— О, лиш спробуй почитати, — обурившись сказала Джіні, пхаючи книгу до сумки Герміони.
— Ну що ти таке… Мені не подобається назва, — відповіла натякаючи.
— Не прикидайся пухканцем. Просто спробуй, — не заспокоювалась подруга на обідній перерві в Великій Залі.
— Добре-добре! Припини тільки, — здалася, вмощуючи книгу між примірників.
Їй навіть не віриться, що вона погодилась на це. Але хто сказав, що взяти її — те саме, що почитати. Візьме, припаде трохи пилом на полиці та поверне назад власниці. Все надзвичайно просто.
Швидко закінчивши з їжею, Герміона поспішила на віщування.
Трелоні була дивною, як завжди, але сьогодні здавалось перевершила себе. Була вся така піднесена, жвава, наче випила декілька пляшечок Фелікс Феліціс. Постійно белькотіла про підходящу погоду на вулиці, а там насипало снігу добряче, та роздавала кожному в руки по сувою та маленькому мішечку. А потім всіх разом та дружно виштурхала з класу, мовляв, треба швидше дійти до потрібного місця.
Дорога до цього місця зайняла добрий час, тому опинившись на майданчику для навчання польоту на мітлах, заборонила ходити по неочищеному снігу.
— Отже, — звернулася до учнів учителька, — сьогодні нас очікує дещо незвичне віщування. Ми планували дійти до нього наприкінці навчального курсу, але це завдання не вимагає великих магічних зусиль і доволі просте у виконанні. Тому вирішила, що перед канікулами, це саме те, що нам потрібно, щоб трохи розслабитися і розважитись, – сказавши це, вона плеснула в долоні.
Дехто з учнів інтуїтивно почав діставати свої палички, чекаючи наступних вказівок.
— О, ні, жодних паличок, — промовила вчителька, коли діти здивовано перезирнулися між собою. — Пам'ятайте, паличка — це лише провідник. Справжня магія живе глибше, всередині вас. Тому сьогодні ми будемо навчатися направляти цю магію в інше русло, — продовжила вона, вказуючи на мішечки, що учні тримали в руках. — Ми будемо ворожити на снігу.
Трелоні продовжила розповідати правила, поки учні шукали невеличкі території з недоторканим снігом за її ж вказівкою.
Герміона відкрила свій мішечок та висипала на руку вміст. Це були п'ять гладких камінців та п'ять коротких паличок. Все що потрібно було їй зробити — промовити одне із замовлянь, що вказані в книжці та кинути предмети на чистий сніг.
Як сказала Сивіла ворожіння за допомогою камінців і паличок на снігу є древньою практикою, що дозволяє заглянути в майбутнє і знайти відповіді на запитання, що цікавлять тебе. Цей метод вважається одним з найточніших і найбільш символічних, адже сніг — чистота та правдивість, а камінці та палички — життєвий шлях і перешкоди.
— Ось! Ось! — тикала Лаванда Браун у сторінку підручника. — Про судженого. Давай спробуємо, — з блиском в очах.
— От і спробуй, — відмовила Герміона, читаючи інші приклади.
— Ой, Ґрейнджер, не будь занудою. Хіба тобі не цікаво, з ким ти будеш проводити свої вечори?
— От як зустріну його, тоді і буду знати. До чого ці дурні бажання зазирати в майбутнє? — та закрила книгу, бо, здавалось, нічого нормального там не було.
— Як це для чого? А цікавість? Де ж твоя грифіндорська допитливість? Де та Ґрейнджер, що хоче знати все на світі? — та підійшла до дівчини, обійнявши за плечі.
Герміона тільки посміхнулася її словам та здалася, бо Браун схоже не збиралася замовкати.
— Гаразд-гаразд, давай спробуємо, — широка посмішка осяяла обличчя дівчини навпроти.
Лаванда вже обрала замовляння для них, тому вони вдвох стали поруч та почали промовляти:
— Сила снігу й зимового сонця, покажи мені шлях до долі, що чекає на горизонті, — промовили синхронно.
— Ґрейнджер! — прозвучало десь позаду саме в той момент, коли вона кидала камінці з паличками на сніг.
Обертаючись, побачила Мелфоя, що швидко біг в її сторону та посміхався.
У цю мить Герміона відчула, як кінчики її пальців прийняло приємне поколювання, що, наче легкий холодок, плавно розповсюджувалося всією її рукою. Вона відчула, як магічна енергія ледь чутно пульсує в ній, мов невидимий потік, і вивільняється на самих кінчиках пальців. Це відчувалося як тепла і одночасно прохолодна хвиля, від чого сироти пройшлись її тілом.
— Так, глянемо, що ж тобі судилось, — промовила десь збоку Браун.
— Мелфой? — здивовано, коли він опинився біля неї. — Що сталося?
— Макґонеґел збирає старост відразу після занять, тому попросила переказати тобі, — запихано.
— Ти ж міг… Ем… Сову надіслати.
— Ти думаєш я ідіот? — зиркнув на неї. — Зайнята сова.
— Герміоно, глянь, — підійшла Лаванда вказуючи на сувій, що дала Трелоні, — в тебе камінці утворюють один ряд, а палички лежать вкупі окремо. То це означає, що, як тут написано: “Ряд каменів означає, що шлях до судженого буде прямим. Однак окремі палички вказують на те, що можливі незначні труднощі в стосунках, які можна легко вирішити.”
— На судженого гадаєте? — скривився Драко. — Серйозно? — з насмішкуватим тоном.
Він затримав погляд на Герміоні, наче чекав від неї пояснень.
— А тобі яка різниця? — вона штурхнула його легко в плече, щоб розвернути. — Все, йди звідси. Дякую, що передав послання, — вийшло трохи нервово.
Вона все ще продовжувала штурхати його в спину, не дивлячись на його вигуки та бажання залишитись ще на трохи. Все підколював, мовляв, хотів би дізнатися ім’я цього нещастя, котрому доведеться прожити решту днів з Ґрейнджер.
— А в тебе що? — запитала в Лаванди, коли побачила її засмучене обличчя.
— “Коло символізує застряглість і обмеження. Це може означати, що ви будете почувати себе в пастці або обмеженими у своїх почуттях чи в можливостях зустріти свою половинку.” — лише прочитала з сувою.
— Не засмучуйся, — підійшла та обняла її за плечі. — Ці ворожіння повна фігня. Згадай тільки, що мені Трелоні сказала в третьому класі, мов я стара діва та суха як сторінки книг, що листаю на самоті. Чи як там? Дурня ж, — та посміхнулася дівчині, що вже хлюпала носом.
Але здається дивне підбадьорення спрацювало, бо вже через декілька секунд вона посміхнулася та погодилась.
...Коли Герміона повернулася в Вежу Старост, вся змучена після важкого дня та проведення чергового старостату, просто завалилася на ліжко, навіть не знявши взуття. Як же вона втомилася на зібраннях розповідати правила поведінки для старост знову і знову як папуга, що більше нічого не вмів говорити. Ще й Зимовий Бал скинули на неї, яке щастя.
“Чудова ідея, Мелфой”, — дякувала йому в думках.
Залишилося всього півтора тижні до нього, а вона якимось чином має все вирішувати сама, бо бач, всі надто зайняті для цього. А в неї що, нема чим зайнятися?
— Ох, схоже — ні, — зауважила собі саркастично.
Вона перевернулася на спину, тупо дивлячись у червоний балдахін над постіллю. Звісно, вони не вперше говорили про бал, в Герміони навіть були готові деякі ідеї, але вона ніяк не очікувала, що всю роботу скинуть на неї. Добре хоч Трелоні та Флітвік будуть допомагати.
Переодягнувшись в звичайний одяг, Герміона спустилася до вітальні, щоб посидіти перед каміном та описати дію муртлапового відвару для завтрашнього уроку настійок.
Не встигла вона прочитати і пари абзаців в тиші, як у вітальню заходить Драко. Здається, в нього день був набагато легший за її. Вона тільки провела його злісним поглядом, раптом йому станеться боляче хоч де-небудь.
— Не дивись так на мене. Сама винна, — сказав з ядом.
— Я не просилась “керувати парадом”.
— Але всього лиш встромлювала свого носа в кожну пропозицію.
— Мені не можна було свою думку висловити?
— О, ні, можна було. Але не тоді, коли затикала кожного, чия ідея тобі не подобалась, — кинув свою сумку на сусіднє крісло та сам сів за нею.
— Тобто тобі сподобалась ідея з Драконячими феєрверками в залі повній різдвяних прикрас та величезної ялинки, що може загорітися в секунду? — запитала не вірячи.
— Як на мене, ідея варта Фелікс Феліціс, — та усміхнувся.
