Як це — кохати ворога? Запитайте про це Мелфоя, і він напише вам есе на тисячі слів. На десятки тисяч слів. І зробить це, не зупиняючись. Зробить, присмачуючи речення епітетами та цитатами про вічність. Бо йому є, про що писати.
Він мучив власний розум, шукаючи відповідь на це питання, але нічого путнього так і не знайшов, крім її рідкої посмішки під час сніданків чи сміху на шкільному подвір’ї у теплі весінні дні. Можливо, це можна було прийняти за відповідь. Ніщо так не підбадьорювало його вранці у Гоґвортсі, як худе лице, облямоване кучерями. Вона не дивилася на нього, проте йому це й не потрібно було. Драко сповна компенсував відсутність будь-якого зворотного контакту, помічаючи її фігуру в кожному класі. Коли її рука здіймається догори, а професор не помічає її, Ґрейнджер зніяковіло червоніє. Настільки, що деколи йому здається: якщо чиркнути по теплим щокам сірником, можна буде запалити усі канделябри, що прикрашали стелю Великої зали. А коли вона надягає спідницю вперше за увесь навчальний рік, її рухи настільки скуті, ніби ґрифіндорка — старий годинниковий механізм. Коли Візлі кладе свою руку їй на плече, вона моментально стискає лямку шкільної сумки. Він завжди спостерігав за нею, хоч і намагався стримуватись і не стежити, але його очі — вони наче були запрограмовані фоном підмічати кожний її подих.
Це були найтоксичніші стосунки у його житті, а що найжахливіше — вони були однобічними. Ґрейнджер тероризувала його роками, поки він намагався зберегти шматки своєї грудної клітки. А вона й гадки не мала про війну, яку Драко вів із самим собою. Він був радий цьому, обізнаність Ґрейнджер лише ускладнила б усе. А його життя навіть віддалено не нагадувало звичайну синусоїду — воно скоріше було лабіринтом з відгалуженнями, кожне з яких у підсумку могло привести його до абсолютно неочікуваного фіналу. Ще один завиток був ні до чого.
Це почалось зі Святкового балу. Або, може, з удару на третьому курсі. Він не вловив момент, коли її кучері з дратівливих всюдисущих шматків соломи перейшли у ранг пишних локонів. Просто якось одного разу в голові клацнув перемикач, який через його постійні заперечення невдовзі взагалі зламався, і все пішло шкереберть.
На Святковому балу вона була менш красива, ніж в останній день, коли він міг бачити її більше, аніж мигцем. Плаття Ґрейнджер напевно було разів у п’ять дешевшим за туфлі Пенсі, але яка різниця, коли не одежа прикрашала її — а навпаки.
Поки вона спускалася сходами, що вели до вестибюлю перед залом, він буквально відчував, як підгинаються його ноги. Вона була красивою та чистою, набагато чистішою за Паркінсон і Ґрінґрас. Чистіше за нього. Він не був гідний її.
І це розбивало його серце.
Тоді, на вечірці з нагоди випуску із Гоґвортсу, він наважився підійти до неї. Драко спостерігав за нею протягом усього балу, це було ненавмисне, але він просто не міг відвести погляду від вирізу сукні на її тендітній спині. Стояти здалеку від неї протягом стількох годин здавалося непосильним завданням.
Повітря навколо Ґрейнджер було наповнене ароматом якогось парфуму, який абсолютно точно не повинен був справляти на нього таке враження. Але, коли він вперше глибоко вдихнув шлейф із бузку та троянд, його ніс відмовився випускати цей аромат. Він стояв у метрі від її прямої спини і просто захлинався нею. Розімліла Ґрейнджер була схожа на згусток енергії, що муркотів пісню собі під ніс, спираючись стегном на столик. Вона дивилась на Поттера та Візлі. Драко міг закластись із ким завгодно — вона посміхалася. Як завжди, не йому.
Напевно, збоку ця ситуація виглядала комічно. Він, що намагався не порушувати її особистий простір без дозволу, і вона — та, якій було дозволено довічно перебувати у його особистому просторі скільки вона захоче. Вона не хотіла, але Драко намагався не думати про це.
