– Ах ти вишкребок… — прогарчав юнак, відчуваючи набігаючий гнів венами.
Заун, Заун, Заун. Багато хто ніколи не хотів би опинитися у такому скрутному становищі і побувати там, не те, що жити. Але іноді фортуна повертається до тебе не найгарнішим місцем і ти вимушений тонути у багнюці з іншими бідолахами. Скільки років нижнє місто бореться за незалежність проти інфорсерів і ради, але ті все ніяк не підуть на уступки. Хоча, можливо, вони і правильно роблять, що тримають заунитів в узді. Точніше, думають, що тримають… Нема сенсу розписувати, як тут цвіте і пахне кримінал. Багато квіточок-пілтоверців померли б тут, як тільки сонце сягне світанку. Їх теж можна зрозуміти. Коли ти живеш у своєму гарному, чистенькому маєтку вдалеці від гадюк, які коляться сяйвом, то життя здається справжньою казкою. Але проблеми є, і на них, як завжди, заплющують очі.
По широкій алеї було все: від просочених хіттю публічних будинків, до прокурених барів і блошиних ринків. І це ще не сказано про збоченців у найтемніших кутках вулиці. У цьому галасливому натовпі Найт виглядав, наче привид. Він спокійно, але похмуро проходив крізь людей, не помічаючи нікого перед собою. Він був юнаком міцної статури, але не занадто перекачаний, аби носити титул берсерка чи бодибілдера. Багряне волосся, що падало пасмами на лопатки, дратувало його лоскотанням, тому свою чуприну й інше він зав’язував у неохайний хвіст. Зовнішність у нього була цікава…
Бліду шкіру прикрашали глибокі синці під очима. На правому боці обличчя незграбний шрам. Але той давно загоївся, тому від колись кривавої рани залишилась лишень світла лінія та неприємна згадка. Ніс у нього був із горбинкою, але не дуже великою. Подивившись на нього можна сказати, що у нього гетерохромія. Одне око — сіре, інше — кислотно-фіолетове, а білок був повністю чорний. Можливо він кум Сілко? Ні, не вгадали. У Зауні таким було не здивувати. Тут, як і в інших регіонах, окрім Демасії, було звично бачити мутантів, магів і демонів. Що говорити, коли у тебе оченята різного кольору. Найт ніколи не любив шик в одязі, тому що, як мінімум, не міг собі це дозволити. А якщо би і міг, то для професії мисливця за головами це занадто привертало увагу…
Але сьогодні він за кілька тижнів вирішив розслабитися і відпочити у барі. Брудні від пилу берці тупотіли по нерівному асфальту, поки парубок притримував свій сірий плащ у руці, аби той не намочився у калюжі біля водостічних труб. Він шукав нормальний заклад близько 15 хвилин, скитаючись по Зауну. Проходячи мимохіть чергової неонової вивіски, Найт зацікавлено примружив очі. Над дверима в бар було написано: «Остання крапля». Він ще змалечку пам’ятає, що цим закладом колись володів Вандер. Туди міг зайти кожен, а зараз це зміїне кубло для людей Сілко. При вході стоїть охорона… Хоча, спробувати можна.
Розправивши плечі, він підійшов до одного з амбалів, намагаючись пройти до бару. Але, звісно, якщо ти не член банди, то ніхто тебе безкоштовно не пропустить. Один із охоронців покосився на Найта, а інший притримав його плече рукою. Ті не виганяли юнака одразу, вони чекали… Чекали на оплату. Найт це зрозумів, тому через секунду в руку одного з охоронців прилетів мішечок із 20 монетами. Другий схвально кивнув, змусивши потріскані губи Найта ледве поповзти вгору. Він подивився на тяжкі двері та відчинив їх однією рукою. Гучна музика вдарила йому у вуха. Запах алкоголю був усюди, тому він одразу почав шукати очима барну стійку. Її зайняли інші співмешканці, але кілька місць були вільні. Найт вирушив вперед, та підмітив, яке тут яскраве фіолетове світло. Він не хотів виділятися з натовпу, але навіть так на нього косилися прискіпливими поглядами, не впізнавши знайоме обличчя.