Почервонівши від злоби, вона лиш розвернулася в інший бік на дивані та продовжила займатись своїм есе.
***
Наче звичайна неділя, але Герміона так змучилась з організацією балу, що здається могла навіть ім'я своє забути. Добре, що чергування поверхів сьогодні на Драко, вона б не витримала ще й цього.
Зайшовши до своєї кімнати, відразу взяла всі необхідні речі та повернула до ванни, щоб розслабитися під гарячим душем.
Повернувшись до кімнати їй на очі знову потрапила книга, що дала їй Джині.
— Ах, добре, — сказала в пусту кімнату, здаючись.
Взяла її під руку та пішла до вітальні, щоб потішитись теплом від каміну та тихим потріскуванням вугликів. Мелфоя не мало бути на горизонті ще як пару годин, тому можна було насолодитись миттю самотності.
— “Епоха невинності, або Ромео для Джульєтти”, — прочита назву вголос. — Що за вульгарна назва, — тяжко вдихнула зі смішком на вустах, згадуючи збудженні очі Джинні, котра розповідала про цю книгу. Без подробиць, але здогадатись про вміст було не важко.
Все починалося як звичайний роман: зустрілися двоє, закохалися з першого погляду, а потім виявилося, що вони не можуть бути разом, тому що, барабанний дріб, вони рідня.
— Оце так неочікувано, — саркастично.
Зав'язка їй здалася надто простою та не цікавою, але вирішила продовжити, як же автор розв’яже цей клубок?
Заметіль, що вирувала на вулиці наче підспівувала неоднозначним почуттям, що Герміона відчувала під час читання, а нові спалахи вогню в каміні — підтанцьовували цьому тандему. Перед очима кружляла пара в обіймах. Сльози котилися по їхнім щокам у відчаї, в безвихіді. Бачила два розбитих серця, що намагались склеїти один одного, але обставини змушували розбивати ще сильніше. Суперечка за суперечкою, що силували хвилюватись за їх безнадійні почуття. Але кульбіт історії змусив дівчину викрикнути:
— Вона всиновлена! — прикрила рота долонею, неочікуючи від себе такої реакції.
Від цього моменту текст був просочений надією на майбутнє, що відгукувалося в серці Герміони. Тепле відчуття, але таке незнайоме, слизькою масою ковзало в її грудях. То ось як це: бути закоханою.
Проте наступна частина змусила її дізнатись про більш чуттєві моменти життя.
“Він поцілував її шию, там, за вухом, де точка, що розслабляє. Спустився на декілька поцілунків нижче, відчуваючи її пришвидшений пульс губами.
Сироти покрили її шкіру від його дихання, що теплою хвилею огортав чутливу зону. Вона теж хотіла, вона теж бажала більшого.”
В Герміони розширились очі та в самої зараз пульс наче проб’є шкіру.
“Просунувши руку під її блузу нащупав м’які груди, що ідеально підходять до його долоні. Зім’яв їх легенько, що призвело до солодкого стогону дівчини. Хлопець відчував, як від цього млосного звуку його член тільки сильніше наливається кров'ю. Їх поцілунок став ще глибше, що важко вже було зрозуміти, де чий язик.”
У Герміони хвиля жару пройшлася по тілу, вимагаючи невеликої павзи. Вона несвідомо декілька разів махнула на себе книгою. А серце гупало так швидко, наче в барабани хтось б’є.
До цього вона ніколи не читала таких романів, що викликало сором і невідомий до цього захват. Але захоплення від чого? Те, як це написано? Можливо. Читання відвертих сцен? Ймовірно. Чи те, як вона сама реагувала на їхню близькість? Скоріше за все.
“Хлопець опускався все нижче її голим тілом, покриваючи кожен сантиметр вологими поцілунками, що змушували їх збудження зростати в геометричній прогресії. Її тихі стогони ставали голоснішими, а пальці вже не соромилися блукати його тілом.
Коли він нарешті дійшов до заповітної точки, зупинився на секунду, щоб глянути в її затуманені очі. Затуманені бажанням та пристрастю.
Вона була повністю його, а він її.”
На цьому моменті грифіндорка знову зупинилася, бажаючи перевести подих. А можливо навіть знайти пляшку початого вина, що залишилася після її дня народження.
Скомандувавши Акціо, всі необхідні речі опинилися на журнальному столику поблизу неї. Налила собі пів склянки вина, та від спраги висушила більшу половину. Пекуче відчуття в горлі та грудині трохи притупило жар, котрий турбував її більше ніж хотілось би.
Ще декілька глибоких видихів та продовжила.
“Язик торкнувся її клітора, викликаючи жагуче збудження в середині дівчини, змушуючи крикнути від неочікуваного задоволення. Пройшовся вологою доріжкою вгору та вниз. Повільно. Бажаючи спробувати кожен сантиметр її гарячого лона.
Дівочі пальці схопилися в його волосся, тримаючи на місці, спонукаючи продовжувати вже прокладену стежину. Він зробив коло кінчиком язика навколо клітора…”
— Блядські підлітки! — ввірвався Дріко, гримнувши вхідними дверима.
Герміона аж підскочила на місці, притискаючи книгу до грудей. Дивилася на нього перелякано, наче ще трохи і свідомість втратить.
Мелфой, не помічаючи цього, плюхнувся на сусіднє крісло. Відкинув голову назад змучено та простогнав вимучено.
Від цього звуку Герміона відчула гарячий спазм внизу живота, що змусило несвідомо стиснути стегна.
Хлопець так розкинувся на кріслі, що можна було роздивитися абсолютно всі частини його тіла. Але вона швидко перевела погляд на камін, щоб її мозок не почав думати ні про що зайве.
Драко зняв з себе мантію, різкими рухами почав розтібати гудзики на манжетах. Закотив один рукав, а потім і інший. Знову відкинув голову назад, розминаючи шию.
А Герміона все ще дивилася тупим поглядом в камін, але боковим зором все ж спостерігаючи за ним. За його, хоч і різкими, але елегантними рухами. Її рука мимоволі потягнулася за стаканом з вином, та одним ковтком допила решту.
Їй хотілося втекти, але наче приросла до дивану, не змогла навіть змінити позу: все ще тримала книгу на грудях, спираючись на підлокітник, а ноги зігнуті в колінах на дивані; втиснулась в нього, немов боялась впасти навзнічь від гіпервентиляції та вина, що трохи вже вдарило в голову.
— Питаєш, що сталось? — запитав зненацька, злякавши Герміону. — А я відповім, — було чутно, що він злий до краю. — Одні дебільні діти грались клятими вогняним закляттями. Підпалили той клятий прапор мого факультету на чортових сходах, що рухаються. Втекли, так ще й довелося виправдовуватись перед Макґонеґел, бо Півз волав, що це я винен.
Вона перевела погляд на нього та спостерігала за тим, як яро він жестикулює руками. Від злості аж червоний вже був.
— А двоє шестикласників… — вказуючи рукою кудись у бік. — Просто уяви, трахались на підвіконні на підйомі в Астрономічну Вежу, — в Драко аж сперло дихання від обурення.
Ґрейнджер тільки спостерігала за ним; який він був скуйовджений, розжарений від роздратування. І вперше чесно собі зізналася наскільки він красивий.
Мелфой перевів погляд на неї та звів брову, а вона лиш бачила, як язики вогнища відбиваються в його холодних очах. Цей контраст здавався настільки прекрасним, що був гідний власної картини. Він зчепив пальці в замок та сперся ліктями на коліна, вдивляючись у неї.
— Виглядаєш так, наче сама спостерігала за тим трахом, — сказав з усмішкою, вдивляючись в її незрозумілий вираз обличчя. — Що сталось? Ти і слова не сказала мені. Навіть не образила ні разу, — а вона лиш дивилася на нього схвильовано своїми великими очима.
Він оглянув її скуте тіло, що було одягнене лиш в майку та спальні штани, як пальцями впилася в тримаючу на грудях книгу. Перевів погляд на відкриту пляшку вина та вже порожній стакан. Знову на книгу. Між пальців видніється назва.
— “Епоха невинності, або Ромео для Джульєтти”, — сказав сміючись. — Що ти бляха читаєш?
Він піднявся та простягнув руку до неї, в спробі забрати паперовий предмет з її чіпких пальців.
— Ні! — наче прокинулась, викрикнувши.
— Що? — запитав від неочікуваності. — Дай сюди. Ти сама на себе не схожа.
— О , ні-ні-ні, — закрила книгу та заховала собі під спину.
— Щось непристойне читаєш? — він піднявся, думаючи, як же забрати цей “скарб” в неї.
— Ні-ні, звичайний роман, — відмовляла. — То що ти розповідав? Ой, так, бісові шестикласники.
