Субота, 8 липня 1995 р.
Батько все ще в «Борджин і Беркс» — торгується і залякує, тож я тихенько вислизаю та пробираюсь крізь натовп до «Наріжного Каменя». Я не був у книгарні з минулого літа, але Морті усміхається, коли бачить мене.
— Юний містере Мелфою. Ласкаво прошу.
— Добрий день, містере Гіндесе. Як ваше літо?
Морті підштовхує до мене вазочку з м'ятними цукерками, і я кидаю одну в рота, скручуючи фольгу.
— Чудово, чудово. У Гоґвортсі тебе ніхто не ображає? — його брови насуплюються, а потім він шепоче:
— Я чув про бідолашного Діґорі. Ти добре його знав?
Знизую плечима.
— Ні, не дуже. Я трохи наляканий, але чув, що такі речі постійно трапляються на Тричаклунському турнірі, — закидаю ще одну м'ятну цукерку до рота, дивлячись голодним поглядом на стоси.
— Бережи себе, Драко, — каже він, поплескуючи мене по плечу. — Не поспішай, — він жестом показує на нові книги. — Все, що тобі потрібно буде відправити до Гоґвортсу, просто передай мені списком, коли йтимеш.
Я переглядаю полиці, беру з собою дві книжки, підіймаюся драбиною до затишного куточка біля дальньої стіни. Коли я був молодшим, у Морті й Меґі жив тут кіт. Він помер, коли мені було вісім, але вони досі зберігають тут згорнуту ковдру, і мені подобається думати, що це для мене.
Морті підморгує мені, коли я влаштовуюся, і на деякий час гублюся в «Небажаних». Ленс Гейнсворт щойно видав 6 том. Він оголосив, що їх буде сім. Я написав йому два роки тому після виходу останньої, що мені його книги дуже сильно подобаються. Я не очікував на відповідь, але за два тижні отримав пакунок з п'ятьма підписаними примірниками й записку з обіцянкою доставити останні два по завершенню роботи.
Я міг би почекати, поки прийде шостий з автографом… але я не люблю читати підписані книги. Не люблю ламати корінці та залишати відбитки пальців на срібних обкладинках.
Я на сьомому розділі, і двоє закоханих нарешті возз'єдналися. Вхідні двері зі скрипом відчиняються, і щось підштовхує мене вперше за годину підняти очі.
Герміона Ґрейнджер стоїть у дверях, роззираючись навколо, наче ніколи в житті не бачила книгарні.
Її щелепа відвисла, очі пожирають все навкруги.
— Добридень, міс, — каже Морті.
Я забираюся за високі полиці, дивлячись на неї крізь щілини.
— Добрий день, — каже вона. — Як давно працює ця книгарня?
— Ми з дружиною відкрили цю крамницю сорок років тому, — каже Морті, знімаючи окуляри.
Її очі блищать. Вона роздивляється полиці, тому я відтягую свій черевик, коли вона дивиться в мій бік. Останній раз її волосся було укладене на Святковому балу, але сьогодні воно забране назад. Її шия витягується, і я облизую губи.
Вона розмовляє з Морті, він добрий до неї. Проводить їй невеличку екскурсію, показує нові видання, де розділ художньої літератури, де біографії.
Вона робить те саме, що й у Гоґвортсі: несе п'ять чи шість книжок у руках, одночасно переглядаючи полиці. Так, ніби не має магії, щоб підняти їх. Чи продавця, який би притримав їх на прилавку. Вона тримає їх біля стегна, час від часу зникаючи серед стелажів з художньою літературою, так що крізь проміжки між книжками я бачу лише її коліна. Її обличчя з'являється, коли вона бере книгу, і я бачу, як вона вивчає обкладинку. Вона посміхається опису, а я витягую шию, намагаючись зрозуміти, що це.
Може, Морті знає. Дивлюся на прилавок і бачу, як він лагідно усміхається мені. Я підстрибую, опускаю погляд вниз на Гейнсворта, знову починаючи читати.
Вхідні двері знову відчиняються, і я підіймаю голову, щоб переконатися, що вона не йде.
Це батько. Він уважно оглядає крамницю. Він і раніше знаходив мене тут, і іноді я ховаюся в цьому куточку і дивлюся, як Морті бреше йому, каже, що не бачив мене.
Батько йде між стосами, губи насуплені, він ігнорує привітання Морті, впевнено крокуючи до художньої літератури.
До неї.
Я спотикаюся на сходах, залишаючи книгу, туфлі чіпляються за перекладини, і я майже падаю з десяти футів.
Його очі ловлять мої шалені рухи, і він зупиняється перед поворотом, ледь за три кроки від неї.
Я киваю на нього і кажу:
— Закінчив?
Він підіймає на мене брову, і я штовхаю його до дверей, благаючи йти за мною.
— Тебе зацікавило що-небудь сьогодні? — запитує Морті, на його губах грає усмішка.
— Е, ні, — затинаюся, відводячи погляд від батька. — Дякую, містере Гіндесе.
Ми йдемо до місця роз’явлення, я перепрошую, коли батько сердиться за те, що я втік.
~*~
Субота, 12 лютого 2000 р. – пізніше
У мене подряпини на спині й труси в кишені.
Подряпини… Я їх не пам'ятаю. Її нігті на моїй шкірі, коли вона тремтіла піді мною.
Трусики… У мене є кілька запитань щодо їхнього зовнішнього вигляду.
Я нарешті повернувся до маєтку після важких тридцяти хвилин чаювання з Блезом і Мелоді, яка, здавалося, знала кухню Блеза куди краще, ніж вартувало б дівчині, яка просто спала з ним.
— І ти просто відправив її додому? — запитала вона, кип'ятячи воду в чайнику, закутавшись у халат, такий самий, як у Блеза.
— А варто було провести її додому? — запитав я.
— Так.
— Ні.
Блез і Мелоді сказали разом.
— Послухай, Мел, — пихато почав Блез. — Ти не знаєш всієї ситуації. Драко, мабуть, виставив би себе дурнем, якби пішов з нею додому. Сказав би, що кохає, чи ще якусь нісенітницю.
Згоден.
— Послухай, Блезе, — прошипіла Мелоді, поклавши руки на стегна. — Це був її перший раз.
Ми втрьох витріщилися одне на одного.
— Ой, бляха, — простогнав я, опустивши голову на руки.
