Цілувати

Здається прислухатись до поради Гаррі було не найкращою ідеєю. Запам’ятайте, коли ваш найкращий друг говорить, що ви невизнаний геній і ваші роботи можуть змінити світ — не вірте! У жодному разі — не вірте!

Бо віра у ці слова й привела Герміону Ґрейнджер сюди, де вона розчаровано стоїть, підпираючи колону, потягуючи сухе вино, скануючи поглядом переповнену людьми залу.

Вона почувається відверто не в своїй тарілці. Серед усіх цих краль, вбраних так, наче в них з хвилини на хвилину розпочнеться аудієнція з королевою. Або ж, серед усіх цих скептичних поглядів від павичів, що гордо демонструють свої ролекси-шмолекси. Як каже мама: «Було б на що дивитися». Окрім дорогих аксесуарів та одягу, вартістю з її тримісячну зарплатню, хизуватись їм більше нічим. Та, якщо вже зовсім відверто, Герміоні здавалось, що навіть офіціанти на цьому фуршеті виглядали куди краще, ніж вона сама.

Ще один ковток шалено дорогого вина, назви якого вона не знала, змусив отямитись і зібратись до купи. Вона прийшла сюди не за тим, щоб мірятись розміром гаманця, або ж, як от ця дама, розміром грудей. Її сукня точно обиралась для того, щоб цицьки міг побачити кожен охочий. Так, варто визнати, бюст у панянки доволі приголомшливий та чи варто так відверто виставляти його напоказ?

Дівчина змусила себе відвести погляд від цієї дами, допоки ніхто не зауважив, як відверто вона її розглядала. Батьки завжди вчили маленьку Герміону, що витріщатись на людей — не чемно. Кинувши оком на циферблат свого скромного наручного годинника, вона ледь не закотила очі. Прекрасно. Вона тут від сили хвилин 40 і не бачити їй свого ліжка ще, як мінімум, годину. «Прощайся з життям, Гаррі, я точно вб’ю тебе», — ось про що подумала дівчина, коли усвідомила масштаб своїх страждань.

Від розпачу її відволік шум у залі і, коли вона перемістила погляд за усіма присутніми, то зрозуміла, що стало його причиною.

Він був, наче Аполлон. Ні, значно кращий. Найкращий шедевр, що вийшов з під рук найталановитішого майстра усіх часів. Чи то світло так падало, чи то його волосся й дійсно віддавало сріблом. Пряма постава і гордо при підняте підборіддя вказували на аристократичність. Не те, щоб Герміона до того не бачила аристократів, але від нього так і віяло шармом та елегантністю, якою міг похвастатись не кожен представник верхівки суспільства. А ще, вона через усю залу відчувала, як від нього пахне сексом. Якби Джіні була тут, то точно сказала б щось на кшталт: «Білобрисий сексі-мен».

Він підійшов до організаторів заходу, розвернувшись спинною до зали. Піджак аж ніяк не міг приховати широких плечей, натомість вигідно їх підкреслював. Його хребет, скоріш за все, був металевим, бо ж як інакше він міг так рівно стояти і ходити? Ґрейнджер впевнена на усі сто відсотків: по-перше — вона не єдина, хто пустила слину через нього, по-друге — він того вартий, по-третє — їй дійсно необхідно негайно піти до вбиральні аби вмити обличчя, оскільки на ньому можна посмажити яєчню.

Відставивши бокал на ближній столик і зробивши крок, вона перерахувала всі оди Мерліну, що не взула високі підбори, бо точно б гепнулась на підлогу через свої ватні ноги. Переконавшись, що ніхто не звертає на неї уваги, дівчина стрімголов кинулась до дамської кімнати. Увірвавшись туди і оглянувши себе в дзеркалі, вона переконалась у своїх здогадках. Помідор міг позаздрити кольору її рум’янця. Вау. Вона ще ніколи не бачила такого красеня. Не подумайте, її не оточували самі потвори, та цей чоловік точно був у вищій лізі. Відкривши кран, вона підставила долоні, щоб набрати холодної води і вмитися. Це дійсно допомогло отямитись. Але в очах все ще можна було розгледіти блиск. Постоявши ще секунди зо дві, дівчина планувала повернутись до зали, коли почула, що хтось наближається. Розгубившись, вона заскочила до першої ж кабінки, а вже потім задумалась для чого ховалась, та було запізно. Герміона почула, як відчинилися двері, а потім стук підборів по плитці.

— Ти його бачила? Здається він став ще кращим, від тоді, як я бачила його востаннє. О святі панталони Мерліна, я б накинулась на нього тої ж миті, як він увійшов, якби навколо не було стільки людей, — промовив чийсь голос.

— О велична Морґано, Люсіль, як тобі не соромно. Хоча, змушена визнати, що не проти розділити з ним сон... і не тільки, — відповіла друга, після чого вбиральню заповнило гучне жіноче хихотіння. — Ви знайомі? Хто це?

— Ти дійсно не знаєш? Це ж Драко Мелфой. Я чула, що він — один зі спонсорів цієї виставки талантів. Ми якось зустрічались під час Балу у Французькому Міністерстві. Мередіт тоді пощастило — вона танцювала з ним більшу частину вечора, а потім вони покинули його разом.

— Ти думаєш...

— Я не думаю, я знаю. Мередіт не скупилась на слова, коли наступного дня розповідала мені про деталі тієї ночі.

По приміщенню знову рознісся сміх.

— І як? – спитав писклявий голос.

— Ох, Джанет, я думала, що від заздрощів таки вдушу ту гадюку. Я готова на усе, лиш би сьогодні покинути цей фуршет разом з ним.

— Тільки не засмучуйся, якщо цього не станеться, гаразд?

Судячи з тону цієї Джанет, Герміона припускала, що ця дамочка також не хоче втрачати такої можливості.

Вона сама декілька хвилин тому слину за ним пускала, але щоб опускатися до такого? Ні-ні-ні, її гордість важливіша за якогось там неймовірного красунчика. Навіть подумки вона ніколи не буде битися через бойфренда, чи то словесно, чи фізично.

Якщо вірити батьковим словам, то істинний джентльмен має самостійно добиватись прихильності дівчини, що впала йому в око. Дівчини, що пишається собою, а не підлаштовується під загальну концепцію. Саме так познайомились її батьки і Герміона усе життя вірила, що в неї буде аналогічно. Хоча останнім часом її брали щодо цього сумніви. Те, що так трапилось з її батьками, ще не означає, що і їй так пощастить.

Навіть у дитячих казочках головні героїні щось робили, аби привернути увагу принца. На жаль, більшість чоловіків люблять очима, і навіть у таких історіях, все залежить від вроди, що вже й говорити про реальне життя.

Коли Герміона виринула з власних думок, то зрозуміла, що у приміщенні стоїть тиша. Показавши носа з кабінки, вона переконалась, що дійсно залишилась сама. Ще з секунду дівчина пильно вдивлялась у своє відображення в дзеркалі і, зробивши глибокий вдих, на п’ятах розвернулась до виходу. У залі нічого не змінилося за її відсутності, тож, повернувшись до свого бокалу, її погляд автоматично продовжив сканувати людей.

