Саундтрек: Beasts with no name — With You
— Привіт, Вільяме.
Вільям Ґрейнджер вийшов із кухні та пішов до коридору, аби привітати гостя. Суботні вечері в домі Ґрейнджерів — традиція, якій вже понад п'ять років. Чоловік кивнув та посміхнувся гостю, поки той входив у будинок.
Герміона підстрибнула на дивані від шуму і зняла навушники. Був кінець семестру, і вона готувалася до екзаменів в університеті. Вже три роки поспіль вона вивчала економіку у Кембриджі, і була кращою студенткою на своєму курсі. Герміона завжди любила вчитися, але зараз вона майже не могла зосередитися на тексті. Її думки були зовсім в іншому місці й не мали нічого спільного з Політекономією.
«Національний дохід — сукупність усіх доходів, — невже він сьогодні прийде на вечерю? — отриманих господарюючими суб’єктами від використання, — цікаво, йому личить засмага? Ніколи не бачила його таким, — національних економічних ресурсів як усередині країни, — о, Боже. Ні, він просто не може прийти. Не зараз. Будь ласка, — так і за її межами.»
— Заходь, синку, не стій у дверях, — вона почула, як її батько зачинив вхідні двері та пройшов до вітальні. Її серце почало битися сильніше, коли вона почула ще один голос, який глухо лунав із коридору.
— Здоров, рудику, як твої справи? — власник голосу почухав кота за вухом і увійшов до вітальні. Герміона стримала усмішку, коли згадала, як кіт реагує на їхнього гостя. Іноді дівчині здавалося, що пухнастик любить його більше, ніж її.
— Мені не можна ходити до вас у чорному. Я цю шерсть буду ще тиждень збирати з себе, і… Ох, — він перевів погляд із Вільяма, який нахилився до Криволапика, аби нагодувати старого кота, на дівчину перед ним. — Привіт, Сонечко.
Серце Герміони ледь не зупинилося від його хрипкого голосу і виразу обличчя. Господи, цей погляд. Драко Мелфой міг змусити її забути власне ім’я лише своєю присутністю, а його «Сонечко» запускало метеликів в її грудях. Навіть зараз.
Драко — колега її батька, друг сім’ї і єдиний чоловік, який не виходить з її голови вже сім років. Вони познайомилися, коли їй було п’ятнадцять, а йому двадцять сім. Це було кліше — її тато мав забрати її з тренування, але запізнювався на роботі й попросив Мелфоя, — містера Мелфоя, як тоді його називала Герміона, — підвезти його доньку додому. Те, що мало бути просто поїздкою, стало цим лише для нього. А для Герміони — початком шаленої історії: «Закохайся в друга свого батька за двадцять хвилин, проведених в одній машині». На той момент вона думала, що це просто гра її розуму, і це закінчиться швидше, ніж вони зустрінуться знову. Але воно не закінчилося.
Ці двадцять хвилин, половину з яких вони їхали мовчки, перетворилися на сім років очікування зустрічей із ним. Вдруге вона побачила його в офісі батька, коли приїжджала передати йому документи, які Вільям Ґрейнджер забув вдома. Коли Герміона виходила з його кабінету, то наткнулася на чиїсь міцні груди й відчула важку долоню на своїй спині… і гарячу пляму від кави на своїй блузі.
— Дідько, якого біса ти… Герміоно? Що ти тут робиш? — здавалося, вона забула як дихати. Від нього пахло сигаретами та кавою, а його хрипкий голос змушував її колінця підкошуватись.
— Я-я, я приносила батькові документи, які він забув вдома. Господи, вибачте мені, ваша сорочка… — як і на її блузці, на одязі Драко розпливалася пляма, яка мала намір зіпсувати його ідеально білу сорочку.
— Тобі нема за що перепрошувати, це я винен, — він стиснув долоню в кулак та прибрав її від спини дівчини. — Ходімо в мій кабінет.
Драко розвернувся і пішов у протилежний кінець коридору, і Герміоні не лишалося нічого, окрім як піти за ним.
Він відчинив двері й пропустив її вперед. Коли вона почула, як він закрив двері, то дозволила собі видихнути. Вона все ще відчувала фантомний дотик його долоні на попереку, і мурашки побігли її тілом.
Його кабінет був просторим та світлим. Панорамні вікна з видом на індустріальний Лондон пропускали сонячні промені, які вже майже не зігрівали. Жовтень у Лондоні був холодний та похмурий, тому всі раділи сонячній погоді.
Герміона пройшла повз шафу і стала біля люстра, дивлячись на своє віддзеркалення. Її волосся було занадто пухнастим, а ластовиння здавалося їй безглуздим. Вона ніколи не любила свою зовнішність, і зараз, на фоні цього чоловіка, відчувала себе сірою мишею. Все навколо нього кричало про його величність і владність: його одяг, дорогий годинник та навіть меблі в кабінеті. Витончені та прості водночас, вони гармонійно поєднувалися зі шпалерами та навіть із видом на вулицю. Драко був із тих, хто полюбляє контроль. У всіх сенсах.
Мелфой з’явився позаду неї у віддзеркаленні, і в неї перехопило дихання. Вона повернулася до нього обличчям та подивилася в очі. Штормова буря — не інакше. Він, не відриваючи від неї погляду, простягнув їй щось, що до цього тримав у руці.
— У мене немає нічого кращого тут, а ти не можеш піти з такою плямою по вулиці, тож візьми хоч це.
Герміона подивилася на його руку, а її очі трохи розширилися. Він тримав темно–зелений светр. Його светр. Дівчина доторкнулася до м’якого матеріалу та взяла його у руки. Він був дуже теплим та неймовірно пахнув — бергамот та сичуанський перець. Це був запах його парфуму, зрозуміла вона.
— Відверніться, — майже пошепки, а її обличчя стало червоним від факту того, щоб роздягнутись в його присутності.
Вона дочекалася, поки він відійде від неї та розвернеться, і почала стягувати з себе брудний одяг. Тонка тканина неприємно прилипала до її тіла, і Герміона з особливим задоволенням зняла блузку, обережно лишаючи її на дубовому столі. Її погляд зачепився за фотографію в білій рамочці, що стояла біля монітора його комп’ютера. На ній був зображений сам Драко в костюмі, і… жінка. У весільній сукні. Вони дивилися одне на одного і посміхалися. Як щасливі люди, як закохані. Як подружжя.
— Ви одружений? — вона не зрозуміла, чому і як ці слова зірвалися з її язика, але вже не могла повернути їх.
— Так, — Герміона відчула посмішку в його інтонації, але не бачила її, бо він досі не розвернувся.
— Як її звати? — спрацював спусковий механізм, і вона не могла зупинитись.
— Асторія.
Асторія. Її ім’я нагадувало Герміоні квіти гортензії та солодкі іриски. Воно звучало дуже вишукано і солодко, а те, як містер Мелфой промовляв його, казало про його почуття краще, ніж він того хотів. Герміона думала, що такому чоловіку, як він, підходить жінка з таким ім’ям.
— Красиве ім’я. Як довго ви разом? — Герміона натягнула светр і обійняла себе руками. В його кабінеті працював кондиціонер, і дівчина встигла змерзнути, поки стояла в одній білизні прямо під ним. Тепла пряжа пахла тим самим парфумом, який Ґрейнджер вдихала декілька хвилин тому, коли ледь не впала на чоловіка.
— Майже чотири роки, одружені півтора. Це що, допит? — він знов посміхнувся, і Герміона уявила його вираз обличчя. Піднята брова та ямки на щоках. Вона похитала головою, проганяючи цей образ зі своїх думок. Вона забагато думає про нього.
— Ні. Мені просто цікаво, — Герміона взяла рамку в руки й піднесла ближче до очей. — Вона красива. А ви маєте щасливий вигляд.
— Так і є. Вона дуже красива, — дівчина помітила, що він нічого не відповів на її репліку про щастя, але не стала загострювати на цьому увагу.
— Можете розвернутися, — вона залишила рамку там, де взяла, і почала заламувати пальці від нервів. — Ммм, дякую за светр. Як і коли я зможу повернути його?
— Не переймайся, можеш залишити собі. Одним светром більше, одним менше, — він знов посміхнувся. — Мені треба віднести твоєму батьку документи по угодах за останній місяць, а потім у мене обідня перерва. Тебе треба підвезти додому?
— Ні, дякую, хочу прогулятися. Сьогодні така чудова погода.
— Тоді добре, — він відчинив двері й пропустив її вперед, поки вона намагалася засунути блузку у свій рюкзак. Вони мовчки пройшли до кабінету Вільяма Ґрейнджера, і Герміона зайшла, аби попрощатися з татом. Містер Мелфой мовчки залишив папери (деякі з них були заляпані кавовою) і вийшов.
— До побачення, містере Мелфою, — вона не дивилася йому в очі, опустивши голову до підлоги.
— Бувай, Сонечко.
Герміона різко підняла голову та змусила себе подивитися на нього. Її очі округлилися від здивування, а рот трохи відкрився.
— Не дивись так на мене. Ти схожа на сонце, така ж яскрава та позитивна. Твій батько казав, що ти можеш підняти настрій, навіть коли людина всихає від депресії й, знаєш, я його розумію.
Герміона мовчки дивилася на нього, розтуляючи та смикаючи губи, бо не змогла знайти слів. Їй здавалося, що її серце, яке ледь заспокоїлося від того, що вона вдягла його одяг, зараз знову спробує випасти з її грудей. Сонечко. Господи, та він знущається!
— До зустрічі.
