуряковів хлопець.
У Герміони закололо в скронях від роздратування.
— Нікого я не захищаю, Мерліне, я просто кажу, що це вже не смішно. До того ж знаєш… вже пора навчитися приймати реальність такою, яка вона є. Він колишній Смертежер, Чарверсуд його виправдав, досить згадувати минуле.
— То ти тепер на його стороні? Чарверсуд те, Чарверсуд се, п’яте, десяте. Ти взагалі не маєш з ним спілкуватися. Він погана людина, Герміоно, — благав її Візлі.
— Не тобі вирішувати, з ким мені спілкуватися, — відрізала Герміона. — Я почула твою думку, але я обираю не прислухатися до неї. Я не хочу більше про це нічого чути, — вона почала кидати зошити у свою сумку, коли Рон схопив її за руку:
— Куди ти збираєшся? Знову до нього? — розізлився хлопець.
Руки Герміони затряслися від люті. Їй здалося, що ще трохи — й вона вихопить паличку і що буде те, то й буде. У вітальні майже не було учнів, тільки декілька з їхнього класу, тому їй було не страшно заклясти Рона перед ними.
— Досить, — Герміона направила погляд на руку хлопця на її зап’ястку. — Ти залишиш синці.
— Ну, тобі ж не страшно, коли він лишає свої сліди, тож і синці зможеш звести, — ляпнув Рон.
Герміона повільно видихнула. Паличка сама опинилася в її руках, перше закляття, що прийшло в її голову, було Закляктус , але вирвалося майже без палички, а потім вона вже зі злості наклала Сіленціо. Закляктус був несильний, тому Рон лише спіткнувся та впав на коліна, а потім ще продовжував щось казати, але анітелень не виходило з його рота. Герміона не відчувала жодного жалю до нього, тільки злість, і не зняла закляття, коли виходила з вітальні.
Рон стурбовано подивився на Джіні, але та тільки стенала плечима:
— Ти така срака, Рональде.
-х-
За тиждень Мелфой все ж повернувся до стародавніх рун, але Герміона так і не знайшла сміливості розкрити свої почуття, тож спілкувалися вони виключно на теми перекладу. Герміоні нестерпно кортіло торкнутися його руки або провести рукою по світлому волоссю, відчути його сильні руки на своїх стегнах, але Драко Мелфой був людиною слова і чекав, поки вона розбереться зі своїми почуттями.
-х-
— Залишилася остання сторінка, — передивляючись обсяг перекладеного, підсумувала Герміона. — Можемо поділити її навпіл та доперекладати сьогодні, якщо ти не проти?
Очі Мелфоя перескочили на пергамент в її руках, але якщо він і хотів заперечити, то передумав.
— Добре, — кивнув він і сковзнув поглядом по рядках стародавніх рун. — Зачекай-но, ось ця частина схожа знайоме закляття для обряду, — він витягнув підручник та розвернув його так швидко, що Герміона могла лише здогадуватися, чи не був це підручник з темної магії, — частина про об’єднання справ… — він вчитувався в рядки.
Змахнувши паличкою Герміона акуратно склала всі пергаменти з перекладеними рунами в один стос та підсунула книжку Мелфоя ближче до себе. Запах кедру та гіркої кави огорнув її, щойно вона нахилилася ближче до хлопця — між стегнами одразу потепліло, і дівчина закусила губу, відчуваючи як щоки вкриває рум'янець. Пальці стиснули паличку та постукали нею по столу. Мелфой, якщо і здивувався її рухам, то не подав знаку.
— Дуже схоже на закляття захисту та запобігання нечестивих намірів, — повільно повторив він, продовжуючи читати опис закляття.
— Дуже схоже, але початок трохи відрізняється, — дівчина провела пальцем по рядочку на пергаменті. — Ось це захист, але далі, наче про об’єднання — якщо дивитися на контекст, то це юридичний обряд злиття бізнесів? Те що нам і треба.
— Може бути й таке, — погодився Мелфой.
— Це точно воно, ось дивися на ось цей рядок і як ми його переклали — вони ідентичні. Гаразд, диктуй тоді, що там написано, я запишу, — дівчина трохи відсунулася від хлопця, намагаючись повернути собі ясність розуму, та взялася за перо.
Драко нахмурився, але не заперечив їй і почав читати латиницею:
— Testor in vita mea...
— Testor in vita mea, — прошепотіла Герміона собі під носа, записуючи це на пергаменті.