Драко як кіт на полюванні став над нею, чекаючи можливості швидко схопити цю книгу. Хай що вона там читала, але тільки від виразу її обличчя хотілося забрати цю річ, аби тільки трохи розізлити, присоромити чи хоч що-небудь інше.
Ривок. Вдалося схопити тільки подушку, що лежала за нею.
— Що ти робиш? — запитала перелякано.
— Нічого.
Ще ривок в іншу сторону, але невдача, бо Герміона нахилилася в той бік, щоб перешкодити йому. Вона схопилася ззаду себе за книгу та притулилася до спинки дивану. Але слизерениць вже не збирався здаватись.
Він в одну мить перекинув ногу через її, що дівочі стегна опинились в пастці, зімкнуті та без можливості поворухнути ними; навис над нею та тримав руки напоготові, щоб не змогла відкинути їх в сторону.
Знову ривок з обох боків. Він схопився за неї руки та намагався розчепити її пальці.
— Ні! Ні! — все кричала вона, але без злоби.
Йому все таки вдалося, прямо вирвати, цю книгу. Відскочив в сторону, за межі її досягнення та пролиснув швидко сторінки, щоб зупинитись приблизно на середині, де і читала дівчина. Вона також підскочила з дивану та в секунду опинилася біля нього. Дражнячи, він підняв руки над головою, куди Герміона не зможе дотягнутися. Але її впертості можна було тільки позаздрити: стрибала перед ним з лайливими вигуками та намагалася хоча б вибити предмет з рук.
У Мелфоя ця сцена викликала тільки більше азарту. Він ширше відкрив книгу та поглянув угору, ухиляючись від Герміониних стусанів, та почав читати перший-ліпший абзац:
— Вона схопилася губами за його налитий член та огорнула вологим язиком голівку, — його шок був настільки шокований, що мозок завис на цьому реченні.
— Ні! — люто крикнула дівчина та почала бити кулаками йому в груди.
— Магічні яйця гіпогрифа! Ґрейнджер, ти реально читаєш, як трахаються люди! — сам був приголомшений, чому це викликало в нього стільки радості.
Все ще відступаючи крок за кроком в глибину вітальні, обходячи диван, продовжив читати, що міг розгледіти:
— Вона повела язиком від самого початку до кінчика, змушуючи того стогнати від бажання; подразнила круговими рухами в кінці та обхопила з такою пристрастю, котрої він, мабуть, ще не бачив в ній, — здається на цьому моменті в самого пересохло в горлі.
— Припини-припини!
Герміона схопилася за рукави його сорочки, нависаючи на нього всим тілом та намагаючись опустити його руки. На секунду їй це вдалося, що зрушило рівновагу хлопця. Книга випала з його рук, але грифіндорка не збиралася зупиняти стусани, тому вони обоє завалились на диван через підлокітник. Але запалу в обох вже було настільки багато, що здається обоє забули, чому саме все це почалося.
Драко відчув всю невелику вагу дівчини на собі, приємно вдавляючись в диван. Він схопив її кисті лівою рукою, що тільки збільшило кількість лайки від дівчини; правою схопився за її стан та декількома різкими рухами повністю змінив їх позицію. Тепер Герміона дивилася шокованим очима прямо в його, розуміючи в якому незручному становищі опинилася: він тримав руки над її ж головою, його стенда — між її. Його вага була істотно більшою, що міцно тримало дівчину притиснутою.
Секунда всеосяжного розуміння.
В його очах промайнув незрозумілий блиск, чи то все ще відзеркалювався вогонь від каміну. Герміоні було важко зрозуміти, поки він знаходився ось так зверху, давив своєю вагою, невільно даючи відчути їй своє тіло, те, як він нерівно дихає та з яким шоком дивився їй в очі.
Хоча вона виглядала так само шокована ситуацією, що склалася, Мелфой все тримав її, хай вона і не робила більше жодної спроби вирватися. Лежала сумирно, лиш дихала важко, чи то все ще від сцен описах в книзі, чи то… Від нього.
Чомусь від цієї думки в Драко з’явилася важкість внизу живота. Зараз, не відчуваючи жодної ворожнечі, він дозволив собі розглядати її.
Так, вона була красивою.
І це було б дуже тупо заперечувати.
Але саме зараз… Це не можна було зрівняти абсолютно ні з чим. Її розпатлане кучеряве волосся було розсипане по подушці, деякі прядки лоскотали його зап'ястя і передпліччя, та огортали її тендітні руки, м'яке тіло, яке він відчував… Це було божевіллям. Хвилювання пройшлося через нього, змушуючи глибоко вдихнути та стиснути її стан пальцями.
Цей жест викликав нервовий видих у Герміони, що змусило Драко застигнути. Він забув як дихати в цей момент. В грудях з'явилося тягуче відчуття чогось… Чогось дивного і незвіданого, що тягло вниз. Просто опуститися трохи більше. Лягти своїми грудьми на її.
Погляд мимоволі впав на край її нічної майки. Він так захопився грою “забери книгу в Ґрейнджер”, що не помітив відсутності бюстгальтеру.
В горлі стало сухіше ніж в пустелі Сахара.
А Герміоні мабуть вино-на-голодний-шлунок вдарило так сильно, що мозок відключилася наглухо, бо вирішила, що це буде гарною ідеєю вмоститись зручніше. Вона трохи поворушила стегнами. І відчула…
— Припини, — прошепотів знервовано Драко.
Від його голосу сироти пішли по шкірі, а внизу живота з’явилася вже знайома важкість. Настільки дивно відчувати це. Ще й до кого. Але це відчуття настільки п'янке, б’є в голову сильніше за стакан доброго вина. Задається, мозок зовсім вийшов кудись погуляти, бо вона знову ворухнулась.
Мелфой зціпив щелепу, що жовна заходили по вилицями, зіниці звузились, сконцентрувавшись на її обличчі.
Він не розумів, що вона робить.
Точніше, звісно, розумів, але… Ґрейнджер? Та сама розумниця-відмінниця? Та сама дівчина із Золотого Тріо, що протистояли йому стільки часу.
Він знав, що люди змінюються. Сам намагався. Але яке ж відчуття гумору мала Доля, що в кінці кінців вони опинилися саме в такому становищі.
Герміона під ним дихала важко, хоча і намагалась це приховати. Розуміння того, що ця дівчина, ця прекрасна жінка не намагається відсахнутися від нього — зводить з розуму.
Він піддався їй.
Штовхнувся трішки вперед, щоб вона відчула наслідки своїх дій.
І вона це відчула. Як він вже готовий притиснувся до неї між стегон. Як його дихання стає частішим. Як його очі шалено бігали її обличчям. А вона наче відзеркалювала його. Серце в грудях билося настільки скажено, що здавалося може зупинитися в будь-яку хвилину.
Він змістив таз трохи вгору, не відриваючись від неї. Її нічні штани були настільки невагомими, що здавалось він міг відчути все. Всю її м'якість та жар, її тремтіння від цього руху. Драко опустив таз назад. Відчутя тертя було настільки неосяжним для нього, що здавалось він покинув орбіту Землі та вийшов у відкритий космос.
Він забув, як дихати.
Вона забула, як дихати.
Збудження пройшлося такою важкою хвилею, що в цей момент Герміона не тямила хто вона, де вона та хто зараз треться своїм членом об її вагіну.
Але цього було недостатньо. Критично мало, щоб сповна насолодитися цим відчуттям.
Драко опустив трохи обличчя до її, спостерігаючи за її реакцією. Не відсторонилася. Опустився ще трохи, точно знаючи свою кінцеву ціль — пухкі червоні губи, що були зараз розімкнуті, наче запрошували, наче чекали на нього. Залишився всього сантиметр. Вони відчували дихання одне одного: гаряче та важке.
Залишки відстані взяла на себе Герміона.
Їх губи зіткнулися, змушуючи мозок в обох взірватись від відчуттів. Дівчина відчувала наскільки вони м'які. Чому його губи такі м'які?
Мелфой стиснув сильніше пальці правої руки та поглибив поцілунок, їх язики зіткнулися у вологому танці, котрий кружляв голову не гірше за міцне пійло. Він підминав її під себе, пробуючи та прагнучи більшого. Набагато більшого. Але не хотів її лякати. Сам був наляканий до чортків.
Ці відчуття, в усіх сенсах, були настільки новими, що хотілось пірнути туди з головою та не випливати більше ніколи, але такими лякаючими в своїй новизні, що неможливо було передбачити, що ж на них чекатиме далі. Хоча все чого йому хотілося зараз — відчувати її. Тільки це і більше нічого.
