Що такого у моді? Чому більшість людей захоплюється нею та сходить із розуму за брендовими речами? Ба більше, чому багато хто опустився до того, щоб робити підробки елітних продуктів?
Пенсі Паркінсон мала відповідь. Престиж. Усім хотілось виглядати престижно та дорого. Щоб усі дивились услід, заздрячи вбранню чи аксесуару на тобі. Не те, щоб їй була потрібна зайва причина для того, щоб хтось звернув на неї увагу, але її мати ще з юних років вбивала у чорняву голівоньку: «Твій одяг — твої обладунки. Ніхто не зможе зачепити тебе, якщо ти впевнена у собі, а це відчуття не зможе тобі подарувати ніщо, окрім хорошого вбрання та декількох аксесуарів». І Пенсі вірила у це, починаючи з чотирирічного віку, аж по сьогоднішній день.
Сьогодні перший день показу мод у Лондоні, Нью-Йоркський поповнив її колекцію не настільки, як вона хотіла, тож вибору не було — потрібно йти.
Стоячи в холі банку Ґрінґотс, вона очікувала своєї черги до низького та огидного ґобліна, чия робота полягала в тому, щоб видати чеки на виписку крупної суми будь-якої валюти. Паркінсон не знала на якого дизайнера впаде її вибір. Можливо потрібно буде розрахуватись маґлівськими фунтами, або ж мадам Малкін здивує новими мантіями і знадобляться ґалеони. Носити з собою стос банкнот, чи ще краще — золоті монети, ввижалось їй поганою ідею та й ще, не доведи Салазар, переплутає кому які гроші давати. Маючи з собою чеки, їй буде простіше — що скажуть, те і впише.
Черга була надто довгою, як на її погляд. Чому саме сьогодні всім потрібні ці бісові чеки? Вона взагалі-то поспішає, час не гумовий, початок показу не за горами. Вкотре прослідкувавши за годинниковою стрілкою, вона роздратовано відкинула назад пасмо, що впало на обличчя, і втупилась поглядом у макітру жінки, яка стояла попереду неї.
Пік роздратування прийшов тоді, коли вона відчула, як чуже тіло опинилось впритул до її, і довгі пальці почали повзти по жіночій нозі. Це ще як розуміти? Вона зробила маленький крок уперед і людина позаду також, не припиняючи свої дії, підіймаючись вище по її стегну. Це вже ні в які ворота не лізло! Різко розвернувшись вона наткнулась на насмішливий погляд давнього однокурсника. Вона знала його з часів навчання у Гоґвортсі, але пам’ять, як завжди дуже вчасно відмовилась працювати, барикадуючи доступ до інформації, хто ж він такий. Єдине, у чому Пенсі була впевнена, колись цей виродок носив золотисто-бордову краватку. Так і хотілось нагрубіянити, але Паркінсон тримала себе в руках настільки, наскільки це можливо, прикликаючи всю свою аристократичну витримку. «Ввічливість — показник освіченості та культури» — це були єдині хороші і повчальні слова, що хоч колись вилітали з рота її любого «татуся».
― Що ви собі дозволяєте? — тихо прошипіла дівчина.
― Привіт Паркінсон. Твоя фігура покращала з нашої останньої зустрічі, та й лице тепер мопса не нагадує, — чоловік глухо розсміявся, явно з неї кепкуючи. — Як життя? Ти сьогодні зайнята? Як щодо того, щоб розважитись після того, як я завершу свої справи?
Що ж, тепер немає сенсу прикидатись ґречною і хорошою, раз цей придурок собі дозволяє таке.
― Ти напевно жартуєш? Пошуки шльондри проходять не у банку, вайло, раджу сходити в клуб, а ще краще — у бордель, бо тільки там тобі і дадуть!
― Манера розмови у тебе незмінна, як я бачу, але не хвилюйся, — він наблизився впритул до неї, промовляючи подальші слова прямо у вухо. — Я знаю чудовий спосіб, як зайняти твій ротик, щоб у нього не було змоги вимовляти такі грубі словечка, — і відсторонився, щоб знову продовжити. — Мені не потрібно їх шукати, Паркінсон, бо вже одна стоїть переді мною.
О-о, Пенсі, багато чого могла стерпіти, окрім одного, коли хтось натякав на її сексуальне життя, ще й у такій грубій та безпідставній формі. Вона пам’ятала, що являється відьмою і, що за допомогою палички може проклясти цього вилупка так, що він ще не скоро зможе наблизитись до будь-якої представниці жіночої статі, але лють брала вверх. Вона прагнула звільнитись вже і негайно, а щоб дістати паличку і вибрати, який прокльон використати першим — потрібен час, а його немає. Тож, довго не думаючи, Паркінсон просто замахнулась і зі всього розмаху зацідила придурку у щелепу так, що його голова відкинулась назад і він ухопився за неї руками, витріщивши на неї свої баньки.
*****
У свій вихідний головний аврор Британії мріяв про дуже довгий сон і післяобіднє валяння у ліжку з нічого неробленням. Але у його друзів була дуже «хороша» тенденція псувати всі його плани і, якщо Герміона робила це з наведенням аргументів та раціональною заміною, то Рон — ні.
Сьогодні, у свій перший за три тижні законний вихідний, він змушений покинути зручне ліжко, щоб відправитись на алею Діаґон, де в його найкращого друга, а також воротаря квідичної команди «Гармати з Чадлі», проходили зйомки реклами.
Зробивши ранкові (обідні) процедури і одягнувшись, він ступив у камін, щоб зелене полум’я перенесло його у «Дірявий казан». На ходу вітаючись з усіма, хто прагнув від нього уваги, він швидко вийшов із пабу, щоб попрямувати вниз вулицею, що розмістилась вздовж крамниць до її кінця, де, біля одного з продуктових магазинів, він потрапив у шквал Ронових фанатів і намагався протиснутися всередину. З боєм прорвавшись у приміщення, мужчина одразу ж потрапив до міцних обіймів рудоволосого.
― Хвала Мерліну, ти тут, Гаррі! — вигукнув друг, хутко потягнувши його в кінець магазину. — Я так втомився, як ніколи під час матчів. Це просто кошмар. Так, напій хороший, але я вже стільки його випив за час зйомок, що здається, я направду скоро відрощу крила не гірше ніж у піксі, й почну кружляти над алеєю Діаґон.
― Що за напій? — спитав Гаррі, втримуючи усмішку. Рон — такий Рон, як би сказала Герміона, знаходячись поруч.
Вхопивши синьо-срібну баночку, він у кращих традиціях реклами, поклав її на долоню, другою вказуючи на неї, і продемонстрував білозубу усмішку.
― Представляю вашій увазі чудо-напій, що дозволить вам літати на мітлі краще, ніж я навколо кілець, тому що, — він відкрив банку і та з характерним звуком видала пшик, — Redbull — надає крила, — після чого зробив великий ковток і, забравши жестянку від обличчя та проковтнувши напій, промовив. – А ще, це освіжаючий тонік у спекотну погоду, що працює навіть краще за охолоджуючі чари. Рональд Візлі рекомендує — спробуйте.