— Iuro tueri et curare…
Чим довше вони працювали з цим закляттям, тим дивніше почуття огортало Герміону. Наче хтось включив опалення в кімнаті на повну, і тепер тепле повітря кутало її у свій кокон — вона перекинула волосся на одну сторону, оголивши частину шиї, та змахнула тильною стороною долоні каплі поту з лоба. Коли Драко перегорнув сторінку книжки своїми довгими, тонкими пальцями, а потім постукав ними по парті, внизу животу Герміони затягнувся палкий вузол. Досі невідоме, дике бажання охопило її, прокидаючись ліниво та повільно, наче звір після сплячки, але впевнено оволодіваючи її тілом. Лише зусиллям волі вона продовжувала записувати слова за Драко та повторювати їх, аби не збитися.
Драко важко зітхнув.
— Тут останні руни залишилися, ще багато там? — тихо, ледь не знесилено запитала дівчина.
— Оце будуть останні, — хрипло відповів Драко. Його руки м’яко ковзнули по книжці, а потім вчепилися в стільницю. Він уже оголив передпліччя, засукавши рукави вище, та розстібнув декілька ґудзиків сорочки. Погляд дівчини ковзнув по вицвілій мітці Смертежера, яка вже не викликала огиди та ненависті.
ЇЇ рука автоматично написала ті слова, що промовив Драко, поки погляд дівчини не зупинився на паху хлопця. Від усвідомлення, що це ерекція випирала крізь штани, дівчина зашарілася ще сильніше.
Та що з нею відбувалося? Краще було піти з авдиторії зараз. Можливо, навіть до Мадам Помфрі.
— Я… — пробігшись язиком по сухим губам, спромоглася сказали Герміона, несила відвести очей від паху Мелфоя.
— Подобається те, що бачиш? — низький голос витіснив всі її думки.
Герміона підвела погляд та зустрілася з очима Драко. Чорні зіниці майже витіснили срібні райдужки. Вони здавалися диявольські чорними.
Драко Мелфой був достобіса привабливим.
Він простягнув руку та великим пальцем руки припідняв підборіддя, перш ніж його губи опустилися на її та весь світ захлинувся в пристрасті.
-х-
Герміона солодко потягнулася та витягнулася в ліжку. Тіло трохи боліло, м’язи тягнуло в неочікуваних місцях, здавалося, наче її спина затекла від незручного положення. Потім її руки наткнулися на щось м’яке, а хтось засопів їй прямо у вухо, і Герміона заверещала, підскочивши.
— Мерліне, Ґрейнджер, — прохрипів Мелфой, — я не думав, що я такий страшний, що ти волатимеш спозаранку мені на вухо. Стоп, — він розплющив очі, зупинивши погляд на дівчині. — Ґрейнджер?
Герміона окинула поглядом їхні тіла, які лежали долі. ЇЇ спідня білизна валялася поруч, і дівчина різко простягнула руку, щоб зіжмакати труси. За вікном ледь світало, тому їй довелося начаклувати сферу світла, поки Мелфой натягував на себе штани.
— Бляха, бляха, бляха… — почала вона, пригладжуючи волосся та застібаючи сорочку. — Відвернися! — кинула вона хлопцю, який тільки фиркнув.
— А що я там не бачив після вчорашньої ночі?
— Мелфою, просто, будь-ласка, — благала вона тремтливим голосом, натягуючи труси, як тільки хлопець відвернувся. Його спину вкривали червоні подряпини, які згодом приховала сорочка. — Твоя спина…
— Що?
— Вона вся подряпана!
— Так тобою ж, чого ти дивуєшся, Ґрейнджер. Хіба не очевидно, що вчора було?
Герміона захитала головою.
— Ми випили? Бо чому я все пам’ятаю…
— Як в тумані, — закінчив Мелфой. Їхні погляди перетнулися, потім вони різко один від одного відскочили, наче були заразні.
— Чого ми валяємося долі посеред авдиторії? — дівчина кинулася до столу, де лежали їхні останні пергаменти зі стародавніх рун. — Може це щось з цього? Може ми щось начаклували й у нас щось сталося з пам’яттю?
Герміона відчула, як кров відтікає від її обличчя, коли вона перебігала очима по рядкам стародавніх рун. Вона відчула, як Мелфой підійшов ближче, вдивляючись у пергаменти через її плече.