Він майже дійшов до бару, та за мить його плече грубо штовхнула жінка, проходячи повз нього. Парубок оглянувся і помітив сильну панянку з накинутим плащем на ключиці. Щось стирчало з його верхівки і горіло фіолетовим… Схоже на сяйво. Він на секунду задумався і згадав, де міг бачити її окрім банди Сілко. Можливо, вона теж була найманою вбивцею при Вандері. Але багато чого змінилося…
Найт швидко втратив до неї інтерес, тому мерщій продовжив пробивати собі шлях до барної стійки. Бармен виглядав наївно, навіть жалюгідно для заунита. Якщо на нього дмухне вітерець, то він з високою вірогідністю гепнувся би на підлогу. Особливо було помітно, як він тремтів, коли до нього підходив хтось фізично сільніший. Найт вирішив промовчати, пильно розглядаючи асортимент алкоголю.
– Джин… — у підсумку сказав чоловік, коли бармен із цікавістю подивився на нього і коротко кивнув.
Найт поправив свій плащ і обережно присів на пошарпаний стілець біля бару. Він загалом не планував привертати до себе уваги і хотів залягти на дно, адже через його замовлення на вбивство пілтоверця поставило його існування у загрозу. Інфорсери шукали винного, але таких, як Найт, у Зауні цілий рій, тому він досі і не гниє за гратами. Ну, йому хоча б виплатили файну суму, яку він може розпивати у барах.
Згодом склянка із бурштиновим кольором під’їхала до рук Найта, той вдячно гмикнув. Як тільки холодна рідина торкнулася язика, а після обволокло глотку, густі брови Найта звелися до перенісся. Смак, як і очікувалося, був пряний, обпалюючий. Але після неприємного ефекту в животі стало тепло. Навіть гомін навкруги став тихішим, тож він знову поринув у власні роздуми… У Найта ніколи не було друзів, максимум союзники на невеликий проміжок часу. Навіть у дитинстві він був тихим, як миша, хоч і погано пам’ятав своє минуло. Тому самотність, саморефлексія і свідомість були його улюбленими словами на «с».
Приємний за цей вечір момент перервала чиясь гидка присутність. У Найта не було очей за спиною, але він мав гарну інтуїцію і слух, тому одразу зрозумів, що підійшли саме до нього. І, судячи з наступних слів, не з надто приємною пропозицією.
– Гей, патлатий, ти шо тут колупаєшся, га?
Юнак щиро не хотів розвивати конфлікт, тому драматично зітхнув, ніби йому винесли вирок про страту, і він уже стоїть перед катом, схиливши голову.
– Перепрошую? — сухо запитав Найт, повернувшись до нього корпусом.
Парубок ледве стримався, аби не скривити пику, коли відчув запах перегару від чоловіка. Це був високий, трохи повний чолов’яга із бурою бородою. Мав помітний білджевотерський акцент.
— Ти шо, ще й глухий, чванько? Шо тут дупу відсиджуєш? Тут таких, як ти, не жалують!
Найт вигнув брову, скептично запитавши:
— Яких ще «таких»?
– Таких чудил! А тепер збирай свої шмарклі і геть звідсіля! — чоловік неприємно сплюнув на підлогу.
– Тю, Джо, та він схожий на того душогуба з пілтоверського розшуку! — тихіше ніж зазвичай прокоментував напарник Джо, через що того практично заглушив галас бару.
– Шо?!
– Я говорю, що бачив цього зарізяку у розшуку! — прокричав тому у вухо чоловік.
Спостерігати за цією сценою було навіть весело. Найт сподівався, що ті забули про нього і він міг відпочити у спокої. Найт подивився вниз на свої чорні гачі, і, помітивши, що він пролив трохи алкоголю на них, незадоволено пирхнув.
– Ба, та мені по цимбалах, хто він! — почув Найт перед тим, як Джо різко і погрозливо схилився на барну стійку, змушуючи переляканого бармена зробити шаг у бік від них. Але Найт не поворухнувся, дивлячись тому прямо у вічі. Рукою рефлекторно стиснув кастет, який завжди носив із собою у кишені плащу.