Дорогою додому Герміона думала над тим, як він її назвав. Це було… мило. Не те щоб вона любила таке, але їй було приємно. Ґрейнджер усі вважали замкненою та холодною, бо вона ніколи не обговорювала хлопців із подругами, а приділяла весь свій час навчанню. Але зараз вона відчувала тих самих метеликів, про яких їй розповідала Джіні — її краща подруга. Герміона ніколи не закохувалася, тому не розуміла, що Візлі мала на увазі, коли казала про дивне відчуття у грудях, але зараз вона дуже ясно розуміла це. Можливо, вона й не закохалася у містера Мелфоя, але він викликав у неї такі почуття, про які вона навіть і не знала. Він подобався їй. І це його «Сонечко» робило дірку в її серці, але Герміона ще не розуміла цього.
І за шість з половиною років, коли Герміона вже не знала, як залатати те, що колись було маленькою дірочкою, вона знов і знов реагувала на його привітання.
Саундтрек: Selena Gomez — Lose You To Love Me
— Привіт, Драко.
Її голос звучав рівно та сухо, без емоцій. Вона вже навчилася стримувати їх перед ним.
Але це не означало, що їй не боляче ігнорувати його.
Перед нею стояв дорослий чоловік, який мало чим відрізнявся від Драко Мелфоя зі спогадів. Його бліда шкіра сяяла від засмаги, а обличчя набуло рожевого відтінку. Герміона ніколи не бачила його таким. Він був такий же високий та широкий, Герміона ледь діставала йому до плечей, його очі все ще сяяли усмішкою, але щось змінилося в його погляді. Він став серйознішим та…напруженішим. Жорстким. І Герміона навіть знала, коли почалися ці зміни.
Він підійшов до неї, щоб поцілувати у щоку, як робив щоразу при зустрічі, але дівчина відвернулася та присіла, аби погладити свого кота. Вона не хотіла бачити його. Не після того, що він зробив із нею.
— Ти маєш чудовий вигляд, Герміоно.
— Дякую.
Все. Це був увесь їхній діалог. Образа все ще жила в її серці, а він навіть не знав, що саме стало причиною такої її поведінки. Попри ті почуття, що прокидалися щоразу, коли Герміона бачила його, чула його голос або відчувала запах його парфуму, вона не була готова до зустрічі. Рожеві окуляри розбиваються склом всередину.
— Як пройшло твоє відрядження, любий? — спитала місіс Ґрейнджер, виходячи з кухні із рушником у руках.
Її мама завжди любила Драко, як свого сина. Його стосунки з батьками були далекі від теплих і сімейних, тому, приходячи до Ґрейнджерів, Мелфой дійсно відчував сімейне тепло та затишок — аромат домашньої випічки та смачної їжі, теплі обійми та сімейні вечері, — усе те, чого йому бракувало у власній родині. Його батько ніколи не дозволяв собі шумних обіймів, а мати ніколи не казала, як пишається своїм сином і як сильно любить його. І хоча він вже багато років живе у власній квартирі, та пустка, що оселилася в його душі, все ще потребує заповнення.
— Усе пройшло прекрасно, дякую. Ми змогли домовитися із французькими колегами про новий контракт, і… — він зробив драматичну паузу, — і це означає, що перед вами стоїть новий начальник відділу Співробітництва із закордонними партнерами.
Джін голосно посміхнулася та обійняла Драко, затискаючи його у своїх руках, від чого він ледь не захрипів, а Вільям лише поплескав його по плечу і вимовив:
— Я знав, що це будеш ти, синку. Я пишаюся тобою.
Драко щасливо усміхнувся йому і кивнув, переводячи погляд на Герміону. Вона підійшла до чоловіка, стала навшпиньки й поцілувала його в щоку. Щетина колола її підборіддя, і від цього їй захотілося чхнути. Вона відчула важку долоню на своєму стані й несвідомо нахилилася ближче до нього. Коли його рука почала погладжувати її спину, Герміона різко відсторонилася від нього і зробила крок назад, все ще відчуваючи запах його гелю для гоління на своїй шкірі. Не давай слабину.
— Вітаю тебе. Ти багато працював, щоб зайняти цю посаду. Ти молодець, — вона посміхнулася і зловила себе на думці, що дійсно щаслива за нього, а усе це не було грою на публіку, як вона вважала раніше. Дідько.
— Дякую, Сонечко, — ну ось. Знову. Знову вона не може втриматися від посмішки, коли він так каже це слово. Вона ненавидить себе.
— Ходімо до столу, там вже страви остигають, — Джін побігла перевірити, чи усе нормально з їжею, а Вільям, Драко та Герміона зайшлися в новій розмові дорогою до кухні.
— Стривайте, стривайте, — Мелфой підняв руки догори, — невже ви думали, що я буду у Франції та нічого не привезу вам? Зачекайте хвилинку, я сходжу до машини.
Після кожного свого відрядження він привозив щось із країни, де працював — це вже було традицією. З першого відрядження, що було в Канаді, він привіз кожному теплий светр та кленовий сироп. З Італії — шкіряну сумку Prada для Джін, Вільяму — пляшку витриманого вина, а Герміоні — туфлі від Valentino. Вона потім зізналася йому, що вони стали її улюбленими й відтоді на усі урочисті заходи вона взуває лише їх. Його знайомі завжди питали, навіщо він привозить стільки подарунків сім’ї Ґрейнджерів, і кожного разу він відповідав одне й те саме: «Вони — моя родина».
Його сірий мустанг був припаркований біля будинку, і з вікна їхньої кухні було чудово видно, як Драко підходить до нього, забирає подарунки та знову заходить у дім.
— Я подумав, що не можна відвідати Францію та не привезти сувеніри звідти, вам так не здається? — він посміхнувся, і на його щоці з’явилася ямка. — Вільяме, це тобі, — він передав чоловікові пласку коробочку з дорогими сигарами та колекційну запальничку. Містер Ґрейнджер завжди був любителем палити якісні сигари, тому Драко точно знав, що привезе йому.
— Як прекрасно! Мої майже скінчилися. Ти так вчасно! Дякую, синку, — він потис руку Драко і став чекати на подарунки іншим.
— Джін, пам’ятаю твою любов до кулінарії, тож вирішив, що набір справжніх прованських трав та французьких сирів стане тобі в пригоді.
Місіс Ґрейнджер знову ледь не задушила чоловіка в обіймах і поцілувала його в щоку.
— Що ж, твоя черга, Герміоно, — він прочистив горло. — Я знаю, що твоє улюблене поєднання для хорошого настрою — це нарциси й мигдалевий гель для душу, тому, це тобі, — він простягнув їй букет нарцисів і флакончик з парфумами, і Герміона могла б заприсягтися, що його щоки трохи почервоніли.
— Ти… як… де ти їх дістав? — на дворі був кінець червня, і сезон нарцисів минув кілька місяців тому. Герміона піднесла квіти до обличчя і глибоко вдихнула їх аромат. Нарциси дійсно були її улюбленими квітами, і вона була вкрай здивована тим, що Драко це пам’ятав. Вона поділилася цим із ним багато років тому, коли прийшла додому з букетом яскраво жовтих квітів, а її усмішка сяяла, як дорогий кришталь. Він жодного разу не дарував їй ці квіти, і тому зараз цей момент був по-своєму особливим.
— Якщо чоловік має на меті зробити жінку щасливою, то використає усі можливі ресурси для цього.
Герміона помітила, як розширилися очі його батька на цих словах, і як він ледь не вдавився вином. Така реакція її потішила. Цікаво, що було б, дізнайся він про її почуття?
Герміона передала квіти Джін, щоб та поставила їх у воду, і взяла до рук флакончик із парфумами. Dior.
Вона зняла кришечку і піднесла її до носа. Боже, цей аромат… Це найкраще, що вона коли-небудь відчувала. Вони пахли просто неймовірно. Солодкий запах мигдалевих квітів та грецького йогурту — аромат її улюбленого гелю для душу. Герміона не знала, як він це зробив, і була… трохи шокована.
Їй було приємно, що він помітив таку незначну деталь, як її улюблений гель. Серце, зупинися. Ми все ще ображені. Але воно билося так швидко, що їй здавалося — воно може скоро зупиниться.
— У Діора немає лінійки з таким ароматом! Як ти їх придбав? — її очі розширилися від здивування.
— Ну, Сонечко, у нашому світі гроші мають великі привілеї. Десь заплатив, комусь доплатив — і вуаля! Ти тримаєш єдиний екземпляр цього парфуму у своїх руках.
Драко помітив, як трохи зблідло її обличчя. Вона відкрила рот і тупо дивилася то на парфуми, то на нього, то закриваючи, то знов відкриваючи рота. Це виглядало трохи кумедно, і він не втримався від усмішки. Ямка знову з’явилася на його щоці.
— Здивована, Сонечко? — від неочікуваної теплоти його погляду в неї защемило серце.
Герміона нарешті прийшла до тями й, вставши зі свого місця, підійшла до Драко. Вона міцно обійняла його і поцілувала у щоку, від чого на його губах з’явилася усмішка. Вона була щаслива отримати такий особливий подарунок, навіть не зважаючи на те, що досі була ображена на нього.
— Дякую, — прошепотіла вона у його губи перед тим, як повернутися і сісти за стіл до родини.
Єдиний екземпляр у світі.
***
Саундтрек: Billie Eilish — Y ou should see me in a crown
Сидячи за столом, Герміона намагалася поводитися як завжди — посміхатися, шуткувати та відповідати на запитання. Після отриманого подарунка вона занадто розпустила свої почуття, тому, зібравшись із думками, закрила їх далеко у своїй голові та у своєму серці. Вона не могла дозволити собі втратити контроль над ситуацією, бо знала, чим це може закінчитися. Цього більше не буде, нагадувала вона собі. Це була помилка. Помилка, яка коштувала її розбитого серця і зламаної душі. І з неї досить.
Її батько цікавився її навчанням, а мати постійно натякала аби наступного разу вони зустрілися у більш широкому колі. Одного разу дівчина сказала матері, що в неї з’явився хлопець, аби тільки вона перестала капати їй на мозок цією темою, і з того часу Джін Ґрейнджер намагається змусити доньку представити свого хлопця сім’ї.