Герміона притислася до нього всім тілом, відчуваючи його тверді груди над своїми. Він підхватив її під спину, та притягнув настільки близько, що вона могла відчути, як їх ребра труться один об одного. Як він ще раз провів збудженим членом вгору та вниз, не припиняючи цілувати її. Тиск внизу живота зростав з кожним його рухом, а збудження між стегон встановлювало новий край відчуттів. Його тертя ставало сильнішим та “глибшим”, наче він хотів відчути її на повну довжину.
Від цих думок Герміона просто поплавилась. Відмінниця зникла десь в льодяній безодні, де лиш іноді можна побачити спалахи вогню з каміну.
Драко відпустив кисті та вчепився лівою рукою за її ребра. З кожним наступним поцілунком, його долоня піднімалася вище і вище, поки не досягла піку. Він накрив долонею її груди, легко зім’яв відчуваючи її м'якість.
Ця дія відгукнулась млосним стогоном йому в губа, від чого здається на секунду навіть голова пішла обертом.
А дівчина здається перестала взагалі розуміти реальність. Вона просто піддалася, віддалася почуттям. Йому. Та бажала більшого. Його. Всюди.
Її пальці опинилися в його вже і так скуйовдженому волоссі. Було так приємно нарешті торкнутися їх, заритися, схопити та трошки потягнути, щоб почути легке шипіння, від чого хлопець тільки більше притиснувся до неї.
У відповідь на її нахабство, яке йому, звісно, ой як сподобалося, він стиснув сосок між пальцями. Теж саме шипіння почулося від неї. В штанях стало настільки тісно, що було вже боляче.
“Більше. Прошу, більше.” — здається, думали обидвоє.
Драко ковзнув під її майку, торкаючись того ж самого місця, але шкіра до шкіра. Вона така ніжна, така чуйна. Водив обережно великим пальцем по набряклому соску та сам стогнав від цього. Потім перемістив губи їй на шию, цілуючи за вухом, а потім трохи нижче, де відчувається її пришвидшений пульс.
Перед очима Герміони промайнув текст із книги. Вона гучно застогнала комбінації відчуттів та спогадів. Але мозок все ж домалював всі інші прочитані сцени і… І як же вона їх хотіла.
Мелфой опускався ще нижче поки не дістався краю її майки. На секунду зупинився та глянув на неї, всю таку розжарену, піддатливу та обережно стягнув бретельку з однієї груді. Це було просто прекрасне видовище, від котрого не хотілось відводити очей, але більше всього хотілось спробувати, торкнутись.
Він обережно чмокнув сосок, від чого сироти пішли її тілом, змушуючи його затвердити сильніше. А потім обережно взяв губами і відпустив, між цим провівши вологим язиком. Гучний стогін вирвався з її грудей, говорячи про те, що він робить все правильно.
Драко повторював це знову і знову, допоки Герміона не почала качати стегнами йому в такт. Терлася з гори до низу і навпаки, притискаючись все сильніше до паху.
Вона його хотіла.
Він її хотів.
Куди котиться їх Світ? Але, будь ласка, зупиніть його. Саме зараз. Саме в цю мить.
Він, мабуть, зійшов з розуму, але правою рукою відпустив її тіло та просунув між ними. Прямо під білизну. Торкнувся її.
Вона витріщила очі від неочікуваності, він витріщився так само. Герміона відчувала його ніжний дотик, Драко — гаряче лоно. Коли він зробив круговий рух пальцями навколо їх клітора — вона забула, як дихати. Збудження пройшло критичну межу — здоровий глузд, що тримав її на цьому Світі.
Він гладив її, відчуваючи, як природної вологи стає все більше. По трохи збільшував темп, бо бачив наскільки це приносило їй задоволення: вона звивалася під ним як змія, стогнала йому в губи, чіплялася своїми нігтями куди могла дістатися, навіть через сорочку від відчував, що залишаться червоні сліди. Він хотів кусати, цілувати кожен сантиметр її тіла, аби тільки завжди це чути, це відчувати. Наче він був спраглий і не міг напитися.
Дівчина відчувала, як якесь нове відчуття підкрадається до неї, щось настільки солодке та п'янке, що і уявити собі не могла.
— Давай, Ґрейнджер, кінчай, — наче промуркотав їй в шию.
Комбінація його голосу та руки зробили свою справу. Вона відчула перший оргазм в своєму житті. Відчуття настільки приємне, що вона не витримала та просто закричала йому в шию, притискаючись до нього, як тільки може близько. Ноги заніміли, здавалось, зовсім їх не відчувала.
Вона перестала існувати. Старої Герміони більше не було. Її світ після цього не буде колишнім.
Спазми продовжувались ще деякий час, а коли вже Драко помітив, що її тіло почало слабнути, зупинився. Подивився в її затуманені очі, задоволену посмішку, червоні щічки, наполовину стягнену майку, що відкривала груди. Та зрозумів, що все пройшло, як треба.
Але він не збирався зупинятися. Ні. Не зараз.
Поцілував спочатку ніжно і знову поглибив, проштовхуючи язик всередину та сплітаючи з її. Вона тільки за. Та сама перебрала ініціативу в свої руки.
Опустила руки до його ширінки, що викликало шипіння з його рота. Вона схопила його член через штани та декілька разів провела рукою вгору та вниз. Це змусило його сіпнутися їй в долоню. Вона розстібнула ґудзик та застібку, не розриваючи поцілунку. Запустила руку в боксери та схопила його. Шкіра до шкіри.
Гортанний стогін прозвучав їй в шию, що вібрацією відгукнулося у всьому тілі. Драко здавалось, він міг закінчити в ту ж секунду, настільки це було приємне відчуття.
— Не зупиняйся, прошу, — прошепотів їй в губи.
Його благання — окремий вид мистецтва, котрий вона хотіла вивчити, дослідити. Почути ще раз.
Вона стиснула його трішки сильніше та почала водити вгору-вниз, розуміючи, що робить все правильно. Його реакція надто відкрито кричала про це. Він викрикував щось нерозбірливе, стогнав, наче втрачав будь-яке терпіння. Він був близько, вона відчувала це.
Але як гуркіт грому серед ясного дня вони почули стукіт у двері. Настирливий.
— Мелфой! — кричав Забіні по той бік. — Відкрий!
Герміона смикнулась перелякано, поглядуючи то на двері, то на білявого хлопця, що виглядав не менш шоковано.
Декілька найдовших секунд в їхньому житті вони дивилися один на одного. Трезвість нахлинула неприємною холодною хвилею, наче хтось облив льодяною водою. Трохи відсторонилися один від одного, обережно оглядаючи.
— Мелфой! Не змушуй мене чекати! — все ще стукав у двері.
Ґрейнджер різко вислизнула з під Драко, на ходу натягуючи майку назад на плече. Навіть не оглядаючись, вона забігла по сходах. Ще декілька широких кроків і закрила за собою двері, притулившись до них спиною.
— Що ти такий захеканий? — почула вона приглушений голос Блейза.
Але, що відповів Драко вже не було чути. Лиш гуркіт дверей та тиша, що іноді порушувалась важким диханням дівчини.
***
Весь наступний тиждень Герміона ігнорувала Драко, не бажаючи навіть на секунду попадатися йому на очі. Зранку виходила раніше за нього, поверталася ввечері або поки слизаринець на чергуванні, або пізно вночі після свого, розуміючи, що у вітальні вже нікого не зустріне в такий час. На обідніх перервах сідала спиною до столу Зелених, щоб не було жодної спокуси дивитися в його сторону.
— Ти тут? — запитала її Джині в понеділок, коли дівчина відсиджувалися в вітальні Грифіндора, чекаючи, коли почнеться чергування Драко.
— Що? — не розуміючи.
— Ти так часто провалюєшся в свої думки, здається, тебе і немає зі мною.
В цей момент Герміона зробила помітку в голові: менше думати про Драко Мелфоя. Але потрібно було формулювати це бажання правильніше. Тому, вже лежачи в своїй пострілі, посеред ночі вдесяте обсмикнула себе, зупиняючи спогади про його руку між своїх стегон.
У вівторок на спільному уроці зіль, вона зайняла найдальший казан, щоб і не намагатися знайти його очима та ще раз впевнитися в тому, які в нього вправні пальці. Та кожен наступний спільний урок вилітала першою з класу, щоб не зостатися на декілька хвилин довше, щоб не намагатися ще раз подивитися йому у вічі.
В середу Джіні витягла її розвіятись, запросивши покататись на ковзанах, бо подруга щось зовсім скисла. Вічно задумлива, часто відповідала невпопад та почала частіше сидіти в вітальні її факультету.
— Ти посварилася з Мелфоєм? — якось запитала рудоволоса.