– А тепер послухай сюди, хробачок, ще раз я тут побачу твою пику, то неушкодженим із цієї пивнухи ти не вийдеш? Затямив?
Найт продовжував дивитися на Джо, терпляче вислуховуючи його агресивні претензії. Він уже хотів відповісти на уїдливість, але його паралізувало від наступної дії чоловіка. Той, гидко реготячи, облизав свою руку, і проїхав слизкою долонею по шраму на щоці Найта. Очі парубка розширилися від пронизуючої тіло огиди. Стиснуті кулаки затремтіли від гніву, а губи закотилися у тонку нитку.
– Ах ти вишкребок... — Найт гнівно прошипів, пропаливши дірку у чолі Джо.
Ти там щось патя…? — побачивши реакцію Найта, хотів глузливо запитати чоловік, але різко у його щоку прилетіло щось гостре.
Годинникова стрілка стояла рівно о півночі. На вулиці стемніло, лише світло від лампи грало зі шкірою двох фігур. Знизу досі шуміла музика, яку вона знає на пам’ять до нудоти.
Джінкс сиділа на колінах свого опікуна, націлюючись гострим кінцем шприца у мутоване око Сілко. Воно, як завжди, було повністю розплющено, коли інше трохи прижмурене від скудного освітлення. Вона намагалася не йорзати, як робила зазвичай. Мінімум два рази на тиждень вони мають цей ритуал. Схоже, це єдине, що вони роблять по розкладу. Джінкс за звичкою закусила губу, уже готуючись вистрелити у око Сілко сяйвом, як раптом почула збудженні крики знизу.
– Що це? — із щирою цікавістю запитала дівчина, різко повернувши голову, і потупив погляд у двері, ніби вона могла бачити крізь них.
Її рука несподівано зіскочила, але по рефлексу напружилась і стиснулась, через що вістря шприца неприємно встромилося у бліду шкіру чоловіка. Він незадоволено застогнав, схопившись однією рукою за щоку, поки Джінкс криво посміхнулась, вслухаючись до невідомого шуму, який ішов з першого поверху.
– Джінкс! — роздратовано гукнув свою доньку хімбарон.
– Йой, вибач… — ніби для пристойності відізвалась вона, перед тим, як подивитися на Сілко і швиденько луснути шприцом йому прямо в око, примушуючи стогнати уже від точного попадання.
Звикнувшись із неприємним відчуттям сяйва, що новою хвилею почало циркулювати по його венам, Сілко скептично запитав у дівчини, яка сіла на писемний стіл і оглядалась:
– Тебе щось турбує?
– Ні-ні-ні, все файно… — відізвалась Джінкс, перебираючи у руках свою блакитну косу. Їй натерпілося подивитись, що сталося знизу.
– Якщо це щодо твоєї сестри, то ми вже говорили про..
– Так, я знаю, що вона вмерла і бла-бла-бла! — різко перебила вона, нахмуривши брови. Джінкс не розраховувала, що її інтонація буде такою грубою і нахабною, тому вона тихо додала, — я піду розвіюся…
Він схвально гмикнув і взяв у руки пустий келих з під бренді. Схоже, він зрозумів її ситуацію і тактично промовчав.
– Тільки нікого не вбий… — у жартівливій манері сказав Сілко, при цьому говорячи серйозно.
– Не обіцяю…
Тупотячи чоботами, вона чимчикуй вибігла з кабінету.
– Бий, бий, бий!
Коли вона спустилася вниз, то спочатку не могла зрозуміти, що сталося. Натовп утворив тісний круг, через який їй прийшлось неохоче пробиратися. Хтось все-таки не зважав на бійку і сидів у залі, але основна маса скупчилась у центрі, жадібно спостерігаючи за шоу. Схоже навіть охоронцям було все одно…
Проштовхнувшись до першого знайомого обличчя, дівчина гучно запитала:
– Що тут коїться?