Десь глибоко в душі вона знала, для чого це робить, хоча визнавати цього й не хотіла, та було пізно, коли на очі натрапила платинова потилиця. І все — більше нічого не треба.

Можливо, вона дивилась на нього хвилину, можливо більше, але здається, він відчув її пильний погляд, бо наступної миті вона знала, що колір його очей, як грозові хмари. Чи радше мокрий асфальт. Вони дивились одне одному в очі кілька секунд і вона не могла зрозуміти, що ж він побачив в її погляді, оскільки кутики його вуст припіднялись. По її тілу пробігся цілий табун мурашок, а кінчики пальців почало поколювати. Чоловік вчасно відвернувся, аби дівоче серце не встигло вискочити з грудей.

Втративши зоровий контакт, Герміона нарешті змогла глибоко вдихнути, усвідомлюючи, що на весь цей час затримала подих. Вау. Тепер вона дійсно розуміла, тих жінок із вбиральні. Достатньо було лише погляду та легкої усмішки, щоб захотіти віддати все, заради якогось часу поруч із ним. Але, Герміоно, трясця твоїй матері, Ґрейнджер, отямся.

І голос, який почувся зі сцени, пролунав дуже вчасно. Низенький пухлий чоловічок за допомогою Соноруса, розпочав промову, заради чого вона і стовбичить тут увесь вечір. Вона не сильно вслухалася в слова, вловлюючи лише суть. Він радий привітати усіх митців у цій залі, які візьмуть участь у художньому конкурсі. За три дні відбудеться офіційне відкриття виставки, яка триватиме тиждень і по закінченні якої, пройде закриття. Наступного дня відкриється дводенний аукціон. І, звичайно ж, у цьому конкурсі будуть переможці, які, посівши відповідне місце, зможуть отримати винагороду. 

Після промови чолов’яги, що аж зопрів, чи то від хвилювання, чи то від натуги, по залу пройшлись стримані аплодисменти і всі знову повернулись до того, чим займались раніше. Герміона вирішила, що це прекрасний момент, аби продовжити вживання алкоголю вдома, як краєм ока зауважила, що в її сторону рухається процесія мужчин, в кількох з яких вона впізнала членів журі. І, звісно, позаду яких з гордо піднятою головою йшов, як тепер їй відомо Драко Мелфой.

— Міс Ґрейнджер, ми саме прямуємо до вас, — промовив високий чоловік з вусами. Хоча це радше були два тоненьких волоски на його обличчі, що закручувались в крендель та нагадували їй образ Сальвадора Далі.

Герміона напружила пам’ять і в той момент, як він підійшов з процесією впритул до неї, з легкою усмішкою на губах, дівчина протягнула руку для привітання.

— Містере Россетті, приємно бачити, — на цих словах чоловік, не перериваючи зорового контакту, акуратно обхопив її пальці, губами припавши до тильної сторони долоні.

На думку Герміони, він це робив недостатньо швидко та надто мокро. На секунду здалось, що вона відчула його язик на своїй шкірі. Гидота, якщо чесно. Коли цей містер, врешті залишив її долоню у спокої, вона за допомогою безпаличкової магії, наклала очищаюче заклинання. Після такого привітання, якщо чесно, вона відчувала себе вимазаною.

— Як проходить ваш вечір? — його губи розтягнуті у посмішці, що аж надто їй не подобалась.

— Чудова організація, сер. Відчувається щирість до художників. Після такого віриться, що ви — неймовірно раді нашій участі у конкурсі.

Від натягнутої посмішки аж щоки зводило, але прибрати її з обличчя означало показати своє невдоволення. Життя навчило дівчину, що це варто приховувати на таких подіях.

— Ви дійсно це відчуваєте міс Ґрейнджер?

Погляд Герміони швидко знайшов людину, що озвучила запитання. Сірі очі пильно вдивлялась у неї, а ліва брова піднята, повторюючи питання.

Що вона там говорила про скульптуру? Забудьте. Це — янгол. Його оксамитовий голос звучав у її вухах, а вібрація пройшлась тілом, від того, як він промовив її прізвище. Воно завжди було таке красиве? Чи це тільки з його вуст? Цікаво, як звучатиме її ім’я?

Мати Василева, заради цицьок Морґани, про що і коли ти думаєш, збочена ти дівко? Прочистивши голос, заради впевненості і аби він не видав її бажань, Герміона розправила плечі для продовження вихвалянь фуршету, що явно цього не заслуговував.

— Звичайно, ви цього не знаєте, але я не вмію брехати, містере...

— Мелфой, — його вуста припіднялись у загадковій усмішці. Їй не потрібно було його представлення, але погодьтесь, було б дивно, якби вона назвала його прізвище. Ще би бракувало, щоб він думав, що вона взнавала про нього чи цікавиться ним. Хоча останнє і не далеко втекло від істини. — Ми бачимось уперше, міс Ґрейнджер, пробачте мою забудькуватість. Дозвольте відрекомендуватись. Мене звуть Драко Мелфой.

На цих словах він зробив два кроки до неї та протягнув руку, очікуючи на її. Вона дуже акуратно вклала в неї долоню, намагаючись втримати тремтіння у пальцях.

Коли його губи доторкнулись до шкіри, серце стовідсотково танцювало танго. Він не відводив погляду від її очей і всього лише на секунду їй здалось, що іскорки спалахнули в збільшених чорних зіницях. Або вона собі це придумала, бо коли він відсторонився, його погляд був абсолютно пустим, а на обличчі не можливо було розібрати жодної емоції.

— Ми раді, що ви взяли участь, міс Ґрейнджер, це — честь для нас.

Герміона готова дати голову на відсіч, що цю фразу озвучили не лише їй. Та це допомогло спуститися з небес на землю.

— Я рада, що вам сподобались мої роботи, раз мені випала честь приєднатись до цього дійства. На жаль, змушена з вами попрощатись, я маю покинути цей вечір через невідкладні справи, — вона знову натягнула посмішку на обличчя, щоб не виникло незручностей.

— Невже це такі важливі справи, міс Ґрейнджер? — запитав її високий чоловік, що стояв праворуч від неї.

— Натхнення не буде чекати, містере Хоґарде. Ви ж розумієте?

— Ох, звичайно, моє любе дитя. Таке не можна відкладати. Поспішайте, щоб не проґавити це відчуття. Ми з нетерпінням чекатимемо вашої присутності на відкритті галереї.

Пробелькотівши прощання, Ґрейнджер зі всіх ніг ринулась до виходу. Опинившись в холі, вона ще швидше попрямувала до дверей, за якими шукала  спасіння. Тільки-но дівчина ступила ногами на вуличний асфальт біля готелю, де проходив фуршет, одразу ж роз'явилась додому.