— Ні. З чого ти взяла, — відповіла нервово, ледь не впавши на коліна. — Все чудово в мене з ним. Тобто… Ніяк. Маю на увазі, все як завжди, — швидко випльовувала слова. — Чому питаєш? — з цікавістю перевела погляд на подругу.
— Він шукав тебе вчора, — наче це не було важливо.
Для Джіні — так, це не має жодного значення. Для Герміони — її серце зробило кульбіт в грудях. І вона сама слідом, втративши рівновагу та впавши на коліна. Добре, що руки втримали її.
Стояла так декілька секунд вдивляючись в колір льоду. Колір його очей. Тепер здавалось вона не могла дивитися на лід, як раніше.
В четверг на спільному уроці зачарувань Герміона сіла на своє звичне місце. Лаванда Браун, котра була сусідкою по парті, почувала себе погано та відпросився з уроку. Тому кинувши свою сумку на сусідній стілець, почала діставати потрібне приладдя.
Вона прийшла раніше за всіх до класу, тому почувши кроки позаду, подумала, що це може бути викладач.
“Кроки надто широкі.” — подумала про себе, та повернула голову саме в той момент, щоб побачити Мелфоя перед собою.
— Давно не бачились, — спокійно сказав він, хоча вона могла почути жорсткі нотки в його голосі.
— Чого тобі? — відразу до діла, хоча розуміла, що не могла ховатись вічно від нього; ця розмова все рівно відбулася б.
— Чого мені? — здивувався. — Та, власне, є дещо. Але про це згодом, — він підняв сумку та передав їй у руки, щоб сісти. Вона схопилася за неї, немов бажала прикритися нею, відгородитися від нього.
Герміона відвернулася, дивлячись на пусту дошку або годинник, що висів поруч, аби тільки не на Мелфоя, що, здається, безсоромно витріщався на неї.
— Єдине, що поки хочу запитати, — почав він. — Ми граємо в якісь хованки? — було чути нотки сарказму.
— Ні, — чітко та коротко.
— То чому я не міг знайти тебе ось як чотири дні? Ти поставила чари тиші на свою кімнату, — почав перераховувати. — О, не роби такі здивовані очі. Думаєш, я не помітив цього?
Звісно, вона не вважала його дурнем, але це і справді звучало досить дивно.
— Ти перестала з’являтись у коридорах під час чергування, — зігнув другий палець. — На всіх спільних уроках ти ховаєшся за спинами інших. У їдальні, коли я приходжу, тебе і слід запав. Навіть в бібліотеці, де ти завжди здавалося була всюди — відсутня.
Не витримавши вона все таки зиркнула на нього, поглядом говорячи, чи не слідкував він за нею.
— Я не стежив за тобою, — підняв долоні догори. — Ти просто завжди була наче всюди, а тепер…
Він глибоко вдихнув повітря та, немов збираючись сказати щось важливе, відкашлявся і продовжив:
— А ще… Тебе більше не видно в нашій вітальні.
Вона настільки шоковано вирячила очі, що здавалось ось-ось випадуть з орбіти, а в грудях щось заважало зробити вдих. Перед очима промайнуло абсолютно все, про що вона забороняла собі думати. В щоках відразу ж відчула тепло, почервоніла як порічки влітку. По тілу стали відчуватись фантомні дотики, що змусило тіло напружитись.
Але, дяка Мерліну, інші учні також почали заходити до класу, повертаючи обох в реальність. Герміона злякалася цього, немов душа завмерла. Поки не розуміла чого саме, але це викликало неймовірну тривогу.
Треба простір. Треба повітря. Треба валити звідси.
Тому, навіть не забираючи пергамент, що встигла витягти із сумки, просто встає та йде геть із класу. У виправдання відсутності на занятті вона вигадає щось потім.
В п'ятницю вона була на уроках тільки до обіду, бо після, разом з Трелоні та Флітвіком, потрібно було зайнятися прикрашанням Великого Залу та іншими супроводжуючими речами.
Тому на першому уроці віщування вона вже молилася всім богам, котрих знала, щоб цей день закінчився швидше. На горизонті був Мелфой, що йшов на тренування по квідичу.
— Як я вже говорила на початку уроку, — Трелоні зупинилась проводячи учнів до території, де снігу ніхто не торкався, — сьогодні будемо продовжувати вивчати віщування за допомогою снігу.
Герміона тільки нервово вдихнула; чому урок має проходи біля поля для гри в квідич? Саме в той момент, коли команда слизерину вийшла на тренування.
— Можливо декому наступні дії будуть здаватись дивними та не матимуть жодного відношення до віщувань, але запевняю — мають, — додала викладачка.
Далі вона розповідала, що вони мають набрати в долоні недоторканого снігу та, поки ліпиш сніжку, проговорювати замовляння. А після заплющити очі, покрутитись тричі через ліве плече та кинути сніжку так далеко, як зможеш. Вона покаже звідки чекати судженого. Навівши декілька прикладів замовлянь, продовжила говорити:
— Якщо хочете дізнатись більше, то відкрийте сторінку триста сорок два. Там є цілий список, котрий можна використати.
Всі взялися за справу; хто з ентузіазмом, а кому не було діла до цього, лиш би скоріше закінчився урок. Ходили обережно довкола та шукали ту саму ділянку зі снігом.
— Ей, не топчись тут! — прокричала Лаванда Діну, обережно згортаючи сніг до купи.
Це викликало посмішку у Герміони. Вона зовсім не була здивована, що Браун підійде до цієї справи надто завзято.
Першою вирішила спробувати Ганна Еббот, промовивши одне з запропонованих викладачкою замовлянь. Зліпила міцну сніжку, покрутилась, як треба було та наосліп кинула її. Сніжка полетіла достатньо далеко, але важливий був напрямок.
— Дуже непогано, — сказала Сивіла та дивилася з дівчиною в бік стадіону.
Цікаво.
Наступною викликались Лаванда, нетерпляче зкомкуючи сніг та проказуючи замовляння. Покрутилась. Кинула. Але її сніжка розпалась ще до того, як встигла впасти.
— Мені шкода, — викладачка поклала руку їй на плече, заспокоюючи.
Це означало, що вона ще довгий час нікого не зустріне. Але звісно всі поставилися до цього скептично, мабуть, крім самої Браун, що ледь не плакала.
Герміона теж вирішила не тягнути гіпогрифа за хвоста та вирішила спробувати наступною.
— Снігова кулька, лети у світ, де мій суджений, покажи мені слід, — шепотіла в долоні.
Покрутилась, як вимагали правила та, зупинившись, кинула з усієї сили. Відкрила вона очі саме в той момент, як над ними пролітав Драко Мелфой, що прямував за сничем. Сніжка врізалась точно йому в обличчя, скинувши з мітли. Він з гуркотом приземлився недалеко від них, провалившись в сніг, вигукуючи непристойні фрази.
Герміона швидко відвернулася та зробила вигляд наче читає книгу.
— Хто це зробив? — крикнув той, піднявшись та намагаючись витерти мокре обличчя.
— Містере Мелфой, це чиста випадковість. Будь ласка, повертайтеся до тренувань, — промовила Сивіла, підійшовши до нього, перешкоджаючи можливому конфлікту.
Йому не було що відповісти на це. Лиш продовжував бурчати собі під носа, коли залазив назад на мітлу та зі швидкістю блискавки покинув їх заняття.
— Дуже цікаво, — ненароком промовила Трелоні до Ґрейнджер, проходячи повз.
Герміона готова була провалитися від сорому там, прямо під цей сніг. Це бачив увесь клас, що викликало смішки довкола. Але більшість була просто рада тому, що слизеринский гад отримав на що заслуговував.
Решту дня їй не було вже коли думати про Мелфоя, повністю пірнувши у підготовку Великого Залу до суботнього балу.
***
Прийшов вечір балу. Герміона збиралася в своїй кімнаті та спостерігала, як Джіні майструвала собі зачіску за допомогою Левіоси. Настрій був досить піднесений, хоча Герміона намагалася виглядати такою. Насправді ж вона прислуховувалася до кожного шурхоту, що чувся по іншу сторону дверей. Драко знав, що вона тут і знав, що не одна, але раптом він захоче знов знайти її та поговорити. Вона б воліла зникнути в ту ж секунду. І ні, вона все ще не зняла чарів тиші зі своєї кімнати
Хоча, може дівчина і накручувала себе з цього приводу, але ж… Як тут можна не нервуватися, коли ви буквально ледь не трахнулись в шкільній вітальні?
— Видихни, — сказала Візлі, дивлячись через віддзеркалення. — Ти з усім чудово впоралась. Велика Зала виглядає чудово, музиканти справляються зі своєю роботою, з їжею теж все в порядку, — знала б тільки подруга, через що саме вона хвилюється. — І ялинка досі на місці, — широко посміхнулася, нагадуючи, як Ґрейнджер розповідала їй про деякі “конкурси” від інших старост.