– Бійка, очевидно. Джо вибісив якогось хлопа і тепер він гамселить його гладку тушу, — відізвалась жінка з коротким каскадом і білій сорочці, схрестивши руки на грудях. — Говорять, що він замішаний у кримінальних справах Пілтоверу…
Пік інтересу Джінкс сягнув божевілля. Великий Джо дратував кожного у цьому барі, тому ніхто і не рознімав їх. Поки що… Джінкс встала навшпиньки, намагаючись угледіти хоч щось.
– А чому Севіка досі не припинила це? — у її словах проскочила неприязнь.
– Їм пощастило, вона пішла купити цигарок.
Джінкс вирішила йти напролом, розштовхуючи людей на своєму шляху. Вона бачить бійки кожен день, але це жалюгідне видовисько того коштує. Знаючи, що барні потасовки не мають правил і моралі, особливо у Зауні, вона тримала свій пістолет на готові.
Коли, нарешті, натовп п’яниць був переборений і вона з’явилась у перших рядах, то її очі хитро звузилися. Було дивно дивитися, як худорлявий юнак притискав великого амбала до підлоги і агресивно шпарив тому по обличчю кастетом. Джо, схоже, намагався якось протидіяти парубку, адже губа Найта була розчмелена, а природні синці під очами були прикрашені набутими. Одяг Найта був повністю у пилу. Схоже, вони встигли файно потелитися. Джінкс хіхікнула.
Вона й інші спостерігали за бійкою ще кілька хвилин, допоки дівчина не зрозуміла, що якщо не втрутитися, то сьогодні ввечері з бару будуть виносити свіжий труп Джо. Найт, у свою чергу, не помічав нічого і нікого за собою. У нього часто бувають різкі приступи гніву і адреналіну, що іноді прийти у себе без допомоги він просто не може. У голові крутилися нещодавні слова цього мерзотника, слина застигла на щоці юнака, а він бив. Бив і бив, стискаючи кастет до пронизливого болю. Спостерігав, як нахабне обличчя повільно фарбувалося багряним, схоже на його скуйовджене волосся. Найт заніс руку для ще одного удару, але за мить у вухах неприємно запищало, збите дихання обірвалося, а у кімнаті стало до сиріт по шкірі тихо. Його зіниці розширилися, а рука, яка застигла у повітрі, ледве затремтіла. Курок.
О його потилицю, ніби сталь ножа, уперся пістолет.
На мить час зовсім зупинився, із натовпу він почув лише кілька здивованих нерозбірливих перешіптувань.
Вона чула їх кожен день. Зранку, коли розплющувала очі. Ввечері, коли сонце сідало за горизонт. Уночі, коли сиділа допізна за новими винаходами. Кожен день і щодня. Завжди. І буде чути їх до того, поки не заплющить очі назавжди.
— Привіт.
Наївний голос за спиною змушував мізки пульсувати від контрасту його емоцій. Юнак повільно повернувся, аби побачити перед очима дуло пістолету. Погляд прослизнув уверх, мимохіть затримавшись на вигинах стрункого животу, та піднявся до ладного обличчя. Блакитні очі, усміхнені губи, ледве помітне ластовиння на носі та щоках.
— Привіт…? — розсіяно, мабуть, запитав, а не привітався Найт.
— Ти ображаєш Джо?
Голос дівчини набув дитячої образи, а її брови невинно піднялися угору. ЇЇ емоції були настільки переконливими, що Найт майже не піддав сумніву її щирість.
Він хотів відповісти, але, несподівано і підло у його пику прилетів удар від Джо, який встиг оговтатися за короткий діалог юнацтва.
— Встиг розслабитися через дівку, мерзотнику?!
Найт незадоволено прогарчав від болю і тремтіння в ніздрях. У них миттю запахло кров’ю. Обидва повністю переключилися один на одного, від чого натовп знову оживився. Очі, які блищали від зацікавленості, вороже примружилися.
«Вони не слухають тебе, Паудер».
Швидкий гучний постріл пролунав по бару, змушуючи навіть байдужих до бійки нашорошити вуха. Джо і Найт теж здригнулися від неочікуваних дій Джінкс і невеликої дірки, яка сформувалася у підлозі.
— Ми, бляха, розмовляємо! — незадоволено прошипіла Джінкс.