Хлопця, якого в неї не було… скільки? Два роки? Три? Герміона не пам’ятала. Але відтоді, як вона розійшлася з Роном Візлі — братом Джіні, в неї нікого не було. Вона і з Роном зустрічалася лише заради того, аби її ніхто не чіпав. Це була фікція — йому потрібна була дівчина, аби його друзі перестали вважати його геєм (ким він насправді й був). А Герміоні потрібен був хлопець, щоб її родина не дивилася на неї, як на пропащу. Бідна дівчинка, все ще самотня.
Їй це набридло.
Вони «зустрічалися» пів року. Цього було достатньо для того, щоб Рона перестали вважати закоханим у свого колегу, а Герміона нарешті перестала ловити на собі співчутливі погляди. Ніхто, окрім Джіні та Тео, не знав про її закоханість у Мелфоя, тому вона не могла пояснити, чому не хоче ні з ким стосунків. Не могла сказати правду. Вона дуже не любила брехати батькам, але просто не могла інакше. Вони б не зрозуміли. Він — друг родини, старший за неї на дванадцять років. Розлучений чоловік у свої тридцять чотири роки. Колега її батька. Це було неправильно.
Але це було. І Герміона не могла цього виправити. З кожним роком вона все більше закохувалася в нього. Він був магнітом. Він — її істинна північ.
— Мам, нам зараз взагалі не до цього. Скоро екзамени, а він, як і я, багато вчиться аби не втратити стипендію. Ми майже не бачимось.
Чергова брехня, яку вона ненавидить.
— У тебе є хлопець? — вона думала, що їй почулося. Але, піднявши очі, вона зустрілася з його поглядом. Холодним, але зацікавленим.
— Так. Ми навчаємося разом.
— Ммм, як його звати? — їй не сподобалася його інтонація. Занадто скептична.
— Тео, — це все, що йому потрібно знати. Насправдійому не цікаво, і Герміона це знала. Він просто дратує її.
Вони познайомилися з Тео Нотом на першому курсі, коли почали вчитися разом. Одного разу вони обидва напилися на вечірці й Герміона вперше відчула на собі усі аспекти п’яного сексу. Руки, які погладжували її голу шкіру. Поцілунки, які вона майже не пам’ятає. Рухи всередині неї, які здавалися їй незграбними та сором’язливими. Це не те, що вона хотіла відчути у свій перший раз. Вона завжди уявляла, що то буде Драко, і ніколи не думала, що перший секс у її житті станеться на університетській вечірці з хлопцем, якого вона знає декілька тижнів.
Вона прокинулася пізно вночі та відчула на собі важкість чийогось тіла. То був Тео. Він спав, обіймаючи її за талію і не ворушився, тоді як вона хотіла втекти до своєї кімнати й не виходити звідти ніколи. Ніколи не бачити його обличчя опісля. Але після цього вони не те щоб не перестали спілкуватися. Вони стали найкращими друзями й постійно рятували одне одного. Тео постійно підколював Герміону щодо тої вечірки, а вона грайливо штовхала його ліктем у бік або давала затріщину, аби він вгомонився. Їхня дружба триває вже три роки, і Герміона неймовірно щаслива, що він є у її житті.
— Тео, кажеш? — він почесав підборіддя. — А чи не той це Тео, який на першому кур…
— Так. Це той самий Тео. Може, досить ялозити цю тему? — вона більше нічого не розкаже йому.
Драко був першою людиною, хто дізнався про той інцидент. Вона не планувала цього, але коли він приїхав до її кампусу через декілька днів після вечірки, щоб відвести її додому на вихідні, її сусідка сказала йому, що Герміона захворіла. А Герміона, яку він знав, ніколи не хворіла. Тому, вирішивши «дізнатися, як в неї справи», він вломився в її кімнату і знайшов Ґрейнджер під ковдрою із заплющеними очима. Мелфой наважився зняти з неї ковдру, але отримав стусан ногою по коліну і зашипів.
— Чому ти завжди або врізаєшся в мене, або б’єш, коли не бачиш, що це я? — пробуркотів він, і Герміона різко сіла на ліжку.
— Драко!? — це звучало перелякано і полегшено водночас. — Чому ти тут?
— Так, я приймаю твої вибачення, Герміоно. Дякую, що спитала чи все зі мною гаразд, — він потер коліно. — Я приїхав відвезти тебе додому, як ми й домовлялися. А ти, я бачу, взагалі втратила лік часу. Що сталося, Сонечко?
І вона розповіла йому. Про те, як переспала з майже незнайомим хлопцем. Про те, що уникає його вже тиждень, сидячи у своїй кімнаті та прикидаючись хворою. Про те, що подумала, що це Тео прийшов до її кімнати, і через це вона пнула його ногою. Про те, яка вона жалюгідна і яка вона невдаха, що навіть не може впоратися з тим, аби поговорити з хлопцем. Вона говорила і говорила, а він сидів поруч і тримав свою долоню на її спині, іноді проводячи нею вгору-вниз, коли Герміоні потрібно було, щоб її втішили. У той день вони стали ще на крок ближчими до катастрофи, але ніхто з них поки що не розумів цього.
Тоді Драко дав їй кілька порад для розмови з Теодором, і вони дійсно спрацювали. Герміона поговорила з хлопцем і обидва дійшли висновку, що це була помилка. Їй дійсно подобався Тео, але не як хлопець. Він був розумним і смішним, і вона насолоджувалася його компанією, як і він — її. Тому вони домовилися забути про той «інцидент», як вони назвали те, що сталося на вечірці, і залишитися друзями.
Герміона обіймала свого тепердруга біля кампусу університету, і згадувала слова, які сказав їй Драко декількома годинами раніше.
— Коли у твоєму серці сплітаються почуття провини та неправильності — просто відпусти їх. Бо, якщо почнеш розплутувати цей клубок, ти заплутаєшся в ньому назавжди.
Герміона випірнула зі спогадів, коли відчула на собі погляд матері.
— Що було на першому курсі, люба? Ти не розповідала нам нічого, — дівчина почула образу в її голосі. Клятий Мелфой.
— Нічого, мам. Не переймайся. Ми тоді з ним ще не були такими близькими, як зараз, а він пролив на мене чай, коли поспішав на пари. Ненавмисно! — додала вона, коли побачила незадоволений погляд батька. — У той день Драко якраз забирав мене додому на вихідні, пам’ятаєте? — Ґрейнджер пихнула чоловіка ногою під столом, і він ледь не вдавився їжею від несподіваності.
— Так, дійсно. Так усе і було, — він кинув на Герміону лютий погляд, але вона лише усміхнулася йому нахабною посмішкою.
Драко зробив ковток вина, промокнув губи серветкою і спитав:
— І скільки ви вже разом? Мені здавалося, що коли я від’їжджав, у тебе нікого не було.
— Ну, тебе не було пів року. Багато чого могло змінитися, — вона кинула на нього такий погляд, під яким інший чоловік би вже зламався. Але тільки не Драко Мелфой. — Ми зустрічаємося чотири місяці, якщо тобі дійсно цікаво.
— Ну звісно, Сонечко, — він відрізав шматочок стейка і взяв його до рота. Герміона слідкувала за рухом його щелеп, коли він жував м’ясо, і за його кадиком, коли він ковтав. Це завжди заворожувало її.
— Що ж. Про мене ми вже поговорили, — вона ковтнула вина зі свого бокала. — А як щодо тебе, Мелфою? Знайшов собі француженку? — Герміона насолоджувалася виразом його обличчя. Він явно був здивований її питанням.
— Я не мав на меті пошук дівчини, Герміоно. Я був там заради роботи.
— Ну звісно.
— Герміоно… — це був її батько. Він із докором глянув на доньку, але вона відмахнулася від нього.
— Що? Йому можна влаштовувати мені допит, а мені йому — ні?
— Він переживає за тебе. Ти йому, як сестра, і він піклується.
Переживає, звісно. Іноді її тато був таким довірливим.
— А хто сказав, що я не переживаю за нього? Після розлучення я не бачила з ним жодної жінки, — брехня, — а годинник-то тікає. Тік-так. Тік-так. У його віці пора б і про сім’ю замислитися.
— Ти щойно назвала мене старим? — він вигнув брову і подивився їй в очі. Його погляд сочився викликом.
— Можливо.
— Знаєш, минулого разу ти так не вважала, коли…
— Мамо, ти не забула про десерт? Мені здається, зараз саме час діставати його з холодильника, — її щоки почервоніли, але вона відчувала себе так, ніби її боляче вдарили по обличчю. Так відчувається зрада.
— Точно! Дякую, донечко. Піду, принесу його, — Джін вийшла з-за столу, і Герміона стала почуватися трохи легше.
Герміона кинула на Драко розлючений погляд і так агресивно ткнула виделкою у м’ясо, що воно ледь не відскочило до підлоги. Чоловік же лише підняв куточок губи й відпив вина.
— Чудове вино, Вільяме. Чи не так, Герміоно?
— Так, воно дійсно дуже смачне, — проговорила вона крізь зуби.
— Іспанське вино тридцятирічної витримки. Гордість мого льоху.
— От бачиш, воно старе і подобається тобі. Десь я таке вже бачив, — Мелфой сказав це так тихо, щоб його почула лише Герміона, і знову отримав удар по своїй нозі. Цього разу по щиколотці.
***
Саундтрек: NF — Can You Hold Me (ft. Britt Nicole)
Залишок вечері минув спокійно. Джін принесла десерт, під час поїдання якого Драко знов намагався спровокувати Герміону. Дівчині здавалося, що він хоче викликати в неї хоч якісь емоції, бо її холодна поведінка не давала жодного шансу на те, що вона його пробачила. Вони майже не розмовляли, окрім тих випадків, коли Мелфой допікав їй своїми недоречними питаннями про Тео, Рона та її особисте життя. Герміона почувалася ніяково перед батьками, але нічого не могла зробити, аби він заспокоївся і перестав її дратувати.