*****

Прохолодний вітер торкався шкіри, але це не допомагало остудити жар. Чоловічі губи виціловували її груди, в той час, як міцна хватка рук розмістилась на дівочих стегнах, не даючи можливості для таких потрібних їй рухів. Руки заплутались у його волоссі і з її вуст зривались тихі стогони. Цей чоловік явно знав, що йому потрібно робити з жіночим тілом, оскільки в його діях не було нічого такого, а вона вже на межі.

Його вуста підіймались вище, обводячи язиком ключиці Герміони, плавно зміщуючись на впадину між плечем та шиєю, прикушуючи чутливе місце, вириваючи з неї стогін. Вона і не знала, що може видавати такі звуки. Коли його поцілунки стали покривати вищі ділянки її тіла, наближаючись до підборіддя, одна з його рук, покинула місце на стегні, а наступної миті вона вже відчувала, як його член розмістився біля її входу.

Вона хотіла попросити, щоб він не тягнув і увійшов у неї, наповнив до краю та, здається, він нікуди не спішив і просто водив членом, розмазуючи її вологу по нижніх губах. Вона хникала, натякаючи, як сильно їй набридла ця гра на витримку, та мужчина продовжував свої маніпуляції, важко дихаючи у дівоче вухо, що посилало мільярди імпульсів по тілу.

В той момент, як його вуста припали до вуст Герміони у дикому поцілунку, його член різко увірвався в неї, рука повернулась на попереднє місце, змушуючи виплеснути усі свої відчуття в його рот, а короткими нігтями вхопитися за широкі плечі. Не перериваючи поцілунку, він здійснював плавні, але сильні фрикції, без поспіху підводячи її до краю. Вона була на межі, ось-ось, і тисячі феєрверків постануть перед її зором.

Герміона розірвала поцілунок і розплющила очі у пошуках того, що підведе її до краю. В той самий момент, як її погляд сфокусувався на гранітних очах, бажаний оргазм охопив її тіло.

*****

Вона прокинулась у своєму ліжку, вся в поту з важким диханням, від якого грудна клітка ходила ходуном. Усе тіло тремтіло і вона знала, що її легкі літні шорти від піжами безнадійно мокрі.

Полежавши ще кілька хвилин, допоки серце не вгамується, вона перевела погляд на тумбочку біля ліжка, звертаючи увагу на маленький годинник. О пів на сьому. Поспати більше не вдасться.

Підвівшись, дівчина підійшла до шафи і витягнула нову білизну та шовковий халат. Вона попрямувала до ванної кімнати, щоб змити з себе увесь шквал пристрасті після сну.

Зразу за дверима висіло дзеркало в якому прекрасно було видно рум’янець, що тримався не тільки на щоках, а й опускався нижче по шиї, прямо до грудей. В своїх очах Герміона бачила блиск та легке відсторонення від світу.

Роздягнувшись, вона ступила під душ, одразу ж відкручуючи кран з крижаною водою, і злегка здригнулась, коли холод торкнувся її розпеченої шкіри. Так пройшла хвилина чи дві, але коли вже зуб на зуб не попадав, вона потягнулась до крану, регулюючи воду на теплу температуру.

Не те, щоб вона вперше мала еротичний сон, але це було занадто, навіть для неї. Ще ніколи, вона не фантазувала про секс з чоловіком, якого бачила усього раз у житті. Це була вже третя ніч, коли вона прокидалась в такому стані і з кожним сном її уява розігрувалась все більше.

Ретельно вимивши своє тіло з гелем, а волосся шампунем із запахом вишні, вона ще зо хвильку простояла в душі, насолоджуючись масажем, що створював потік води, розслаблюючи м’язи. Шкода, що не можна тут залишитись назавжди з пустою головою.

Десь із годину тривали її ранкові збори. Вклала волосся за допомогою палички, щоб увечері не витрачати на це час, вмила обличчя та почистила зуби. Поснідала без поспіху на кухні з кавою, хоча зазвичай навіть зранку надавала перевагу чаю. А пізніше пройшла у кімнату, облаштовану під її студію, приймаючись до роботи. Вона не збрехала Хоґарду, коли сказала, що до неї прийшло натхнення. Натхнення у вигляді привабливого джентльмена з очима мокрого асфальту і волоссям платини найвищого ґатунку.

Ніхто не знає, скільки годин вона провела, вимальовуючи його обличчя і наводячи різкі лінії плечей. Але її відволік голос Джіні, що долинав з її невеличкої вітальні. Відклавши кисті і вхопивши рушник, щоб витерти руки від фарби, дівчина попрямувала на голос подруги.

Голова рудоволосої виднілась з каміну, то ж Герміона опустилась перед ним на коліна, щоб бути приблизно на одному рівні .

— Ти хоча б знаєш котра година? — припіднімаючи брову запитала Візлі і, не отримавши відповіді, закотила очі. — Так і знала. Люба моя, вже о пів на сьому, ти маєш бути на відкритті галереї за півгодини. Я не розраховувала, що ти вже будеш готова до виходу, але, щоб ти навіть ще й не одягнула свою чарівну дупцю? Рухайся, Ґрейнджер, я зайду за тобою через двадцять хвилин. Прямо в галерею явитись не вдасться, нам ще потрібен час, щоб добратися. Час пішов.

На цьому їхня розмова завершилась і вогонь в каміні згас. Герміона ще з хвильку сиділа шокована, втупившись у місце, де недавно виднілась голова подруги, але швидко схаменулась і навпомацки побігла до спальні. Двадцять хвилин — натуральне знущання над нею.

Влетівши до кімнати, вона вхопила перший же вішак і хутенько одягнулась у чорне плаття з рукавами-ліхтариками. Низ сукні вільно спадав нижче колін, а на стопах вже за мить красувались її улюблені мешти на невисоких та стійких підборах. Прикраси вона вирішила не міняти і залишила свої золоті, маленькі сережки та ланцюжок, підвіска якого ховалась під сукнею. Вхопивши такого ж кольору маленьку сумочку, дівчина тільки встигла повернутись до вітальні, як краєм ока зауважила, що Джіні, закинувши одну ногу на другу, сидить в її улюбленому кріслі.

— Молодець Герміоно, таки вчасно. Але ти серйозно плануєш йти ось так? — скептичний погляд рудоволосої просканував її всю.

— А що не так? — нахмурила брови колишня ґрифіндорка. —Начебто усе гаразд.

— Звичайно люба, як скажеш. Тобі сьогодні пощастило, у нас немає часу, щоб переодягти тебе, але попереджаю зазделегідь, я не допущу такої помилки наступного разу.

І на цих словах Візлі схопила її за руку, переміщуючи в сусідній провулок від галереї. Герміоні знадобилось декілька секунд, аби прийти до тями після неочікуваного являння, після чого юні леді поспішили на відкриття.

На вході їх привітала доволі миловидна дівчина, вручаючи брошуру з планом галереї та розміщенням картин від різних митців.

Вони прогулювались по порядку, запропонованому організаторами, оцінюючи її конкурентів.

Звичайно, її роботи не такі вже й погані. Просто тепер, прибравши усі емоції та порив зробити усе за настановою своїх найкращих друзів, раціональна частина, якою вона зазвичай і керувалась, заговорила всередині неї: «У що ми вляпались на цей раз, крихітко?».