Прийшов додому, роздягнувся, пошипів від болю на спині. Оглянув царапки у дзеркалі, згадавши, як вона стогнала, як пахла її шкіра. Зрозумів, що почав збуджуватися. Мені наче 16. Який сором.
Тому стою з її трусиками в руці, дивуючись, як взагалі їх забрав. Пам'ятаю, як побачив їх на підлозі побіля тахти, потім підняв голову, щоб дати їх їй, але вона нахилилася, щоб взяти свій ліфчик. Ноги довгі, дупа кругла.
Я залишаю трусики на тумбочці, зісковзую у ванну, піна жалить мені спину. Дивлюся на них, поки не вирішую, що тепер вони мої.
~*~
Неділя, 13 лютого 2000 р.
О 9:57 я являюся на алеї Діаґон з чашкою кави. Йду вулицями до «Наріжного Каменю», відчиняю двері о 10 ранку.
Морті підводить голову від того, на що дивиться на прилавку.
— Містере Мелфою!
Я моргаю йому.
— Містере Гіндесе. Радий бачити, — я швидко роздивляюся крамницю, щоб знайти її.
— А я читав про твої пригоди минулої ночі, — каже він.
Я спіткнувся на останній сходинці.
— Мої… мої пригоди?
Він підіймає «Щоденного віщуна» і тицяє його мені.
— Бал.
Дивлюся, як Ґрейнджер вкладає свою руку в мою, виблискуючи золотою сукнею.
— О, так, — кажу я. — Це було чудово.
Він дивиться на мене якусь мить.
— Я думав, що ти будеш відсипатися.
— Так, я просто… — чашка кави в моїй руці парує. — Я подумав, може, я…
— Її сьогодні не буде, містере Мелфою.
У мене шлунок скрутило. Вона втекла?
— Я сказав їй взяти вихідний.
— О, так. Дуже люб'язно з вашого боку, містере Гіндесе.
Він наспівує і насуває окуляри на ніс. Дивиться на чашку в моїй руці.
— Це для мене? — хитро посміхається.
Я стискаю губи.
— Так.
Того дня я блукаю алеєю Діаґон, наштовхуючись на різних чоловіків, які шукають подарунки для своїх дружин, і мушу нагадати собі, що ще зарано купувати їй діаманти. Вона все одно не захоче діамантів. Але я хочу подарувати їх їй.
~*~
Понеділок, 14 лютого 2000 р.
Я чекаю з кавою біля стійки реєстрації. Мелоді не дає мені спокою, постійно запитує, чи не потрібно мені чогось.
— Мелфой.
Я підіймаю очі. Мокридж стоїть у дверях свого кабінету і махає мені рукою. Він зникає всередині, не чекаючи відповіді. Тому що скидається на те, ніби я байдикую. Бо я стою тут і нічого не роблю.
Дивлюся на годинник.
— Я розберуся, містере Мелфою, — каже Мелоді, піднімаючи брову.
Зітхаю і передаю їй каву, прямую до Мокриджа, поки Мелоді йде до кабінету Ґрейнджер.
Мокридж питає про пожертву Бакворта, яку ми отримали в суботу ввечері, і я кажу йому, що детальніше обговорю це питання на зустрічі старших консультантів. Чую, як дзеленчить ліфт. Після кількох ранкових люб'язностей я виходжу з його дверей, крокуючи назад до входу. Мелоді киває в бік офісу Ґрейнджер.
Я прослизаю крізь її двері, трохи менш ґречний, ніж міг би бути.
— Ґрейнджер. Так, добре, — затинаюся я.
Вона дивиться на мене своїми прекрасними очима, і я пам'ятаю її обличчя, коли вона кінчила. Те, як вона стискала мене всередині себе, ніби я належав тільки їй.
— Е-е, зустріч старшого персоналу о дев’ятій, — кажу. Я хочу побути з нею сьогодні. — А потім ми маємо зустрітися щодо фінансових питань проєкту перевертнів. Після обіду?
— Так. Чудово.
Киваю. Це було б чудово. Я б пообідав, а потім поласував би нею. Цікаво, чи дозволить вона собі підстрибувати на моєму члені.
Я вже на півдорозі до свого кабінету, дивлюся на годинник. Я не можу чекати чотири години.
Повертаюся до її дверей, пропонуючи зустрітися до обіду.
— Так. Чудово.
Вона задихається. І я зроблю все, щоб вона задихалася від мого виду і надалі.
Блез залишає всюди по собі сердечка та конфетті, і це постійно нагадує мені про те, що я маю подарувати щось їй. На День святого Валентина.
Він вривається в конференц-залу, розкидаючи всюди блискітки, обіцяючи прибрати за собою. Вона вже сидить з кавою.
— Як минули вихідні? — запитую я, сідаючи на своє місце. Вона червоніє, не піднімаючи на мене очей. І мені цікаво, про що вона думає. Якщо вона взагалі про нас думає.
— Я чудово проводив час на балу, перш ніж прийшла Ґрейнджер і забрала всю увагу собі, — голосно говорить Блез.
— Блез, Ґрейнджер і я були на балу Святого Валентина в суботу. Блезу вдалося захистити кілька облікових записів. У Ґрейнджер також був вдалий вечір.
Вона захлинається кавою. Я чесно не збирався жартувати, але тепер я відчайдушно хочу залишитися з нею наодинці. Тепер, коли я знаю, що вона думає про це.
Наступну годину я зосереджено проводжу нараду. Ми обговорюємо наше фінансування, наш прогрес. Я повідомляю їм, що обрав Корнелію Вотерстоун на посаду відносин із Чарверсудом. Бачу, як вона підіймає голову, щоб глянути на мене, і знаю, що вона задоволена.
Розповідаю їм про кошик із фруктами, а потім кажу:
— Ми з Ґрейнджер зараз працюватимемо над фінансуванням, але пообіді я буду вільний для чого завгодно.
І якщо хтось посміє нас потривожити, я вам всі кінцівки повідриваю.
Чекаю на неї біля конференц-зали. Вона довго не виходить, а потім я веду її до свого кабінету. Можливо, мені варто встановити там ліжко.
Пропускаю її першою і ледь не хапаю за зад, коли ми заходимо всередину. Зачиняю за нами двері й притуляюся до них спиною.
Ми маємо спочатку поговорити, так? Вона ж захоче поговорити?
Вона обертається до мене, стискаючи перед собою нотатки. Її очі яскраві та стурбовані. Її волосся сьогодні знову розпущене. Воно розпущене щодня відтоді, як я зірвав з неї гумку для волосся.