Втомлені і подрані, як собаки, хлопці крадькома переглянулися. Джо відпустив волосся Найта, а інший, у свою чергу, опустив руки для удару.
— Ти хто така?... — здивовано запитав Найт.
— Я Джінкс, — радісно відповіла дівчина, — а тебе як кличуть?
Вона навела пістолет на Джо, схоже, запобігаючи тому, аби той знову вмазав парубку.
— Найт…
Поки панство навколо почало незадоволено пирхати і свистіти, а ті, хто поставив гроші на обох кандидатів не знав, хто переміг, у бар заглянув один із охоронців.
— Народ, шухер, Севіка іде.
Схоже, цього аргументу було достатньо, аби натовп почав швидко розходитися по своїх справах, а друзяки Джо допомогли тому піднятися. Той прохрипів, тримаючись за зламаний ніс.
— Ходи оглядайся, падло!
— Нарешті хоч хтось дав йому на горіхи…— почувся голос біля бару.
— Шо за гніда це сказала?!
Найт сидів на підлозі та різко закашляв від пилу, який підняли люди Сілко. Він хотів поквапитися і піти геть, розуміючи, що через свою агресію знову потрапив у халепу. Але парубок здивовано витріщився на простягнуту до нього маленьку руку. Джінкс робила манікюр доволі часто, але нігті завжди були обдряпані за невідомих обставин. Найт подумав секунду і прийняв турботу незнайомки. Він отряхнувся від бруду та ніяково подивився на дівчину, яка досі стояла перед ним і усміхалася, склавши руки за спиною.
— Що?
— Я Джінкс.
— Ти казала.
— Про всяк випадок, щоб ти не забув..
— Зрозуміло…— байдужим тоном відповів Найт, схоже, не дуже налаштований на розмову. Він розвернувся, аби піти, але Джінкс загородила йому шлях собою.
— Коли ти лежав на підлозі, то нагадав мені обскубаного собаку…
— Що ти хочеш?... — із підозрою запитав Найт, витерши кров зі своєї розквашеної губи.
— До нас не часто приходять дивні типи і розбивають комусь втричі більшому за себе пики… — у голосі Джінкс юнак почув нотки захоплення. Вона гралася зі своєю довгою косою, — ти вбив би Джо, якщо б я вас не розняла… Бешкетники…
Останнє слово вона промуркотіла, змушуючи Найта здивовано забігати очима, перед тим, як схилити голову та відповісти дівчині, яка була значно нижча за нього:
— Передай йому мої щирі співчуття…
Джінкс хитро хіхікнула.
— Хоч у когось тут є хист до гумору… Мені іноді так сумно-о-о…
Найт бачив, що Джінкс відверто пускала йому бісиків, хоча той не розумів, що вона знайшла у брудному волоцюжці з вулиці. Він лише гмикнув у відповідь, не знаючи, як продовжувати розмову. Але Джінкс це не парило.
— Хочеш погуляти, Найте…
— Я вже нагулявся… — він вказав на свої синці на обличчі, — годі на сьогодні розваг…
Юнак побачив вираз обличчя Джінкс. Він був упевнений, що у її очах палає блакитне полум’я.
— Це не було запитання…Ми підемо гуляти…А я натомість не розпатякаю про твоє знаходження іншим головорізам..
Найт зрозумів, що просто так відв’язатися від Джінкс буде нелегко. Вона уже поклала на нього своє око. Це лякало. Парубок замучено зітхнув і подивився на вихід з бару.
— Недовго…
— Недовго, — повторила Джінкс, намагаючись запевнити Найта у своїх словах.
Найт наполягав на тихому місці для прогулянки. Вони повільно крокували вздовж високих будівель, які навіть удень закривали промені сонця. Джінкс випросила у Чака трохи льоду і зробила імпровізований компрес для синців Найта. Він шипів від болю, коли прикладав його до своїх заслуговано набутих фінгалів. Вони кілька хвилин йшли у тиші, допоки Джінкс нарешті не заговорила:
— Годі вже скиглити, як малеча.
— Мені боляче, — незадоволено промичав Найт.
— І чия це провина?
— Моя.