— Я віднесу посуд на кухню, — сказала її мати у кінці вечері. — Герміоно, допоможеш мені?
— Звіс…
— Я помию посуд, Джін, — Мелфой встав з-за столу, узяв частину брудного посуду і пішов за місіс Ґрейнджер, залишаючи Герміону наодинці з її батьком.
— Драко, не кажи дурниць. Ти — гість, а не домогосподарка. Віддай його Герміоні й….
Але Вільям не встиг закінчити речення, бо Мелфой уже включив воду і почав мити посуд, передаючи його Джін аби та витирала його рушником.
— Який упертий хлопець. Колись це його погубить, — пробурмотів Вільям, і в Герміони защемило серце. Одна лиш думка про те, щоб втратити його, — втратити його знову, — розбивала її й без того скалічене серце.
— Ти ж знаєш його. Він завжди йде до своєї мети й нікого не слухає. Навіть якщо через це страждають інші, — останнє речення вона вимовила пошепки, ледь чутно.
Містер Ґрейнджер довго сидів мовчки та пив вино. Герміона вже думала, що вони проведуть залишок часу наодинці у тиші, але її батько не очікувано повернувся до неї й сказав:
— Герміоно, — почав він, — ти вже доросла жінка, і я довіряю тобі, але… — він прочистив горло. — Ммм, між тобою і Драко щось є? Ви… Ваша розмова… Ви виглядаєте, наче… Не знаю, — він сплеснув руками. — Наче ви — єдині, хто не залишив кімнату, у якій спалахнула пожежа. Бо завдяки вам вогонь не згасає, а навпаки, з кожним вашим словом набирає силу і спалює усе на своєму шляху. Ви і є та сама пожежа.
Герміона застигла. Вона зовсім не чекала на таку розмову. Її тато ніколи не був тою людиною, яка б питала у своєї доньки про її стосунки. Його завжди цікавило навчання Герміони, і вони могли годинами робити разом домашнє завдання або розмовляти про біологію, географію або літературу. Тому зараз Герміона не знала, що сказати чи не сказати. Вона не знала, як реагувати на це.
— Тато, ми… Ні. Ні, між нами нічого не було і немає. Чого ти взагалі подумав про це? — вона губилася в словах і її щоки почервоніли. Досить брехати, Герміоно. Ти ніколи не розплутаєш цей вузол.
«Геть з моєї голови!»
— Ви нагадуєте мені нас із твоєю мамою.
Герміона не знала, що відповісти. Маячня якась.
— Ми з нею були, як ураган. Як цунамі. Як пожежа. І, дивлячись на вас, я… Можливо, я просто сумую за минулим, але ви такі енергійні та молоді… Вибач, напевно, твій старий несе якусь нісенітницю, — Герміона посміхнулася татові, і камінь на її плечах став трохи легшим. — Але, у будь-якому випадку, будь обережна, добре? Я знаю його досить довго, і він… Що ж, чоловіки мають дурну звичку — вони постійно роблять боляче своїм жінкам.
— Я ж тобі сказала, що між нами нічого немає. Він мій друг, тим паче старший на багато років. І взагалі, в мене є Тео і…
— Так, донечко, я пам’ятаю. Але ж ти знаєш, що батьки завжди бачать те, чого не бачать їхні діти. Я просто хочу, щоб ти була щаслива.
Джін із Драко повернулися до вітальні, і розмова припинилася. Вільям встав, аби поцілувати дружину, а Драко став позаду Герміони, опираючись долонями на спинку її стільця. Герміона ж просто сиділа і переосмислювала те, що щойно почула. Вона навіть не ворухнулася, коли відчула ледь помітний дотик чиїхось пальців на своїй шкірі.
«Я буду щаслива, тату. Обіцяю.»
***
Саундтрек:
Florence + The Machine — Never Let Me Go
Герміона лежала в ліжку, розслаблено поклавши руки на живіт. Ця вечеря була… складною. Дівчині було важко знаходитися поруч із ним і поводитися так, як зазвичай. Кожне його слово, кожен погляд та жест приносили такий нестерпний біль, що їй хотілося кричати. Настільки голосно, наскільки зможе. Це було нестерпно. Усі його натяки… Як він не розумів, що робить із нею? Герміона відчувала себе так, ніби якась частина її вже була мертва. І якщо вона дійсно вмерла там, десь глибоко в душі, то Драко Мелфой — її особисте Пекло.
Вона думала. Багато думала. Як її життя перетворилося на суцільну брехню? Рон, Тео, Мелфой. Цей тягар на плечах повільно опускався, а Герміона прогиналася під його натиском все нижче і нижче. Вона ненавиділа брехати, особливо близьким людям. І нехай вона робила це, аби захистити їх і себе від тої жахливої правди, вона просто не могла більше брехати. Це ніби спричиняло фізичний біль. Ніби це — злоякісна пухлина, яка отруює і повільно вбиває її зсередини. А її метастази розповсюдилися на серце і мозок.
Драко Мелфой вбивав її. Щоразу, коли вона бачила його, то ніби відчувала, як клинок врізається в її серце. Мелфоєва рука — ось хто тримав його. Він прокручував лезо то в один бік, то в інший, але виймаючи його раніше, ніж лезо проникне ще глибше і закінчить муки дівчини. Ні. Він робив це не для порятунку, напроти. Він ніби упивався її болем і стражданнями, завдаючи нового удару при кожній зустрічі, не даючи старим ранам загоїтися. Герміона відчувала, що скоро він нанесе останній. І від неї вже нічого не залишиться.
Але Драко не знав, що його існування робить із нею. Принаймні, Герміона на це сподівалася. Краще аби він не знав правди, бо так хоча б залишається надія, що він робить це ненавмисно. Дівчина відчувала таку гамму почуттів до нього, що було боляче. Людина не може відчувати стільки болю. Любов, біль, повага, смуток, щастя, знову біль… ненависть. Вона кохала його, так само як і ненавиділа. І через це ненавиділа ще більше.
Вона почула стукіт у двері й ліниво повернула голову на той бік.
— Так?
Двері відчинилися, і у кімнату увійшов Мелфой. Він здався втомленим і нібиподорослішав за дві години. Його очі прикриті, і між бровами залягла складка. Вираз його обличчя був змученим, але коли чоловік перевів погляд на Герміону, на його губах засяяла ледь помітна усмішка.
— Привіт, Сонечко.
«Ні. Будь ласка, перестань. Я не можу здатися.»
— Що ти тут робиш, Мелфою? — запитала вона втомлено.
— Нам треба поговорити.
— Про що, Драко? Я дуже втомилася і хочу побути наодинці.
Він довго дивився на неї, немов вивчаючи. Його руки в кишенях брюк, а спина трохи зсутулена. Його поза кричала про те, що він втомився не менше, ніж вона. І їх втома не була фізичною. Вони виснажені морально.
— Про тебе. Мене. Усе… усе так складно, Герміоно. Ти була дуже дивною, і я хочу зрозуміти, чому.
Вона відчула, що з її горла виривається сміх.
— Складно? Це тобі складно? — він що, знущається з неї? Герміона сіла на ліжку, підібравши ноги під себе. Її волосся вибилося з хвоста і стирчало навсібіч. Один локон намагався залізти їй у рот, і дівчина декілька разів провела долонею по обличчю, аби прибрати волосся. Це виглядало трохи кумедно, коли вона злилася, але однаково залишалось милим.
— Просто послухай. Я не розумію, чому ти так поводишся сьогодні. Ти… Я зробив щось не так? Я не розумію тебе.
«Цікаво, він дійсно так отупів, чи лише прикидається?»
Драко ніколи не був тупим. Насправді він, напевно, найрозумніша людина, яку вона знає. Опирається лише на логіку та аналізує усе, що тільки можна. Таке враження, ніби у нього в голові встановлений комп’ютер. Це була одна з його рис, яку вона кохала у ньому найбільше.
— Ох, не розумієш, — вона цокнула язиком і випрямила спину. — Тоді дай-но я поясню, Сонечко, — її очі звузилися. Що ж, гра почалася. — Пів року тому. Різдво. Ти прийшов до нас на вечерю, але мої батьки святкували у ресторані. Ми були наодинці. Ти допомагав мені готувати святкові страви та накривати на стіл, — вона помітила впізнавання на його обличчі, і в її очах почали формуватися сльози, але вона встала з ліжка і продовжила. Слова бурхливим потоком виривалися з неї, і вона не могла їх зупинити. — Ми сміялися, дуркували. Ти ввімкнув музику. Ми танцювали. Ну що, тепер розумієш, чи мені продовжити?
— Герміоно…
— Я продовжу, — сльоза скотилася по її щоці. — Ми танцювали. Ти поцілував мене, Драко. Звабив. Ми переспали. Пам’ятаєш це, так? Звісно пам’ятаєш, ти ж влаштував той цирк перед моїми батьками сьогодні, — вона сплеснула руками. — Або ти просто не тримаєш в голові кожен свій секс? Не звертаєш уваги на почуття інших? — її слова сочилися отрутою. Давай же, сподіваюсь, тобі теж боляче.
— Перестань.
— Ні. Ти дослухаєш до кінця. Ти ж хотів зрозуміти, чи не так? — майже крізь зуби. Вона ненавиділа сльози, що котилися по її обличчю, але зараз не це важливо. Забагато цього почуття в її житті. — Ми переспали, — її голос тремтів. — Ти… Ти сказав, що це краще, що траплялося з тобою. Хоча, напевно, ти всім своїм жінкам так кажеш, — пробурмотіла вона. — Тієї ночі усе було ідеально. Ти, я. Ми. Я думала, що це різдвяне чудо, але ти просто… Просто зібрав усі мої мрії й спалив до тла наступного ранку.