Відчуваю, як бажання розгорається в мені, наче інфекція, поширення якої я не можу зупинити.
Я чую людей по той бік дверей, і мені цікаво, чи заводить це її так само, як і мене.
— Як думаєш, ти зможеш мовчати, Ґрейнджер?
Я мугикаю, знаючи, що вона не зможе. Знаю, що вона буде стогнати й кричати. Нам доведеться попрацювати над цим, бо я хочу зайнятися з нею сексом в усіх можливих місцях.
Її очі тухнуть.
— Так, — киває на килим. — Так, я розумію, — чіпляється за свої папери, і мені цікаво, що вона собі надумала.
Я з жахом спостерігаю, як її очі зустрічаються з моїми й на них навертаються сльози.
— Я мовчатиму. Залишу це при собі. Ми можемо удати, що цього ніколи не було, якщо ти цього хочеш. Тобі не варто турбуватися про будь-які юридичні наслідки…
Курва, ми обидва такі ідіоти. Ненавиджу нас обох.
— Дозволь уточнити. Як думаєш, ти зможеш мовчати, — кажу, посміхаюся та наближаюся до неї, — чи мені краще заглушити кімнату?
Бачу, як в її очах з'являється розуміння. А потім вона облизує губи, і я такий радий, що вона розуміє, тому що зараз ми маємо бути голими.
— Заглуши.
Я роблю це, і тоді вона кидається в мої обійми. Мої руки на її стегнах, а її — у моєму волоссі. Її губи притискаються до моїх, зголоднілі, і страх, що все це було в моїй голові, зникає.
Її рот несамовито атакує мій, і я стискаю її голову однією рукою, нахиляючи її обличчя під кутом. Вона зітхає в мій рот, коли я беру верх в поцілунку. І я відкидаю будь-які думки.
Яке ж дурне дівчисько — думала, що я захочу забути, що сталося.
— Мерліне, я думав, що втратив тебе, — кажу я, цілую її щелепу, опускаюсь до її шиї та смокчу замазані засоси.
— Ти думав? Ти хитрий…
— Я хотів бути грайливим.
— Ти завжди грайливий…
Я притягую її стегна до своїх, а її руки починають розстібати мій жилет. Мій член смикається, задоволений, що вона хоче, щоб ми були голі, хоче, щоб я знову був у ній. Я дозволяю їй розстебнути й зняти жилет, а потім підіймаю її. Вона видає найчарівніший звук здивування, і я шукаю поверхню, на якій можна її трахнути.
Я відриваю погляд від її шиї й бачу вікно поруч із диваном. Місце, де вона позувала для фотосесії у «Віщуні». Місце, яке вона заповнювала відтоді у моєму серці. Вона усміхається мені, коли я притискаю її тіло до стіни — пам'ятає той момент, так само як і я.
Я замикаю її ноги на своїй талії, вона міцно притискає мене до себе, і я стогну в западину її грудей. Тримаю руку на її стегні, поки розстібаю ґудзики на блузці, мій погляд падає на її груди щоразу, коли я забуваю торкнутися губами її губ.
Витягнувши блузку зі спідниці й розстібнувши ґудзики, я широко розводжу поли сорочки, впиваючись шкірою, намагаючись запам'ятати її груди, приділяючи їм більше часу, ніж у суботу.
— А документи? Тебе це взагалі хвилює? — шепоче вона.
Тягнуся до її грудей, заповнюючи свою долоню ними.
— Фінанси? Ні, звичайно ні.
Вона заїкається, і я посміхаюся тому, як я можу змусити її вії тріпотіти. Проводжу рукою по її стегну під спідницю до трусиків.
— Я… я маю на увазі… контракт.
— Контракт?
Хочу зняти з неї все це мереживо. Вона стогне, коли я притискаюся до її клітора і тягнуся до застібок бюстгальтера.
— Любовний контракт.
Я застигаю. Цей клятий контракт. Вона боїться наслідків?
— Тебе це хвилює?
— Я підписала документ, у якому обіцяла цього не робити.
А потім вона обхоплює мене ногами, треться об мою руку. Маленька пустунка. Я продовжую знімати з неї ліфчик і кажу:
— Я створив цей документ, щоб утримати нас від цього.
Вона посміхається, і я ковзаю по її трусиках, проводячи пальцями по них.
— І тримати Блеза якомога далі від Мелоді, — додаю, цілуючи її в шию.
— Ну, вочевидь це не працює, — вона сміється, і звук лоскоче мені вухо, тремтить у грудях. І я вирішую змусити тремтіти її.
Мої пальці кружляють навколо її клітора, інша рука обхоплює її спину. Відчуваю, як її груди притискаються до моїх, і її дихання різко прискорюється.
— Я думаю, ми можемо обговорити це пізніше, — бурмоче. — Це звичний контракт для бізнесу, особливо приватного. Я щось придумаю.
— Тсс. Прочитаєш мені лекцію пізніше.
Я уявляю, як вона накидається на мене, розпитує про повстання ґоблінів, не дозволяє мені кінчити, поки я не підсумую свої аргументи…
— Ай!
Вона смикається, і я міцніше притискаю її, щоб вона не впала. Мої пальці ледве увійшли всередину, але щось не так.
— Що не так?
Роздивляюся її обличчя, помічаючи напругу між бровами та вздовж щелепи.
— Я в порядку, — посміхається зі сльозами на очах. — Просто трохи боляче. Продовжуй.
Я дивлюся на її лице, чекаю. Вона знову каже, що з нею все гаразд, і намагається поцілувати мене.
Їй незручно. Боляче.
Кладу її на бильце дивана, а вона стискає мене стегнами так, що я не можу підвестися.
— Не зупиняйся. Я в порядку. Я хочу цього.
Вона шепоче свої бажання у моє вухо, і я майже втрачаю контроль.
Спираюся лівою рукою на спинку дивана, а правою залажу їй в трусики. Я кружляю біля її клітора і спостерігаю, як розслаблюється її обличчя. Вставляю один палець — їй це подобається. Продовжую рухати великим пальцем по клітору, спостерігаючи за її обличчям.
Вона дивиться на мене цими очима і благає, щоб я її трахнув. Ця відьма мене знищить.
Пробую двома пальцями, сподіваючись… Вона здригається.