Споглядаючи роботи інших художників, Герміона усвідомлювала, що її картини дуже відрізняються і, бачачи, з яким захопленням усі дивляться на них, внутрішній голос так і поривався переконати її у тому, що їй до конкурентів, як до неба рачки.

Здається Джіні зауважила її сумнів, оскільки різко опинилась біля неї, відтягуючи до столиків з напоями. Розмістившись навколо вільного, вони неквапливо у мовчанці потягували якесь дороге вино, назви котрого Герміона не знала.

З цього ракурсу їй відкривався вид на куточок, де розміщені її картини, і людей вона там не спостерігала. Ну що ж, це буде їй уроком на майбутнє. Нема чого зазнаватись і думати про свої здібності бозна що. Або все не так погано і варто згадати, що сьогодні лиш відкриття і попереду ще цілий тиждень галереї.

Поки-ще-не-Поттер, нахилилась до неї, нашіптуючи, що їй потрібно відлучитись і, отримавши дозвіл від Герміони, швидким кроком попрямувала у напрямку вбиральні. Від нічого робити, Ґрейнджер вирішила піти до своїх робіт, щоб вони отримали хоч чиюсь увагу, навіть якщо від власного творця.

Ставши навпроти першої картини, на якій намальована нічим не примітна квітуча арка, позаду якої виднілась доріжка, дівчина почала згадувати відчуття з якими сиділа над нею.

Зі спогадів її виринув порух ліворуч, думаючи що це Джіні, вона, не оглядаючись промовила:

— Пора повертатись додому.

— Вечір у самому розпалі, а ви плануєте покинути нас?

Цей голос. Вона чула його раніше, її не було в його мрії, а вона вже бачила його у сні. Зашарівшись, перевела погляд на мужчину, що стояв коло неї. Такий же прекрасний.

— Перепрошую, містере Мелфою, я думала, що це повернулась моя подруга.

— Мене тішить, що ви не одна, як за попередньої зустрічі, та ви не відповіли на моє запитання.

Його поза була розслабленою, одна рука схована у кишені класичних штанів, а друга похитувала бокал з вином. Він дивився на неї з ледь помітною зацікавленістю та Герміона не хотіла тішити себе ілюзією, що вона особлива. Цей чоловік стовідсотково дивився так на кожну. Напруга у повітрі, в тілі, вона вирішила бути не як всі.

— Я побачила усю виставку, випила дороге вино, то ж так. Пора і честь знати й повертатись додому, — знизила плечами, показуючи, що в цьому немає нічого такого.

— І це все, що вас сьогодні цікавило? Тому що я досі бажаю збагнути суть ваших робіт. Знаєте, вони дуже відрізняються.

— І чим же? — її голос став зацікавленим та ще вона зрозуміла, що понизила тон, як і кожного разу, коли фліртувала.

— Не сприймайте це як образу, міс Ґрейнджер, та тут розміщені магічні картини, ваші ж — намальовані маґлівськими фарбами і я, якщо чесно, ніяк не можу збагнути, що вони тут роблять. На фоні інших робіт, вони виглядають звичайними.

Його погляд не був винуватим, в цей момент він розмовляв з нею, як істинний поціновувач магічного мистецтва, що добре орієнтується в темі. Слова Драко Мелфоя були раціональними та, звичайно ж, зачепили її.

— Я вважаю, що мої роботи не є звичайними, як ви висловились. На перший погляд так може здатись, але ви не бачите всього. Не знаєте, що вони у собі приховують. Кожен вбачає різну цінність у витворах мистецтва та і ставиться до них по-різному, містере Мелфою. Так, мої картини швидше нагадують маґлівські роботи, але це тому що ви дивитись поверхнево.

Вона ще з хвилину напружено вдивлялась в сірі очі, після чого відвернулась від чоловіка, демонструючи незадоволення його словами. На секунду між ними пролягла  незручна пауза, після чого пролунав його спокійний баритон.

— Я постараюсь зрозуміти. І до речі. Драко. Моє ім’я Драко. Не потрібно цього офіціозу, міс Ґрейнджер. Звертайтесь до мене на ти. Підозрюю, що ми однолітки.

— Герміона, — вона втримала паузу, добре обдумуючи, що сказати далі. — Тобі тоді також не варто звертатись до мене так ввічливо. І, як істинний джентельмен, ти зробив дійсно хорошу роботу, прагнучи взнати мій вік, без прямого запитання. Мені двадцять п’ять.

Широка усмішка осяяла його обличчя, коли вона перевела погляд на нього. В той момент він нагадував їй хлопчика, який знайшов розгадку до складної задачки з математики.

— Що ж, я був майже правий.

— Тобто? — її брови нахмурились а зуби автоматично закусили нижню губу. Дурна звичка, до якої вона повертається кожного разу, коли нервується.

— Мені двадцять шість. То як мені збагнути цінність твоїх картин?

В її голові вже вибудовувались тисячі фраз, як підштовхнути Драко до осмислення, та її нахабним чином перервала рудоволоса бестія, яка за сумісництвом була її найкращою подругою.

— Ось де ти, — і тільки після цього вона побачила чоловіка, що стояв поруч. — О, вітаю. Ви цікавитесь картинами моєї подруги. Скажіть вони чудові?

— Поки що не знаю, — відповів він, жестом вказуючи на розмальовані полотна. — Намагаюсь це збагнути.

— Бажаю успіху, — погляд Джіні знову був зосереджений на Герміоні, — нам пора йти.

Герміона з хвилину пильно вдивлялась в чоловіка та після тактовного прокашлюваня збоку зібралась докупи.

— Надіюсь, тобі це вдасться. І можливо ще побачимось.

Після цих слів Ґрейнджер, взявши попід руку Візлі, розвернулась до виходу, відчуваючи легке розчарування.

— Ти так і не сказала, як побачити суть.

— Буде чудово, якщо ви навчитеся не тільки дивитись, а й читати, містере Мелфою. І відчувати також, — промовила дівчина, не озираючись, починаючи крокувати до дверей.

Колишні ґрифіндорки мовчки прямували до виходу і, опинившись на вулиці, Герміона нарешті зробила глибокий вдих. Не встигли вони і десяти кроків зробити, як Ґрейнджер була змушена зупинитись, через хватку на її зап’ястку. Різко повернувшись, перед її поглядом постав Драко, груди якого швидко здіймались, наче після бігу. Їй не потрібно було нічого говорити, оскільки в карих очах виднілось не одне запитання про те, що відбувається.

— Я багато, що чув про Золоте Тріо і, зокрема, про відому Герміону Ґрейнджер. Признатись чесно, в мене було зовсім інше уявлення про тебе. Та зараз мене хвилює тільки одне: чому мистецтво? З твоїми здібностями — пряма дорога в науку.

— Все дуже просто. Наука — то хвойда, якою усі користуються. Мистецтво — це ж індивідуально. Мені хотілось виразити себе. Показати світові мої емоції та внутрішнє «я», це малоймовірно зробити під час дослідів чи експериментів, — після короткої паузи вона додала, — я намагалась.

