Таки піддавшись на вмовляння друзів і жарти Міністра, Герміона Ґрейнджер планувала відпустку. Вперше за три роки роботи без канікул. Завтра перший день такої довгоочікуваної миті для усіх, хто знав жінку, але її долали сумніви, та крихітне бажання вже давало перші паростки, особливо від усвідомлення того, що два білети на курорт в Іспанію лежать у її сумці.

Вона хотіла до моря. Хотіла бачити, як сонце тоне в синій блакиті, відкидаючи останні промені на пісок, який відливатиме золотом. Хотілось сидіти на дрібних піщинках, перебираючи їх руками, пропускаючи поміж пальців, а щоб ноги облизували холодні хвилі.

Та вона хотіла ще дечого: того, у чому боялась зізнатись навіть собі. Вона бажала спостерігати, як сонячні промені відблискуватимуть у платині найвищого ґатунку, як закочені рукави сорочки демонструватимуть їй дорогу, прокладену венами на його руках. Жінка не могла собі уявити цього чоловіка у футболці та шортах, оскільки той завжди демонструє шик і серйозність, навіть у виборі одягу. Навіть у власному домі він не одягав нічого, окрім сорочок і штанів, наче остерігався показати цьому світу зайву частину свого тіла. Окрім спальні — там перед її поглядом поставало усе приховуване від решти.

Їй хотілось, щоб вони разом втікали від прибою і годували чайок. Неймовірне бажання затоплювало її, коли вона уявляла, як вони вдвох вночі на пляжі рахуватимуть зорі.

Ну, звичайно, ага, він прямо біжить і спотикається робити це разом із нею. Наївна Герміоно Ґрейнджер, ти давно мала втямити, що романтика і Драко Мелфой — несумісні поняття. Ви — не пара. Тож з якого б це дива цьому чоловіку робити для тебе таке? Спустися з небес на землю. Пінгвіну ніколи не злетіти, а тобі — ніколи не втілити цієї фантазії в реальність.

Самотність знову постукала у її поліковану душу та жінка наполегливо гонила її від себе. Нічого страшного в тому, що вона проведе відпуску сама, чи не так? Покупається в морі, засмага обійме її шкіру, а також — вона нарешті матиме час прочитати усе, що смиренно чекає своєї черги, після стосів документів по різних проєктах.

Від усіляких роздумів і планів її відволік стукіт у вікно і серце пропустило удар. Чорний пугач гордо сидів на підвіконні, тримаючи в дзьобі листа. Гадати не потрібно — вона знає, чий це птах.

Коли лист був у її руках, а птах після поїдання смаколиків, якими Ґрейнджер його пригостила, зник на небосхилі, вона знову задумалась над ідеєю розповісти про свої плани і мимохідь, ненав’язливо запитати про його графік на час її відпустки.

Забудь, цього не буде. Один різкий рух — і послання з конверту постає перед її поглядом. Всього два речення, але сирітки пробіглись по усьому тілу:

«Моя квартира о 19:40. Не змушуй мене чекати.
Д.Л.М.»

Годинник показував 19:25. Як добре, що вона ще не встигла переодягтися після роботи, але макіяж варто підправити.

За десять хвилин жінка була готова, але зволікала з явленням — не хотілось з’являтись завчасно, тож вона ще на чотири хвилини зайняла себе тим, що виводила кола по власній квартирі. Коли стрілка на годиннику показувала, що залишилась хвилина, Герміона міцніше стиснула паличку і з гучним звуком роз’явилась, щоб за мить стояти посеред вітальні чужої квартири.

Вона почула гуркіт зі сторони кухні, тож рушила прямо туди. Він сидів із прямою поставою, спиною до неї, вистукуючи вказівним пальцем по столу.

— Сідай, нам варто поговорити.

Його баритон розлився приміщенням, змушуючи її підкоритись, бо за секунду дівчина розмістилась навпроти.

— Так далеко, — гмикнув він, не зводячи з неї пильного погляду своїх сірих очей. — Як завжди будуєш між нами стіни, хоча я вважав, що після усього, їх вже не мало би бути.