Вона бреше, кажучи мені, що готова. Я підводжуся, відсторонююсь від неї, гадаючи, що тепер робити. Але вона починає метушитися, скидає свій ліфчик, розстібає мою сорочку.
Я спостерігаю, як підіймаються й опускаються її груди, коли я знімаю сорочку. Вона починає знімати мої штани, і я відчуваю, що скоро мені доведеться трохи пригальмувати. У голові паморочиться від того, як вона мене хоче.
Розстібає ґудзик за ґудзиком, спускає вниз мої штани, дражниться, шкребе нігтями по моєму члену. Її соски напружені, вона облизує губи, дивлячись на мою промежину. Цікаво, чи можу я попросити її відсмоктати мені.
Ні.
Це вже занадто…
Вона не захоче.
Але я пригадую цукрові пера та столові ложки, і стаю твердішим під її пальцями. Вона майже закінчила з моїми ґудзиками, і я тягнуся вгору, проводячи пальцями по її голих грудях.
Вона задихається.
Одного дня я запитаю її. Одного дня я скажу їй, що вона може отримати від мене все, що забажає, якщо просто дозволить трахнути її рот. Хоч раз.
Уявляю, як мій член ковзає між її губ, мацаю її груди.
Вона стогне і нахиляється вперед, притискаючись лобом до мого живота. Її губи за кілька сантиметрів від того місця, де я хочу їх бачити.
Її язик злегка ворушився, невпевнено, а очі дивилися на мене, просячи настанови.
Я міг би навчити її.
Я граюся з її соском, мимоволі зводячи її з розуму. Її стегна ковзають по дивану. Її так легко задовольнити. Кілька разів. І коли вона стогне, її губи торкаються мого живота, я дивлюся вниз, щоб увібрати в себе її оголений торс. Її руки на моїй талії, а на лівій руці, блідий шрам.
Чую її крик і сміх Бели.
Зараз вона стогне…
Відмахуюся від спогадів і дивлюся, як вона дихає біля мого живота. Загублена у відчутті моїх пальців. Благає мене задовольнити її.
Можливо, я зможу стерти ці спогади, нам обом. Перезаписати їх іншими звуками.
Я відпускаю її сосок, спускаю штани й стаю перед нею на коліна.
Спускаю їй трусики, і вона стогне.
— О Боже, так.
Я ніколи не пробував її на смак. Навіть пальці власні не смоктав.
Цілую її коліно, дивлячись на неї. Її груди здіймаються, кісточки пальців стискаються на бильцях дивана. Цілую її стегно — її вії тремтять. Я задираю її спідницю, єдиний предмет одягу, який досі на ній, і розставляю її ноги, цілую внутрішню частину стегна, коли вона нарешті напружується.
Вона щось белькоче, але я нарешті бачу її голу розкішницю, що блищить від збудження. Повітря в моїх легенях не залишається, її стегна тремтять під моїми руками. Вона ідеальна. Така, якою я завжди її собі уявляв, але ще краща.
Вона збирається відмовити мене від цього. Чую, як вона починає. Ніхто ніколи їй такого не робив. Ніхто ніколи не куштував її, і я присягаюся бути першим і останнім.
Ковтаю і думаю, як найкраще відвернути Герміону Ґрейнджер від її намірів. Вікторина.
— Ґрейнджер, чому б тобі не розповісти мені історію велетенського кальмара в озері Гоґвортса?
Вона зорить на мене, розтуливши рота в протесті. Я знову цілую її стегно.
Навчай мене, Ґрейнджер. Розкажи все, що знаєш.
— Його завели у 1306 році? — запитую, добре знаючи відповідь.
— Ні, він там від початку, — каже вона. Хороша дівчинка. — Засновники…
Я підношу свій рот до її губ, один поцілунок до її піхви, і вона стогне так, що цей звук відлунюватиме в моїй голові ще довгі роки.
Її смак. Не те щоб у мене був великий досвід, але її смак…
Пенсі навчила мене цього. Було легше відключити свій розум, коли мої губи не могли шепотіти її ім'я.
— Ммм? Засновники? — запитую я. Один поцілунок за кожну правильну відповідь. Я відчуваю, що їй сподобається.
— З-засновники розмістили замок Гоґвортс на… Н-на ділянці, біля Чорного озера, — нахиляюся до неї, мені подобається, що її очі не відриваються від мене, ніби вона стежить за тим, що я роблю. — Отже, велетенський кальмар був там з само- Ох!
Хороша дівчинка. Я вилизую її язиком, руками стискаю м'язи її стегон, коли вона підстрибує, і впинаюся в неї обличчям, облизуючи від входу до клітора.
Звуки, які вона видає…
Йобаний Мерлін…
Я повторюю все знову — повільно ковзаю по її отвору, а потім швидко підіймаюся до клітора. Вона закриває обличчя руками, ніби не може цього витримати.
— І кальмар, — не можу відірвати від неї рота. — Був зеленуватий на колір?
Вона поправляє мене. І я тремчу. Усвідомлюю, що з мого члена виділяється передеякулянт, і я болісно хочу її.
— Я чув, він убив людей, — кажу, знову нахиляючись до неї, і в мене паморочиться в голові, коли я відчуваю її смак, як мед.
Вона сперечається, бореться за права кальмарів, задихаючись від фактів і рятуючи репутацію «велетенського кальмара», навіть коли я пещу її язиком. Вона починає проповідувати про русаліїв, і я майже стогну. Вхоплююся за її клітор, стискаю губи й смокчу, поки м'яко не притискаюся до нього язиком.
Вона хапає мене за волосся, притискаючи моє обличчя до своєї розкішниці, а я підношу руку до свого члена, стискаючи основу, щоб не кінчити.
— О Боже, Драко. Будь ласка!
Я проводжу рукою по члену один раз, затримуючись навколо головки, а потім повертаюся назад, щоб стиснути навколо основи.
Я відпускаю її клітор і бурмочу в її отвір.
— А як щодо русаліїв?
Її нігті врізаються в шкіру моєї голови, коли вона перераховує дати й факти, речі, які я вже знаю. І оскільки вона має рацію, я відчуваю, що на мене чекає винагорода. Я проводжу язиком по її клітору, вгору-вниз, з боку в бік, по діагоналі, а потім сильніше, сильніше тисну, коли вона притискає моє обличчя ближче. Вона сильно смикає мене за волосся, і я знову ковзаю рукою по своєму члену, стогнучи в її розкішницю. Її довбану ідеальну розкішницю.