— Тоді ще одне питання. Ти підеш зі мною на побачення?

Він зараз це серйозно? Шок на її обличчі напевно бачили інопланетяни з космосу, якщо вони існували. Джіні непомітно ляснула її по дупі, приводячи до тями, та все, що їй вдалось зробити, це невпевнено кивнути.

— Я зайнятий на цьому тижні, то можливо у вечір закриття галереї? Ми могли б повечеряти опісля.

Їй не вдавалось промовити жодного слова, як вона не старалось.

— Вона буде. Можеш про це не хвилюватися, — відповіла замість неї подруга. — Буду гарантом її явки.

— Що ж, тоді покладаюсь на вас. І до зустрічі.

Слова Драко звучали стверджувально, що дуже відрізнялось від її тону декілька хвилин тому. Після чого він широко посміхнувся і, розвернувшись, попрямував назад.

— Тепер ти точно не відвертишся від моєї допомоги, Герміоно. Я одягну тебе так, що його щелепа точно зустрінеться із землею.

*****

Увесь тиждень, вона забивала свою голову усім, чим завгодно, лиш би не думати про побачення з Драко. Малювала більше, ніж зазвичай, майже не залишаючи часу для сну. Тому що у снах, щоночі, вона бачила одні і ті ж сцени інтимного характеру і навіть виснажений мозок чи тіло, не зупиняли від вигадування цікавих сцен. Ба більше, зілля Сну без сновидінь здається було протерміноване, бо ж іншої причини відсутності ефекту у неї не було.

Коли настав довгоочікуваний день, Герміона не знала, чи то радіти, як мале дитя, що отримало нову іграшку, чи закритись у ванній і капризувати, як підліток, що вона нікуди не піде.

Джіні не дала їй жодної з можливостей, коли увірвалась у квартиру ще до обіду. Вона збилась з ліку скільки годин тривали справжнісінькі тортури над її тілом. Та результат від них, направду, був приголомшливий.

Коли о пів на шосту Ґрейнджер поглянула на себе, то могла руку на відсіч дати, що навіть рідна мати її не впізнала б.

Волосся підібране і закріплене, напевно, не одним заклинанням і ще до того ж тисячею і однією шпилькою. На очах красувався макіяж у стилі смокі айс, а на губах — яскраво червона помада. Ніякої пудри чи рум’ян — за словами подруги, вони без потреби.

Мінімальність прикрас компенсувало плаття, на якому й був основний акцент, в тон її помади. Кольору крові.

— Потрібно зразу показати, з якого ти факультету, щоб не розслаблявся, — ось як це аргументувала Візлі.

Воно було на бретельках і показувало її тендітні плечі та гострі ключиці. В корсеті розмістились груди, ефектно припідняті. Сукня обліплювала її, наче друга шкіра, спускаючись нижче, де зліва від стегна і до коліна розмістився виріз. Завдяки червоним шпилькам, ноги Герміони здавались довшими, аніж є.

Вона мала визнати, що була дуже красивою, але щось було не так. Розглядаючи себе у дзеркалі, її не покидало тривожне відчуття.

Стоячи позаду неї, Джіні це швидко зауважила.

— Щось не так? —запитала дівчина, зустрічаючись поглядом із Герміоною, в очікуванні відповіді.

— Ти чудово попрацювала Джіні та... — заламуючи пальці, Герміона старалась підібрати слова.

— Та... Не тягни фестрала за яйця Ґрейнджер, і кажи як є.

— Це — не я, — полегшено промовила Герміона, розриваючи зоровий контакт між ними, знову розглядаючи своє відображення. — Як би це пояснити? Розумієш, дивлячись на себе, я не бачу Герміони Ґрейнджер, я бачу красиву дівчину, як і сотні інших. Це не зовсім те, чого я хотіла. Звичайно ж, — вона хутенько розвернулась, беручи подругу за руки, — я дуже вдячна, що ти так старалась, але я і так занадто нервую, щоб ще переживати про те, що мені некомфортно.

Візлі пильно вдивлялась у неї, не кліпаючи і не промовляючи ні слова. Та потім риси її обличчя потепліли і легка посмішка окрасила вуста.

— Ти мала сказати мені раніше, а тепер у нас замало часу. То ж негайно говори, що робити.

На цих словах, вона знову всадила Герміону на стілець перед туалетним столиком, але вже обличчям до нього.

Двадцять хвилин пішло на те, щоб прибрати макіяж з очей, залишаючи тільки тонкі довгі стрілки та густо нафарбовані вії. Знайти та витягнути усі шпильки, заховані у буйному каштановому волоссі, видалося квестом, наприкінці якого волосся лежало на спині і тільки передні пасма були закріплені.

Розшпиливши прихований у сукні замочок, Джіні була змушена піти до вітальні, звідки долинав чоловічий голос, що голосно її гукав.

Крокуючи кімнатою, паралельно знімаючи червону тканину, Герміона поглянула на годинник і побачивши, що має не так вже й багато часу, кинулась до шафи.

Вона швиденько зняла з вішаків класичні чорні штани і сорочку того ж кольору. Поспіхом, ледь не падаючи на підлогу, вона таки опинилась в одязі.

Підбігши назад до туалетного столика, почала знімати прикраси, паралельно паличкою прикликаючи інші. На шиї опинився срібний ланцюжок з підвіскою у вигляді краплі з рубіновим камінчиком посередині. На вухах за лічені секунди опинились такі ж рубінові сережки, а на руці — її улюблений годинник. Губи мимоволі розтягнулись у задоволеній посмішці. Ідеально. Остання деталь — і вона готова. Взувши назад свої червоні підбори, дівчина трохи відступила назад, щоб оцінити результат.

В такій позі, коли вона крутилась перед дзеркалом, її і застала Джіні, про повернення якої сповістило легке присвистування.

— Герміоно... — вона на секунду замовкла, скануючи її поглядом з голови до ніг. — Вау. Навіть не так, це — більше ніж вау.

Рум’янець з’явився на щоках Ґрейнджер. Вона не часто чула компліменти, щодо свого зовнішнього вигляду, тож завжди мала таку реакцію.

— Дякую, Джіні. Що сказав Гаррі? Нам хіба не час? Чи ти плануєш любуватися мною увесь вечір у моїй кімнаті? Бо я думала, що ти планувала «вигуляти» своє нове плаття.

— Я не даремно витратила на нього половину Гарріної зарплати, ми зобов’язані йти. Він чекатиме нас біля входу до галереї.

З цими словами рудоволоса наблизилась до шатенки, хапаючи її за руку і втягуючи їх у вир явлення.

*****

Вона думала, що закриття буде чимось відрізнятися від відкриття, але усі ми допускаємо хибні припущення. Багато людей, знову ж, ходили навколо картин інших художників і тільки біля її — стояла лише їх компанія.

— Не засмучуйся, Герміоно, — сказав Гаррі, поклавши руку їй на плече,  — Ван Гога також признали не зразу.