— Це… це ж… їбанці-горобці, — вилаялася дівчина та опустила папери на парту. Мелфой підійшов ближче і перечитав рядки, що викликали таку реакцію. — Це було не закляття об’єднання справ, не в сенсі бізнесу. Це було шлюбне закляття, Мелфою!
Ґрейнджер схопилася за голову і повернулася до Мелфоя. З широко розплющеними, безумними очами вона витріщилася на нього так, що Драко істерично розсміявся.
— Здається, ти маєш рацію, — видав свій вердикт хлопець, ще раз передивившись рівні вервечки рун. — Якої холери тоді це лежало в домашніх завданнях Баблінг? — він зібрався розірвати папір, але Ґрейнджер його зупинила.
— Зачекай, можливо там написано щось… може це несправжнє, або може це можна анулювати.
— Тобі зачитати останню частину? Тут написано, що якщо секс послідував після обряду, то це назавжди, аж допоки смерть не розлучить нас. Також тут написано, що якщо дівчина незаймана, то обряд проходить краще, бо тоді магії поколінь ще легше скріпити шлюб, — він відчував, як погляд дівчини його обпікає, тому не міг дивитися на неї.
Герміона відчула, як її щоки вкриваються червоними плямами. В пам’яті почали спливати уривки їхньої ночі — як вона перша потягнулася до нього, як його сильні руки посадили її на стіл, як він пестив її між ніг… Розлючено зітхнувши, вона вихопила пергамент з рук хлопця, щоб перечитати руни ще раз та відірватися від спогадів.
— Це напевно якийсь жарт, такого не могло статися, — бурмотіла собі під ніс Герміона. — Це якась чорна стара магія, і це незаконно, тож має бути спосіб це змінити… Так, якщо ми підемо в Чарверсуд…
— І як ти собі це уявляєш? — роздратовано запитав Драко. — Ми явимося і скажемо, що ми випадково прочитали стародавні руни, а потім потрахалися і здається, що тепер ми в шлюбі?
— Ну, частину з сексом можемо і пропустити! — сердито сказала Герміона.
— Не вдасться таке пропустити. Це частина старих обрядів. Це вивчається ще з малого віку… просто не в Гоґвортсі, — оминув небезпечну тему хлопець.
Запала незручна тиша. Герміона продовжувала жувати губу та хаотично перечитувати рядки рун, відмовляючись вірити в те, що щойно прочитала.
— Ні, ні, — похитала головою вона. — Це якийсь жарт. Може це Джіні з Блезом щось зробили?
— Герміоно, — несподівано м’яко погукав її Мелфой.
— Ні, зачекай, ось тут написано, що обряду не буде, якщо… якщо… — перед її очима почало все розпливатися від сліз. — Ось дивись, тут є рядок.
— Тут написано, що нічого не вийде, якщо у сторін не буде взаємних почуттів, — прочитав за неї Драко. — Тому цей вид обряду використовується рідко, бо зазвичай шлюби були за домовленістю й про… якісь почуття йдеться рідко. Те, що нас так… захопила магія, скажемо так, означає, що обряд удався.
— Ти хочеш сказати, що ми одне до одного відчуваємо щось таке, що цього вистачило на шлюбний обряд? — нарешті вичавила Герміона крізь сльози. — Але ми ж…
Драко простягнув руку та, не зустрівши супротиву, пригорнув її до себе, пригладжуючи волосся.
— Цей шлюб нас ні до чого не зобовязує. Ми все ще можемо знайти інших партнерів, — глухо промовив хлопець, слухаючи судомне дихання дівчини. — Ну, я так думаю, а взагалі, треба почитати сувій ще раз. Мені дуже шкода, Ґрейнджер. Цього не мало статися.
— Ти якийсь підозріло спокійний, — звинуватила його Герміона. — Тебе це не жахає?
Хлопець замер і довго не відповідав, продовжуючи погладжувати неслухняні кучері дівчини.
— Жахає. Але я ріс в такому середовищі, де мене готували до шлюбу з кимось, до кого я скоріше за все не матиму почуттів, тому це мені не в новинку. Хоча, я все одно не хотів собі такого шлюбу.
Герміона важко зітхнула. Це все було занадто для неї.
— Мені треба в бібліотеку, — нарешті видала вона і вискочила за двері, перш ніж Мелфой встиг її зупинити.
-х-
Герміона відчинила двері в спальню, молячись, щоб там не було нікого, окрім Джіні.