— Як ви узагалі потузилися? — із легким скептицизмом поцікавилася Джінкс, штовхаючи камінчики під ногами.
Вона помітила, як обличчя Найта стало блідішим, а сам парубок відвернув від неї голову. Він що, соромиться?
— Він… — зробив паузу, — облизав мене…
Секунда мовчання. Дві. Три. Джінкс почала тихо хіхікати.
— Облизав?.. — вона запитала трохи грайливим тоном, вигнувши брову, — а може ти йому сподобався?
Від припущень дівчини брови Найта звелися до перенісся. Тяжке зітхання знову вдарило вуха Джінкс.
— Тоді йому варто змінити свою техніку зваблення…
Від легкого жарту вуста Джінкс поповзли верх, показавши зуби. Засохла помада неприємно потріскалася на губах, тому вона облизала їх. Присмак дивний… Найт помітив це.
— У тебе гарна посмішка, коли скалиш зуби.
Зазвичай той скупий на компліменти. Та й для Найта це було спостереження уголос, хоча він і справді розділяв шарм її дивацької поведінки, який проявлявся навіть у її усмішці. Джінкс сподобався комплімент.
«Не вірю, до тебе залицяються»
— А у тебе кумедна горбинка на носі… Народився чи ніс розбили?
— Народився… — він додав байдужим тоном, — від батька, мабуть.
Джінкс відчувала, що голос Найта зовсім не змінився. Не було жодного промінчика тепла, згадуючи батьків.
«Батьки? Уже забула?»
— Мабуть?... — вона запитала дещо тихішим тоном.
Він знизав плечима.
— Я не пам’ятаю власних батьків. Звісно, у мене були опікуни. Але я бажаю проводити більшість часу на усамітненні.
На кілька секунд знову запанувала тиша. Джінкс уперше не знала, як відповісти. Батьки… Таке приємне, але болюче слово… Шепіт знову почав крутити пастку навколо шиї, але голос парубка привернув її увагу.
— А що про тебе? Я чув, ти дуже приближена людина Сілко.
— Звісно, він мій батько, — без краплі сумнівів відповіла Джінкс.
У голові Найта почала складатися мозаїка. Але у нього, на відміну від дівчини, сумніви були.
— Тобто рідний…Чи ти із ним..? — голос Найта взяв неприємний невпевнений тон.
— Опікун! Іноді навіть коси мені заплітає. Задоволений? — голос Джінкс став трохи роздратованим від припущень юнака.
— Перепрошую… Та хто вас зна, чутки у Зауні досягають свого химерного піку…
— І які ж про мене чутки?
Джінкс стало цікаво. Усе-таки, вона справила на Найта яскраве враження, та й хотілося почути думки інших про себе. Юнак зітхнув, думаючи, чи треба сказати їй це м’якіше..
— Інші описували тебе... Як розфарбовану пришелепкувату суку...
Дівчина задовільно гмикнула.
— А ти як опишеш?
Підле запитання. Воно змусило Найта задуматися на кілька секунд. Його очі знову пройшлися тілом Джінкс від потилиці до дурнуватих чоботів, перед тим, як тихо відповісти:
— Маніячка із милим ластовинням…
Джінкс награно пирхнула. Навіть слово «миле» не врятувало Найта. Вона віртуозно забрала з руки парубка саморобний компрес, і поки той був здивований, незграбно кинула річ через плече у річку. Найт навіть не поворухнувся, але його обличчя знову із розслабленого прийняло образ покійника. Він незадоволено подивився на Джінкс, яка невинно кліпала очима, і просто для пристойності тихо запротестував:
— Гей...!
— Йой, іноді вітер у Зауні такий сильний.
— Як і твоє нахабство..
Вона грайливо закотила очі.
— Я вже подумала, що ти вмієш розмовляти без драми у голосі..
Її дружні чвари змусили Найта теж закотити очі і на мить усміхнутися.
— Ти сама ув’язалася за мною…Що очікувала побачити?
— У тебе були такі дикі очі, коли дубасив Джо, що я подумала, що ти такий ж божевільний, як і я...