Герміона не відповіла нічого на це, лиш посміхнулась та ще раз, щоб впевнитись, оглянула себе в дзеркало. Сукня та зачіска виглядали дуже навіть достойно.
Вона за допомогою трансфігурації переробила свою стару червону сукню на більш вечірній варіант. Верхню частину замінила на корсет, а тонкі бретельки стали широкими та красивими складками звисали на її плечах. Спідниця стала довшою та плавно розширювалася до низу, утворюючи м'які згини на тканині. Волосся оформила у плавні хвилі, замість звичних кучерів, що спадали на спині.
Здається, виглядало все досить акуратно та елегантно, саме те для балу.
Вона увійшла до Великої Зали приголомшена та задоволена від виконаної роботи. Зі звичайної буденності вона перетворилася на казкове, чарівне королівство, немов вирване зі сторінок старовинних легенд. Кожен куточок випромінював атмосферу свята, яке огортало присутніх відповідним настроєм.
Зачарована стеля відображала безмежний нічний небосхил, всипаний яскравими зірками, які начебто мерехтіли у ритм музиці. Різнокольорові світлячки, як маленькі зачаровані феї, танцювали у повітрі, підсвічуючи химерні орнаменти, які прикрашали зали. Золотаві вінки та срібні гірлянди звисали зі стін, переливаючись на світлі, створюючи відчуття чарівності і урочистості.
Столи, вкриті мереживними скатертинами, що відповідали зимовій тематиці, а їх поверхні виблискували від незліченних срібних підсвічників, кожен з яких підтримував полум'я, яке тріпотіло, піддаючись ритму вечора. Кришталеві келихи відбивали світло, створюючи враження, що у кожному з них наче є частинка чогось магічного.
Сама атмосфера зали була наповнена музикою, яка лилась плавно, мов струмок, огортаючи кожного присутнього своїми мелодійними хвилями. Музиканти, які грали на п’єдесталі, створювали чудову симфонію, яка розчинялася у просторі, додаючи балу нотки якоїсь казковості.
Знайшовши знайомі обличчя, Герміона підійшла до них. Джині, Невіл та Луна жваво про щось спілкувались.
— Вибач, що затрималась, — звернулась до рудоволосої.
— Я вже думала не чекати на тебе, — сказала з усмішкою та схрестила руки на грудях.
— Згадала про дещо, — відмахнулась Ґрейнджер та непомітно поправила причеплену паличку на своєму стегні.
Виходячи зі спальні, вона не чула жодних звуків з кімнати навпроти. Його спальні. Мабуть він вже пішов на бал. І зненацька в голову прийшла дуже дивна ідея.
Вона мала знати, коли Драко повернеться після. Чаклуючи закляття, що сповістить її про це, ще не дуже розуміла навіщо. Чи для того щоб неочікувано не зіткнутися з ним. Або ж навпаки? Але стояла там, на балу, серед сотні учнів та погладжувала паличку через ніжну тканину сукні, чекаючи.
Чекаючи на нього.
— А останній матч Гарпій проти Яструбів, — продовжувала Джіні перервану розмову. — Це було просто неймовірно! А снич! Як майстерно був спійманий.
— Я був просто в захваті від гри, — погодився Невіл. — Гарпії рознесли їх як після вибуху саламандри. Тож Яструбам треба задуматись більше про посилення своєї оборони.
Далі Герміона вже не звертала уваги на їх бесіду, розглядаючи зачаровану стелю, що почала сніжити. Маленькі кристалики не долітали до голів учнів, зникаючи, але видовище зробилось ще більш чарівним.
“Люблю магію”, — подумала вона про себе, все ще спостерігаючи за сніжинками.
— Я хочу пуншу, — задумливо сказала Луна та попрямувала в сторону столів з закусками та напоями.
— Я з тобою, — швидко приєдналася до Лавґуд, залишаючи шалених фанатів квідичу наодинці.
Через півгодини блукання залом та перекиданням слів зі знайомими, було оголошено про відкриваючий бал танець. Кадриль.
Герміоні не дуже то й хотілося брати участь в танцях, але Візлі так міцно вчепилася в її зап’ясток, що навіть Бомбарда не могла роз’єднати цю хватку. Нічого не залишалося, як просто плестися за нею та бути вкинутою в обійми Коліна Кріві, що нервово посміхався. Спостерігаючи за тим, як він витирав свої долоні об штани поки чекав початку музики, Герміона припустила, що він зараз вперше танцюватиме з дівчиною. Тому лиш посміхнулась йому, намагаючись не нервувати його ще більше.
Почалася музика.
Герміона тримала руку свого партнера і разом з ним пливла по підлозі у ритмі музики. Її рухи були плавними та граціозними. Вона легко змінювала партнерів, слідуючи витонченим фігурам танцю, посміхаючись і насолоджуючись кожною миттю.
Ось вона опинилася у руках Невіла, потім Блейза та ще декількох хлопців, імен яких вона не пам’ятала. Кожен рух був наповнений грацією та витонченістю, кожен крок — чітким ритмом.
Коли настав момент останнього обміну, Герміона раптом опинилася в обіймах Драко Мелфоя. Її серце забилося швидше, коли вона відчула його руку на своїй талії. Погляди їхніх очей зустрілися, і у цей момент здавалось, що весь світ завмер. Музика грала, але вона її вже не чула.
Драко лиш посміхнувся, спостерігаючи за її реакцією. Вона так віддалася танцю, що здавалось не помічала його біляву голову, що постійно мелькала десь поряд.
Але він її бачив. Весь вечір не міг відірвати погляду від неї з тієї самої миті, як тільки вона зайшла до зали. Вся така грифіндорка в цій червоній сукні, що дуже вигідно підкреслювалася всі вигини.
Ох, ці вигини.
Вони не полишали його в спокої ні на мить. Чи міг він хоч колись припустити, що таке може статися? Ні. Абсолютно, бісів Мерлін, ні. Чи міг він знати, що ще тоді, на третьому курсі, коли вперше усвідомив, що щось відчуває до неї, що він буде танцювати на балу разом з нею? Ось так, нахабно притискаючи до себе, а вона і не проти, або ж шокована настільки, що не зовсім розуміє, що відбувається? Цілковите — ні.
Але вони обоє зараз тут. Не відводять очей одне від одного, плавно кружляючи та не помічаючи нікого іншого навкруги.
Їхній танець здавалось був сповнений таємницями і ніжністю, в якому кожен рух був красномовнішим за будь-які слова. Драко немов ненароком торкнувся її стегон, Герміона ж — його плечей. Він пестив її ребра, ковзаючи долонями вгору, вона — заривалась пальцями в його волосся, згадуючи абсолютно всі деталі того вечора. Вони кружляли, наче зачаровані, немов час і простір перестали існувати.
І коли музика завершилась, вони зупинилися, ще трохи затримуючись один у одного в обіймах, перш ніж повернутися до реальності. Реальності, що залишала гіркий присмак на язиці.
Вклонившись один одному та не сказавши ані слова, вони розійшлися в різні сторони. Герміоні потрібен був пунш. Терміново. А якщо вона ще й знайде Сімуса, що вже точно десь підливає всім бажаючим вогневіскі, її щастю не буде меж.
В грудях відчувався жар, котрий можна перебити тільки пекучим відчуттям від алкоголю. Тому обійшовши зал, знайшла Фінніґана за однією з колон, де він підливав з фляги декільком учням. Широкими кроками підійшла до нього та зупинилась, чекаючи.
— Мерлін, Ґрейнджер, — злякано заховав флягу за спину та показував іншим, наче ненароком, що їм пора вшиватись. — Ти ж, звісно, нічого не бачила.
— Звісно, нічого, — передражнила хлопця та протягнула свій бокал до нього.
Він здивовано витріщився на неї, але налив їй бажане. Герміона вмить висушила вміст та знову простягнула руку, трохи кашляючи від пекучого відчуття. В Сімуса очі збільшилися вдвічі, але без жодних питань знову налив їй вогневіскі.
— Дякую, — лиш сказала йому, піднімаючи бокал в салюті.
Наступні півгодини пройшли на танцполі. Дівчата з грифіндору відривались наче в останнє в житті, що дало Герміоні можливість трохи відволіктись. Бо всі ці спогади про Мелфоя не давали їй спокою. Хотілося знайти його та повторити все знову. Відчути все ще раз. Їй здавалось, що її життя зупинилося саме на тому моменті там, у вітальні. І весь цей тиждень вона тікала від цього, тікала від самої себе, але продовжувала жити в цьому моменті, не взмозі зосередитись ні на чому іншому. Все валилося з рук, все йшло шкереберть, що змушувало багатьох задаватись питанням, а чи все добре з нею.