— То ти пропонуєш, мені померти, щоб нарешті всі звернули увагу на мої картини? — вона повернулась до нього зі слабкою усмішкою. — Хороший спосіб мене звеселити.

— Відійди Гаррі, — Джіні, не церемонячись, відсунула Поттера від подруги. — Ти зовсім не допомагаєш. Не все так страшно, люба. Можливо ми просто поквапились і ще не настав твій зоряний час?

Втіха рудоволосої також не сильно допомогла, тож, повідомивши друзям, що їй потрібно до вбиральні, вона, маленькими кроками, аби уникнути, спаси Мерліне, падіння, через височенні каблуки, попрямувала до пункту призначення.

Ґрейнджер п’ять хвилин ретельно мила руки у теплій воді, щоб втамувати тремтіння.

Спокійно, Герміоно, все не так страшно. У тебе ще буде багато можливостей, у разі чого, Міністерство щомісяця висилало сов до її квартири з запрошенням на посаду в затхлих і темних приміщеннях.

Дівчина пильно вдивлялась у своє віддзеркалення, заспокоюючи себе єдиним аргументом, що на даний момент хоч трішки припіднімав дух.

Побачення.

Хоча, даремно вона про нього згадала, оскільки серце почало відбивати чечітку, а вимиті долоні — пітніти.

Та прийди ж у себе, жінко! Скільки вже можна? Ти пройшла війну, це не перше побачення у твоєму житті і не перший чоловік. Заради Морґани, зберись.

Допоки не втратила бойовий запал, вона хутенько вийшла з вбиральні, прямуючи туди, де залишила друзів. Але різко зупинилась на півдорозі, зауважуючи ажіотаж там, де по ідеї мали бути її роботи. Здається, усі чарівники з галереї зібрались навколо картин Герміони Ґрейнджер, та вона ніяк не могла збагнути чому.

Підійшовши ближче, вона побачила Драко Мелфоя у сірому костюмі, з-під розкритого піджака якого виднілась чорна сорочка, з розшпиленими першими ґудзиками.

Він стояв спиною до першого полотна, роз’яснюючи щось чарівникам, які обступили його. Змістивши погляд праворуч, вона помітила, що Гаррі та Джіні роблять теж саме по відношенню до інших картин.

Люди водночас навели палички на її витвори і почулись здивовані зітхання з вуст декількох ошатних дам.

Що тут в біса відбувається? Ось що хотілось крикнути колишній ґрифіндорці, привертаючи загальну увагу. Та все, на що її вистачило, це завмерти, як статуя, спостерігаючи за реакцією чаклунів та чаклунок.

Так вона і провела час, аж поки сірі очі навпроти не вивели її з оціпеніння. Він так пильно вдивлявся в її обличчя, що у Герміони виникла думка, наче він чогось шукав. Емоцій? Реакції? Тому що вона вважала, що на даний момент нічим не відрізняється від кам’яної глиби. Просто пустка в голові від шоку.

— З тобою усе гаразд? — промовив він тихим баритоном.

— Що... — їй довелось прочистити голос, щоб він не звучав так грубо. — Що відбувається?

— О, все просто, — на секунду здалось, що тінь полегшення пробіглась його обличчям і чоловік махнув рукою позад себе, — допомагав їм прозріти, як колись це зробила ти для мене.

— Але навіщо?

Вона закусила губу. Знову. Він повільно підняв руку, великим пальцем звільняючи її губу з полону зубів. І замість того, щоб його забрати, Драко пройшовся ним по її щоці.

— Не хотів бачити тебе сумною на нашому побаченні.

Це все, що було потрібно, щоб вона зашарілась і відвела погляд у сторону, щоб не запищати від захвату. Ніхто не робив такого для неї. Ось те, що дійсно відбулося з нею вперше.

— Ти не зобов’язаний був цього робити, — так тихо пробелькотіла Герміона, що сама ледь чула, що вимовили її вуста.

— Але я хотів, — його відповідь не забарилась, — до того ж, як дехто минулого разу зауважив, я — джентльмен і, як представник цього звання вважаю, що це був мій обов’язок.

— О, Герміоно, ти бачила?

Високий голос Джіні перервав їх усамітнення. Нагадайте хтось, чому вона дружить з дівчиною без почуття такту?

Мелфой відсторонився, також спрямовуючи погляд на її друзів, які наближались.

— Дякую за допомогу, містере Мелфою. Завдяки вам, нарешті, у цих снобів відкрились очі, — Гаррі простягнув долоню для рукостискання, на яке Драко без вагань відповів.

— Вам немає за що дякувати, містере Поттере. Радий з вами познайомитися, багато чого чув про вас.

— Не вірте газетам, там не завжди пишуть правду.

В нього був чарівний сміх, до того ж, його підборіддя задерлось догори, відкриваючи Герміоні вид на довгу шию та сексуальний кадик.

— Охоче вам вірю, оскільки сам систематично страждаю від цього, містере Поттере, та моє джерело інформації інше. Ім’я Северуса Снейпа вам про щось говорить?

Здається брови Гаррі зникли з радарів, так високо вони піднялись від здивування. Шоковано переглянувшись з Герміоною, він знову зосередився на блондині, розтуляючи рот для запитання, та був перерваний.

— Мій хресний був хорошої думки про вас і багато історій розповів про ваші шкільні роки, — відпустивши долоню Гаррі, він поклав свою руку на дівочу талію, змушуючи її наблизитись до нього. — Якщо ви не заперечуєте, то я б хотів дотриматись обіцянки і відвести Герміону на вечерю.

Досі не в змозі промовити хоч щось, Поттер просто витріщався на Мелфоя, тож Джіні, як завжди, все взяла у свої руки.

— Так, звичайно. Усього доброго.

І, вхопивши досі заторможеного Гаррі попід руку, потягнула його до столиків з напоями.

— Ходімо? — запитав Драко, вигинаючи брову і прибираючи руку з її талії, згинаючи ту у лікті, галантно пропонуючи вхопитись за нього.

Що ж, це було доречно, з її то височенними шпильками і ватними ногами. Під усіма зацікавленими поглядами вони вийшли з галереї, опиняючись на свіжому повітрі, спостерігаючи сутінки, що опускалися на місто. Герміону аж розпирало від цікавості, куди вони підуть. Їй здавалось, що Драко з тих людей, які люблять дивувати.

І вона мала рацію, коли Мелфой неочікувано роз'явив їх. Наступної миті вона стояла посеред окремої кабінки у ресторані, біля панорамного вікна з чудовим видом.

Розмістившись за столиком, він зробив замовлення офіціанту, не відводячи від неї погляду, зчитуючи усі її реакції на страви, що мали принести.

Поїдаючи їжу і, водночас ведучи світську бесіду, вони плавно перейшли до десерту, коли терпець Герміони увірвався. Не давши собі можливості передумати, вона різко його перервала посеред речення про плюси ренесансу і, прямо в лоб, без усіляких натяків запитала те, що хвилювало її увесь тиждень, не відпускаючи.