Вона задихається, крутить стегнами, стогне піді мною.
Вставляю в неї один палець. Вона шепоче моє ім'я, благаючи свого маґлівського бога про оргазм, бурмоче слова про досконалість і вічність.
Я пишу своє ім'я на її кліторі язиком, підписавши себе для неї.
Вона кричить, хапається за мою голову, задихаючись.
Проводжу рукою по своєму члену, коли густий мед ллється з неї на мої пальці, і коли вона більше не тремтить, то відпускає моє волосся, і я своєю рукою, що вся в її меду, обхоплюю член, ковзаю нею по ньому, стискаю свої яйця.
Кінчити до того, як вона дізнається. Перш ніж вона побачить, що робить зі мною.
Я озираюся на її набряклу піхву, уявляючи свій підпис на її розсунутих губах, рожевих і слизьких.
Моя.
Стогну, відчуваючи, що ось-ось кінчу. Мої очі підіймаються, повз її задрану спідницю, вгору по животу до грудей, почервонілих і пухких. Далі мені не потрібно поспішати. Треба приділити їй увагу. Підіймаю погляд до її обличчя і бачу її очі, що дивляться на мене, розтулені губи, що важко дихають. Її очі темні і яскраві, а спітніле рожеве обличчя ще більше червоніє. Вона кусає губи, і мій член набухає.
Я востаннє дивлюся на її піхву і кінчаю на чорний диван, уявляючи, що це її живіт, або дупа, або що моя мокра рука — це її розкішниця.
Хапаю ротом повітря, у мене паморочиться голова, я лину до неї. Нахиляю голову вперед, затамувавши подих на її стегні, не зводячи очей з її центру.
Вона відкидає моє волосся назад, я дивлюся на неї, а вона усміхається, дивлячись на мене зверху вниз.
Моя.
Я цілую її в стегно і підіймаю голову, знову бачачи свій офіс. Прибираю безлад, посміхаючись, що знову зіпсував улюблений диван Блеза.
— Отже, — кажу я, і помічаю, як вона реагує на хрипкість моїх голосових зв'язок. — Як думаєш, ми розібралися у фінансах проєкту?
Вона усміхається мені, наче я єдиний, хто знає, як це зробити.
— Ну, не знаю. Можливо, нам доведеться ще раз переглянути останню частину.
Як вона любить дражнитися, ця відьма. Я посміхаюся до неї.
— Я призначаю зустріч завтра на обід.
~*~
Вівторок, 15 лютого 2000 р.
Ця жінка випробовує моє терпіння.
Сьогодні вона в чорному бюстгальтері. Нічого особливого, але це означає, що у Герміони Ґрейнджер є чорний бюстгальтер. І, можливо, на ній чорні трусики.
Та я пообіцяв собі, що дам їй кілька днів на відновлення, тож ми знову на дивані. Вона сидить в мене на колінах, і я глибоко її цілую. Її руки лягли мені на плечі, і я розстібав блузку, коли побачив цей чорний бюстгальтер.
Вона задоволено посміхається до мене. Я кладу її на диван, і її ноги розсуваються, щоб я міг зайняти своє місце. Я задираю її спідницю, щоб вона не заважала, і здригаюся.
Вони чорні. Звичайні, але чорні. Я дивлюся на її чорні трусики, поки вона тягнеться до мого паска.
Ні, ні, Ґрейнджер. Щонайменше кілька днів.
Думаю про те, щоб знову зробити куні, поки вона в цих чорних трусиках, втиснутися в них носом, поки мій язик проштовхується всередину неї. Але я хочу спробувати дещо інше.
Я відвожу її руки й лягаю на неї зверху. Вона цілує мене, тому я притискаюся стегнами до неї. Вона зітхає.
Втикаюсь у її шию і тягну її ногу вгору, ковзаю ближче до неї, знову відчуваю її тепло на своєму члені. Я хочу зняти штани, але не довіряю собі.
Штовхаю наші стегна разом, насолоджуючись тихими звуками, які вона видає. Вона повертає голову до моєї шиї, припадає до мого вуха. Я виціловую доріжку вниз до грудей, цілую їх поверх бюстгальтера і намагаюся утримати ритм наших стегон.
Тягну чашку вниз, її сосок уже напружений. Я опускаю рота до нього, смокчу і притискаю язиком.
Вона зітхає, притискає мою голову до себе. Її ноги ковзають по моїх стегнах, і я повільно імітую рухи сексу.
Кручу її сосок знову і знову, стогну в її шкіру, потім тягну іншу чашечку бюстгальтера, починаю пестити інший пальцями. Вона стогне найсолодшим звуком, що я коли-небудь чув, я проводжу по ній зубами. Її спина вигинається до мене.
Я цілую її інший сосок, а сам дивлюся на її лице. Її голова відкинута, очі заплющені, а губи розтулені. Її стегна притискаються до мене, і я опускаю руку між нами, щоб натиснути на її клітор, під чорними трусиками.
— О, Боже, — зітхає вона, її коліна притискаються до моєї талії.
Я смокчу шкіру навколо її соска, кусаю, затягую м'яку шкіру між зубами. Її руки хвилями проносяться по моєму волоссю, і я відсмикую руку від її центру, знову притискаючи свій член до її клітора. Вона дихає мені в лоб, коли я обережно вдавлююся в неї.
Знову смокчу її сосок, м'яко потягуючи пальцями інший, і вона починає притискати мене до себе, її груди підіймаються, а стегна вигинаються, щоб зустрітися з моїми.
В штанах мокро, я стогну навколо її соска. Вона накручує моє волосся на пальці, і я зміщуюся, пришвидшую темп, вона відкидає голову назад, кричить моє ім'я, і стогне довгим низьким гарчанням, що дзвенить в повітрі.
Мій язик ковзає по її сосках, поки вона не розслабляється на шкіряних подушках, губи розтуляються, я ще продовжую рухатися, відчуваючи, як її мокрі трусики ковзають по моїх штанах, мій член пам'ятає її розкішницю, пам'ятає вологе тепло і штовхається все ближче і ближче, бо хоче потрапити всередину неї.
Я відпускаю її сосок і цілую її губи, притискаюся до неї, мій язик хазяйнує в її роті, а мої стогони пливуть по її горлу, щоб стати частиною її.