І ні. Не добре.
Вся розжарена та втомлена, вона прокричала Джіні, що їй потрібне свіже повітря та попрямувала до виходу на вулицю.
Все ще йшов сніг. Вона давно не пам’ятала зими, в котрій сипало так багато і часто. Але Герміоні це подобалось, вона любила сніг. Любила спостерігати за ним, як сніжинки кружляли, наче в танці. Чарівне видовище.
І тут вона помітила, як сніг почав клубитися та скручуватися під її ногами. Вітер завив, штовхаючи її в сторону переходу між спорудами. Будучи сп’янілою від танців та вогневіскі, просто підкорилася та попрямувала у вказаному напрямку.
Там стояв Драко, спершись на одну з колон. Було видно лиш його силует, котрий вона вже вивчила до кожного вигину, біляве волосся, що зливалося зі сніжинками, котрі пролітали повз та часті спалахи від тління сигарети, наче нервував. Він курив. Герміона і не здогадувалась про це.
Ще декілька обережних кроків в його сторону, слідуючи за снігом. Він не бачив її, здавалось повністю поглинений своїми думками.
— Що ти тут робиш? — запитала вона першою.
— Те ж саме питання до тебе, — сказав випускаючи густу хмару диму, навіть не здригнувшись.
— Не знала, що ти куриш, — ледь вимовила, підійшовши ближче.
— Тільки, коли хвилююсь, — затягнувся, подивившись прямо їй в очі.
— Чому хвилюєшся? — зробила обережний крок до нього.
— Та є одна причина, — усміхнувся, показуючи свої рівнесенькі білі зуби та притулився потилицею до холодної колони.
І Герміона зрозуміла, що він здається також користувався послугами Фінніґана, що викликало в ній лише посмішку у відповідь.
Вони мовчали, просто стояли там та слухали завірюху, що тільки набирала обертів. І це мовчання не було важким. Ні. Вони часто проводили вечори мовчки у їх вітальні і це ніколи не викликало дискомфорту.
В цей момент Герміона, мабуть, вперше зізналася собі, що їй було комфортно з ним в такі моменти. Просто посидіти мовчки, читаючи газету чи якусь книгу, інколи перекидаючись поглядами розуміння: про новини, уроки чи людей, що дратували, зазвичай це були старости гуртожитків. Так, вони сварилися іноді, хоча ні, часто, але це було схоже на звичку. Стару добру звичку, що не давала можливості замкнутися в собі та накручувати себе до нудотних головних болей. Це було знайоме для них обох після… Після всього що сталося з ними.
Вони допомагали один одному. Виговоритися та не зійти з розуму наодинці. Виплеснути емоції один на одному та видихнути, занурившись в те саме мовчання.
Несвідомо, але це працювало. Це стало деяким відкриттям для Ґрейнджер.
А ще останній тиждень; він був важким для неї, але через підготовку до балу вона мала куди спрямувати свої емоції та на що замінити нав'язливі думки. А він шукав її не один день. Він був самотній. Вітальня весь тиждень була пустою. Він потребував її та її мовчання.
Поглянувши на Драко, Герміоні і справді здалося, що він став спокійніше: не так часто робив затяжки та дихання стало більш рівним, ніж коли вона прийшла.
Дивне відчуття пройняло її груди. Вона була комусь потрібна. І нехай це був якийсь трохи хворий висновок, але і вона відчувала в ньому потребу. Останній тиждень це була лише фізична нужда. Але, чи можна її відчувати до людини, котрій не довіряєш? В котрій не впевнена, хоч в якомусь аспекті?
В ту неділю між ними відбувалося щось надто інтимне. Але він не діяв різко чи грубо. Він чекав її дозволу, робив тільки те, що їй було приємне.
І це було до біса приємно.
То може… Може ці дивні відчуття в грудях відчуває не тільки вона?
— Не витріщайся так, — посміхнувся він до неї та зробив останню затяжну, перед тим як жбурнути недопалок кудись в сніг.
Але вона не збиралась зупиняти це, продовжуючи дивитись в цю льодову глибину, що захопила її розум аж на цілий тиждень. І зараз вона готова була пірнути в цю крижану бурю з головою.
Герміона зробила обережний крок до нього, стаючи майже впритул.
Він не відсахнувся.
Драко спостерігав за її рухами, диханням, що стало важким, очима, що бігали його обличчям та зупинилися на… Губах. Він відразу все зрозумів.
Мелфой постійно відкидував всілякі дивні думки, що лізли йому в голову останній тиждень; шукав Ґрейнджер, щоб поговорити, але сам до кінця не розумів про що саме. Хотів лиш запитати, чому її немає у вітальні, чому вона ховалася від нього? Але зрештою кинув це діло. Допоки вона не опинилася в його обіймах у Великій Залі. Допоки не відчув тягуче відчуття в грудях, від котрого захотілось запихнути голову в сніг та обдумати все, охолонути трохи.
Саме тому він просто втік; знайшов Фінніґана та висушив три бокали поспіль, а далі опинився тут, щоб привести думки до ладу та заспокоїтись.
Але причина через яку він так нервувався стоїть зараз перед ним. Дивиться своїм важким поглядом та чекає. Жадає дій.
Він і сам цього жадає.
Драко зробив останній крок. Відстань між ними наскільки скоротилася, що їх груди торкались один одного. Його руки взяли її за голову по обидва боки та ніжно притягнули до себе.
Він поцілував її.
Цілував так жадібно, наче зголоднів за нею. Наче вона була всим, чого він хотів. Герміона відчувала те саме.
Коли його рука перемістилася до її талії та притягнула ще ближче, наскільки це було можливо, вона зарила пальці в його волосся, роблячи поцілунок ще глибшим. Він не соромився блукати її тілом, торкатися місць, котрі вона дозволяла лише йому та гладити її там, де це робив тільки він.
Тепло від грудей розпливлося всим тілом та зосередилось внизу живота, змушуючи тертися об нього, бажати більшого. А Драко не потрібно натякати двічі.
Він відсторонився, взяв її за руку та з сяючою посмішкою потягнув за собою. Вони бігли разом коридорами, сходами, часто зупиняючись для перепочинку та поцілунків. Притуляючись до холодних стін темних коридорів, підвіконь, звідки відкривались надзвичайні пейзажі, перил, що боляче врізались в поперек, але це було не важливо.
І коли вони вже нарешті опинилися в потрібному місці, коли двері зачинилися за ними, Герміона згадала про чари, котрі накладала на вітальню. Вібрація хвилею пройшлася від її стегна і вище, змушуючи скрикнути від неочікуваності.
— Що сталось? — запихано запитав Драко.
— Та нічого, — відповіла, намагаючись виштовхати паличку з-під резинки, котра тримала її.
Хлопець помітив ці дивні рухи та поклав свою руку прямо на паличку. Його очі округлилися від здивування.
— Це…? — підняв брову чекаючи пояснень.
Але Герміона тільки зніяковіла. Вона не знала, що відповісти йому, лиш водила нігтями по його сорочці, намагаючись щось придумати.
— Це чари присутності? — здогадався відразу.
— Я просто… Хотіла, — не могла відібрати правильних слів.
Драко лиш посміхнувся на її ніяковість, рожеві щічки та хвилювання, котре вона випромінювала і сказав:
— Я б дуже хотів почути пояснення, — все ще широко посміхаючись. — Але залишимо це на потім, — повертаючись до поцілунків.
Він цілував гáряче та ненаситно, неначе цього було недостатньо. Недостатньо вологих язиків, що спліталися в дикому танці, рук, що блукали тілами один одного, вивчаючи абсолютно кожен сантиметр, близькості, від котрої вже голова йшла обертом. Притискались один до одного настільки близько, що в ребрах відчувався тиск, змушуючи робити рвані вдихи.
— Схопися за мене, — промовив в губи, схопивши її під сідниці та підіймаючи над підлогою.
Вона послухала його без вагань, обійнявши своїми ногами його талію. Її спідниці закотились, відкриваючи більше простору для ласк, чим Драко і скористався. Погладжував її коліно, з кожним разом піднімаючись все вище поки не досягнув бажаного місця. Зім’яв долонею її сідниці, стогнучи . Цей звук вібрацією розлилася по тілу дівчини. Вона хотіла більше. Почути це ще раз і ще раз, допоки його голос не охрипне. Тому вона трохи поворушила тазом, стискаючи стегна сильніше, що змусило хлопця втиснутися в шию Герміони, щоб трохи приглушити свій гучний “ох”.