― Чудово, містере Візлі, це був чудовий кадр, давайте повторимо його, — крикнув хтось зі сторони.
Рон скривився, наче проковтнув лимон, і Поттер більше не міг стримуватись, голосно розсміявшись.
― Тримайся, друже, — і, не втримавшись від можливості пожартувати, запитав, — що, дійсно надає крила?
― На щастя ні, але Джордж уже працює над цим. Хоче, щоб згодом я став обличчям і його продукту, раз рекламую оригінал. Мама приб’є нас за це, гарантую.
― Так, знаючи місіс Візлі, впевнений, що так і буде. Гаразд, — він потягнувся до кишені штанів, щоб дістати карту від готельного номеру, вкладаючи її в широку долоню друга. — Усе, як ти просив. Він також спрацює, як летиключ о 19:00, тож бажаю гарного побачення з Кітті.
― Я казав вже, що обожнюю тебе Гаррі?
― Щоразу, коли я влаштовую тобі побачення так, щоб не прознала преса.
Плеснувши Візлі по плечу і побажавши успіху в рекламі, Гаррі розвернувся до виходу. Йому ще потрібно зайти в Ґрінґотс, раз він тут.
Зайшовши до банку, перше що він почув, це жіночий роздратований голос, а згодом перед його зором постала картина, як мініатюрна дівчина заїхала добрячим хуком справа якомусь чоловіку в щелепу, що той аж відкинув голову назад, хапаючись за місце удару.
У нього вихідний і в банку служать аврори, які зараз на зміні, та ця думка не допомогла, коли вже за мить він стояв біля цих людей. Пенсі Паркінсон стояла, палаючи праведним гнівом, а Кормак Маклаґен свердлив ту злісним поглядом.
― Що тут відбувається? — запитав Гаррі.
― Запитай у цієї, — виплюнув колишній одногрупник, розвертаючись, — мені потрібно в Мунґо, бо здається, що ця лярва зламала мені щелепу, заяву занесу до Аврорату згодом, — і пішов.
До них підійшов низький, гидкий ґоблін і мужчина запитав у нього, де би міг провести приватну розмову. Той задріботав попереду, вказуючи шлях, і, вже зробивши крок за ним, Поттер зауважив, що Пенсі і з місця не поворохнулась, тож він ухопив її за зап’ясток і повів за собою.
Опинившись у тісній кімнаті зі столом і двома стільцями і відправивши провідника за двері, головний аврор, відпустивши дівчину, розмістився на одному з них, поглядом вказуючи їй на інший навпроти. Зі злістю опустившись на нього, Паркінсон склала руки на грудях, закинула одну ногу на іншу і втупилась у нього своїми зеленими очима.
― Що ж, міс Паркінсон, розповідайте, я уважно Вас слухаю.
― Немає чого розказувати, містере Головний Авроре. Ви вже все вирішили, раз для допиту привели мене, — наголосила дівчина на останньому слові, — а не того мудилу.
― Я бачив, як Ви здійснили у громадському місці напад із тілесними ушкодженнями, тож кого я мав затримувати, жертву? — запитав Гаррі.
― Жертва, — приснула Паркінсон, розтягуючи губи у глузливій посмішці. – Бідні нещасні ґрифіндорські хлопчики, завжди будуть жертвами, як я могла про це забути.
― Сарказм — це чудово, міс Паркінсон, та зараз він не доречний. Просто розкажіть, чому Ви це зробили.
― Поттере, пробач, але усі ці «Ви» і «містери», після того, як ми разом учились, видаються мені смішними, — стенала плечами Пенсі, поки вела свою промову. — Чи міг би ти припустити, що жертвою можу виявитись я? — вона вигнула брову у запитанні. — Ти знаєш, що за статистикою, більшість домагань до жінки відбуваються саме у громадських місцях і так акуратно, що дійсно жертва потім ще й крайньою виходить. От, прямо, як я зараз.
― До чого ти ведеш? — насупився Гаррі.
― Поттере, у мене дійсно виникає питання, як тебе з такими мізками головою Аврорату назначили, — цокнула язиком Паркінсон. — Той вилупок, домагався мене, ще й нагрубіянив і обізвав шльондрою, тож, я вважаю тілесне ушкодження рівноцінним покаранням за моральну травму. Чи, — награно здивувалась дівчина, — мені таки варто було скористатись паличкою і проклясти його так, що йому би дійсно знадобилась допомога цілителів у Мунґо?
Він не встиг нічого відповісти, бо в цей момент у двері тихо постукали, після чого у дверному проході з’явилась голова якоїсь старої пані. Вона увійшла до кімнати, беззвучно зачиняючи за собою двері, і втупилась у Гаррі впевненим поглядом.
― Я перепрошую, містере Поттере, за те, що перериваю вашу бесіду, але, добре обдумавши, вважаю, що маю висловитись, — вона перевела дихання перед тим, як продовжити. — Моє ім’я Коверлі Діґренс і я була свідком ситуації. Ця міс, — жестом вказавши на Пенсі, але так і не поглянувши на неї, — ні в чому не винна. Це її батьки винні у тому, що в них народилась така красунечка, а усілякі мужлани хочуть простягати до неї руки, — скривалась пані. — Той хлопчина, повів себе дуже некоректно, чіпляючись до дівчини, натякаючи на продовження вечору, від якого вона відмовилась в грубій формі, але не це важливо. Коли він дозволив собі її образити і натякнути, — вона запнулась, щоб швидко виправити себе, — а ні, перепрошую, прямим текстом висловити думку, що вона — жінка легкої поведінки, то ця юна міс просто вступилась за себе. Чесно кажучи, будь я на її місці і на сімдесят років молодшою, точно вдарила би його сильніше, — і, знову запнувшись, таки з гордістю додала, — з ноги.
Гаррі сидів, серйозно вислуховуючи літню відьму, хоча глибоко всередині себе волав від сміху.
― Дякую, місіс Діґренс, ваші свідчення дуже допомогли.
― Так, звичайно, і ще, — вона наблизилась до Пенсі, поклавши перед нею з десять пустих чеків на стіл, — банк через декілька хвилин зачиняється, то ж я взяла для вас декілька. Бережіть себе, любонько.
― Я вдячна Вам, місіс Діґренс. Щиро, — і, як на підтвердження, на її вустах заграла ніжна усмішка, коли вона дивилась на жінку.
― Немає за що хвилюватись. Ми, дівчатка, маємо допомагати одна одній, — і, стрільнувши брівками, відьма покинула кімнату так само беззвучно, як і увійшла.
Залишившись наодинці, Гаррі провів п’ятірнею по волоссю на потилиці, винувато косячись на дівчину перед собою.
― Я...
― Що Поттере, неочікувано? — запитала Пенсі, спокійним тоном. — Виявляється слизеринці не завжди брешуть. Не хочу бути зарозумілою, але, здається, хтось винен мені вибачення.
― Так, — промовив Гаррі, — ти абсолютно права. Пробач мені.