— Чому я? Чому ти запросив на побачення мене?

— Хмм.

Драко відкинувся на спинку крісла, роздумуючи, і, водночас відправляючи ложку з мусом до рота. Це покарання, за її нетерпеливість. Те, як він нахмурився, перекочуючи десерт у роті, змусило її трусики намокнути. Не вперше за цей вечір. Його погляд, спрямований у вікно, знову повернувся до неї.

— Хочу заспокоїти тебе зразу, це не через те, що ти Героїня Війни і твоя зовнішність теж була не першочерговим критерієм, чому я звернув на тебе увагу. Хоча ти дуже приваблива, — додав він дуже швидко, коли вона звела брови на переніссі. — Як би це пояснити? Твоя аура. Те, як ти стояла навпроти своєї картини, привернуло мій погляд. В мене виникло бажання покликати тебе на побачення, коли я зрозумів її значення, але я впевнився у цьому пориві, після твоєї відповіді на вулиці. Наука — то хвойда, — його вуста вигнулись у посмішці, — чорт забирай, це було найкраще, що я почув.

Він знову нахилився вперед, ставлячи лікті на стіл та кладучи підборіддя на кісточки тильної сторони долоні.

— Мене заворожує твій стиль введення розмови і твої реакції такі щирі, ненаграні, що змушують щоразу гадати, які ще у тобі приховуються. І запах вишні навколо тебе, заставляє хотіти наблизитись. Такий чистий аромат.

— Та не моя кров, — прошепотіла Ґрейнджер. — Ти нічого не подумай, але твоє прізвище здалось мені таким знайомим, що я не втрималась і перевірила. Мелфої — найдавніший аристократичний рід чистокровних чаклунів, а я...

— Тебе це хвилює? — запитав Драко. — Тому що мене — ні. Чистокровні, напівкровки, маґлонароджені — яка, до Мерлінової дупи, різниця? Мене цікавиш ти, як людина, а не твоє чортове походження.

В цей момент, вона захотіла його більше, ніж усі рази до того загалом. За ці дні він ще ніколи не був таким привабливим та сексуальним в її очах, як зараз.

— Якщо ти закінчила з їжею, — продовжив Драко, підводячись з місця і наближаючись до неї, — то як щодо прогулянки у парку неподалік?

Вона просто кивнула, також підводячись.

Коли вони дійшли до парку, то Герміона зрозуміла, що сирітки по її тілу бігають не від задоволення, а від вітру, що ставав дедалі холоднішим. І, здається, він теж це зауважив, оскільки за хвилину його руки опустили сірий піджак на її плечі. Вони йшли мовчки, тільки з тою різницею, що тепер її маленька долоня знайшла притулок у його широкій та, на її скромну думку, надійній.

Не поспішаючи, вони пройшлись стежкою до іншого входу у парк, де, як вона зрозуміла, їм доведеться розпрощатись. Вони стояли одне до одного обличчям, не відводячи погляду. Якби її хтось запитав, чи не було їй незручно, то відповідь — ні. Ця тиша між ними була радше хвилюючою.

— Я можу сказати дурість? — запитала дівчина.

— Ти можеш робити усе, що заманеться, — він не забарився з відповіддю.

— Я хочу цілувати тебе, втрачаючи контроль, — вона дуже тихо прошепотіла слова, переводячи погляд на його губи, — бо я не знаю, між нами щось є? Чи тільки мій вогонь?

Його тихий стогін обпалив її вуста. Коли він встиг наблизитись? Чи це вона? Не важливо. Не зараз, коли Герміона так близько від того, щоб перевірити, який смак мають його губи. Він притулився власним лобом до її, заплющуючи очі, роблячи різкий вдих.

— Не жартуй так, Герміоно. Я... Я хотів запросити тебе, ще на одне побачення і продемонструвати всі свої манери, проявити витримку і...

Вона не хотіла чути продовження, він може озвучити це іншого разу, тож дівчина вдруге за вечір перебила його.

— Зробиш це пізніше. Я не те щоб з дівчат, які напрошуються у ліжко на першому ж побаченні, але сьогодні дозволь мені побути такою. Я не можу більше терпіти.

Він розплющив очі, в яких чорні зіниці майже витіснили сірий граніт.

— Ти не пожалкуєш? Ти не зможеш передумати. Я не дам тобі такого шансу. Зараз єдина можливість.

Його дихання з кожною секундою ставало все важчим і швидшим, як і її. Усе тіло поколювало у передчутті. Вона запустила руку у чоловіче волосся на потилиці, опускаючи його голову нижче, щоб у наступну секунду припасти до його губ у поцілунку. Недовгому, щоб по закінченні прошепотіти прямо в губи: «Не давай мені її».

— До біса, — ледь не прогарчав мужчина, обома руками хапаючи її за талію і втягуючи у петлю переміщення.

У неї не було часу оговтатись від раптовості, оскільки чоловічі руки перемістились до її обличчя, обхоплюючи, а губи накрили її у нестримному та жагучому поцілунку.

Ось, як відчувається рай. Він має смак шоколаду та міцне тіло, яке притиснуло її до стіни, не залишаючи між ними і зайвого міліметру. Вона відчувала усе. Усі його вигини та впадини, як і він її. Блаженство, зосереджене в пристрасному поцілунку, що прискорювало дівочий пульс, до максимальної межі.

Герміона, аби встояти, вхопилась в передпліччя Мелфоя, дозволяючи сірому піджаку зісковзнути з плечей і не поступалась у прояві власних емоцій. Це було краще, аніж у її снах, краще за найвологішу фантазію на яку тільки здатна була її уява.

Коли від напливу почуттів ноги переставали тримати, він протиснув свою ногу поміж її стегон  і обхопив їх долонями, змушуючи осідлати його. Поцілунки стали опускатись вздовж її підборіддя, нижче до шиї, то проводячи по ній язиком, а поміж тим затискаючи між зубами тонку шкіру.

Його вуста шепотіли, щоб вона рухалась і хто вона така, щоб не підкоритись цьому бажанню? Руки Драко допомагали їй ковзати вперед-назад, створюючи ідеальне тертя. Коли Ґрейнджер віднайшла сталий ритм, руки Мелфоя, не відриваючись від тіла, почали підніматись вище, до розрізу сорочки, тут же потягнувши її в різні сторони.

Ніби крізь воду чувся звук падаючих ґудзиків, та їй було геть байдуже. Усе, що займало дівочі думки — це як прекрасно його губи відчувались на її збуджених сосках, що показались з-під бюстгальтера, який він так спритно спустив до плаского живота, та тертя об його ногу, що збуджувало ще більше. Хоча куди вже далі, коли здається з її трусиків можна витиснути цілий водоспад. Герміона вже давно впилася нігтями в чоловіче передпліччя, а голову відкинула назад, потилицею спираючись до стіни, не втримуючи звуків схвалювання його дій.

— Прекрасна, — бурмотів Драко між поцілунками, — чарівна, — ковзаючи губами вище, — така солодка, — промовляючи їй це прямо у вуста, і тим самим змушуючи розплющити очі. — Ти наче створена для моїх поцілунків, — ротом хапаючи стогін, що вирвався з неї.