Вона обіймає мене за плечі, коли я тремчу, мої стегна смикаються і я кінчаю в штани. Її язик зустрічається з моїм, і ми повільно цілуємося, наше задоволення витікає одне на одного.
Мій член м'якшає, коли її язик проникає в мій рот. Її груди щільно і твердо притискаються до моїх, коли її тіло трусить від оргазму.
Я, напевно, міг би змусити її кінчити ще раз, але у нас зустріч за десять хвилин.
~*~
Середа, 16 лютого 2000 р.
Вона залізла мені в штани.
І я спостерігаю, як її пальці змикаються навколо мого члена.
Дивлюся на неї: вона задихається, її очі широко розкриті, брови підняті.
Чудово.
— Все чудово, — запевняю я її.
Вона моргає, киває. М'яко гладить, вгору-вниз, ніби дражниться.
— Ти можеш… я… — я затинаюся, ніколи не уявляв, що мені знадобляться слова, щоб пояснити Герміоні Ґрейнджер, як пестити мені член. Вона робить паузу, і я кажу:
— Стисни трохи сильніше.
Вона робить те, що їй наказано, і я зітхаю, притулившись до її чола. Вона тягнеться до мене, стискає кулаки, і я підіймаю її обличчя вгору, щоб поцілувати, що більше схоже на задишку на її губах.
Вона притуляється спиною до дверей мого кабінету, дрочить мені, і коли вона змінює кут нахилу зап'ястя, я задихаюся.
— Це…?
— Це приємно, — зітхаю їй у шию, нахиляю голову вперед. Я опускаю й обхоплюю її руку, задаючи темп, а потім трохи скручую зап'ястя в кінці. Вперше, коли вона робить все сама, у мене тремтять ноги.
Я хапаю її за стегна, хриплю у шию.
Вона відступає і скидає сукню з плечей. Я дивлюся, як та летить на підлогу. Вона стягує свої трусики й обережно стягує мої штани та труси додолу.
Вона знову обіймає мене, обхоплює ногами за талію, ніби хоче, щоб ми спробували ще раз. Нам справді варто почекати тиждень, чи не так?
Але вона знову пестить мій член, спокусливо цілує, кусає мене.
Я відступаю, перш ніж втрачаю контроль над нею.
— Не будь таким гафелпафцем, Драко.
Гафелпаф!
Я хочу ляснути її по дупі, коли вона посміхається.
Я покажу їй Гафелпаф.
Штовхаю її до дверей, язик панує в її роті, а член ковзає по її животу. Вона стогне, і я входжу в неї, повільно просуваючись, відчуваючи напругу в її тілі. Коли мене знову огортає її тепло, я дивлюся на неї, і вона киває.
Я вислизаю з неї, притримуючи її руками, і входжу назад. Мерліне, це відчуття. Це запаморочливе відчуття.
Я цілую її повільно, ліниво і без наміру.
Вона рухається, намагаючись задати темп, і я відступаю, щоб дочекатися її дозволу. Я починаю рухатися швидше, але все ще повільно рухаючись в ній, намагаюся бути обережним, чекаю, коли біль знову з'явиться на її обличчі. Вона знову киває, і я дозволяю своїм стегнам рухатися швидше, сам впиваюся у її волосся.
Її волосся розпущене і дике — мені перехоплює подих.
Я чую грюкіт, і ми обоє зупиняємося. Двері здригаються від моїх поштовхів. Вона сміється, і я підходжу до стіни. Цікаво, чи почули в офісі.
Цікаво, чи мені не байдуже. Я майже відчиняю двері й кричу:
— Привіт усім, я трахаю Герміону Ґрейнджер.
Від цієї думки мої стегна пришвидшуються. Вона задихається, і я дивлюся на її обличчя. Цього разу темп швидший, ніж минулого разу, і глибше. Вона кліпає на мене величезними очима, і я опускаю руку, натискаю на її клітор. Вона закочує очі, і я відчуваю, як вона стискається навколо мене, коли я вдаряю її стегнами в стіну.
— Бляха, — стогну я.
Вона задихається, стискає мій член у собі так міцно, що я можу тільки крутити стегнами.
~*~
Четвер, 17 лютого 2000 р.
Сьогодні ми в її офісі, але тільки тому, що Бакворт приїхав, щоб завершити передачу грошей. Я не можу відірвати очей від її рота, коли вона говорить про політику і законність.
Випроваджую Бакворта, поправляючи штани перед тим, як встати.
Повертаюся до її кабінету, накладаю заклинання тиші й саджаю її на стіл. Я не поспішаю. Це була наша єдина зустріч на сьогодні, і я сказав Кері та Волтеру, щоб вони не додавали ніяких зустрічей на решту дня.
Коли я скидаю все з її столу, щоб звільнити місце для її довгого тіла, вона сміється і дивиться на мене так, ніби щойно розв’язала складну задачу з числомагії.
~*~
П'ятниця, 18 лютого 2000 р.
Розпилюю поцілунки на її ребрах, дивуючись, як вони випирають.
Я запам'ятав усе її тіло, можу намалювати з заплющеними очима, тут в неї тонка шкіра.
Запитую, чи не захворіла, а вона сміється, нагадуючи мені, що ми приводимо обідні перерви протягом останніх п'яти днів разом.
Відступаю від того місця, де схилився над нею на столі, готовий поласувати нею, можливо, знову зробити їй кунілінгус, посмоктати цицьки, а потім, можливо, запитати її, як вона, нахиливши над цим столом.
Але я застібаю сорочку і йду просити Кері принести нам обід за двадцять хвилин. Не раніше.
Вона посміхається мені, коли я повертаюся до неї, і я притягую її стегна до краю мого столу, присмоктуюсь до її шиї, і кажу:
— До біса, — і входжу в неї.
Я використовую кожну секунду цих двадцяти хвилин, вона стискає мене, скиглить мені на вухо, я швидко рухаю стегнами, шльопання шкіри по шкірі відлунює кімнатою, кружляю пальцем навколо її клітора, поки вона не здригається і не кричить щось нерозбірливе на всю кімнату. Я кінчаю одразу після неї, і мені ледве вистачає секунди, щоб злизати піт з її шкіри, перш ніж Кері стукає у двері.
Виходжу з неї, і вона злазить зі столу, шукаючи своє взуття. Я заправляю сорочку, бурмочу заклинання, щоб застебнути ґудзики на ній, і застібаю штани. Висовую голову, дякую Кері й беру їжу.
