─ Маєш три секунди, перш ніж я гримну дверима перед твоїм обличчям, Мелфою.
Драко вже пошкодував про своє рішення. Кожна працююча клітина його мозку волала, щоб він пішов геть, але план уже був повністю продуманим. Бракувало лише одного елемента ─ її.
Він удавано всміхнувся, хоча знав, що це нікого не переконає. Однак, якщо вона погодиться, йому доведеться значно краще приховувати справжні емоції до неї.
─ Я з пропозицією.
Ґрейнджер підозріло зиркнула на нього, і він майже повірив, що з часів їхнього вічного протистояння в Гоґвортсі не минуло й дня. Її волосся було таким же густим, погляд таким же гострим, а впертість такою ж очевидною. Як і передбачалося, вона не збиралася спрощувати йому завдання.
Драко повільно видихнув, не збираючись відступати.
─ Чи правильно я розумію, що ти вже бачила сьогоднішній «Віщун»?
Він простягнув копію газети, хоча вони обоє знали, що це зайве. Протягом останніх кількох місяців невідома група нападала на спільноти маґлів по всій англійській сільській місцевості. Учорашня жахлива буря у Вулвергемптоні була лише однією в довгій вервечці тривожних подій.
Ґрейнджер проігнорувала газету. Натомість вона склала руки на грудях, її невблаганний погляд продовжував свердлити Драко.
─ Я знаю. Ти тут, аби визнати свою причетність?
─ Аніскільки, ─ прошипів він. Злість закипіла в ньому від самого лише звинувачення. Таких поспішних суджень, як це, він наївся в досита. ─ Моя сім'я більше не бере участі в цих традиціях чи переконаннях.
Гучний сміх заповнив простір між ними.
─ Повірю, коли побачу.
Драко доклав чималих зусиль, аби не допустити, щоб насмішка на його губах стала глибшою.
─ Кумедно, що ти про це згадала, ─ вирвалося у нього натомість. Драко засунув одну руку в кишеню, великим пальцем провівши по гладенькій поверхні коробочки. ─ Це змушує мене повернутися до моєї пропозиції, ─ він підняв брову. ─ Ти хочеш, щоб ці напади припинилися?
─ Очевидно. ─ Вона примружилась, не розуміючи, до чого він веде.
Драко кивнув. ─ Добре. Тоді, здається, я маю план.
Він дістав маленьку коробочку, щоб Ґрейнджер побачила. Її погляд став недовірливим, коли вона розглядала її.
─ Що це? ─ запитала вона, хоча він уже бачив, що вона починає розуміти.
Він клацнув великим пальцем, і коробочка відчинилася, показуючи діамантову обручку, що належала Мелфоям поколіннями.
─ Я ж казав тобі, ─ сказав Драко, ─ що маю пропозицію.
Вона ледь роззявила рота, побачивши неоціненну реліквію, але швидко повернула собі самовладання.
─ І що саме ти пропонуєш?
Її цікавість розпалилася, Драко закрив скриньку і поклав її до кишені.
─ Хто б не стояв за цими нападами, це майже точно колишні смертежери, ─ холодно пояснив Драко. ─ Минуло багато років після закінчення війни, і моя сім'я більш ніж готова віддалитися від усього цього раз і назавжди. Тож, що може бути кращим способом довести це, ніж оголосити громадськості, що ми з тобою заручені?
Ґрейнджер міцно схрестила руки на грудях, коли почала обмірковувати його пропозицію.
─ Я не розумію, для чого це мені.
─ Радий, що ти запитала, ─ відповів Драко, і на його губах з'явилася задоволена посмішка. ─ Як ти добре знаєш, є багато чистокровних расистів, які тримаються осторонь. Уяви, який потенційний вплив це може мати на чаклунське суспільство, якщо вони побачать когось на кшталт тебе, з кимось на кшталт мене.
─ Когось на кшталт мене? ─ Ґрейнджер знову осміхнулася. ─ Ти чекаєш, що я повірю, що ти й твоя сім'я змінилися? Хоча, очевидно, ти досі відчуваєш огиду до слова «маґлівський», ─ вона пирхнула. ─ Вважай, що мені це нецікаво. До побачення, Мелфой.
Двері почали зачинятися, але Драко виставив руку, щоб зупинити їх.
─ Моя сім'я заплатить тобі, ─ пообіцяв він, але Ґрейнджер це не вразило.
─ Мені байдужі твої гроші.