Повільна пісня вже повторила приспів, і він нарешті отямився, струшуючись про себе. Діватися було нікуди, та й не хотілося. Мелфой підняв тремтячу руку і поклав ту на її плече, відчуваючи тепло та м’якість шкіри під власними пальцями. Її сукня трималася на бюсті, в той час як ключиці, що зводили його з розуму, не були прикриті нічим.
Вона здригнулася та повернулася до нього. В очах відбилося здивування.
Його долоня опустилася по шву штанів, а потім знову сіпнулася в її бік. Зібравши усі свої сили докупи, Драко розліпив губи і подивився їй у очі.
Мерлін.
Герміона розгублено дивилась на нього, схвильовано стискаючи пальцями свій клатч. Цікаво, про що вона думає?
Драко агресивно обірвав себе. Нав’язлива звичка лазити по чужих головах переслідувала його з шостого курсу, але він ніколи не дозволяв собі навіть подумати про те, щоб зануритися у її думки хоч на мить. Існувала ймовірність, що він просто залишиться там назавжди.
— Ґрейнджер, один танець, — кликати її по прізвищу не було потреби, адже він вже й так привернув її увагу, проте нічого поробити з власним хвилюванням він не міг. Нехай краще буде так, аніж чергова образа з його вуст.
Вона опустила вражений погляд на широку долоню. Той затримався на довгих пальцях і — Драко міг присягнутись — побіг вище по руці, але все обірвалось, коли фінальні акорди мелодії струснули його барабанні перетинки. А потім тиша. Його очі розширилися, перелякані, серце пропустило низку ударів. Він напружив слух в очікуванні нової пісні. Мерлін, будь-якої, будь-якої. Нехай навіть найжахливішої, йому було однаково. Не існувало жодної вірогідності, що він почує хоч щось, крім шуму крові у вухах.
Але ні. Нова мелодія все не починалася, а велетенський магічний годинник пробив дванадцяту. Він відчув, як усі органи всередині нього зменшилися до розміру тенісного м’яча і в наступний момент вибухнули, коли жалібний погляд Герміони зачепив його.
— Вибач, Мелфой. Бал завершено.
Бал завершено.
Завершено.
Щось розбилося у ньому з гучним тріскотом, коли вона знову повернулася до нього спиною та пішла, так і не торкнувшись його долоні своєю.
І ось вона. Жива і здорова. Стоїть перед ним на міністерському балу десять років потому, коли на його підмізинному пальці вже сяє обручка, а в одній зі спочивалень маєтку мирно спить його син.
В неї ж — не обмежені прикрасами руки, абсолютно вільні. Розв’язані.
Маючи всі можливості, вона ігнорує їх, поки він робить усе, щоб провести поряд із нею хоча б декілька хвилин.
Вона успішна і самотня, і Драко хотів би сказати, що йому байдуже, що її серце вільне, але самообман — погана річ.
На цей раз він сміливо підходить до неї, зустрічаючи погляд темних очей на половині пройденого шляху. Вона все така ж шокована. Спогади накривають його лавиною, поки він ступає крок за кроком ближче до тієї, від якої йому краще бігти. Стіни блокології щосили стримують його непохитний погляд, що так і норовить дослідити кожну ділянку її шкіри.
— Герміоно.
Його пробиває током від усвідомлення, що замість звичного сухого «Ґрейнджер» з вуст злітає її ім’я. Це відчувається як бузок та троянди.
Таке чуже і водночас рідне.
Він ніколи не дозволяв собі такого. Її ім’я було назавжди закарбоване в його пам’яті, але дати собі волю вимовити його вголос — це як вистрілити собі у голову з револьверу, коли ти не впевнений у тому, що там відсутні кулі.
Його волога долоня злітає догори, запрошуючи її на танець. Нехай тільки спробує відмовити йому. Мелфой не дозволить, тільки не зараз, коли він знову наступає на горло своїй гордості, перекриваючи тій кисень.
На цей раз він дочекався початку нової пісні.
Вона не відводить очей від його обличчя, Драко вчиняє так само. Жіноча долоня поправляє зачіску і декілька секунд потому торкається його пальців.