Вона, мабуть, знає. Але, благослови її Бог, не робить зауважень щодо мого почервонілого обличчя чи спітнілого волосся.
Коли я зачиняю двері, Ґрейнджер вже застебнула блузку.
Вона починає говорити про нашу роботу, поки ми їмо, і я вважаю, що це нормально.
Запитую, чи буде вона на вихідних у «Наріжному Камені». Відчуваю, як вона вагається, перш ніж сказати «так».
— Ти будеш? — запитує вона.
Прибираю залишки бутерброда і кажу:
— Можливо, в неділю.
— Тобі потрібна книга? — дражниться вона.
— Можливо, — усміхаюся їй у відповідь.
Вона усміхається, а потім обережно запитує:
— Що ти робиш завтра?
Я хочу збрехати. Але навіщо?
— Відвідую батька, — дивлюся на килими, а вона затинається, намагаючись щось запитати, тож я кажу:
— Це було однією з його умов щодо спадщини. Що я прихожу до нього під час щомісячних візитів у січні та лютому.
Обертаюся і бачу, як вона методично, ніби уникаючи моїх очей, тикає в залишки салату.
Забираю у неї контейнер і нахиляюся до неї, щоб поцілувати.
Блакитний сир. Звісно. Вона і блакитний сир. Огидно.
— Якби ти попередив, що ми знову будемо цілуватися, я б не замовляла салат, заправлений сиром, — сміється вона.
— Ні. Ти обожнюєш такий салат, — кажу я, знову цілуючи її, доки не втискаю в подушки.
~*~
Субота, 26 серпня 1995 р.
— Суфле абсолютно декадентське[1], місис Мелфой, — виспівує Пенсі. — Для мене було б честю, якби Ремі поділився рецептом з Йолі, ельфом мого батька.
Моя мама ввічливо підіймає брову і каже:
— Звичайно, люба. Я попрошу Ремі зв'язатися з вами.
— Дякую, місис Мелфой. Драко, — воркує Пенсі, — хіба смак не божественний?
Я ненавиджу суфле, але припускаю, що справа не в цьому.
— Так, чудовий, — кажу я. Батько смикає губами.
Лише на мить стає тихо, перш ніж Пенсі знову починає говорити.
— Місис Мелфой, я бачила у вітальні лампу пізньої вікторіанської епохи? Вона так нагадує лампу Рашана, що стоїть у нас на дачі. Цікаво, чи не він її зробив?
Мати кліпає.
— Знаєш, люба, я й гадки не маю. Я з радістю поцікавлюсь і потім напишу тобі.
— О, ні, — каже Пенсі. — Мені просто цікаво. Будь ласка, не переймайтесь.
Я потираю скроні, перш ніж повернутися до гидкого суфле.
— Міс Паркінсон, — вперше говорить батько. — Як ваші оцінки? Є улюблені предмети? Цього року у вас будуть СОВи.
Пенсі розповідає батькові про свої оцінки. Знову робить компліменти маминому смаку. Пенсі дуже багато говорить про мене. Пенсі — ходяча моя проблема.
— Вона підходить, — каже батько, коли Пенсі з матір'ю сідають на дивані після вечері. Батько наливає мені віскі й запитує:
— Вона тобі подобається?
Моргаю.
— Вона гарна. З нею… непогано.
Батько усміхається.
— Це минеться. Вона боїться твоєї матері. Це добре, — він п'є великими ковтками зі своєї склянки. Його очі знову зупиняються на Пенсі.
— Ти вже знаєш протизаплідне заклинання?
Я закашлююсь, розбризкуючи напій.
— Так, батьку.
— Добре, — каже він, дивиться на мене. — Обережність ніколи не буває зайвою, Драко. Якщо вона завагітніє, ти одружишся з нею. Ти зрозумів? — він знов дивиться на Пенсі та маму. — Неважливо, чи тобі п'ятнадцять, чи двадцять п'ять, незаконнонароджених дітей не буде.
Мої руки тремтять, коли я киваю і відпиваю з келиха.
— Так, батьку, — ми говорили про це два роки тому, коли він посадив мене на ті самі стільці, на яких сидять мама і Пенсі, і розповів речі, яких я ніколи не хотів знати про жіноче тіло.
— І повір мені, Драко, — каже він, — міс Паркінсон теж це знає, — його погляд знову ковзає по Пенсі. — Не довіряй їй накладати чари. Вона точно знає, чого хоче, і точно знає, як це отримати.
Я насуплююся на нього.
— Вона б так не вчинила. Ми вже займалися сексом з її ініціативи, так, але не…
— Драко, — каже він, повертаючись до мене і піднімаючи брову. — У цій кімнаті немає жодної людини, яка вірить, що ти хочеш одружитися з міс Паркінсон, — стискає моє плече. — Вона зробить усе необхідне. Запам'ятай мої слова.
Я дивлюся, як він несе дві склянки портвейну для Пенсі та мами.
Пенсі любляче посміхається до мене через мамине плече.
~*~
Субота, 19 лютого 2000 р.
Це має бути простий візит.
Насправді нам нічого обговорювати.
Я навіть не зачісую волосся назад.
Я виконав свої зобов'язання. Він виконав свої.
Ми закінчили.
Тому, коли я присуваю стілець, щоб сісти навпроти нього, і його очі пробігають по моїй голові, я майже посміхаюся йому у відповідь.
Він запитує мене про клієнтів. Запитує про Вотерстоуна. А потім про неї.
— Вона неймовірна. Ми повністю профінансували проєкт перевертнів. Рет Бакворт передає вітання.
Він посміхається до мене.
— А як у вас з міс Ґрейнджер в особистому?
— Ми дуже добре працюємо разом, — намагаюся говорити просто і фактами.
Я настільки розслаблений, що лише в останню мить помічаю, що він наблизився до мене впритул, дивлячись в очі.
Моя цегляна стіна швидко з’являється, затуляючи його. Я насуплююсь на нього.
— Ти хочеш про щось запитати, батьку?
Його губи сіпаються.
— Вона мала приголомшливий вигляд на балу, Драко. Мені просто цікаво, чи ти повністю оцінив її образ. Я бачив у «Віщуні», що ви двоє були разом більшу частину вечора.
— Так, — кажу. — Вона була моєю бізнес-партнеркою, а не парою.
Він мугикає, оглядаючи мене.
— Минуло кілька років, — каже він, — але, гадаю, ти все ще пам'ятаєш контрацептивне заклинання?