Вона продовжувала натискати на двері, і Драко почав панікувати ─ його шанс майже зник.
─ Тоді я благатиму!
Тиск на двері почав зменшуватися, і він міг би сказати, що вона починає роздумувати.
─ Подумай про це, Ґрейнджер, ─ сказав Драко, жахнувшись благального тону у своєму голосі. ─ Це може спрацювати. Все, що нам треба зробити ─ надягти кілька посмішок і прикидатися протягом місяця або двох, перш ніж ми щось вигадаємо, щоб піти різними шляхами й удати, що цього ніколи не було.
Кілька секунд вона все ще не відповідала, аж поки, на Дракове полегшення, знову не відчинила двері.
─ Гаразд, ─ сказала вона, хоча в її голосі не було ані крихти ентузіазму. ─ Але ти мусиш запитати мене як слід.
─ Гаразд, ─ погодився Драко. Він міг виконати цю вимогу. ─ Ґрейнджер, чи не могла б ти...
─ На коліно.
Вона подивилася на нього з хитрою посмішкою, коли Драко покірно опустився на землю. Він дістав з кишені обручку і ще раз простягнув їй.
─ Ґрейнджер, ─ повторив він, відчуваючи, як до нього наближається чергова посмішка, ─ Чи приймеш ти мою пропозицію?
Ґрейнджер взяла обручку з його руки.
─ Так, ─ сказала вона. Вона надягла обручку на палець, офіційно ставши першою нечистокровною людиною, яка коли-небудь носила цю прикрасу. ─ Але нам з тобою доведеться встановити деякі основні правила.
─ Я досі не можу повірити, що ти на це погодилася, — сказав Рон, кидаючи на дно іншої коробки Закляття-приклеяття . ─ Це ж просто маячня якась!
Після того, як напередодні ввечері вони не спали з Мелфоєм до першої години, щоб окреслити очікування і межі їхньої нової угоди, Герміона не гаяла часу і в суботу спозаранку розповіла про це двом своїм найкращим друзям. Вона постукала в їхні двері, пояснила їм ситуацію, запевнила, що її не проклято Імперіусом , і покликала їх до себе додому, щоб допомогти.
Проте ніхто з них не був задоволений ситуацією, що склалася.
─ Далебі, Герміоно, ─ погодився Гаррі, ─ ти впевнена, що це гарна ідея?
─ Я вже казала вам, ─ сказала вона, мабуть, удесяте, ─ якщо місяць чи два незручностей можуть покращити стосунки між чистокровними й маґлівськими дітьми, і переконати бодай кількох відьом і чаклунів змінити свої застарілі погляди, то так.
Стос книжок, який вона несла, з гуркотом упав у картонну коробку, Герміона була надто схвильована, щоб перейматися відсутністю більш продуманого розміщення.
─ Але переїжджати до нього, як на мене, немає потреби, ─ продовжував сперечатися Гаррі.
Герміона застогнала, вибираючи з однієї з книжкових полиць ще три книги, які мала взяти з собою до Мелфоя.
─ Я згодна, проте він стверджував, що це зробить наші так звані заручини реалістичнішими. Він наполягав на цьому, тож я пішла на компроміс за те, що зможу розповісти вам. Я б не потрапила в цю ситуацію, якби приховала все від вас обидвох.
Це був лише один з багатьох аспектів їхньої домовленості, які вони обговорювали стільки часу. Вони житимуть разом, але матимуть окремі спальні. Вони називатимуть одне одного на ім'я, але лише на людях. Вони триматимуться за руки й, можливо, цілуватимуться, коли цього вимагатимуть обставини, але без язика.
─ Ти вже сказала батькам? ─ запитав Рон.
Герміона похитала головою.
─ Мені потрібно спочатку зрозуміти, що я збираюся сказати, якщо взагалі щось скажу. Вони досі надто обережні після війни, і я не хочу турбувати їх ще дужче, ніж необхідно, ─ вона глибоко зітхнула. ─ До того ж ми з Мелфоєм насправді не одружуємося, тож чи справді їм треба знати?
Вони спакували решту речей, які Герміона мала намір взяти з собою, залишивши лише меблі, кухонне приладдя та несезонний одяг. Гаррі опустив кришку останньої коробки й щільно притис її.
─ Це все? ─ запитав він, оглядаючи квартиру Герміони.