― О-о, то ми все таки перейшли на ти? — вона вигнула брову, хитро посміхаючись. — Так і бути, на перший раз пробачаю, бо маю надію, що наступного разу ти краще метикуватимеш у таких ситуаціях.
― Якщо я можу зробити хоч щось, що може залагодити мою провину, ти тільки скажи, я постараюсь виконати твоє прохання.
― Купи мені Біґ Бен і хеппі міл в Макдональдсі.
― Що? — здивувався чоловік.
― А-ха-ха, ти би бачив свій вираз обличчя, а-ха-ха, — дівочий сміх заполонив усе приміщення й іскорки грались у її котячих очах. — Звичайно, я жартую, але знаєш що? Дещо ти таки дійсно можеш зробити. Я йду на Лондонський показ мод і ти підеш зі мною.
― Ти це кажеш так стверджувально, — похитав головою Гаррі, не вірячи у те, що відбувається.
― Ти сам це запропонував, Хлопчику-Що-Вижив, тебе ніхто за язика не тягнув.
― Я згоден, — похитавши головою, промовив Поттер, — але за умови, що ти не говоритимеш нічого, окрім мого прізвища та імені. Хлопчик-Що-Вижив — це вже застарілий жарт, Паркінсон.
― Гаразд-гаразд, — Пенсі підняла руки догори на знак капітуляції, але потім тикнула в нього своїм наманікюреним пальчиком. — Та ти не з’явишся на публіці поруч зі мною... у цьому.
― А що не так із моїм одягом? — запитав голова Аврорату.
― Я не буду пояснювати тобі такі елементарні речі, Поттере, — підвівшись і забравши чеки зі столу, швиденько сховавши їх до чорного клатчу, вона рушила до дверей, кидаючи через плече, — поквапся, у нас не так багато часу до початку.
*****
Вийшовши з провулку, де вони явились всього лише секунду тому, вони покрокували до входу на захід. Галантно, як того вимагають манери, чоловік запропонував дівчині взяти його попід руку, від чого вона, звісно, не відмовилась. І Гаррі її у тому не звинувачував, він узагалі не розумів, як ця відьма могла ходити на таких височенних шпильках, ще й по бруківці. Пройшовши фейсконтроль і розмістившись на стільцях неподалік від сцени, Гаррі в силу професійної звички, просканував поглядом приміщення.
― Яка моя роль тут, Паркінсон? Якщо чесно, не можу зрозуміти для чого я тут.
― Ти щось на кшталт тілоохоронця, Поттере, щоб ситуація в банку не повторилась. Та й мені потрібна стороння думка щодо одягу, чужий погляд, — відповіла Пенсі.
― Тобто, я маю робити, як ти, коли змушувала мене приміряти всі ці костюми і пальта в магазині? — вирішив уточнити аврор.
― Щось на кшталт того, — підтвердила дівчина, — тільки з різницею, що я — не примірятиму усього цього. Тобі потрібно сказати, чи пасуватиме мені річ, тільки поглянувши на неї, коли модель презентуватиме її.
― Ти знущаєшся, Паркінсон? — важко видихнувши промовив Гаррі, потерши щетину.
― Але ти погодився, тим паче, вже занадто пізно, за п’ять хвилин усе розпочнеться. Не хвилюйся, ми тут довго не пробудемо. Нам ще на інший показ потрібно встигнути.
― Інший? — перепитав чоловік.
― Це маґлівський, — прояснила Пенсі, наблизившись і прошепотівши йому прямо у вухо, посилаючи сирітки по усьому тілу. — В іншому приміщенні потім буде для чарівників.
Світло в приміщенні згасло і прожектори освітили сцену, тримаючи решту кімнати у темряві. І так розпочалось пекло для Гаррі Поттера. Десь хвилин сорок точно, він був змушений висловлювати свою думку щодо кожного вбрання цього показу, поки душа цієї шопоголічки, яка сиділа поруч, не заспокоїлась. Але це не означало кінець, бо акуратно, щоб не заважати іншим глядачам, вони покинули свої місця лиш для того, щоб за декілька хвилин опинитись у схожому приміщенні, але вже виключно для чарівників. І процедура повторювалась, лиш із тією різницею, що тут вони пробули до завершення показу.
Пенсі була нарешті задоволена і це демонструвала її осяйна усмішка. Гаррі не втримався від легкого підняття кутиків уст від цієї картини. Чекаючи дівчину біля стійки бронювань, він підпирав стіну плечами, не зводячи з неї погляду.
Повернувшись до свого супроводжуючого, Паркінсон нарешті оголосила завершення його мукам. Знову ж таки, запропонувавши їй взяти його попід руку, він йшов до виходу з мрією, що скоро опиниться в своєму ліжку. Та міцна хватка на його лікті і сповільнений крок, змусили його також стишити крок і запитально поглянути на неї.
― У нас проблеми, Поттере.
― Які ще проблеми? — нахмурився аврор.
― Біля виходу стоять журналюги, але проблема не в них, а точніше, — виправилась вона, — у одному конкретному, який зараховується до мого списку колишніх і точить на мене зуб.
― Тобто, усі статті рік тому про тебе... — осінило Гаррі.
― Так, це його робота, — підтвердила Паркінсон. — Що робитимемо? — запитала дівчина, перевівши на нього погляд. — Тут не вдасться роз’явитись. Наш єдиний варіант — вийти через вихід, який забарикадував цей бевзень.
― Ти хороша акторка, Паркінсон?
― Що? — здивувалась дівчина, не зрозумівши його запитання.
― Просто підігруй мені, а я все вирішу. У мене великий досвід у спілкуванні з пресою, я ж Хлопчик-Що-Вижив, — і, підморгнувши їй, ціленаправлено повів до виходу, прибравши руку, за яку вона трималась, щоб перемістити ту на дівочу талію, притримуючи і направляючи.
Порівнявшись із журналістами біля входу, вони позували декілька хвилин для декількох із них, зі стриманими посмішками, як від одного пролунало запитання:
― Містере Поттере, у яких Ви стосунках із міс Паркінсон?
― Я просто вирішив супроводити цю чарівну юну леді на захід, більше деталей вам знати не потрібно, — спокійно відповів Гаррі.
― Чи можна вважати цей жест проявом залицяння до міс Паркінсон?
― Якщо зі сторони так виглядає, то так тому і бути, а зараз пробачте, ми змушені покинути ваше товариство.
Розвернувшись до виходу, Гаррі заразом із Пенсі майже переступили поріг дверей, що вели їх до свободи, як їх зупинило питання, що змусило кров у жилах закипіти.
― У Вас не викликає відразу факт того, що Ваша супутниця колись хотіла здати Вас Темному Лорду, щоб урятувати власну шкуру? — продовжував тиснути журналіст.
Гаррі відчув, як тіло дівчини під його долонею напружилось до максимуму, а у самого жовна ходили ходуном, ховаючись під чорною короткою щетиною. Різко розвернувшись, він швидко віднайшов поглядом того бевзя, якому вистачило мужності поставити це запитання, і ще міцніше притиснув дівчину до себе.