Моє око смикається, і я розтуляю рот, щоб огризнутися до нього.
— Або, можливо, — продовжує він, — це ти хочеш забути про нього однієї ночі, — він сміється. — Я не надто добре її знаю, але гадаю, що вона воліла б бути заміжньою…
— Ні, — прошипів я. — Не знаєш.
Він дивиться на мене, помічаючи мої напружені плечі. Він ніколи не любив, коли його перебивали.
— Чи є ще щось, що нам потрібно обговорити, батьку? — запитую. — Це мій останній обов'язковий візит до вас.
— Обов'язковий? — хихикає він. — Авжеж, — він схрещує ноги.
— Так. Умовами нашого контракту було те, що я відвідаю тебе у січні та лютому в обмін на десять щотижневих платежів спадщини, — кажу я, повертаючись у кріслі. — Я гадаю, що просто увійшовши до цієї кімнати сьогодні, я виконав свою частину угоди, — стискаю руки. — Щось іще? Чи ми можемо попрощатися?
Його погляд стає твердішим, так, що я здригаюся від нього.
— Ні, — повільно каже він. — Хоча, я гадаю, наші домовленості дійсно виконані.
— Чудово, — швидко підводжуся. — Тоді я припускаю, що отримаю останні три частини спадщини протягом наступних трьох тижнів, — дивлюся на нього. — До побачення, батьку.
Повертаюся до дверей.
— Так. За умови, що всі домовленості дотримано.
Я роблю паузу, стискаючи щелепу, і повертаюся до нього.
— Як я вже сказав, всі умови нашої угоди були виконані, тому я не…
— Нашої домовленості, так, — він оглядає свої нігті. — Проте домовленість із міс Ґрейнджер ще не закінчилася.
Відчуваю, як гуде кров у моїх венах.
Мій багаторічний досвід спілкування з ним підказує, що це пастка. Це відмовка, щоб привернути до себе увагу. Але однаково я не можу стриматися, коли запитую:
— Про що ти?
Він підіймає на мене очі, в яких блищать пустощі.
— Міс Ґрейнджер має домовленість зі мною, — каже він просто. — Ти, звісно, знаєш про це, адже ти так добре її знаєш.
Я дивлюся на нього, чекаю. Чекаю, коли він розіграє свою карту. Чекаю, щоб зрозуміти його слова, поки вони не стануть нічим іншим, як залякуванням і маніпуляцією, сплетеними воєдино його ніжним аристократичним голосом.
Він продовжує, тож мені не доводиться запитувати.
— Вона ходить до мадам Мішель уже сім тижнів. І ще до двох чи трьох інших вчителів, — він посміхається до мене.
Зглитаю.
— Я тобі не вірю.
Він сміється. І його сміх рикошетом відбивається від вологого каміння.
— Знаєш, Драко, я знаю, що кохання засліплює, але ти не можеш бути настільки дурним.
Дивлюся на Луціуса Мелфоя, який спокійно сидить за столом, наче це його стіл у маєтку.
— Зважаючи на те, що ти так пильно спостерігав за нею протягом останніх десяти років, я думав, що ти помітиш. Маленькі зміни? Згладжування її шорсткостей? — він барабанить пальцями по столу. — Можливо, вона інакше тримає чашку. Або, можливо, її хода стала легшою, — він дивиться на стіну. — Я помітив це, хоча і замкнутий в Азкабані, і просто бачив світлини у газеті.
Я відчуваю, як кров холоне. Вона почала підіймати своє блюдце від чашки. Її пальці на ніжці келиха шампанського на балу Святого Валентина, так не схоже на те, як вона тримала келих на Новий рік. Вона була на високих підборах, але стояла впевнено, не втрачаючи рівноваги. Її нігті, нафарбовані та підстрижені, а не обгризені.
Її реверанс мені під час французького вальсу. Як він змінився з роками. Наче вона тренувалася.
— Ти хочеш сказати, що відправив її в школу етикету? — запитую я мертвим і сухим голосом.
Він нахиляє голову.
— Хочеш сказати, що не помітив? — він хихикає. — Взагалі-то, вона зараз має бути на заняттях, — він перевіряє годинник на стіні. — Вона зустрічається з викладачами щотижня, і як тільки мадам Мішель підтвердить, що вона відвідала всі заняття, я дам вказівку своєму адвокату передати частку спадщини тобі.
Мені потрібне свіже повітря. У мене перед очима з'являються плями.
— Що ж, останні три платежі можеш не надсилати, батьку. Вона не продовжуватиме.
— Ти хочеш нашкодити мені, Драко, але нашкодиш лише їй, — він махнув рукою. — Вона багато чому навчилася. Їй це лиш на користь.
— На користь, — шиплю я. — Немає чого їй вчитись…
— Ми обоє знаємо, що це не так.
— Вона — неперевершена, — шиплю. — Найяскравіша відьма, яку коли-небудь бачив цей світ, з найдобрішим серцем. Їй не потрібно вчитися тримати чашку або організовувати звані вечері, — підходжу до нього і відкидаю свій металевий стілець, він брязкає об підлогу. Я кладу долоні на стіл і дивлюся йому прямо в очі. — Ти — єдина людина, яка вважає, що вона має бути чимось більшим. Мама бачить її справжню. Міністерство бачить. Інші жінки дивляться на неї та заздрять. Навіть Пенсі це розуміє.
Він сміється, закинувши голову назад. Його волосся спадає на плечі.
— О, Драко, — каже він. — Ти ж не думаєш, що міс Паркінсон сама додумалася зробити міс Ґрейнджер лицем своєї лінії?
Його очі дивляться на мене. Зціплюю зуби, поки в голові паморочиться.
Він їх усіх забрав у мене. Хто у мене взагалі залишився?
Випрямляюсь, дивлюсь на нього зверху вниз, і кажу:
— Дякую, батьку… за те, що мені дуже легко з тобою прощатися, — ковтаю, запам'ятовую обличчя, від якого прагнутиму віддалитися. — Прощавай.
Він підіймає брову, а я розвертаюся на підборах і прямую до маленької чайної крамниці в маґлівському Лондоні.
[1] Основне значення цього слова «занепалий, зіпсований», АЛЕ серед аристократів це слово набуло значення «розкішний». І хоча значення стало протилежним основному, воно залишило негативну конотацію, і часто використовувалося саркастично. Слово має французьке походження.