Через декілька секунд він трохи відсторонився від неї, щоб поглянути в очі. Ґрейнджер бачила в них чортиків, що пускали салюти пристрасті, котрі змушували очі блищати від бажання та захвату. Риси обличчя стали м'якими, в котрих відчувалось хвилювання.
Драко теж бачив це в Герміоні. Як вона дивиться на його губи, просячи ще, як вона терлась об нього, що просто відключало здоровий глузд. Все стало як в тумані, наче він був сп'янілим. І він був, не тільки від вогневіскі. Один тільки вигляд Герміони робить його ще п'янішим, бажаючим напитись цим задоволенням.
Тримаючи її міцно, направився до сходів. Дівчина скрикнула від неочікуваності та схопилась за його шию, тихо хихочучи.
Він відчинив двері в свою спальню та опустив її на своє ліжко, примощуючись між її стегон. Він огорнув її своїми руками, закриваючись у волосся та цілуючи з такою жагою, від котрої хотілося більшого. Драко рефлекторно почав тертися об неї. Саме в тому місці, торкнувшись до якого Герміона голосніше застогнала йому в губи. Це змушувало його робити це частіше, притискатись під потрібним кутом, щоб вона не замовкала. Стогнала і стогнала. Щоб він втратив весь здоровий глузд, щоб він збожеволів від кількості насолоди, котру впитував як губка. І він знав, що для цього треба зробити.
Герміона відчула як він трохи припідняв її та почав розв’язувати корсет ззаду. Через хаотичні рухи, це вийшло не відразу, але впорався з цією задачею. Вона відчула, як верх сукні вже майже не тримався на ній. А коли він встав на ноги та потягнув її за собою — червона тканина просто звалилась на підлогу.
Наступні хаотичні дії робила вже вона сама, намагаючись зняти з Драко весь той шар одягу, з перервами на поцілунки.
Коли ж вже обидвоє лишись без заважаючих тканин, вляглися на постіль, в ту саму позу з котрої і починали. Руки блукали тілами, губи торкались приємною м'якість місць, до котрих ніхто раніше не торкався. Важкі видихи, приємні відчуття, котрі хотілося розтягнути на довше. Але завмерли саме в ту мить, коли він торкнувся голівкою члена її піхви. Драко дивився на неї очима з розширеними зіницями, наче питав дозволу, тримаючи зв'язаною свою хіть з останніх сил. Але її погляд був таким же — звісно вона хотіла цього. Весь тиждень ці нав'язливі думки лякали та не давали спокою. Чим більше це крутилося в голові, тим більше вони приводили її до цього висновку, саме до цього моменту. От тільки не знала, що буде далі. І, чорт, вона б собі збрехала, якби сказала, що не хоче дізнатись, а що ж далі.
Герміона кивнула йому, мовляв, так, він може це зробити; будь ласка, зроби вже це.
І запобіжник було знято.
Він просунувся трохи вперед, від чого в середині з’явилося дивне відчуття. Їх спільний гучний стогін розрізав тишу кімнати. Це відчуття наповнення було дуже не знайомим, не звичним, але хотілося більшого. Драко спостерігав за її реакцією: як напряглося її тіло, як вона міцно схопилася за його передпліччя, як важко вона дихала. Він не хотів робити їй боляче, тому стримував пориви, але це було настільки неймовірно… Настільки запаморочливо.
— Ти в порядку? — голос здорового глузду, зупиняючись, коли голівка ввійшла в неї.
Їй було важко щось відповісти, лиш кивала головою в згоду. Він просовується ще трохи далі, все більше заповнюючи її собою, розтягуючи, змушуючи забутись у цих відчуттях. Коли ж увійшов на повну довжину, відчуваючи її вологе тепло на собі, незвичний тиск, в котрому хотілось розчинитись, почав рухатись в інший бік.
Герміона відчувала невеликий біль, що силував тіло напружитись та стиснути Драко ще сильніше та зціпити зуби. Він інколи робить павзи, щоб вона могла звикнути до цих відчуттів, але відновлення рухів змусило її тіло смикнутись. Але Мелфой продовжував, цілуючи її губи, щоки, шию, намагаючись розслабити її.
Коли ж він знову входить на всю довжину, солодко стогне, що відгукується спазмами внизу її живота. Збудження, що трохи відступило з відчуттям болю, наростає з новою силою, з новими відчуттями. Його дихання гаряче й уривчасте. Вона відчуває ритм його серця як свій. А коли розплющує очі, щоб поглянути в його — бачить, як лід тане. Той самий, щоб завжди був холодною непроглядною стіною — зараз блищав, як під сонцем. В ньому вже не було злості чи агресії, було інше відчуття, котре продиралось на волю, але його важко було розгледіти крізь пелену пристрасті. Тому відкинувши цю думку, Герміона просто впялася своїми губами в його. Віддаючи всю себе цьому інтимному моменту між ними.
Віддаючи всю себе йому.
Вологі рухи продовжувалися, стаючи все швидшими та різкішими. Пік збудження з кожним поштовшов ставав все ближчим, хоча обоє навіть не підозрювали, що це можливо. Поцілунки ставали все хаотичнішими, торкаючись місць до яких могли дотягнутися. Дихання ставало частішим; ще трохи і гіпервентиляція забезпечена.
Драко відчував це та просунув свою руку між ними, щоб торкнутися клітора. Круговими рухами спонукав Герміону до оргазму, котрий так хотів відчути. Вона вигнулась в спині на зустріч цьому. Він трохи сповільнився, та цілуючи її груди, дозволяв просочитися цим відчуттям все глибше. Її нігті впилися йому в спину, стогони стали уривчасті, ніби їй не вистачало дихання. Ноги напряглися та стиснули його між собою. Ще трохи. Зовсім трішки. Він втиснувся в згин її шиї, лагідно торкаючись губами ключиці, та трохи пришвидшив свої рухи.
— Драко! — вигукнула вона через декілька секунд.
Він відчував, як вона стискається навколо нього, як тремтіть її тіло в блаженному оргазмі, як нігті лишають червоні сліди на його спині. І в нього просто зірвало дах. Відчуваючи, як її тіло трохи розслабилось, пришвидшив поштовхи в неї. Це вже не було схоже на той ніжний секс, що був на початку. Це вже було щось дике, чого потребувало тіло обох. Вологі звуки, гучні стогони, спітнілі тіла, що бажали ще і ще.
Мелфой трохи відсторонився, нависаючи над нею та спостерігав за її реакцією на свої різкі рухи. Її задоволений вираз обличчя та ці відчуття всередині неї все більше підштовхували його до оргазму. Ритм збільшувався. Поштовх. Другий. Він схопився за її талію, входячи в неї настільки глибоко, наскільки це було можливо.
— Герміоно! — зі стогоном вилився на постіль між її ніг.
В кімнаті настала тиша, котру порушувало лиш їх важке дихання. Він лежав на її грудях, відчуваючи такий приємний ритм серця, а вона гладила його волосся, намагаючись заспокоїтись. І це було знову те саме приємне мовчання, котре вони так любили. Ніякої ніяковості, лиш приємний післясмак від першого сексу, котрий, вже обидва розуміли, скоро знову повториться.
***
Ранок неділі виявився набагато приємнішим ніж попередній. Вона потягнулася в постілі відчуваючи невеликий біль в м'язах, але це було приємно та змушувало тільки посміхнутися. До вух дійшов звук води у ванній кімнаті. Тому скориставшись можливістю, закуталась в простирадла та оглядала кімнату Драко. Вона було точною копією її, лиш балдахін та деякі інші деталі були зеленого кольору.
Оглядаючи книги на полицях та тумбочці біля його ліжка, помітила одну, ну дуже цікаву.
Якраз в цей момент з ванни виходить він, замотаний на поясі в білий рушник. Його підтягнуте тіло було ще трохи вологим, а з волосся іноді палали краплі на плечі.
— Ти читав її? — здивовано запитала вона, вказуючи на книгу, котру їй дала Джіні.
— І тобі добрий ранок, — широко посміхнувся.
— Добрий, — у відповідь, червоніючи. — То читав?
— Так, і тобі раджу дочитати. Там пишуть про багато цікавих речей, — підморгнув їй.
Герміона кинула подушку, що лежала поруч в його вологе тіло. Він тільки хитро усміхнувся та підбіг до дівчини, що вальяжно розклалася на його ліжку та струсив на неї краплі води зі свого волосся.
— Припини-припини, — заверещала Герміона, сміючись.
Він запригнув на неї, хапаючи за зап’ястя, та підняв над її головою.
— Давай ніколи не виходити з кімнати, — нахилився та потерся носом об її.
— Я цілком згодна, — пошепки у відповідь.
Слідом пішов поцілунок, що не передбачав нічого скромного.