― Від війни минуло вже сім років, а ви досі боїтесь сказати Волдеморт? — саркастично запитав аврор, після чого холодно продовжив. — Мені здається, що це не ваша бісова справа, як я до цього ставлюсь, але так і бути, я задовільню вашу цікавість. Ні, я не відчуваю відразу, ба більше — прекрасно розумію, чому Пенсі так тоді вчинила, і хочу зазначити, що в мені зароджується сумнів щодо того, чи не вчинили би ви аналогічно. І взагалі, — понизивши голос, Гаррі, впиваючись поглядом у журналіста, промовив, — чоловік, який має гордість та при тому може проявити співчуття та розуміння — набагато кращий, ніж той, який ображається та виміщає злобу на беззахисній дівчині на загал. Наше інтерв’ю закінчено, на все добре.
Його тон показував, що заперечення не приймаються, а хто посміє — пізнає усю лють голови Аврорату. Швидким ходом він, все ще притримуючи Паркінсон за талію, вивів їх із приміщення на свіже повітря.
― Поттере, я відчуваю їхні погляди у спину, наче вони падальники, а я — їхня жертва. Мушу зазначити, що твої слова викличуть фурор, і не в хорошому плані.
― Не хвилюйся, — широко посміхнувся Гаррі, — але, якщо це тебе так турбує, я знаю спосіб припіднести це в позитивному ключі.
― І як це? — спитала Пенсі.
― Вкотре спитаю, Паркінсон, ти хороша акторка? — повернувшись до неї, запитав аврор. – Просто підіграй.
Розвернувши дівчину до себе обличчям і притиснувши до власного тіла, він повільно почав схиляти голову до її обличчя, пильно вдивляючись у вічі.
― Що ти робиш, Поттере?
― Те, що всі хочуть побачити, — відповів він, видихаючи, а другою рукою, заплутавшись у її волоссі, наблизив лице дівчини ще ближче. — Ти в будь-який момент можеш це зупинити, — такими були його останні слова перед тим, як чоловічі губи накрили її пухкі вуста.
Якусь секунду Пенсі стояла у ступорі, не усвідомлюючи, що відбувається. Це було схоже на сюр, на картинку з паралельного всесвіту. Та, коли ця фаза минула, вона розімкнула губи, цілуючи чоловіка у відповідь. Він не цілував її пристрасно, його дії не були напористими. Паркінсон також зазначила, що техніка у нього хороша. У цьому лінивому і, як дівчина вважала, ніжному поцілунку, щось таки було. Її ніхто, ніколи в житті так не цілував. Від цього почуття серце Пенсі на секунду завмерло, але лиш для того, щоб наступної миті набрати темп і заґерґотіти аж у вухах, перекриваючи всі навколишні звуки. Та з цього чудового трансу їх вивів близький яскравий спалах камери з гучним звуком.
― Містере Поттере, то Ви все-таки в стосунках із міс Паркінсон чи ні?
― Міс Паркінсон, як Ви прокоментуєте цю ситуацію?
Усі ці і ще тисячі запитань сипалися на них, як сніг у буревій. Гаррі злегка загородив дівчину собою і, ще міцніше притиснувши до себе, просто роз’явився з гучним тріском, нічого не пояснюючи.
Коли Пенсі розплющила очі то зрозуміла, що носом утикається у чоловічу ключицю, що виднілась з-під розшпилених ґудзиків, новенької сорочки. Від Поттера відчувався запах деревини в перемішку з чимось, що нагадувало амбру, і цей аромат змушував думки в голові змішатись і глибоко вдихати, щоб насититись ним. Вони так стояли якусь мить, допоки Гаррі не відсторонився від дівчини, пильно вдивляючись у її обличчя, наче шукаючи чогось. Паркінсон дивилась у його зелені очі, схожого відтінку, що і в неї, обдумуючи свою дурну затію, і не змогла себе втримати від того, щоб не озвучити її.
― Як щодо вечері Поттере? Вважаю, що завинила тобі за допомогу.
― Якщо таке твоє бажання, то я не проти, — і після секундної заминки додав, — тільки нам зараз не варто йти у будь-який ресторан — журналісти можуть продовжити полювання на нас.
― Маєш пропозиції?
― Я знаю місце, де таким персонам заборонений вхід, а персонал триматиме язика за зубами про наше перебування там.
― І що ж це за місце? — поцікавилась Пенсі.
― Ресторан при готелі « Темрява у світлі». Я у хороших взаєминах із власником після того, як урятував його доньку після викрадення.
― І як це ти тоді досі не став зятем цієї чудової сім’ї? — Паркінсон не змогла втриматись від можливості покепкувати над героєм магічної Британії.
― Я не педофіл Паркінсон, їй лише вісім виповнилось цього року, — серйозно відповів чоловік.
― Ой, не сприймай все так серйозно, Поттере, звідки я мала знати цю інформацію? — і, намагаючись якнайскоріше перевести розмову, простягнула йому руку, промовляючи, — Веди.
Вхопивши дівчину за зап’ясток, він знову втягнув її у вир явлення, щоб за хвилину вони опинились у провулку навпроти готелю, про який він говорив. Перейшовши дорогу, двоє чарівників пройшли по каруселі і зайшли до холу, пройшовшись по якому дістались до ресторану, де одразу ж їх зустрів офіціант, провівши до столика. За хвилину оглянувши меню, вони обидва замовили по стейку та келиху червоного вина.
― За зустріч, — промовила Пенсі, піднявши свій келих, коли їм принесли вино.
― За зустріч, — відповів Гаррі.
Коли принесли страви, вони просто розпочали трапезу мовчки і кожен обдумував, як і з чого розпочати розмову. І коли аврор уже відкрив рота, щоб щось запитати у дівчини, їх перебив чоловічий голос.
― Містере Поттере, яка неочікувана зустріч, не розраховував побачити Вас та ще й у компанії такої чарівної дами.
― Містере Ґродґере, також радий Вас бачити, — Гаррі підвівся, щоб потиснути руку, високому чоловікові, що дуже швидко наблизився до їхнього столика. — Як справи у Селени?
― Усе чудово, — розсміявся чолов’яга, — діти швидко ростуть. Із нетерпінням очікує на вашу зустріч. Вона страшенно мені заздритиме, коли я розповім їй, що бачив Вас сьогодні.
― Так, упевнений, що вона буде розчарована, але передайте, що ми скоро побачимось, як я їй обіцяв, — із усмішкою відповів Гаррі.
― Беззаперечно, що ж, не заважатиму Вам, насолоджуйтеся побаченням.
І власник готелю зник так само швидко, як і з’явився. Знову присівши на стілець, Поттер стикнувся з зосередженим та зацікавленим поглядом Паркінсон.
― Не знала, що ти зустрічаєшся з усіма своїми прихильниками чи людьми, яких урятував.
― Не з усіма, — відповів він, — тільки з декількома.
― Для чого це тобі? — поцікавилась дівчина.
― У випадку з Селеною — це, як бути хорошим дядьком, вона чудова дитина і дуже подобається мені. Вона рано втратила матір, а містер Ґродґер — маґл, який не може пояснити їй усього, що стосується магічного світу, то ж цю роль наставника і екскурсовода у її чарівницьку подорож виконую я.