І все, що залишається в нього, — це бісовий абсолютно непотрібний флакон з чистою кров’ю на пам’ять. Все інше він віддає їй. Кидає під ноги як плату за те, що він нарешті відчуває теплоту її руки.
Вона також волога. Смішно.
Він — остання людина, якої вона має боятись. Бо якщо раптом колись перед ним постане вибір між її життям та існуванням інших, Драко спокійно вип’є потрібну пігулку чи натисне на потрібну кнопку, щоб знищити цей світ заради неї.
Він завмирає на коротку мить, але ноти продовжують свій біг, примушуючи його виринути зі своїх думок.
Мелфой підходить ближче і торкається другою рукою її талії, обтягнутої чорним атласом. Не секунду в голові з’являється усвідомлення, що Асторія знаходиться десь поблизу, можливо, навіть у цій самій залі. Але зараз значення має лише Герміона в його руках та її спокійні видихи йому в шию, коли вони починають танець. Її рухи непрофесійні, кострубаті, та він впевнено веде їх по колу, намагаючись не зловживати повітрям з домішками ґрейнджерівського аромату, яке оточувало його. Драко рішуче підхоплює її за талію і в ту ж мить відчуває, як міцно вона стискає його плечі у страху, що він її впустить. Дурненька.
Він би все віддав за ще одну спробу почати спочатку. Відмотати час назад, на перший курс, і зробити інший вибір. Піти по іншому шляху, заплутатись у незнайомих відгалуженнях особистого лабіринту, жертвуючи усім, чим потрібно, і віддаючи стільки, скільки потрібно, щоб Мерлін дозволив йому хоча б спробувати.
Але, на жаль, усі часовороти знищені разом з його останньою спробою опинитися поряд з нею довше, ніж на три хвилини.
Тому він ризиково притуляється до її скроні своєю і вбирає дихання Герімони, що різко прискорюється. Востаннє, йому це потрібно. Його рот знаходиться у неймовірній близькості до її вуха, і він наважується зізнатись їй. Мовчки. Замість усіх тих поглядів, які вона ніколи не помічала і не помітить більше жодного разу. Він не дозволить.
Я кохаю тебе.
Вуста майже непомітно ворухнулися на останньому слові, торкнувшись вуха. Мурахи пробігли спиною, Мелфой заплющив очі.
Вона, ймовірно, все зрозуміла.
Щокою він відчував завитки у її скроні. Її волосся було настільки м’яким, що хотілось заритися у нього носом і вдихати запах її кучерів, доки пісня не скінчиться.
Вони продовжували повільно рухатися, коли він раптом відчув, як волога долоня Герміони лягла на його спину. Його рука, що до цього лиш ніжно і ледве торкаючись лежала трохи вище її талії, рушила вгору. Він максимально широко розкрив долоню, намагаючись захопити більше м’якої шкіри вперше і востаннє. Ця жаліслива подачка з її боку робила з нього покаліченого пса, але йому було відверто байдуже. Так хочеться побути обдуреним хоч на хвилину та уявити, що вона також любить його. Що вона також хвилюється за нього на відстані і мріє про щось більше. Але, на жаль чи на щастя, її життя ніколи не буде пов’язано з його, що відгукується болем у грудях, коли він згадує про це.
Драко жмуриться, легко натискаючи на її спину, і притуляє Ґрейнджер ближче до себе, намагаючись запам’ятати відчуття, коли вона знаходиться у його руках. Відкласти його у пам’яті, коли він вчергове заливатиме біль за допомогою вогневіскі.
Коли мелодія підходить до завершення і тепер з усього оркестру чутно лише трель двох останніх нот, він повільно відсторонюється від неї і стискає щелепи. Як це важко: самостійно руйнувати власноруч збудовані ілюзії. Він відчуває, як бите скло утворюється у горлі замість цукру її парфуму.
Драко відступає на крок назад, випускаючи її талію з рук, і одразу ж втрачає все тепло, яке встиг накопичити за ті цілющі миті, що був поруч із нею.
Вона розгублена. Очі схвильовано бігають з боку в бік.
Нічого, Ґрейнджер. Я нічого від тебе не чекаю.
Драко стримано посміхається, ніби йому боляче розтягувати губи, і розвертається.
Тепер він піде першим.