Коли Герміона востаннє озирнулася, в її серці з'явилося недобре передчуття. ─ Я ж не їду звідси назавжди ─ сказала вона, більше аби заспокоїти себе, ніж когось іншого. ─ У нас поки двомісячна угода, після чого ми переглянемо, чи буде третій місяць взаємовигідним для обох наших кінцевих цілей.
─ До того ж це гарний сховок на випадок, якщо ти колись захочеш відпочити від цього типа, ─ додав Рон. ─ Ґодрик знає, що тобі це знадобиться.
Герміона зменшила коробки до розміру гральних кубиків і поклала у кишеню. Вона обвела поглядом свою квартиру, вбираючи в себе всю цю порожнечу. Все це заради доброї справи. Їй просто слід постійно нагадувати собі про це.
─ Зробиш мені послугу, Гаррі? ─ запитала Герміона, перш ніж ступити перед каміном. ─ Переконайся, що пошук цих смертежерів у тебе і решти аврорів у пріоритеті. Я б не хотіла пробути з Мелфоєм довше, аніж необхідно.
─ Довірся мені, ─ змирився Гаррі. ─ Ми всі спатимемо спокійніше, коли все закінчиться.
Її хвилювання і тривога злегка вщухли. Герміона схопила жменю зеленого порошку і промовила свою нову адресу.
Два місяці з Мелфоєм. Це вона зможе пережити, чи не так? Зрештою, вона провела з ним шість років в одному замку. Наскільки гірше може бути?
Драко зняв з полиці купу її книжок.
─ Скільки ще тобі повторювати? Мої книжки на трьох верхніх полицях, а твої ─ на трьох нижніх.
Ґрейнджер зайшла до вітальні з гостьової спальні, яка відтепер була її на наступні два місяці.
─ І що поганого в тому, що мої книжки лежать там? ─ гаркнула Ґрейнджер, здуваючи з обличчя своє густе волосся. ─ Ти не користувався цим місцем, тож я не бачу нічого поганого в тому, що покладу туди свої книжки.
Драко аж сіпнувся від її зауваження.
─ Це принцип, ─ заперечив він. ─ Моя квартира, мої правила, моя полиця!
─ Вибач, але я вважаю, що тепер це ─ наша квартира, ─ хихикнула вона, і Драко мусив всотати всю свою злість, аби запобігти ще гіршому вибуху, який міг би статися між ними.
─ У нашій угоді чітко сказано, що ми поважатимемо простір і речі одне одного, і це включає мої книжкові полиці! ─ прошипів він, міцно стиснувши руки з обох боків. ─ Чи мені ще раз нагадати про наш договір?
Контракт, що містив узгоджені умови, все ще лежав на обідньому столі, і до нього вже тричі поверталися, хоча Ґрейнджер офіційно почала жити в будинку не більше двох годин тому. Якщо вони вже встигли посваритись так швидко, то він з жахом думав про те, що чекає на них у наступні два місяці. Безсумнівно, буде багато виснажливих вечорів і незліченна кількість нападів пульсуючого головного болю.
Якби його воля, Ґрейнджер не жила б тут. Але ж ні. Придумуючи цей план, щоб допомогти їхній родині, його мати поставила дві умови, які не підлягають обговоренню. По-перше, вона має отримати фамільну обручку, а по-друге, вони мусять з'їхатися. Обидві умови спочатку здивували Драко, який вважав обидві дії непотрібними для фіктивних стосунків. Але Нарциса стверджувала, що якщо вони збираються брати участь у цій грі, то кожен її аспект мусить бути правдоподібним.
Їй легко говорити. Не їй жити з цією відьмою!
Драко подивився на годинник. Ну й ну. Була майже чверть на третю. Він легко розтирав скроні, вже відчуваючи перший з багатьох неминучих нападів болю.
─ Продовжимо цю розмову пізніше, ─ змирився Драко, подумки проклинаючи всю цю ситуацію. — У нас залишилося трохи більше ніж двадцять хвилин до зборів, і якщо ти не хочеш приректи нас на невдачу з самого початку, пропоную тобі вдягнути щось інше, ніж джинси й футболку.
На щастя, Ґрейнджер не стала з ним сперечатися. Проте, вона однаково розсердилася на нього й увірвалася до своєї спальні, грюкнувши дверима.
Любий Мерліне, краще б це того вартувало.
─ Сподіваюся, ти не забув історію, ─ суворо прошепотіла Ґрейнджер, коли вони йшли коридором.
─ І сподіваюся, ти зможеш розіграти досить переконливу сценку? ─ Драко огризнувся у відповідь.