— Герміоно? — схвильовано запитала Візлі, підіймаючись з ліжка. ЇЇ обличчя було трохи сонним, але вона була вдягнена у свій звичний одяг, що наштовхнуло на думки, що вона взагалі тут не ночувала. Але Герміона була в такому розпачі, що не сильно звернула уваги на це. — Я отримала твій патронус… — Герміона зачинила двері та повернулася до неї. — О Мерліне, що сталося?
Джіні всадила дівчину на ліжко та схвильовано зазирнула в її обличчя.
— Це все Мелфой? Він тебе образив? Ну, я його зараз знайду, йому гайки, — розлютилася Візлі.
— Не зовсім він, — пробурмотіла дівчина, намагаючись не розплакатися. — Точніше і він теж… — вона схлипнула.
— Герміоно, дівчинко моя, розкажи, що сталося, будь-ласка, — лагідно, але перелякано попросила Джіні.
По щокам Ґрейнджер потекли сльози. Вона перевела погляд на подругу, і та кивнула та дбайливо стисла її руки.
— Ми переспали з Мелфоєм, — видавила Герміона тремтливим голосом.
— Добре. Він зробив це проти твоєї волі? Він зробив тобі боляче? — розгублено запитала Джіні.
— Ні, ні…
— Ви не використали протизаплідне закляття? — здогадалася Джіні.
Герміона застогнала. Звісно ні. Як вони могли про це взагалі згадати?
— Можна випити настійку, у неї трохи менша ефективність, але краще, ніж нічого, — Джіні облегшено зітхнула та пригорнула подругу до себе, погладжуючи її волосся. — Це не найбільша проблема, я тобі кажу, як людина, яка теж забула про закляття перший раз.
— Це не тільки закляття, Джін, — прошепотіла Герміона, стискаючи її руку. — Ми з Мелфоєм випадково одружилися…
Візлі на декілька секунд замерла. Між ними запала тиша.
— Ви з Мелфоєм що? — закашлялася Візлі.
-х-
Макґонеґел потерла пальцями вилиці, направивши втомлений погляд в простір перед собою.
— Покажіть мені сувій з рунами, будь-ласка, — попросила вона. Герміона миттєво поклала пергамент перед нею. — І як ви це переклали?
— Ну спочатку ми переклали це як «поєднання двох бізнесів», «зв’язок»... але потім ми зрозуміли, що це був шлюбний обряд…
— І ви вважаєте, що вам вдалося виконати обряд? — перепитала Макґонеґел. — Це обряд використовувався закоханими споконвіку, але для нього сторони повинні мати справжні почуття в противагу шлюбам за розрахунком, інакше він не спрацює, — вона кинула уважний погляд на двох студентів перед нею. — Також тут вказано, що для затвердження цього обряду має відбутися статевий акт між сторонами, — директорка ще раз глянула на студентів крізь свої окуляри. Ґрейнджер сиділа з опущеними очима, її щоки розчервонілися, а Мелфой мав відсутній вигляд, хоча його очі видавали його стривоженість. — Що ж, зрозуміло. Я вражена, що восьмикласникам вдалося провести такий обряд самостійно та, за ваших слів, успішно.
— Щось можна зробити? — нервово запитала Герміона, стискаючи книжки перед собою.
— Боюся, що ні, міс Ґрейнджер. Цей обряд був створений закоханими саме таким, щоб його не можна було анулювати. До того ж він не спрацював би, якби не було певної основи у вигляді почуттів. Я на жаль нічим не зможу вам допомогти. Але у цього обряду немає побічних ефектів, ви можете не бути разом після нього, а знайти собі інших партнерів, але провернути з іншою людиною щось схоже вже не вийде.
Герміона глитнула.
— Дякую, директорко Макґонеґел, — та, не дочекавшись її відповіді, вискочила в коридор.
Коли Мелфой вийшов, дівчини вже не було.
-х-
Мелфой знав, що Ґрейнджер його уникає. Її погляд ковзав крізь нього, наче його не існувало.
-х-
Герміона розвернула листа на дорогому, щільному папері, вже знаючи, чий він.
Я написав своїй матері, яка знає найкращих обрядових майстрів. Вони підтвердили, що у саме цього обряду немає зворотної дії. Ти маєш моє слово, що це правда.
Мені шкода, Ґрейнджер.