― Це неочікувано, Поттере.
― Рон часто на матчах або зайнятий побаченнями, Герміона постійно в роботі, а мені також хочеться якось відпочити. Ігри з Селеною дають мені таку можливість.
― Це щось на кшталт практики на майбутнє, коли у тебе з’явиться власна сім’я?
― Не думав про це у такому ключі, але, гадаю, цей досвід не буде зайвим, також у мене була практика з Теді.
― Сином професора Люпина? — запитала Паркінсон.
― Так, він мій похресник.
― Тоді немає сумнівів що ти будеш хорошим батьком.
― Дякую... Пенсі.
Сирітки знову пробіглись тілом, коли він ніжно промовив її ім’я. Вона вважала це дуже цікавим — ніякий чоловік не викликав такого відчуття, як герой магічної Британії. І від цього зацікавлення Паркінсон лише зростало.
За цією неквапливою розмовою вечеря закінчилась. І, коли вони виходили з ресторану, Пенсі рушила до стійки, щоб розрахуватись, але Поттер зупинив її, торкнувшись ліктя.
― Не варто, Пенсі, я тут на кшталт VIP-персони і вони не візьмуть оплати.
― VIP-персона? — перепитала дівчина.
― Так вирішив батько Селени після інциденту з викраденням, також вони виділили мені номер у готелі, в який я можу навідатись коли забажаю. Не повіриш, — розсміявся чоловік, — але це номер люкс на найвищому поверсі. Часом я користуюсь цим привілеєм, коли хочеться подивитись на хороший захід сонця.
― А нічний краєвид також хороший?
― Ніколи не залишався так довго. Хочеш подивитись?
― Раз ми тут, то гріх таким не скористатись, — лукаво посміхнулась дівчина і, вхопивши його за лікоть, поволокла в сторону ліфтів.
Опинившись в одному із них, вона звела палець над кнопкою, що підняв би їх на найвищий поверх, і, побачивши його кивок на знак згоди, вона без зволікань натиснула на неї. Ліфт неквапом рухався вгору до тринадцятого поверху і мовчанка між ними оголювала нерви, що дівчини, що чоловіка, який стояв збоку від неї, намагнічуючи повітря навколо них. Гаррі дуже тихо із полегшенням видихнув, коли двері почали роз’їжджатись в сторони, і квапливо покинув душну кабіну, прямуючи до дальніх дверей у кінці коридору, оминаючи перші, а слух вловлював приглушений килимом звук підборів.
Промовивши заклинання перед входом до номеру і дочекавшись клацання замка, він пропустив дівчину всередину і зайшов одразу ж за нею. В номері чоловік зняв пальто, відкидаючи його на першу ж поверхню, і попрямував до барної стійки.
― Бажаєш ще чогось випити? — запитав Гаррі, наливаючи собі келих маґлівського віскі і піднімаючи на неї погляд, очікуючи відповіді.
― Чому б ні, — знизила плечами дівчина, — налий і мені.
― Пробач, Паркінсон, міцніше вина не наллю.
― Поттере, вогневіскі чаклунів набагато міцніше, ніж маґлівське, а ми його доволі часто пили на вечірках у підземеллях Слизерину. Тож ...
― Тільки один келих, — перебиває він.
― Як скаже наш герой, — відповіла дівчина під власний сміх у ту мить, коли прямувала до заштореного вікна.
Відсунувши важкі гардини, побачила французьке вікно, що відкривало чудовий вид на нічний Лондон. У такий краєвид неможливо було не закохатись. Навколо міста лежала темрява, коли ж воно саме ще мерехтіло життям жовтогарячих вогнів.
Гаррі безшумно підійшов до неї, простягаючи келих із алкоголем і, сам відпиваючи з власного міцний віскі, насолоджувався панорамою перед його очима. Вони стояли, вдивляючись у далечінь, обдумуючи кожен своє, у повній тиші потягуючи напої.
Пенсі допила першою, просто одним ковтком проковтнула алкоголь, наче для сміливості, щоб потім не дати собі часу на роздуми і поставити запитання, яке засіло в голові.
― Ти можеш мене поцілувати ще раз, Поттере?
Після озвучених слів вона і далі вдивлялась у вікно, в боязні перевести погляд на чоловіка збоку, з острахом очікувала його відповіді, якої не було навіть після хвилини мовчанки.
Натомість, його пальці зачепили її, коли забирали келих із її долоні. Він пройшовся позаду неї, ледь не зачіпаючи дівоче тіло, щоб поставити два кришталевих рокси на барну стійку, що тягнулась до вікна, а потім плавно розвернув її до себе, огортаючи м’яким полоном рук.
Його обличчя, риси якого були напружені, повільно схилялось до її лиця, не перериваючи зорового контакту. В очах читалось неозвучене питання, хоча яке саме, Паркінсон не могла розгадати. Для чого їй це? Чи вона впевнена?
Не в змозі чекати, коли він нарешті скоротить сантиметри між ними, дівчина припіднялась навшпиньки, бо, навіть із її підборами, різниця в зрості була кардинальна, щоб першій накрити його губи і покласти пальці на чорну щетину, що полонила його лице. Вона їй вбіса подобалась, створюючи дисонанс із ніжними губами. Він цілував її ліниво, майже так само, як і годину тому, але все-таки щось відрізнялось. Його хватка на її талії. Вона була міцнішою за попередній раз і це привело Пенсі до спокуси, перевести рівень поцілунку.
Паркінсон акуратно прикусила його нижню губу, від чого його пальці міцніше стиснули дівочий стан. Відірвавшись від чоловічих вуст, вона серйозно подивилася йому у вічі.
― Ти стримуєшся, Поттере? — її тон був зацікавленим і водночас лукавим.
― Не розумію про що ти, — Гаррі був серйозним, але його кадик нервово здригнувся.
― Поцілуй мене, ще раз.
― Для чого це тобі? — тон і надалі був спокійним, але також Пенсі зауважила, як чоловічі зіниці розширились після її прохання.
― Мені так хочеться, — і, для кращого ефекту вона сказала пошепки те, чого сама від себе не очікувала, — Гаррі.
Напевно так і відбувається крах, бо саме це Пенсі і побачила в очах аврора, перед тим, як він знову припав до її губ.
Він цілував дико, палко та жагуче. Вона була змушена вхопитись за його плечі, щоб краще втримати рівновагу, бо навіть те, з якою міццю він стикав її талію, не допомагало ногам тримати тіло у вертикальному положенні. Це те, що Поттер втримував у собі, хоронячи глибоко всередині, не дозволяючи вийти на ззовні. Та їй подобалось. Навіть у чомусь такому знайомому, такому, що у неї вже було з іншими чоловіками, було щось інакше. Щось особливе, що вірилось, наче таке з нею вперше.
Вона відповідала йому з такою ж пристрастю і відчувала, як збудження збирається між ногами, пропускаючи вологу на тканину трусиків. Одна його рука блукала її спиною, притискаючи тіло Пенсі ближче до себе, а друга — опустилась на стегно, роблячи те саме. Паркінсон дуже добре відчувала його власне збудження, що притискалось до її живота, і їй дуже захотілось дізнатись, як це буде, коли він проникне в неї.