Обидва були однаково незадоволені одне одним. Вони пройшли решту шляху до кабінету, не промовивши й слова, поки не дійшли до потрібних дверей.
Драко змушений був зігнати гримасу з обличчя, що виявилося важче, ніж він міг собі уявити. Якимось чином ця маленька авантюра виявилася навіть більш обтяжливою, ніж він міг подумати. Він ще раз глянув на Ґрейнджер ─ відьму, яка дратувала його, як ніхто інший. Але саме з нею він збирався офіційно розділити своє щастя зі всім чарівним світом, як з нареченою.
Як романтично.
Принаймні, вона примудрилася вдягнути щось пристойне з цієї нагоди. Він був щиро здивований, дізнавшись, що у неї є сукня, бо зі шкільних років звик бачити її або в мантіях, або в повсякденному маґлівському одязі. У теперішньому вбранні він вперше побачив її фігуру. Хто б міг подумати, що під усіма цими вільними сорочками Ґрейнджер має таку тонку талію? Вона навіть потурбувалася про те, щоб нанести макіяж і заколоти волосся, щоб воно не було таким диким, як зазвичай. Зважаючи на все це, він навіть наважився б сказати, що Ґрейнджер мала цілком пристойний вигляд.
І це добре. Тоді він не осоромиться, коли їхнє фото завтра з'явиться на першій шпальті «Щоденного віщуна».
Драко постукав у двері кабінету, і вони обидва увійшли в роль. Коли його рука повернулася на бік, Ґрейнджер схопила її, переплітаючи їхні пальці, щоб він міг відчути прохолодне золото діамантової обручки на її лівиці.
Їм не довелося довго чекати, перш ніж двері відчинилися, і в них з'явилася білява відьма середнього віку, її самописне перо вже літало поруч, коли вона поправляла оправу своїх дорогоцінних окулярів.
─ Сподіваюся, що ваша розповідь буде такою ж цікавою, як ви обіцяли, містере Мелфою, інакше…
Ріта Скітер остовпіла, впізнавши відьму поруч із Драко, і на якусь мить йому здалося, що старша відьма ледь не злякалася, побачивши Ґрейнджер. Однак це вагання швидко зникло, коли вона повністю оцінила картину, що постала перед нею, зачарована їхніми сплетеними пальцями.
─ Боже, боже, ─ сказала вона з їдкою задоволеною посмішкою, а її перо вже несамовито шкрябало щось на аркуші пергаменту. — Яка приємна несподіванка, міс Ґрейнджер. Будь ласка, заходьте і сідайте.
Пергаменти зі свистом розліталися в повітрі, відлітаючи від столу Ріти Скітер і потрапляючи в різні шафи по периметру кімнати. Стіни її кабінету були завішані обрамленими статтями зі «Щоденного Віщуна», написаними нею самою. В одній з них, написаній на початку року, йшлося про те, що Мелфої продовжують займатися темними мистецтвами.
Драко втримався від загрозливої посмішки, пам'ятаючи, який сильний вплив на нього та його родину справило це «викриття». Скітер, безумовно, мала хист до написання сенсаційних історій, і саме тому, попри його обурення, вони з Ґрейнджер обрали її для написання статті про їхні заручини.
Вирішивши продовжити їхню гру, Драко підсунув стілець для Ґрейнджер і зачекав, поки вона сяде, а сам вмостився на іншому стільці. Однак він мало не здригнувся, коли відчув несподіваний дотик руки Ґрейнджер до свого коліна. Він хотів відкинути її, але з силою нагадав собі, що це не дуже розумний вибір. Натомість він був змушений дивитися, як її тонкі пальці ніжно пестили його по тканині штанів, а промені сонця з сусіднього вікна змушували виблискувати фамільний перстень Мелфоїв.
Ріта Скітер теж помітила цей рух.
─ Здається, переді мною сидять двоє закоханих пташок, ─ воркувала вона, а самописне перо продовжувало записувати її спостереження. ─ У найбільш шокуючому вирі подій, Драко Мелфой ─ сумнозвісний лиходій Слизерину, і Герміона Ґрейнджер ─ всіма улюблена героїня війни, здаються одним цілим. Закохана відьма ледве може втримати свої руки при собі, оскільки вражаюча і, безсумнівно, дуже вартісна обручка прикрашає її ліву руку, ─ Ріта Скітер поставила лікті на край столу і нахилилася з захопленою цікавістю. ─ А тепер я мушу запитати, як же все-таки закохалася зіркова пара? І чому ми тільки зараз дізнаємося про те, що, безсумнівно, є вражаючою історією прощення і спокути?