— Сонечко…
— Не називай мене так, — вона перейшла на крик. — Ти більше не маєш на це права. Ти просто пішов, Драко. Я прокинулася, сповнена надій провести ранок, день, вечір із тобою, або хоча б поговорити, але ти просто… просто пішов, — вона перейшла на шепіт. — Я прокинулася, і піді мною було холодне простирадло, і ні сліду того, що зі мною хтось був. Ти був. Я не розуміла, що сталося. Думала, що зробила щось не так. Телефонувала тобі, але ти не відповідав. А коли прийшли батьки, і я спитала тата, чи не знає він, де ти, він сказав, що ти поїхав у відрядження. На пів клятого року. Ти залишив мене саму у ліжку після кращого сексу у моєму житті, з чоловіком, з яким я навіть не мріяла це зробити. Ти просто втік, Драко.
— Я… — його обличчя виражало печаль і сором. І, можливо, навіть біль.
— Навіщо ти це зробив!? — вона закричала, і сльози з новою силою потекли з її очей.
— Тому, щоя б не поїхав! — теж кричить. Вена на його шиї здулася і пульсує. Драко Мелфой — людина, яка ніколи не підвищує голос та завжди тримає себе в руках. Вивести його на емоції можуть лише декілька людей, але тільки Герміона може повністю збити його з пантелику і бачити таким, яким він є насправді. Відкритим, без жодної маски. Лише їй він дозволяє це. Лише з нею він справжній.
— Що? — тепер вона не розуміє. Її очі широко відкриті й виражають недовіру.
— Якби я залишився з тобою тоді, — він зробив крок до неї, — я б уже не зміг вмовити себе поїхати. Я б залишився.
Драко підняв руку і поклав долоню на щоку дівчини. Її шкіра була теплою і ніжною, але мокрою від сліз, а щоки й ніс виглядали так, наче вона прийшла з морозу. Червона, заплакана, сумна — але така гарна. Чоловік дивився в її очі зі щирою ніжністю, але бачив у них лише безмежний біль. І все через нього. Великим пальцем Мелфой стер сльозу з її щоки. Шкіра на його пальцях була груба, але однаково відчувалася теплом та обережністю на її обличчі.
Герміона відвернулася і зробила крок від нього. А Мелфой відчув, як щось всередині нього обвалюється з шаленою швидкістю.
— Не треба. Просто… не треба. Я чекала занадто довго, Драко. Термін придатності минув.
Дівчина розвернулася і пішла до виходу з кімнати, залишаючи Драко наодинці з їх минулим, яке затягувало зашморг на їх шиях. Але вона зможе рухатися далі. Вона зможе зняти цей нашийник і відпустити Мелфоя разом зі своїм життям у вільне плавання. Але чи хоче вона цього?
Вона відчула дотик його долоні до свого зап’ястя, але не розвернулася.
«Будь сильною, Герміоно. Не обертайся»
— Я не брехав тоді. Це дійсно було кращим…
— Замовчи.
— Кращим, що я коли-небудь відчував.
Вона заплющила очі й почала рахувати про себе.
«Один.
Два.
Три…»
— Герміоно, глянь на мене, — він обійшов її та став навпроти. Підняв руку та обхопив пальцями її підборіддя. Його блакитні очі сяяли надією. — Будь ласка, подивись на мене.
Але вона не змогла. Не зараз. Занадто боляче.
— Не розплутуй цей клубок, Мелфою. Заплутаєшся.
Ґрейнджер швидко висмикнула свою руку з його долоні, відштовхнула чоловіка плечем та вибігла з кімнати, поки гіркі сльози знову текли її обличчям. Треба спалювати мости.
***
Саундтрек: Billie Eilish — No Time To Die
Холодний літній вітерець колихав неслухняне волосся дівчини, яка сиділа на гойдалці на задньому дворі будинку. Хмари майже повністю заволокли небо, і іноді на землю падали великі дощові краплі. Здавалося, погода відчувала настрій Герміони, і плакала разом із нею. Де-не-де, де ясне небо змогло здолати хмари, сяяли зорі. Вони виглядали так знайомо, ніби саме до них підіймалася Ґрейнджер щоразу, як бачила Мелфоя. Вони були її шостим небом, бо до сьомого вона ще не підіймалася. Їм залишалося одне небо до ейфорії, але обидва постійно падали на землю, ламаючи кістки та перетворюючи їх на пил. Неможливо постійно падати у прірву та підійматися до зірок. Але тільки не для них. Вони ніколи не слідкували правилам.
Герміона гойдалася, відштовхуючись ногами від землі. Це було її улюблене місце у дитинстві — вона могла проводити тут весь день. Схована під деревами, гойдалка знаходилася в тіні, тому тут майже ніколи не було спекотно, і Герміона пропадала тут, читаючи книжки. Після того, як вона переїхала до гуртожитку, вона дуже рідко поверталася до батьківського будинку, але кожного разу приходила сюди, щоб відірватися від проблем і побути наодинці з собою. Ось і зараз дівчина сиділа, закутана у плед, що завжди лежав у гойдалці, та намагалася позбутися напруги та нав’язливих думок. Прохолодна погода допомагала зосередитися на спокої, а тихі співи цвіркунів підіймали настрій. Вони не знають проблем.
Як би Герміоні хотілося вірити Драко, його словам та діям. Але вона вже обпікалася, і цей досвід точно не був тим, що вона хотіла повторити. Його слова, жести, погляд — усе кричало, що він говорить правду. Але вона просто… Просто не могла. Їй було страшно повірити йому ще раз.
Вона не хотіла сваритися з ним сьогодні. Коли її батько сказав, що Драко приїхав із Франції та прийде на вечерю, першою емоцією Герміони була злість. Потім прийшло розчарування і радість одночасно — такий собі дисонанс. Герміона хотіла поговорити з ним. Почути відповіді на запитання, які заважали їй спати вже пів року. Вона планувала спокійну розмову, але все вилилося у сварку з криками та образами, і Герміона не була впевнена, що він захоче почути її ще раз. Вона наговорила забагато зайвого.
Ґрейнджер завжди вміла керувати своїми емоціями. Ще у дитинстві, в школі, вона постійно розраховувала на розум, а не серце, за що діти називали її Сніжною королевою. Мармурова статуя — ось ким вона була для них. Їй так було простіше. Емоції заважають тверезо мислити й приймати правильні рішення. Але сьогодні Герміона ледь не вперше порушила своє правило та зірвалася. І ось до чого це все привело. Ти дурепа, Герміоно.
Плед вже перестав зігрівати її змерзле тіло, і дівчина повільно почала вставати з гойдалки. Вона охопила себе руками, випрямила спину та рішуче попрямувала додому. На сьогодні досить з неї драми. Ранок вечора мудріший.
***
Саундтрек: UNSECRET — CAN YOU HEAR ME (FT . YOUNG SUMMER )
Сходинка за сходинкою, Герміона підіймалася у свою кімнату. На годиннику було вже близько опівночі, а вона навіть не помітила, як швидко плинув час. Ґрейнджер настільки глибоко пірнула у свої думки, що ледь не втопилася в них, бо кисню зовсім забракло.
Вона взялася за дверну ручку та опустила її, відкриваючи двері. У кімнаті було темно і прохолодно, Герміона забула закрити вікно. Нічний туман витав у приміщенні, від чого її шкірою побігли мурашки. Але не він єдиний був тому причиною. Дівчина перевела погляд на своє ліжко і помітила щось, чого безперечно не повинно було бути в її спальні. Чоловічий силует.
Вона обережно підійшла до вимикача і натиснула на нього. Тепле штучне світло розвіяло усі мороки її кімнати, і відкрило погляд на дуже незвичну картину.
— Драко? Чому ти тут?
На її ліжку сидів Драко Мелфой, упершись ліктями в коліна. Його голова була опущена на долоні, а пальці заплуталися в волоссі. Воно виглядало так, ніби він запускав у нього пальці й відтягував від коренів щокілька хвилин. Герміона бачила його зачіску в такому безладі лише декілька разів. І лише один раз він був у гарному настрої.
Якщо Герміоні здавалося, що чоловік виглядав стомлено при їх розмові декілька годин тому, то зараз Драко, ніби переїхали автівкою — темні кола під очима, тьмяна шкіра та його погляд… Такий дорослий та змучений.
— Герміоно, — він підняв голову і подивився в її очі. Прямий погляд, що діяв наче електричний струм.
— Я думала, ти пішов. Твоя машина…
— Я подзвонив помічнику і він пригнав її до мого будинку.
— Але чому… Чому ти залишився?
— Герміоно, — він встав. — Дай мені шанс пояснити усе. Будь ласка.
Герміона повільно кивнула та підійшла до маленького столика, де стояла пляшка з водою. Дівчина зробила ковток і подивилася на чоловіка.
— Знаєш, я сиділа в саду і думала над нашою, м-м-м, розмовою, — вона заправила пасмо неслухняного волосся за вухо. — Я… мені прикро, що я накричала на тебе. Вибач.
— Тобі немає за що перепрошувати. Твоя реакція цілком нормальна, і я повністю цього заслуговую. Якщо чесно, я чекав, що ти мене вдариш, як колись. Мій ніс досі трохи кривий, — він легко посміхнувся, і його обличчя вже не виглядало таким засмученим.
— А ти хочеш ще раз відчути мій кулак на твоєму обличчі? — вона грайливо посміхнулась.
— В жодному разі, — сказав він серйозно, і Герміона розсміялася над його виразом обличчя. — Але якби ти це зробила, я б зрозумів.
Що ж, усе починається не так погано, як вона того очікувала.