Від цієї думки піхва стиснула пустоту, а в його роті загубився її стогін. Здається, це щось перемкнуло в Поттері, бо він розірвав поцілунок із важким диханням і поволі почав відсторонюватись від неї.
― Думаю цього досить, Паркінсон.
― Що? — Пенсі нічого не було зрозуміло.
― Я гадаю, на цьому нам варто зупинитись, — він остаточно відійшов від неї, важко видихаючи на останньому слові.
― Чому? — вона і надалі не могла зрозуміти до чого вів цей чоловік.
― Це не зовсім правильно.
― Ти займаєшся сексом тільки з тими жінками, з якими у стосунках?
― Ні, але ...
― Тоді я не бачу проблеми, Поттере, — вона зробила крок у його напрямку, знову скорочуючи відстань між їхніми тілами.
― Паркінсон, — здається навички парселмови й досі залишились при ньому, інакше, як він міг так просичати букву в її прізвищі? — Я не ...
― Не хочеш мене? — перебила його Пенсі. — Бреши переконливіше. Не подобаюсь тобі? Не думаю, що усі твої рази були побудовані на почуттях. Яка ще відмазка у тебе може бути? — вона притворно задумалась, знову наближаючись до нього, стаючи впритул. — Ах, ти щось говорив про те, що це неправильно. Чому? Здається ти говорив про те, що не відчуваєш відрази до мене, через те, що я вчинила у минулому, — вона знову стояла впритул до нього, підіймаючи руки, щоб пальцями заплутатись у його смоляному волоссі, схиляючи його голову до свого обличчя. — Я схиляюсь до думки, що радше ти намагаєшся не допустити звільнення чогось усередині тебе на ззовні, боїшся моєї реакції. Не варто, — спокусливо прошепотіла Пенсі в чоловічі вуста, — я не порцелянова, Поттере.
Після цих слів усі стоп крани, що стояли перешкодою для того, щоб себе звільнити, спали і звіриний інстинкт витіснив усю раціональність та обережність із аврора. Він накинувся на неї з такою палкістю, що попередній поцілунок тьмянів на фоні нового. Він стискав дівочі сідниці на межі грубості та пристрасті, пальцями однієї долоні спускаючись між її ногами, просуваючись туди, де був прихований під одягом клітор, щоб надавити на нього, змушуючи тіло Пенсі напружитись, а опісля розслабитись від такої ласки.
Язик Гаррі хазяйнував у її роті, провокуючи її ніжні схлипування і посилення хватки у чорних кучерях. Він втискався у тіло Паркінсон, не залишаючи між ними прогалини, навіть для тоненької голки. Поттер спустився поцілунками нижче, осипаючи ними її підборіддя і залишаючи м’які укуси на шиї, проводячи по них язиком опісля.
― У тебе, тепер немає шляху назад, Пенсі, — бурмотів чоловік у її плечовий вигин. — Ти маєш усвідомлювати, що від цієї миті усе буде, як я скажу. Ти маєш бути хорошою дівчинкою для мене і виконувати всі мої вказівки, не сперечаючись, — його дихання лоскотало її шию, підіймаючись вище, поки не зупинилось на рівні її вуха, щоб прошепотіти туди свої слова. — Ти в праві зупинити це в будь-який момент.
Бути для нього хорошою дівчинкою, звучало для дівчини, як найкращий етюд найулюбленішого класика. Від цього її соски загострились, натикаючись на тканину бюстгальтера, викликаючи новий тихий стогін.
Залишивши м’який поцілунок на її щоці, він плавно відійшов від неї, забираючи тепло своїх рук, вдивляючись у її очі. В його погляді читався контроль над ситуацією і нестримне бажання, від чого її збудження тільки посилювалось. Взявши її за зап’ясток, чоловік провів їх по кімнаті, поки вони не опинились у спальній зоні. Сівши на край ліжка і відпустивши її руку, він промовив тільки одне слово «Роздягайся».
Владний голос не залишав ніяких сумнівів, тож вона підняла свої долоні, щоб розшпилити ґудзики на жакеті і швидким рухом зняти його та відкинути кудись в сторону. Потім вона так само хутко впоралась зі своєю сорочкою і, коли Пенсі завела руки за спину, щоб розправитись із застібкою бюстгальтера, чоловік похитав головою, наче говорячи їй, що не потрібно.
Паркінсон не знала, що він задумав, але продовжила роздягатись під його пильним поглядом. Роззувшись, відкидаючи шпильки позад себе, вона пальцями розшпилила ґудзик і ширінку на класичних чорних штанах, дозволяючи їм впасти на підлогу, а опісля просто переступила через них, залишаючись у нижній білизні перед голодними очима аврора, що поїдали її тіло.
Їй хотілось, щоб він також, якомога скоріше оголився перед нею. Дівчині було дуже цікаво дізнатися, як його робота вплинула на його тіло. Чи є в нього кубики на пресі, чи просто підтягнутий торс? Чи проступають вени на його передпліччях? Найбільше, що її здивувало у ньому і що вона зауважила найпершим під час їхньої зустрічі, він більше не носив своїх круглих окулярів. Її колишнім однокурсникам більше не вдасться назвати його очкариком.
Тіло Пенсі покрилось сирітками і це аж ніяк неможливо було приховати від пильного погляду чоловіка, який точно знав, що причина їх появи — не холод. Він простягнув до неї руку внутрішньою стороною долоні до верху і Пенсі розцінила цей жест, як запрошення. Дівчина наблизилась до героя війни, переплітаючи їхні пальці, другу руку поклавши йому на плече, а він у свою чергу потягнув її на себе, змушуючи стати поміж його розведених ніг, другою рукою виводячи зиґзаґи на її стегні. Він дивився на неї знизу вверх, і по факту Паркінсон мала би відчувати перевагу над ним та вона бачила правду цього дійства, насправді, це вона під ним, навіть якщо зі сторони так не виглядає.
Не розриваючи зорового контакту, він нахилив голову вперед, щоб його колюча щетина зачепила ніжну шкіру її живота, від чого тіло здригнулось, та він втримав дівчину на місці.
― Що б я не робив в подальшому, Пенсі, — промовив Гаррі хриплим голосом, — будь розумницею і не ворушись. Ти ж зможеш це зробити для мене?
― Так, — простогнала відьма.
― Чудово, така хороша дівчинка.
Пенсі закусила нижню губу, щоб ще один стогін не вийшов на ззовні. Вона ніколи не зауважувала за собою вподобання до похвали, або просто ніхто раніше такого не робив, та їй страшенно подобалось, як він промовляв слова про те, яка вона хороша. Це колихало усі її потаємні струни, приховані глибоко в душі. І здається Гаррі також це зауважив, бо лукава усмішка оселилась на його вустах, а в очах вогонь почав розгоратись із більшою силою.
― Тобі це подобається? — запитав він, одразу ж додаючи уточнення. — Як я говорю про те, яка ти чудова? Яка ти хороша для мене? Яка ти розумничка, виконуючи усі мої вказівки?