Його руки знову обхопили її стегна, а нога вислизнула з їхньої хватки. Вона подивилась на нього затуманеним та водночас запитальним поглядом.

— Заскакуй, — це було усе, що він промовив, а їй більше нічого не було потрібно.

Зафіксувавши Герміону на своєму поясі він почав рухатись по приміщенню, а вона не в стані чекати, скинула з себе сорочку та бюстгальтер, притуляючись голою шкірою до чужих грудей, досі одягнених, і запустила пальці в платинові пасма. Її губи притиснулись до його шиї, залишаючи по собі багряні сліди.

— Зачекай Герміоно, нам варто дійти до ліжка та це складно, коли ти так наполегливо мене відволікаєш.

— Ми можемо не йти туди, — не відволікаючись від виціловування його шиї прошепотіла дівчина.

Одна з його долонь, дуже швидко опинилась в її кучерях, відтягуючи голову назад, аби їхні погляди зустрілись.

— Пробач, Ґрейнджер, — нахабна посмішка, з’явилась на його губах, — та під час сексу, керую я.

Її піхва напружено стиснулась навколо пустоти і стогін заповнив кімнату. Ще ніхто не називав її за прізвищем під час прелюдії. І, до власного подиву, вона збагнула, що це збуджує навіть більше, ніж власне ім’я. Відволікшись на це, вона дала змогу йому все ж дійти до ліжка, на яке він вклав її настільки обережно, наче фарфорову. Її червоні шпильки загубились ще на початку їх шляху, та зараз її цікавив лише вид, що постав перед очима, варто було Драко в прискореному темпі зняти з себе сорочку.

Широкі плечі і ямки над ключицями. У нього не було кубиків чи стального пресу та він був підтягнутим і деякі м’язи були яскраво вираженими. По руках, наче змії, повзли вени, вказуючи на його напруження. Якби він навчався у Гоґвортсі то точно потрапив би на Слизерин, так гріховно пасуючи тому факультету.

Ніби дублюючи дії Драко, Герміона розшпилила штани, стягуючи їх разом з трусиками і відкинула кудись у сторону. Коли він упорався зі взуттям вона не знала та і хвилювало її лиш те, що вона бачила, а це був чоловік, що навис над нею, поїдаючи поглядом і проводячи руками по кожній ділянці тіла.

Він знову припав до дівочих вуст у нестримному поцілунку, Герміона вхопилась за плечі Мелфоя, в той момент, як його ерекція доторкнулась до її вульви. Вона намагалась насадитись на його орган та міцна чоловіча рука утримувала її стегна на місці, не даючи можливості рухати ними.

— Така нетерпляча, — прошепотів Драко їй на вухо, — так сильно мене хочеш, — його стогін проник здається у кожну клітину тіла. – Така мокра і все через мене, чи не так? — запитав він.

— Драко... Благаю, будь ласка, — задихаючись прохникала Герміона.

Вона не могла більше чекати. Їй здавалось, що вона скоро вибухне від напруги. Та і він був недалеко від цього, оскільки чоловіче тіло було таким же напруженим, а пальці, що пестили її груди, давно тремтіли.

Драко повільно почав проникати у неї, нарешті даючи те, чого їй уже давно так хотілось. Він не поспішав, міліметр за міліметром наповнюючи її усю. Коли їхні стегна стали торкатись одне одного, він одним блискавичним рухом перевернув їх так, що тепер Герміона сиділа на ньому. Її волосся спадало навколо обличчя, створюючи ширму, тому Мелфой сів і під новим кутом і проник ще глибше, вихоплюючи з неї новий стогін.

Пальці Ґрейнджер заплутались у його волоссі, одна його рука розмістилась на її стегні, а друга — попрямувала вверх, зупиняючись посеред лопаток. Він акуратно припіднімав дівчину, допомагаючи їй рухатись та створюючи повільні та сильні фрикції. Вона відкинула голову назад, відкриваючи доступ до власної шиї, чим Драко і скористався одразу ж припадаючи до неї. Його поштовхи ставали все швидшими та швидшими, прискорюючи їхнє дихання і серцебиття та наближаючи до довгоочікуваної розрядки.

— Давай, Ґрейнджер, ти близько, — рикнув мужчина.

Він спустив руку зі стегна нижче, знаходячи її клітор, так швидко і, так влучно, що в її голову закрався сумнів, а чи бува він не проходив для цього спеціальної програми. Та ця думка моментально вивітрилась, коли усе тіло напружилось і блаженний оргазм накрив її, наче хвилею цунамі. Його звільнення не забарилось, бо вже через кілька фрикцій вона відчула потік гарячої сперми всередині.

Герміона головою притулилась до плеча Драко, а він важко дихав їй у шию. Чоловік, відкинувся назад на ліжко, розлігшись на спині, примостивши дівчину зверху на своїх грудях.

Вони просто лежали, вгамовуючи галоп серця і нормалізуючи дихання. Його рука виводила незрозумілі узори на спині, коли вона, досі не виплутавши пальці з його волосся, масувала чоловічу потилицю.

— Ти стояла у кінці того проходу, з такою широкою усмішкою, що в моїй голові одразу ж спалахнули думки, як мені викликати її на твоєму обличчі, — раптово промовив Мелфой. — Ось чому я побіг за тобою в надії, що пропозиція повечеряти покаже мені цю реакцію. Та твої слова, — він глухо засміявся, створюючи вібрації у грудях, що одразу ж передались по усьому її тілу, — і те, як ти їх промовила, були значно кращими. Але це не означає, що я відмовився від цієї ідеї. Колись твоя усмішка буде адресована особисто мені та викликана моїми діями.

— Мені подобається твоя впевненість, — відповіла Герміона, посміюючись.

— Розкрий секрет, — відсторонившись, Драко заглянув їй у вічі, — як ти це зробила? Вперше зустрічаю таке.

— Усе просто. Це мої спогади, які я перенесла на полотно, — його брови були нахмурені, — Хм, гаразд. Я малюю місце з яким пов’язаний мій спогад, накладаю авторське закляття і вуаля, воно переноситься на полотно. Коли люди промовляють заклинання то бачать його. Я називаю це — намальованим магофотом.

— Ти так можеш зробити з усім? — здивовано пробелькотів Драко.

— Якщо побачу, то думаю так. Насправді, я ще не експериментувала з чужими спогадами. Але Драко, — вона заплющила очі і рум’янець поповз по її щоках, — ти не міг би накласти протизаплідне заклинання, я тільки зараз зрозуміла, що залишила клатч з паличкою Джіні.

— Ахахах, — розсміявся чоловік на повний голос, — признайся, ти зробила це навмисне.

— Звичайно, — не втрималась дівчина від сарказму і нахилилась над його обличчям, своїми вустами впритул до чоловічих губ. — Мені потрібна була причина, щоб ти провів мене додому.

З легкою усмішкою він відповів на поцілунок, зариваючись у дівочі кучері.