— Я знаю, що помилився і вчинив дуже погано стосовно тебе, і мені немає виправдань, — почав він. Можливо, ти права і я дійсно злякався, а можливо я просто не знав, що робити далі. Насправді чисто теоретично, існують тисячі причин, чому я вчинив так, а не інакше, але я не можу повернутися у минуле і виправити все. Мені огидно від того, що я завдав тобі болю, мені огидно від себе. Той день… Я дійсно не брехав, коли казав, що все було ідеально. Що ти була ідеальна, — він прочистив горло. — Знаєш, у моєму житті майже не було того тепла зимових свят, осіннього спокою або весняної легкості. Усе моє життя було суцільним колом однакових днів, які відрізнялися між собою лише погодою та моїм одягом. Після знайомства з Асторією я думав, що, можливо, щось зміниться, і це дійсно було так. Якийсь час, — він знову провів пальцями по волоссю і відтягнув корені.
— Що ти маєш на увазі?
— Наші стосунки перестали триматися на коханні через три роки після шлюбу. Почуття минули, і ми просто удавали, що не помічали цього. Але від правди не можна втекти: ми стали спати у різних кімнатах, майже не проводили часу разом, не будували планів на майбутнє. Ніби ми були просто друзями, що жили в одному будинку. І в якомусь сенсі воно так і було — ми були друзями, а не коханцями. Я не міг дати їй того, чого вона хотіла, а вона не могла дати мені того, чого хотів я, — Драко підійшов до вікна і витріщився в одну точку. — Я хотів сім’ю. Дитину. Але Асторія хотіла займатися собою, своєю кар’єрою та зовнішністю. Казала, що дитина зруйнує її життя, і не планувала вагітніти у найближчі п’ять років. Я слухав її, кивав, але ніколи не погоджувався з нею насправді. Я наче був замкнений у клітці ці роки, і після того, як ми підписали Свідоцтво про розрив шлюбу, я вперше відчув себе вільним. Це було складно для нас обох, але ми розуміли, що так буде правильно.
— Драко, — Герміона підійшла до нього і поклала долоню йому на плече.
— Після розлучення я думав, що зможу знайти жінку, яку кохатиму так, як ніколи до цього. Я сподівався, що вона зможе зацікавити мене, зможе подарувати мені справжню родину. Але це було марно. Усі жінки, з якими я ходив на побачення не були тою, кого я потребував. Вони просто були… не тими. Гарні зовні та пусті всередині, їм були потрібні мої гроші й статус, а не я. Це було боляче, і я майже став вважати, що нічого не вартую сам по собі. Але все ж у моєму житті була жінка, яка кожного разу змушувала мене відчували себе потрібним. Вона цікавилася мною, моїм життям, моїми почуттями. І з кожною миттю, проведеною з нею, я закохувався все більше і більше. Я зміг знайти ту, яка робила мене щасливим.
Герміона закрила очі, стримуючи почуття. Вона відчувала себе так, ніби на неї вилили крижану воду. Ось бачиш, Ґрейнджер, ти, як завжди, п’яте колесо.
— Вона завжди вміла підтримати мене, якщо в мене був невдалий день. Її присутність завжди нагадувала мені сонячне світло, бо вона зігрівала мене. Мою душу. З нею я відчував себе так, ніби в мене кинули сірник, і я розгорівся, даруючи усім тепло. З нею було комфортно.
— Чому ти кажеш про неї у минулому часі? З нею щось сталося?
—Тому, що одного разу я вчинив, як повний ідіот, і зараз я намагаюся просити вибачення у неї, бо, здається, вона більше не хоче бачити мене у своєму житті.
Герміона завмерла та боялась ворухнутися. Ні, їй почулося. Це не може бути правдою. Але коли вона відчула, як Мелфой обертається і стає навпроти неї, то підняла голову і зустрілася з його поглядом, який говорив краще усяких слів. Його очі були океаном, який накрив шторм. Він бушував у блакиті його райдужок, і Ґрейнджер ніколи не бачила нічого прекраснішого, ніж його погляд у цю хвилину. Палкий, рішучий. Збуджений.
— Нею завжди була ти, Герміоно. Ти — те світло, яке освітлює мій шлях, навіть у найтемніші періоди життя. Ти — моє сонечко, — він поклав долоню на її щоку, але Герміона не відступила. Вона була зачарована його словами, і не могла навіть нормально дихати.
— Що…
— Я довгий час не розумів, чому мене так тягне до тебе. Я ненавидів ті почуття, які ти викликала. Це було неправильно — я вже був розлучений, а ти тільки закінчувала школу. Твій батько — мій начальник. Не думай, я не настільки божевільний, щоб мене приваблювали діти, все почалося пізніше. Напевно тоді, коли ти розказала мені про Рона. Тоді я вперше відчув ревнощі, і був шокований цим. Мені було гидко від себе, і водночас ці почуття змушували мене жити далі. Ти завжди змушувала мене жити далі, за що я жодного разу не подякував тобі. Але ти дійсно зробила дуже багато для мене, і я завжди буду твоїм боржником, напевно, — він обережно провів долонею вверх-вниз по її обличчю, погладжуючи ніжну шкіру. — Ти — єдина жінка, яка мені потрібна. І мені безмежно прикро за те, як я вчинив із тобою на Різдво. Ти заслуговуєш на краще, Сонечко. Набагато краще. І я був повним ідіотом, коли кинув тебе, нічого не сказавши. Я просто… просто не міг залишитися. Бо тоді б я не полетів до Парижу, а на той момент мені було дуже важливо, щоб це відрядження пройшло вдало. Я придурок, Герміоно, і я знаю це. Мені боляче від того, що я змусив тебе ненавидіти мене, і я просто не знаю, як усе виправити.
— Драко, я не…
— Я кохаю тебе, Герміоно. Напевно навіть довше, ніж я це розумію. Але ти потрібна мені, Сонечко. Так сильно потрібна.
— Драко… — вона почала мотати головою, не вірячи в те, що почула. — Як… як таке можливо? Ти жодного разу не дав мені зрозуміти про твої почуття, а зараз кажеш про кохання?
— Як я міг сказати тобі про це? Ти уявляєш собі хоч одну обставину, за якої це могло б статися? Твій батько вбив би мене, а потім і тебе, — він похмуро усміхнувся. — Усе це неправильно, і навіть зараз я не мав казати по це. Я не маю права забирати в тебе це, це просто ірраціонально. Я намагався захистити тебе від цього, але я не супергерой, Герміоно. Я теж іноді здаюся.
— Але ти… Ти жодного разу не подзвонив мені, Драко. Навіть не писав за ці шість місяців ні разу. Знаєш, як боляче падати з сьомого неба? А ще болісніше, коли до нього залишався лиш крок, але тобі обрубили крила. І ти просто… падаєш, — вона сплеснула руками, дивлячись йому в очі.
— Я боявся. Боявся кинути усе до чорта і поїхати до тебе у Лондон.
— І це погано? Хотіти бути зі мною?
— Дуже, — він помовчав якусь мить, і продовжив. — Але ж тобі завжди подобалися погані хлопці, так?
— Ні, — він підняв брови, очікуючи продовження. — Мені завжди подобався ти.
І вона поцілувала його.
Саундтрек: Arctic Monkeys — Do I Wanna Know?
Спочатку це було ніжно, навіть ніяково. Губи Герміони ледь торкалися його, а Драко від шоку застиг, наче статуя. Але коли обидва зрозуміли, що щойно відбулося, Драко поклав долоню на її талію, притискаючи дівчину до себе. З його губ зірвався низький рик, коли Герміона провела язиком по ніжній шкірі його нижньої губи й прикусила її.
— М-м-м, відьмо, — пробурмотів він в її рот і знову накрив її губи своїми.
Він провів кінчиком язика по її губі, трохи посмоктуючи її, і з Герміони вирвався беззвучний стогін. Драко розсунув її губи та проник всередину, майже не вірячи, що він тут, із нею. Герміона вигнулася в спині, притискаючись ближче то гарячого тіла чоловіка навпроти. Вона відчула жар всередині себе і подалася своєю груддю до його, намагаючись стати якомога ближчою. Стати одним цілим.
Драко задрав футболку Герміони й торкнувся долонею її шкіри. Мелфой ледь стримав бажання розірвати тканину на шматки. Аби тільки бути ближчим до Герміони. До біса усе, йому це потрібно. Він проводив рукою по її тілу, намагаючись охопити кожний сантиметр її оксамитової шкіри. Стискав її, пестив, погладжував. До болю банально, але вона — єдина, хто зараз турбував його. Завжди. Хто завжди турбував його. Блукаючи її талією та животом, він торкнувся її грудей, від чого Герміона ахнула та притягла його ближче для поцілунку. Її пальці заплуталися в його м’якому білявому волоссі, а гострі нігті дряпали шкіру його голови.
— Блять, Герміоно, — він рикнув і перемістив свої губи з її рота на шию. Він ковзнув губами по ніжній шкірі її горла, проводячи язиком повені, що пульсує. Він то спускався нижче, облизуючи її ключиці, то навпаки, підіймався вище й облизував вушну раковину, вбираючи у рот мочку її вуха. Герміона йорзала та здригалася кожного разу, коли він переміщав свій язик її шкірою, і Драко посміхався від її реакції на його дії. Подушечками пальців він пестив її груди, іноді торкаючись сосків. Ґрейнджер подалася йому назустріч і притягнула його голову до свого обличчя. Її губи опустилися на його, і обидва тихо застогнали. Язик Драко сковзнув між її губ, поринаючи до рота, Герміона рикнула крізь поцілунок, коли він грайливо пройшовся по її піднебінню. Їх поцілунок звучав, як відчайдушна пісня людини, що помирає, і бере від життя все по максимуму. Насолоджується кожною миттю, як вони зараз. Вони не знають, чи зможуть повторити усе це ще хоча б раз, тому не гублять ні секунди.