Пенсі могла тільки міцніше стиснути нижню губу рівними зубами і стегна, між якими розгорілось справжнє багаття від його фрази, що він промовив хриплим баритоном. Та здається аврора це не влаштовувало, адже він посилив хватку на її пальцях, переплетених із його, тим самим натякаючи, що очікує відповіді.
― Так, — важко видихнула Паркінсон, — мені дуже подобається.
― Чудово.
Він почав осипати живіт дівчини м’якими поцілунками, час від часу проводячи мокрі доріжки власним язиком, втримуючи її стегно, щоб вона не ворушилась. Ця солодка мука здавалось би тривала вічно, вона відчувала, як трусики вже не втримують вологу, дозволяючи їй стікати по ногах так, що вона вже відчувала у повітрі запах власного збудження.
Чоловік відпустив її долоню, перед тим поклавши на своє друге плече, а сам пальцями пройшовся по внутрішній стороні дівочого стегна так легко, наче пір’їнка, щоб потім пірнути одним із них під її трусики, одразу ж вводячи його в піхву на повну довжину, а іншими відводячи мокре ластовиння в сторону, щоб воно не перешкоджало його рухам.
Вона в останній момент змусила себе стояти рівно, так, як він і просив, їй не хотілось ослухатись його, тому що інтуїція кричала прямо у барабані перетинки, що якщо вона виконає усе, то блаженство ще довго вкриватиме її. Чоловік м’яко то вводив, то відводив палець, у якийсь момент додаючи ще один так різко і неочікувано, що Пенсі таки не втрималась і ворухнула стегнами вперед, водночас насаджуючись на його пальці, приймаючи їх ще глибше.
― Ая-яй, Пенсі, ти не повинна була рухатись. Яка погана дівчинка, — але голос Поттера вказував як раз на те, що він був задоволений таким поворотом подій.
Він так різко прибрав свої руки від дівочого тіла, що вона не змогла втримати тихе розчароване схлипування. Чоловік почав підводитись і Паркінсон була змушена відступити на крок назад, все ще не прибираючи долонь із його широких плечей. Зоровий контакт не був розірваний і відьма бачила, як бісенята казяться у зелених очах.
― Зніми з мене сорочку, я знаю, що ти давно хочеш це зробити.
Дівчина одразу ж приступила до виконання вказівки. Її тремтячі пальці не з першого разу, але таки впорались із усіма ґудзиками, поки він справлявся з манжетами на рукавах, і вона перевела погляд на його мускулистий торс. Кубиків на пресі не було, але так навіть краще. Їй так більше подобалось. Підтягнуте, м’язисте тіло точно завдячувало його навантаженням на роботі, чітко промальовуючи кожен м’яз. Вона видерла поли сорочки зі штанів і потягла донизу, і не без чоловічої допомоги врешті позбавила його зайвого елементу одягу.
Пенсі знову зустрілась із ним очима, німо запитуючи, чи дозволена їй вільність. Заперечень видно не було, тож вона одразу ж припала поцілунком до його шиї, виціловуючи доріжку вниз, попри ключицю, на грудну клітину та живіт. Вона хотіла опуститись перед ним на коліна, та чоловічі пальці, що миттєво заплутались у її волоссі, розгадавши наміри, не дозволити цього. Натомість він знову атакував пухкі дівочі губи глибоким, але повільним цілунком. Не припиняючи його, Гаррі розвернув їх так, що тепер вона стояла спиною до ліжка, а наступної миті вже спиною лежала на ньому, дивлячись знизу вгору на чоловіка, що залишився стояти.
― Знімки білизну і стань рачки біля бильця ліжка на початку.
Його грудина ходила ходуном і Пенсі не могла збагнути, як він досі може тримати себе в руках, коли вона вже була готова зірватись. Та вона мовчала і під його пильним поглядом почала позбуватись останнього, що приховувало її наготу. Коли білизна валялась десь не в полі її зору, відьма, перекотившись на живіт та піднявшись на лікті та коліна, присунулась ближче до початку ліжка — до стовпця, що розмістився з його краю.
Її серце калатало здається десь у горлі і шум у вухах не давав можливості почути нічого, окрім власного важкого дихання. Коли за хвилину нічого не відбулось дівчина була готова, вже повернути голову, щоб зрозуміти що відбувається, та матрац позаду неї почав прогинатись і вона нарешті почула, як дзвякнула пряжка чоловічого ременя.
― Ти чудово виглядаєш у цій позі, — почувся його шепіт, — твої сідниці так прекрасно зазивають мене до себе, що колись я таки візьму тебе між ними.
Його руки з’явились в полі її зору, м’яко обхоплюючи її зап’ястки і підіймаючи до стовпця, обмотуючи широким ременем, прив’язуючи до нього. На секунду серце зробило кульбіт, а очі розширились у подиві.
― Ти завжди можеш це зупинити, — промовив чоловік, забираючи широкі долоні, але вона мовчала, приймаючи правила гри.
Почувся звук розшпилення ширінки, і вже за мить дівчина відчула, як головка його члена почала входити поміж її мокрих складок. Вона не змогла стримати схлип і подалась стегнами назад, мовчки благаючи його увійти нарешті. І він прислухався, м’яко і плавно починаючи заповнювати її лоно, сантиметр за сантиметром, поки його стегна не притислись до її сідниць.
Хриплий чоловічий стогін наповнив кімнату, і Поттер притисся торсом до її голої спини, розміщуючи долоні на її грудях, починаючи м’яти їх та перекочувати чутливі соски між пальцями. Вона опустила голову донизу, вигинаючи хребет від таких пестощів, а Гаррі почав повільно створювати фрикції, повільні, але сильні, вириваючи з неї тихі стогони задоволення. Він дихав їй у потилицю, посилаючи сирітки по усьому тілу, час від часу цілуючи у шию, яку відкрило волосся, що спадало по боках її обличчя. Пенсі відчувала, що вже близько, стінки її піхви стискались все частіше, а його маніпуляції на грудях ставали все інтенсивнішими. Коли він укусив її за плече, це стало останньою краплею. Вона викрикнула короткий стогін і її стегна затрястись, а тугий вузол в животі нарешті розв’язався, відносячи її на хвилях оргазму.
Він припинив свої дії, поки вона насолоджувалась митями блаженства, а потім покинув її лоно, і прибрав долоні з грудей, щоб у наступну секунду змінити положення відьми, перевернувши ту на спину. Вона затуманеним поглядом дивилась на яскраво виражене збудження на обличчі чоловіка, його смарагдові очі палали вогнем, а крила носу тріпотіли від швидкого та важкого дихання.
Руки Паркінсон тепер були заведені вгору, досі прив’язані до стовбця ліжка, а ноги розведені в сторони, між якими розмістився Гаррі, з розшпиленими штанами та спущеними боксерами над якими гордо височів його ерегований член. Він жадібно оглядав її тіло, і такого голоду в очах вона не бачила у жодного зі своїх партнерів.