─ Усе почалося десь півтора року тому, ─ почав Драко, ледве впізнаючи власний голос, коли розповідав вигадану історію. Він поклав руку на руку Ґрейнджер, що досі лежала на його коліні, і посміхнувся до неї не інакше, як нудотно-милою усмішкою. ─ Ми зустрілися в «Флоріш і Блоттс», що призвело до тригодинної розмови в сусідній кав'ярні про нашого улюбленого автора.
─ Як чарівно, ─ сказала вона. ─ І наші читачі, безсумнівно, захочуть дізнатися, хто ваш улюблений автор?
─ Далтон Дойл.
─ Лев Толстой.
Пульс Драко підскочив, коли він крадькома глянув на Ґрейнджер, відчуваючи, як Ріта Скітер скривила брову, почувши їхні протилежні відповіді.
─ Толстой, звичайно, мій улюблений маґлівський письменник, а Далтон Дойл ─ мій улюблений письменник-чарівник, ─ швидко пояснила Ґрейнджер. Пальці відьми втиснулися в його шкіру, ніби наказуючи Драко не перебивати. ─ Але ж ми обидва такі шанувальники творів Дойла. Хоча після того, як я змусила Драко прочитати «Війну і мир»… Мушу визнати, що досить сильно вплинула на його смак, хоча «Анна Кареніна» завжди залишатиметься моїм улюбленим твором.
У Драко голова йшла обертом, від спроб запам'ятати назви книг, про які торочила Ґрейнджер, на випадок, якщо йому доведеться їх повторити, але тут його увагу привернуло дещо інше. Вона назвала його на ім'я.
Звісно, це було частиною їхньої гри, але все одно було дивно чути це від Ґрейнджер. Навряд чи хтось називав його «Драко», окрім батьків та інших дорогих йому людей. У Гоґвортсі Пенсі була, по суті, єдиною з їхніх однолітків, хто не звертався до нього «Мелфой», але це було пов'язано з їхньою спільною історією. Саме тому Ґрейнджер тепер мусила називати його так само.
─ А коли можна очікувати на вечірку з нагоди заручин?
Наступне запитання Ріти Скітер повернуло Драко до розмови.
─ О, ми з Драко ще не…
─ За два тижні.
Очі Ґрейнджер спалахнули тривогою, але, на щастя, інша відьма була надто зайнята, переконуючись, що її перо занотувало це.
─ Чудово, чудово! ─ Задоволений голос Ріти Скітер пролунав у її кабінеті. ─ Гадаю, «Щоденний віщун» буде запрошений, аби повідомити про цю подію?
Драко посміхнувся.
─ Можете очікувати на нашу сову.
Коли вони з Ґрейнджер вийшли з редакції «Щоденного віщуна», алея Діаґон метушилася відьмами та чаклунами, які кудись поспішали. Кілька людей двічі перезирнулися, коли несподівана пара йшла тротуаром, а їхні пальці сплелися в міцному, болісному рукостисканні, поки вони поверталися до квартири Драко.
─ Я не знала, що ми влаштовуємо вечірку на честь заручин, ─ прошипіла Ґрейнджер. Було майже вражаюче, як вона могла зробити своє презирство очевидним, навіть коли фальшива посмішка залишалася на її губах.
Драко не потрудився відповісти фальшивою прихильністю.
─ Ніхто в суспільстві чистокровних не купився б на це й на мить, якби ми не вшанували це формальною церемонією, ─ він відчував, як Ґрейнджер свербить заперечити, але обірвав її ще до того, як вона встигла це зробити. ─ Тобі не потрібно перейматися жодними деталями. Моя мама сказала, що все спланує. Нам лише треба прийти.
Так. Ще одна річ, на якій наполягала його мати.
Але Ґрейнджер все ще не була задоволена.
─ А як же мої батьки? ─ гаркнула вона, скинувши посмішку. ─ Ти про них не подумав?
Драко знизав плечима.
─ Гадаю, їм варто прийти.
─ Гадаєш? ─ сплюнула вона. В її гострому погляді спалахнула злість.
Драко насолоджувався ознаками її занепокоєння.
─ Обережніше зі своєю уїдливістю, люба, ─ дражнився Драко, насолоджуючись тим, як вона зморщила ніс, коли він використав цю фразу. ─ Ми ж не хочемо розкрити наше прикриття до того, як новина з'явиться на шпальтах «Щоденного віщуна» великими чорними літерами.