Ну звісно, як ще він міг зацікавити до себе дівчину, як не демонстрацією поведінки із зухвалими гівнюками. Він знову спокійно гмикнув.
— Сподіваюсь, ти розчарована…
Вони припинили йти вздовж річки, зупинившись біля великої статуї якоїсь Богині. Джінкс повернулася корпусом до Найта. Її коси смикалися за власницею, як маріонетки на ниточках. Вона почала знову розглядати обличчя юнака. Спокійне, побите…Той ледь помітний шрам на щоці прикрашав її. Чудернацькі очі, про які вона хоче розпитувати без упину. Розхристане волосся... Схоже, це його авторський стиль, виглядати гарно навіть у недбалому стані.
Найт теж дивився вниз на Джінкс. Чомусь око милувалося, обводячи її шию поглядом. Плавно охоплюючи струнку талію та перескакуючи на її розслаблені м’язи на руках. Він помітив, як порцеляновою шкірою йшли сироти, а її крихкі плечі ледь тремтіли. Схоже, від холоду. Звісно, лише у топі їй явно не вельми приємно. У нього із любовними історіями все було на рівні початківців, але він вирішив повести себе ввічливо і тихо зауважив:
— Ти тремтиш.
— Хочеш дати мені свій плащ? — скептично запитала дівчина на спроби Найта вести себе, як джентльмен.
— Так.
— Ну спробуй.
Без зайвих слів Найт зняв із себе верхній одяг та обережно накинув його на плечі Джінкс, яка не втручалася у процес і терпляче спостерігала за жалюгідними спробами Найта. Той змахнув з плаща пил, який досі залишився з підлоги бару та прибрав від неї руки. Тільки після цього щирого шляхетного жесту вона поправила плащ та зручно для себе вкуталася у нього. Знову ця тиша на фоні журчання води… Але на цей раз не ніякова. Вони пірнули у власні думки, які іноді перепліталися згадуваннями одна одного. У голові Джінкс спалахнула пропозиція.
— Хочеш цьомчик?
Від слів Джінкс Найт миттю винирнув із власних дум, здивовано подивившись на неї. Він по звичці секунду вивчав її обличчя, аби зрозуміти задум дівчини. Досі керуючись здоровим глуздом, він відповів:
— Ти знаєш мене годину…
— Я подумала, що це буде романтично зробити під статуєю богині кохання Жанни, — вона відповіла, схоже, ігноруючи сенс речення Найта.
Юнак оглянувся та подивився на статую перед ними, а потім на Джінкс, як на дурну дитину.
— Жанна — це богиня погоди…
Джінкс тихо пирхнула.
— Для тебе це зараз найголовніше?
— Ні…— він відповів через паузу, — у губи?
— Так. Цьомай нарешті.
Він відчув дивне лоскотання у животі, коли нахилився до неї та прижався своїми холодними пораненими вустами до її. Не те, щоб він був гуру у поцілунках, але все відчувалося правильно. Він повільно заплющив очі. Вона зробила це пізніше, щось задоволено зітхнувши. Її тонкі руки поповзли верх його тілом, зупинившись навколо шиї, ніби лозина винограду. Металевий присмак на губах парубка не бентежив її, вона була не з гидливих. Нічого не зможе зіпсувати цей момент, навіть відстійні навички Найта цілуватися. Вона усміхнулася у поцілунку, представляючи, як він вчився цілуватися на помідорах. Вирій її думок ставав сильнішим, як і їх спільне серцебиття. Але Джінкс на мить не відчула жодного шепіту. Лише вона і її неквапливий новий знайомий. Їх тіла повільно нагрівалися через близькість, легка прохолода не застала їх.
Пройшло дещо більше, ніж коротка мить. Згодом Найт відсторонився, відчуваючи її помаду на своїх губах і тихе хіхікання над вухом. Він гмикнув і витер її рукавом свого светра.
— Ти же не будеш потім мити рот з милом? — Джінкс саркастично запитала, споглядаючи Найта.
— Маловірогідно…
— Хто зробив дірку у підлозі?! — незадоволено запитала Севіка, розвернувшись обличчям до своїх знайомих.
Ті нервово переглянулися.