Поттер схилився над нею, спираючись на одну руку, що стояла коло її обличчя, а другу підніс до лиця, ніжно проводячи великим пальцем по щоці. Серце, що вже стишувало свій біг, знову закалатало в пришвидшеному темпі. От як таке можливо? Як він міг бути таким владним і ніжним водночас?
Його вуста накрили її губи у повільному, тягучому поцілунку, а потім він поглибив його, з напором ведучи боротьбу з її язиком. Вона застогнала йому прямо до рота, натягуючи пути на руках, бажаючи звільнитись і заплутатись пальцями у чоловічих пасмах, відтягуючи їх, щоб довести своє нове збудження та нестримне бажання знову відчути його член у собі.
Рука Гаррі зникла з її обличчя, щоб у наступну мить дівчина відчула, як голівка його пеніса знову почала заповнювати її лоно, а пальці стисли її стегно. Пенсі в блаженстві відкинула голову назад, підставляючи тонку шию під його укуси, а ноги обвиваючи навколо талії аврора.
Чоловік важко дихав і здійснював неквапливі фрикції, насолоджуючись тілом дівчини під собою. Вона була туга і стінки її піхви прекрасно обхоплювали його член, час від часу стискаючи і затягуючи у вир задоволення.
― Ідеальна, — шепотів він їй у шию, — така чудова для мене. Так прекрасно приймаєш мене. Така слухняна.
Стогін Пенсі був для нього, як перший ковток води посеред пустелі: тихий, гортанний, але скільки палкості було у ньому. Це змусило Гаррі пришвидшити темп, вбиваючись у піддатливе тіло. Він підняв голову, щоб подивитись на її обличчя, і на секунду завмер, припиняючи поштовхи. Її очі були заплющенні, покусані пухлі губи і зведені брови на переніссі, волосся прилило до скронь, а рум’янець розтікався по щоках та вилицях, розбавляючи біле полотно її обличчя. Від такого виду щось стислось у грудях, легко защемило, пускаючи електричний заряд по тілу.
― Неперевершена, — слово зірвалось з аврорових вуст тихим шепотом, швидше, ніж він встиг його обдумати.
Це змусило стінки її лона міцно стиснути його член, під стогін дівчини, коли її широко розплющені очі натикнулись на його власні. Райдужки Паркінсон були кольору оливок і здавалось, дивились прямо в душу, благаючи усі його замки відімкнутись і кинути таємниці за ними прямо до її ніг. Та це не йшло ні в яке порівняння з її голосом, що так благально та гріховно шепотів його ім’я.
― Гаррі...
Саме тому це між ними і відбувається — те, як вона вимовляє його ім’я, що тоді біля французького вікна, що зараз у ліжку, оголювало його внутрішнього звіра, який прагнув більше цього з її вуст.
Він увійшов у неї на всю довжину, одним сильним поштовхом, одразу ж задаючи швидкий темп. Вона стогнала і схлипувала під ним, знову заплющуючи очі.
Ні, йому потрібен її погляд. Він прагне бачити весь спектр емоцій відьми, що горів у зелених очах.
Поттер перемістив руку зі стегна на обціловану та обкусану ним шию дівчини, злегка стискаючи пальцями місцями багрову шкіру, змушуючи її вії затріпотіти, а згодом розплющити очі, натикаючись на вир почуттів у його погляді.
― Дивись мені у вічі, — прохрипів він, не перериваючи поштовхів. — Ти кінчиш на моєму члені, не сміючи відводити або заплющувати очі.
Вона знову протяжно застогнала, виконуючи його вказівку, і аврор не зміг втриматись від того, щоб не поглинути цей звук. Він схилився так низько до її обличчя, власними губами зачіпаючи її пухкі, але не даючи їй можливості поцілувати його. Їхні дихання змішувались, чоловік притулився лобом до дівочого чола, грубо вбиваючись в піддатливе тіло, вбираючи в себе кожен етюд, що виривався з-під її вуст. Заглядав у її очі та тонув, не прагнучи спасіння. Це блаженство в чистому вигляді, ейфорія, яку вприснули прямо в кров, краще за будь-який найчистіший наркотик. Йому ще ніколи і ні з ким не було так добре.
Гаррі відчував, що відьма вже знаходиться на межі, тому ледь-ледь сильніше стиснув її шию, видихаючи їй у рота черговий наказ:
― Кінчай, Пенсі, гррр... прямо зараз.
Вона була такою слухняною, тому що тільки-но фраза була озвучена, її стегна затріпотіти, спина вигнулась, втискаючи м’які груди сильніше в його грудну клітку. Паркінсон намагалась не ослухатись його, бути тою хорошою дівчинкою, якою він її називав, але від задоволення очі мимоволі закотились, а рот розкрився в беззвучному крику.
Гаррі знадобилось, ще два поштовхи, щоб його власний оргазм накрив його з головою і він у пилу пристрасті прокусив її нижню губу до крові, одразу ж злизуючи її шершавим язиком, перепрошуючи за таку нестриманість.
Йому так подобалось, як вона кінчала: ніяких криків чи вересків, що видавали його попередні партнерші, для нього це звучало награно і неправдоподібно. Але Пенсі, ця бісова відьма, віддавалась йому, наче в останнє, видаючи ніжні звуки, поринаючи в блаженство стримано та елегантно, але від того не менш сексуально.
Ще якусь мить вони так лежали, намагаючись вирівняти дихання та втихомирити галоп серця. Аврор перед тим, як покинути дівоче лоно, таки не втримався і залишив ще один глибокий але ніжний поцілунок на її вустах. Без допомоги палички він очистив їх від їхніх виділень та наклав протизаплідне закляття на Паркінсон, запхав розм’якший пеніс назад в боксери і зашпилив штани. Підвівшись із ліжка, він став збоку стовбця, відшпиляючи від нього ремінь і звільняючи руки дівчини. Вона одразу ж задоволено застогнала, підтягуючи їх до грудей. Відкинувши аксесуар, Гаррі присів на край ліжка, коло її голови, і акуратно взявши одну руку, почав ніжно розтирати натерту шкіру, а потім залишив ніжний поцілунок на внутрішній стороні, перед тим, як приступити до другої.
Пенсі повернулась на бік і не зводила з нього розслабленого погляду, а в зіницях ще виднівся туман задоволення. Йому подобалась ця картина, що постала перед його зором, йому навіть хотілось знову поцілувати її, але він втримався від цього, помічаючи втому відьми.
― Це був чудовий секс, Поттере, я не очікувала такого від тебе, — почувся її тихий голос.
Він просто мовчки усміхнувся на її коментар.
― Ми можемо залишитись тут на ніч? Не впевнена, що маю сили, хоч до душу доплентатись, тож і мови нема про те, що я в стані відправитись додому.
― Не боїшся залишитись зі мною на всю ніч тут? — вирішив пожартувати Гаррі, схиляючи обличчя до її лиця, до відстані в міліметр.
― Я розраховую на ще один раунд зранку, коли наберуся сил... Гаррі.
Її лукава посмішка і блиск в його очах, що розпалив новий вогонь, єдине, що мало сенс.