Ґрейнджер встромила нігті в тильну сторону долоні Драко. Йому довелося зробити короткий вдих, щоб гострий біль не відобразився на його обличчі.
─ Тоді пропоную тобі змінити тему, поки я сильніше не розлютилася, любий.
Драко хотів було огризнутися, але помітив, що ще одна відьма з цікавістю спостерігає за ними. Їм серйозно треба було навчитися контролювати свої сварки на людях.
Мелфой морочився над тим, про що можна було б поговорити з Ґрейнджер, і врешті-решт зупинився на чомусь, що справді його цікавило.
─ Там, у Скітер, ─ почав він, ─ вона спочатку не дуже зраділа, побачивши тебе. Гадаю, за цим стоїть якась історія?
Ґрейнджер швидко глянула на нього, а потім перевела погляд вперед. Вона зробила павзу, ніби обдумуючи свою відповідь, перш ніж нарешті відповіла:
─ На четвертому курсі я дещо про неї дізналася, і я не думаю, що вона забула моє застереження.
─ Серйозно, дотепер? ─ сказав Драко, злегка заінтригований її відповіддю. — І як далеко зайшов шантаж доброї Ґрейнджер?
Якби вона не намагалася підтримувати їхню гру, Драко був упевнений, що вона б нахмурилася, почувши таке глузливе ім'я, але, на його подив, вона відповіла на його запитання.
─ Я замкнула її в банку, де вона застрягла у формі жука-анімага, і випустила лише з розумінням того, що вона нічого не напише ще рік. І вона на це цілком заслужила після всієї тієї жахливої брехні, яку поширювала про Гаррі під час Тричаклунського турніру!
Драко моргнув, все ще переймаючись першою частиною її зізнання.
─ Скітер ─ анімаг?
─ Незареєстрований, так.
Хм. І Ґрейнджер успішно використала це, щоб відьма не писала більше статей про неї та її набридливих друзів? Це було досить... безжалісно. Щось таке, що він хотів би зробити з цієї писакою. За це він майже поважав Ґрейнджер.
Майже.
Коли вони повернулися до квартири Драко, Ґрейнджер, не гаючи часу, знову почала його ятрити. Вона блукала вітальнею, витягуючи майже кожну шухляду, очевидно, в пошуках чогось.
─ Нам треба ще раз поговорити про те, що ти торкаєшся моїх речей? ─ застогнав Драко.
Але, як він був упевнений, він скоро навчиться це терпіти, Ґрейнджер просто проігнорувала його скаргу, надто зосереджена на тому, що вона шукала.
─ Акціо, папір! ─ сказала вона, піднявши чарівну паличку.
Двері до спальні Драко відчинилися, і цілий стос папірців зі свистом вилетів з кімнати й потрапив до рук Ґрейнджер.
─ І для чого вони потрібні?
Ґрейнджер розділила стос навпіл.
─ Ми не можемо ризикувати, щоб знову мало не облажатися, як тоді, коли Ріта Скітер запитала нас про наших улюблених авторів. Якщо ми хочемо, щоб це спрацювало, нам треба більше знати одне про одного, ─ вона віддала половину папірців Драко. ─ Напиши на них свої улюблені речі та спогади. Завтра ввечері ми повернемося й обміняємося відповідями. У нас буде решта тижня на вивчення, а на вихідних ми влаштуємо одне одному тест на знання.
Драко витріщився на аркуші у своїх руках, не знаючи, з чого почати заперечення. Навіть якщо вона мала рацію, він не був у захваті від перспективи витрачати час на виготовлення нотаток для неї. Ще гірше було те, що йому довелося б вивчати факти про Ґрейнджер.
Але не встиг Драко поставити жодного запитання, як Ґрейнджер уже розвернулася на підборах і пішла геть, зачинивши двері своєї спальні, не сказавши більше жодного слова.
─ Якщо це і є життя з Герміоною Ґрейнджер, то я співчуваю Візлі й Поттеру, яким довелося терпіти це стільки років! ─ Драко гукнув їй услід, але не отримав жодної відповіді. Знаючи Герміону, він не сумнівався, що вона одразу ж взялася за заповнення своїх паперів.
Драко кинув картки на журнальний столик і закинув ноги на нього, зі стогоном відкинувши голову назад. Наступні два місяці мали стати справжнім кошмаром.