Вона перечитала листа декілька разів, а потім спалила його закляттям. Вони не спілкувалися вже декілька тижнів. Кількість почуттів, що блукали в її голові, перевищувала допустиму норму. Декілька разів Мелфой намагався поспілкуватися з нею, але вона завжди уникала його, відчуваючи, як його погляд ковзає по її спині.
Здавалося, що вони втрьох посвячені в якусь смертельну таємницю, яку варто тримати при собі до скону. Джіні сказала, що Мелфой видається стривоженим. Казала, що це їй Блез сказав. Герміона ж втратила можливість оцінювати ситуацію адекватно.
Він її не кохає — запевняла вона себе.
Ні. Може, хіба тільки не ненавидить. Це більше схоже на Мелфоя.
-х-
Герміона підійнялася сходами, задихавшись. Вона не знала, куди саме направляється, але ноги вивели її на астрономічну вежу — те місце, де їй подобалося проводити час наодинці після закінчення війни.
Останнім часом вона уникала всіх, окрім Джіні, не маючи сили вдавати, що все нормально. Вона навіть не могла зізнатися собі, що саме відчуває. Чергова сварка з Роном залишила її зовсім безсилою — здавалося, що той знаходив будь-який спосіб розізлити її. Навіть коли її вже не можна було звинуватити в спілкуванні з Мелфоєм.
Небо було всіяне зорями, а молодий місяць ледь виглядав з-за хмар. Герміона оперлася руками об поруччя та подивилася вниз, на озеро й ліси — цей краєвид її завжди заспокоював. Як і тиша, яку зараз порушив чийсь шурхіт на сходах. Герміона вихопила паличку й ступила далі від дверей, аж поки в посмерку не з’явився Драко Мелфой. На мить зависла ніякова тиша.
— Мерліне прости, що ти тут робиш, Мелфою? — знайшлася Герміона, ховаючи паличку.
— Можу запитати те саме у тебе, Ґрейнджер, — вишкірився хлопець. — Якщо зібралася стрибати, то почекай поки я піду, щоб мене потім не звинуватили у твоєму вбивстві.
Герміона звела очі догори.
— Що ти верзеш? Чи ти сам думав звідси стрибати, а тепер приміряєш цю ідею на інших?
— Якось банально стрибати з Астрономічної вежі, тобі не здається? — промовив Мелфой, ступаючи до неї. — Тому ти подумай, якщо таки зібралася це робити. Знайдуть тебе не одразу, а можливо знайде пес Геґріда спочатку, а хто знає, коли він його годує… матимеш не дуже гарний вигляд: волосся розтріпається, руки там в різні боки стирчатимуть… ну, ти зрозуміла.
— Перестань, — перебила його Ґрейнджер, починаючи злитися. Вона лише хотіла побути на самоті. — Я просто люблю тут проводити час наодинці. Тому йди звідси.
— Так? Щось я тебе тут вперше бачу, — ледь помітно стенув плечима Мелфой.
— Ну, очевидячки, я теж тебе тут вперше бачу, — роздратовано гаркнула Герміона. — Я прийшла сюди перша, тож місце зайняте, Мелфою. А не то я…
— Що ти? — посміхнувся Мелфой, — Нажалієшся Макґонеґел? Тут взагалі не можна бути учням, ти ж в курсі? Тож...
Герміона важко зітхнула. Сил боротися ще й зі слизеринцем у неї не було.
— Добре, — вичавила вона, несподівано опускаючи плечі, — будь по-твоєму.
Мелфой кліпнув.
— Що?
Герміона востаннє глянула через поруччя на краєвид та рушила до сходів. Сварка з Роном її так втомила, що ще одна доведе до нервового зриву. До того ж, якщо Рон просто ляпав те, що йому спадало на думку, то Мелфой був вибірковішим у своїх фразах, безжаліснішим — знав, що сказати, щоб її зачепити. Тепер він знав її надто добре.
— Ґрейнджер, — вимовив хлопець.
Герміона озирнулася через плече. Холодний трепет пройняв її, коли їхні погляди зіштовхнулися. На якусь мить на його обличчі явно читалася напруга, брови зійшлися на переніссі, але потім він скривився, і його очі повернули звичний холод.
— Просто підеш геть і навіть не спробуєш мене експеліармуснути?
— У мене немає сил з тобою собачитися, а тим паче дуелювати. Якщо ти хотів тут побути на самоті, побудь.
— Хм. І що з тобою не так сьогодні? Погана оцінка за домашку чи Візел роздраконив своєю тупістю знову?
