— Торао!
З-за спини почувся крик одного дуже непосидючого капітана.
Пройшло не так вже мало і часу з моменту коли вони перемогли й нарешті прийшов кінець союзу, от тільки він, Луффі, так не вважав, де б вони не зустрілись, що б не робили, а той завжди меле про якихось накама.
В цей раз, Ло вирішив проігнорувати, вдати, що не почув, от тільки цей гумовий макак виявився швидшим... Що ж, це з самого початку була провальна ідея, йому потрібно було лишень дійти до ринку за дечим потрібним, повертатися на субмарину не хотілося з пустими руками, та й він що, боягуз? Можливо сьогодні нарешті вдасться з тим нормально поговорити, а ще, нарешті, щоб Луффі більше не називав його тим дивним прізвиськом.
— Торао! Я тут!
Напевно, Луффі не зрозумів, що Ло намагався втекти, зробивши так, щоб це жодного разу не виглядало як втеча.
Важко видихнувши, Ло повертається до того, поправляючи капелюха.
— Чого тобі Муґівара-я?
Той усміхнувся.
— Шиши, не добре втікати від своїх накама!
— Ми не накама!
— Дурненький Торао, шишиши, накама це назавжди, ти не можеш просто так взяти й обірвати все.
Однієї хвилини вистачило, щоб Трафальгар відчував що всі надії марні, скоріше він повірить у слова муґівари, чим муґівара у його...
Він потер переднісся, на мить заплющивши очі, поки хлопець все ще тихо сміявся, і як йому вдається попри все бути таким... по дитячому наївним? З того що Ло знає, пережив він не найкращі ситуації як у дитинстві, так і в більш дорослому віці.
— Так, гаразд, почнемо з того, що я не Торао, навчись вже вимовляти слова.
— Навчитись? А що тут складного. Невже тобі не подобається?
— Ні, називай мене Трафальгар.
Лице Луффі стало на мить серйозним, але через секунду трохи скривилось, після чого почались спроби вимовити.
— Тарф... Торао!
— Ні, Луффі, Трафальгар
Луффі лише поблимав очима, тут і без слів зрозуміло, недочув, чи просто не зрозумів...
— Ло Трафальгар, повтори.
— Ло... Трафгаар.
Хоча той і робив тонну помилок, але як здавалося, якийсь прогрес був.
— Так, гаразд, повторюй за мною, Тра-фа-ль-гар.
Той кинув і став повторювати сказане так само по складам.
На мить, Ло відчув, що зараз тому вдасться.
— Тепер скажи, Трафальгар.
— Тральгар.
Ні... І на що він сподівався!
Зробивши фейспалм, Ло для себе вирішив що після останніх двох спроб піде геть, і тим паче, якщо тут Луффі, значить десь поряд є і його накама, які можуть його забрати, але це як пощастить.
— Давай заново, і не з’їдай «фа» Трафальгар, Трафальгар, що тут в біса складного?!
І знову сміх, хлопцю поруч здається лише подобалось, але їжа... Їсти, з’їдати, він одразу відреагував.
— Я ще нічого не їв! Це наклеп.
Луффі зробив ображене лице.
— А ти знаєш що таке наклеп?
— Ей, за кого ти мене сприймаєш, Торао!
— Трафальгар
— Торао!
Гаразд, в цьому точно немає сенсу, лише даремно витратив час, можливо, все-таки варто змиритися...
Ло відвернувся від муґівари й пішов далі, от тільки почув, що той як собака йде за ним.
Обертатися не хотілось, але довелось.
— Що на цей раз?
— Я хочу жерти, Тора-а-а-о ти не знаєш де тут продають м’ясо?
Ло хмикнув.
— Хіба цим не повинен займатися зараз твій кок?
— Точно! Санджі! Напевно, він зараз вже на місці, але я такий голодний, і здається заблукав.
— Гаразд-гаразд, я зрозумів, просто йди мовчки.
Заблукав? Як він міг заблукати, якщо тут рукою подати від місця де стоять човни, чи солом’яні капелюхи обрали більш складний шлях? Тоді це пояснює чому Луффі загубився, але за той час поки він у морі, невже не навчився орієнтуватися й хоча б не відходити від накама далеко?
Але що вже робити, доведеться відвести на ринок, там вже і заберуть його від Ло.
Ця думка робила на душі легше, можливо, в якійсь степені, з Луффі і було весело, але це втомлювало, втомлював його ідіотизм, от тільки це не робило його тупим, проживши якийсь час з цим хлопцем, Ло впевнено міг це сказати, все-таки якби в нього було б настільки пусто в голові, він би і дальше свого острову не відплив.
Тишу перервав Луффі.
— Торао, а ти не голодний? Виглядаєш таким худим...
Трафальгар перевів погляд на хлопця.
— Ні, і ні, я завжди таким був.
Знову тиша, Луффі, здається, йшов спокійно, його обличчя була розслабленим, але час-від-часу він чи то всміхався, чи то сміявся своїм коронним сміхом.
— Торао?
І Ло знову повернув голову до того, от тільки не встиг він щось сказати, як через щось перечепився й почав падати, в ту ж секунду його щось хапає за талію та тягне. На жаль, чи на щастя, це була рука Луффі, який знов почав сміятися.
— Шишишиши, Торао такий незграбний, Намі завжди каже, потрібно слідкувати за дорогою.
— Якби ти мовчав, цього б не сталось...
Незадоволено пробубнів Ло, закривши свої очі капелюхом.
— Ей, з тобою все гаразд? Чому ти почервонів?
І як він тільки побачив? Це було лише декілька секунд!
Думав Торао, після чого відвів погляд на якогось до біса гіганського жука який скоріше за все і був причиною чому він впав.
А Луффі вже був біля нього, намагаючись підняти, що в нього вийшло.
Жук був дивним, віддалено схожим на жука оленя з сумішшю ще якихось жуків.
— Торао! Дивись! Цей жук зветься Ікхрімпфермюрсекхірспмінс і він стріляє афторсульфонилоксиалканперфторкарбоновою кислотою!
Хірург завмер від шоку, на його лиці можна було прочитати одне ЯКОГО, БЛЯХА, ХРІНА, ЯК ВБІСА ВІН ВЗАГАЛІ ЦЕ ЗАПАМ’ЯТАВ.
— А? Щось не так? Тепер ти блідий.
Здається, тепер йому потрібен був лікар, і заодно психолог...
— Луффі! Ти куди дівся!
З відкись почав линути голос, в ньому Ло впізнав голос однієї з накама Луффі, ну от, нарешті цього садиста від нього заберуть...
І забрали. Луффі що правда, не дуже хотів йти без жука, але від одного кулака любові все зрозумів й мовчки поплівся за дівчиною, в останній момент повертаючись, махаючи рукою й супроводжуючи це широкою усмішкою й голосним сміхом.
— Бувай!, Трафальгар.
А в голові Ло лише одне.
Він дійсно з нього знущається...