— Про що ти? — вона виглядає спантеличено і їй не подобався тон, із яким він говорить. Холодний, грубий, навіть не так, радше жорсткий.

— Я був поруч, коли тобі було погано. Я тримав тебе в обіймах, коли ти, здавалось би, розпадалась на частини. Поруч із тобою був я!

Його голос підвищувався з кожним словом, а в кінці він кинув у сторону келих із недопитим віскі, що стояв під рукою. Різка тиша запала після цього звуку, а її серце підскочило до горла і опустилось у п’яти. Вона ще ніколи не бачила його таким. Драко був до біса злим: жовна виступали на вилицях, блискавиці палали в очах, а розбитий об стіну келих, був проявом неможливості цю злість контролювати.

— Я не розумію до чого це, — вона намагалась говорити спокійно, хоча тремор у долонях, зімкнутих у замок, міг її видати. — Давай поговоримо спокійно.

— Я не можу, Ґрейнджер! Ти планувала мені розповісти? Чи ти просто приїхала би з курорту попід руку з дебелим засмаглим мужиком і фразою: «Бувай»? Чи правильніше сказати, що прощання відбулося б перед поїздкою?

— Що? Як ти...

— Як я дізнався? — він різко розсміявся, підводячись із крісла. — Ґрейнджер, не будь наївною, навіть стіни мають вуха, а особливо — в Міністерстві. У тебе відзавтра відпустка, на місяць, а ще пташка на хвості принесла, що твої підлеглі так хотіли тебе позбутись, що на радощах подарували два білети. Завтра виліт, а від тебе нічого. Нічого!

— Ти... Ти хочеш зі мною?

— От не треба зараз перевертати ситуацію, наче я напрошуюсь. Але, чорт забирай, — він заплутався п’ятірнею у волоссі, скуйовджуючи його, — я вважав, що заслуговую хоча б на запитання. Я вважав... — він гулко розсміявся, заплющуючи очі. — Пробач, це я надумав. Вибач, але усвідомлення, що лише я так думав, прийшло тільки зараз.

Вона підвелась і зробила декілька кроків до нього, зупиняючись прямо перед розлюченим чоловіком.

— Я їду одна, тому що не знала, чи доцільно запрошувати тебе, — він вже розтулив рота, щоб відповісти, та вона різким порухом накрила його вуста долонею, зупиняючи. — Ти висловився, Драко Мелфою, тепер слухай мене. Хто я тобі? Хто ми одне для одного? Ми час від часу бачимось і все закінчується одним сценарієм — ліжком. Ті два випадки у моїй квартирі, я... Я навіть не знаю, як їх інтерпретувати! Думаєш я палко бажаю провести відпустку на самоті? Я — вірна своєму партнеру, тож не зрадила би тебе. А ти — найбільший бевзень на планеті, якщо припустив протилежне. Але це... Це не буде схоже на наші зустрічі, тож я не знала, чи доцільно пропонувати тобі спільну подорож, бо вона... — жінка проковтнула в’язку слину, що стала поперек горла, і продовжила пошепки: — Вона матиме інший характер і це, наче, новий рівень. Це буде схоже на стосунки між людьми, які мають одне до одного почуття.

Він обхопив її зап’ясток, відсторонюючи долоню від губ, але не забираючи від обличчя, притискаючи до своєї щоки.

— Мені здавалось, що тільки чоловіки не розуміють натяків, але бачу ти, Ґрейнджер, також належиш до тієї ж категорії людей. Запам’ятай, — іншою рукою він ніжно заправив прядку її волосся за вухо, опускаючи долоню на жіночу шию, — я не людина слова, а людина дії і турботу я проявляю до дорогих для мене людей. Звичайний сексуальний партнер ніколи не отримав би від мене того, про що ти просила, або чого потребувала у мені. Скажу більше, — Мелфой повернув підборіддя в сторону, щоб залишити поцілунок на зап’ястку Герміони, — я ніколи не робив нічого такого для інших жінок. Це буде відповіддю на твоє питання? Про те, хто ти мені?