— М-м-м, твій запах. Ти вже використала парфуми, так? Така солодка дівчинка, — казав він, поки знову прокладав доріжку поцілунків її шкірою.
— Тааак, — застогнала вона, коли Мелфой укусив ніжне місце за її вухом.
— Я так довго обирав назву для твого парфуму, Сонечко. Я хотів, щоб вона була особливою. Ти бачила назву на флакончику, так?
— Le grand amour, — вона сказала це майже пошепки. Її голос не слухався.
— Вірно, — він залишив ще один цілунок на її шиї біля вуха і схилився над ним. — А чи знаєш ти, що це означає?
Герміона похитала головою.
— Це означає «справжнє кохання», Сонечко. Ти — моє справжнє кохання, — прошепотів він їй на вухо і взяв її обличчя у свої долоні. Він притулився своїм лобом до її й зазирнув в її очі. Герміона нагадувала йому п’яну дівчину — така ж незібрана і розслаблена. Вона була п’яна ним.
Драко погладжував її щоку великим пальцем, і його губи знову опустилися на її для нового поцілунку. Він відрізнявся від попередніх неспішністю і ніжністю, і Герміона подумала, що могла б так цілувати його вічність.
— Чекай, — вона відсторонилася від чоловіка і подивилася йому в очі. Вони були скляні, а його збуджений погляд посилав рій мурашок по її шкірі. — Я… Ти впевнений, що ми маємо це зробити? В сенсі…ти казав, що це неправильно…
— Сонечко, — він взяв її руку та поклав на помітний горбок на своїх штанах. Його твердий член відчувався так правильно в її маленькій долоні. Він штовхнувся стегнами в її долоню і з його горла вирвалося низьке гарчання. — Ти все ще думаєш, що нам не варто це робити, м? Це, — він знов штовхнувся до неї, — твоя провина. Тому, — він провів язиком по своїм губам, дивлячись прямо на Герміону, — ти маєш це виправити. Як думаєш, ти згодна?
Герміона кивнула.
— Хороша дівчинка, — сказав він в її губи та зірвав з них ще один поцілунок.
Герміона розірвала поцілунок і почала спускатися донизу. Драко зрозумів, що вона задумала лише тоді, коли дівчина стала на коліна перед його пахом і взялася пальцями за бляху від його ременя.
— Герміоно, що ти…
— Тшш, — вона лукаво подивилася на нього та провела язиком по тканині його брюк. Драко ледь не вдавився повітрям, коли робив вдих. Божевільна… Божевільна дівчинка.
Драко стиснув щелепи. До хрусту. До клятого хрусту від того, що вона з ним робила. Він був повністю одягнений, як і вона, але лиш один вигляд Герміони, яка стоїть на колінах перед ним, зводив його з розуму.
Герміона повільно, так повільно розстібнула блискавку та витягла ремінь з його брюк. Її рука тремтіла, коли Ґрейнджер піднесла її до краю його штанів. Опустила їх донизу разом з боксерами та облизала губи. Його член був великим і твердим перед її обличчям, та блищав від змазки. Дівчина взяла його в долоню та провела нею вверх-вниз, відтягуючи тонку шкіру. Її серце забилося частіше від звуку, який вирвався з горла Драко. Тваринний низький рик. Господи, це так сексуально.
Мелфой почувався так, ніби підхопив лихоманку. Таку, від якої з’являються галюцинації. Його розум запаморочився, і піт струмками стікав по алебастрово білій шкірі. Бавовняна футболка прилипла до грудей та спини, і Драко відтягнув її біля шиї, щоб легше було дихати. Але навіть кисень не допомагав йому — здавалось, що він вдихає вуглекислий газ. Він сам не помітив, як стягнув з себе футболку та залишився зовсім голим, але це було останнє, що хвилювало його. Чоловік ледь стримував себе від того, аби не штовхнутися в її кулак. Вона стиснула долоню трохи сильніше, і від цього дотику Драко побачив зорі під своїми віками.
Він не до кінця розумів, що все насправді, і Герміона дійсно зараз збиралася відсмоктати йому, а не випитий алкоголь грає жорстоку гру з його розумом. Її дотики були для нього новим сортом наркотику. Його особистим сортом. Його член пульсував від того, як її долоня акуратно охоплювала його. Герміона розтерла змазку по усій довжині й взяла свої пальці до рота, аби злизати її. Увесь цей час, поки вона облизувала кожен палець, вона дивилася прямо в його очі, і це збуджувало чоловіка ще сильніше.
Він смикнувся, коли Герміона висунула язик та провела ним по всій його довжині. Його член здригнувся від цієї дії. Герміона нікому ніколи ще не робила такого, але вона хотіла цього. Хотіла з Драко. Герміона невміло взяла голівку до рота, обводячи її язиком та пробуючи на смак, а потім провела широким рухом язика від кореня до голівки. Це було дуже дивним досвідом для неї, але вона ж Герміона Ґрейнджер — завжди всьому вчиться швидко. Тому вона опустилася нижче, аби увібрати його член глибше в себе, і почала допомагати собі руками. Вверх-вниз. Так, що Драко не витримав і схопив її за волосся, натягуючи його на кулак. Його очі закотилися, і він знову низько гаркнув, на цей раз змішуючи рик зі стогоном. Він все ще був вдома у Ґрейнджерів, а двері в кімнату не були зачинені на засув, тому вони обидва ризикували бути впійманими. І цей ризик розпалював його ще сильніше.
Мелфой відчував, як жар підіймається його тілом від низу живота щоразу, як язик Герміона вимальовував премудрі візерунки на голівці його члену. Вузол всередині нього почав затягуватися, і Драко міцно стиснув її волосся в кулаці, притягуючи голову Герміони ближче до свого паху, від чого дівчина глибше насаджувалася на його член. Вона застогнала від нового відчуття, і її стогін вібрацією відбився від члена Мелфоя. Її голова рухалася то вверх, то вниз, коли вона опускалася нижче, аби прийняти в себе якомога більше. Вологі звуки, що виходили з її горла, були неперевершені, вони міцно засядуть в пам’яті Мелфоя ще надовго. Драко стиснув зуби, аби не видати ані звуку, і запрокинув голову назад. Він заплющив очі до кольорового мерехтіння.
«Напевне, я врешті дійшов до сьомого неба.»
Герміона трохи відхилилася і підняла погляд, задивляючись у його зіниці. Дивлячись прямо на нього, вона почала залишати поцілунки по всій його довжині. Ніжна шкіра її губ ледь помітно торкалася його члена, і Драко млів від цих відчуттів. Ця жінка зводила його з розуму кожним своїм словом, кожною дією. Герміона іноді проводила язиком по венах, або облизувала голівку, і в такі моменти Драко знову гарчав крізь зуби. Пружина внизу його живота була готова вистрілити — так чудово Герміона працювала язиком.
— Стій, — його голос був хрипким і низьким. Він сильніше намотав на кулак її волосся та потягнув Герміону догори. Дівчина випустила його член з рота з гучним вологим звуком і облизала губи. Коли вона знову стояла на ногах перед ним, він продовжив. — Якщо ти не зупинишся зараз, Сонечко, я не зможу більше стримувати себе. А я не хочу кінчати до того, як опинюся всередині тебе. Ти згодна, Герміоно? — він запустив пальці в її волосся і наблизив її обличчя до свого. Він дочекався кивка Герміони та міцно поцілував її.
— А тепер найцікавіше.
Драко різко смикнув поділ її футболки догори. Герміона підійняла обидві руки, аби йому було зручніше зняти з неї елемент одягу, залишившись в бюстгальтері та піжамних штанах.
Мелфой зробив крок назад і опустив свої важкі долоні на тонкий стан Герміони. Його очі оглядали кожен сантиметр її оливкової шкіри. Він ще минулого разу помітив розсип ластовиння на її ключицях та грудях, і зараз намагався відновити це у своїй пам’яті. Кожну її веснянку, кожен шрам та кожну родимку. Він хотів цілувати кожен сантиметр її шкіри, чим і планував займатися найближчу… вічність.
Герміона відчувала себе ніяково під його уважним поглядом і почала горбитися, аби хоч трохи прикритися. Вона не звикла до такої уваги від чоловіків, а погляд Мелфоя підливав олії у вогнище. Її шкіра почала покриватися червоними плямами, а щоки були схожі на стиглий кавун. Але Драко не звертав на це увагу, він просто насолоджувався нею.
— Така гарна. Ти така гарна, Герміоно, — сказав він, дивлячись їй в очі.
Він нахилився і провів носом вздовж її шиї, вдихаючи аромат. Коли він проходив повз бутік Dior у Парижі, то одразу зрозумів, що йому потрібно. Він хотів загладити провину перед дівчиною, тому вирішив подарувати їй те, чого точно ні в кого немає. І він не прогадав. Аромат на ній розкрився просто неперевершено — в міру солодкий з ніжними нотками. Цей аромат зносив йому голову, бо мікс запахів нагадував Мелфою її. Це завжди була вона. Кожного разу, як він відчував знайомі нотки мигдалевих квітів, він озирався і шукав в натовпі її. Постійно згадував її. Сподівався, що це вона, а не будь-хто інший. Його особиста Іnsania[1].
Затримавшись біля її вуха, Драко втягнув мочку в рот та потягнув зубами. Герміона рвано видихнула і закинула голову назад, відкриваючи йому доступ до більшої частини її ніжної шиї. Його язик грав з мочкою — він перекатував її, облизував та відтягував, і від цих дій у Герміони побігли мурашки. Коли його губи знову перейшли на її горло, Драко став осипати тендітну шию чуттєвими поцілунками. Герміона мліла в його руках, і кожен поцілунок підносив її ще вище до повної насолоди.
— М-м-м, Герміоно, — простогнав він, коли дівчина поклала долоню на його член та стиснула його, проводячи долонею вверх-вниз.