Щоки Герміони миттєво спалахнули неприємним жаром. Невже це було все, через що у неї міг бути поганий настрій?
— Яка тобі різниця? — вона відчула, що проти своєї волі знову починає закипати. — І з чого ти взагалі взяв, що це якась із цих двох причин?
— Просто сказав перше, що спало на думку, — відповів він. Герміона насупилася, але промовчала.
Мелфой повернувся до поруччя. Його обличчям пробігла тінь.
— Бачиш, могли б і мовчки побути тут вдвох.
Герміона смикнула кутиком рота.
— Можливо, навіть і не вколошкали б одне одного.
— Можливо, — посміхнувся Мелфой.
— Чому це сталося саме з нами?
— Що саме? — повернувся до неї Мелфой.
— Наш випадковий шлюб, наші почуття, — вона невпевнено махнула рукою. — Я досі не розумію, що ти сам відчуваєш з цього приводу, окрім того разу, коли… коли ми прокинулися вдвох. Тобі не огидно?
На довгу мить запала важка тиша. Під поглядом Мелфоя Герміоні стало некомфортно.
— Чому ти думаєш, що мені огидно?
Герміона фиркнула і підійшла ближче до поруччя. Тепер вона могла бачити, як місячне сяйво виблискувало в сірих очах Мелфоя. Спершись на перила, Герміона повернулася до хлопця.
— Я бруднокровка. Ну, раптом ти забув.
— А я Смертежер.
— Тебе виправдали, тож колишній Смертежер, — поправила його дівчина.
— Хіба це змінює те, що у мене тут є мітка, яка ймовірно назавжди? — тихо запитав Мелфой. — Це я мав би питати, чи не огидно тобі.
— Мені не огидно, — відповіла після довгої павзи Герміона. — У тебе було вже забагато можливостей мене вбити, і щось поки ти жодною не скористувався. Тож, здається, ти нормальний.
Мелфой розсміявся.
— Це такий твій вердикт? Я тебе не вбив, тож напевно я нормальний? Якби я знав, що планка така низька, то не переживав би.
— Яка планка? — не зрозуміла дівчина.
— Шоб запросити на побачення, наприклад, — фантазував Мелфой.
— Що? — Герміона підняла погляд на хлопця, впевнена, що їй почулося.
— Взагалі, нормальні люди спочатку ходять на побачення, а потім одружуються, але в нашій ситуації доведеться трохи змінити порядок дій.
Герміона відчула, як червоніють її щоки.
— То ти зараз кличеш на побачення? — зніяковіло запитала вона. Стукіт її серця прискорився. — А що ти скажеш своїм друзям?
— А що я маю їм сказати?
— Ну Слизерин, Ґрифіндор…
— Я знав, що ти живеш у світі книг, але не знав, що все так погано і ти настільки відірвана від реальності. Або просто не розумієш, що справді відбувається, бо пропускаєш наші вечірки. Половина школи вже перезустрічалася, попри кров чи упередження — це якщо тебе так хвилює, що скажуть інші. Мої друзі, як ти кажеш, не мають права казати нічого про моє особисте життя, — сказав Мелфой. — До того ж це ти Золота дівчинка, а твій найкращий друг — чортів Поттер. І це я маю питати, чи згодна ти зустрічатися зі мною, аби мене не прокляли Авадою.
— І ти таки питаєш мене про побачення?
— Мерліне, Герміоно, ти ж найрозумніша відьма сторіччя, — він глухо засміявся.
Вона звузила очі.
— Ти не повіриш, які іноді люди бувають нелогічні!
— Я не думав, що ми з тобою нелогічні, — він зробив крок вперед, щоб спертися руками обабіч Герміони.
— Що ти хочеш від мене зараз почути? — прошепотіла Герміона.
— Ти хочеш дати нам шанс, Ґрейнджер?
Наступної миті світ ніби звузився до них двох, а час перестав існувати. Мелфой охопив руками обличчя Герміони — дивлячись на нього знизу вверх, вона бачила, як його очі сяють. Чортів Драко Мелфой так добре знав її, що знав відповідь на своє запитання. Не встигла Герміона кивнути, як його губи були вже на її губах.
— Думаю, так, я готова дати нам шанс, — відповіла Ґрейнджер, коли вони нарешті відірвалися одне він одного. — Значить, йдемо на побачення і вдаємо, що не одружені?
— Саме це і робитимемо, — безтурботно розсміявся Мелфой, заразивши цим сміхом і Герміону.