— Ти щось сказав? — вона усміхнулася, коли Мелфой опустив голову на її плече, і провела кінчиком великого пальця по голівці.
— Я кажу, Сонечко, — він важко дихав, — що ти ризикуєш залишитися без продовження, якщо не перестанеш мене мучити, — він залишив легенький поцілунок на її ключиці.
— Тож поспіши, бо я хочу довге продовження. Знаєш, з перервами на їжу до кінця наших днів.
— Повністю з тобою згоден.
Він різко підхопив її під сідниці й поніс до ліжка. Герміона скрикнула та обвила ногами його стегна, а руками схопилася за його широкі плечі, аби не впасти. Але Мелфой ніколи б не відпустив її. В усіх сенсах. Він міцно тримав її однією рукою за талію, другу ж він поклав на її потилицю, притискаючи голову до своїх грудей.
Підійшовши до ліжка, Мелфой обережно поклав Герміону на постіль, ніби вона була тендітною квіткою. В його очах було стільки тепла і турботи, що у Герміони вкотре за вечір защемило серце. Це все для неї.
— У тебе є презервативи? — спитав він, коли вона вже лежала на ковдрі.
— Ні. Я приймаю таблетки, — вона трохи почервоніла. Не зважаючи на відсутність постійного сексу, вона все одно пила пігулки для профілактики.
— Чудово, — відповів Драко і втягнув її в новий поцілунок.
Він навис над нею абсолютно голий, тоді як Герміона була роздягнена лише зверху. Він повільно опустив бретельки її бюстгальтера та чашечки, відкриваючи доступ до її грудей.
Драко нахилився і провів доріжку поцілунків від її ключиці до виїмки між грудями. Його губи відчувалися, як оксамит — м’які та чутливі, а його язик вимальовував візерунки, ледь торкаючись її ніжної шкіри. Герміона важко дихала, а особливо від того, що Мелфой не відривав свого погляду від її, коли його язик дійшов до її соска та почав перекатувати його. Драко насолоджувався її реакцією — він смоктав, облизував та кусав його, іноді стискаючи між зубами чутливу горошину. Він втягнув її сосок до рота і випустив з вологим звуком, після чого різко укусив, і Герміона заскавчала.
— Драко, будь ласка.
— Тшш, Сонечко. Не заважай мені.
Він перейшов до іншої груді та знов почав облизувати її, гратися. Він дражнив Ґрейнджер, коли його язик пурхав по її шкірі. Герміона хотіла більшого. Набагато більшого. Вона запустила пальці в його волосся і притягла його обличчя ближче до своїх грудей. Він зрозумів її натяк і перестав знущатися з дівчини — охопив її сосок губами та трішки прикусив. Герміона застогнала, і Драко відчув, як смикнувся його член.
— Нагадай, чому ми не зробили цього раніше? — сказав він хрипко.
— Бо ти — ідіот.
— За це я і покохав тебе, Сонечко. Твій язик дуже талановитий. І це стосується не лише гострих слів, — він нахабно посміхнувся і поцілував Герміону, поки вона не стала з ним сперечатися.
Однією рукою він проник під гумку її піжамних штанів, а іншою упирався у матрац. Його великий палець пестив шкіру на її талії, пускаючи рій мурашок від п’яток до самого серця. Чоловік посміхнувся, коли Герміона вигнула спину та подряпала нігтями його потилицю, притягуючи Драко за волосся до себе.
Драко відтягнув її трусики та обережно погладив її найчутливіше місце. З Герміони вирвався переривчастий видих, і дівчина підібгала пальчики ніг. Вона була вологою та головою дня нього. Драко зібрав трохи змазки середнім пальцем та провів ним по її клітору. Дівчина знову здригнулася та зашипіла, коли він увів у неї вказівний палець.
— Драко… — голосно. Надто голосно для маленького будинку, в якому вони не одні.
— Тихо, Сонечко. Ти ж не хочеш, щоб твої батьки прийшли спитати, чи все в тебе гаразд? — він двинув палець трохи глибше, надавлюючи на її внутрішні стінки. Герміона знов заскиглила, і Драко надавив на низ її живота. — Так чи ні, Сонечко?
— Мгм, — Мелфой сів на п’ятки та стягнув з неї штани разом з білизною. Розкрив її для себе і дивився, як його палець рухається в ній.
— Я не чую відповіді, — він нахилився і провів носом біля її вуха. Перейшов на шепіт. — Давай домовимося: ти поводишся так тихо, як тільки можеш, бо повір мені, Сонечко, цієї ночі ти хотітимеш, якщо не кричати, то стогнати так голосно, що розбудиш батьків. А нам це не потрібно, правильно?
— Ти завжди так багато розмовляєш під час сексу? Якщо так, я здивована, чому він взагалі в тебе є.
— Мій останній секс був із тобою, тому це вже питання до тебе, Сонечко.
— Просто помовч уже і дій, — вона хотіла взяти його член у руку, але Драко легенько штовхнув її на ліжко.
— Що я тобі казав, м? — він прикусив свою губу, і від цього мав дуже сексуальний вигляд. Розпатлане волосся, запаморочений погляд — вона зараз кінчить і без сексу.
— Ну, тоді зроби щось із цим, бо присягаюся, Мелфою, я зараз просто скористаюся своїми пальцями й усе зроблю сама.
— Ріжеш без ножа, люба, — він увів в неї другий палець, і Герміона верескнула.
— Ґрейнджер, ми ж домовилися, що ти будеш тихою.
— Це ти погодився, не я, — вона знову вигнула спину від рухів його пальців всередині неї. Вона підняла стегна та поворушила ними.
— Погоджуйся, і тоді я більше не буду тебе мучити, — на цих словах він дуже повільно ввів пальці в неї, і Герміоні здалося, що вона знов бачить зорі.
— Добре. Добре, я буду тихою. Драко, будь ласка…
Більше просити не довелося. Він витягнув пальці з неї та притягнув дівчину за стегна ближче до себе. Він торкнувся її голівкою і плавно та повільно ввійшов. Мелфой низько рикнув та зупинився, звикаючи до Герміони навколо його члена та дозволяючи звикнути їй. Вона заплющила очі, і Драко торкнувся долонею її щоки.
— Усе добре?
— Так. Просто… Просто незвично. Усе добре. Дай мені трохи часу.
Він послухався і продовжив гладити її по щоці. Драко знав, що у Герміони не багато досвіду, тому з розумінням ставився до її прохання. Врешті решт, вона — єдине, що його хвилює. Він може потерпіти декілька хвилин, якщо вона почуватиметься краще від цього.
— Усе. Ти можеш рухатися.
Мелфой видихнув. Він навіть не помітив, як затамував подих. Але зараз він сантиметр за сантиметром входив глибше, і це відчуття було кращим за все, що він коли-небудь відчував. Бути близьким з Герміоною Ґрейнджер — його дворічна мрія, яка нарешті здійснилася. Без обману, без недомовлених слів, без масок. Нарешті вони обидва справжні.
Його поштовхи були повільними, розігрівальними. Він не хотів, щоб їй було некомфортно або боляче, тому Драко стримував себе так, як не стримував ніколи. Його губи опустилися на її, а їх язики зустрілися в новому танці. Ніжно, стримано, повільно — усі їх рухи були такими. Вони нікуди не поспішали, лише насолоджувались одне одним. Мелфой взяв Герміону за руки та переплів їх пальці над її головою.
— Герміоно, — простогнав він в її плече, коли вона стиснула його член своїми м’язами.
— М-м-м? — вона повернула голову і поцілувала його у скроню.
— Ти потрібна мені.
Герміона відчула непрошені сльози, що намагалися зірватися з її вій. Але це не були сльози болю або відчаю — це були сльози від ніжності моменту та щастя, яке ніби виливалося з неї, настільки вона була переповнена ним.
— І ти мені, Драко. Навіть не уявляєш, як.
Рухи його стегон стали більш різкими та швидкими, і Герміона зрозуміла, що він вже близько. Його хаотичні поцілунки та збите дихання стали для неї поштовхом — вона підняла стегна, щоб бути ще ближчою до нього, і насолоджувалася кожною дією Драко.
Він відпустив її долоні та перемістив свою руку до місця їх сплетіння, опускаючи великий палець на її клітор. Він розмазував змазку круговими рухами, і Герміона знову ледь чутно застогнала. Вона пам’ятала свою обіцянку йому, тому намагалася поводитися тихо. Відчуття його члена глибоко в ній та його пальця на її кліторі були неперевершеними. Герміона вкотре за вечір заплющила очі. Їй здалося, що під повіками вона побачила сузір’я Дракона.
Мелфой поцілував її, щоб заглушити черговий стогін. Він не був впевнений, чий саме — його чи її. Вони обидва застогнали, коли Герміона відчула, як скорочуються її м’язи. Її ноги здригнулися, а сама дівчина вигнулася в спині, коли Драко вийшов з неї, продовжуючи погладжувати її пальцем.
Драко з низьким риком вилився на її живіт і впав зверху, переводячи подих. Його гаряче дихання колихало волосся біля шиї Герміони. Її груди важко підіймалися та опускалися, і дівчина уткнулася обличчям у виїмку між плечем Мелфоя та його шиєю. Чоловік перекотився з неї на ковдру та притягнув Герміону до себе. Залишив поцілунок на її лобі та міцно обійняв рукою за талію. Ґрейнджер притулилася ближче до його зігріваючого тепла і ледь помітно торкнулася губами шкіри над серцем.
Вона нарешті підійнялася на сьоме небо.
Після тривалого часу перебування в темряві, вона нарешті знайшла промінь сонця, і наче метелик пішла до нього. Вона не знала, що чекає на них у майбутньому, але впевнено крокувала вперед, разом із чоловіком своєї мрії. І поки він був поруч, вона не думала ні про що. Просто жила моментом.
Без страху та сумнівів.
[1] Безумство